Реферат на тему:
Створення науково-практичного центру освітніх технологій — вимога часу
Зміни пріоритетів майже у всіх сферах життя спричинили до зміни
парадигм освіти. Особистісна (гуманістична) орієнтація освіти визнана
сьогодні вимогою часу. Під кутом зору гуманістичної парадигми як системи
вихідних методологічних положень про місце людини в природі і
суспільстві доцільно переглянути цілісний навчально-виховний процес для
пошуку нових засад його реалізації та прогнозування.
Одна із найбільш примітних рис сьогоднішнього світу — це зміни, які
відбуваються у всіх сферах суспільства значно швидше, ніж це було
раніше. Глобалізація економіки і пов’язані з нею “інформаційний вибух” і
посилення конкуренції ведуть за собою істотні зміни в процесах
виробництва, організації роботи, моделях зайнятості робочої сили і
ринках праці. Це, в свою чергу, вимагає значної модифікації “складу” і
характеру знань і умінь котрими повинен володіти індивідуум, щоб
справитися з новими завданнями і досягати успіхів у своїй кар’єрі.
Виходячи із цих вимог, багато країн шукають шляхи удосконалення освіти і
підготовки кадрів, впроваджують нові концепції розвитку знань і умінь,
котрі доповнюють багатовіковий досвід, накопичений традиційною
педагогікою. При тому реформування систем професійної підготовки іде за
такими основними напрямками як базування підготовки кадрів на реальному
запиті на робочу силу на ринку праці, надання їм більшої гнучкості,
забезпечення професійної компетентності випускників в цілях підвищення
їх шансів на працевлаштування. Підготовка кадрів, яка орієнтована на
розвиток компетентності, є найбільш розповсюдженою концепцією в останні
роки.
Створення науково-практичного центру освітніх технологій “” (“”) “Вектор
особистісного розвитку, технології ХХІ сторіччя”, обумовлене
трансформаційними процесами в сфері вищої та середньої освіти України і
спрямоване саме на всебічний розвиток та формування цілісної, вільної,
високоморальної, компетентної, соціально-активної, творчої особистості
для демократичного суспільства, що сприятиме всебічній інтеграції нашої
держави у світ академічного співтовариства, наближатиме вищу освіту
України до кращих міжнародних зразків.
Введення студентів (учнів) у “ситуацію полілогу та взаємодії”, який
виступає конкретною формою роботи та мікроодиницею педагогічного
спілкування на особистісно-змістовому рівні і тому безпосередньо слугує
оптимальною умовою і фактором розвитку. Рівень полілогу залежить від
рівня готовності студента (учня) та викладача (вчителя), від їх
здатності сприймати один одного, проникати у внутрішній світ іншої
людини, вміти емоційно ідентифікувати себе із нею, жити її проблемами,
а, отже, адекватно зрозуміти її окремі вчинки думки, поведінку, думки та
переживання. Це складне завдання, однак вирішення його є запорукою
успіху. Завдання викладача — через полілог допомогти студенту сформувати
свій підхід, своє бачення проблеми, свій власний шлях її вирішення.
Процес навчання і виховання в полілозі виступає не як безпосередній
вплив викладача на студента, а як різновид соціально-детермінованої
взаємодії, через яку студент стимулює свій розвиток у навколишньому
середовищі у тому числі за допомогою педагога, який виступає в ролі
консультанта, займаючи позицію поряд.
Створення центру зумовлене необхідністю перебудови навчально-виховного
процесу з урахуванням сучасних реалій розвитку загальноосвітньої і вищої
школи і нагальних потреб, а саме: 1. У реалізації нових підходів
(зокрема когнітивного, критичного і творчого) в організації
навчально-виховного процесу; різноманітності навчальних технологій. 2.
Виключення тотальних стандартів в неперервній освіті з подальшою
перспективою створення гнучкого змісту освіти і обумовлювання вибору
освітніх технологій, які б допомагали ефективно реалізовувати його; в
даний час домінує орієнтація на освітні стандарти, які не відповідають
сучасним вимогам; необхідна переорієнтація від стандартних підходів до
творчих; відмова від стандартизації та уніфікації поглядів;
варіативність та вибір змісту освіти; гнучкий вибір стратегії та плану
проведення занять. 3. Врахування загальноєвропейських тенденцій в
освіті, що запобігатиме випаду з контексту європейської спільноти та
інтеграції в європейський полікультурний простір. 4. Розширення та
стимулювання гнучкості в навчально-виховному процесі та позанавчальній
діяльності, яка буде виявлятися в адекватній оцінці роботи учасників
цього процесу — викладачів (вчителів) та студентів (учнів). 5.
Соціальний захист випускників — реформування систем професійної
підготовки здійснювати за напрямками, які займаються підготовкою кадрів
на реальному запиті на робочу силу на ринку праці, надання їм більшої
гнучкості, забезпечення професійної компетентності випускників в цілях
підвищення їх шансів на працевлаштування. (багатопрофільність,
самовдосконалення, навчання на робочу місці і з відривом від роботи). 6.
Потреба в педагогічних технологіях, які повинні бути детермінантами
працездатності та здоров’я студентів і учнів. 7. Адаптація до швидких
змін в освіті, їх прогнозування і також нагальна потреба в неперервній
освіті.
Зміст роботи полягає в пошуку шляхів та створення оптимальних умов для
забезпечення неперервного розвитку і самовдосконалення компетентної
особистості. Обґрунтування поняття компетентності та її складових як
одного основних з складових елементів (чинників) освітньої технології,
яка повинна бути ціллю і реальним результатом сучасної освітньої
технології. Отже ціллю та засобом центру є домінанта неперервного
розвитку та вдосконалення компетентної особистості, Я-концепція розвитку
особистості, створення та проектування середовища.
Поняття “компетентність” є ширше, ніж поняття кваліфікація. Воно означає
не тільки професіональні знання, навички і досвід в даній спеціальності,
але і відношення до справи, визначені (позитивні) нахили, інтереси і
устремління, а також здатність ефективно використовувати знання і
вміння, а також особистісні якості для забезпечення потрібного
(очікуваного) результату на конкретному робочому місці в даній робочій
обстановці. Компетентність — це реальна здатність по досягненню цілі або
результату, тоді як кваліфікація є лише потенційною здатністю виконати
завдання, яке відноситься до даної діяльності.
В більшості країн, що реформують системи підготовки працівників, поняття
компетентності включаються, як мінімум, такі компоненти: вимоги
виконувати індивідуальні обов’язки на робочому місці; здатність
справлятися з рядом інших обов’язків в межах робочого місця або даної
діяльності; здатність знаходити рішення в неординарних ситуаціях;
здатність брати на себе відповідальність за результати роботи і її
вдосконалення; здатність застосовувати навички знання в інших умовах і
іншій обстановці.
ae
?????????&?, а саме: 1. Ефективність на робочому місці (продуктивність,
якість, адаптація до змін, вклад в досягнення загальних цілей компанії
(суспільства), здоров’я, безпека праці, захист навколишнього середовища
тощо). 2. Мобільність в межах підприємства і сектора (гнучкість,
багатопрофільність, самовдосконалення, навчання на робочу місці і з
відривом від роботи). 3. Розвиток особистісних якостей і загальних
ключових знань і навичок, які необхідні для успішної роботи на робочому
місці і горизонтального (або вертикального просування).
Наявність стандартів професійної компетентності є необхідною умовою для
систем професійного навчання, які використовують концепцію
компетентності, причому ведучу роль в розробці стандартів відіграють
підприємства. Єдиної структури стандартів не існує, однак принципи їх
розробки і формулювання схожі в країнах, які реформують систему
професійної освіти на основі даної концепції. Вони повинні містити
інформацію за наступними трьома пунктами: що студент (учень) повинен
знати або вміти робити; критерії ефективності виконання роботи; ситуації
в яких повинна бути продемонстрована ефективність роботи.
Для реалізації мети центр вважає за доцільне керуватися системним
підходом, який розглядає освітню технологію як відкриту, гнучку і
динамічну структуру взаємодіючих елементів: цілей, змісту освіти,
методів і організаційних форм роботи з виходом на реальний результат —
підготовка високоосвіченої компетентної особистості
Інноваційність обраного нами підходу полягає в розробці і втіленні
освітніх технологій для навчальної моделі, яка розглядає
особистісно-творче навчання як неперервний творчий пошук і розвивальну
взаємодію у новому соціокультурному просторі.
Основні напрямки роботи центру: 1) науковий: створення авторських
програм, вивчення, аналіз та адаптація змісту програм, методів навчання,
форм роботи, засобів навчання (порівняльний аспект) та їх інтеграція в
контексті національних освітніх програм і освітніх технологій та їх
діагностика; 2) методичний: адаптація існуючих зразків; впровадження
наявних зарубіжних новітніх методичних розробок і форм роботи в практику
середньої і вищої школи України, розробка базових та елективних курсів і
апробація, їх включення у зміст навчальних програм, створення, адаптація
та апробація авторських курсів; видання навчально-методичної літератури
для навчальних закладів різного типу, спільний пошук шляхів
інтенсифікації навчально-творчої діяльності студентів та школярів,
розробка методик навчання, які б сприяли використанню критичного і
творчого підходів в організації навально-виховного процесу, включення
інформаційних технологій в практику роботи середньої та вищої школи та
їх оцінка; 3) соціокультурний: розширення соціокультурного простору
студентів; вихід у полікультурний простір та адаптація у ньому;
апробація соціальних ролей на рівні соціально-детермінованої взаємодії
на заняттях і у позанавчальній діяльності; розвиток критичного мислення
студентів у полілогах; інтернаціональні контакти тощо; 4)
консультативно-корекційний: створення постійнодіючих консультативних
пунктів для усіх категорій студентів, які опинилися у важких ситуаціях,
або переживають дезадапційний стрес, фрустрацію чи конфлікт, проведення
тренінґів для студентів з особистісними аномаліями,
внутрішньоособистісними проблемами, комплексами і т.п. 5) ресурсний:
забезпечення потреб вчителя-новатора і вчителя-експериментатора у
здійсненні самостійного експерименту, генеруванні, розробці та
впровадженні прогресивних ідей у практику роботи вищої та середньої
ланки освіти; 6) співробітництва (реґіонального та міжнародного):
розробка спільних проектів й інтеграція з викладачами країн світової
співдружності; співпраця у конкретних галузях і сферах педагогічної
науки і практики; здійснення міжнародних обмінів студентів і викладачів
(США, Канада, Великобританія, Німеччина, Франція, Польща, Мальта);
проведення тренінґів, літніх шкіл, семінарів, workshops, конференцій.
Центр складається із таких структурних одиниць: творчих лабораторій,
кількість яких не обмежуються. Творчі лабораторії мають у своєму
підпорядкуванні творчі групи, експертні групи, тимчасові творчі
колективи, що працюють над реалізацією власних планів роботи.
До працівників центру ставляться певні вимоги: розуміння глобальних
(концептуальних) освітніх проблем, високопрофесійна компетентність та
сформована готовність до інтеграції, знання іноземної мови, комп’ютерна
грамотність. В результаті ми хочемо отримати покоління обізнаних
спеціалістів-громадян здатних жити і взаємодіяти у відкритому
суспільстві двадцять першого століття.
Науково-практичний центр створено спільно з Інститутом педагогіки та
психології професійної освіти АПН України на базі Тернопільського
державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Розроблені та експериментально перевірені освітні технології можна
покласти в основу створення підручників, навчально-методичних посібників
та методичних рекомендацій для закладів освіти І-ІV рівня акредитації,
що дасть можливість в найбільшій мірі проектувати навчально–виховне
середовище, яке дозволить здійснювати особистісно–орієнтований підхід,
який сприятиме особистісному розвитку особистості учнів та студентів.
Література
Гершунский Б.С. Философия образования. — М.: Московский
психоло-социальный институт, Флинта, 1998 —432 с.
Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Введение в философию образования. — М.:
Издательская корпорация « Логос», 2000. — 224 с.
Комп’ютери в навчальному процесі // Матеріали Всеукраїнської
конференції. — Умань: Інкомтех, 1999. — 84 с.
Кудін В.О. Освіта в інформаційному суспільстві. К — Телепрескорпорація
“Республіка” 1998 — 152 с.
Педагогическая технология: Учебное пособие для студентов педагогических
специальностей. — Белгород: Издательство Белгородского государственного
университета, 1998. — 400 с.
Симонов В.П. Педагогический менеджмент (50 НОУ-ХАУ в управлении
педагогическими системами): Учебное пособие. — 3-е изд., испр. и доп. —
М.: Педагогическое общество России, 1999. — 430 с.
Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. —
М.: Народное образование, 1998. — 256 с.
Сластёнин В. А.А, Подымова Л. С. Педагогика (Инновационная
деятельность).— М.: ИЧП «Издательство Магистр», 1997. — 308 с.
Creative thinking: Towards broader horizons: proceedings of the Third
International Conference on Creative Thinking, July 1997 / edited by
Sandra Dingli. — Msida: Malta University Press, 1998. — 245 p.
Тworczosc w Praktyce (Creativity in Practice): materialy z konferencji —
Spala, Wydawnicwo Wyzszej Szkoly Humanistyczno-Economicznej w Lodzi,
1998. — 136 p.
Тworczosc w Praktyce (Creativity in Practice): materialy z konferencji —
Zakopane, Wydawnicwo Wyzszej Szkoly Humanistyczno-Economicznej w Lodzi,
1999. — 136 p.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
