Реферат на тему:

Сурдопедагогіка. Особливості розвитку пізнавальної сфери дітей з вадами
слуху

План

Закономірності розвитку пізнавальних процесів у дітей з вадами слуху

Особливості сприйняття, уваги і пам’яті

Особливості інтелектуальних операцій і мислення

ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІТЕЙ З ВАДАМИ СЛУХУ

Розвиток мислення глухих дітей відбувається в тому ж напрямку, що і
чуючих: розвиваються можливості практичного аналізу, порівняння,
синтезу. Але більш складні процеси, які потребують високого рівня
узагальнення і синтезування цілого, розвиваються більш повільно. У
глухих дітей, які опановують словесне мовлення набагато пізніше, ніж
чуючі, й на особливій сенсорній основі, саме в розвитку мислення
спостерігається значно більше специфічних рис, чим у розвитку інших
пізнавальних процесів.

Психолого-педагогічне вивчення слабочуючих дітей вітчизняними
сурдопедагогами дозволило виявити деякі загальні закономірності, що
визначають особливості мислення у дітей з частковим порушенням слуху.
Різний рівень мовленнєвого розвитку слабочуючих дітей (від окремих
викривлених слів до розгорнутого мовлення з невеликими недоліками в
лексико-граматичному плані) веде до значної неоднорідності розвитку
їхнього мислення. Вторинні відхилення, обумовлені зниженням слуху,
обумовлюють своєрідність сприйняття, пам’яті й усіх форм мислення.

Це пов’язано з тим, що домовленнєве мислення інертне, позбавлене
рухомості. Зрозумівши предмет або явище певним чином, глуха дитина з
великими труднощами відмовляється від своєї точки зору, якщо тільки
зовнішні обставини не змушують її це зробити.

ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ, УВАГИ І ПАМ’ЯТІ

Особливості сприйняття. Рівень сенсорного розвитку нечуючих і
слабочуючих дітей зазнає суттєвих змін в процесі навчання. Можливості
засвоєння сенсорного досвіду збільшуються по мірі оволодіння мовленням.
Розвиток сприйняття опосередковується засвоєнням слів, фіксуючих
сенсорні еталони, що сприяє закріпленню більш чітких, диференційованих
уявлень про предмети.

В психічному розвитку дітей з вадами слуху важливу компенсаторну роль
відіграє образне мислення, яке протягом тривалого періоду є ведучою
формою розумової діяльності учнів цієї категорії. Наочно-образне
відображення дійсності накладає відбиток на значення слів, що
засвоюються. Наприклад, словом “зима” слабочуючі позначають такі
поняття, як “холодно”, “сніг”, “сніговик” та ін.

Вивчаючи особливості оперування зоровими образами глухих дітей старшого
дошкільного та молодшого шкільного віку, Н.В.Яшкова відзначає, що
розумове оперування зоровими образами, їх переробка в глухих дітей
відбувається більш складно, ніж у нормально чуючих. У нечуючих способи
виконання завдань більш елементарні, спостерігаються утруднення у
формування узагальнених способів дії. Наочне мислення глухих дітей до
початку шкільного навчання виявляється неідентичним наочному мисленню
чуючих, не сформовано воно й у багатьох глухих першокласників.

Дослідження особливостей зорового сприйняття привертає увагу педагогів і
психологів у зв’язку з тією роллю, яку зорове сприйняття відіграє в
структурі пізнавальної діяльності дітей з вадами слуху. Cурдологами
Т.В.Розановою, О.М.Кудрявцевою, І.М.Соловйовим було встановлено, що у
сприйнятті дітей з вадами слуху, особливо молодшого шкільного віку,
менше виражені своєрідність кожного об’єкту, його індивідуальні і
особливі риси і що зорові образи одних об’єктів часто вподібнюються
образам інших, більш звичних та знайомих. Невміння виділяти головні
відмітні ознаки предмету стає однією з причин уповільненого формування
зорового сприйняття.

Дослідження показали, що сприйняття і пізнання дітьми таких відношень,
як тотожність, відмінність уяснюються глухими дітьми відносно пізно. Для
глухої дитини виділення та розрізнення властивостей предметів
утруднюється внаслідок повільного оволодіння відповідними словесними
позначеннями.

Подібні до зорового сприйняття особливості властиві й для тактильного
відчуття дітей з вадами слуху. Особливе значення для глухих і
слабочуючих має вібраційна чутливість, яка є важливим компенсуючим
засобом. Користуванню вібраційною чутливістю дітей необхідно спеціально
навчати. Встановлено, що при недостатності слуху вібраційна чутливість
загострюється. Так, глухі визначають місце джерела вібрації в 2 рази
точніше, ніж чуючі, мають більш низькі пороги вібраційного відчуття в
діапазоні 100-1000 Гц.

Особливості уявлень. В дошкільному віці в дітей з вадами слуху
відзначаються труднощі формування уявлень: нечіткість, розпливчастість
еталонних уявлень, не закріплених у слові. Становлення цілісного образу
предметів відбувається уповільнено, це проявляється при виконанні дітьми
завдань на складання розрізних картинок, карток лото. Особливості
сенсорного розвитку виявляються також в утрудненні виділення
властивостей і відношень предметів, в інших видах діяльності.

Особливості уваги. У дітей з вадами слуху підвищене навантаження під час
сприйняття на зір вимагає більш глибокого зосередження, стійкої уваги.
Внаслідок напруження діти швидше втомлюються. Характерні труднощі
переключення уваги, потрібно більше часу на входження в роботу. Це веде
до зниження швидкості виконання завдань та зростання кількості помилок.
Продуктивність уваги залежить від образної виразності матеріалу (так,
коректурні проби з фігурними таблицями дають кращі результати, ніж з
буквеними).

Затримується розвиток довільної уваги, яка формується найбільш активно в
підлітковому періоді (в нормі – на 3-4 роки раніше). Особливості пам’яті
Мимовільне запам’ятовування гірше, ніж в нормі, менш продуктивне і
точне. Образи предметів у пам’яті залежать від яскравості, контрастності
ознак; краще запам’ятовуються яскраві об’єкти, ніж малопомітні, не
залежно від значимості. Особливо відстає словесна пам’ять. Часто
допускають заміни слів: А) за звучанням (угол – уголь, дрожит – держит)

Б) за значенням (крыло – голубь, кисть – краска).

Вітворюючи фразу, можуть втратити слово і не прагнуть зробити речення
без нього зрозумілим.

Організація пам’яті менш системна, ніж в нормі. Рідше користуються
прийомами осмисленого запам’ятовування. Найбільше відставання в розвитку
пам’яті фіксується у дошкільників і молодших школярів, потім воно
зменшується.

Стадії розвитку словесної пам’яті у глухих дітей.

1. (1-3 класи) — запам’ятовування за типом поширення: приріст об’єму
відтворюваного матеріалу від повторення до повторення. При цьому смисл
матеріалу може бути не зрозумілим.

2. (4-6 класи) — запам’ятовування за типом охоплення: дитина розуміє і
зафіксовує загальний зміст тексту, ключові слова, а потім доповнює
пропущені елементи.

3. (7-8 класи) – розуміння та запам’ятовування тексту в цілому.
Особливості уяви

Сутність уяви – перетворення уявлень, створення нових образів на основі
наявних.

Образи пам’яті глухих дітей досить яскраві та живі, але значною мірою
прив’язані до конкретних ситуацій. «Красной крыши не бывает, у нас
зеленая крыша»

Образи, які виникають під час читання художніх творів часто не
відповідають описам, особливо це стосується описів просторових
відношень. Творчій уяві властива недостатня гнучкість (домальовують
фігуру тільки до одного предмету).

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ І МИСЛЕННЯ

&

8пізніше. Такі діти довго використовують загальні терміни, а не
спеціальні позначення, отже, аналіз залишається менш деталізованим.
Недоліки розвитку аналізу негативно відбиваються на синтезі – він довго
залишається менш послідовним і систематичним. І.М.Соловйов відзначив
наступні особливості розвитку порівняння у глухих дітей: відхід від
порівняння двох об’єктів до аналізу одного з них, тобто спрощення
завдання; труднощі при виявленні подібності об’єктів, оскільки
визначення подібності потребує опосередкованого аналізу об’єктів, а їх
відмінності можуть сприйматися безпосередньо.

Класифікація за простими ознаками більш успішна, ніж за категоріями,
особливі утруднення викликають вищі рівні узагальнення. Абстрагування
утруднене, навіть на рівні ігрового використання предметів-замісників
(важко переосмислити значення).

Особливості мислення. Проблема розвитку наочного мислення у глухих і
слабочуючих дітей неодноразово привертала увагу дослідників. Теоретичний
інтерес пояснюється тим, що ця область є класичною для вивчення значення
мовлення в розвитку мислення. В результаті було виявлено, що наочне
мислення у дітей з вадами слуху розвивається з суттєвими відхиленнями
від норми, відстає або видозмінюється внаслідок відставання або
недорозвитку мовлення.

Затримка формування предметної та ігрової діяльності, недостатній досвід
використання різноманітних допоміжних предметів і знарядь, відсутність
або недорозвиток мовлення і словесного спілкування відбиваються на
розвитку наочного мислення в дітей з вадами слуху. Розвиток
наочно-дійового мислення відбувається у дітей з вадами слуху з певними
кількісними і якісними відмінностями від його становлення в чуючих
дітей. Так, у віці трьох-чотирьох років дітям з вадами слуху властиві
більш прості способи виконання завдань: дії із застосуванням сили,
багаторазові спроби, коли увага фіксується переважно на меті, а не на
засобах її досягнення. Ці способи спостерігаються і в чуючих дітей, але
в них вони мають обміркований характер, нерезультативні засоби дій
відкидаються, що свідчить про аналіз ситуації. Т.В.Розанова підкреслює,
що глухі діти вирішують наочні завдання за допомогою реальної,
предметної дії і зорового співвіднесення, що характеризує особливості їх
наочного мислення і розкриває структуру інтелектуальних здібностей.
Таким чином, рівень сформованості наочного мислення може слугувати меті
діагностики розумового розвитку глухих і слабочуючих дітей. Розглядаючи
розвиток наочних форм мислення у глухих дітей дошкільного віку в процесі
оволодіння діями з предметами, К.Г.Речицька відзначає, що наочне
мислення у глухих дошкільників має ті ж тенденції розвитку, що й у
чуючих, але іде повільніше і характеризується значною якісною
своєрідністю, обумовленою відставанням в області формування сприйняття
предметних дій внаслідок недорозвитку мовлення. В результаті потенційні
можливості розвитку наочних форм мислення глухих дітей не реалізується в
дошкільному віці без спеціальної корекційної роботи. К.Г.Речицька
розробила методи корекційного навчання, спрямовані на формуванню
наочного мислення, і запропонувала систему поступово ускладнюючихся
завдань та ігор-вправ.

Сурдопедагоги пришли до висновку, що діти з вадами слуху
характеризуються суттєвою своєрідністю розвитку наочних форм мислення
порівняно з чуючими однолітками і лише поступово до 10-11 років рівень
наочно-образного мислення в них наближається до рівня чуючих дітей на
момент вступу до школи. Для дітей з вадами слуху властиве відставання в
розвитку наочно-дійового мислення. За даними Н.В.Яшкової, глухі діти
набувають вміння вирішувати наочно-дійові завдання пізніше, ніж чуючі. У
віці дев’яти-десяти років дітям з вадами слуху властиве використання
більш елементарних способів дії, наприклад, наслідування дій дорослого.
Глухі діти не володіють узагальненим способом дії, тому вони потребують,
згідно дослідженням, в чотири рази більше часу і в три рази більше
показів, щоб навчитись вирішувати такі завдання. При переході до
наочно-образного мислення важливу роль відіграють формування вміння
розрізняти план реальних об’єктів від плану образів і моделей, а також
розвиток мовлення. За даними А.Р.Лурії і Ф.Я.Юдович, затримка
мовленнєвого розвитку приводить до того, що діти не завжди можуть
відокремити слово від дії, слабко володіють плануванням, зазнають
утруднень в розумових операціях. Дослідження Т.В.Розанової показали, що
найбільші розбіжності за розвитком наочно-образного мислення між глухими
та чуючими дітьми відзначаються на початку шкільного навчання. В період
від семи до десяти років у глухих дітей спостерігається більш швидкий
розвиток наглядно-образного мислення, ніж у чуючих. В той же час неповне
усвідомлення принципу вирішення задач глухими викликає утруднення при
переході на нове завдання, подібне за принципом побудови, але відмінне
за наочним вираженням. Словесне мислення затримується в розвитку. Діти
утруднюються в розумінні умов задач, переході від тексту до його
наочного відображення, у виділенні відношень в наочній ситуації.
Особливо ж – в умовиводах з тексту, які треба сформулювати самостійно.

Групи дітей за розвитком мислення

1. Діти з відносно високим розвитком наочного та понятійного мислення.
За наочно-образним – на рівні норми, за понятійним відстають приблизно
на 3 роки. Висока научуваність, активні та самостійні при вирішенні
задач. Успішно засвоюють шкільну програму.

2. З середнім рівнем розвитку мислення. Відстають від норми за обома
видами. В навчанні потребують постійної допомоги сурдопедагога.

3. З високим рівнем наочного та низьким – понятійного мислення. Зазнають
труднощів у засвоєнні словесного мовлення, а також шкільної програми.
Потребують інтенсифікації формування мовлення.

4. З відносно високим рівнем понятійного мислення при низькому –
наочно-образного. Як правило, це є результатом інтенсивного навчання
словесному мовленню при недостатній увазі до практичної діяльності.

Педагогічні й психологічні дослідження свідчать про наявність у глухих і
слабочуючих дітей значних невикористаних резервів розвитку
інтелектуальної діяльності, реалізація яких можлива тільки за умов
правильно організованого навчання. Систематична робота по розумовому
вихованню, тісно пов’язана з розвитком різних сторін і функцій мовлення,
є важливою умовою розвитку наочних форм і словесного мислення, зменшення
відставання в пізнавальній діяльності від чуючих однолітків.

Література:

Фомічова Л.І. Сурдопедагогіка. Хрестоматія. – К.: НПУ імені
М.П.Драгоманова, 2003. – 1, 2 тт.

Богданова Т.Г. Сурдопсихология. – М.: Академия, 2002.

Головчиц Л.А. Дошкольная сурдопедагогика. – М.: ВЛАДОС, 2001.

Речицкая Е.Г., Пархалина Е.В. Готовность слабослышащих детей школьного
возраста к обучению в школе. – М.: ВЛАДОС, 2000.

Сборник учебно-методических материалов по сурдопедагогической работе со
взрослыми неслышащими в Украинском обществе глухих. – К., 1988.

Итоги деятельности Украинского общества глухих по слуховой, трудовой и
социальной реабилитации неслышащих за период с 1980 по 1988 годы. – К.,
1988.

Похожие записи