Реферат на тему:

Соціалізація особистості — необхідна умова виховання свідомого
громадянина держави

В сучасних умовах становлення української державності, розвитку
національної культури й освіти головним завданням навчання та виховання
учнів загальноосвітніх шкіл є формування громадянина свідомого,
креативного, здатного виконувати різні соціальні ролі.

Одним із важливих завдань сучасної науки є створення оптимальних умов
для соціального становлення й саморозвитку молодого покоління.

Зміст навчально-виховного процесу визначає Закон України «Про освіту» та
Національна доктрина розвитку освіти, які окреслюють стратегічні
завдання відродження й розбудови національної системи освіти. Метою
формування освіченої, творчої особистості, становлення та збереження її
фізичного й морального здоров’я, залучення її до загальнокультурних і
духовних цінностей через досягнення національної культури, успішну
соціалізацію.

Соціалізація — це процес «входження» особистості у суспільство. У
психологічній літературі під цим поняттям розуміють процес перетворення
дитини на повноцінну особистість, процес і результат засвоєння й
активного відтворення індивідом соціального досвіду у процесі
спілкування та діяльності. Визнається, що соціалізація індивідуума
відбувається як в умовах стихійного впливу на особистість різних
обставин життя, так і в умовах цілеспрямованого виховання [4; 7].

Соціалізація особистості нерозривно пов’язана з соціальним вихованням.
Соціальне виховання — створення в суспільстві умов та заходів,
спрямованих на оволодіння і засвоєнння підростаючим поколінням
загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою
формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Соціальне виховання здійснюється у процесі взаємодії особистості в
різних відносно автономних сферах життєдіяльності: освіта, організація
соціального досвіду людини, індивідуальна допомога їй. Освіта включає в
себе систематичне навчання та самоосвіту. Організація соціального
досвіду здійснюється завдяки участі дитини у різних формалізованих та
неформалізованих об’єднаннях (клас, гурток, дворова компанія однолітків,
сусідство, референтна група тощо). Індивідуальна допомога — це свідома
спроба інших осіб (батьків, вчителів, близьких, друзів тощо) допомогти
дитині набути певних знань, навичок для задоволення власних потреб та
потреб інших людей; в усвідомленні дитиною своїх цінностей та
можливостей; в розвитку самосвідомості та самоствердженні, почутті
приналежності до певної групи та соціуму [1; 29].

TH

?????????U?Провідним завданням соціального виховання в кожному
суспільстві є створення оптимальних умов для найбільш повноцінного
розвитку особистості.

Завдяки організації виховання соціалізація, потребу в якій має кожна
людина, охоплює всіх людей, створюючи можливості для розуміння та
взаємодії між ними. Виховання озброює індивідів засобом задовольняти
свої потреби найефективнішим способом — у співпраці з іншими, беручи до
уваги звичаї та закони, виконуючи соціальні функції, що потрібні іншим.
Соціальна організація виховання є одним з механізмів упорядкування
суспільства [2; 81].

Кожне завдання виховання реалізується відповідними видами діяльності
учня. Орієнтуючись на загальну мету виховання, педагог одночасно вирішує
актуальні завдання різних напрямків виховання, використовуючи види
діяльності, пов’язані з розвитком пізнавальної активності вихованця,
вихованням у нього моральних якостей, розвитком художніх здібностей,
залученням до продуктивної праці, формуванням фізичної досконалості.

Однією з умов організації діяльності є добір видів і форм особисто
значимої діяльності. Учень повинен у ній задовольнити свої природні
потреби самовираження, самоствердження, спілкування, пізнання, виявити
себе як неповторну індивідуальність.

Другою важливою умовою є зміна в діяльності соціальної позиції учня,
виконання нової соціальної ролі, яка дозволяє йому ствердити себе в цій
діяльності. Особисте значення нової позиції і є тим важелем, за
допомогою якого здійснюється перебудова намагань і мотивів особистості.

Створення умов, які надають учневі можливість здійснити вибір різних
соціальних ролей, вільного переходу від однієї діяльності до іншої,
забезпечує дійсну активність, самостійність вихованця; зміну його
ставлень до оточуючого світу, координацію власної позиції з позиціями
інших людей.

Переконані, що найважливіше завдання педагога полягає в тому, щоб
«організувати» успіх вихованця у виконанні обраної ним соціальної ролі,
допомогти засвоїти змістовну сторону діяльності, набути умінь, навичок,
поступово ускладнювати їх відповідно до індивідуальних можливостей [3;
268-269].

Література:

Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний
посібник. — К.: центр навчальної літератури, 2003. — 124 с.

Лукашевич М. П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч. —
метод. посібник. К.: ІЗМН, 1998. — 112 с.

Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-ге вид. — 1999 р. — 350
с.

Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник — К.:
Кондор, 2005. — 560 с.

Похожие записи