Світла пам’ять

Мета. Розширити знання дітей про історичні події афганської вiйни;
виховувати повагу i шану до воїнiв-iнтернацiоналiстiв та матерiв, сини
яких загинули в Афтанiстані.

Хiд свята

Вчитель. Шановнi гостi, батьки, дiти! Сьогоднiшнє свято я хочу розпочати
такими словами.

Чи треба взагалi згадувати про вiйну!

Деякі кажуть, що не треба.

Я думаю, що треба.

Треба до тих пiр, поки людство неспроможнє бути сказати: «Ми не тiльки
не хочемо вiйни, ми зробили все, щоб її не було, i її не буде!».

У цей день перестаньмо згадувати про вiйну, яку ми тодi назвемо
останньою не тiльки тому, що хочеться назвати її так, але й тому, що
будемо переконанi в цьому.

Сьогоднi ми зiбралися на свято пам’ятi, присвячене
воїнам-iнтернацiоналiстам, якi загинули в афганськiй вiйнi.

На нашому святi присутнi воїни-iнтернацiоналiсти, учасники бойових дiй в
Афганiстанi, та матерi й ріднi воїнiв-iнтернацiоналiстiв, які загинули в
афганськiй вiйнi.

1-й учень. 15 лютого минає 15 рокiв iз дня закiнчення вiйни в
Афганiстанi. Але ця вiйна назавжди залишиться болем у серцi нашого
народу.

2-й учень. «Немає більшої любовi, нiж та, коли положиш душу свою за
друзiв своїх», говориться в Євангелiї.

3-й учень. 25 грудня 1979 року Радянськi вiйська були введенi в
Афганiстан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для тисяч
радянських солдат, їхнiх батькiв, матерiв, братiв, сестер розпочалася
жорстока, кривава вiйна в Афганiстані.

4-й учень. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужнi
воїни-iнтернацiоналiсти всiм серцем прийняли її біль, як свiй і до
останнього подиху захищали iнтереси її багатостраждального народу.

5-й учень. В iм’я волелюбного афганського народу, в iм’я миру,
братерства на землi вони, не вагаючись, готовi були вiддати найдорожче —
життя.

6-й учень. Багатьом iз них нiколи вже не повернутися до рiдної хати, не
побачити ні рідних, нi неба, нi гарної землi. Вони поляжуть навiки. Кого
поховають товаришi, хто пошматований розлетиться в прах на гiгантських
фугасах. І тiльки гнiвний його дим понесуть над землею схiднi вiтри.

7-й учень. У афганськiй вiйнi загинуло майже 15 тис. осiб. 290 воїнів
пропали без вiстi.

Понад 300 шосткинцiв пройшля крiзь пекло i жахи Афтанiстаиу. д iз них
загинуло i 1 пропав без вiстi.

8-й учень.

Нiхто не забутий,

На попіл нiхто не згорiв..

Солдатськi портрети

На вишитих крилах пливуть.

I доки є пам ‘ять людей

I живуть матерi,

Доти й сини, що спiткнулись об кулі,

Живуть.

(Звучить фонограма пiснi «Журавлі». Діти заносять портрети загиблих
воїнів в Афганiстанi).

9-й учень.

Менi привиділось, немов солдати,

Якi не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в бiлих журавлiв.

Вчитель. Хай горить на нашiй виховнiй годинi свiчка, як болючий щем про
тих людей, що навiчно стали журавлями.

Поставити корзину квiтiв до пiднiжжя пам’ятника воїнам-афганцям
надається учням та батькам нашото класу.

10-й учень.

Вiчним сном воїн спить,

Спить герой у землі,

Спить салдат у імлi,

Він лиш двадцять прожив,

Він страждав і любив,

I життя цiнував.

1-й учень. Усi вони любили життя, любили батькiв, своє мiсто. Були
вiрними друзями, жили щасливо i мрiяли про майбутнє. Та не судилося їм
повернутися живими до рiдних домівок.

2-й учень.

Старенька мати йде до свого сина,

Гранiтнi плити плачуть пiд ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

— Синочку, рiдний, йди в обiйми мами.

3-й учень.

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелi очi дивляться хлоп ‘ячi,

Їм тiльки жити, жити і творити,

Вони ж навiки залишаються дитячi.

4-й учень.

Стоїть старенька й плаче. Нi, ридає…

Перед очима в неї похоронка,

e

*

QI бiй, що котрий день вже не згасає,

I у землi пекуча та воронка.

5-й учень.

Синочку, рiдний, чуєш, як курличуть

У синiм небi сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холоднiй цій землi.

6-й учень.

Я чую, мимо, чую, як спiвають

Менi над Україною пiснi.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

7-й учень.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

I поцілую в сивеє чоло:

— О, синку рiдний, мiй єдиний сину,

Як хороше б менi тодi було!

8-й учень.

Стоїть старенька мати на могилi,

І навiть квіти плачуть мовчазнi.

Від сина погляд відвести не в силi,

А син довiчно житиме у сні!

(Слово надається матерi загиблого воїна).

9-й учень.

Ветерани-афганцi!

Скiльки горя випало на ваше поколiння!

Але ви мудрi,

Ви умiєте прощати і любити.

Для тих, хто побував в Афганiстанi й зараз перед очима постають жахливi
картини боїв, обличчя товарищiв, якi загинули, а ночами сняться кошмарнi
сни.

10-й учень.

Повідайте, повідайте синам,

Повідайте всім дiтям, ветерани,

Якi шляхи пройти судилось вам

Крізь полум ‘я Гардеса й Кандагара.

(Слово надається учаснику вiйни в Афганістані).

1-й учень. 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межi
республіки Афганiстан. Цей день і є закiнченням афганської вiйни для
радянських людей. Закрилася остання сторiнка героїчного і драматичного
лiтопису. Перестали йти похоронки з Кандагара і Гардеса, Джелалабада і
Кабула.

2-й учень. Але Афганістан ще довго буде щемити в грудях багатьох iз нас
— загиблих не повернути. Наша пам’ять до цього часу, свято зберiгаючи
подвиг батькiв і дiдiв у Великій Вiтчизнянiй Вiйнi, назавжди ввiбрала в
себе і новий бiль афганських втрат.

Учитель. Афганська вiйиа героїчна і трагiчна не тільки iз-за обелiскiв,
вона тривала вдвiчi довше, нiж Велика Вiтчизняна. Нiким i нiкому не
оголошена, вона потребує глибокого осмислення. Нема такого комп’ютера,
щоб водночас здобути всi її уроки, полiтичні й вiйськовi, які необхiднi
для долі суспiльства. Тому, нехай пам’ять прокручує: що було? як було? і
чи так це було?

3-й учень. Закiнчилаь війна. Багато молодих воїнiв-iнтернацiоналiстiв
були нагородженi орденами i медалями, але найвищою нагородою для тих,
хто уцілів — є життя, а для загиблих — пам’ять.

4-й учень. Летять, вiдлiтають у вiчнiсть роки. Роки, скiльки б їх не
минуло, не зiтруть у народнiй пам’ятi iмена воїнiв-афганцiв.

Схилимо ж голови перед свiтлою пам’яттю тих, хто віддав своє жяття,
увiйшовши у безсмертя.

5-й учень.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання.

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання — у ній наша любов i гроза.

Як подвиг полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Прошу встати і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

6-й учень. Ми обiцяємо нiколи це забути якою цiною завойоване мирне
життя. Будемо гарно вчитися, щоб бути гiдними тих, хто вiддав своє життя
за наше сьогодення.

(Фонограма пiснi «Офiцери»).

Вчитель. Слухайте! Дивiться! Запам’ятовуйте! Поруч iз вами
воїни-iнтернацiоналiсти, батьки та рiднi воїнів, якi загинули в
Афганiстанi. Сьогоднi ми висловлюємо їм вдячність і даруємо квiти.
Назвемо ще раз всiх поіменно…

(Називаються прiзвища всіх присутнiх гостей на святі).

Вчитель. Нашим гостям і всiм присутнiм у залi бажаємо здоров’я, щастя,
миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домi, який зветься
— Україна.

Наше свято закiнчилося. Дякуємо, що ви до нас завiтала.

Похожие записи