Сухоносова Наталія Петрівна,

Заступник директора з НВР

Жашківської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №5

Жашківської районної ради

Черкаської області

Патріотичне виховання — це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що
пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка
формується (В. О. Сухомлинський).

Згідно тлумачного словника термін «патріотизм» (від гр. patriotes —
батьківщина) означає любов до своєї Батьківщини, відданість своєму
народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання,
продовжити примноження його загальнолюдських і національних
морально-духовних цінностей.

Батьківщина починається із сім’ї і найважливіші риси та якості
громадянина – патріота зароджуються в сімейному вихованні.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, спогади
дідусів та бабусь, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних
постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів
мистецтва і культури).

Жорстоке сьогодення, сучасне телебачення мало сприяють морально-етичному
та патріотичному вихованню учнів, тож саме на школу та на сім’ю
покладається відповідальність за виховання підростаючого покоління.

У нашій школі увага патріотичному вихованню приділяється протягом всього
навчального року. Традиційними є проведення уроків мужності, куди
запрошуються ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни-афганці,
проведення виховних годин, конкурсів «Ну-мо, хлопці», козацькі забави,
місячник патріотичного виховання, перегляд кінофільмів, акції, конкурси
вітальних листівок, тощо.

До акції «Ветеран живе поруч» залучаються учні як старшої школи, так і
початкової ланки. Молодші школярі відвідують ветеранів Великої
Вітчизняної війни, ветеранів праці, людей похилого віку, вітають їх із
святами, залюбки слухають їхні розповіді про життєвий шлях. Учні старших
класів намагаються більше зробити корисних справ тим людям, які не
шкодували свого життя, захищаючи Вітчизну; тому більше часу виділяють на
те, щоб допомогти по господарству, принести продукти з магазину, ліки.
Знову ж таки, навіть тут проявляється великий вплив сім’ї: у тих сім’ях
де шанують та поважають старше покоління, у дітей більше проявляється
співчуття, доброти, милосердя до людей похилого віку.

Надзвичайно цінним та важливим є для людей старшого покоління потреба в
спілкуванні. Одиноким бабусям та дідусям потрібно, щоб їх просто
вислухали, щоб було з ким поділитися спогадами, розповісти про минуле. А
після спілкування з ними учні школи викладають свої думки на папері:

«Весна… Ця пора року найбільше мені подобається. Адже саме навесні
прокидається природа. Усе навколо стає яскраво зеленим. Особливо чарує
краса перших квітів. Весняне сонечко сміється, ніжить, пестить зелену
травицю, джерельну воду і рідну землю мою. Цвіте, квітує, буяє світ. А
он проліски тендітно вишикувалися й радісно посміхаються мені…

Стою на подвір’ї і милуюсь красою, намагаюсь відчути думу землі. Та
раптом голос дідуся перериває мої роздуми.

-Алло, а йди-но до хати, щось хочу повідомити тобі.

І я послушно йду.

А в хаті панує такий приємний запах свіжоспеченого хліба. Це мама
потрудилася. На столі красується рум’яна паляниця; сім’я сідає вечеряти.

Дідусь Іван щось задумався, помовчав, а потім звернувся до мене.

-Алло, щаслива ти, що живеш в достатку, хорошій родині. Але ти ніколи не
повинна забувати, що «Хліб-усьому голова.» Найдавніший вид хліба-прісні
коржі. Раніше пекли хліб у печі раз на тиждень. Пекли житній хліб, а
пшеничний випікали лише на великі свята: Різдво, Пасху, весілля.

8

L

h

j

a 4

?

Oe

O

a U

gd?a

gd?a

к сіяти. А дід Филимон допомагав нам молодим, підказував як. Волочили
посіяне гіллякою, бо нічим було. Всю сільськогосподарську техніку було
знищено.

Наше місто перебувало під владою німців з 1941 по 1943 р.р.; а на
початку 1944 року Жашків звільнили. З людьми ніхто не рахувався,
поводилися, як з худобою. Хто не підкорявся поліцаям, то забирали і
звозили всіх у школу №3(тоді була церква), а потім відправляли в
Німеччину.

Хліба, як такого не було. Ми збирали картоплю, терли, відстоювали
крохмал, додавали борошно і пекли млинчики. І такі вони були смачні…

Під час війни, коли німці вступали в наше місто, то їхали машинами,
горді, пихаті. А коли вже тікали звідси, то нещадно грабували. В нас
було2 коней. Два фашисти забігли до хліва, щоб, забрати худобу.
Стрибнув чужинець на коня і тікати. Але той зробив два кола навколо і
впав разом з німцем.

Під час окупації завойовники вивозили з міста все, що тільки можна:
хліб, людей і чорнозем.

Та ми вірили, що настане радісне життя, коли закінчиться війна. Так і
сталось.

Мені приємно зараз бачити й відчувати, як поступово виростає нове
покоління, мої внуки і правнуки, в нові часи. Хочеться вірити, що ваше
життя буде справжнє, без рік сліз і крові.

Хочу звернутися до тебе, Алло, щоб ти знала, що людина вершить свою
долю, що добро яскравіше. Його далеко видно. І любові на світі багато. І
взагалі світ наш не зовсім безнадійний.

Треба знати завжди, чого ти хочеш досягти. Тільки тоді ти зможеш жити
чесно і праведно. Тоді й сонце яскравіше світить, і вітер лагідніше
торкається обличчя…

Дідусеві слова стали повчальним уроком для мене, надихнули на роздуми.

Добре, що мій дідусь Іван розуміє: життя прекрасне, і кожен в ньому
творець. Йому хочеться, щоб ми, його внуки, виросли хорошими людьми,
духовно багатими. Він вчить нас.

Спасибі, дідусю, тобі за науку оцю.», — учениця нашої школи Волинець
Алла не тільки пише вірші, статті до місцевої газети, а й зняла
відеофільм про спогади свого дідуся, ветерана ВВв.

Під час виховних заходів учні читають свої власні поезії, написані ними
після проведення Уроків мужності:

Багато бід наша земля стерпіла.

Багато раз у полум’ї горіла.

Багато раз боролась з ворогами

Багато жертвувала дочками й синами

Та серце творить різнії дива

Коли говорять :» Друга світова війна».

Скільки душ безслідно оніміло,

Скільки їх Освенцімі згоріло

Скільки ж молодих солдат

Положив в могилу вражий кат.

Кров’ю шлях вони нам всім зложили,

Щоб жили ми мирно і щасливо

Не маєм права їхніх душ забути,

Не маєм права пам’яті минути.

Шануймо предків добрими словами,

Щоб вони завжди були з нами.

Євтушенко Анна.

Сьогодні-День Перемоги!

Вітаємо вас ветерани!

Тяжкі були ваші дороги,

Болючі були ваші рани.

Ви кров’ю своєю умили,

Ту землю, що служить вам кровом

І віддано,вірно служили

Так,що не опишеш і словом

Ви сили свої віддавали

За нас і за наше майбутнє.

Добра і покою не знали,

Урок цей для вас незабутній!

МИ вами пишаємось знайте!

І вдячність ви нашу прийміть

Живіть і завжди пам’ятайте,

За що ви боролись в ту мить!

Бо ми ніколи не забудем

Цінуємо нашу свободу.

Вратну любить ми будем,

Вона-головне для народу!

Сторожук Анна.

Пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли
зовсім не залишиться свідків Великої Вітчизняної війни, але я впевнена,
що в учнів нашої школи залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги. І,
можливо, розповіді, які ветерани зараз розказують школярам, останні
будуть переповідати своїм потомкам.

Похожие записи