Сутність і структура педагогічної фасилітації вчителя

Проблема педагогічної діяльності вчителів висвітлена в численній
кількості праць видатних вітчизняних (Ш.Амонашвілі, Ю.Бабанський,
В.Кан-Калик, Н.Кузьміна, А.Макаренко, А.Маркова, С.Русова, Г.Сковорода,
В.Сластьонін, В.Сухомлинський, К.Ушинський, В.Шаталов) і зарубіжних
учених (Б.Блум, Д.Дьюї, А.Комбс, Я.Коменський, К.Роджерс, Л.Шульман та
інші).

Сучасна психолого-педагогічна наука має велику кількість досліджень,
присвячених не тільки розкриттю різноманітних аспектів професійної
діяльності вчителів, але й питанню підготовки майбутніх учителів у
вищому навчальному закладі (О.Абдулліна, Є.Барбіна, І.Бех, І.Богданова,
А.Богуш, В.Гриньова, Т.Жаровцева, І.Зязюн, І.Зимня, В.Золотухіна,
В.Ісаєв, Е.Карпова, Н.Кічук, М.Князян, Л.Кондрашова, З.Курлянд,
В.Ликова, А.Линенко, Н.Ничкало, О.Цокур, Р.Хмелюк та інші).

Водночас недостатньо дослідженим, на нашу думку, залишається питання
формування педагогічної фасилітації вчителів як одного з механізмів
гуманізації навчально-виховного процесу.

Варто зауважити, що термін «педагогічна фасилітація» є відносно новим,
він не належить до традиційних категорій педагогіки та психології. Але
сучасна психолого-педагогічна наука містить сукупність ґрунтовних
теоретичних положень, які можемо використовувати, досліджуючи
розглядуване поняття. Для усвідомлення теоретичних засад формування
педагогічної фасилітації потрібно звернутися до наукового доробку
вітчизняних і зарубіжних учених, в якому досліджуване явище має свої
витоки, насамперед, до гуманістичної парадигми існування людства, що
належить до числа фундаментальних ідей світової педагогіки.

Ідея гуманізму педагогіки має яскраве відображення у працях багатьох
вітчизняних учених: Х.Алчевської, М.Драгоманова, О.Духновича, Т.Лубенця,
А.Макаренка, М.Максимовича, М.Пирогова, С.Русової, Г.Сковороди,
В.Сухомлинського, К.Ушинського, І. Франка. В області гуманістичної
педагогіки знаходиться досвід вітчизняних учителів-новаторів
(Ш.Амонашвілі, В.Волков, Є.Ільїн, С.Лисенкова, В.Шаталов).

Ідея гуманізму відображена також у працях таких зарубіжних вчених, як
О.Декролі, Дж.Дьюї, Р.Кузіне, С.Френе, Р.Штайнер. Реалізація
гуманістичного підходу в зарубіжних країнах пов’язана з іменами
А.Маслоу, Дж.Оллпорта, К.Роджерса, Р.Мея, В. Франкла та інших.

Відповідно до гуманістичної концепції формування особистості К.Роджерса,
людина є суб’єктом власного життя. Вона вільна у своєму виборі,
прийнятті рішень, намагається виявляти самостійність і відповідальність,
саморозвиватися. Людина, яка вільно рухається шляхом свого особистісного
зростання, найповніше функціонує [6].

Таким чином, розглянувши педагогічні ідеї, робимо висновок, що в центрі
уваги гуманістичної педагогіки перебуває цілісна особистість, котра
прагне до максимальної реалізації своїх можливостей, є відкритою для
сприйняття нового досвіду, здатна до свідомого і відповідального вибору
в різноманітних професійних і життєвих ситуаціях.

Педагогічну фасилітацію розуміємо як взаємодію між учителем та учнем,
яка базується на засадах гуманізму, полісуб’єктності, толерантності,
дозволяє встановити зв’язок між загальноціннісними ідеалами української,
зарубіжної педагогічної думки і сучасним станом педагогічної науки і
практики, передбачає нагальний пошук способів і засобів гуманізації
навчально-виховного процесу.

У сучасній педагогіці поняття фасилітації широко використовується в
аспекті міжособистісної взаємодії в педагогічному процесі. В цьому
зв’язку досліджується особливий вид педагогічної взаємодії між вчителем
та учнем, що отримав назву «фасилітуюча взаємодія». У розробках учених
виокремлено і особливий тип педагогічного спілкування – фасилітуюче
спілкування. На підставі того факту, що феномен фасилітації у
спілкуванні (без його термінологічного визначення) представлений у
працях багатьох учених (А.Адлер, М.Бердяєв, Е.Берн, Л.Виготський,
А.Маслоу, В.Соловйов, В.Франкл, Е.Фромм, К.Ясперс), професор Л.Куликова
та представники її наукової школи О.Врублевська [5], О.Димова [7]
обґрунтували сутність фасилітуючого спілкування та його специфіку в
професійній діяльності вчителя.

На думку О.Врублевської, здатність педагога до фасилітуючого спілкування
– це іманентна якість особистості вчителя, що розвивається та дозволяє
здійснювати педагогічну взаємодію як таку, що надихає і спонукає
вихованця до інтенсивної, свідомої самозміни відповідно до особистісно
пріоритетних сенсів життєдіяльності, тим самим актуалізуючи процес його
спрямованого і продуктивного саморозвитку [5].

Проблема застосування фасилітуючого спілкування як
професійно-педагогічного набула подальшого розвитку в дослідженні
В.Суміної. На підставі аналізу досліджень, що визначають взаємозв’язок
спілкування з розвитком особистості (О.Леонтьєв, Б.Ломов,
Л.Виготський, І.Зимня) вчена зазначає, що фасилітація педагогічного
спілкування формує особистісний досвід суб’єктів навчального процесу,
забезпечує розвиток особистісних функцій самостворення і
самоорганізації. Дотримання педагогом і студентами пріоритетних
фасилітуючих принципів створює атмосферу взаємної поваги та підтримки,
що сприяє максимальній розкутості та самовираженню [16].

Досліджуючи новітні педагогічні теорії, системи та технології, С.Котова,
С.Смирнов, Є.Шиянов зазначають, що в сучасному педагогічному процесі
фасилітація – це зміна ефективності діяльності учня у взаємодії з
учителем або іншими учнями. Навіть пасивна присутність педагога в класі
активізує учнів, спрямовує їхню діяльність у необхідне русло, стабілізує
її без явних цілеспрямованих дій педагога. Але феномен фасилітації
виникає тільки в тому випадку, коли педагог буде авторитетним,
референтним, визнаним [14].

Заслуговує на увагу наукова позиція І.Жижиної, яка в своєму
дисертаційному дослідженні обґрунтувала педагогічну фасилітацію як
необхідну якість сучасного вчителя [8].

У вітчизняних наукових працях феномен фасилітації розглядається
здебільшого з точки зору психології в аспекті екофасилітативного підходу
(П.Лушин) та у зв’язку зі здатністю психолога здійснювати фасилітаційний
вплив на людину (Г.Балл, О.Кондрашихіна).

Екопсихологічна фасилітація, за П.Лушиним, – це процес управління
відкритою динамічною системою особистості з метою підтримки її в стані
саморозвитку. Цей процес є продовженням уявлень роджеріанської
фасилітації, але з істотними відмінностями у трактуванні форм
управління: фасилітація має відношення до управління ситуацією розвитку
наявного потенціалу особи; процес фасилітації означає сприяння процесу
саморозвитку.

У дослідженні О.Кондрашихіної зазначено, що вплив і діяння, спрямовані
на актуалізацію життєвих ресурсів особистості, трактуються в сучасній
психології за допомогою таких понять, як «ненасильницьке діяння»
(Ю.Орлов), «розвивальне діяння» (В.Сітаров, Р.Старовойтенко). У зв’язку
з тим, що в межах гуманістичної психології поняття «вплив» означає
насамперед таке: допомагати, полегшувати, стимулювати, актуалізувати
потребу у розвитку, особистісному зростанні, – він може називатись
«фасилітаційним». На основі аналізу праць багатьох дослідників (Г.Балла,
Ю.Гіппенрейтер, Г.Костюка, О.Леонтьєва, С.Рубінштейна, Б.Теплова) вчена
визначила, що фасилітаційний вплив – це основний вид впливу в
гуманістичній парадигмі, механізм якого заснований на діалогічному
діянні та певних особистісних характеристиках фасилітатора [10].

Подальшого розвитку розглянута думка дістала в дослідженні М.Казанжи,
яка визначила особистісні характеристики фасилітатора та обґрунтувала
наявність у структурі такої особистості певної властивості –
фасилятивності. На підставі аналізу численної кількості досліджень
(Г.Балл, М.Боуен, С.Братченко, О.Врублевська, Н.Каліна, О.Кондрашихіна,
П.Лушин, А.Маслоу, Р.Мей, В.Потапова, К.Роджерс, О.Саннікова,
Д.Фрейберг) вчена у дисертаційному дослідженні розглянула фасилятивність
як специфічну властивість особистості та встановила складність і
багатоаспектність цього феномена [9].

Однак варто зауважити, що фасилітація здебільшого використовується
вченими для характеристики процесів і явищ як певна ознака, фактор чи
умова, що впливає на міжособистісну взаємодію, – фасилітуюча взаємодія
(О.Димова), фасилітуюче спілкування (О.Врублевська, В.Суміна),
фасилітаційний вплив (Г.Балл, О.Кондрашихіна). У всіх випадках саме
фасилітаційність надає цим явищам певної специфіки, що виявляється в
інтенсифікації, покращенні, прискоренні, внесенні позитивних змін у
перебіг зазначених досліджуваних феноменів.

Досліджуючи процес підготовки майбутніх учителів до професійної
діяльності, З.Курлянд приділяє увагу необхідності формування у
майбутнього вчителя образу гарного іншого. В основі цього, на думку
вченого, повинні бути повага до особистості, усвідомлення її
неповторності, гуманістичне і толерантне ставлення до дітей,
оптимістичний погляд на можливості їхнього позитивного зростання [11].
Це твердження має принципове значення для нашого дослідження, оскільки
саме повага до особистості дитини, усвідомлення її неповторності,
безумовно позитивне ставлення до учня і позитивний вплив на його
особистісне зростання є характерною особливістю роботи
вчителя-фасилітатора.

На підставі здійсненого аналізу психолого-педагогічних досліджень, в
яких відображено сучасний стан розроблення проблематики фасилітації,
зокрема педагогічної фасилітації, зауважуємо, що питання необхідності і
доцільності педагогічної фасилітації у навчально-виховному процесі у
вчених не викликає сумнівів; однак у трактуванні сутності цього феномена
як педагогічного явища позиції вчених є досить розбіжними.

Отже, у сучасних трактуваннях учених наявні такі підходи до
розглядуваної педагогічної категорії: тип педагогічної взаємодії, за
якої головною метою діяльності педагога є створення сприятливих умов для
саморозвитку дитини (О.Димова, С.Смирнов); професійно значуща якість
вчителя, яка забезпечує таку взаємодію (О.Димова); здатність педагога до
фасилітуючого спілкування як іманентна якість особистості вчителя
(О.Врублевська, Л.Куликова, В.Суміна); особливий вид впливу вчителя на
учнів, який має основне завдання – допомагати, полегшувати, стимулювати,
актуалізувати потребу у розвитку, особистісному зростанні –
фасилітаційний (Г.Балл, О.Кондрашихіна); процес полегшення, посилення
продуктивності освіти, навчання як спільної діяльності педагога і учня
(О.Шахматова, І.Шуніна); професійно значуща якість особистості педагога,
від якої залежить успішність педагогічної діяльності (І.Жижина, Е.Зеєр);
уміння вчителя налагоджувати «допомагаючі стосунки» з учнем з метою
фасилітації учіння (К.Роджерс, Дж.Фрейберг).

,

ються, що педагогічна фасилітація обов’язково пов’язана із діяльністю
вчителя, спрямованою на досягнення певної мети.

На нашу думку, спільним серед усіх цих досліджень є той факт, що
здатність вчителя забезпечити процес фасилітації дає змогу досягти такої
взаємодії з учнем, що сприятиме підтримці в дитині прагнення до
самовдосконалення, самореалізації, саморозвитку, усвідомленню нею себе
як самоцінності, її налаштованню на особистісне зростання та розвиток
здібностей. Варто, вважаємо, також звернути увагу на те, що ця взаємодія
носить виключно гуманістичний, діалогічний, суб’єкт-суб’єктний характер
відносин. Здатність вчителя забезпечити таку взаємодію з учнем,
позитивно впливати, активізувати, стимулювати процес навчання та
виховання проявляється в його професійній діяльності.

Не заперечуючи думки інших авторів, дослідження яких стали базовими для
нашої роботи, педагогічну фасилітацію визначаємо як специфічний вид
педагогічної діяльності вчителя, яка має за мету допомагати дитині в
усвідомленні себе як самоцінності, підтримувати її прагнення до
саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення, сприяти її
особистісному зростанню, розкриттю здібностей, пізнавальних можливостей,
актуалізовувати ціннісне ставлення до людей, природи, національної
культури на основі організації допомагаючого, гуманістичного,
діалогічного, суб’єкт-суб’єктного спілкування, атмосфери безумовного
прийняття, розуміння та довіри.

Як вже зазначалося раніше, успішність здійснення вчителем педагогічної
фасилітації залежить від його індивідуальних особистісних якостей як
суб’єкта діяльності. Розглянемо ті властивості та якості особистості
вчителя, його індивідуальні суб’єктні особливості, що безпосередньо,
на наш погляд, впливають на його здатність до педагогічної фасилітації.

Згідно дослідження М.Казанжи, феномен «фасилятивність» є сукупністю
емоційних, когнітивних, поведінкових та вольових утворень, що
поєднуються в інтегральну властивість, яка виявляється у здатності
допомагати іншій людині, сприяючи її розвитку. Встановлено, що особи,
яким притаманна така властивість, як фасилятивність, мають високий
рівень емпатії, для них характерна спрямованість до розуміння іншої
людини, виражена соціальна інтуїція, легкість входження в соціальні
контакти, яскрава експресивність, високий загальний рівень
комунікативної креативності. Їм властиві також домінантність,
сумлінність, безтурботність, сміливість, емоційна стабільність [9].

Педагогічна фасилітація передбачає налаштованість особистості на
допомогу іншим, прагнення відчути емоційний стан тих, хто оточує,
співчувати і співпереживати їм, сприймати їхні переживання як власні. У
зв’язку із зазначеним натепер широко використовується поняття
«емпатійність особистості», що є інтегральною, професійно значущою
якістю особистості педагога, яка поєднує такі особистісні якості, як
чутливість, доброзичливість, чуйність, емоційну гнучкість.

Емпатійність, на думку С.Максимець, – це якість особистості вчителя, що
відображає взаємозв’язок свідомості та поведінки, емоцій та настрою, які
проявляються у професійній діяльності, спілкуванні, і закріплені в
рисах характеру педагогу [12]. Тому робимо висновок про багатогранність
феноменології емпатії, яка включає відповідні особистісні
характеристики, емоційні та вольові якості, потреби, звички, здібності,
знання і вміння, які відтворюють професійно-моральний образ особистості
сучасного вчителя, його ставлення до педагогічної діяльності.

Окрім фасилятивності та емпатійності як характеристик особистості, для
нашого дослідження велике значення має питання педагогічної
спрямованості вчителя. Як зазначають І.Ісаєв, А.Міщенко, В.Сластьонін,
Є.Шиянов, у структурі особистості вчителя особлива роль належить
професійно-педагогічній спрямованості. Саме вона є каркасом, на якому
компонуються основні професійно значущі якості особистості педагога
[15].

З.Курлянд зауважує, що професійно-педагогічна спрямованість виявляється
у прагненні пізнати дитину, зрозуміти її, навчити. Для цієї
спрямованості характерна усвідомлена та емоційно виражена орієнтація
особистості на педагогічну діяльність [11].

Досліджуючи проблему професійної компетентності майбутніх учителів,
В.Баркасі зауважує, що у структурі цієї якості дуже важливим є
аутопсихологічний компонент, тобто готовність і здатність особистості до
цілеспрямованої роботи, що веде до змін властивостей особистості, її
поведінки, діяльності, та ставлення до прогресивного
особистісно-професійного розвитку. Педагогічна самосвідомість, що є
складовою розглядуваної якості педагога, – це механізм, що виконує
активну функцію саморегуляції. Лише усвідомивши себе в ролі вчителя,
вихователя, людина відкриває для себе можливості активного професійного
саморозвитку, чому сприяє мотивація досягнення компетентності –
прагнення людини досягти значних результатів, успіхів у діяльності.

Учителеві також необхідно також бути емоційно гнучким; ця властивість
педагога проявляється у витримці, вмінні виявляти позитивні та
стримувати негативні емоції, саморегулюватися.

Отже, педагогічна діяльність – багатопрофільна і багатоаспектна.
Сучасному студенту педагогічного ВНЗ належить працювати з людьми і
насамперед – з дітьми. Його професійна компетентність буде визначатися
не тільки інтелектом, сукупністю знань, умінь, навичок, а й
особливостями нервової системи, психологічною стійкістю і підвищеною
працездатністю у процесі педагогічної діяльності [2].

Продуктивна професійна праця учителя передбачає адекватну самооцінку ним
своєї професійної діяльності, тобто педагогічну рефлексію. Г.Бізяєва (на
основі досліджень Ю.Кулюткіна, Г.Сухобської) визначає професійну
рефлексію вчителя як здатність відображати «внутрішню картину світу»
учня. Це також здатність займати дослідницьку, засновану на рефлексивних
властивостях свідомості, позицію у відношенні до своєї практичної
діяльності та до самого себе як її суб’єкта, що може слугувати критерієм
у визначенні рівня професіоналізму вчителя. Рефлексія вчителя, на думку
вченої, – це його вміння аналізу, осмислення та конструювання ціннісної
основи своєї діяльності, заснованої на відображенні себе як суб’єкта
діяльності, особистості та індивідуальності в системі суспільних
відносин [4].

У визначенні структурно-компонентного складу педагогічної фасилітації
використовуємо наукову позицію А.Маркової щодо трактування структури
педагогічної діяльності. Так, вченою у структурі праці вчителя
виокремлено такі складові: 1) професійні психологічні та педагогічні
знання, 2) професійні психологічні та педагогічні вміння, 3) професійні
психологічні позиції та настанови вчителя, 4) особистісні особливості,
що забезпечують оволодіння професійними знаннями та вміннями [13].

Виходячи з такого бачення, структуру педагогічної фасилітації
розглядаємо як єдність взаємозалежних, взаємопов’язаних компонентів:
індивідуально-настановчого, когнітивно-діяльнісного та
рефлексивно-оцінного.

До індивідуально-настановчого компонента педагогічної фасилітації
відносимо характеристики, мотиви, настанови, емоції, спрямованість
особистості вчителя – його індивідуальні особливості як суб’єкта
педагогічної фасилітації: прагнення допомагати іншим людям, здатність до
співчуття та співпереживання, доброзичливість, емоційна чутливість,
ціннісне ставлення до особистості іншої людини, прагнення до роботи з
дітьми, ціннісне ставлення до внутрішнього світу дитини, справедливість,
здатність відчувати дитину, почуття радості від роботи з дітьми, бажання
цінувати і примножувати вічні людські цінності в освітній і виховній
діяльності.

Специфіка когнітивно-діяльнісного компонента педагогічної фасилітації
полягає у сформованості комунікативної компетентності вчителя як його
здатності встановлювати професійно значущі, педагогічно орієнтовані,
суб’єкт-суб’єктні відносини з усіма учасниками навчально-виховного
процесу на професійному рівні.

До рефлексивно-оцінного компонента педагогічної фасилітації відносимо
педагогічну рефлексію як професійно-особистісне утворення: якості
особистості, вміння вчителя, які забезпечують адекватну самооцінку,
саморегуляцію, самосвідомість, здатність аналізувати та регулювати
стосунки з іншими людьми, здатність до осмислення та усвідомлення
ціннісної основи і значущості своєї професійної діяльності.

Згідно гіпотези нашого дослідження, формування педагогічної фасилітації
студентів у процесі навчання у ВНЗ уможливлює комплексне та одночасне
забезпечення таких педагогічних умов: діалогізації і гуманізації
міжособистісного спілкування студентів; використання інтерактивних
тренінгів, спрямованих на розвиток умінь спілкування у майбутніх
учителів; активізації засобів ігрового моделювання ситуацій майбутньої
професійної діяльності з метою орієнтації студентів на суб’єкт-суб’єктну
професійну і міжособистісну взаємодію.

Список використаної літератури

1. Балл Г.О. Сучасний гуманізм і освіта : навчально-методичний посібник
/ Георгій Олексійович Балл. – Рівне, 2003. – 180 с.

2. Баркасі В.В. Формування професійної компетентності в майбутніх
учителів іноземних мов : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.
пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» /
Вікторія Володимирівна Баркасі. – Одеса, 2004. – 20 с.

3. Бех І.Д. Теоретико-прикладний сенс компетентнісного підходу у
педагогіці / І.Д.Бех // Виховання і культура. – 2009. – №1-2(17-18). –
С. 5-7.

4. Бизяева А.А. Психология думающего учителя: педагогическая рефлексия /
Анна Александровна Бизяева. – Псков : ПГПИ им. С.М.Кирова, 2004. – 216
с.

5. Врублевская Е.Г. Педагогические условия развития у педагога
способности к фасилитирующему общению в процессе его профессиональной
деятельности (на материале учреждений дополнительного образования детей)
: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. пед. наук : спец.
13.00.01 «Общая педагогика» / Елена Геннадиевна Врублевская. –
Хабаровск, 1999. – 21 с.

6. Гуманістична психологія: антологія у 3-х т. : навчальний посібник для
студентів вищих навчальних закладів / за редакцією Р.Трача, Г.Балла. –
К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2001. – 252 с.

7. Димова О.В. Педагогические условия развития способности к
фасилитирующему взаимодействию у будущих учителей : дис. … канд. пед.
наук : 13.00.01 / Ольга Ивановна Димова. – Хабаровск, 2002. – 190 с.

8. Жижина И.В. Психологические особенности развития фасилитации педагога
: дис. … канд. псих. наук : 19.00.07 / Инна Владимировна Жижина. –
Екатеринбург, 2000. – 186 с.

Похожие записи