Свято верби
Тема: Розцвіла верба – прийшла справжня весна.
Мета: Вдосконалювати знання дітей про народні символи, зокрема про
вербу, про весняні звичаї та обряди. Розвивати пізнавальні якості
молодших школярів, пам’ять, кмітливість, мислення.
Виховувати любов до живої природи, а саме до зеленого насадження, що
радує наше око, зберігати традиції і звичаї про одне із наших
дерев-символів вербу.
І. Вступ про весну.
З року в рік ми з великим нетерпінням чекаємо приходу весни, ми рахуємо
дні і виглядаємо коли пташки на своїх крилах принесуть з далекого вирію
нам весну-красну.
Ми чекаємо, коли весна прижене холод, устелить землю травичкою, уквітчає
квітами, а пташки наповнять ліс веселими співами.
1. Весно, весно, весняночко
Прийди до нас, панночко,
Посій квіти запашненько
Приводь пташки голосненькі.
2. Весела, гарна, кучерява,
маленька дівчинка Весна
Біжить, сміється, сіє трави
І пісня ллється голосна.
Пісня „Веснянка”
3. По всіх усюдах пісня лине
Усе пробуджує від сну
Усі комашки і рослини
Вітають дівчину весну.
Діти кличуть весну:
Весно, весно, озовися!
Прийди до нас, не барися!
(Іде весна з дзвіночками).
Весна іде, весна іде,
весну вітаймо діти.
Весна пісні нам принесла,
вінки чудові й квіти.
– Хто ти така, красуня дивна?
– А я весна-чарівниця
куди ступлю, сонце сяє
Міста й села оживають
Землю-матір прославляють.
– Весна-красна іде по всій землі. Прикрашає нашу матінку землю квітами,
зеленню. Кожен народ має свої улюблені квіти, дерева, кущі. Ми,
українці, гордимося своїми дубами, кленами, ясенами, калиною і вербою.
Сьогодні наша іменинниця, відгадайте хто саме!
Я росту у верболозі – дні, ночі – роню сльози. Хто я?
– Ще довкола сніги біліють, але як тільки сонце на весну поверне і
трохи потепліє, одразу у верболозах з’являються пухнасті котики. Це
верба цвіте. Цвіт верби – прекрасне, зворушливе диво природи, а пухнасті
котики – це вражаючий символ краси, навесні вони звеселяють наше серце.
Вербова гілка зацвіла
У мене на столі
Як символ сонця і тепла
Ще схованих в імлі
Як знак зеленої весни,
Котра ще вдалині,
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.
Вербова гілка на столі
У мене розцвіла
Прилинуть серце журавлі
А в них на кожному крилі
Дар сонця і тепла.
”
H
e –
”
J
?„
1/4
?
`„gdcY2
– Про вербу, скромну нашу вербу, сказано і переказано. Їй – гнучкій –
присвячено багато віршів, прислів’їв, загадок, пісень. Багато пісень є в
яких згадується верба.
Гра. Хто знає найбільше пісень про вербу? (Переможцю – приз).
Із верби на Україні здавна робили народні інструменти. Народні майстри
довго і ніжно вибирали білу вербу протягом п’яти років, ніжно розрізали
на дощечки, з яких виготовляли кобзи. Із вербового стовбура видовбували
човен, робили меблі, із вербових гілочок плели кошики.
Вербові гілки вивішували на воротах дому, вважають, що вони мають
магічну силу відганяти злих духів, розкидували їх по полю, галади, що
після цього буде добрий урожай.
З’їдені ранньої весни вербові сережки уберігали людей від лихоманки,
зубного болю. Народ склав легенду про вербу.
Легенда
Одна жінка вдень жила зі своєю сім’єю, а ввечері віддалялась,
перетворювалась на вербу. Аж ось про це дізнався чоловік, він узяв та й
зрубав вербу – тоді жінка померла. І тільки материнська любов
продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала
осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку, сопілка
та розмовляла з хлопчиком, як ніжна мати.
Верба – це улюблене дерево великого Кобзаря. Воно натхненно і ніжно
оспіване в чудових віршах, поемах. Давайте згадаємо вірші, в яких
оспівував поет вербу:
Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива
Додолу верби гне високі
Горами хвилю підійма.
В яру криниця завалилась
Верба усохла, повалилась
І стежка, де ти ходила
Ключем терновим поросла.
Давно, давно колись
Я чув, як стоя під вербою
Тихенько дівчина співала
І жаль мені малому стало
Тихесенько вітер віє
Степи лани мріють
Між ярами над ставами
верби зеленіють.
І досі сниться під горою
Між вербами та над водою
Біленька хата.
– У народі кажуть: „Зацвіла верба – прийшла весна”. З давніх-давен, як
тільки луки вкрилися травицею, молодь влаштовувала традиційні весняні
ігри.
Грають гру „Подоляночка”, а також „Соловейко, сватку”.
– Про вербу складено прислів’я:
Верба, як трава лугова
Де верба, там і вода.
– Весна красна іде по всій землі, прикрашає нашу землю квітами. Тож
бережім красу кожної квітки. кожної рослинки, кожної травинки. І буде
наша українська земля квітуча і завжди прекрасна.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
