Реферат на тему:

Текст як продукт та інструмент комунікації

   

Комунікативна лінгвістика, яка є однією з сучасних напрямів
мовознавства, висунула на перший план функціонально-комунікативне
вивчення мови. Зараз спостерігається переорієнтація досліджень з
вивчення мови в ізольованому виді до вивчення її функціонування в різних
формах мовної діяльності в процесі комунікації. У зв’язку з цим в
мовознавстві сформувався особливий напрям, що називається лінгвістикою
тексту, “специфічного мовного утворення”[3, с. 349], що розглядає текст
як “комунікативну одиницю найвищого рівня, порівняно стійку операційну
одиницю мови, в якій забезпечується логічна, тематична, структурна і
прагматична зв’язність” [6, с. 12]. Згідно з сучасними уявленнями,
“…текст ніколи не існує сам по собі, як деяка об’єктивна реальність.
Він завжди в реальних процесах діяльності (“думкомовнодіяльності”) і є
продуктом та інструментом комунікації [8, с. 15].

   Текст розуміється як “деяка упорядкована безліч пропозицій,
об’єднаних різними типами лексичного, граматичного і логічного зв’язку,
і здатних передавати певним чином організовану і спрямовану інформацію;
як складне ціле, що функціонує як структурно-семантична єдність” [1, с.
13].

   На нашу думку, представляється доцільним розглядати текст як цілісну
єдність, що складається з елементів, які мають визначене значення тільки
в складі тексту і які втрачають його в ізольованому виді [6, с. 14].

   Текст, який є продуктом та інструментом комунікації, складається з
двох компонентів – семантичного і прагматичного [8, с. 17].

   Семантичний компонент тексту розкладається на дві величини:
денотативний і сигніфікативний аспекти [8, с. 17].

   В цій статті ми розглядаємо тільки денотативний аспект оформлення
тексту, оскільки для прагматичних цілей, які ми поставили перед собою,
ми зупинилися тільки на цьому аспекті семантичного компоненту текста.

   Денотативний аспект зв’язаний з логіко-семантичними відносинами,
сигніфікатив- ний – з комунікативно-змістовно- значеннєвими.

   Найбільш цікавим об’єктом дослідження є усний текст, тому що він
двоїчний за своєю природою. З одного боку, це “продукт комунікативної
діяльності…”, з іншого боку, текст звернений до комунікативного акту, до
діяльності спілкування [4, с.121].

   У вітчизняній лінгвістиці під усним текстом прийнято розуміти не
обмежене обсягом, певним чином структуроване висловлення, що
характеризується єдністю комунікативного завдання (“надзадачею”),
відносною автосемантією і экспліцитністю засобів усіх рівнів його
звукової організації [5,с. 140]. У цьому плані нас цікавить
лінгвістичний характер текстового матеріалу як структурованого
висловлення.

   Лінгвістикою тексту розробляються різні проблеми. В результаті в
мовознавстві виник цілий ряд напрямів досліджень тексту.

   До цього часу найбільш чітко визначилися структурно-семантичний і
коммунікативно-орієнтований підходи до вивчення тексту.

   Перший досліджує текст як ізольований одиничний мовний об’єкт,
вивчаючи його формально-граматичні категорії, способи його виділення,
з’єднання і функціонування на гіперсинтаксичному рівні [1, с. 12].

   Відповідно до цього напряму, текст визначається як просте кількісне
розширення поняття пропозиції, як “послідовність щонайменше двох
пропозицій, що володіють закономірностями внутрішньої структурної
організації” [1, с. 12].

   Другий підхід розглядає комунікативну орієнтацію тексту, його
прагматичну спрямованість, розглядає текст як продукт мовної діяльності,
підлеглий реалізації комунікативної інтенції відправника, що виконує
конкретні задачі спілкування [4, с. 121].

   Відповідно до другого підходу до визначення тексту, будь-яке
комунікативне утворення може виступати як засіб передачі та одержання
інформації.

   Особливо варто згадати, що ці підходи ніяким чином не виключають один
одного, а взаємно доповнюють.

   Деякі вчені, які займаються питаннями статусу тексту, говорять про
письмовий характер тексту як об’єкта лінгвістичного дослідження [1, с.
13].

   Однак зараз все більше мовознавців схиляються до широкого розуміння
тексту, вибираючи як об’єкт дослідження не тільки письмові, але й усні
тексти.

   Дослідження тексту починається з визначення його основних категорій,
які виражають властивості й ознаки тексту. Визначення цих категорій
залежить від лінгвістичної позиції автора. Так, наприклад, говорять про
сім вимог текстуальності: формальну когезивність, когерентність,
значеннєву інтенціональність, сприймання, інформативність, ситуаційність
та інтелектуальність [1, с. 14].

   Ми вважаємо, що для текста характерні дві властивості – цілісність і
зв’язність. Цілісність не співвідноситься безпосередньо з лінгвістичними
категоріями й одиницями і має психолінг-вістичну природу. Вона є
вертикальною категорією, що зв’язує текст у єдине ціле, створює
передумови для формування його як розумового утворення. Крім того,
цілісність утворює внутрішню форму змісту тексту, тобто виступає засобом
структурування його значеннєвої інформації [7, с. 13].

   З іншого боку, поряд з цілісністю, текст характеризується зв’язністю,
що виявляється на його лінійному рівні. Зв’язність (когезія) регулюється
в синтагматичному розрізі і є категорією логічного плану, яка
дотримується логічних правил. Ця категорія чітко виявляється в письмових
чи підготовлених текстах. В усному мовленні логічна зв’язність дозволяє
створити текст, оптимальний для усного сприйняття. При цьому зв’язність
тексту може бути оформлена двома видами засобів: зовнішніми і
внутрішніми. Зовнішні засоби когезії мають формальні показники
(граматичні і лексичні засоби), однак домінують внутрішні семантичні
засоби зв’язності. Внутрішній зв’язок базується на спільності предмета
опису, що є тим “стрижнем”, що проходить через весь текст і як би
“стягає” усі його частини в єдине ціле [7, с. 13–14].

   Структуру будь-якого тексту складає ієрархія надфразових єдностей
(НФЄ ), що складаються у визначених відносинах один з одним і формують
його цілісність.Надфразовою єдністю є послідовність пропозицій,
об’єднаних загальною макротемою і різними способами міжфразового
зв’язку, що характеризується визначеною структурою, семантичною
організацією і відносною значеннєвою закінченістю й автономністю, що ця
одиниця зберігає , коли витягується з тексту [1, с. 17].

   На думку деяких вчених НФЄ зовсім не є кінцевою одиницею тексту. Так,
наприклад, Бровченко Т.О. розділяє в межах НФЄ мікротематичні єдності
(МікТМє) і макротематичні єдності (МакТМє). Під МікТМє розуміється
“функціонально, семантично і структурно зпаяна надфразова єдність
мовного повідомлення, що виражає семантично зв’язаний виклад автономної
частини однієї з тем, що містяться в тексті” [2, с. 90]. МакТМє
“функціонально, семантично і структурно зпаяна єдність мовного
повідомлення, що розкриває тему в цілому, цілком вичерпний її зміст” [2,
с. 90].

   НФЄ є ієрархічно більш високою одиницею стосовно фраз (пропозицій) і
синтагм. Під фразою розуміється “мінімальний комунікативно значимий
сегмент тексту, що має в мові корелят у вигляді інтонаційної структури”
[1, с. 18].

   Синтагма є “мінімальною одиницею мовного висловлення”, яка зв’язана з
утворенням “того чи іншого типу інтонаційного контуру на якому-небудь
слові конструкції”[2, с. 89].

   Виділення всіх перерахованих вище одиниць тексту допомагає глибше
проаналізувати його структуру.

   Через багатоаспектну природу тексту побудова його наукової
класифікації викликає серйозні труднощі. Це залежить від параметрів, що
лежать в основі подібних класифікацій, а саме від лінгвістичних і
екстралінгвістичних ознак. У першому випадку “текст розглядається як
статистичний об’єкт, в іншому – як динамічна система передачі
інформації” [1, с. 19].

   В цій статті ми вважаємо, що типологія тексту повинна відображати як
комунікативний, так і структурно-семантичний аспект.

   Ми погоджуємося з думкою Потапової Р.К., що “форма тексту мимовільна.
Структури текстів відповідають цілям мовних актів і формуються з
урахуванням специфіки останніх. Основну задачу текстових форм варто
бачити в збереженні знання, що представляє дане мовне співтовариство”
[3, с. 303].

   Цікавість до проблеми породження письмового й усного текстів можна
бачити в усвідомленій асиметрії між породженням і сприйняттям тексту, що
виявляється, наприклад, у розбіжності активного і пасивного знання
іноземної мови, у здатності людини, що не володіє літературним мовним
стандартом, зрозуміти мову на цьому стандарті, але без можливості
відтворення та ін. Крім того, існують ще дві комунікативні асиметрії: 1.
Як правило “говориться меньше, ніж повідомляється”; 2. “Розуміється
більше, ніж говориться” [3, с. 303].

   Породження мови (усної і письмової) розуміється також як сукупність
прийомів, що дозволяють реалізовувати фрагменти знань у пам’яті за
допомогою артикуляторної чи мануальної (ручної) діяльності. Результати
цієї діяльності сприймаються як усні чи письмові тексти [3, с. 304].

   Найбільш послідовним може вважатися підхід до сегментації тексту, при
якому між письмовою й усною мовою не існує принципових розходжень на
рівні системи: використовуються однакові правила побудови пропозиції,
однак їх реалізація приводить до різних результатів, що особливо чітко
виявляється в сфері членування. Якщо для письмової мови основною
одиницею є пропозиція, то для усного мовлення ця комунікативна одиниця –
висловлення. Іноді границі пропозиції й одиниці висловлення збігаються,
іноді одиниця висловлення може бути меньшою ніж пропозиція, а може
містити в собі кілька пропозицій [3, с. 348].

   Існує і інший підхід до типології текстів – комунікативний. При цьому
можна виділити наступні основні положення: 1. Без комунікативної функції
не існує тексту; 2. Комунікативна функція визначає специфіку мовного
процесу.

   Підводячи підсумок, ми погоджуємося з думкою, що цікавість лінгвістів
до дослідження тексту пояснюється тим фактом, що “текст є основною
формою існування природних мов” [3, с. 349].

Література

   1. Абаімова О.В. Семантико-синтаксичні та інтонаційні особливості
монологу в діалогічній мові англійської художньої прози. Дисс….канд.
філол. наук, Одеса, ОГУ, 1998.– С. 12–19.

   2. Бровченко Т.О. Про просодику комунікативних одиниць. – К.: Вища
школа, 1978. – С. 88–103.

   3.Златоустова Л.В., Потапова Р.К., Потапов В.В., Трунин-Донской В.Н.
Загальна і прикладна фонетика, МГУ, 1997. – С. 303–349.

   4. Колшанский Г.В. Контекстна семантика. – М.: Наука, 1980. – С.121.

   5. Дубовський Ю.О. Аналіз інтонації усного тексту. – Мінськ, 1978. –
С. 140.

   6. Кравченко Н.О. Семантико-синтаксична і просодична організація
лекторської мови (на матеріалі англійської мови). Дисс……канд.филол.
наук. – Одеса, 1993. – С. 12–14.

   7. Прокоф’єва О.Г. Семантика інтонаційної виділеності в текстах
спонтанної і монологічної мови. Дисс…канд філол. наук. – М., 2000. –
С. 13–14.

   8. Труханова Н.Л. Експресивні просодичні засоби в реалізації
прагматичного аспекту тексту. Дисс. …канд. филол. наук. – Одеса, ОГУ,
1990. – С. 15–18.

Похожие записи