Реферат НА ТЕМУ:

Сучасні підходи до використання ігрової діяльності у виховному процесі

Місце гри у виховному процесі

Гра як елемент культури — явище соціальне. Це відносно самостійна
діяльність дітей і дорослих, що забезпечує потребу людей у відпочинку,
розвагах, пізнанні, в розвитку духовних і фізичних сил. Для гри
характерне яскраве виявлення емоцій, творчих здібностей, ініціативи.
Позитивні емоції можуть спонукати учасників до високого ступеня
активності і до творчого підходу у розв’язанні тих чи інших ігрових
завдань.

Що дає право називати гру творчою діяльністю? По-перше, гра — це
відображення життя. Все відбувається у штучно створеній умовній
обстановці. Але дії гравців реальні, їх почуття і переживання -справжні.
По-друге, наслідування в грі пов’язане з роботою уяви. Дитина не копіює
дійсність, вона комбінує різні враження життя з особистим досвідом.

По-третє, дитяча творчість проявляється у задумі гри і в пошукові
засобів для його реалізації. Однак учні довго не виконують свій задум,
не готуються до виконання ролей. Вони виражають свої прагнення в даний
момент. Тому гра — завжди імпровізація, як би ретельно вона не була
підготовлена.

В умовах школи треба слідкувати, щоб ігрова діяльність включала в себе
виховний потенціал, оскільки вміле керівництво сприяє реалізації
виховних завдань і формує ініціативність з боку дитячих лідерів.

Сьогодні чи не кожен педагог-організатор стикається з проблемою
оптимального використання сучасних форм і методів роботи. На перший план
висунулись словесні пасивні форми впливу на дитячі душі, а форми
активні, динамічні використовуються менш інтенсивно. Педагоги забувають
про те, що ефективним засобом формування особистості школяра є залучення
його до ігрової діяльності. Адже гра є прикладом універсальної
діяльності дітей, бо містить у собі багато можливостей інших видів
діяльності — навчальної, трудової, спілкування.

Гра по своїй суті багатофункціональна, вона сприяє виконанню гармонійно
розвинутої особистості. Наприклад, ігри на місцевості виховують фізичні
якості, розширюють кругозір учнів; є ігри, які допомагають розвивати
допитливість дітей, тренують пам’ять, увагу, логічне мислення. Недарма
їх називають гімнастикою розуму. Немало є ігор з технічним спрямуванням
— вони допомагають оволодівати різноманітними трудовими навичками,
умінням користуватися приладами та інструментами. Ігри-жарти,
ігри-забави не тільки сприяють веселому і невимушеному проведенню
відпочинку, а й виховують почуття гумору, привчають до умілого
спілкування з товаришами, тренують комунікабельність.

Гра дає можливість проявити творчу активність, спрямувати зусилля на
досягнення мети, привчає до погоджених дій, до відповідальності перед її
учасниками. У грі виховується багато вольових якостей: самостійність,
наполегливість, самовладання, витримка, воля до перемоги — усе те, без
чого не може бути успіху. Адже наявність усіх цих умов становить основу
всякої плідної праці. Ігри, які проводяться на повітрі, сприяють
зміцненню здоров’я дітей; пізнавальні ігри розширюють кругозір,
розвивають дотепність, пробуджують інтерес до різних галузей науки,
техніки, мистецтва.

Таким чином, гра — це не лише розвага і забава, що заповнює дозвілля
школярів, але й один з найсерйозніших засобів педагогічного впливу на
них.

Педагогічний ефект гри проявляється у таких напрямках:

1) гра моделює життєві ситуації боротьби і змагальності;

2) створює умови для взаємодії і взаємодопомоги;

3) створює, хоч і тимчасову, спільність.

Така спільність тяжіє до збереження навіть після закінчення гри. Спільні
зусилля, взаємодопомога породжують позитивні емоції, зближують і
спонукають до їх зберігання і відтворення;

4) у грі закони та норми повсякденного життя не беруться до уваги. Тут
діють інші. У народі говорять: «У грі й дорозі пізнають людей».

Гpa виявляє особисті риси людини, яка грає, — винахідливість,
наполегливість, комунікабельність і навіть чесність. Яким би не було
сильним бажання перемогти, людина не повинна грати не за правилами.
Правила визначають не тільки зміст ситуації, обмеженої грою, а й
формують поведінку людини. Порушення правил часто призводить до
вилучення з гри. Діти оцінюють спробу зіграти не за правилами як
недотримання добрих міжособистісних взаємовідносин.

Гра, хоч і відбувається в межах правил, створює простір для фантазії,
імпровізації. У грі можна виявити й ті позитивні риси, що у

повсякденному житті непомітні. Гра вибирається організатором на рівні
можливостей дітей, і тому кожен може досягти майстерності і успіху, тоді
як у навчальній діяльності успіх і визнання приходять не завжди.

Гру можемо віднести до опосередкованих методів виховного впливу. Тобто
дитина не відчуває себе об’єктом впливу педагога, а повноправним
суб’єктом діяльності. Гра — це той засіб, де виховання переходить у
самовиховання.

У грі всі її учасники постійно взаємодіють, спілкуються між собою, що
потребує дотримання певних правил і норм. Таким чином, у дитини
нагромаджується соціальний досвід поведінки. Якщо ігрова діяльність
займає багато часу в житті молодших школярів, то це сприяє виробленню у
них звички поводитися культурно. З іншого боку, оптимістичний тон
спілкування під час гри, позитивний емоційний настрій, а також знайома
ігрова діяльність зумовлюють природність дій та вчинків дитини, що дає
змогу вчителеві судити про рівень сформованості культури поведінки учня
та бачити недоліки.

Отож, можемо виділити такі функції гри в процесі формування культури
поведінки: моделюючу, інформуючу, формуючу, коригуючу, стимулюючу.

Моделююча — полягає в ознайомленні дітей з різноманітними видами
діяльності людей та стосунками, які виникають між ними. Це сприяє
підготовці дітей до майбутнього соціального розвитку.

Інформуюча — передбачає ознайомлення дітей з правилами та нормами
поведінки, формування знань, понять і уявлень про етичні норми, форми та
способи поведінки, про суспільне визнані моральні якості особистості.

Формуюча — в процесі гри нагромаджується досвід культурної поведінки, а
після багаторазового повторення формується звичка поводитися культурно.
Гра сприяє розвитку моральних якостей особистості. Значна емоційна
напруга будь-якої цікавої, правильно організованої гри — запорука
формування стійких знань про норми та вимоги суспільної моралі, що
сприяє розвитку інтелектуального компонента культури поведінки.

Коригуюча — дає змогу виявити рівень сформованості культурної поведінки,
виділити недоліки, що визначає вибір учителем тем занять, форм і
прийомів роботи, а також засобів виховного впливу для кожного окремого
учня.

Стимулююча функція забезпечує оптимістичний тон спілкування, позитивний
емоційний настрій.

Методика проведення рухливих ігор

Рухливі ігри — важливий засіб всебічного виховання дітей. Правильно
підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму. Різноманітні
рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність
серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит
та сприяють міцному сну. Рухливі ігри задовольняють потребу організму
дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою
ігор закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з
основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі
важливі фізичні якості, як швидкість, спритність, витривалість. Рухливі
ігри, починаючи від найпростіших, таких, як жмурки, і закінчуючи
складними спортивними, як наприклад, футбол, волейбол, баскетбол, хокей,
розвивають у школярів чимало корисних якостей. Рухливі ігри дуже корисні
для здоров’я, оскільки зміцнюють м’язи, поліпшують обмін речовин,
позитивно впливають на розумовий розвиток дітей. Ці ігри сприяють також
вихованню свідомої дисципліни, волі, наполегливості у подоланні
труднощів, виховують терплячість, привчають бути чесними та правдивими.

Велике значення рухових ігор у моральному вихованні. Вони розвивають
почуття товариської солідарності, взаємодопомоги, відповідальності за
дії один одного.

Рухливі ігри в режимі навчального дня застосовуються на великих
перервах, особливо для дітей молодшого шкільного віку. Весною та восени
вони проводяться на спортивному майданчику, або пришкільному подвір’ї,
зимою — в коридорах або добре провітреному залі.

Рухливі ігри також застосовуються на вечорах, святах, прогулянках. Тоді
вони служать засобом ефективної організації активного відпочинку учнів і
мають характер цікавої і корисної розваги.

1. Підготовка до проведення гри

Більшість ігрових дій має широкий віковий діапазон: вони доступні та
корисні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої
гри даному віку обумовлюється ступенем доступності її змісту і
конкретними завданнями до спільних ігрових дій.

Відповідність рухливої гри силі, здібностям і інтересам дітей різного
віку в більшості залежить від методики її проведення.

Отже, при виборі рухливих ігор необхідно враховувати специфіку
відповідного віку учнів.

Характерною особливістю учнів молодших класів є їх велика рухова
активність. Але діти швидко втомлюються від одноманітних ігор, рухів і
статичних положень, хоч здатні до тривалої гри при частій зміні
різноманітних рухів.

З учнями 1-Й класів проводяться переважно сюжетні ігри з нескладними
правилами, де немає розподілу на групи, команди. Рухи тут побудовані на
наслідуванні тварин та птахів. Але і в цьому віці дітям цікаві і
доступні нескладні ігри з елементами змагань, де гравці діляться на
кілька команд.

Ігри, які використовуються в І-ІІ класах, розвивають і удосконалюють
основні рухи та поширюють руховий досвід дітей. Це в основному ігри з
бігом, стрибками, метанням у ціль і на дальність, з подоланням невеликих
перешкод, з вправами з рівноваги тощо.

З учнями III-IV класів проводяться більш складні ігри. Дітей цього віку
приваблює гра з розподілом колективу на групи, кожна з яких намагається
перемагати.

Тут повторюються ігри, що вивчались у І-ІІ класах, але не втратили своєї
цікавості і легко варіюються з новими завданнями, з включенням у гру
кількох ведучих. В іграх для третьокласників і четвертокласників вимоги
підвищуються, зокрема щодо точності їх виконання.

У кінці цього вікового періоду дітей починають особливо цікавити ігри,
які потребують розв’язування досить складних рухових завдань, виявлення
певних умінь та навичок у виконанні деяких технічних прийомів спортивних
ігор.

У V-VI класах місце відводиться Іграм, які сприяють, головним чином,
удосконаленню умінь і навичок програмового матеріалу з гімнастики,
легкої атлетики, лижної підготовки, плавання, а також іграм, які можна
розглядати як підготовчі до спортивних. Взагалі, роль рухливих ігор у
цих класах зменшується, зростає частка ігop спортивного характеру.

З учнями V-VIII класів проводяться ігри, різноманітні за руховим
змістом. Провідне місце серед них займають ігри з активними, багато
повторними руховими діями. Такий добір ігор відповідає завданню
удосконалення найважливіших систем і функцій організму підлітків,
відповідає особливостям їх вікового розвитку.

Вибір гри. Успіх ігрової діяльності в розв’язанні поставлених перед нею
завдань, а також позитивний фізіологічний і емоційний вплив на гравців
залежить насамперед від правильного добору гри.

Перед тим, як вибирати гру, необхідно поставити конкретне педагогічне
завдання, вирішенню якого сприяє дана гра, врахувати склад учасників, їх
вікові особливості, розвиток і фізичну підготовленість.

При доборі гри слід врахувати форму проведення занять (урок, перерва,
заняття спортивної секції). Наприклад, на уроці та перерві ігри
обмежуються часом. Крім того, на перерві проводять переважно такі ігри,
щоб діти в будь-який час могли закінчити їх, не порушуючи їх процесу.
Добір гри залежить також від місця її проведення. В невеликому, вузькому
залі можна проводити ігри з шикуванням у колони і шеренги, а також ігри,
в яких гравці беруть участь по черзі; у великому залі або на майданчику
— ігри великої рухливості з бігом врозтіч, з метанням великих і малих
м’ячів, з елементами гри.

Коли гра відбувається на майданчику, слід ураховувати погоду і
температуру повітря. При низькій температурі можна проводити гру, в якій
беруть участь одночасно всі учні, і фізичне навантаження розподіляється
на них рівномірно, у спеку краще використати ігри, в яких гравці беруть
участь по черзі.

Добір гри залежить також від наявності спеціального інвентаря. Якщо
гравці стоять і чекають черги через відсутність необхідного інвентаря,
то вони втрачають інтерес до гри, що спричиняється до порушення
дисципліни.

Однією з умов, необхідних для проведення гри, є вік її учасників. Це,
звичайно, не означає, що учасниками тієї чи іншої гри можуть

бути діти лише молодшого чи старшого віку. Адже відомо, що в деякі ігри,
рекомендовані дітям, охоче грають і дорослі. Проте гра, призначена для
молодших школярів, значно відрізнятиметься від такої самої гри
(припустімо, з м’ячем) для старших школярів за складністю ігрових
завдань, тривалістю, фізичним навантаженням, яке припадає на кожного її
учасника.

Молодшим дітям більш до вподоби рухливі ігри, нетривалі за часом, з
нескладним змістом, з чіткими правилами. Типовими рухами у таких іграх є
біг із завданням наздогнати або втекти від того, хто наздоганяє, вчасно
зайняти місце, що звільнилося в колі. Зазвичай це масові ігри без поділу
на команди, хоча в окремих випадках молодшим за віком дітям можуть бути
рекомендовані і командні ігрові змагання, наприклад, естафетні ігри з
перекиданням м’яча, з передачею предмета по ланцюжку тощо. А старших за
віком школярів уже не задовольнить проста ігрова схема — наздогнати,
втекти. Вони шукають у грі ускладнені завдання, в розв’язанні яких кожен
міг би з найбільшою повнотою проявити свою ініціативу та властиві йому
особисті якості: спритність, меткість, кмітливість, їм більше
подобаються ігри з поділом на команди, вони розуміють значення і
переваги колективного зусилля у грі, де кожний на своєму місці сприяє
забезпеченню успіху. І чим старшими є діти, чим ширше коло їх інтересів,
тим складнішими та різноманітнішими повинні бути ігрові завдання.

Підготовка місця до гри. Для проведення ігор на свіжому повітрі
необхідно підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати її піском,
нанести розмітку постійних ліній. Бажано, щоб шкільний майданчик був
красиво оформлено. Велике значення мають зелені насадження, які
захищають його від вітру, освіжають повітря, дають тінь тощо.

У темну пору року майданчик (якщо ґрунт його не трав’яний) треба
поливати водою за півгодини до гри, взимку — очистити його від снігу або
утоптати, оточити сніговим валом і посипати піском або попелом.

Якщо гра проводиться в залі, необхідно його провітрити, а спортивні
снаряди розмістити так, щоб під час гри вони не заважали.

Для відпочинку гравців, що виходять з гри, слід поставити кілька
гімнастичних лав, які також можна використати в іграх.

Підготовка інвентаря. Для проведення ігор потрібен різноманітний
інвентар: м’яч, прапорці, обручі, скакалка, мішечки з піском та ін.
Багато інвентаря може бути виготовлено дітьми під керівництвом вчителя.
Бажано, щоб він був яскравим, кольоровим, добре помітним у грі і
відповідав за вагою та розміром силам гравців. Інвентар необхідно
утримувати в доброму санітарному стані і зберігати в спеціально
відведеному місці.

Для гри інвентар готують заздалегідь, щоб розставлення і роздача його не
забирали багато часу.

Роздавати дрібний інвентар треба після пояснення правил гри, тому що в
противному разі діти будуть неуважні. Для роздачі і розміщення вчитель
залучає учнів, спостерігаючи за тим, щоб ця робота виконувалась
організовано і швидко.

Розмітка майданчика. Майданчик для проведення рухливих ігор окреслюється
лініями, у межах яких проводяться всі ігрові дії. Межі майданчика
повинні бути добре поміченими, бо коли діти захопляться грою, їм важко
слідкувати за умовними або нечіткими лініями. Бажано лінії зробити
такими, щоб не було потреби поновлювати їх для кожного заняття. В залі
вони наносяться фарбою, а на майданчику — розчином вапна або крейди.

Тимчасова розмітка всередині майданчика робиться для кожної гри окремо.
Для цього використовують загострену палицю, прапорці, стояки, м’ячі
тощо. Якщо розмітка потребує багато часу, то її необхідно зробити
заздалегідь. Нескладну розмітку можна зробити одночасно з поясненням
змісту гри, що дає гравцям точніше уявлення про напрямки пересування.

Щоб запобігти травмам, лінії кордонів для гри позначаються на відстані
1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів. Особливо це стосується
тих ігор, де є елементи перебігання. На зимовому майданчику лінії
розмічаються темним порошком (дрібне вугілля, попіл) або синькою.

2. Проведення гри

Педагогічна ефективність гри залежить від методики, організаторських
здібностей керівника, його вміння дохідливе і цікаво пояснити гру, вміло
керувати її процесом, бути об’єктивним та уважним в оцінці ігрових дій
дітей.

Пояснення гри. Готуючись до проведення гри, вчитель повинен добре знати
ЇЇ правила І передбачити можливі відхилення від них. Перед поясненням
необхідно розмістити гравців таким чином, щоб кожний з них добре бачив і
чув учителя. Краще всього розставити їх у таке положення, з якого будуть
починати гру. При поясненні правил гри вчитель повідомляє її назву, роль
кожного гравця і його місце на майданчику і в залі, мету гри і її хід.

Проводячи гру з шикуванням дітей у коло, вчитель займає місце в колі.
Якщо гравці розподілені на дві команди, які розміщені одна проти другої,
він повертає команди обличчям одну до другої і для пояснення займає
місце на одному з флангів.

Якщо гра починається з руху врозтіч, можна шикувати дітей у шеренгу або
групувати їх біля себе у напівколо, щоб всім було видно і чути вчителя.

Не можна перед поясненням розставляти дітей обличчям до сонця або іншого
джерела світла. Це погіршує видимість, розпорошує увагу учнів.

Для кращого засвоєння гри, особливо учнями молодших класів,
рекомендується розповідь супроводжувати показом: пояснюються окремі,
найбільш складні моменти жестом і показом деяких рухів. Правила
пояснюються докладно лише в тому випадку, якщо гра проводиться вперше.

При повторенні гри слід лише нагадати її основний зміст за допомогою
питань, пояснити учням додаткові правила і прийоми. Після пояснення гри
вчитель перевіряє, чи всі гравці розуміють її правила.

Визначення ведучих. У багатьох іграх потрібні один чи кілька ведучих, їх
ролі можуть бути різноманітні: догнати гравця, що втікає, влучити в
нього м’ячем, відгадати по голосу, хто підходив, і таке інше. Виконання
обов’язків ведучого впливає на виховання гравців, сприяє формуванню їх
організаторських навичок і активності.

Бажано, щоб у ролі ведучого побувало найбільше дітей.

Існує кілька способів визначення ведучого. Вчитель може призначити
ведучим одного з гравців (на свій розсуд), коротко обґрунтовуючи свій
вибір. Ведучого також можуть обирати самі гравці. Цей спосіб має
позитивне значення в педагогічному відношенні, тому що він розкриває
колективне бажання дітей обирати на цю роль найбільш гідного товариша.
Однак для цього необхідно, щоб гравці добре знали один одного, інакше її
вибір не завжди буде вдалим.

Нерідко призначають ведучого за результатом попередніх ігор. Цей вибір
стимулює учнів добиватися кращих результатів у грі.

Є ще спосіб жеребкування. Для цього застосовують рахунок у вигляді
лічби. На кого випаде останнє слово лічби, той стає ведучим, чи навпаки,
виходить з кола (в такому разі лічба робиться доти, поки не залишиться
один гравець, який і стає ведучим). Цей спосіб довший за часом, ним
зазвичай користуються в іграх, які проводять у позаурочний час.

Розподіл на команди. В командних іграх та естафетах змагаються між собою
дві і більше команд. Розподіл гравців на команди здійснюється вчителем
на його розсуд, шляхом розрахунку або фігурним маршируванням, а також за
призначенням капітанів команд. Він може вдало зробити це тільки тоді,
коли добре знає колектив. За таким способом розподіл відбувається
швидко, але самі гравці ніякої активності не проявляють.

При розподілі гравців шляхом розрахунку діти шикуються в шеренгу, а
потім робиться розрахунок на таку кількість номерів, скільки в грі
повинно бути команд. Хоч спосіб цей короткий у часі, але внаслідок його
команди не завжди формуються рівні за своїми силами.

Розподіл гравців шляхом фігурного марширування здійснюється таким чином:
учні перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де
кожна з новоутворених команд являє собою одну із колон, які змагаються.
Цей спосіб є зручний тому, що він не потребує багато часу для його
проведення.

Спосіб розподілу на команди за призначенням капітанів полягає в тому, що
діти на початку гри вибирають капітанів у залежності від кількості
команд.

Призначені капітани по черзі вибирають гравців у свою команду. Цей
спосіб дає можливість швидко укомплектувати команди, рівні за силами.
Однак він має свої негативні сторони. Слабких гравців капітани до своїх
команд беруть неохоче. Щоб цього уникнути, треба відібрати до команди
десь половину гравців, а другу — поділити за допомогою розрахунку.

Всі способи розподілу на команди слід запроваджувати у відповідності з
характером і умовами проведення гри, а також складом гравців.

Вибір капітанів команд. У командних іграх важлива роль відводиться
капітанам команд. Вони відповідають за дисципліну гравців своєї команди
під час гри, організовують і розміщують учасників, встановлюють
черговість бігу в іграх-естафетах. Капітанів вибирають самі гравці або
призначає вчитель, коли вже створені команди з учнів, найбільш здібних
та дисциплінованих, що користуються авторитетом у своїх товаришів.

Визначення помічників та суддів. Більшість рухливих ігор важко
організувати і проводити без помічників і суддів. Це особливо важливо на
уроках фізичної культури, коли час на проведення гри обмежено, і в
зв’язку з цим її організація повинна бути чіткою і швидкою. Помічники і
судді призначаються з числа учнів, звільнених за станом здоров’я від
виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких
фізичне навантаження даної гри протипоказане. Якщо таких учнів немає, то
суддів призначають з числа гравців. Кількості суддів у грі залежить від
її характеру, кількість груп або команд і розмірів майданчика. Вони
допомагають учителю в роздачі або встановленні інвентаря, ведуть
підрахунок очок та ін.

Виконання обов’язків суддів, капітанів команд прищеплює дітям
організаторські навички.

Керівництво процесом гри. Після пояснення правил і розміщення гравців на
майданчику починається гра за умовним сигналом (свисток, сплеск у
долоні, змах прапорцем та ін.), командою або розпорядженням учителя.
Сигнал подається після того, як учитель переконався, що всі гравці добре
засвоїли правила гри.

В іграх з розподілом граючих на підгрупи бажано користуватися командою,
яка складається з трьох частин: «На старт», «Увага», «Руш». Все це
сприяє виробленню у дітей правильної та швидкої реакції, яка необхідна в
майбутньому при навчанні старту в бігу, плаванні, ходьбі на лижах та
бігу на ковзанах.

Ігри сюжетного характеру, де немає змагального моменту, не потребують
особливо чітких команд. У процесі гри вчитель дає вказівки гравцям, які
допускають помилки.

Дозування навантаження в грі. Відповідним моментом у керівництві
рухливими іграми є дозування фізичного навантаження, визначити яке
важче, ніж у фізичних вправах, не зв’язаних з ігровими діями. Наприклад,
фізичне навантаження, яке дає гра, залежить від загального навантаження
на уроці фізичної культури, від характеру роботи на уроці і активності
гравців. Ігрова діяльність своєю самостійністю захоплює дітей, і вони не
відчувають втоми. В зв’язку з цим, щоб уникнути перевтомлення учнів,
необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і
характер навантаження. Для регулювання фізичного навантаження в грі
запроваджуються різноманітні методичні прийоми: зменшення або збільшення
часу, відведеного на гру, кількості повторень гри, розмірів майданчика і
довжини дистанції, яку пробігають гравці, ваги предметів, які метають,
кількості і складності правил гри і перешкод; введення короткочасних
пауз для відпочинку. Отже, дозування фізичного навантаження в грі
визначається методикою її проведення, місцем та умовами, в яких
перебувають гравці (на майданчику, в приміщенні, влітку або взимку).

Закінчення гри. Тривалість гри залежить від педагогічних завдань, що
ставились учителем перед нею, умов занять, кількості учасників та їх
віку. Гру потрібно закінчити своєчасно, коли гравці одержали достатнє
фізичне та емоційне навантаження. Не слід чекати того моменту, коли самі
гравці, запропонують припинити її. Якщо гра командна, необхідно перед її
початком повідомити учасників, скільки разів вона буде повторюватися.
Коли гра не має визначеного кінця, вчитель заздалегідь попереджає про
закінчення її, обумовлюючи певний час, або проводить гру до тих пір,
поки не зміниться ведучий.

Закінчення гри не повинно бути несподіваним для учасників, тому що
раптовий кінець її може викликати негативні реакції у дітей або їх
невдоволення.

Після закінчення гри необхідно підвести її підсумки. При повідомленні
результатів слід вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки
та негативні сторони в їх поведінці.

Треба обов’язково відзначити дітей, які брали активну участь у грі,
точно додержувались її правил, виявляли творчу ініціативу. Слід
пам’ятати про те, що вміле підведення підсумків має велике виховне
значення.

Похожие записи