РЕФЕРАТ

На тему:

Технологія виконання письмових робіт

1. Вибір теми

Вибір проблеми дослідження та теми письмової роботи здійснюється
курсантом самостійно, як правило, за відповідною методикою, що
розробляється на циклах коледжу, виходячи з актуальності наукових та
практичних проблем, особливостей фахової підготовки, власних навчальних
інтересів, сучасного стану наукових досліджень тощо.

При розробці і виборі тем та тематики письмових робіт, враховуються
інтереси й інших циклів, особливості майбутньої діяльності, а також
проблемний зв’язок різних видів письмових робіт між собою.

Будь-яка письмова робота є за своєю сутністю, хоча й невеликим,
початковим, але науковим дослідженням, тому при її виконанні
застосовуються наукові форми та методи їх організацій та проведення.

2. Складання плану письмової роботи

Від самого початку роботи курсантові необхідно мати план письмової
роботи, хоча б попередній, такий, що буде багато разів коригуватися.
Робочий план допомагає авторові скласти його науковий керівник. Крім
того, науковий керівник рекомендує необхідну літературу, довідкові,
архівні і статистичні матеріали та інші джерела за темою; проводить
систематичні, передбачені розкладом бесіди і консультації; оцінює зміст
виконаної письмової роботи як частинами, так і в цілому; дає згоду на
подання роботи на захист. Таким чином, керівник надає наукову і
методичну допомогу, систематично контролює виконання роботи, вносить
необхідні корективи, дає рекомендації щодо доцільності прийняття того чи
іншого рішення, а також робить висновок про готовність роботи.

Досвід вказує на те, що за весь період роботи можуть бути складені плани
кількох видів. Робочий план починається з розробки теми, тобто задуму
наукового дослідження. Можливо, що підґрунтям такого задуму буде лише
гіпотеза, тобто припущення, викладене як на основі інтуїції
(передчуття), так і на попередньо розробленій версії (тобто на
повідомленні чогось з метою попереднього пояснення). Навіть така
постановка справи дасть змогу систематизувати й упорядкувати всю
наступну роботу.

Попередній робочий план тільки в основних рисах дає характеристику
предмета дослідження, надалі такий план може і повинен уточнюватися,
проте основне завдання, котре стоїть перед роботою в цілому, повинне
змінюватися якомога менше.

Робочий план має довільну форму. Як правило, це план–рубрикатор, що
складається з переліку розташованих у колонку рубрик, об’єднаних
внутрішньою логікою дослідження даної теми. Такий план використовується
на перших стадіях роботи, даючи змогу ескізно представити досліджувану
проблему в різних варіантах.

На пізніших стадіях роботи складають план-проспект, тобто реферативне
викладення розмішених у логічному порядку питань, за якими надалі буде
систематизуватися увесь зібраний фактичний матеріал. Доцільність
складання плану-проспекту визначається тим, що шляхом систематичного
включення все нових і нових даних його можна довести до заключної
структурно-фактологічної схеми письмової роботи.

Курсантам необхідно усвідомити черговість і логічну послідовність
запланованих робіт. При організаційній черговості завдання виконуються
залежно від наявних можливостей, порядок їх виконання може змінитися за
тієї умови, щоб за певний період вони всі були виконані.

Логічна послідовність диктує розкриття сутності завдання. Поки не
вивчений перший розділ, не можна переходити до другого. Важливо
навчитися знаходити в будь-якій роботі головне, вирішальне, те, на чому
треба зосередити в даний час увагу. Це дасть змогу знайти оптимальне
вирішення поставлених завдань.

Такий методичний підхід призводить до необхідності врахування стратегії
і тактики наукового дослідження. Це означає, що дослідник визначає
загальну генеральну мету в своїй роботі, формулює центральне завдання,
виявляє всі доступні резерви для виконання задуму та ідеї, обирає
необхідні методи і прийоми дій, знаходить найзручніший час для виконання
кожної операції.

У творчому дослідженні план завжди має динамічний, рухливий характер і
не може, не повинен сковувати розвиток ідеї та задуму дослідника,
зберігаючи певний науковий напрямок у роботі.

З урахуванням специфіки творчого процесу до плану дослідження вносять
все, що можна заздалегідь передбачити. Звісно, в науці можливі і
випадкові відкриття, але не можна будувати наукове дослідження,
орієнтуючись на випадковості. Наукове дослідження не може провадитися
без плану. Тільки планове дослідження дає змогу надійно, крок за кроком,
глибоко пізнавати нові об’єктивні закономірності навколишньої дійсності.

3. Вивчення літературних джерел. Методи добору фактичних матеріалів і
складання огляду літератури

Ознайомлення з опублікованою літературою за темою письмової роботи
починається відразу після розробки ідеї, тобто задуму наукового
дослідження, який знаходить своє відображення в темі і в робочому плані
письмової роботи.

Така постановка справи дає змогу цілеспрямовано шукати
літературні джерела за обраною темою і краще опрацьовувати матеріал,
опублікований у працях інших учених, бо витоки основних питань проблеми
майже завжди закладені в більш ранніх дослідженнях.

Літературний афоризм стверджує: “Вивчати явище без книг – це почати
плавання у незвіданому морі без карти, вивчати ж книги без практичної
роботи — це значить зовсім не вийти в море”. Звичайно, виконуючи
письмову роботу, доводиться прочитати багато книг і статей.

Тому необхідно навчитися двох видів читання: “швидкого” і “повільного”.

“Швидке” читання (читання “по діагоналі”) повинно відповісти на питання,
чи варто дану статтю або книгу уважно вивчати.

Після того, як проглянуто всю наявну на даний момент літературу, можна
приступити до “повільного” читання, до глибшого її вивчення, переходячи
від простого матеріалу до складнішого. Треба починати з книг, згодом
статті, спочатку вивчати вітчизняні джерела, а потім – іноземну
літературу.

При читанні відібраної літератури треба робити помітки, бажано на одному
боці аркуша стандартного формату; це дає змогу надалі компонувати
матеріал у будь-якому порядку. Читаючи джерела, краще записати більше,
бо заздалегідь не завжди відомо, що з цього матеріалу може знадобитися,
повторний пошук — зайва втрата часу.

При роботі в Інтернеті або з електронними носіями інформації, необхідно
створити папки, назви яких би відповідали нумерації розділів і в них
поміщати файли з відібраною інформацію. При тому, обов’язково, на
початку тексту, вказувати повну назву літературного джерела та сторінки,
звідки взято цитати. Це полегшить подальшу роботу над написанням
розділу.

Дуже велике значення має обробка записів по мірі їх накопичення. Тут
треба виявити максимальну організованість, яка межує з педантизмом. За
систему зберігання записів можна взяти план письмової роботи. Корисно
для кожного її розділу завести окрему папку, куди складати всі виписки
стосовно цього розділу в послідовності, що відповідає викладенню
матеріалу.

Потім увесь матеріал треба систематизувати, тобто розмістити відповідно
до плану, виключити зайве (дублі, матеріали, що перетинаються тощо).
Подальша обробка матеріалу повинна дати відповідь на питання щодо
повноти зібраної інформації, чи досить її для роботи.

Як знайти потрібну літературу? Є два шляхи отримання бібліографічної
довідки: замовлення в бібліотеці або самостійний пошук. Треба зазначити,
що, незважаючи на високу кваліфікацію працівників бібліотеки, вони
ніколи не доберуть літературу так, як треба дослідникові, хоч і
збережуть йому багато цінного часу. Курсант у пошуку літератури повинен
спочатку з’ясувати перелік періодичних видань, від яких можна
сподіватися необхідної інформації. Добре складений перелік навіть при
побіжному знайомстві із заголовками джерел допомагає усвідомити обсяг
потрібної інформації. Необхідно переглянути всі види джерел, зміст яких
пов’язаний з темою письмової роботи. До них належать матеріали,
надруковані в різних вітчизняних і зарубіжних виданнях, недруковані
документи (звіти про науково-дослідні роботи, дисертації, депоновані
рукописи, матеріали конференцій та курсантських конкурсних робіт),
офіційні матеріали. Якщо такий перелік виявиться дуже великим, слід
обмежити параметри бібліографічного пошуку: мова, країна, рік видання.
Коли з даного питання існує бібліографічний довідник, треба його
використати, одночасно перевіривши його повноту. Починати пошук варто з
нової літератури, а потім поступово “розмотувати клубок”, користуючись
посиланням на інші джерела.

Важливим етапом проведення дослідження є опрацювання нормативних,
наукових, навчально-методичних та інших літературних джерел. Для
визначення переліку джерел, які необхідно опрацювати при проведенні
дослідження, а також при складанні бібліографії використовуються
бібліотечні:

систематичні каталоги, в яких картки із назвами творів розташовані за
галузями знань;

алфавітні каталоги, в яких картки на книжки розташовані в алфавітному
порядку прізвищ авторів;

предметні каталоги, що містять картки з назвами творів з конкретних
проблем і тем;

• бібліографічні довідникові видання (покажчики з окремих тем і
розділів).

Крім того, використовують виноски і посилання в підручниках,
монографіях, енциклопедичних словниках, покажчики статей, опублікованих
протягом календарного року і розміщених у кінці останнього номера
журналу за кожен рік видання. Складений список літератури погоджується з
науковим керівником. Опрацювання (вивчення) джерел передбачає:

попереднє ознайомлення з ними і складання власної бібліографічної
картотеки за аналогією з бібліотечною картотекою;

повторне ґрунтовне читання, при якому виділяються та усвідомлюються
головні думки й основні положення, висунуті автором книги або статті,
проводиться їх аналіз, записування на картках, у зошитах або у вигляді
файлів. Для цього використовують картки однакового розміру, на одному
боці яких записується прізвище та ініціали автора, назва роботи, час і
місце її видання та обсяг у сторінках, а також кількість сторінок у
книзі. На зворотному боці картки стисло записується все, що зацікавило в
прочитаній праці чи назви питань з посиланням на іншу форму фіксування
результатів аналізу джерела (зошит, файл, папку);

окреме записування інформації, яка безпосередньо стосується теми
письмової роботи, на окремих аркушах паперу, залишаючи поля для по
дальшого поповнення додатковими даними, причому, запис робиться у формі,
яка дозволить (після відповідної літературної правки при оформленні
роботи) включити цю інформацію до розділу письмової роботи, в якому
дається огляд літератури.

Необхідно підкреслити, що робота курсанта із джерелами не закінчу ється
їх вивченням за складеним з самого початку списком, а продовжується
протягом всього періоду підготовки роботи з урахуванням змін у змісті
дослідження та появою нових джерел (див. додаток А).

4. Підготовка до написання та написання роботи.

Написання роботи здійснюється на підставі погодженого з науковим
керівником розгорнутого плану-конспекту роботи, який у стислому
узагальненому вигляді відтворює основний зміст її складових частин
(вступу, назви і змісту розділів чи глав, висновків).

При підготовці до написання роботи особлива увага звертається на
забезпечення якості змістовної сторони викладу матеріалу: логічність і
послідовність, повноту і репрезентативність, тобто широту використання
нормативних та наукових джерел, загальну грамотність та відповідність
стандартам і прийнятим правилам, список літератури і зміст додатків
тощо.

Письмову роботу рекомендується виконувати спочатку в чорновому варіанті
(перший варіант), що дозволяє вносити до тексту необхідні зміни і
доповнення з власної ініціативи та у зв’язку з зауваженнями наукового
керівника.

Для полегшення подальшого кінцевого оформлення письмової роботи
рекомендується дотримуватися таких вимог:

написання (комп’ютерний набір та друкування) чорнового варіанта роботи
на окремих аркушах паперу, з однієї сторони, з полями (шириною приблизно
3-4 см), чітко і розбірливо, що забезпечує можливість внесення зауважень
та пропозицій керівником роботи або в подальшому — необхідних доповнень
до тексту на полях чи на зворотній стороні аркуша;

навіть чорновий варіант повинен бути підготовлений своєчасно (а не в
останні дні встановленого терміну здачі) й відповідно до плану роботи,
причому, кожен розділ роботи доцільно виконувати повністю, прагнучи до
його завершеності, формулюючи висновки і роблячи наступний перехід до
нового розділу;

матеріали роботи доцільно розподіляти на змістовні частини (розділи,
глави і параграфи), які відокремлюються заголовками та нумеруються
відповідним чином;

назви розділів роботи повинні бути стислими, чіткими, синтаксично
різноманітними в побудові речень, послідовно та точно відображати
внутрішню логіку її змісту;

об’єм чорнового варіанта не повинен набагато перевищувати встановлений
для чистового варіанта;

якщо в роботі використовуються цитати, цифрові дані чи згадуються твори
або запозичуються думки з праць інших авторів, близьких до оригіналу, то
слід обов’язково робити бібліографічні посилання на джерела;

слід звернути увагу на літературну обробку кожного речення, вибір
необхідних формулювань, які просто, чітко, коротко й доступно виражають
зміст викладених питань. Не варто вживати як складні синтаксичні
конструкції, так і надмірно короткі, лаконічні фрази, не зв’язані між
собою логічно, з наявним подвійним тлумаченням;

рекомендується не вживати слова і вирази-штампи типу “на всі сто
відсотків”, “на даний момент”, уникати частих повторень слів чи
словосполучень (тавтології), дотримуватись прийнятої термінології,
позначень, умовних скорочень і символів;

слід уникати викладу матеріалу від першої особи однини: “Я спостерігав”,
“Я вважаю”, “Мені здається”, “На мою думку” чи множини: “Ми отримуємо”,
“Ми спостерігаємо”, “Ми маємо”. Допускається вживання означено-особових
речень: “спостерігаємо”, “встановлюємо”, “маємо на увазі” чи
використання виразів типу: “на наш погляд”, “на нашу думку”, “на думку
автора роботи” або “проведені досліди підтвердили…” чи “…дають
підстави вважати, робити висновки…” і ін.;

ініціали, як правило, ставляться перед прізвищем особи, яка згадується в
тексті.

Виконана в чорновому варіанті робота подається на перегляд науковому
керівникові, а його зауваження та пропозиції використовуються для
удосконалення роботи. Після перевірки та уточнення назв розділів,
параграфів, додатків, послідовності розміщення матеріалу,
обґрунтованості висновків та рекомендацій, їх остаточного погодження з
керівником оформлюється чистовий варіант роботи.

Похожие записи