Становлення та розвиток тестування як методу педагогічної діагностики

Розвиток будь-якої галузі науки починається з окремих ідей, гіпотез,
дослідів, які з’являються ще задовго до появи науково обґрунтованої
теорії. Встановлення в історико-педагогічній пам’яті етапів зародження
та розвитку тестового методу вимірювання розкриє його значимість та
сприятиме його розвитку.

Метою представленої статті є з’ясування історії виникнення та розвитку
тестового методу діагностики з найдавніших часів до сьогодення, а також
аналіз внеску різних учених у становлення тестології як науки.

Дослідженням історії розвитку тестології присвячено багато робіт. Серед
них – роботи В.Аванесова, А.Майорова, В.Кадневского та інших. Серед
зарубіжних і вітчизняних учених немає єдиної думки про час і місце
зародження перших тестів. Елементи цього методу деякі дослідники
знаходять в різні періоди розвитку людства у різних народів. Це цілком
закономірно, оскільки випробування різних видів виникали з потреб
людського існування: його проводили під час прийому на роботу, навчання,
при цьому оцінювались як інтелектуальні та психологічні, так і
антропологічні якості. Відомі педагоги минулого також шукали спосіб
отримання інформації про якість одержаних учнями знань.

Безумовно, набір одних і тих же стандартних вправ, випробувань, методів,
які використовуються під час перевірки здібностей великої кількості
людей з метою досягнення випробовуваними певного заданого рівня, а також
з метою відбору кращих, можна сміливо називати зачатками тестування. В.
Кадневський у статті, присвяченій історії тестів, зазначає, що тести (і
вимірювання) відігравали набагато важливішу роль в історії людства, ніж
ми про це знаємо [5].

Але чи можна на основі цих фактів говорити про давню історію і широке
розповсюдження сучасних тестів? Якщо погодитись із найбільш відомим
визначенням тесту, що трактується в перекладі з англійської мови як
випробування, перевірка, проба – то так. Однак для наукового аналізу
подане вище трактування тесту не є достатнім, адже воно не розкриває
суттєвих ознак, які виділяють його серед інших засобів психодіагностики,
контролю знань, методів оцінки здібностей. Це свідчить лише про те, що
теорія тестів є результатом набутого людством у різних країнах та в
різний час досвіду. Вважаємо, що розвиток зазначеного питання розпочався
більше століття назад. Практичні потреби вивчення здібностей особистості
були сформульовані у вигляді наукової проблеми дослідження
індивідуальних відмінностей.

У 1884-1885 роках англійський вчений Ф.Гальтон на Всесвітній виставці
організував антропометричну лабораторію, де за три пенси відвідувачі
могли перевірити свої фізичні якості, фізіологічні можливості організму
і психічні властивості. Послідовність завдань, які треба було виконувати
для виявлення тих чи інших якостей особистості, одержала назву «тест».
Ф. Гальтон також був основоположником використання шкал оцінювання,
методів анкетування і методики вільних асоціацій, що використовуються
донині. Вчений також, вибравши і спростивши статистичні формули,
розроблені математиками, адаптував їх для використання під час
оброблення результатів тестування. Тому саме його вважають автором
методів математичної статистики у проведенні аналізу даних про
індивідуальні особливості людини. В цьому напрямі пізніше працювало
багато вчених, серед яких і учень Ф. Гальтона — К. Пірсон [2].

Американському психологу Дж. Кеттеллу також відводять особливе місце у
розвитку сучасної тестології. У своїй лабораторії він розробив завдання,
які назвав «розумовими тестами», їх призначенням було вивчення
інтелектуального рівня студентів коледжів [2]. Цей учений деякий час
стажувався та працював в лабораторії Ф.Гальтона. Психолог вважав, що
тест є засобом для проведення наукового експерименту, до якого повинні
висуватись певні вимоги. Всі ідеї, запропоновані Дж.Кеттеллом у
тестуванні, у наш час становлять основу сучасної тестології, а саме:

? рівність умов для всіх випробуваних;

? обмеженість у часі;

? відсутність сторонніх у лабораторії;

? надійність обладнання;

? забезпечення однакового інструментарію і чіткості умов завдань;

? оброблення результатів тестування статистичними методами [1].

Варто зазначити, що Ф.Гальтон критикував Дж.Кеттелла за те, що той не
вважав за необхідне порівнювати результати тестів з незалежними
вимірюваннями тих самих змінних (говорячи сучасною психодіагностичною
термінологією, Ф.Гальтон порушував проблему валідності тесту) [4].

Учнем і колегою Ф.Гальтона був англійський учений-психолог К.Пірсон.
Вивчивши дослідження Ф.Гальтона та Дж Кеттелла, він розпочав власні
дослідження в теорії тестології. Результатом його роботи було
вдосконалення методів кореляційного, регресійного і факторного аналізу
тестів. Створена ним теорія кореляції та введений коефіцієнт кореляції
(1896 рік) почали активно використовувати для визначення надійності та
валідності тестів. Важливим вкладом К. Пірсона у розвиток теорії тестів
було визначення трьох основних принципів проведення дослідження за
допомогою тестування, зокрема:

? використання серії однакових тестів для великої кількості людей;

? статистичне оброблення результатів;

? виділення еталону оцінки [8].

Значний внесок у розвиток тестології зробив відомий французький психолог
А.Біне – саме він розподілив тести на чотири класи: тести інтелекту,
тести здібностей, тести досягнень, тести особи. Шкала А.Біне була
спрямована на виявлення розумово відсталих дітей. Згодом дослідники
займались розробленням шкал на виявлення диференціації нормальних дітей
і дорослих. Тести Біне-Сімона, незважаючи на недостатнє теоретичне
обґрунтування і недосконалі результати, отримали широке розповсюдження в
багатьох країнах, були перекладені багатьма мовами та набули великого
практичного значення. У 1923 році після адаптації тест було видано і в
нашій країні. Розробки Біне-Сімона активізували наукові дослідження
вчених багатьох країн, що сприяло створенню нових психологічних,
психолого-педагогічних та педагогічних тестів.

Варто зазначити, що авторами проводився аналіз власних розроблених
тестів. Для прикладу, якщо більшість дітей успішно виконували тест, він
вважався надто легким; якщо ж мало – важкий. Іншими словами психологами
вперше було порушено питання складності тестів [4].

У роки Першої світової війни виникли групові тести
військово-професійного відбору для масових досліджень (серед них –
відомі тести «Альфа» та «Бета»). Пізніше армійські тести значною мірою
було вдосконалено, вони стали зразком для створення нових групових
тестів інтелекту [2].

Подальшого розвитку теорія тестування набула у роботах Д.Векслера, який
у 1939 році розробив шкалу розумового розвитку. Він вперше використав
вербальні тести і тести на виконання (дію). Всього у тест Д.Векслера
входило одинадцять субтестів. Ці тести є одними з найбільш популярних,
що використовуються у світі.

На початку XX століття виокремився і педагогічний напрям у розвитку
тестології. У 1864 році в Англії Дж. Фішер створив спеціальні книги
(“Scale books”), в яких було подано запитання та варіанти відповідей для
вибору для перевірки рівня знань учнів. Книги містили запитання з
правопису, арифметики, читання, граматики, навігації [9]. Ці праці можна
вважати першими зразками шкільних тестів успішності, хоча теоретичні
основи тестування було розроблено значно пізніше.

У 1884 році в США було опубліковано першу збірку тестів, що містила
завдання з математики, історії, граматики, навігації та відповіді до
них. Результати оцінювались за п’ятибальною шкалою. В цій книзі також
подавалися зразки текстів творів і вказувались методи їх кількісної
оцінки. Це був перший в історії випадок використання найпростіших
статистичних розрахунків у педагогічній роботі. Така форма контролю
швидко розповсюдилась у США; хоча вона мала не лише прихильників, а й
противників, які дотримувались думки, що ніхто краще за вчителя не може
оцінити здібності учня [1].

Початком систематичних вимірювань у педагогіці варто вважати 90-ті роки
XIX століття: з 1894 року було розпочато систематичні групові тестові
вимірювання у школі. Їх започаткував американський лікар і психолог
Дж.М.Райс (1857-1934), який створив три різні тести для перевірки
правопису. В 1902 році він склав серію арифметичних тестів; через рік
було підготовлено мовний тест. Дж. Райс оцінював результати за створеною
ним п’ятибальною шкалою. Та, незважаючи на новизну досліджень Дж.Райса,
його роботи не були оцінені сучасниками належно [4; 5].

Американець В.А.Макколл розділив тести на педагогічні (Educational Test)
та психологічні (Intelligence Test). Основним завданням педагогічних
тестів було вимірювання успішності учнів з різних шкільних предметів за
певний період навчання, перевірка ефективності застосування окремих
методів викладання та організації навчального процесу. В.Макколл
обґрунтував мету використання педагогічних тестів так: для об’єднання
учнів, що засвоюють однаковий об’єм матеріалу за визначений проміжок
часу, у групи. Психологічні тести були спрямовані на визначення рівня
інтелектуального розвитку [9].

Дж.Орлеанс та Г.Сілі у роботі «Об’єктивні тести» (1905 рік) наголосили
на об’єктивному характері одержаних результатів і визначили такі головні
цілі тестування:

– забезпечення викладачів інформацією як про рівень засвоєння вивченого
матеріалу, так і про обсяг матеріалу, призначеного для подальшого
вивчення;

– надання допомоги викладачам у виборі методів навчання.

Саме Дж.Орлеанс та Г. Сілі запровадили класифікацію тестів на
індивідуальні та групові [3].

Засновником використання тестів у педагогіці США все ж вважають
Е.Торндайка. Саме ним було запропоновано методичні аспекти розроблення
тестів у педагогіці. В 1903 році В.Торндайк видав книгу «Психологія
освіти» (Educational Psychology), в якій було описано ті види тестів, за
допомогою яких можливо ефективно визначити успіхи у навчанні. У цих
тестах використовувалися принципи вимірювання, розроблені у
психологічних лабораторіях.

Одним з учнів В.Торндайка був С.Стоун, який розробив арифметичні тести
під назвою «Стандартні тести Стоуна». Над удосконаленням арифметичних
тестів працював ще один учень В.Торндайка – С.Куртіс. Результатом його
роботи стала «Серія арифметичних тестів А» (1909 рік), а пізніше –
удосконалена «Серія арифметичних тестів В» (1914 рік).

У 1910-1911 роках було проведено перевірку якості навчання у
безкоштовних школах Нью-Йорка. Для цього було використано тести для
вимірювання успішності учнів як засіб перевірки ефективності шкільної
системи. Варто зазначити, що серед використовуваних тестів були і тести
С.Куртіса.

них предметів, а саме: Л. П. Айрес використав його для своєї «Шкали
правопису», С. Вуді – для тестів на перевірку математичних операцій, Х.
Хотсом – для тестового вимірювання знань з алгебри, В. Хенмон та Х.
Браун – для встановлення рівня засвоєння учнем латині, М. Трабу – для
визначення мовознавчих знань і вмінь школярів, М.Дж.Ван-Вагенен – для
перевірки виконання тестів з історії [4].

Після того, як Спілка американських шкільних рад у 1914 році затвердила
тестування як об’єктивний метод вимірювання та оцінювання знань, у США
розпочали активно застосовувати тести успішності [www. Булах].

У 1915 році Йеркс створив власну серію тестів, головною відмінністю яких
була зміна системи підрахунку. Замість вікових часток, запропонованих
А.Біне, досліджуваний отримував за кожну правильну відповідь певну
кількість балів. Це зробило більш зручним підрахунок результатів тесту.
Кількість балів переводилась за запропонованими стандартами, визначався
коефіцієнт успішності [9].

Динамічний розвиток досліджень застосування тестів у педагогіці сприяв
використанню статистичних методів на практиці. У «Дванадцятому щорічнику
Національного суспільства з досліджень освіти» вперше було подано
офіційні рекомендації з використання тестів у школі. В університетах
було розроблено спеціальні курси підготовки майбутніх адміністраторів і
технічних спеціалістів у галузі освіти з використання тестів. Основним
підручником того часу з тестування було удосконалене В.Торндайком
«Введення в теорію розумових та соціальних вимірювань».

У США допомогу вчителям у використанні тестів надавали створені в той
час «Бюро освітніх досліджень» під керівництвом відомих фахівців з
вимірювань. Ці установи забезпечували тестами школи, проводили
стандартизацію уже існуючих тестів і складали нові, а також знайомили
вчителів та адміністрацію шкіл з тестами і методикою їх проведення.
Використання тестів розпочалося, окрім США, у багатьох країнах світу
[4].

Дещо пізніше почали з’являтись батареї тестів досягнень, початком чого
стало видання в 1923 році першої редакції Стенфордського тесту досягнень
(Stanford Achievement Test). Його авторами були кращі тогочасні фахівці
в галузі технології тестів Т. Келлі, Дж. Рач та Л. Тьормен [2].

Важливе значення у розвитку тестології в Америці має робота Ф. Фрімена
«Розумові тести. Їх історія, принципи та застосування» (1926 рік). У ній
автор представив широкий огляд розвитку тестування у США, визначив
головні його напрями: створення педагогічних тестів, основна мета яких –
перевірка рівня знань на різних етапах навчання; розроблення розумових
тестів, метою яких є визначення рівня загального розумового розвитку і
спеціальних здібностей. У тому ж році було опубліковано монографію
«Тести нового типу», в якій автор Ч. Грин спробував проаналізувати
недоліки та переваги зазначених вище тестів, створив їх власну
класифікацію і надав рекомендації щодо створення тестів, а саме:

? чітко визначити обсяг матеріалу, за яким проводиться тестування;

? визначити найкращу форму тесту для перевірки засвоєння певного
матеріалу дослідницьким методом;

? чітко визначити час проведення тесту, експериментально визначивши
середню швидкість відповідей учнів на кожне запитання;

? перевірити правильність та логічність включених до тестів тверджень;

? розташовувати запитання у порядку зростання складності, уникаючи
закономірності у чергуванні правильних та неправильних відповідей [3].

Четверте десятиліття XX століття відзначилось застосуванням технічних
засобів для підрахунку тестових показників.

В Європі розповсюдження тестів проходило не так активно. По-особливому
проходив розвиток методу тестування у вітчизняній педагогіці.
Практичного значення тести набули після створення у 1925 році тестової
комісії при педагогічному відділі Інституту методів шкільної роботи, в
завдання якої входило розроблення стандартизованих тестів для радянської
школи, їх масове використання в закладах освіти. За допомогою таких
тестів, що створювались на основі американських, можна було перевірити
знання учнів з правопису, лічби, розв’язування задач, географії,
природознавства і суспільствознавства. До тестів додавались інструкції і
особові картки для врахування прогресу учня [1].

Прихильники наукового напряму розвитку психології (Ф. Рибаков, Г.
Россолімо та інші) активно сприяли розповсюдженню ідеї тестування,
наслідуючи своїх західних колег. Пізніше тести для педагогічних цілей
розробляли відомі радянські психологи і педагоги, серед яких – М. Басов,
М. Берштейн, П. Блонський, С. Василейський та інші. В Україні свої
новаторські дослідження з цього питання запропонували А. Мандирка (1931
рік) та М. Сиркін (1929 рік), приділяючи увагу теоретичним аспектам
прикладної статистики у психологічному тестуванні, критеріям
правильності тестових випробувань.

Зазначений час характеризується інтенсивним і неконтрольованим
використанням тестів у системі народної освіти. Масові тестові
дослідження не завжди підкріплювались серйозною перевіркою якості
інструментарію. З огляду на поширення «тестоманії» та низки інших
суб’єктивних причин було прийнято постанову «Про педологічні
перекручення в системі Наркомпосу» [7] від 4 липня 1936 року, в якій
було заборонено використання тестів та анкет.

Загалом у постанові мова йшла не про дидактичні тести, а про тестування
розумових здібностей. Але в атмосфері 30-х років XX століття термін
«тест» став символом «педологічних перекручень». Ця постанова діяла до
середини 50-х років XX століття, але й пізніше будь-які тести вважались
«буржуазним засобом». Внаслідок цього навіть майбутні педагоги та
психологи не вивчали тестології, не було професійної літератури,
присвяченої проблемам конструювання та оцінювання якості тестів тощо.

Однак у розглядуваний час звучали виступи на користь тестів. Відомий
психолог М. Басов зазначав, що «довга і гостра критика тестової
методики… врешті-решт приведе не до повалення, не до скасування цієї
методики, а навпаки, до її зміцнення і утвердження в тих межах, в яких
вона, очевидно, має право на застосування та існування» [1].

Хоча у 30-ті роки XX століття робота з тестами загальмувалась, наукове
вивчення справжніх можливостей цього методу не припинялась; елементи
методу тестів успішності (без згадування відповідного терміна)
використовувались під час обліку успішності учнів у загальноосвітніх
школах. Зразки тестових завдань можна знайти у збірниках вправ і задач,
контрольних завдань з різних навчальних предметів.

Відкрито питання про можливість і доцільність використання тестів у
радянській школі було знову поставлене лише в 60-х роках XX століття у
зв’язку із виникненням і спробами реалізувати індивідуальний підхід у
навчанні. В березні 1969 року на Центральній раді Спілки психологів СРСР
психодіагностика була визнана однією з найменш розвинених галузей
психології; було прийнято рішення про офіційний «дозвіл» на використання
тестів.

У 70-80-х роках XX століття широко розповсюджувались збірники завдань і
вправ, призначених для використання їх машинами типу «репетитор», і
контрольні завдання-тести, призначені для використання з машинами типу
«екзаменатор». Також було розроблено тестові завдання, що перевірялись
за допомогою перфокарт.

У 70-х роках XX століття з’явилася низка розробок, в яких висвітлювався
досвід і проблеми масових процедур контролю знань учнів і студентів за
допомогою спеціально розроблених контрольних робіт, що мали ознаки
класичного тестування. Їх авторами були С. Архангельський, В. Аванесов,
Л. Болотник, Ю. Бєлий, Г. Батуріна, В. Беспалько, М. Бернштейн, Б.
Володін, Л. Ітельсон, Є. Кульянов, Р. Касимов, В. Копилов, В. Короза, В.
Мельникова, В. Мезинцев, В. Огорєлков, Н. Тализіна. У цей період
з’явилася значна кількість робіт, присвячених математичним проблемам
педагогічних вимірів. У них розглядалися питання розроблення шкал
вимірювання результатів контрольних робіт, математичних моделей
оброблення інформації у педагогічних дослідженнях, зокрема і з
використанням ЕОМ, а також питання статистики.

Однак використання тестів багатьма не підтримувалося. Полеміка про
правильність упровадження тестів періодично велася до середини 70-х
років і майже повністю була припинена до початку 80-х років XX століття.
У той час психодіагностика стала окремою галуззю досліджень і набула
значення багатогалузевої науки – загальної психодіагностики.
Спеціальними психодіагностиками зазначеного періоду можна вважати
клінічну, професійну, спортивну та педагогічну. У цей час у
психодіагностиці використовувалась обчислювальна техніка [4].

Наприкінці XX століття, після розпаду Радянського Союзу, розвиток
психологічної діагностики, як й інших наук, певною мірою призупинився.
Однак в основних психологічних центрах (Москва, Санкт-Петербург, Київ)
певна робота в галузі психодіагностики була продовжена.

В умовах вступу до Болонської співдружності одним із важливих напрямів
реформування національної освітньої системи вважаємо розроблення та
впровадження якісно нових підходів до оцінювання навчальних досягнень
учнів та студентів. У цьому контексті особливе значення має дидактичне
тестування – ефективний метод педагогічної діагностики. Тому нині у
вітчизняній педагогіці тести починають активно використовуватись у ВНЗ
на вступних, випускних та рубіжних екзаменах, а також під час проведення
державного незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників
загальноосвітніх навчальних закладів. Однак їх якість поки що не
задовольняє вимог міжнародних стандартів.

Список використаної літератури

1. Аванесов В.С. Тесты в социологическом исследовании / В. С. Аванесов.
– М. : Наука, 1982. – 200 с.

2. Анастази А. Психологическое тестирование / А. Анастази, С. Урбина . ?
7-е изд. ? СПб. : Питер, 2005. ? 688 с.

3. Булах І. Є. Комп’ютерна діагностика навчальної успішності / Ірина
Євгенівна Булах. – К. : ЦМК МОЗ України, УДМУ, 1995. – 221 с.

4. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика : учебник для вузов / Л. Ф. Бурлачук.
– СПб. : Питер, 2006. – 351 с.

5. Кадневский В. М. Тестовая культура как феномен цивилизации //
Образование: исследовано в мире [Электронный ресурс] / В. М. Кадневский.
– М. : OIM.RU. – Режим доступа: http://www.oim.ru.

6. Паращенко Л. Система тестування учнів у середній школі : методичний
посібник / Л. Пащенко, В. Леонський, Г. Леонська, Ю. Богачков, В.
Радченко // Завуч. — 2007.- № 16-18.

7. Постановление ЦК ВКП (б) „О педологических извращениях в системе
наркомпосов от 4 июля 1936 года” // Народное образование в СРСР.
Общеобразовательная школа: сб. док. 1917-1973. – М., 1974.

8. Хлебников В. Краткий обзор развития педагогического тестирования в
России [Электрон. ресурс] : Монография. – М. : OIM.RU, 2000-2001. –
Режим доступа: http://www.oim.ru

9. Цатурова И.А. Из истории развития тестов в СССР и за рубежом / И. А.
Цатурова. – Таганрог: Изд-во пед.института, 1969. – 50 с.

Похожие записи