Реферат на тему:

Суть і методологія особистісно орієнтованого уроку літератури

В умовах орієнтування середньої освіти до рівнів європейських
стандартів учні української держави повинні знати закони
постіндустріального європейського суспільства, бути готовими до його
вимог. Однак сучасна школа не може навчити всьому, оскільки обсяг знань
у всіх галузях науки невпинно збільшується. Життя вимагає нових підходів
до самого поняття «навчання». Сучасна загальна середня освіта має давати
не готові знання, а формувати вміння здобувати їх самостійно і –
найсуттєвіше! – розвинути бажання робити це впродовж усього життя. Отже,
навчання має створювати умови для розвитку особистості, бути
розвивальним, особистісно орієнтованим.

Під особистісно орієнтованим навчанням дидакти О.Балл, О.Бондаревська,
В.Сєріков, А.Фурман, І.Якиманська, С.Подмазін та інші розуміють
органічне сполучення навчання (відповідного до діяльності суспільства)
та учіння як індивідуально значущої діяльності окремого суб’єкта, в якій
реалізується досвід його життєдіяльності [4; 7; 51; 36]. У таких умовах
учень не є суб’єктом навчання, а постійним носієм суб’єктного досвіду.
Саме тому співпрацювати з учнем як з партнером, не спускатися, а
підніматися до рівня дитини – мета особистісно зорієнтованого навчання,
в центрі уваги якого знаходиться дитина як суб’єкт діяльності [34].

Процес навчання – це не автоматичне засвоєння навчального матеріалу
учнем. Він потребує напруженої розумової роботи дитини та її власної
активної участі у цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі собою,
ніколи не дадуть справжніх дієвих знань. Цього можна досягти лише за
допомогою інтерактивного навчання [36].

Особистість учня в особистісно орієнтованій парадигмі розглядається як
така, яка має власну програму розвитку. Педагог, за образним висловом
Я.Каменського, має плекати розум дитини, привчати дитячий розум, як
молоденьке деревце, розвиватися із власного кореню.

Найхарактернішою ознакою особистісно орієнтованого навчання є те, що
активними співтворцями навчально-виховного процесу стають самі учні.
Вони є суб’єктом пізнання. Кожен школяр долучається до співпраці у
колективній груповій діяльності.

Отже, вчитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб’єктами
навчально-виховного процесу. Вони спільно визначають мету діяльності,
об’єкт розгляду, засоби діяльності, результати навчання. Під час такої
спільної пізнавальної діяльності здійснюється обмін думками, знаннями,
способами діяльності, внаслідок чого відбувається рефлексія, оцінка та
самооцінка здобутих результатів. Учні усвідомлюють, що вони досягли на
певній сходинці пізнання, що вони знають, як виражають своє емоційне
ставлення до об’єкта навчання, як володіють вмінням оцінювати, як
збагатився їхній особистісний досвід [33].

У змісті особистісно орієнтованого навчання (за даними досліджень
Є.Бондаревської) є особистісний компонент, який забезпечує самопізнання,
розвиток рефлексивних здібностей, оволодіння способами саморегуляції,
самовдосконалення, моральне самовизначення, формує життєву позицію
особистості. Таким чином, в особистісно орієнтованому навчальному
процесі акцент переноситься з інтелектуального розвитку особистості на
емоційний та соціальний [33, с.3]. А досягти цього можна лише на
діяльнісній основі, що передбачає вироблення в учнів умінь самостійно
здобувати й застосовувати знання, тобто самостійно вчитися.

Організація особистісно орієнтованого навчання на основі застосування
активних та інтерактивних технологій відбувається на основі вихідних
засад. Це, звичайно, стосується особистісно орієнтованого уроку, який
має такs визначальні ознаки.

опора на суб’єктний досвід школяра (учень визначає ціннісне ставлення до
виучуваного матеріалу і відповідно до цього формулює мотивацію, планує
свою діяльність);

організовує навчання на суб’єкт-суб’єктній основі (педагог дає учневі
реальну можливість вибрати зміст заняття, цілі і форми засвоєння
навчального матеріалу, оволодіти вміннями цілевизначення, планування,
рефлексії, оцінювання);

забезпечення діяльнісного підходу до організації навчального процесу
(учень навчається самостійно здобувати і застосовувати знання у різних
видах діяльності) [37].

Розуміння сутності особистісно орієнтованого навчання, оволодіння
алгоритмом навчальної діяльності допомагає вчителеві ефективніше й
раціональніше спланувати й провести особистісно орієнтований урок,
дотримуючись також його компонентів:

— мотивації. Мотивація забезпечується за допомогою цікавої, змістовної
діяльності, актуальністю тематики, самопізнанням та самооцінюванням,
використанням нестандартних технік, практичною значущістю учіння,
емоційною насиченістю взаємодії, груповою підтримкою тощо. Цьому
сприяють конкретні ситуації, якими має бути насичена навчальна
діяльність, – ситуації визнання, успіху, емпатії, обговорення,
колективного перегляду, полілогічного спілкування, самооцінювання,
самоаналізу, самовипробування, самопорівняння. Систематично вибудовуючи
мотивацію активної навчальної діяльності, вчитель може спостерігати в
учнів низку позитивних проявів – відповідальність та вимогливість до
своєї діяльності, самоконтроль, заміну зовнішніх факторів впливу
внутрішніми, особистісними, відсутність тиску під час виконання
навчальних завдань, появу справжньої потреби пізнати нове, задоволення
від спілкування з однолітками та вчителем [31, с.67];

— цілевизначення. Цілі навчання визначалися школою завжди, вони завжди
присутні в плані уроку. Саме так, присутні, формальні, відсторонені,
дуже загальні, «для галочки», вони не є дієвими. Але ж сучасна освіта
ставить перед учителем завдання – допомогти учневі оволодіти життєвими
компетенціями, назвати можливість реалізуватися. А для цього потрібно
знати свої слабкі та сильні сторони, визначитися у пріоритетах
діяльності, навчитися планувати свою роботу, отже, ставити перед собою
чіткі та конкретні цілі та знаходити способи їх реалізації. Саме тому
цілевизначення в особистісно орієнтованому навчанні має суттєві
відмінності, а саме:

1) визначення й урахування вчителем цілей навчання учнів;

2) оволодіння навичками цілевизначення стає обов’язковою складовою
навчального процесу;

3) безпосередня участь учня у визначенні цілей вивчення теми, курсу,
предмета;

4) діагностичне формування цілей, що передбачає визначення:

— переліку знань, які учні повинні засвоїти;

— переліку вмінь (інтелектуальних, практичних), якими школярі повинні
оволодіти;

— переліку якостей, які будуть виявляти;

— визначення способів досягнення цілей (переліку форм, методів і
прийомів роботи, рефлексивної діяльності учнів);

— чітко окресленого кінцевого результату діяльності [36, с.4].

На етапі календарного планування вчитель передбачає, на якому уроці та
яку роботу він буде проводити (цілі вивчення теми, визначення цілей
уроку, цілі домашньої роботи). Цілі теми, окремого уроку, рефлексію учні
обов’язково записують в зошити. Це допоможе контролювати процес навчання
школярів, перевіряти їхні знання та дисциплінувати дітей, які навчаться
чітко ставити перед собою завдання та планувати свою діяльність,
формувати вміння визначати оптимальні способи навчальної діяльності та
самостійно реалізувати їх у різних видах діяльності.

Цілевизначення, планування – це та сцена, на якій розігруватиметься
майбутнє заняття;

?

?

??G?я проводиться під час цілевизначення, у процесі оцінювання роботи
над темою, за семестр, за рік. Розрізняють рефлексію колективну і
рефлексію власних успіхів. На початку заняття і теми використовується
рефлексія емоційна (рефлексія мотиваційної готовності учнів до співпраці
на уроці), після закінчення – творча рефлексія, рефлексія досягнень.

Рефлексію можна проводити у вигляді невеличких анкет, опитувальників, а
можна у більш творчій формі – твори-есе, твори-мініатюри тощо.

А.М.Фасоля пропонує кілька різноманітних анкет-рефлексій [36,c.8], однак
кількість їх можна збільшити, додаючи запитання, які стосуються
особистісного ставлення учнів до навчального матеріалу, або варіювати
запитання з різних анкет;

— оцінювання. Проблема оцінювання не втрачає своєї актуальності.
Опрацьовуються й апробуються різноманітні методики, але це не розв’язує
проблему, а ставить перед учителем ще більшу кількість запитань: чи
необхідно оцінювати рівень здатності навчатися в учнів чи виконання
тестових завдань може повною мірою перевірити рівень знань з літератури?
тощо. Виходячи із сутності особистісно орієнтованого навчання,
оцінюватися повинен рівень особистісного зростання школяра [33,c.9].

Важливою залишається і проблема тестових завдань, які мають на меті
підготувати учнів до зовнішнього тестування, і разом з тим перевірити
навченість дітей з предмета.

А.М.Фасоля пропонує об’єднувати тестові запитання різних рівнів
складності у блоки, щоб мати окремі групи завдань за кожним рівнем
[34,c.12]. Такий перелік запитань, а також час атестації потрібно
обов’язково доводити до відома учнів на початку вивчення теми
(розмістити у класі або роздати кожному). Бажано, щоб для кожного балу
було запропоновано кілька запитань на вибір, щоб учні мали можливість
вибрати.

Загалом же оволодіння навичками оцінювання й самооцінювання, участь у
цьому процесі учнів, гласність оцінки допоможуть знизити конфліктність
навчання, зменшити суб’єктивність оцінки, створять ситуацію успіху,
допоможуть у формуванні позитивної Я-концепції особистості.

Опрацювання навчального матеріалу. Успіх особистісно орієнтованого уроку
залежить і від атмосфери, яка виникла у процесі навчальної взаємодії.
Взаємовідносини у класі справляють значний вплив на мотивацію кожного
учня, активізують процеси творчості та пізнання. Досягається це,
насамперед, за допомогою певної поведінки вчителя – він повинен
схвалювати, підтримувати міркування та висловлювання різного характеру,
не вдаватися до різких зауважень, заборон, критикування, а тим більше –
до погроз чи принижень. Завданням вчителя є формування впевненості
учнів, підтримка позитивної самооцінки та самоповаги, що забезпечує
учням можливість максимально використати свій потенціал та працювати
ефективно.

Навчання стає ефективнішим, коли учні самостійно визначають траєкторію
власного розвитку [37, с.17]. у такому разі потрібно відчути баланс між
процесами розвитку та саморозвитку, керування та самокерування,
унормувати поняття “сам” і “не сам”. Якщо учень вправний у самостійних
діях, має внутрішні резерви до самовдосконалення, прагне розвиватися –
це позитивна база для здійснення навчальної діяльності. Та якщо потрібно
пробудити допитливість та зацікавленість учнів, вчителеві допоможуть
інтерактивні технології навчання.

Активне навчання неможливе без активного залучення до процесу навчання
самих учнів. Тому так важливо для вчителя вміти використовувати різні
способи обговорення з метою отримання зворотного зв’язку від школярів,
активізації їх розумової діяльності, підвищення інтересу до навчання,
розвитку самостійності.

Використання інтерактивних форм і видів робіт заохочує учнів до
активного навчання, що сприяє осмисленому і більш глибокому засвоєнню
матеріалу.

Під час організації особистісно орієнтованого навчання найбільш дієвою є
групова робота школярів (читання з передбаченням, триступеневе інтерв’ю,
метод проектів, круговий огляд тощо).

Таким чином, використання технологій особистісно орієнтованого навчання
перетворює урок літератури на своєрідний майданчик для самопізнання і
самовираження школярів.

Переконані, що урізноманітнення методичного арсеналу вчителя
технологіями особистісно орієнтованого навчання допоможе педагогу
зробити урок цікавим, продуктивним та особистісно вагомим для
вихованців.

Список літератури:

Абасов З. А. Системный подход при проектировании целей урока // Завуч. –
2003. – № 2. – С. 68 – 75.

Акбашева Р.Ш. Проектный подход к личносно-ориентированному образованию.
– Уфа: Башгоспединститут. – 1999. – С. 132.

Амонашвили Ш.А., Загвязинский В.И. Паритеты, приоритеты и акценты в
теории и практике образования // Педагогика. — 2000. — № 2. –С. 13 –
15.

Балл Г.А. Психологическое содержание личносной свободы: сущность и
составляющие // Психологический журнал.– 1997.– Т. 18. – № 5. – С. 7 –
19.

БедерхановаВ.П.Становление личностно ориентированной

позиции педагога: Монография.- Краснодар, 2001.- 220с.

Бех.І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний
посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – С. 204.

Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма личносно ориентированного
образования // Педагогика. – 1997. – № 4. – С. 11 – 17.

Бондаревская Е.В., Бермус Г.А. Теория и практика личносно
ориентированного образования // Педагогика. – 1996. – № 5.– С. 21 –
24.

Варзацька Л., Кратасюк Л. Інтерактивні технології в системі
особистісно-зорієнтованої освіти. – К: Бібліотека «Дивослова», 2006. – №
4. – 64 с.

Гин А.А. Конструктор урока / Відкритий урок. – № 5 — 6. –2002. – С.
11 – 19.

Гин А.А. Конструктор урока / Відкритий урок. – № 11 – 12. – 2002. – С.
40 – 53.

Гин А.А. Конструктор урока / Відкритий урок. – № 13 – 14. – 2002. – С.
10 – 15.

Євдокімов В., Луценко В. Особистісний підхід як критерій інноваційності
педагогічних технологій: Наукові записки Кіровоградського педагогічного
університету. – 2001. Ч. 1. – С. 21 — 26.

Інноваційні технології та сучасний урок літератури / Упоряд.
І.Кузьменчук. – К.: Вид. дім «Шкільний світ»: Вид. Л.Галіцина, 2006. –
128 с. – (Б-ка «Шкільного світу»).

Клокар Н.І. , Слободянюк Н. Г. , Стаднюк І.І. Концепція діяльності
наукової лабораторії особистісно орієнтованого навчання та виховання //
Організація та зміст діяльності наукових лабораторій інституту / За ред.
Н.І. Клокар, О.В.Чубарук. –Біла Церква, 2005. –С.209 – 214.

Клокар Н.І. Вихованню – сучасні підходи // Світло.- 1997. — №4 (6). –
С.19-21.

Клокар Н.І., Потіха В.В. Сходинки вдосконалення (Інтеграція як шлях до
цілісного світосприйняття) // Світло.- 1998. — №3 (9). – С.17-18.

Клокар Н.І. До концепції особистісно орієнтованої школи // Світло. –
1999. — №3(13). – С.17-19.

Клокар Н.І. Управління середньою загальноосвітньою школою як цілісним
соціальним об’єктом (досвід школи №15 м.Біла Церква) // Проблемы
управления в переходном обществе на пороге ХХІ века. – Приложение к
научному журналу ”Персонал”. – 1999. — №4 (52). – С.101-103.

Клокар Н.І. Технологія впровадження нововведень // Світло. – 1999. — №4
(14). – С.30-33.

Клокар Н.І. Роль функцій управління в розвитку школи // Світло. – 2002.
— №2 (21). – С.19-23.

Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самопознание. – М.: Политиздат,
1984. – С. 335.

Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Інформаційний
збірник Міністерства освіти і науки України. – 2002. – № 2. – С. 3 – 22.

Личностно-ориентированное обучение: теории и технологии: Учебное пособие
// под ред. Н.Н. Никитиной. – Ульяновск: ИПКПРО, 1998. – С. 180.

Похожие записи