.

Сутність гуманізації початкового навчання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
112 1614
Скачать документ

Сутність гуманізації початкового навчання

Поняття “гуманіст” включає пізнавальний, емоційний аспект та компонент
поведінки, застосовується при аналізі широкого кола проблем, пов’язаних
з формулюванням морально-етичних норм. Дослідження показали, що значна
роль у розвитку рис гуманності учня відводиться реальній спільній
діяльності викладачів і учнів, потім спілкуванню з однолітками.

Спільна діяльність створює сукупність емоційних переживань, а зміна
позицій у пізнавальній діяльності та спілкуванні формує в учнів гуманне
ставлення до іншої особистості та її вчинків. Дослідження
закономірностей становлення та розвитку рис гуманності учнів, а також
механізму їх функціонування є важливим аспектом відродження національної
духовності громадян суверенної України без певних ідеологічних догм та
випадковостей.

Наприкінці вісімдесятих років науковий термін “гуманність” подається як
принцип світогляду (в тому числі моралі), в основі якого лежить
переконання у безмежних можливостях особистості та її здатності до
вдосконалення, до вимог особистої волі та захисту громадянських прав, в
тому числі права на щастя і задоволення потреб та інтересів, які мають
бути кінцевою метою суспільної діяльності.

На початку дев’яностих років поняття “гуманність” подається як повага до
людей, співчуття, доброзичливість. Отже, гуманність виступає як одна з
важливих загальнолюдських позитивних рис особистості, без сформованості
якої не може бути й мови про розвиток та формування більш складних
громадських якостей, притаманних учням.

В процесі дослідження встановили, що гуманність виступає як
методологічна основа формування всіх кращих якостей розвитку
особистості, як джерело їх життєвих сил. Сучасне ж розуміння терміна
“гуманність” – це система поглядів і переконань, що стверджує високе
звання людини, її цінності як особистості, котра має право на волю,
щастя, розвиток своїх задатків і перетворення їх у стійкі здібності.

Соціально-економічні аспекти гуманізації педагогічного процесу завжди
цікавили дослідників-науковців і практиків-викладачів, адже вони реально
торкаються навчання та розвитку особистості. Методологічною основою
формування рис гуманності завжди вважався інтелект особистості. Однак у
науково-соціальному аспекті педагогічної технології актуальне місце
посідає загальновідомий термін “інтелектсоціальний” розуміється нами як
відносно стійка норма спільної розумової діяльності (задатків –
здібностей) особистості, що проявляється в її загальній творчості, у
виробленні та реалізації цінних ідей, розумінні самого себе, інших людей
та закономірностей розвитку реальної дійсності.

Хоч у загальному плані проблема гуманізації навчання ставилася давно,
але в конструктивному аспекті ідея формування гуманістичних рис
особистості лише зараз набирає актуальності у зв’язку із створенням у
незалежній Україні нових інформаційних технологій, в якому чітко діє
ланка: гуманна людина – мислення – діяльність. Ідея розвитку
педагогічної технології у школі вимагає перегляд ряду теоретичних і
практичних положень з питань гуманізації освіти. У розвитку теорії
педагогічної технології однією з основних є модель одиничного елемента у
навчально-пізнавальній діяльності учня цикл впливу особистості
викладача. Психологічний аспект гуманізації навчання спрямований на
вільну реалізацію творчого потенціалу учня, зміцнення віри в себе,
можливості досягнення “ідеального Я”. Провідна роль при цьому
відводиться мотивам, які забезпечують не пристосування до середовища, а
зростання конструктивного начала людського “Я”,

коли особистість набуває більшої впевненості у собі, усвідомлює
відповідальність за власну поведінку, відчуває спонтанність і радість
вільного життя.

У центрі своїх досліджень гуманістична психологія ставить особистість
людини в усі її багатогранності і неповторності. Серцевина її має
позитивне начало, котре виявляється в прагненні до змін. Ідея
трансформації людського “Я” у світі, що змінюється, є провідною і
звучить у різних термінах. Це “розвиток”, “зростання”. Ідея змін,
пов’язана з розвитком, актуалізацією особистісного потенціалу.
Психологів цього напрямку цікавить особистість як здорова, творча,
унікальна, цілісна система, метою якої є самоактуалізація, максимальне
розкриття своїх потенційних здібностей. Для неї характерні незалежність,
вибір власного життєвого шляху і відповідальність за цей вибір.

Кожен учень неповторний, тому аналіз окремих випадків шкільного життя не
менш важливий, ніж статичні узагальнення. Головною психологічною
реальністю є переживання учнем світу і себе у світі. Основні риси
гуманістичної психології зводяться до такого:

1. для будь-якої особистості потрібна свобода, незалежність;

2. найважливішим джерелом інформації є екзистенціальний стан учня, його
суб’єктивно психологічний досвід, доступний йому через усвідомлення “тут
– і – тепер”;

3. кожний учень прагне до неперервного розвитку, реалізації своїх
можливостей, оскільки це визначається людською природою;

4. цілісність “Я” створює унікальний характер переживань кожного учня.
Неможливо відокремити органічне і психологічне;

5. свідомість учня не може бути зведена до її основних потреб або
захисту;

6. сучасний учень став занадто інтелектуальним, неемоційним, що
призводить до відчуження, втрати індивідуальності та гуманного початку.

З точки зору психології, гуманізація навчання є коригуючою силою, яка
спирається на досвід людини. Концептуальні положення системи навчання
тісно перегукуються з ідеями гуманістичної психології, яка є основою

гуманізації навчання. Це гуманістичне забарвлення всієї системи навчання
та спрямованість його на формування конкретної людини як цілісної
особистості є носієм загальнолюдських цінностей. Така робота неможлива
без реформування в плані гуманізації всіх сторін справи навчання (форм,
методів, керівництва).

Гуманізація системи шкільної освіти вимагає побудови навчального процесу
на діагностичній основі, тобто спочатку діагностика, а тоді форми і
методи впливу. Сучасна школа має використовувати діагностику не селекції
і перебору, а допомагаючу, яка б стала підгрунтям гуманізації навчання.
Така діагностика повинна діяти в інтересах учнів. Психологи та медики
переконують, що це дає змогу уникнути нервозності учнів, викликаної
примусом в педагогічному процесі. Учень може захворіти не тільки від
різних видів перевантажень, а також і від постійного перевантаження ,
насилля, яке створюється педагогічним процесом. Почуття примусу – тяжка
хвороба, джерелом є авторитарний педагогічний процес. На фоні цього
виникає нервозність дитини і небажання вчитися, навчальна пасивність.
Результати такої хвороби інколи породжують негативні риси характеру, а
інколи навіть мають трагічний кінець. Паралельно таким психічним
відхиленням в навчальному процесі можливі і фізичні відхилення.

Тому час замислитись над тим, щоб педагогічний процес не шкодив
психологічному та фізичному здоров’ю дітей.

Педагогіка одночасно повинна бути профілактичною і лікувальною. Це
невідкладна задача олюднення педагогічної діяльності. Якщо ж дитина в
якості природної істоти наділена природними силами, то педагогічний
процес повинен стати для кожного учня продовженням нескінченної
клопіткої роботи природи по приведенню в дію цих сил. Педагогічний
процес повинен прийняти естафету від самої природи, охоплювати дитину
повністю, сприймати його таким, яким він є, і створювати в ньому вільну,
розвинену і образну людину, створюючи для життя і діяльності в
суспільстві по законах гуманності. Педагогічний процес тільки тоді
націлений на формування

особистості в дитині, коли він вбере в себе дитину з реальним його
життям. Оптимістична, життєстверджуюча та життєрадісна сила
педагогічного процесу заключена в гуманізації освіти.

Гуманістична освіта відмінна від тієї, до якої ми звикли, призвичаїлись
і яка була зорієнтована на всебічний розвиток особи. Було і є
зрозумілим: всебічний розвиток особи неможливий, бо людина в своєму
розвиткові характеризується відмінністю індивідуальних особливостей,
неповторністю спроможностей і внутрішніх устрімлінь. Кожна людина має
право на розвиток саме тієї сфери своєї індивідуальності, до розвитку
якої вона виявляє схильність, до чого у неї “лежить душа”.

о процесу: повна і закінчена підготовка учня до повноцінного життя в
суспільстві через розвиток його індивідуальності та становлення і
розвиток його особистості. Мета, вочевидь, ставить перед школою чіткі
завдання:

? соціально-психологічне – психологічна і соціальна підготовка до життя
в суспільстві, розвиток особистісних якостей, допомога в засвоєнні і
нагромадженні різних видів досвіду;

? професійна підготовка учнів до праці в суспільстві, оволодіння
професією, обраною самою дитиною (чи з допомогою батьків);

? дидактичне – процес освіти учнів.

Педагогічною основою гуманізації навчання є відповідність навчання таким
критеріям: природності в поєднанні з оформленістю; цілісності з
дискретністю; технологічності з творчістю.

1.Природність і оформленість.

Зміни у відношеннях “суспільство – особистість” актуалізували
спрямованість педагогічного процесу на особистість, її інтереси,
подолання заформалізованості, забезпечення природності.

Звертання до психологічної науки засвідчує, що людина має три складові
свідомості: потяги, обмеження і здатності їх регулювання; постійно
змінюючись вони виявляються в потребах, нормах, здібностях, і в

навчальному процесі формуються як зміст, методи. З народженням людини
потреби, здібності, норми змінюються, розвиваються, постійно
вирощуються. Невідповідність між ними переходить у суперечність і
вимагає вирішення, що і є механізмом розвитку. Входження суб’єкта у
систему більш високого порядку передбачає його вплив на параметри
системи в цілому і параметри інших суб’єктів у результаті їх взаємодії.
Природнім станом є їх невідповідність, суперечність забезпечує перехід у
нову якість; неувага до суперечності неминуче призводить до конфлікту
(внутрішньо особистісного, між особистістю і групою, особистістю і
суспільством…) якщо його не усунути – до зіткнення, до катастрофи.

Процес існування особистості на інших суб’єктів, якщо він не
протиприродний, передбачає постійне існування мети (для чого?) виходячи
з потреб; обраного методу і форми (як?), згідно зі здібностями, і
оформлюється як діяльність в її різновидах, зокрема й такому, як освіта.

2.Цілісність і дискретність.

Триєдиність учіння, виховання, розвитку, які складають сутність освіти.
В традиційній педагогіці ця триєдиність розглядається окремо. Це й
спонукає інновації – розвивальне учіння (начебто воно може бути не
розвивальним?), активне учіння (може бути не активним?), проблемне
учіння (може бути не проблемним?). Кожна педагогічна новація – це
усвідомлення і реакція на ту чи іншу неузгодженість у педагогічній
практиці. Будь-яка форма педагогічного процесу буде цілісною, якщо
здійснюватиметься і учіння, і виховання, і розвиток одночасно.
Гармонійний розвиток людини передбачає її гармонійне співіснування з
суспільством і з самою собою. її розміщення в центрі ноосфери дозволяє
розглядати її як індивіда – “біо”, особистість -“соціо”, “гомосапієнс” –
людина розумна; описується науками перш за все психологічними,
соціальними, методологічними. Виходячи з цього навчальний процес повинен
бути розумним (усвідомлювати свої дії для чого? що? як?) і здоровим. В
сучасній теорії і практиці панує мозаїчність вербальних методів, які
практично не розвивають, не забезпечують цілісності становлення і
розвитку особистості. У педагогічному середовищі стосовно учіння
ствердилась хибна думка, що критерієм результативності педагогічної
діяльності є рівень знань. А чи можна передбачити рівень наповнення
суб’єктів учіння знаннями? А чи довго вони зберігатимуть при існуючій
формі навчання? І якщо трохи “так!”, то чому існує повсякчасне
розходження між “знаю” і “роблю”, між “словом” і “ділом”.

3. Технологічність і творчість.

У педагогічному процесі наявність певних форм і методів має велике
значення для учіння, розвитку. Педагогічний процес – це процес творчий,
переломлений через індивідуальність особистості вчителя, через яку
трансформується будь-яка педагогічна технологія. В педагогічному процесі
має місце педагогічний досвід, який включає копіювання чужого досвіду,
лише тієї його частини, яка піддається відтворенню і може стати
надбанням учителя. Ця частина повинна чітко окреслити у вигляді методів,
процедур. Педагогічна технологія відтворюється в режимі взаємодії
конкретного вчителя і конкретного учня, а отже, неповторна, і, отже,
творчо переосмислена. Одна й та сама технологія може бути захоплююче
ефективною, чарівною і може бути реалізована убого, повторно. Разом з
тим, педагогічні технології мають право на існування. Вагоме місце
відводиться психолого-педагогічній підготовці вчителя:

• функціональне самовизначення вчителя в навчальному процесі (хто я? для
кого я?), його позиції;

• знання про критерії педагогічної дії, взаємодії, процесу;

• педагогічні здібності (як я реалізую критерії педагогічного процесу?
Чи ті методи використовую? Якою мірою впливаю на учнів?);

• рефлексії педагогічної дії на кожному інтервалі навчального процесу
(для чого? що? як? чи досягнув мети?).

Відповідальне ставлення до учительської професії передбачає
методологічну підготовку (знання педагогіки, психології і соціології),
використання педагогічних знань (основних дидактичних понять і

категорії…), оволодіння педагогічними технологіями засвоєння змісту
уособлення через вибрану форму і метод.

Останнім часом у вітчизняній літературі багато пишеться про гуманізацію
освіти, присвячується науково-практичних конференцій. Безумовно, що
„гуманізація освіти означає орієнтацію на людину, яка вчиться”.

Проінтерпретувавши деякі дитячі казки та підручники і виявили чимало
різного роду стереотипів. Чого варті з точки зору цінностей
демократичного суспільства вислови з казок К.Чуковського: „Не ходите
дети в Африку гулять” (а чому?) або „Как ты смеешь тут ходить,
по-турецки говорить? Крокодилам тут гулять воспрещается”?

Можна було б навести чимало інших стереотипів в освіті, в тому числі і
тендерних, починаючи з всім відомих речень „мама мыла раму” і „мама мыла
Милу”, але це є темою окремої наукової розвідки. Зрозуміло, що вони
ускладнюють перехід до педагогіки толерантності, впровадження діалогу
культур в навчальний процес, а демократія неможлива без формування
відповідного стилю мислення, орієнтованого на цінності гуманного
суспільства.

Переглядаючи ряд підручників для початкових класів, я можу стверджувати,
що дійсно гуманізація закладена в художніх творах для учнів молодшого
шкільного віку, які благотворно впливають на дітей і на інтелект, на
серце, почуття. Це формує в них людяність.

З конкретними гуманними уявленнями учні зустрічаються неодноразово
протягом року в різних за формою та змістом текстах. Слід зазначити, що
автори підручників урахували психологічні особливості сприймання
літературних творів молодшими школярами, а саме: поступовість у
формуванні уявлень, необхідність повернення до розкриття їх складових
частин на вищому рівні.

Наприклад, підручник “Читанка” 3 класу містить твори, у яких дається
уявлення про працьовитість, дружбу, товаришування, добробут, уявлення
про щастя, милосердя.

Наприклад, легенди “Чому людина не знає, доки живе” і “Бусол” вчать
учнів бути чесними, добросовісними, дотримуватися свого слова, сумлінно
працювати, піклуватися про інших.

Отже, розвиток гуманізації навчання повинен відбуватися з урахуванням
особи вчителя і учня, але провідна роль належить вчителю. Передусім,
гуманний педагог – це високоосвітчена людина. Сучасній школі потрібний
новий тип учителя, який би інакше визначав пріоритети і напрямки своєї
роботи, в основі якої покладена ідея унікальності кожної дитини. У
гуманній школі немає місця імперативному підходу до навчання. Мета в
іншому: йти до співробітництва, співтворчості, співуправління, до
взаєморозуміння і взаємоповаги – все це є основа гуманізації навчання.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020