Реферат на тему:

Становлення суспільного дошкільного виховання як наукова проблема

Враховуючи актуальність прогресуючої тенденції становлення і розвитку
українського дошкілля, ми зупинились на одному з її аспектів, а саме
історико-педагогічному. Наш вибір зумовлений тим, що знання минулого є
надійним джерелом розвитку сучасної системи суспільного дошкільного
виховання.

Початкові спроби осягнення витоків суспільного дошкільного виховання на
українських землях припадають на перші десятиріччя ХХ ст. Вони
представлені в науковому доробку Аркадія Животка, Софії Русової, Степана
Сірополка.

Історико-педагогічний аспект проблеми становлення і розвитку дошкілля в
Україні привернув увагу дослідників в середині ХХ ст. Серед них вперше
до висвітлення даної проблеми звертається С.Абрамсон. У науковій праці
“Історія дошкільного виховання на Україні до 1917р.” (1950) та ряду
публікацій автор розкриває досвід роботи кращих дитячих садків в Україні
на початку ХХ ст., наводить статистичні дані про їх функціонування, а
також характеризує діяльність громадсько-педагогічних товариств в
досліджуваний період.

Роботу по дослідженні становлення та розвитку суспільного дошкільного
виховання в Українській РСР продовжила Л.Батліна (1983). В своїй
науковій праці автор аналізує процес становлення дошкільного виховання в
Україні в період від 1917 по 1941 рр. Основна цінність праці полягає в
розкритті діяльності діючих в досліджуваний період товариств, зокрема
Київського товариства народних дитячих садків та Одеського товариства та
їх вплив на дошкільне виховання найбідніших дітей в заснованих ними
дошкільних закладах.

У роботі Н.Бібенко (1987) узагальнюються досягнення дошкільних закладів
України 70-х років, накреслено шляхи їх подальшого розвитку.

Аналогічна тематика, становлення та розвитку суспільного дошкільного
виховання в Російській Федерації та Білоруській РСР розкриваються в
дослідженнях Г.Медведєвої (1992) та Ф.Андрєєвої (1987).

Проблеми розвитку теорії і практики дошкільного виховання кінця ХІХ
початку ХХ століття в Україні, лягли в основу дисертаційних робіт
С.Попенко (1998), у Східній Галичині – З.Нагачевської (1995), у
Центральній Україні – І.Улюкаєвої (1995), в умовах польського дошкілля –
І.Адамек (2001).

Глибиною теоретичного аналізу визначається дослідження С. Попенко. У
своїй науковій праці дисертант визначає передумови розвитку теорії і
практики дошкільного виховання в Україні в період к.ХІХ – п.ХХст., подає
класифікацію всіх громадських закладів для дітей дошкільного віку та
періодизацію розвитку теорії і практики дошкільного виховання до 1917р.,
розкриває погляди на дошкілля відомих діячів освіти досліджуваного
періоду, висвітлює призначення, історію створення та особливості
педагогічного процесу в різних типах закладів, аналізує всі напрями та
форми діяльності громадсько-педагогічних товариств.

Дослідження З.Нагачевської поклали початок ряду досліджень становлення
суспільного дошкільного виховання в різних регіонах України. Дисертант
вперше звернула увагу на особливості розвитку дошкільного виховання в
залежності від територіального поділу відмітивши, що дошкільне виховання
в лоні Австро-Угорської імперії розвивалося іншими шляхами ніж дошкілля
України, що належали до складу царської Росії. З.Нагачевська розкрила
становлення суспільного дошкільного виховання у Східній Галичині з 1869
по 1939 рр. висвітливши досвід розбудови інституцій опіки, початкового
виховання та навчання дітей дошкільного віку. Особливу увагу дисертант
звернула на створення та діяльність громадсько-педагогічних товариств
краю, зокрема Львівського благодійного дошкільного товариства, Руського
Товариства, товариства ”Руська охоронка”. В дослідженні охарактеризувала
діяльність та педагогічні погляди Н.Кобринської, М.Грушевської,
С.Русової, А.Животка.

Розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині (1867-1939рр.)
досліджувала М.Барна (1996) охарактеризувавши історію виникнення форм
підготовки вчителів для навчальних закладів Східної Галичини
(1772-1867рр.), розглядаючи її як соціально-педагогічну проблему.
Аналізуючи окремі події і факти впродовж досліджуваного періоду автор
розкриває становлення і розвиток педагогічної освіти в Східній Галичині
під кутом зору поступових змін релігійно-духовної філософської парадигми
науково-позитивною та матеріалістичною, а також характер державотворчих
процесів у змісті освіти, які відбувалися в Австрії, Австро-Угорщині та
Польщі.

Окреме дослідження присвячене національному шкільництву Галичини та
діяльності Українського педагогічного товариства “Рідна школа” належить
Г.Білавич (1996). В дисертаційному дослідженні автор розкриває
передумови виникнення Українського педагогічного товариства “Рідна
школа” та організацію “Рідною школою” дошкільних закладів та народних
шкіл.

Історико-педагогічна наукова праця І.Улюкаєвої присвячена дослідженню
розвитку дошкільної педагогічної освіти в Центральній Україні в якій
запропоновано і науково обґрунтовано періодизацію розвитку дошкільної
освіти, визначено основні напрями використання минулого досвіду в
сучасній практиці. Проте центральним у дослідженні дисертанта є
діяльність педагогічних товариств в організації закладів з підготовки
спеціалістів у 1905-1941рр. та характеристика навчальних планів та
програм даних закладів.

Також питання становлення та розвитку професійної підготовки фахівців з
дошкільного виховання в Україні кінця ХІХ-го – початку ХХ-го століття
лягли в основу дисертаційного дослідження Т.Слободянюк. Автором
схарактеризовано та обґрунтовано теорію і практику професійної
підготовки спеціалістів з дошкільного виховання в Україні в контексті
становлення і розвитку вітчизняної і світової педагогічної думки та
досвід діяльності перших дошкільних закладів.

Дисертаційне дослідження І.Адамек “Теорія і практика підготовки дітей до
школи в умовах розвитку польського дошкілля (друга пол. ХІХст. – 1918р.)
певною мірою відноситься до плеяди наукових досліджень присвячених
становленню суспільного дошкільного виховання на Україні, зокрема
Галичини. У своїй науковій праці дисертант торкається дослідження
дитячих садків, розкриває діяльність товариств які підтримували заклади
охорони малих дітей Галичини.

Проблеми історії родинного виховання в Україні знайшли відображення в
наукових працях М.Стельмаховича “Традиції і тенденції розвитку сімейної
етнопедагогіки українського народу” (1989), “Сім’я і родинне виховання в
Україні з найдавніших часів до ХІХст.” та ін.

Розвиток надбань української дошкільної етнопедагогіки та їх
використання в сучасних дошкільних закладах висвітлюється в роботі
Н.Рогальської (1996).

У когорті відомих українських педагогів кінця ХІХ – початку ХХ століття,
які прагнули поставити систему освіти на національні засади, помітне
місце займають постаті визначних громадських та культурно-освітніх
діячів – А.Волошина, А.Животка, С.Русової, С.Сірополка. Їхня творча
спадщина, що увійшла до золотого фонду української педагогічної науки, є
актуальною й до нині, а тому привертає увагу численних сучасних
дослідників історії педагогіки.

До плеяди відомих українських педагогів першої половини ХХ століття
відносимо Августина Волошина – визначного вченого, громадського,
культурного й церковного діяча Закарпаття, президента Карпатської
України, який усю свою творчу спроможність віддав українському народові,
його духовним устремлінням до кращої долі, свободи і щастя. Життя і
творчість вченого-педагога лягли в основу наукового дослідження М.Кляп,
розкрито в монографії “Августин Волошин” науковців М.Зимомрі, В.Гомоная,
М.Вегеша та ряду публікацій Ю.Балеги, В.Бірчака, М.Болдижара, В.Маркуся
та ін.

Серед відомих українських культурно-освітніх діячів початку ХХ століття
почесне місце займає ім’я знаного фахівця у галузі дошкільної та
позашкільної освіти Аркадія Животка. Перші спроби дослідити
науково-педагогічну та громадсько-просвітницьку діяльність А.Животка
належать В.Дорошенко та М.Остапович. Значний інтерес для вивчення
педагогічної спадщини вченого становить історико-бібліографічний нарис
М.Тимошика “Аркадій Животко як громадський діяч, журналіст і учений”.
Широтою теоретичного аналізу про творчий доробок А.Животка постає
наукова праця Ю.Калічака “” де автор розкриває донині невідомі широкому
загалу грані таланту А.Животка, підкреслює його риси характеру, ілюструє
його життя і його непохитну віру у кращу долю Української держави.

Творча спадщина визначного культурно-просвітницького і громадського
діяча, педагога європейського рівня Софії Русової привернула увагу ряду
науковців О.Джус, Р.Кіри, М.Мельничук, В.Сергеєвої, А.Богуш та ін.
Автори висвітлюють основні віхи життя і праці С.Русової як взірець для
наслідування молодшими поколіннями організаторів та учасників
національно-культурного руху в умовах відсутності власної держави,
наголошують на її внеску у розвиток національної освіти і педагогічної
думки.

Про педагогічну діяльність соратниці і послідовниці Софії Русової –
Ольги Дорошенко, яка в 20-ті роки викладала у Фребелівському
педагогічному інституті, а згодом у Київському інституті народної освіти
читаємо на сторінках журналу “Дошкільне виховання”. Автор І.Улюкаєва дає
характеристику одному з найпомітніших явищ у літературі з дошкільного
виховання 20-тих років – книжці О.Дорошенко “Дитячий садок”.

Спадщину відомої української діячки дошкільної освіти Н.Д.Лубенець, яка
стояла біля витоків системи національного виховання в Україні, очолювала
Київське товариство народних дитячих садків, була організатором і
головним редактором журналу “Дошкольное воспитание”, викладачем у
Фребелівському жіночому педагогічному інституті ґрунтовно досліджує
аспірантка Інституту педагогіки АПН України Т.Куліш.

Дослідження розвитку народної освіти і педагогічної думки на Україні
ХІХ поч. ХХст. знайшли своє відображення в наукових працях
Н.Калиниченко, В.Лугового, В.Майбороди, М.Ярмаченко.

Становлення і розвиток системи освіти та педагогічної думки
східноукраїнських регіонів в ХХ ст. досліджував В.Курило. Автор
запропонував періодизацію процесів становлення і розвитку системи освіти
східноукраїнських регіонів в ХХ ст. За даними дослідження на розвиток
освіти впливають зовнішні суспільні чинники, але сутність її розвитку
виявляють не зовнішні фактори, а особливості самої системи освіти тому
при розробці періодизації автор в першу чергу враховував найсуттєвіші
характеристики системи освіти.

Історію розвитку школи й освіти в Західній Україні у період панування
Австро-Угорщини й Польщі досліджували О.Велемець (1998), С.Вдович
(1992), Д.Герцюк (1995), І.Курляк (2000) та ін. Вченими проаналізовані
становище початкової, середньої і вищої школи, розвиток прогресивної
педагогічної думки, боротьба народних мас за демократизацію освіти
важливі аспекти авторитарної освітньо-шкільної політики Австро-Угорщини
й Польщі на західноукраїнських землях.

Розвиток педагогічної думки на Буковині вивчали П.Єрмаченко (1995р.),
І.М.Петрюк (1998р.), Р.І.Кобилянська (1998р.).

С.Вдович у дисертаційній праці “Розвиток ідей гуманної педагогіки в
Західній Україні (кінець ХІХ – поч. ХХст.) охарактеризувала основний
зміст і тенденції розвитку ідей гуманної педагогіки в Галичині, Буковині
та Закарпатті кінця ХІХ – поч. ХХст. Розкрила вклад у розвиток ідей
гуманної педагогіки, справи вдосконалення підготовки вчителів таких
громадських діячів досліджуваного періоду як М.Лучкая, І.Чурговича,
А.Добрянського, І.Пастелія, А.Бескида та ін.

Дисертаційне дослідження Д.Герцюка було присвячене вивченню
учительського руху на західноукраїнських землях ХІХ – першої пол. ХХст.
Згідно висновків підведених автором система педагогічної освіти, яка
існувала на західноукраїнських землях, аж ніяк не відповідала інтересам
українського населення, і була спрямована на гальмування розвитку
рідного шкільництва.

Розвиток класичної освіти на західноукраїнських землях ХІХ – першої пол.
ХХст. став предметом дослідження І.Курляк. Дослідженням охоплено чотири
регіони – Галичину, Буковину, Закарпаття і Волинь, що у різний час були
під владою різних імперій.

Ґрунтовні дослідження в галузі теорії та історії суспільного дошкільного
виховання періоду Австрійської (Австро-Угорської) імперії в Угорщині
здійснили наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. угорські вчені Р.Білібок,
О.Ваґ, Й.Виґ, А.Дердь, Р.Драшкович, Й.Ембер, Е.Зіболен, Ш.Кевер,
Р.Куруц, Ш.Переш, К.Сатмарі, І.Шебештьєн та ін.

Вперше історію становлення дошкільного виховання в Угорщині представлено
в науковому доробку Кароля Сатмарі, який сам був активним пропагандистом
ідеї дошкільного виховання на всій угорській території Австро-Угорщини.
Ще в 80-тих роках ХІХ ст. К.Сатмарі описав історію поширення ідеї про
необхідність створення закладів для дітей дошкільного віку,
охарактеризував вплив педагогічних поглядів зарубіжних педагогів того
періоду (С.Віндерспіна, Г.Песталоцці, Ф.Фребеля, М.Монтессорі) на
формування методики дошкільного виховання в угорських дошкільних
закладах.

Деякі відомості про історію створення закону “Про дошкільне виховання”
Угорщини розкриває в своїх публікаціях уроженець Закарпаття А.Дердь. Він
особисто був одним із членів комісії яка займалася створенням даного
закону тому і зберіг для нащадків свої спогади щодо важливих моментів
становлення закону.

Історію становлення учительських спілок в Угорщині досліджував Ш.Переш.
Як нам уже відомо з проведеного дослідження важливу роль у розвитку
становлення суспільного дошкільного виховання в Австро-Угорщині
відіграла Державна спілка вихователів її діяльності лягла в основу
дослідження І. Виґа проведеного в середині ХХ ст.

Також у середині ХХ ст. історію становлення угорського дошкільного
виховання та розвиток підготовки фахівців-дошкільників досліджував
П.Драшкович. Він описав розвиток закладів з підготовки вихователів від
1837 по 1940рр., зробив детальний аналіз методичної роботи в даних
закладах.

Історію становлення першого закладу з підготовки вихователів
досліджувала Роза Куруц. Автор звернула увагу на навчально-методичну
роботу даного закладу, охарактеризувала його діяльність, педагогічний
склад. Її дослідження має пряме відношення до проблеми становлення і
розвитку закладів суспільного виховання дітей дошкільного віку в
Закарпатті.

Власне історію перших дошкільних закладів Угорщини досліджували
П.Білібок, Е.Зіболен, І.Шебештьєн. Автори досліджували діяльність
дошкільних закладів від 1829 по 1833рр. Особлива увага дослідників була
приділена першому дитячому садку Угорщини “Саду ангелів” (“Angyalkert”),
який був заснований у 1828 році угорською графинею Терезією Брунцвік.
перший дошкільний заклад привертав увагу багатьох дослідників
дошкільного виховання. Серед них почесне місце займає Отто Ваґ. Саме
йому належать дослідження щодо точної дати відкриття першого дошкільного
закладу. Провівши детальний аналіз архівних джерел О.Ваґ довів, що дата
яка ввійшла в історію як дата відкриття даного закладу (1 червня 1928
р.) не відповідає дійсності. Автор спростував і загальноприйняту теорію
щодо назви дошкільного закладу, яка на його думку стала належати закладу
набагато пізніше (1868р.).

Історію розвитку розумового виховання за період від 1828 по 1975 рр.
досліджував Шандор Кевер.

Проблеми розвитку народної освіти та опіки над дітьми досліджували
угорські вчені ХХ ст. К.Баллаї, Ф.Галас, Е.Геп-Баян, М.Карман та ін.

Проблема розвитку школи та освіти в Закарпатській області частково
висвітлена в наукових працях В.В.Гомоная, М.І.Зимомрі, В.В.Росула,
І.Козубовської, М.Кухти, М.Г.Стельмаховича, М.І.Талапканича, П.Ходанича,
В.В.Химинеця та інших.

Багатовікова історія освіти та педагогічної думки в Закарпатті до цих
пір як слід ще не вивчена. ЇЇ дослідження має величезне значення для
справжнього розуміння процесу навчання, виховання та розвитку культури і
науки краю.

Освіта в Закарпатті століттями не мала повної національної свободи
витримавши двобій з латинізацією, мадяризацією, чехізацією та
русофільством.

Тема розвитку освіти в Закарпатті уже на початку ХХ ст. привертала увагу
дослідників таких як І. Бідерман, Д.Корніш, Ф.Галас, А.Годінка, А.Оцел
та ін.

Окремі питання культури, освіти краю піднімали професор Петербурзького
університету О.Петров, а також Л.Явдих, який підтримував реакційне
москофільство в Закарпатті.

Заслуговують на увагу дослідження з історії школи та народної освіти
Закарпаття дослідження професора А.Ігната, оприлюднені в праці
“Загальноосвітня школа на Закарпатті в ХІХ – поч. ХХ ст.”, П.Магочія,
висвітлені у праці “Формування національної самосвідомості”, професора
І.Гранчака “Нариси історії Закарпаття”.

Окремі питання розвитку школи, освіти та педагогічної думки в Закарпатті
досліджені професором В.Гомонаєм в монографіях, присвячених аналізу
освіти і культури в Закарпатті в період, коли Закарпаття належало
Угорщині та Австро-Угорщині. У праці “Антологія педагогічної думки і
школи Закарпаття” автором подані портрети культурно-освітніх діячів,
керівників народної освіти, сучасних педагогів і письменників,
висвітлено їх внесок у духовне збагачення молоді.

Почасти історію становлення дошкільного виховання знаходимо в працях
О.Тимофеєвої. В своїх публікаціях автор торкається життя графині
Т.Брунсвік та створеного нею дошкільного закладу, наводить деякі
відомості з історії перших дошкільних закладів Ужгорода. Але проведені
нами дослідження підтверджують хибність викладених О.Тимофеєвою даних
щодо перших дошкільних інституцій міста. Також про перші дитячі садки
Ужгорода знаходимо згадки в монографії Й.Кобаля “Ужгород відомий і
невідомий” та публікаціях Л.Філіпа.

Як бачимо, проблемі дошкільного виховання на Закарпатті не було
приділено належної уваги. Відомості подані в публікаціях не повні і не
завжди відповідають дійсності.

Дедалі більше доступно широкому колу читачів літературних джерел в яких
висвітлюються ретроспективні аспекти педагогіки українського дошкілля,
розвитку опіки над дітьми та їх зміст в закладах системи освіти. Але
переважна більшість цих праць концентрує свою увагу на питання розвитку
дошкілля на Лівобережній Україні, Східній Галичині, Центряльній Україні,
Буковини. Актуальність теми нашого дослідження значною мірою
визначається потребою обґрунтування стану та динаміки розвитку
дошкільної освіти на території Закарпатської області.

Дошкільне виховання на Закарпатті проходило свій самостійний розвиток ще
з часів панування Австро – Угорської монархії. Закарпаття довгий час
було невід’ємною її частиною і намагалося втілювати в життя всі
прогресивні рішення, які були прийняті владою. Винятком не стало і
питання створення дошкільних закладів. Угорський уряд підтримував
створення дошкільних закладів на території Закарпаття з двох причин:
по-перше, вони розуміли необхідність створення таких закладів, в
забезпечені охорони життя і здоров’я дітей, попередження травматизмів,
які були зобумовлені перебуванням дітей без догляду дорослого; по-друге
– це була чудова нагода навчання дітей угорської мови та виховання
угорського патріотизму, а відтак, через дітей, прививати свої ідеї і їх
батькам.

Похожие записи