Етика спілкування: загальний огляд проблеми

Ні одна людина не існує сама по собі. Кожен з нас може жити лише серед
людей і зв’язаний з ними безліччю найрізноманітніших відносин. Формою
такого взаємозв’язку є спілкування.

Спілкування — це процес взаємодії між людьми, у якому відбуваються
обмін діяльністю, інформацією, досвідом, умінням і навиками, а також
результатами діяльності. У більш вузькому змісті під спілкуванням
розуміють процес обміну інформацією та досвідом.

Спілкування є одним із проявів людської сутності, особистісною формою
існування і функціонування суспільних відносин. Тому воно нерозривно
зв’язане з іншими проявами цієї ж сутності — діяльністю і духовним
світом людини, доповнює їх.

Так, ніяка спільна діяльність не може відбуватися без координації
людських дій, узгодження цілей, обміну думками тощо. Формування
внутрішнього світу людини, її свідомості, почуттів, знань теж можливе
лише завдяки спілкуванню поміж людьми. Про це свідчать не лише приклади
дітей, які були позбавлені повноцінного спілкування і не змогли
розвинутися. Навіть дорослі, якщо їх позбавити на тривалий час
можливості спілкування з собі подібними, можуть втратити набуті ними
раніше людські якості. Наприклад, боцман А.Селькірк — прототип Робінзона
Крузо, який чотири роки прожив самітно на безлюдному острові, не лише
розучився розмовляти, але й втратив здатність правильно розуміти, що з
ним відбувається.

Таким чином, спілкування є невід’ємною і дуже важливою стороною
людського існування, необхідною передумовою формування людини як
соціальної істоти, здатної до співіснування з собі подібними.

Одночасно спілкування є необхідною передумовою існування суспільства. У
процесі спілкування досягається необхідна організація та єдність дій
окремих індивідів, здійснюється інтелектуальна та чуттєво-емоційна
взаємодія між ними, формуються спільність настроїв і поглядів,
досягаються взаєморозуміння і узгодженість дій, згуртованість і
солідарність, без яких неможлива ніяка колективна діяльність.

Проте спілкування може бути не тільки засобом, але й ціллю. Кожній
людині у тій чи іншій мірі властива потреба у спілкуванні. З одного
боку, це потреба в нових враженнях, почуттях, знаннях. З іншого — це
потреба поділитися з кимось власними переживаннями і думками. Тобто, як
вже відзначалося, спілкування є процесом інформаційного обміну, І
потреба у такому інформаційному обміні для людини не менш важлива, ніж,
скажімо, потреба у обміні речами або предметами, інформаційний обмін
відрізняється тим, що внаслідок нього відбувається збагачення певним
досвідом кожної людини, яка приймає участь у спілкуванні.

Якщо у однієї людини є яблуко і у іншої є яблуко, відзначав
Бернард Шоу, то після обміну у них залишиться по одному яблуку. Але якщо
у людини є ідея і у іншої є ідея, то після обміну у них залишиться по
дві ідеї. Тобто під час спілкування відбувається не лише обмін, але і
перетворення надбання кожного учасника спілкування у їх спільне
надбання. Тому саме через спілкування відбувається навчання і виховання
людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду. Одночасно саме у
спілкуванні проявляють себе і розкриваються різноманітні риси і
властивості людини, її внутрішній світ, який стає доступним для інших.

В процесі свого розвитку потреба у спілкуванні набуває вибіркового
характеру. Хоча іноді й зустрічаються такі люди, яким все одно з ким —
аби «поговорити», проте у більшості випадків кожна людина має певне коло
знайомих або друзів, з якими вона спілкується найбільш охоче. І лише
найближчим товаришам ми розкриваємо свої таємниці, ділимося з ними
своїми найпотаємнішими думками і мріями. Тому у процесі такого
товариського спілкування дуже важливо уміти співпереживати іншій людині,
поставити себе на її місце, дати їй пораду, перейматися її болями і
тривогами.

Інколи людина має сильну потребу «висповідатися», поділитися з кимось
тим, що її найбільше хвилює або що не дає їй спокійно жити. І їй буває
боляче, коли пізніше той або та, з ким вона поділилася «найсвятішим»,
розкриває ці таємниці іншим, робить їх предметом не співчуття, а критики
чи навіть глузування. Тому, наприклад, для священнослужителів вважається
обов’язковим збереження таємниці сповіді. Обов’язковим також є
збереження медичної таємниці лікарями. Але і кодекс честі кожної людини
не дозволяє їй розголошувати чужі таємниці, бо це, особливо у
взаємовідносинах між друзями, оцінюється як зрада.

Деякі дослідники вважають, що не менш важливою, ніж потреба у
спілкуванні, для людини є потреба в усамітненні. І дійсно: по мірі
збільшення контактів між людьми людині все більше стає притаманне
бажання відособитися, зберегти дистанцію з сторонніми. «Суспільство,
навіть найкраще, швидко стомлює і відволікає від серйозних роздумів, —
писав американський мислитель і письменник Генрі Торо, який декілька
років провів наодинці з природою і написав про це чудову книгу «Уолден,
або Життя в лісі». — Я люблю залишатися сам. Ні з ким так не приємно
спілкуватися, як з самотністю. Ми часто буваємо більш самотні серед
людей, ніж у тиші своїх кімнат».

З цими словами, мабуть, не можна не погодитися. Але хотілося б звернути
увагу на те, що так звана потреба в усамітненні — це теж потреба у
спілкуванні, але у спілкуванні з самим собою, яке часто є більш
повноцінним і важливим, ніж короткотривалі, поверхові або суто формальні
контакти з багатьма малознайомими людьми. Від таких необов’язкових
контактів людина дуже швидко втомлюється. Втомлюється від надмірної
зайвої інформації, яка може бути їй зовсім нецікавою; стомлюється від
того, що в процесі таких контактів їй доводиться постійно слідкувати за
собою, стримувати свої почуття, «грати» певну роль. Разом з тим вона
відчуває потребу розслабитися, розібратися у самій собі, навести певний
лад у своїй душі.

Не маючи поряд з собою справжнього друга, з яким можна було б обговорити
усі свої проблеми, людина починає спілкуватися сама з собою, певним
чином ніби роздвоюючи власне «Я». В одних випадках вона це робить
подумки, ведучи сама з собою чи з своїм уявним партнером внутрішній
діалог. У інших — записує свої думки або почуття, веде, наприклад,
щоденник. Пізніше це дає їй можливість подивитися на свій внутрішній
світ зі сторони, сприйняти його у об’єктивованій формі, як щось нібито й
не своє.

Таке вміння спілкуватися з самим собою, вести внутрішні роздуми-діалоги,
«розмовляти» або «радитися» з власним сумлінням є надзвичайно важливим
не тільки для прийняття якихось зважених рішень або для уникнення
помилок, але й для внутрішнього, духовного розвитку людини, для
збереження її внутрішньої гармонії.

Підсумовуючи сказане, можна згадати слова французького письменника
Антуана де Сент-Екзюпері, який вважав «розкіш людського спілкування»
одним з найважливіших людських благ. Але цим благом треба вміти
користуватися.

Світ людського спілкування надзвичайно багатий. Воно здійснюється у
різних формах і різними засобами, які становлять невід’ємний чинник
культури і які постійно удосконалюються і збагачуються. Ми говорили
переважно про спілкування між окремими людьми, але спілкуватися між
собою можуть також і різні людські спільності. Спілкування може бути
прямим, коли воно відбувається у процесі безпосередніх контактів між
партнерами, і опосередкованим, коли між учасниками спілкування існує
певна просторово-часова дистанція.

У останньому випадку спілкування носить переважно односторонній
характер: людина може лише сприймати інформацію, яка надходить до неї
від інших поколінь, суспільств або епох, але не може передавати якусь
інформацію їм сама. Таке опосередковане спілкування, яке здійснюється
переважно завдяки літературі, творам мистецтва або засобам масової
інформації, має надзвичайно важливе значення для збагачення відносин
людини з світом, виводить її за тісні межі безпосереднього оточення,
робить людину причетною до всієї людської культури і до усіх подій, що
відбуваються в світі. Завдяки різноманітним формам опосередкованого
спілкування людина може усвідомити свою єдність з суспільством, у якому
вона живе, або з людством в цілому, відчути себе їх невід’ємною
частинкою.

Пряме спілкування теж має свої певні переваги. Саме воно у найбільшій
мірі дає нам можливість відчути тепло людських взаємовідносин, сприйняти
найтонші нюанси людських почуттів, які безсиле передавати слово. Це
можуть зробити тільки жест, посмішка, погляд, вираз обличчя. У процесі
прямого спілкування можуть здійснюватися емоційний вплив, навіювання,
діють певні «механізми» зараження і наслідування.

Головним, найбільш універсальним засобом людського спілкування є мова.
Деякі тварини і птахи здатні теж обмінюватися звуковими сигналами, які
мають певне інформаційне значення. Проте кількість цих сигналів дуже
обмежена. І тільки людина здатна виражати і закріплювати в словах зміст
своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні предмети і явища.
Завдяки цьому вона створює певний інформаційний світ, у якому
об’єднуються, співіснують на рівних її внутрішній, духовний світ і світ
зовнішній, об’єктивний.

Мова — це основа культури, безмежний, невичерпний океан вселюдського
досвіду. Підкреслюючи значення слова у людському житті, народна мудрість
ставить його поряд з хлібом. Рідна мова зв’язує нас не тільки з нашими
сучасниками, але й з минулими і прийдешніми — усіма поколіннями нашого
народу. Тому, доки існує мова, живе і народ, і її зникнення означає не
тільки втрату історичної пам’яті, але і зникнення цілої нації, її
розчинення серед інших людських спільнот.

Разом з тим знати не лише свою, а й іноземні мови — значить мати доступ
до культури і душі інших народів, набагато розширити можливості і межі
свого спілкування. Ніякий, навіть найдосконаліший переклад не дасть нам
можливості відчути або сприйняти усю гаму відчуттів і думок, які були
втілені в їхніх творах Гомером, Вергілієм, Петраркою, Данте, Шекспіром,
Бальзаком, Пушкіним та іншими майстрами слова, завдяки яким відбувається
спілкування і взаємозбагачення різних національних культур протягом
століть і навіть тисячоліть. Тому не випадково стільки високо поетичних
рядків у .світовій і українській літературі було присвячено саме рідній
мові, вшануванню і оспівуванню її величі і краси.

Поряд з звичайною мовою важливим засобом людського існування є й так
звані штучні мови, які найчастіше використовуються в науці, наприклад,
різного роду спеціальні терміни або поняття, математичні і хімічні
формули, умовні географічні позначення тощо. Тому оволодіння мовою тієї
чи іншої науки є необхідною перепусткою у її храм.

При безпосередньому спілкуванні важливим його засобом є також мова
міміки та жестів, яка не тільки доповнює і збагачує, індивідуалізує
звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей,
замінює її. Відомо, що одне і те ж слово, скажімо, привітання, може бути
вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються за
допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи
людських настроїв і почуттів.

У різних народів існують історично вироблені традиційні форми
спілкування, які найчастіше закріплені у певних звичаях і обрядах. В
залежності від них навіть вітатися при зустрічах люди можуть по-різному:
кланяючись один одному, обіймаючись, цілуючись, потискуючи один одному
руку або цілуючи її, промовляючи певні усталені слова або щось
вигукуючи. Незнання цих звичаїв може затруднити спілкування або зробити
його неефективним.

Подібним до традиційного є і так зване формальне спілкування, яке
регламентується певними нормами і має стереотипний характер. При
формальному спілкуванні його учасники ніби розігрують певні наперед
відомі ролі: вчителя — учня, керівника — підлеглого, лікаря — пацієнта
тощо. Виконуючи ту чи іншу роль, людина займає по відношенню до свого
партнера певну позицію, вдягає на себе «маску», за якою ховається
її власне «Я».

Важливе місце в житті кожної людини займає також ділове спілкування.
Інколи вважають, що і воно теж повинно бути цілком формальним. Але, як
свідчить досвід, успіх будь-якої справи значною мірою залежить від того,
наскільки ділові партнери розуміють один одного, наскільки кожен з них
враховує інтереси, наміри, настрої іншого. Неформальне, зацікавлене
ставлення до справи, вболівання за її наслідки ламає кригу суто
офіційних відносин між її співучасниками, породжує між ними дружні
взаємовідносини.

Саме в дружньому, неформальному спілкуванні розкривається неповторність
кожної людини, її характер, внутрішній світ, суто людські якості. Таке
спілкування не обмежується лише обміном думками, а включає в себе також
почуття і емоції. Воно не сковується якимись інструкціями і не може бути
запрограмовано. Кожен учасник такого спілкування може вільно
імпровізувати свою поведінку в залежності від обставин чи настроїв. Саме
дружнє спілкування, яке грунтується на взаєморозумінні і взаємодовірі,
на співпереживанні і взаємній симпатії, перетворюється із засобу у мету,
оскільки воно самоцінне саме по собі.

Майже все наше життя проходить серед людей. Кожного дня ми вступаємо в
десятки, сотні різноманітних контактів в сім’ї, на роботі чи в школі,
на вулиці. І від цих контактів значною мірою залежать наш
настрій, наші успіхи, наше самопочуття. Нам щоденно доводиться
спілкуватися не тільки з тими, кого ми добре знаємо або любимо, але і з
багатьма незнайомими чи навіть неприємними людьми. Тому
вміння спілкуватися, дотримуватися певних норм і правил спілкування в
різних місцях є невід’ємною складовою частиною мистецтва життя, важливим
показником нашої культури.

Навіть коли ми мимохідь зустрічаємося з незнайомими нам людьми, то і в
цьому випадку, як правило, ми обмінюємося з ними поглядами, звертаємо
увагу на їхню зовнішність, і те, що ми помічаємо в очах іншої людини:
сум, радість, зневагу, подив, привітність тощо, відбивається, як у
дзеркалі, в нас самих, піднімає або псує наш настрій. Так само —
позитивно чи негативно — діють на нас і зовнішність та поведінка інших
людей. Зустріч з п’яним, який втратив людську подобу, нецензурне чи
грубе слово, почуте в людному місці, сварка або бійка, невільними
свідками яких нам довелося бути, можуть не тільки безнадійно зіпсувати
настрій, але й негативно вплинути на здоров’я.

Лікарів сьогодні хвилює значне зростання сердечно-судинних захворювань,
які нерідко закінчуються інфарктом. Ними ж встановлено, що однією з
найголовніших причин, які призводять до інфарктів, є стресові стани, що
породжуються хамством, грубістю, приниженням людської гідності.
Підраховано, що у 18% випадків стресові стани виникають у чергах. Майже
п’ята частина їх породжується бюрократизмом. Ще більше — нездоровими
відносинам у колективах, де процвітають заздрість, недоброзичливість,
образи і підсижування. Тому не можна не погодитися зі словами Ліни
Костенко:

А в житті, як на полі мінному,

Я просила в цьому сторіччі

Хоч би той магазинний мінімум:

— Люди, будьте взаємно ввічливі!

— І якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами:

— Так багато на світі горя,

— Люди, будьте взаємно красивими!

Саме в колективах — навчальних чи трудових — ми змушені проводити значну
частину свого часу, свого життя. Тому міжособистісні відносини в
колективі, його психологічний клімат мають надзвичайно важливе значення.
Від того, як складаються відносини між членами колективу, залежить і
успіх тієї спільної справи, якою у ньому займаються, і щастя або нещастя
його членів.

Інколи в колективах між людьми виникає так звана психологічна
несумісність: вони відчувають антипатію і навіть ворожість один до
одного без якихось видимих чи усвідомлених причин. В таких випадках,
вважають психологи, краще розвести цих людей по різним колективам, тому
що постійний контакт, а точніше — неконтакт між ними може перетворити в
пекло не лише їхнє життя, але й життя тих, хто змушений знаходитися
поряд. Проте бувають випадки, коли така несумісність складається
поступово між людьми, які спочатку ставилися один до одного цілком
нормально або навіть по-дружньому. І нерідко з’ясовується, що причиною
цього стають якесь необережно кинуте слово або зауваження, плітка,
підозра, заздрість або якісь інші, мимовільні почуття, які не були
вчасно «погашені» і які теж свідчать про недостатній рівень культури
спілкування.

Тому у взаємовідносинах з людьми, особливо при постійному з ними
спілкуванні, слід бути дуже уважними і обережними. Навіть коли в
колективі існують дружні відносини, то і тоді слід пам’ятати, що на них
у житті чатує немало небезпек і випробувань, і старатися оберігати ці
відносини від іржі непорозумінь чи заздрощів. «Якщо одне-два привітних
слова можуть зробити людину щасливою, треба бути негідником, щоб
відмовити їй у цьому»,— писав американський філософ Томас Пейн. Але якщо
в колективі панують байдужість або, ще гірше,— недоброзичливість, то
кожна розумна людина буде старатися якось налагодити, покращити ці
відносини і ні в якому випадку не «підливати масла у вогонь».

Там, де складається конфліктна ситуація, страждають усі. І в такій
ситуації безглуздо намагатися будь-що довести свою правоту, збирати
«компромат» на свого суперника, доводити який він «поганий», а я —
«хороший». Треба інколи стати вище особистих образ, не відповідати на
образу тим же, а спробувати розібратися в мотивах, які змусили іншу
людину це зробити, не втрачати тактовності і ні в якому випадку не
демонструвати своєї ворожості. Якщо навіть цього не зуміє оцінити
людина, що нас чимось образила, то інші це побачать і підтримають нас.

Особливо уважним слід бути до людей, вступаючи в якийсь новий колектив.
Нам ще невідомо, які відносини у ньому склалися, тому нерідко з-за своєї
«наївності» ми можемо потрапити або поставити когось іншого у незручне
становище. Намагаючись зблизитися з новими знайомими, продемонструвати
їм свою «лояльність», прагнення встановити дружні відносини, не слід
відразу ж займати позицію якоїсь з конфліктуючих сторін або — це ще
гірше — старатися «воювати на два фронти». Максимум доброзичливості до
всіх, привітності, але разом з тим і збереження незалежності в судженнях
і оцінках, які б базувалися тільки на власному досвіді — ось, мабуть, та
золота середина, якої повинен дотримуватися новачок в колективі.

Надзвичайно важливе значення має також культура спілкування в сім’ї.
Саме тут відбуваються найбільш тісні і найбільш тривалі контакти поміж
людьми. І тому життєвою трагедією стає для людини спілкування в сім’ї,
яка нагадує «клубок змій» (так назвав один з своїх романів французький
письменник Франсуа Моріак).

Саме в сім’ї дитина вперше починає знайомитися з певними «моделями»
спілкування, не усвідомлено засвоює, а потім наслідує і відтворює їх у
взаємовідносинах з іншими людьми. Відомо також, що ті відносини, які
панують в сім’ї, або, як кажуть, її мікроклімат значною мірою впливає на
психічний розвиток і здоров’я дітей. Приклад дорослих є першою
підвалиною майбутньої культури спілкування дітей.

Є люди, які ніби від природи наділені даром спілкування. Вони інтуїтивно
вгадують, як треба себе поводити в різних ситуаціях і з різними людьми,
щоб справити на них приємне враження і викликати до себе симпатію;
зачаровують присутніх і своєю зовнішністю, і своїм голосом, і манерою
поведінки, і своєю ерудицією. Згадайте хоча б Павла Івановича Чічікова з
«Мертвих душ» Гоголя, якого навіть Собакевич після першого знайомства
назвав «при найприємнішою людиною».

Звичайно, Чічіков не може нам служити прикладом для наслідування, але
його вміння «зачаровувати» людей заслуговує на увагу. Так само, як,
наприклад, і мистецтво спілкування всесвітньо відомого датського казкаря
Андерсена, описане у повісті К.Паустовського «Золота троянда». Сьогодні
таке мистецтво вивчається багатьма людьми, по ньому пишуться навіть
спеціальні підручники, що дають змогу оволодіти цим мистецтвом і тим
людям, які, здавалося б, не мають до спілкування ніяких даних або є
«некомунікабельними». Одним з кращих підручників по спілкуванню є книга
американського автора Дейла Карнегі, яка перекладена багатьма мовами.

Ось шість засобів, які,переконують нас у тому, що кожна людина при
бажанні може досягти у спілкуванні певного рівня майстерності і
позбутися вад або недоліків, які заважають їй вільно спілкуватися з
іншими людьми.

1. Виявляйте щирий інтерес до інших людей.

2. Посміхайтесь, пам’ятайте посмішка придає сили, надихає, несе радість,
вона засіб створений природою для рішення усіх проблем.

3. Пам’ятайте – звук власного ім’я, на якій би мові воно не вимовлялося,
бажаний і надзвичайно важливий для людини.

4. Будьте гарним слухачем, заохочуйте інших говорити про себе.

5. Говоріть на тему, яка цікавить вашого співрозмовника.

6. Переконайте людину в її власній значимості.

На жаль, ці прості правила поки що не досить часто виконуються в нашому
житті, у чому неважко пересвідчитись навіть дивлячись по телевізору
деякі засідання нашого парламенту.

Вчителі історії школи № 10 м. Сміла, вул. Лобачевського, 2 А, тел.
3-75-88:

Стрижак Світлана Володимирівна

Бондаренко Микола Іванович

Похожие записи