Реферат на тему :

Соціально-правова діяльність соціального педагога у системі освіти
України

Доки в суспільстві існуватиме протистояння соціальних груп з
поляризованими інтересами, доти система освіти піддаватиметься тиску
політиків та ідеологів з метою, щоб вона працювала на їхні інтереси.
Фактором перевірки системи освіти на стійкість завжди залишатиметься
процес виникнення нових видів діяльності, нових професій. Адже існуючі
норми і правила, традиції і стереотипи педагогічної діяльності та
сімейного виховання доволі консервативні й не завжди адекватно
сприймають нове, яке має потребу розуміння й регулювання як з боку
держави в цілому, так і соціальних інститутів суспільства взагалі.

Важливо не випускати з поля зору ще один аспект. Скільки б
суспільствознавці не говорили про гуманізацію й гуманітаризацію системи
освіти й виховання — завжди були й продовжують існувати такі освітні
сфери, котрі суттєво суперечать цим ідеалам. Так, скажімо, військова
освіта, правоохоронна діяльність, розвідка, розробка нових систем
озброєнь (тим більше — засобів масового знищення) тощо — все це вимагає
формування методів і процедур фізичного знищення реального або ж
ймовірного противника, самознищення, тортур тощо. Це достатньо
специфічна педагогіка, яка не зовсім узгоджується з усталеними
параметрами педагогіки класичної, хоча цілком вкладається в більш
об’ємний за педагогіку предмет філософії і виховання.

Наприклад, знищення противника без зброї, тортури (допити з елементами
фізичного насилля), психологічний, психотропний та інформаційний вплив
також вимагають високого професіоналізму, ґрунтовних знань у сфері
фізіології, анатомії, психології тощо. Накопичений небезпечний
соціальний досвід діє негативно в багатьох напрямках, мотивуючи, в тому
числі, й зростання злочинності. З огляду на цю обставину суспільство й
держава повинні мати у своєму розпорядженні як філософію підтримки чи
заборони багатьох видів діяльності, так і концептуалісти ку відкриття чи
закриття спеціалізованих навчальних і наукових закладів, тренувальних
таборів тощо. Таким чином, у сфері освіти повинні розроблятися як
технології стимулювання педагогіки співробітництва, так і нестандартні
методики протидії „педагогікам» нищення, нетерпимості й антигуманізму.

Вивчення системи освіти у соціально-педагогічному аспекті дає можливість
сформулювати продуктивні моделі освіти особистості в цілісності й все
об’ємності — від дитячих років до повної освітньої зрілості. У різних
суспільствах ці моделі різні; процеси освіти регулюються також
по-різному, як і відмінні в кожному конкретному випадку цілі тієї чи
іншої держави в зазначеній сфері. Найбільш жорсткі моделі і механізми їх
реалізації притаманні тоталітарним суспільствам, а плюралістичні й
ліберальніші — демократичним. Зрештою, це не дає відповіді на запитання,
які моделі ефективніші, де найбільш гармонійно вчать „кодексу
громадянина» і надають найглибші знання.

У різних державах процеси соціалізації молоді визначаються різними
домінантами. Наприклад, в США опитування 12 тис. дітей від 3 до 19 років
(Д.Істон і Дж.Денніс) показати, що найбільшого впливу на віру дітей у
справедливість влади справляють президент і полісмен, які легко
ідентифікуються у свідомості підростаючого покоління як представники
держави. А от за опитуванням 289 учнів середньої школи, проведеним
вченими Пекінського університету (КНР) з’ясувалося, що політичні
переконання школярів жорстко детерміновані переконанням батьків. Що
характерно, системи освіти й навчання „кодексу громадянина» в обох
країнах вважаються доволі ефективними.

Значної гостроти проблема узгодження системи освіти з формуванням
громадянських імперативів особистості набула серед дорослого населення
України. У суспільстві, котре знаходиться в лещатах кризи, відсутні
стабільні, стійки зразки політико-правового сприйняття реальності. Це
суттєво знижує параметри ідентифікації громадян з державою, владою, що,
врешті, призводить до соціальної пасивності або до відновлення
попередніх видів стерео типізації. Розбалансованість гасел і символічної
системи держави з реальним станом справ у суспільстві спонукає збурення
протесаного мислення, емоційну протидію. Ось чому пошуки ефективних
засобів освіти й виховання не можуть здійснюватися без ґрунтовного
аналізу економічної, політичної і культурної ситуації в суспільстві, без
їхнього зв’язку з системою освіти й виховання.

На сьогодні постає необхідність розробити чіткі обов’язки роботи
соціального педагога у школі, щоб він не підміняв своєю працею
заступника директора з виховної роботи, класного керівника.

Соціальний педагог покликаний працювати у школі з усіма учнями, навіть
більше з тими, хто потребує підвищеної уваги: діти із неблагополучних
сімей, діти з неповних сімей, діти, батьки яких не працюють або працюють
на мінімальну зарплату, діти із підвищеною нервовою активністю та інші.
Завдання для роботи з такими дітьми дуже просте: зацікавити їх,
наповнити їхнє життя явищами, котрі захоплять учнів і дадуть змогу
реалізовувати себе спочатку у школі, потім у мікрорайоні, у районі, у
місті, у країні. Для цього соціальний педагог повинен мати ґрунтовні
знання, широкий спектр інтелектуально-інформативного матеріалу, бути
доброзичливим і приємним дітям, їхнім батькам, друзям, всім оточуючим.

Сучасний соціальний педагог може створити у школі так звану правозахисну
комісію, до якої повинні входити учні 7-12 класів. План роботи комісії
неодмінно затверджується директором школи. Основне завдання комісії —
підвищення правової культури школярів, учителів, шкільної адміністрації,
надання інформації по вирішенню проблем, пов’язаних з питаннями захисту
прав особистості. У шкільних бібліотеках можна зробити окремий розділ із
захисту прав дітей, що навчаються. У коридорах створити ящички для збору
письмових побажань і просто записок із інформацією по проблемах,
пов’язаних із шкільним та позашкільним життям, які виймаються у кінці
тижня, обробляються активістами та розглядаються на наступному
засіданні. Також доцільно через шкільний радіовузол транслювати передачі
із правозахисної тематики, випускати стінну газету, а де є можливість,
розробити сайд. Обов’язковими у рамках такої діяльності є запрошення до
школи суддів, адвокатів, прокурорів, які знайомили б на живих і цікавих
прикладах із правами та обов’язками дітей та молодь, а також учителів і
батьків.

Соціальний педагог у формі гри може запропонувати учням, які погано себе
поводять на уроках, скласти так звану „Угоду про поведінку». До
формальної частини, яку заповнює учень, входять прізвище, ім’я та по
батькові, термін дії угоди, а також визначається певна поведінка, яку
хоче змінити заявник, наприклад, хочу навчитись бути чемним із
дівчатами, хочу навчитись уважно слухати вчителя, хочу навчитись
дотримуватись розпорядку дня тощо. Соціальний педагог до цієї угоди
записує способи, за допомогою яких можна змінити свою поведінку:
наприклад, порахувати до десяти перед тим, як щось сказати; з’ясувати,
чи дійсно потрібно злитися у даному випадку (подумки, про себе);
подумати про наслідки своєї поведінки (поки рахуєш до десяти);
проігнорувати ситуацію, наспівуючи про себе улюблену мелодію; вголос
сказати, що чомусь я дуже злий, але скоро буду веселим; попросити
дорослого вислухати мене; ніколи ні за яких обставин не вживати
наркотичні та токсичні речовими (нюхати клей) та інше, тобто тематику
соціальний педагог може придумати вже після місяця роботи у школі. В
угоді зазначається нагорода, яку хоче отримати учень за свою зразкову
поведінку, за уміння справлятися зі своєю агресією (в міру можливостей):
не викликати до школи батьків, не розповідати їм про угоду, довірити
певну справу (оформлення стінної газети про правову культуру, намалювати
окремі статті законів та зробити виставку із зазначенням прізвища тощо).
Але необхідно передбачити і санкції за порушення договору (виклик
батьків до школи, вивісити біля дверей школи шарж про того, хто не
дотримується свого слова). Угода підкріплюється підписами соціального
педагога та учня, ставиться дата. Така форма профілактики негативних
явищ може застосовуватись не тільки у школі, ай у профтехосвіті,
інтернат них закладах та інших. Потрібно пам’ятати, що свого слова
соціальний педагог повинен обов’язково дотримуватись і повинен
обов’язково перевіряти, як виконує учень угоду, не жаліючи його, а
відносячись до нього по дорослому, підкріплюючи свої кроки переконанням,
що всі дорослі, поступаючи на роботу, підписують угоди про зобов’язання
обох сторін і ці угоди обов’язково дотримуються. Якщо ж одна із сторін
порушує угоду, то друга сторона звертається до суду і суд може винести
справедливий вирок.

Потрібно пам’ятати, що антиподом обов’язків є права кожної особи. Тому
паралельно вивчаються міжнародні документи про права людини.

Навчаючи учнів правам, соціальний педагог має пам’ятати і, перш за все,
ознайомити учасників спільної зустрічі з Міжнародним актом ООН з питань
освіти неповнолітніх та Загальною декларацією прав людини, прийнятою на
третій сесії Генеральної Асамблеї ООН в Парижі 10 грудня 1948 р. стаття
26 якої наголошує, що „кожна людина має право на освіту. Освіта повинна
бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна
бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути
загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною /для
всіх на основі здібностей кожного. Освіта повинна бути спрямована на
повний розвиток людської особи і на збільшення поваги та
взаєморозуміння, на терпимість і дружбу між усіма народами, расовими або
релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних
Націй по підтриманню миру. Батьки мають право пріоритету у вибору виду
освіти для своїх малолітніх дітей».

Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти прийнята
Генеральною Асамблеєю ООН в Парижі на XI сесії 14 грудня 1960 р. і її
Стаття 5 проголошує, що освіта всіх країн, які приєдналися до даної.
Конвенції, „повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і
на більшу повагу до людських прав та основних свобод; вона має сприяти
взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами і всіма расовими
та релігійними групами, а також розвитку діяльності Організації
Об’єднаних Націй в галузі підтримання миру. Тут також вперше
наголошується, що за дітьми, які належать до національних меншин,
потрібно „визнати право провадити власну освітню роботу, включаючи
керівництво школами, і, відповідно до політики в галузі освіти кожної
держави, використовувати чи викладати свою рідну мову». Але потрібно
підкреслити, що вимагається рівень освіти у школах національних меншин
не нижчий від загального рівня і відвідування таких шкіл є
факультативним.

В Україні діє Закон „Про освіту», який був прийнятий 23 травня 1991 р.
За останні роки до нього вносились зміни і доповнення. Так, 3 березня
1996 р. Верховна Рада знову внесла зміни і доповнення і прийняла його
нову редакцію. Тому Закон «Про освіту» слід розглядати як закон від 23
травня 1991 р. в редакції від 23 березня 1996 р.

Доцільно розглянути деякі нові положення в новій редакції Закону «Про
освіту», які заслуговують на увагу своєю новизною або зовсім новим
змістом правової норми в порівнянні з нормою, яка діяла раніше.

????????????.?аз відсутні такі поняття, як навчально-виховні установи,
маються на увазі установи освіти.

Стаття 3 Закону «Про освіту» — «Право громадян України на освіту» — в
частині 1 проголошує: «Громадяни України мають право на безкоштовну
освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси,
національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять,
світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії,
віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин. Це
право забезпечується: по-перше, розгалуженою мережею закладів освіти,
заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ,
закладів післядипломної освіти; по-друге, відкритим характером закладів
освіти, створенням умов для вибору профілю навчання й виховання
відповідно до здібностей, інтересів громадянина; по-третє, різними
формами навчання — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також
педагогічним патронажем».

Вперше в Закон «Про освіту» внесена норма, яка передбачає державний
контроль за діяльністю закладів освіти. Стаття 5 Закону встановлює:
«Державний контроль за діяльністю закладів освіти незалежно від форм
власності здійснюється з метою забезпечення реалізації єдиної державної
політики в галузі освіти. Державний контроль проводиться центральними і
місцевими органами управління освітою та Державною інспекцією закладів
освіти при Міністерстві освіти України. Положення про центральні
державні органи управління освітою, про Державну інспекцію закладів
освіти при Міністерстві освіти України затверджується Кабінетом
Міністрів України».

Серед основних принципів освіти, передбачених статтею 6 Закону, крім
тих, що були проголошені раніше, зазначена пріоритетність
загальнолюдських духовних цінностей, органічний зв’язок із світовою та
національною історією, культурою, традиціями, взаємозв’язок з освітою
інших країн.

Заборонено залучення учнів, студентів до участі в політичних акціях і
релігійних заходах під час навчально-виховного процесу (стаття 8
Закону).

Що стосується зв’язку закладів освіти і церкви (релігійними
організаціями), то стаття 9 встановила, що «Заклади освіти в Україні,
незалежно від форм власності, відокремлені від церкви (релігійних
організацій), мають світський характер, крім закладів освіти, заснованих
релігійними організаціями».

Закон «Про освіту» значно розширив повноваження Міністерства освіти
України, міністерств і відомств України, яким підпорядковані заклади
освіти.

Перш за все, частина 1 статті 12 Закону визнає Міністерство освіти
України центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює
керівництво у галузі освіти.

До повноважень, які Міністерство освіти і науки України виконувало
раніше, внесені такі доповнення: Міністерство освіти, крім того, що воно
бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки,
професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти,
державні стандарти освіти; здійснює навчально-методичне керівництво,
контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне
інспектування, формує і розміщує державне замовлення на підготовку
спеціалістів з вищою освітою; забезпечує випуск підручників, посібників,
методичної літератури, розробляє проекти положень про заклади освіти, що
затверджуються Кабінетом Міністрів України; організовує атестацію
педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм
кваліфікаційних категорій, педагогічних і вчених звань; здійснює
контроль за практичним втіленням державної політики в галузі освіти, за
дотриманням актів законодавства про освіту в усіх закладах освіти
незалежно від форм власності і підпорядкування; здійснює керівництво
державними закладами освіти.

Міністерства та відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з
Міністерством освіти і науки України беруть участь закладів соціальний
педагог не працює і не здійснює, зокрема, соціально-правової діяльності.
Адже професійно-технічні заклади освіти можуть мати одне або декілька
базових підприємств, об’єднань, організацій, для яких вони готують
робітничі кадри. Відносини з базовими підприємствами, об’єднаннями та
організаціями регулюються відповідно до укладених угод. Набути досвіду
захисту свої прав можна лише за умови глибокого вивчення Кодексу Закону
про працю, Адміністративного Кодексу тощо, які поки що вивчаються
недостатньо у дисципліні „Правознавство», яка викладається у
професійно-технічних закладах освіти. Наприклад, учні повинні знати:
держава надає законодавством пільги підприємствам, організаціям,
установам, які беруть участь у професійному навчанні, виділяє відповідні
кошти, матеріальні цінності на розвиток професійно-технічної освіти;
законодавством про Збройні Сили України випускникам професійно-технічних
закладів освіти надається відстрочка на один рік від призову до Збройних
Сил України тощо.

Державою передбачено створення правової бази професійно-технічної
освіти. В Україні відсутні законодавчі акти прямої дії, які б регулювати
суспільні відносини в сфері професійно-технічної освіти. Потребує змін і
система відомчих нормативних актів. Для вирішення названих проблем
необхідно дещо глибше вивчати закон «Про професійно-технічну освіту»,
розробити та впровадити спочатку у факультативне навчання систему
нормативних документів щодо захисту прав та обов’язків по організації та
здійсненню підготовки кваліфікованих робітників. І цьому може сприяти
робота соціального педагога у профтехосвіті.

Випускники закладів освіти, особливо вищих, забувають про те, що
відповідно до вимог статті 52 Закону „Про освіту», які здобули освіту за
кошти державного або місцевого бюджету, направляються на роботу і
зобов’язані відпрацювати за направленням у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України. При цьому слід мати на увазі, що згідно із
статтею 197 Кодексу законів про працю України, громадяни, які закінчили
навчання в вищих закладах освіти, мають право на одержання першого
робочого місця на строк не менше двох років. Але молодим
спеціалістам-випускникам державних навчальних закладів, потреба в яких
раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями,
надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України.

Не можна не згадати і те, що Закон передбачає відповідальність батьків
за навчання дітей. Так, стаття 59 Закону так і називається
«Відповідальність батьків за розвиток дитини». Але мова йде не про
відповідальність, а більше про їх обов’язки. Відповідальність
встановлена адміністративним законодавством (стаття 184 Кодексу про
адміністративні правопорушення), а також кримінальним, якщо в діях
батьків є склад злочину. Стаття 59 Закону проголошує: „Виховання в сім’ї
є першоосновою розвитку дитини як особистості. На кожного із батьків
покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток
дитини. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані: постійно дбати
про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для
розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати
працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до
державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій
та звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних
цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до
історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища,
любов до своєї країни; сприяти здобуття дітьми освіти у закладах освіти
або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її
змісту, рівня та обсягу; виховувати повагу до законів, прав, основних
свобод людини». А обов’язком держава є надання батькам і особам, які їх
замінюють, допомогу у виконання ними своїх обов’язків, захист права
сім’ї. Державою передбачені заклади освіти для дітей, що потребують
допомоги з боку держави. Такий перелік закладів освіти складає зміст
статті 37 Закону: «Заклади освіти для громадян, які потребують
соціальної допомоги та реабілітації». Для дітей, які не мають необхідних

умов для виховання і навчання в сім’ї, створюються загальноосвітні
школи-інтернати; для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування
батьків, створюються школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі
сімейного типу, з повним державним утриманням; для дітей, які потребують
тривалого лікування, створюються дошкільні заклади освіти,
загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки. Навчальні
заняття з такими дітьми проводяться також у лікарнях, санаторіях, вдома;
для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть
навчатися в масових закладах освіти, створюються спеціальні
загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та
інші заклади освіти з утриманням за рахунок держави; для дітей і
підлітків, які потребують особливих умов виховання, створюються
загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабілітації.

На наш погляд, надзвичайно важливим кроком держави стало введення до
державної номенклатури посади соціального педагога, який здійснює
організацію соціально-правової діяльності у всіх закладах освіти.

Із дітьми та молоддю будь-якого віку можна використати складання,
наприклад, кросвордів за статтями Конституції України, Сімейного кодексу
України або іншими нормативними документами; вправи для підлітків „Моє
право і соціальний захист», рольова гра „Мої права і права інших людей»,
гра-вправа „Сімейне виховання» тощо.

Використана література

Заверико, Наталія Віталіївна Соціальна педагогіка: Метод. Рекомен. До
курсу ‘Соціальна педагогіка’ для студ. Фак. Соц. Пед. Та психолог.-
Запоріжжя: ЗНУ, 2005.- 27с.- 2.77

Соціальна педагогіка.- К.: Центр навчальної літератури, 2006.- 468с.

Соціальна педагогіка: Навчальний посібник/ Ред. Канська А.Й.- К, 2000.-
264с.- 6.00

Безпалько Ольга Володимирівна Соціальна педагогіка в схемах і таблицях.-
К.: Центр навчальної літератури, 2003.- 134с.

Методичні рекомендації з курсу «Теорія та історія соціальної роботи» для
студентів спеціальності «Соціальна педагогіка».- Запоріжжя: ЗНУ, 2005.-
20с.

Мамай, Наталія Олександрівна Методичні рекомендації з курсу
‘Соціально-педагогічна робота з дітьми з особливими потребами’ для
студентів факультету соціальної педагогіки та психології спеціальності
‘Соціальна педагогіка’.- Запоріжжя: ЗНУ, 2005.- 37с.- 3.36 фізкультура і
спорт

Соціальна політика і соціальна робота.- К: , 2000.- 144с.

Соціальна політика і соціальна робота.- К: , 2001.- 144с.

Соціальна політика і соціальна робота.- К: , 2001.- 137с.

Соціальна політика і соціальна робота.- К.: , 1999.- 209с

Соціальна політика і соціальна робота.- К: , 2000.- 168с.

Орбан-Лембрик, Лідія Ернестівна Соціальна психологія: У 2-х кн.:Підруч.
для студ. вузів. Кн. 1. Соціальна психологія особистості і спілкування.-
К.: Либідь, 2004.- 576с.- 18.00

Магістеріум..- К.: КП ВД «Педагогіка», 2000.- 173с.

Наукові записки.- К: Педагогіка, 1999.- 88с.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка.- К.: , 2001.- 608с.

Наукові записки.- К.: КП ВД Педагогіка, 1999.- 74с.

Соціальна робота.- К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004.-

Похожие записи