Субота Л.О., заступник директора

Руденко Т.П., Лісовець О.А., вихователі

Сирота О.В., вчитель образотворчого мистецтва

Диференційований підхід у здійсненні креативного розвитку дошкільників
засобами мовленнєвої та образотворчої діяльності

План: 1. Пошук шляхів та методів розвитку дитячих здібностей та
задатків у закладах освіти.

2. Відмінності у рівнях розвитку дітей та врахування індивідуальних
властивостей у роботі вихователя з метою розвитку обдарувань кожної
дитини.

3. Розвиток основ мовленнєвої творчості як показника психічного
розвитку

шляхом індивідуалізації та диференціації завдань.

4. Диференціація завдань та навчання прояву почуттів під час реалізації

творчих планів дошкільнят засобами мистецької діяльності

5. Диференційований та індивідуальний підхід до навчання дітей раннього

віку умінню виділяти головне, другорядне, однакове, схоже, відмінне, в

найпростіших формах розмірковування, розв’язанні елементарних проблем,

виховання самостійності під час дослідження середовища

Одним з основних напрямків модернізації освіти в Україні, має
стати гуманізація – основна центральна складова педагогічного мислення,
яка передбачає перегляд, переосмислення усіх компонентів освіти в світлі
їх людинотворчої функції. Гуманістичний погляд на освіту передбачає в
першу чергу те, що освітній заклад і педагоги повинні нести в собі
повагу до особистості дитини, довіру до неї, прийняття її особистісних
цілей, запитів та інтересів, створення максимально сприятливих умов до
розкриття її здібностей і обдарувань, для повноцінного життя на кожному
віковому етапі, для дитячого самовизначення та самоствердження. Основою
такої педагогічної діяльності є застосування особистісно орієнтованих
педагогічних технологій, основу яких складає глибоке і всебічне
вивчення особистості дитини. Особистісно орієнтована модель навчання і
виховання , сутнісними ознаками якої є здійснення навчально – виховного
процесу на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку та
самовизначення, осмислення власних потенційних можливостей, життєвих
цілей, вимагає глибокого осмислення і розуміння педагогами необхідності
побудови нової педагогічної системи на основі принципів індивідуального
та диференційованого підходів у навчанні та вихованні дітей.

Діти відрізняються одне від одного розвитком, готовністю до
засвоєння знань, темпом роботи, швидкістю реакцій та протікання
психічних процесів, спостережливістю, зосередженістю, темпераментом,
характером та іншими основними росами які і визначають людину як
індивідуальність., тому необхідність глибокого вивчення особливостей
кожної дитини необхідно для правильної побудови навчально – виховного
процесу.

Індивідуальний підхід – це принцип педагогіки, відповідно до якого в
навчально – виховному процесі з колективом дітей досягається
педагогічний вплив на кожну дитину, який опирається на знання, якостей
особистості, та умов її життєдіяльності. В результаті всебічного
вивчення своїх вихованців вихователь має уявлення про те, що спонукало
дитину до певного поведінкового чи навчального вчинку, допомагає
підібрати і використати у роботі найбільш ефективні та доцільні в даній
ситуації педагогічні інструментарії, які б активізували життєву
активність кожного вихованця і направляли педагогічний процес в найбільш
оптимальне русло. Враховуючи темперамент та характер дитини, стиль
виховання в сім»ї, умілий педагог надає необхідну допомогу тим дітям,
які мислять повільніше, мають схильність до розмірковування та
продумування виконання дій, активізує іх до діяльності, і в той самий
час підбирає такі завдання , які спонукають до планування і заспокоєння
тих, хто легко збуджується, тобто темпераментних та гіперактивних дітей.
Завдяки такому підходу до роботи з колективом відбувається
індивідуалізація та диференціація педагогічних дій.

Знаючи колектив дітей, вихователь планує власні дії і дії дітей
своєрідно і відповідно тих умов які склалися в групі. Широке
застосування в практиці індивідуального підходу до навчання та виховання
можливе лише на основі планів та програм, які розраховані на поєднання
колективного і особистісного, тобто такі, що враховують особливості
кожної дитини, її підготовленість та природні задатки до життя в
колективі, до навчальної діяльності., спілкування.

Основною умовою реалізації особистісно орієнтованого навчання є
принцип диференційованого підходу до розвивальних, навчальних та
виховних завдань. Сам термін диференціація в перекладі з латинської
мови означає поділ, відмінність, розчленування, розшарування цілого на
частини. З точки зору педагогіки диференціація розглядається як
навчання, що спрямоване на створення сприятливих умов для розвитку дітей
і передбачає виділення з колективу груп та окремих вихованців, для
розподілу програмових вимог на декілька різних за складністю та
ступенем міри втручання педагога. Такий поділ не просто забезпечує
різний підхід до реалізації навчальних завдань, але і має виховний
характер для, забезпечення спокійної трудової атмосфери, вироблення
навичок самостійності, створення ситуації успіху для кожної дитини не
залежно від рівня розвитку та індивідуальних особливостей. Диференціація
в умовах педагогічного процесу має на меті досягнення кожною дитиною
педагогічних цілей, забезпечення засвоєння основ програми усіма дітьми,
дає можливість використовувати одноразово завдання різної складності та
поступовий перехід від незнання до знання.

У дошкільному закладі, коли кожна дитини знаходиться в умовах
постійного навчання та виховання, завжди є можливість порівняння
певної кількості одноліток, спостереження за їх розвитком і обдаровані
діти з раннього віку проявляють свої здібності, привертають до себе
увагу. Перш за все ці здібності спостерігаються у проявах дивовижної
пам’яті, незвичайних асоціацій, умінні сприймати інформацію з декількох
джерел одночасно і швидко реагувати на неї. У здібних дітей рано
появляється бажання вчитися, і коли є така можливість, вони обов’язково
скористаються нею. Діти можуть бути обдаровані у всіх галузях , але
іноді обдарованість проявляється тільки в певному виду діяльності, а
інші задатки ще не встигли розвинутися, або не мають яскраво виражених
форм.

Одним із проявів обдарованості є показник розвитку мовлення
дитини, який потребує диференційованого підходу в першу чергу. Це
зумовлено тим, що живе спілкування і комунікативні засоби займають
визначне місце у процесі здобуття інформації та налагодження стосунків
з дорослими та однолітками протягом усього дитинства. Якщо мовлення
більш контекстне, діалог скоординований, мовленнєві засоби виражені
яскраво та чітко, то і дитина моє більше можливостей привернути до себе
увагу, домогтися взаєморозуміння, впливати на поведінку інших, виражати
власні думки та переживання, включатися в гру, трудові дії, навчатися,
ділитися досвідом, тобто ввійти в соціум повноправним членом колективу.
Щоб дитина до вступу до школи досягла такого комунікативного рівня ,
мовлення повинне бути об’єктом постійної уваги дорослих.
Диференційований підхід до навчання мовленнєвих та не мовленнєвих
засобів комунікації, включає не тільки врахування особливості мовлення
кожної дитини, а і врахування рівня потреби в корекції мови, наявність
вад, багатства словника, рівня мовленнєвої активності дитини та багато
інших мовних, психологічних та педагогічних аспектів.

При правильно створеному мовленнєвому середовищі групи, поступово
мовлення стає об’єктом уваги дитини, вона починає гратися словами,
активно займатися словотвором, римами, смислами, починає
експериментувати та досліджувати мовні явища та розуміти значення мови в
житті та діяльності. Коли проявляються такі ознаки, можна говорити про
те , що дитина має здібності та задатки до мовленнєвої творчості, тобто
створення умов для неповторної, індивідуальної мовленнєвої особистості.
Креативна дитина значно швидше відчує і освоїть мовні та немовні засоби
спілкування, навчаться ними користуватися і як правило, стає відкритою
для спілкування. Диференціація в розвитку мовленнєвої творчості полягає
в першу чергу в тому, що не всі діти одноразово і в однаковій мірі
можуть оволодіти основними засобами мовлення, зрозуміти його
різносторонність (лексичну, фонематичну, лінгвістичну, граматичну
сторони), неодноразово виробляються навички критичного ставлення до
мови, як об’єктивної реальності. Найчастіше індивідуальні особливості
мовленнєвого розвитку відображаються в домінуванні тих чи інших сторін
мови. Креативність — це не сукупність певних творчих ознак, а
генерація особистісних рис, багатогранність обдарованості особистості,
результат загального розвитку, який в сукупності дає можливість впливати
на зовнішній світ та перетворювати відповідно власне Я. До універсальних
рис розвитку мовленнєвої творчості можна віднести

комунікативний компонент

емоційний компонент

сенсорний рівень освоєння навколишнього

здатність до асоціацій

художня уява

здатність допер творення почутого та побаченого

відчуття стилю мови

яскраво виражена індивідуальність( стиль)

відчуття міри …

Граючись діти вчаться бути самостійними, збагачується їх чуттєвий
досвід: діти розрізняють форму, величину, вагу предметів та їх звуки:
стук, дзвін, шум. При цьому вихователь турбується, щоб у дитини були
нові враження про які він міг би розповісти. Знаходить слова підтримки
для творчості. Допомагає справитись з розчаруваннями. Не критикує перші
спроби до самостійних творчих дій. Відноситься до дітей з любов’ю.
Дитина творить не тільки для себе, а й для тих, кого любить.

Креативність у мовленнєвій діяльності – це перш за все загальний
розвиток, на основі поєднання художніх, загальних ( універсальних) та
мовленнєвих здібностей.

Основним засобом розвитку мовленнєвої творчості в дошкільному
закладі являється емоційний вплив художніх текстів на особистість
дитини. Розвиток мовлення у дітей починається в ранньому віці і
особливе місце тут займає використання народної творчості. Народна
творчість сама по собі являється дитинством людської культури, тому
переживання та емоційні стани, викликані від слухання колискових,
потішок, закличок, віршованих творів, римівок, дає можливість
доторкнутися до природи, відчути красу людських відносин, отримати перші
етичні знання та навички, отримати можливість тренування емоцій. Художня
література різних жанрів має необмежені властивості у формуванні
словника, розвитку естетичних емоцій, формування емоційних властивостей
особистості. Читання, вивчення напам’ять, творчі перекази та
перетворення художніх творів, аналіз засобів виразності, драматизація –
все це впливає на емоційну сферу і являється основним засобом навчання
мовленнєвої творчості.

Говорячи про креативність та творчість дошкільників, як і про
творчість в цілому, завжди необхідно пам’ятати про таку властивість
особистості як співпереживання, емоційне занурення в світ інших людей.
Без емпатії (здатності розуміти емоційний стан інших людей) неможливий
повноцінний контакт особистості з художнім твором ( живописом,
літературою, драматизацією…). Емпатія особливий аспект обдарованості,
вона необхідна для творчості тому, що являється основою взаємозв’язку
людина – творчість. Без цієї риси неможливий духовний контакт між
особистість і носієм мистецтва. В психології розрізняються різні види
емпатії:

— емоціональна ( ідентифікація , розрізнення, називання, наслідування
ефектним проявам почуттів інших людей)

— когнітивна (аналітичні процеси в спогляданні: порівняння, аналогія,
аналіз…)

— предикативна ( здатність прогнозувати чужі емоції в інших людях)

Серед особливих форм емпатії доступної для освоєння дітьми дошкільного
віку виділяються :

— співпереживання (відчуття тих же емоційних станів, що і інщі люди)

— співчуття ( досвід вникати, оцінювати і співпереживати при збереженні
незалежних почуттів)

— співдіяльність (безпосереднє відношення людини до інших людей, речей
творів мистецтва)

У мовленнєвій роботі з дітьми дошкільного віку емпатія, як засіб
формування творчої особистості посідає одне із чільних місць. Емоційне
занурення в світ художнього твору приносить більше користі щодо розвитку
творчості, ніж звичайне споглядання та аналітичний розбір засобів
виразності, структури утворення, основних частин. В дошкільному віці
діти здатні до емпатійних переживань з раннього віку. Але вправляти в
правильній реакції на емоційні стани оточуючих та умінні виразити власні
емоції щодо переживань інших – складний і багатогранний процес.

Поняття « креативний» запозичене з області реклами та маркетингу.
На англійській мові воно звучить як crative і перекладається як творчий.
В педагогіці це поняття трансформувалося і змінило значення на
«неформальне відношення до завдання, нестандартний підхід до його
виконання та активізація сил для досягнення педагогічного успіху».

На відміну від рекламних агенцій , мас – медіа та інфраструктури
розваг, креативним директором у закладі освіти є педагог, вчитель,
вихователь, а графічним, або вербальним дизайнером – програмістом є
учень. Стратегія сучасної освіти полягає в тому, що всім без винятку
дітям пропонується можливість виявити свої таланти і творчий потенціал,
який має на увазі реалізацію особистих планів та потреб у самовираженні.
Чим більше суспільство потребує ініціативи від особистості, тим гостріше
необхідність у творчій розробці, вивченості його природи походження,
форм виявлення, розходження, стимулів та умов. Для сьогодення актуальна
проблема пошуку засобів розвитку розумових здібностей, пов’язаних із
творчою діяльністю, як в колективній , так і в індивідуальній формах
діяльності.

Ці засоби – творчі завдання для розвитку уяви, фантазії в
повсякденному житті, навчальній, ігровій та інших видах діяльності.
Згідно основних закономірностей психічного розвитку, запропонованого
Л.С.Виготським, уява є центральним психологічним новоутворенням
дошкільного віку, що формується в ігровій діяльності, яка є провідною в
цьому віковому періоді. В ситуації гри уява отримує широкий простір і
виявляється найбільш яскравих, палахливих формах, у зв’язку з чим
складається враження, що маленька дитини живе на повну в світі своїх
фантазій, і що його уява сильніша, багатша, оригінальніша за уяву
дорослого.

Проте Л.С.Виготський, який розглядав проблему уяви і віковому
аспекті, сам показує недієвість таких позицій. Він стверджує, що всі
образи уяви, які б примхливі вони не буди, запозичені із вражень ,
отриманих в реальному житті. Саме тому досвід дитини значно бідніший від
досвіду дорослого, інтелект елементарніший, і простіший, тому зайве
казати, що уява дитини багатша. Справедливіше вважати, що не маючи
достатнього досвіду та багажу знань, дитина по – своєму пояснює те, з
чим вона стикається в реальному житті, і ці пояснення часто здаються
неочікуваними та оригінальними.

Коли дитина переходить до школи і провідною діяльністю стає
навчання, психічні процеси швидко продовжують розвиваються, в тому
числі розвивається і уява. Вона переходить на вищий ступінь –
довільності, коли дитина може свідомо ставити перед собою завдання ,
цілі, продумувати всі дії, знаходити наперед адекватні засоби та
прийоми їх виконання. У дітей поступово формується здатність до
виконання дій у тому числі планування в розумі. Таким чином , підхід до
вивчення та розвитку уяви як можливості дитини планувати та творчо
перетворювати власні дії, дозволяє з одного боку виділити уяву в окрему
галузь процесу розвитку креативності та інших аспектів психічного
розвитку, а з другого перенести логіку цього розвитку на всі види і
форми діяльності, зокрема на гру, художньо — естетичну, навчальну
діяльність.

Визначення уяви «уява – це такий психічний процес, , в якому
відбиток дійсності відбувається в специфічній формі — об’єктивного але
спроектованого нового образу, створеного на основі образів сприйняття ,
пам’яті, а також знань, які придбані дитиною в процесі спілкування,
споглядання, вивчення та інших форм пошуку інформації . Тому уяву можна
вважати основою креативного розвитку дитини. Диференційований підхід до
розвитку дитячої психічних процесів і уяви зокрема, сприятиме розкриттю
саме тих здібностей, які притаманні певній дитині і сприятиме
активізації творчого потенціалу. Практичне застосування дитиною
креативних засобів можна у таких видах діяльності:

— у синтезі – з»єднання в одне ціле частин предмета або його ознак,
отриманих в результаті аналізу

— в аналогії – створення нового образу по аналогії з відомим зразком (
схожості)

— в акценті – виділення окремої частини зображення, так створюються в
живопису шаржі і карикатури

— в аналізі – професійні ознаки ( форма , атрибути наприклад
міліціонера, лікаря, будівельника тощо)

— у схематизації – виконання схематичного малюнка як основи майбутнього
твору, виробу,

— в гіперболізації – ліліпути, Гулівери, Карлик Ніс

— в аглютинації – наприклад Кентавр, птах Фенікс, Гамаюн, дивовижні
тварини, птахи то що.

A

Z Ae T

AE

B

j

?

c

3/4

A

A

ae

th

. X f j c ¦ ¬ 3/4 A A Ae E E Ae

AE

E

I

&

h?

h?

5

Креативне зображення в образотворчому мистецтві — це створення нових
образів без огляду на готовий опис, чи уявне зображення. Самостійно
створений новий образ, який може бути створений на основі тільки нового
досвіду з повною відсутністю комплексів.

У процесі активізації творчого потенціалу дитини засобами малюнка та
живопису присутні декілька етапів, але з них можна виділити 4 основних:

1 підготовчий – мотивація до створення картини, зустріч з необхідними
людьми, перегляд репродукцій, виставок, створення виставок власними
силами

2. задум – обговорення , ознайомлення, розгляд можливих варіантів
виконання, аналіз можливостей різних технік, її вибір

3. реалізація задуму самостійний процес творчості безпосередньо з
матеріалами

4. підсумковий – виставка дитячих робіт, показ вдалої реалізації задуму,
акцентуація уваги на елементи творчості, нестандартного підходу,

Розвивати креативність можна використовуючи безліч прийомів та методів ,
але з дітьми дошкільного віку на практиці доведено, що більш позитивний
результат дають такі методи як:

1.Вербальні: — питання ( заохочувальні, пошукові)

— розповідь( коротка , змістовна з опорою на попередній досвід, з
використанням прийомів розвитку уяви)

— бесіда ( у формі запитання – відповіді, показу – пояснення дітьми)

— вказівки( загальні, щодо реалізації мети , використання техніки
виконання та індивідуальні , конкретно дітям, які обрали нову форму
реалізації роботи)

— пояснення –( аналіз зразків, показ окремих елементів тощо)

2. Наочні : — споглядання,

— спостереження

— показ

— розгляд

3. Ігрові : — дидактичні ігри («Піфагор», «Чарівна мозаїка», « Пазли»,
та інші з ме6тою навчання складати з окремих елементів образи за
словесною інструкцією без наочного образу). Ще одна дидактична гра
«Малюємо настрій» заохочує дітей не тільки до правильної передачі
основних характеристик людського обличчя, але і відбити на ньому
характерні ознаки людських почуттів, емоцій, переживань, що означає
пройти цей шлях разом з власним твором, навчитися аналізувати
елементарні людські почуття, пе6редавати їх у малюнку.

— ігри та вправи на навчання зображення геометричних фігур. Такі ігри
використовуються багато разів із зміною розміру, положення в просторі,
у різнокольоровій гамі , з відтінками, малюнками, елементами декору(
крапками, лініями, фігурками). Продовження таких ігор – складання
образів

( можна і фантастичних) з цих фігур, створення просторових композицій,
колективне виконання творчих робіт на певну спільну тематику( наприклад
«зима», наше подві’я, розваги та свята тощо).

— ігри типу «Мозаїка», що ефективно використовуються під час
самостійної діяльності дітей, колективних робіт типу панно, під час
фронтальної роботи з різними логічними завданнями, тобто диференціацією
та індивідуалізацією творчого процесу.

Сприяє розвитку креативності і виконання вправ «домалюй
картинку». Їх застосування можливе у різних варіантах ( спрощені
схеми, окремі геометричні фігури, окремі персонажі сюжету, зображення
плям та фігур невизначеного характеру, та ін. ), тобто широкий простір
для диференціації по рівнях розвитку психічних процесів, рівнях
готовності до творчої діяльності, рівня наявності досвіду та багажу
знань про навколишній світ, а також можна враховувати уподобання,
інтереси, бажання. Потребу в реалізації власних сил тощо. До цієї гри у
роботі з дошкільниками доцільно давати спільні ( наприклад – домалюй
картину так, щоб вийшов зимовий ліс, море, гори, казкова поляна,
підводне царство та інші), або індивідуальні завдання які допоможуть
дітям сконцентрувати увагу на основних особливостях сюжету, але
реалізацію теми вирішити по – своєму, творчо.

Образотворча діяльність дітей взагалі несе в собі величезні можливості
самовираження, індивідуалізації розвитку та проявів свого Я. Креатині
вправи «Чарівні плями», «кляксрграіфія», «Чарівні пальці», грифонаж (
мисливець), симетрія, асиметрія, «веселі чоловічки, домалюй візерунок,
домалюй людину тощо. Вправи з шаблоном людини теж несуть в собі великі
можливості для творчості, фантазії, уяви, для реалізації власних
уподобань та переконань.

Кожна дитина від природи має певні здібності і задатки, але
дошкільники внаслідок малого життєвого досвіду ще не в повній мірі
розкриваються як творчі особистості. Слід пам’ятати, що здібності
бувають актуалізовані ( вже розкриті, розвинені), потенційні ( закладені
від природи, але ще не виявлені), приховані( коли дитина з певних причин
не готова до творчої діяльності). Ніколи не можливо добитися від усієї
групи однакового творчого виконання роботи. Тому вибір теми заняття з
дітьми дошкільного віку повинен містити можливість диференціації під час
постановки завдання та виконання дітьми. Також важливим фактором
розвитку дитячої фантазії є позитивні емоції. Почуття завжди намагаються
втілитися в образи і так би мовити підбирають собі відповідний життєвий
матеріал , враження , думки, події, ніяк не пов’язані одне з одним за
логікою, можуть об»єднатися на основі того настрою, який вони у нас
викликають і породити образи, яких в дійсності ніколи не було. Для
планування і закріплення цього зв’язку, фантазії з реальністю, необхідно
розвивати чуттєвий досвід дітей з молодшого дошкільного віку, розвивати
творчу уяву та фантазію, постійно виховувати здібності до творчого
перетворення світу. А виховання творчості доцільно проводити поступово,
проходячи з кожною дитиною індивідуально всі стадії художнього розвитку
:

1. Стадію збору інформації та матеріалу до задуму

2. Стадію самостійної постановки задуму – завдання

3. Стадію планування — проектування неформальних методів виконання
завдання

4. Стадію творчості ( фантазування, творчої уяви).

Креативність – це підвищений інтерес до пізнання оточуючого світу
та встановлення причинно-наслідкових зв’язків: залежності між людьми,
людьми та предметами, людьми і природою, собою та довкіллям.

В історії педагогічної науки довго домінував вираз «чистий листок» який
стосувався новонароджених в плані особистих якостей і їх проявів.
Психологами доведено хибність цього твердження і що дитина приходить у
світ з повним набором особистісних якостей, з певним емоційним досвідом,
рівнем розвитку психічних процесів, основ характеру, які можуть
проявлятися з перших днів життя. До вступу в навчальний заклад за
розвиток і удосконалення цих якостей відповідають батьки, коли дитина
починає відвідувати заклад освіти, поряд з батьками за повноцінний та
гармонійний розвиток особистості поряд з батьками беруть на себе
відповідальність і працівники освіти. Тому програмою Базового розвитку
дитини передбачено послідовне, починаючи з раннього віку, становлення
дитини, як творчої, активної, нестандартно мислячої, всебічно розвиненої
особистості.

Період від 2 до 3 років – це період нагромадження інформації,
безпосереднього сприйняття оточуючої дійсності. Об’єктом пізнання дітей
є багатий різноманітний предметний зміст їх найближчого оточення. Діти
діють за принципом: «Що бачу, тим дію, те й пізнаю!», тобто мислять
безпосередньо про предмет який вони сприймають, тому в них переважає
наочно–дійове мислення. Основні завдання по креативному розвитку дітей
раннього віку передбачають:

1. Спонукання до елементарних дослідницьких дій, вміння коментувати їхні
наслідки, надавши їй достовірну інформацію, навчати виділяти: знайоме –
незнайоме, головне – другорядне, однакове – схоже – відмінне

2. Базування пізнавального розвитку дітей від 2 – 6 років на двох
основних періодах активної діяльності:

— нагромадження інформації;

— упорядкування інформації.

3. Реалізація завдань по розвитку основних видів дитячого мислення:
наочно-дійового, наочно-образного, словесно-логічного.

Процес нагромадження інформації відбувається завдяки:

— особистій участі дитини в ситуаціях, подіях.

— cпостереження за реальними явищами, предметами, діти визначають
головне в предметах: колір, форму, величину.

— власне маніпулювання дитини з реальними предметами і їх активними
діями в найближчому оточенні.

Значення раннього дитинства для подальшого розвитку відрізняється
визначається характерним для цього періоду особливостями. Одна з
головних особливостей – домінуюча роль сприймання, як основи, яка формує
інші. Почуття, мислення, уява, увага та інші процеси залежать від
сприймання і куруються ним. Сприймання – відображення впливу
навколишнього через аналізатори, поєднуючись з минулим досвідом дитини,
створюється основа для майбутньої розумової, почуттєвої та креативної
діяльності дитини як особистості. Багаж накопичених знань в ранньому
періоді закладає основу для подальшого розвитку, зберігається в
почуттях, психомоториці, мисленні, уяві, тобто в основних ознаках
дитячої творчості.

Далі від 3 до 4 років у дітей встановлюються міцні зв’язки між
предметами, явищами і подіями. Зароджуються елементи самосвідомості та
здатність до саморегуляції. Дитина може задовольняти перші прояви
вибіркових власних інтересів (діти вибирають об’єкти і діють
самостійно).Формується позитивне відношення до навколишнього світу.
Розвивається пам’ять, мова, мислення., моторика та її динамічність,
дитина легко звикає до того, що викликає приємні відчуття, намагається
пізнавати нове в оточуючому світі.

На цьому періоді нагромадження знань вихователь здійснює принцип
««індивідуалізації» — створення умов саморозвитку і самонавчання дітей:
педагог визначає:

— що цікавить дитину.

— що вона обирає в навколишньому світі для свого пізнання;

— як одержує інформацію та способи її осмислення;

— як переробляє інформацію, що з нею робить в даному віковому періоді:
виділяє головне, другорядне, однакове, схоже, відмінне, як міркує,
розв’язує елементарні проблеми, виховує самостійність під час
дослідження середовища.

Індивідуальний підхід – це принцип педагогіки, відповідно до якого
в навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний
вплив на кожну дитину, який опирається на знання якостей особистості
та умов її життя. В результаті всебічного вивчення своїх вихованців
педагог має уявлення про характер кожного з них, їхні інтереси,
здібності, про вплив на них сім’ї і близького середовища. Педагог
отримує можливість пояснити вчинки дитини, вибрати найбільш доцільні
виховні засоби які б розвинули активність дитини. Вихователь заохочує
сором’язливих, стримує тих, хто легко збуджується. Індивідуальне
навчання здійснюється безпосередньо в групі, але дитина отримує завдання
і реалізовує його під наглядом дорослого самостійно. Здійснення навчання
відбувається відповідно до особливостей дітей, враховується
своєрідність їх відчуттів, сприймань, мислення, пам’яті, уяви,
особливості їх інтересів та нахилів. Індивідуалізація навчання в
ранньому віці має на увазі:

— пристосування форм і методів педагога до кожної дитини.

— індивідуальний підхід розвиває пізнавальні сили кожної дитини.

В колективі дітей – індивідуалізація навчання є епізодичною, в
якому-небудь окремому виді навчальної діяльності. «Індивідуалізація» —
виділення особи з її індивідуальними властивостями.

Навчально-виховний процес у якому діти поділяються на групи має назву
диференційованого навчання – де діти виконують завдання різного рівня
складності та різною мірою допомоги з боку педагога:

— дітей об’єднують в групи в залежності від навчального успіху;

— стимулюється самостійна робота вихованців;

— вихователь працює з кожною групою окремо;

— створює умови для пізнавальної активності.

Диференціація навчання – це забезпечення кожній дитині необхідної
умови для максимального розвитку його здібностей, нахилів, задоволення
пізнавальних потреб і інтересів в процесі засвоєння знань. Ми
застосовуємо диференціацію за віковими ознаками, раціональними,
економічними, національними. Диференціація навчання є умовою реалізації
індивідуального підходу до виконавців. Саме дотримання цього принципу
забезпечує процес індивідуалізації навчання.

Диференціація за ступенем складності з різною мірою допомоги:

1 групі – ставиться мета;

2 групі – пропонується допомога, вказівка на прийом виконання, зразок,
схема, навідне питання.

3 група – нова інформація за навичками.

Форми та методи навчання в диференційованих групах залежать від
поставленої мети та можливостей її досягнення:

— розвиток логічного мислення у дошкільників.

— порівняння двох предметів.

— знаходження спільного та відмінного між ними.

Це можна робити під час прогулянки з квітами, деревами, будинками.

Сприяють диференціації розвитку креативності і гри з малюнками:

І група дітей розглядають малюнок, де зображений жираф та підйомний
кран.

Запитання до дітей:

Чим схожі ці два предмета?

Чим відрізняються?

Високі вони чи низькі?

Хто живий, хто неживий?

Загадки: до живого предмета:

Така велика, довга шия

І вища за найбільшу шафу,

Така розумна і красива

У зоопарку є … (жирафа)

Загадки: до неживого предмета:

Я багато підіймав,

Бо велику силу мав,

Без утоми я трудився,

Будівельникам згодився.

Хто я? (кран)

ІІ група дітей: розглядає малюнок, де зображені предмети: пір’я, праска,
кульбаба, молоток, повітряна кулька.

Завдання: які предмети легкі, які важкі.

Підкреслити важкі предмети синім кольором, легкі – червоним.

. Починаючи з 3-4 років можна розвивати у дітей вміння спостерігати
причинно-наслідкові зв’язки та навчати дітей найпростішим формам
розмірковування

1.Спостерігаючи за механізмами, предметами можна запитати: Як ти думаєш,
що зараз відбудеться? (якщо поставити на шляху машини кубик) Вона
зупиниться чи ні?

2.Що буде коли піднесемо магніт до гвоздика?

3.Чому плаче дитина? (голодна, вдарилась, відібрали іграшку, мама не
приходить).

Для дітей дошкільного віку розуміння причинно-наслідкових зв’язків
необхідне, щоб складати казки і фантастичні історії. Наприклад:

«Жив був зайчик. Він був маленький, біленький і дуже самотній. Вирішив
він знайти собі друга. Поскакав він поміж ялинок. І раптом зустрівся
йому звір на довгих ногах і з великими рогами…» дала діти придумують
кінцівку. Найпростіші форми розмірковування: «Кому що потрібно»
сприяють розвитку вміння виділяти головне в предметі.

Що потрібно рибці для життя в акваріумі?

Що потрібно рослині, коли пересохла земля?

Коли у собачки день народження, які 3 речі їй будуть потрібні?

Цікавим і корисним методом розвитку мовленнєвої творчості у молодших
школярів є словесна гра. Проводяться такі ігри з 1 дитиною або з
групою дітей. Вихователь запитує:

Орел літає? – дитина показує рух

(Не літає – діти мовчать і не піднімають рук)

Горобчик – літає?

Корова – літає?

Вертоліт – літає?

Собака – літає?

Змія – літає?

Літак – літає?

Метелик – літає?

Для виховання самостійність під час дослідження середовища велику
роль відграють іграшки, які заохочують дитину до дій, розвивають
посидючість, дисциплінованість. Узагальнюючий та інтегруючий характер
іграшок сприяє розвитку сенсорних відчуттів, емоційних та почуттєвих
здібностей, викликають бажання діяти. Зокрема такі як:

Пірамідки.

Мотрійки.

Кубики.

Конструктори.

Розрізні картинки.

Настільні ігри.

Мозаїка.

Пластилін.

Книжки-розмальовки.

Ми розглянули стислу характеристику основних здібностей дитини, які
характеризують особливості її психічного розвитку та інтелектуальних
здібностей. Проте слід враховувати, що календарний вік дитини і
особливості розвитку можуть не збігатися, тому перевіряючи рівні
розвитку дітей слід враховувати не стандартний календарний вік, а
особливості кожного вихованця і використовувати ці дані постійно в
повсякденній роботі.

Література

1. Баришева Т.А., Шекалов В.А. и др. Креативный ребенок.- Р.-на-Д.:
«Феникс»,2004.

2. Баришева Т.А., Шекалов В.А. и др. Как воспитать в ребенке творческую
личность?. -Р.-на-Д.: «Феникс»,2004.

3. Энциклопедия воспитания и развития дошкольника. Т.В.Башаева,
Н.Н.Васильева, Н.В.Клюева и др. Ярославль.: Академия развития, Академия
Холдин, 2001.– 480 С,: ил.

4. Кочерга О.В. Початок життя – становлення творчості.К.: Кобза,2003.

5. Коберник Г.І. Індивідуалізація й диференціація навчання: Теорія та
методика: Монографія. – К.: Наук.світ, 2002. – 231с.

6. Сухомлинський В.А. Як виховати справжню людину.-М.: Педагогіка, 1998.

7. Фриман Джоан. Как развить таланты ребенка от рождения до 5 лет.- ТОО
Центр «ПРО», 1995.

8. Гавриш Н. На шляху до оновлення. // Дошкільне виховання №2, 2009.-7с.

9. Ладивір С. Перші уроки добра.. // Дошкільне виховання №12, 2008.-5с.

10. Сигел И. Такие разные ступени развития. // Завуч, №7, 2008.-19с.

11. Пасічник А., Белова В.. Казка як засіб розвитку словесної
творчості.. //Дошкільне виховання №10, 2009.-11с.

12. Пащенко О. Звукові, смакові, нюхові асоціації. //Дошкільне
виховання. №2, 2009.-16с.

13. Пащенко О. Асоціативне мислення. //Дошкільне виховання, №12,
2008.-16с.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи