.

Сучасний урок – спільна творчість учителя й учнів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
362 3848
Скачать документ

Сучасний урок – спільна творчість учителя й учнів

Хочу поділитися своїм досвідом із приводу того, як перетворити сучасний
урок у спільну творчість учителя та учня

Часто вчителі, дізнавшись про важливість постановки більш складних за
рівнем запитань для сприяння розвитку більш високого рівня мислення
учнів, висловлюють щиру готовність запровадити нові методики у свою
практику, але для цього потребують більш конкретних прикладів.

Наступні зразки демонструють один із варіантів того, як розв’язати
нестандартні проблеми навчання у спільному діалозі.

Учитель. Уявіть себе директором престижної школи. На початку нового
навчального року до вас звертаються батьки з проханням прийняти їхнього
сина чи дочку в перший клас. Здавалося б, звичайна ситуація. Але в
майбутнього учня є певні фізичні вади. Який вихід із даної ситуації ви
запропонуєте?

Будь ласка, прочитайте оповідання, зупиняючись і відповідаючи на
запитання там, де це пропонується. Протягом читання розмірковуйте,
прогнозуйте розвиток подій, насолоджуйтесь як самим оповіданням, так і
процесом читання.

Прочитайте текст до першої зупинки і спробуйте здогадатись, у чому
полягає особлива проблема.

Першокласник

Одного дня на початку нового навчального року батько увійшов до школи й
попрямував просто до кабінету директора.

«Чи не могли б ви зарахувати мого сина у ваш перший клас? Я вже
звертався до шістьох шкіл, але вони відмовилися взяти його».

«А з якої причини його не прийняли? Що сталося?» – запитав директор.

Зупинка.

Учитель. Яка, на вашу думку, причина того, що хлопчик не може бути
зарахований до школи?

У чому проблема?

Про що, по-вашому, ця історія?

Яка проблема описується в оповіданні? Чому ви так гадаєте?

Тепер прочитайте наступний уривок і з’ясуйте, у чому ж, власне,
проблема.

«Розумієте, мій син надто великий, він не може сидіти у класі».

«Тоді, може, він сидітиме в коридорі?»

«Ні, він не вміститься і в коридорі», – сказав батько.

«Що ж, ми можемо розташувати його у спортивному залі».

«Але і там йому не вміститися», – сумно промовив батько.

«Тоді вже вибачайте мені, шановний. Але ми також не можемо прийняти
вашого сина», – сказав директор.

«Я чудово вас розумію, але зрозумійте і ви мене, – захищався батько. –
Мій Павко вже досяг шкільного віку і мусить відвідувати школу. Крім
цього, я просто не дозволю йому залишитись неосвіченим. До того ж, я не
маю грошей платити штраф».

Зупинка.

Учитель. Отже, що ви думаєте тепер?

Чи ви здивовані?

Як, на вашу думку, почувається Павко?

А його батько?

Що ви думаєте про його почуття?

Як вигадаєте, що відбудеться далі?

Чи дозволить директор прийняти Павка до школи?

Якщо так, то як вони вирішать цю особливу проблему?

Де він сидітиме у школі?

Тепер прочитайте наступний уривок і дізнайтеся, що сталось далі.

Зрештою, вони домовилися зарахувати Павка до школи. Вирішили, що він
сидітиме у шкільному дворі та слухатиме всі уроки крізь вікно. Узимку
Павко також сидітиме у шкільному дворі. Він візьме теплу шубу й одягне
навушники, щоб чути все, що відбувається у класі, оскільки вікна,
зрозуміло, будуть зачинені. Щодо писання й малювання, то все дуже
просто: Павко триматиме класну дошку в себе на колінах.

Наступного ранку Павко прийшов до школи. Стоячи посеред шкільного
подвір’я, він розгублено тупцював на місці у своїх величезних черевиках,
а його голова в цей час сягала шкільного димаря. Інші діти, щойно його
побачивши, тікали мерщій до школи й дивились на нього з вікон. Павко
Дебнарік став зазирати у вікна. Він хотів дізнатись, до якого з цих
класів він належить. Однак йому ніхто не відповідав. Приголомшені діти
лише мовчки дивились на нього. Що ж Павко? Павко й собі витріщився на
школярів.

Зупинка.

Учитель. Що ви тепер думаєте про те рішення, яке було прийнято щодо
Павкового відвідування школи?

Чи можливо його втілити? Чому так або чому ні?

Що, на вашу гадку, подумають інші про Павка?

Як би ви почувались, якби були на місці школяра, а за вашим вікном стояв
велетень?

А що, по-вашому, відчував Павко?

Як би ви почували себе на його місці?

Читаючи наступний уривок, зверніть увагу на те, що сталося з одним зі
школярів.

Раптом із вікна другого поверху пролунав дівочий голос:

«Ти з першого класу?»

«Я?» – перепитав Павко й відступив трохи назад, щоби побачити, хто це до
нього озивається.

«Так», – кивнув він і посміхнувся до цієї милої маленької дівчинки. Вона
мала кругле личко, гарненький носик і темне волосся.

«Я також із першого класу і мене звати Бетка», – повідомила дівчинка. –
Мій тато читав мені вчора чарівну казку про доброго велетня. Може, ти
також добрий велетень?»

Павко Дебнарік кивнув знову, але водночас зрозумів, що в нього немає
доказів. Він на мить замислився. Потім Бетка побачила, як у його очах
промайнула ідея.

Зупинка.

Учитель. Що вирішив зробити Павко?

Як, по-вашому, він є добрим велетнем, чи, може, злим?

Якщо добрим, то як він міг би це довести?

Що, на вашу думку, станеться далі?

Що зробить Павко?

Чи боятиметься його Бетка? Або інші дітки?

А зараз дочитайте оповідання до кінця та дізнайтесь, як усе відбулось.

Тоді він випростав руку так, що вона сягнула лісу. Коли він знов її
опустив, у руці сиділа білка. Павко підніс її до вікна та простягнув
Бетці.

«Ой, білочка! Яка гарненька! – вигукнула дівчинка. – Не міг би ти для
неї дістати шишку?»

Павко Дебнарік знову випростав руку та дотягся до гілок ялини. Коли він
опустив руку, у ній було повно шишок.

Усі школярі були в захваті. Острах зник, розтанув у повітрі, бо вони
переконалися, що Павко хоч і велетень, але не образить навіть і білку.

Кожної перерви діти грались на подвір’ї. Якщо вони грались у «золоті
ворота», Павко був ворітьми. Якщо вони грали у футбол, Павко був
воротарем. Але для нього це було зовсім легко. Досить було простягти
лише одну руку, щоб затулити половину воріт. А двома руками він затуляв
їх повністю. Шкода, лишень, було, що він не міг гратись у піжмурки, бо
його було видно звідусіль. Тоді школярі припинили грати в піжмурки, бо
було нецікаво грати без Павка Дебнаріка. Кожний хотів бути його другом.
Однак найдорожчим його другом була – ви самі здогадались, хто?
Кругловида Бетка з гарненьким носиком і темним волоссям. Та сама
маленька дівчинка, яка першою обізвалась до нього.

Слід ще додати: Павко Дебнарік був сумлінним учнем і щодня отримував
бджілку у свій зошит (бджілка у словацьких школах – це щось подібне до
веселого личка в американських).

Учитель. Що ви можете сказати тепер?

Як тепер, по-вашому, почувається Павко та інші школярі?

А як щодо батька Павка? Що він відчуває?

Павко дуже сильно відрізнявся від інших дітей. Як, на вашу думку, він
відчував себе, будучи не таким, як усі?

^

`

F `

Чи доводилось вам потрапляти в ситуації, де б ви відрізнялись від інших
або почували себе відмінними? Що ви відчували?

Що ви думаєте про оповідання?

Яка головна його ідея?

Чи вкладений в оповідання якийсь урок?

Який саме? Поясніть вашу думку.

Учитель. За мить ви прочитаєте коротке оповідання. Це народна казка, яка
колись переповідалась рибалками, які жили та працювали на дикому
морському узбережжі далекої півночі Шотландії.

Прочитайте, будь ласка, вислови: котикове хутро, морське узбережжя,
замкнута скриня, передріздвяний вечір.

Що, на вашу думку, може трапитись в оповіданні, якщо зосередитись на цих
словах? (Учасники висловлюють свої ідеї.)

Прочитайте, будь ласка, оповідання до першої зупинки.

ДЖОН І КОТИКОВЕ ХУТРО

Уздовж північного узбережжя Шотландії зимові вітри завивають темними
ночами та сірими днями, а величезні хвилі розбиваються об велетенські
чорні скелі. Але влітку, коли море заспокоюється, дні довшають так, що
тривають цілих двадцять чотири години. Тоді кілька рибалок, які живуть
на віддаленому узбережжі, наважуються закинути сіті далеко в море, щоб
зловити собі який-небудь прожиток. Навіть улітку може раптово
розігратися шторм або підступний туман опуститься на них та покриє все
так, що вони заблукають у морі. Тоді рибалки ідуть на берег і
вдивляються в морську далину, шукаючи серед хвиль якусь ознаку, але
можуть зустрітись лише із сумними великими очима морських котиків. Люди
бачать котиків і згадують…

У маленькій бухточці біля моря жив-був рибалка зі своєю дружиною та
єдиним сином Джоном Джонсоном. Стояв найдовший день року – переддень
літнього сонцестояння. Ближче до півночі, коли небо залишалось усе ще
яскраво-оранжевим, малий Джон, якому ледве виповнилося сім років,
досліджував скелі вздовж берега, шукаючи черепашок чи залишків сітів або
ще що-небудь, що морські хвилі могли винести на берег.

Раптом вітер доніс до нього дивний звук. Він був схожий на спів неземних
голосів, поєднаних у чудовій гармонії. Він підвів очі. Удалині, унизу на
березі справа від нього, він побачив виток диму, що піднімався з ущелини
між скелями, десь біля мису.

Перша зупинка.

Учитель. Що, на вашу, думку, дійсно трапиться?

Які докази ви маєте, спираючись на текст оповідання?

Джон ішов би собі й далі, але його маленькі ніжки не могли подолати
великі валуни, і коли мати покликала його, він повернувся до будиночка,
облишивши подальші дослідження.

Пройшло сім років. Джон, якому тепер було чотирнадцять років, знову
опинився на березі якраз опівночі в переддень літнього сонцестояння.
Знову йому здалося, що він чує дивний спів, і знову він побачив дивний
дим, що піднімався з ущелин між скелями десь поблизу мису. Я не знаю,
чому він не пішов туди цього разу. Можливо, щось терміново змусило його
повернутись до будиночка, наприклад, здоров’я його батька. Адже батьки
його старіли.

Пройшло ще сім років. Риболовля в холодній воді виснажила його батька,
тому батьки вирішили поїхати до міста, залишивши Джона самого в
будиночку на березі моря. Джон жив тепер сам-один, тільки крики морських
птахів турбували його самотність. Він рибалив довгими днями, а вночі
зігрівався біля багаття. Я уявляю собі, яким він був самотнім.

Коли настав переддень літнього сонцестояння, Джон пригадав спів і дим.
Опівночі він вирушив на берег. Той самий дивний спів долинув до нього.

Друга зупинка.

Учитель. Чи співпали ваші передбачення із сюжетом оповідання?

Як далі розвиватимуться події?

Цього разу жоден валун не міг би зупинити його та й дома не було нікого,
хто міг би покликати його. Джон проклав свій шлях униз берегом до мису.
Коли він підійшов ближче, то почув потріскування багаття і побачив його
відблиск на каменях. Чудовий спів лунав із печери. А біля входу до
печери лежала купка гладенького, красивого сірого хутра – котикового
хутра.

Джон вибрав одне хутро, що видалось йому найгарнішим, і витяг його з
купи. Він змотав хутро та поспішив з ним прямо додому. Удома він замкнув
котикове хутро в дерев’яній скрині. Протягнув ключ через шкіряний
ремінь, що висів у нього на шиї, та й пішов спати.

Уранці Джон узяв з ліжка ковдру й повернувся до печери. Там він знайшов
сумну та гарну дівчину, яка тремтіла від холоду і прикривала своє голе
тіло руками та довгим волоссям. Мовчки Джон загорнув дівчину в ковдру та
повів її додому.

Джон добре ставився до дівчини, і через деякий час вони покохали одне
одного. У них народився один син, потім другий. Джон був досить
щасливим, а жінка була доброю матір’ю. Але часто Джон бачив, як його
дружина пильно вдивляється в морські хвилі своїми великими та сумними
очима. Він ніколи не розповідав їй про скриню й забороняв відчиняти її.

Третя зупинка.

Учитель. Чи співпали ваші передбачення із сюжетом оповідання?

Як далі розвиватимуться події?

Пройшло багато років. Одного вечора перед Різдвом родина збиралась до
церкви. Дружина попросила хлопчиків і Джона піти без неї, бо вона погано
себе почуває.

Можливо, Джона це роздратувало. Одягаючись поспіхом, він залишив ремінь
із ключем від скрині на ліжку та пішов до церкви.

Джон із синами повернувся з церкви після опівночі. Вони побачили
відчинені двері будинку ще здалека. Удома вони знайшли відкритою
дерев’яну скриню, а ключ усе ще був у замку. Дружина зникла.

Кажуть, що коли хлопчики гуляли вздовж берега, красивий котик з великими
сумними очима слідував за ними в холодних морських водах. А ще кажуть,
що коли Джон рибалив, той же самий красивий морський котик, здається,
заганяє оселедців до його сітів. Можливо, той котик – Джонова дружина.
Ніхто не знає. Усе, що відомо, – це те, що Джон ніколи більше не бачив
своєї дружини на землі.

Учитель. Про що ви думаєте саме зараз?

Що відчуваєте?

Чи було би краще, якби Джон ніколи не брав котикового хутра?

Чому автор давав Джону можливість почути пісні та побачити дим двічі в
житті і лише на третій раз знайти печеру та жінку – морського котика?

Чому оповідач повідомляє нам так мало про батьків Джона?

Чи хотів автор покарати Джона за те, що він відібрав котикове хутро у
дружини?

Чому оповідач дає можливість Джону знайти жінку в червні, а загубити її
у грудні?

Як би ви вчинили на місці Джона?

Чи можете ви назвати аналоги творів в українській та зарубіжній
літературах?

Фрагменти такої технології мають за мету послужити моделлю методик, які
можна використовувати в адаптованому вигляді у своїх класах.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020