Реферат на тему:
Специфіка педагогічного керівництва музичною творчістю студентів
музично-педагогічного факультету
Проблеми розвитку української освіти хвилюють сьогодні широку
громадськість країни, і особливо педагогів-практиків. Тож відродження
національної школи, сучасні завдання реформування освіти взагалі
неможливі без учительських кадрів, які є носіями духовності свого
народу, його педагогічної культури. Від того, як буде вирішуватись
проблема виховання підростаючого покоління, молоді, яким джерелом вона
буде користуватися, якими засобами буде здобувати духовну культуру –
значною мірою залежатиме подальший рух усього народу, країни на шляху
духовного відродження та вдосконалення. Тому всі ці питання мають
перебувати в центрі уваги всього суспільства і вирішуватися практичними
носіями цього процесу – вчителями, вихователями, науковою, педагогічною
та творчою громадськістю.
У цільовій комплексній програмі “Вчитель”, затвердженій рішенням колегії
Міносвіти України і Президії АПН України 29 жовтня 1997 р. підкреслено,
що саме завдяки діяльності вчителя реалізується державна політика зі
створення інтелектуального, духовного потенціалу, розвитку вітчизняної
науки й культури, техніки, збереження та примноження культурної спадщини
й формування людини майбутнього. Усе це актуалізує проблеми підготовки
вчителя, його професійного становлення та вдосконалення.
Еталон, ідеальна модель учителя-майстра включає в себе
загальнокультурну, професійно-предметну, методичну,
психолого-педагогічну підготовленість, захопленість своєю роботою й
почуттям романтизму, повагу й довіру до особистості учня. Жоден з
компонентів не можна абсолютизувати. Проблема взаємозв’язку та
взаємозалежності компонентів – одна з головних і націлена на
вдосконалення педагогічної майстерності й розвиток творчого потенціалу
вчителя. Тож формування творчої особистості майбутнього вчителя є
необхідною умовою організації такого педагогічного процесу, в якому
розвиваються його творчі здібності, виховується творче мислення.
Розвиток творчих здібностей молодої людини – це один із гуманістичних
принципів організації освіти більшості країн. Відкинувши різного роду
думки з приводу того, чи всі діти наділені творчими задатками, передові
країни увесь навчально-виховний процес підпорядковують високій меті –
розвитку творчої особистості, бо людина найповніше виражає себе у
творчості.
Студент, як майбутній педагог, має наслідувати принцип: “Від творчості
вчителя – до творчості учнів” [2, с. 146]. Початок такої творчості – у
здатності педагога якомога раніше “закохати” студента в його майбутню
професію, зародити бажання творити. У музично-педагогічній підготовці
студентів ВНЗ приділяється велика увага засвоєнню та змісту
художньо-педагогічного спілкування, яке підкоряється законам художньої
логіки та має естетичну природу. Таке спілкування стверджує позицію
особистості як форму реалізації духовних, творчих, емоційних, вольових
проявів учителя.
Успіх педагогічної діяльності загалом і розвитку творчого потенціалу
зокрема залежить від знання педагогом рівня музичних здібностей
вихованця та від урахування його вікових особливостей. Психологічні
теорії вбачають у юнацькому віці певний етап розвитку. Вони розглядають
юність перш за все з точки зору внутрішнього процесу розвитку людини як
індивіда та особистості. Але цей розвиток протікає по-різному залежно
від соціального та культурного середовища. Юнацький вік – це період
формування світогляду, самосвідомості, характеру й життєвого
самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам’ять стає більш
зрілою, мислення здатне абстрагувати й узагальнювати навчальний
матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється й
конкретизується. Формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до
самовиховання стає рисою особистості.
У системі підготовки вчителя музики чи не найперше місце належить
питанням розвитку творчої активності. Згідно з положеннями
психолого-педагогічної науки, основним механізмом формування творчої
активності є діяльність. Будь-яка діяльність потребує керівництва, не є
винятком і музично-творча діяльність, яка потребує цілеспрямованого
педагогічного керівництва.
Педагогічне керівництво – це динамічний процес, який складається з
кількох етапів: 1) планування дії, накопичення інформації про об’єкт
управління цілями і завданнями; 2) процес безпосереднього впливу на
студентів; 3) аналіз результатів, узагальнення висновків і планування
нових завдань.
Процес керівництва навчанням і вихованням передбачає розкриття суті
педагогічної діяльності, чіткість постановки мети, найбільш ефективні
засоби її досягнення, доцільні методичні прийоми емоційного впливу й
упевненості в результативності своєї діяльності.
Специфіка музично-творчої діяльності студентів зумовлює своєрідний
підхід до вирішення проблеми “керівництва”, який у своїй основі
базується на загальній концепції педагогічного керівництва. Під час
розвитку творчої активності майбутніх учителів на заняттях з основного
музичного інструменту необхідним є різноманітний комплекс педагогічного
впливу, який проявляється в особливому принциповому підході до вибору
музичного матеріалу для уроку: вибір із програми творів, які можуть
слугувати основою для формування конкретних творчих навичок і в той же
час відповідати загальноприйнятим дидактичним вимогам.
Найбільш ефективне педагогічне керівництво процесом музичного виховання
можливе за умови організації таких форм діяльності, при виконанні яких
студенти набувають соціально-корисного музичного досвіду, самостійно
засвоюють комплекс знань і творчо їх використовують.
Сучасними педагогами розроблена методика непрямого керівництва
музично-творчим процесом студентів у ході оптимального педагогічного
спілкування. Вона спирається на загальну концепцію педагогічного
керівництва і враховує специфіку музично-творчої діяльності. Методика
музично-творчого розвитку студентів має базуватися на непрямому
керівництві їх творчістю. Практика доводить ефективність непрямого
методу керівництва. Це досягається шляхом створення мікроклімату,
сприятливих умов для творчої діяльності за допомогою емоційного впливу
та змісту завдань, які цікавлять студентів у процесі творчого
спілкування у спільній діяльності. Непряме, безпосереднє керівництво
творчістю сприяє пробудженню у студентів природного бажання і потреби в
музично-творчій діяльності, досягненню захопленості і позитивного
ставлення до праці, підвищенню важливості продуктивної діяльності для
особистості. Для того, щоб творчий мікроклімат був ефективним, необхідно
створювати уявні ситуації у процесі занять.
З цього робимо висновок: непряме керівництво музичним процесом може
трактуватися як засіб педагогічної регуляції продуктивної діяльності,
яка здійснюється опосередковано, у прихованій формі за допомогою
прийомів емоційного впливу. Для створення певного мікроклімату
організовуються проблемні ситуації в ході виконання творчих завдань і
спілкування викладача зі студентом у музично-творчій діяльності.
Визначимо коло завдань, які стоять перед викладачем у класі фортепіано,
вирішення яких сприятиме формуванню творчого потенціалу майбутніх
учителів музики: залучення студента до всіх видів музично-виконавської
діяльності шляхом виконання ними узагальнюючих творчих завдань; розвиток
інтелектуальної сфери майбутнього педагога через формування здатності до
аналізу логіки розвитку музики, її структурного членування,
формотворення, композиційної побудови; задоволення його потреби у
самопізнанні, самовдосконаленні, самоактуалізації засобами музичної
творчості й на цій основі формування й розвиток у нього навичок
професійної особистісної рефлексії; розвиток професійного спілкування
шляхом засвоєння закономірностей користування музичною мовою у
співтворчій діяльності з викладачем, а також сприяння відкриттю й
відпрацюванню студентом власних форм і засобів вираження музики;
розвиток потреби у спілкуванні з високохудожніми зразками світової
музичної культури, виховання музичного смаку та емоційного відгуку на
прекрасне.
оду у навчанні, зокрема для розвитку складових творчої активності.
Ще один засіб стимуляції творчого розв’язання художнього завдання –
вибір оптимального варіанту. Націлити студентів на пошук найтонших
нюансів, вибір найбільш відповідних настрою деталей шляхом зіставлення,
порівняння різних трактувань одного й того ж твору. Тут на допомогу може
прийти грамзапис (прослухати музичний твір у виконанні різних
музикантів). Після чого проаналізувати зі студентами особливості кожної
інтерпретації, підкреслюючи, що всі виражальні можливості (темп, ритм,
інтонаційна окресленість фрази) виконаного твору взаємопов’язані і
виходять із певного задуму виконавця. Але слід довести студентам, що
мета слухання грамзапису – не в наслідуванні, а в тому, щоб усвідомити
можливість іншого підходу до твору, по-новому відчути красу музики.
Зараз дуже часто доводиться зустрічати спеціалістів, які здатні з листа
виконувати складні твори і в той же час не вміють жодної ноти зіграти на
слух. Подібні гримаси існуючої системи музичного виховання
педагогів-музикантів, на жаль, не можна назвати випадковими. З
необхідністю виконання музичних творів (пісень), ноти яких відсутні з
якоїсь причини, вчителі музики загальноосвітніх шкіл стикаються дуже
часто. Адже їм доводиться акомпанувати на уроках музики, на шкільних
вечорах і ранках. Якщо вчитель музики володіє технікою гри на слух, для
нього не буде великою проблемою підібрати на музичному інструменті той
чи інший твір, транспонувати його (що часто буває необхідно при виборі
найбільш вдалої теситури).
Студенти музично-педагогічних факультетів, особливо ті, що мають середню
спеціальну освіту, володіють достатнім слуховим та технічним досвідом
для успішного навчання гри на слух. Однак багато з них відчувають
утруднення в самостійному та швидкому осмисленні гармонічних та
фактурних особливостей твору, що сприймається на слух, не мають певної
кількості майже автоматично відтворюваних на клавіатурі гармонічних та
ритмічних комплексів, тобто набору “домашніх заготовок”, який поряд з
іншими важливими моментами відрізняє гру досвідченого імпровізатора від
любителя музики.
З одного боку, зіткнувшись із труднощами у підборі твору, студент
нерідко взагалі припиняє роботу в цьому напрямку, з іншого – не
практикуючись у підборі на слух, він природно не може відпрацювати тих
характерних комплексів, про які говорилося вище. Музиканти, які впевнено
грають на слух, – це люди, наділені унікальними здібностями.
Щоб індивідуальні заняття зі спеціальних музично-виконавських дисциплін
сприяли успішному формуванню творчої активності майбутніх учителів
музики, їх організація і проведення мають відповідати принципам
комплексності, системності та проблемності.
Принцип комплексності передбачає об’єднання елементів різних
музично-виконавських дисциплін у певну системну цілісність, де як
системоутворюючий фактор досить успішно може виступати творчість, закони
втілення якого єдині для всіх видів людської діяльності. Комплексний
підхід, заснований на творчих началах, дозволить уникнути однобічної
вузької спеціалізації у підготовці майбутніх учителів музики, а також
реалізувати один з найважливіших принципів дидактики, який говорить, що
розвиток здібностей у актуальній діяльності стимулює розвиток
здібностей, не актуалізованих у цій діяльності.
Принцип проблемності передбачає організацію в класі вивчення
музично-виконавських дисциплін проблемно-конфліктних ситуацій, основою
створення яких успішно можуть виступати творчі завдання, якщо вони
об’єднані в систему й індивідуально зорієнтовані за рівнем складності та
ступенем самостійності виконання їх студентами.
Більшість науковців відзначають, що творча особистість – це людина, якій
притаманні певні якості, здібності, особливості психічних процесів,
завдяки яким її діяльність відрізняється новизною, неповторністю,
оригінальністю, для якої потреба у творчості є життєвою необхідністю, а
творчий стиль діяльності – найбільш характерним.
Основними рисами творчої особистості дослідники вважають сміливість
думок, схильність до ризику, фантазію, уяву, проблемне бачення, вміння
виявляти протиріччя, переносити досвід і знання в нові ситуації,
незалежність, альтернативність, здатність до самоуправління. За змістом
творчий потенціал особистості є специфічним проявом психічних процесів,
станів та властивостей.
Тож орієнтація на творчість – одна із головних умов створення системи
гуманістичного виховання, що дозволяє сформувати незалежну, вільну,
яскраву, самобутню особистість. Чим вищий творчий потенціал особистості,
тим вищим є її професіоналізм, звичайно, чим вищий рівень розвитку
творчого потенціалу вчителя, тим вищим є рівень його професійної
компетенції та педагогічної майстерності.
Особлива відповідальність за виховання молодого покоління покладається
на вчителя музики, який засобами кращих зразків музичної культури
спроможний ефективно формувати творчу особистість.
Педагогічна творчість – це завжди неповторність та оригінальність
створення суб’єктивно нового. Цілеспрямований розвиток творчих
здібностей дає змогу реалізувати особисті здібності студента або
педагога.
Обираючи дослідницький підхід до наукового осмислення творчих потенцій
педагога, важливо виходити з пріоритетів сучасних соціально-педагогічних
орієнтирів нашого суспільства: людина – “мірило всіх речей”. У контексті
сказаного виправданою є увага до вивчення творчих можливостей
особистості, тобто такої якісної характеристики, яка пов’язана із
резервними її потенціями й відображає ступінь реалізації особистості в
обраній сфері професійної праці.
Тим часом, розгляд творчої особистості вчителя музики як соціально
схваленої норми дає змогу виявити низку суперечностей, основною з яких
можна вважати невідповідність між визнанням творчої особистості
педагога, не просто бажаним, а принципово значущим педагогічним явищем,
і неналагодженістю соціально-економічного механізму інтенсифікації праці
вчителя.
Складність розв’язання проблеми становлення творчої особистості вчителя
музики посилюється й іншими суперечностями, що укорінились у вузівській
системі підготовки студентів, а саме: а) між можливостями підготовки у
ВНЗ, готовністю майбутнього вчителя музики реалізувати завдання
збагачення творчого потенціалу учнів і недостатньою увагою до проблеми
розвитку творчої активності студентів музично-педагогічних факультетів;
б) між динамікою розвитку інтересу студентів до педагогічної творчості
та консерватизму змісту, традиційних форм і методів навчально-виховної
роботи у ВНЗ та школі; в) між індивідуальною своєрідністю процесу
становлення творчої особистості кожного вчителя і усталеним “валовим
підходом” до довузівської, вузівської та післявузівської професійної
підготовки; г) між розвитком інтелектуальних, духовних можливостей
особистості та їх низьким попитом у школі і ВНЗ; ґ) між потребою
особистості у творчій професійній діяльності та низькою престижністю
творчості у шкільній практиці; д) між необхідністю відтворення вчителів
творчої орієнтації і дефіцитом педагогічної свідомості, що відчувається
у традиційній соціально-освітній системі.
Таким чином, розвиток творчого потенціалу у процесі музично-творчої
діяльності студентів не буде ефективним без здійснення педагогічного
керівництва, бо динаміка творчості особистості активізується за
допомогою новизни змісту завдань, що розробляє викладач. Отже, викладач,
який хоче виховати у студентів справжні творчі нахили, повинен мати у
своєму педагогічному арсеналі широкий набір прийомів, які б спонукали до
творчих пошуків. Але завжди слід пам’ятати про необхідність
індивідуального підходу, чуйного ставлення до найменших проявів
творчості у студентів і обережно, враховуючи риси, притаманні кожній
особистості, плекати їх.
ЛІТЕРАТУРА
1. Апраксина О.О. Музыка в воспитании творческой личности // Музыкальное
воспитание в школе. – М.: Музыка, 1975.
2. Асафьев Б.В. Избранные статьи о музыкальном воспитании и образовании
/ Под ред. Е.М.Орловой. – М., 1985. – 268 с.
3. Венгер Л.А. Педагогика способностей. – М., 1973.
4. Ветлугина Н.А. Индивидуальное и типическое в музыкальном творчестве
// Художественное творчество. – М., 1975.
5. Левин В.А. Воспитание творчества. – М.: Знание, 1977. – 154 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
