.

Стиль педагогічного спілкування. Установка вчителя (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
416 1700
Скачать документ

Реферат з педагогіки.

Стиль педагогічного спілкування. Установка вчителя.

Стиль спілкування — це усталена система способів та прийомів, які
використовує вчитель під час взаємодії.

Залежить він від особистісних якостей педагога і комунікативної
ситуації. До особистісних якостей належать ставлення вчителя до дітей
(активно-позитивне, пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке
негативне) та володіння організаторською технікою.

За активно-позитивного ставлення педагог виявляє ділову реакцію на
діяльність учнів, допомагає їм, відчуває потребу у неформальному
спілкуванні. Вимогливість, поєднана із зацікавленістю в учнях, викликає
взаємодо-віру, розкутість, комунікабельність. Пасивно-позитивне
ставлення фокусує увагу вчителя на вимогливості та суто ділових
стосунках. Таке спілкування характеризується сухим, офіційним тоном,
браком емоційності, що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток
вихованців. Негативне ставлення, що залежить від перепаду настрою
вчителя, породжує в дітей недовіру, замкненість, нерідко лицемірство,
брутальність тощо. Викликаючи негативне ставлення до себе, такий учитель
працює і проти предмета, який викладає, і проти школи, і суспільства
загалом.

Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність вчителя,
визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним,
демократичним і ліберальним.

Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з
учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічуючи
його самостійність та ініціативу. Авторитарний учитель самочинно
визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу,
пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування —
наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть подяка за таких обставин
звучить як докір: «Ти добре сьогодні відповідав. Не чекав від тебе
такого». А реакцією на помилки учня часто бувають висміювання, різкі
слова. Вчитель нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий
психологічний клімат, пригнічує ініціативу й відповідальність, гальмує
формування колективістських якостей, розвиває у дітей невпевненість.

Демократичний стиль ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації
на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу.

Базується він на думці колективу, покликаний донести мету діяльності до
свідомості кожного учня і залучити всіх до активної участі в спільній
діяльності. Основними способами взаємодії є заохочення, порада,
інформування, координація, що розвиває в учнів упевненість у собі,
ініціативність. З усвідомленням відповідальності, підвищенням
зацікавленості, розвивається здатність свідомо, самостійно і творчо
працювати, що забезпечує стабільний результат діяльності й закладає
надійний фундамент розвитку особистості.

За ліберального стилю в учителя немає стійкої педагогічної позиції. Вона
виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання.
Ліберальний учитель прагне не втручатися в життя колективу, легко
підкоряючись суперечливим впливам. Форми його роботи зовні начебто
демократичні, але через пасивність і незацікавленість, нечіткість
програми і брак відповідальності виховний процес стає некерованим.

Педагогічне спілкування має свою систему стилів, особливості яких
залежать від обставин та індивідуальних характеристик його учасників.

Спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. Головним
для нього є активно-позитивне ставлення до учнів, любов до справи,
співроздуми та співпереживання щодо сумісної діяльності. За такими
вчителями діти «ходять слідом», оскільки спілкування з ними сповнює їх
життя радістю, гордістю за досягнуті успіхи.

Спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. Воно базується на
особистому позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляє приязнь,
повагу до дітей. Але інколи педагоги неправильно інтерпретують дружбу з
учнем і перетворюють дружні стосунки на панібратські, що негативно
впливає на весь навчально-виховний процес. «З вихованцями керівний і
педагогічний персонал завжди повинен бути ввічливим, стриманим…
педагоги і керівництво ніколи не повинні припускати із свого боку тону
фривольного: зубоскальства, розповідання анекдотів, ніяких вільностей у
мові, передражнювання, кривляння тощо. З іншого боку, зовсім
неприпустимо, щоб педагоги і керівництво у присутності вихованців були
похмурими, дражливими, крикливими»1.

Спілкуеання-дистанція. Дистанційне спілкування обмежується формальними
взаєминами. Навіть позитивне ставлення педагога до дітей не дає йому
змоги уникнути авторитарності, що знижує загальний творчий рівень
спільної з учнями роботи (в класах можуть бути нібито хороша дисципліна,
висока успішність, але відчуватись значні прогалини у вихованні учнів).
Певна дистанція між учителем та учнем необхідна, але вона не може бути
головним критерієм у стосунках.

Спілкування-залякування. Поєднує в собі негативне ставлення до учнів і
авторитарність в організації діяльності. Вдаються до нього педагоги,
нездатні організувати спільну діяльність. Ситуативно таке спілкування
проявляється у репліках: «Я не погрожую, але попереджаю: сміється той,
хто сміється останнім…», «Спробуйте тільки…, попереду іспит…».

Спілкування-загравання. Поєднує в собі позитивне ставлення до дітей з
лібералізмом. Педагог прагне завоювати авторитет, хоче подобатися дітям,
але не намагається відшукати доцільних способів організації взаємодії,
не гребує дешевими прийомами. Це задовольняє честолюбство незрілого
педагога, але справжньої користі йому та дітям не приносить.

Запорукою продуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину,
захопленість своєю справою, професійне володіння організаторською
технікою, делікатність у стосунках.

Установка — це стійка схильність людини до певної форми реагування, за
допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.

Вона спонукає людину орієнтувати свою діяльність у певному напрямі й
діяти послідовно щодо всіх об’єктів і ситуацій, віддзеркалює стан
особистості на основі взаємодії між потребами та їх задоволенням,
забезпечує легкість, автоматичність та цілеспрямованість поведінки.
Установка може бути основним чинником, який опосередковує активну
взаємодію людини та соціального середовища. Завдяки багаторазовому
повторенню так званих установочних ситуацій поступово формуються
«фіксовані установки людини», які непомітно для неї самої впливають на
її життєву позицію. Установки можуть бути як позитивними (поведінка
школяра, основана на позитивному ставленні його до вчителя), так і
негативними, упередженими (ставлення вчителя до невстигаючих учнів, які
ще й порушують поведінку).

Роль установки в педагогічному спілкуванні було досліджено під час
експерименту, який увійшов у історію педагогіки, як «ефект Пігмаліона».
Американські психологи Розенталь і Джекобсон після психологічного
обстеження школярів, визначення рівня їх розумового розвитку повідомили
вчителям, що в класах є учні з високим інтелектуальним потенціалом,
назвавши їх прізвища. При цьому були названі діти, які насправді мали
різні успіхи й здібності. Через деякий час психологи виявили
найпомітніші успіхи в розвитку тих дітей, які були названі серед кращих,
але мали посередні оцінки. Сталося це тому, що вчителі, дізнавшись про
неабиякі здібності своїх вихованців, змінили установку щодо них. Навіть
якщо рівень знань дитини був вельми невисокий, учитель почав уважніше
придивлятися до неї, а це змінювало його ставлення до учня і характер
стосунків загалом. Вчитель, як Пігмаліон, через атмосферу уваги і
піклування у класі, доброзичливої вимогливості і любові створював умови
для ефективного розвитку дитини. А найголовніше — він дивився на дитину,
як на талановиту і робив усе для того, щоб розвинути цей талант. Тому
установка завжди повинна бути тільки позитивною, оптимістичною.

Використана література.

Байченко С. Щоб не згас інтерес // Поч. Школа – 1999.– № 1.– с.49-51.

Бондаренко Г. Уроки мислення як засіб формування творчих здібностей
молодших школярів // Поч. школа – 1999.– № 5 – с. 51-53

Громик Є. Гра – найсерйозніша справа // Поч. школа – 1999.– № 7.–
с. 41-43

Логачевська С. Постійний взаємозворотний зв’язок – одна з передумов
диференціації навчання // Поч. школа – 1999.– № 3.– с 49-51

Мечник Л.А., Мечник І.І., Посібник для вчителів.– Тернопіль, 1998.

Ильина Т.А. Педагогика: курс лекций, М., 1984

Харламов И.Ф. Педагогика, М., 1990

Педагогика, ред. Бабанского Ю.К., М., 1988

Кирхов М. К. “ Педагогика и практика “ – К.: Вища школа, 1978

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020