Тема. Слово великого Добротворця.

Розробка уроку, що присвячується 90-річчю від дня народження В.
Сухомлинського.

Мета. Актуалізувати і розширити знання учнів про життя і творчість В.
О. Сухомлинського, заряджати їхні душі і серця чесністю, порядністю,
добротою. Вчити дітей критично мислити, розмірковувати, стимулювати
думку. Виховувати почуття любові до природи, батьків, Вітчизни.

90-річчю від дня народження Великого Учителя присвячується.

Епіграф. Що найголовніше було

в моєму житті?

Без роздумів відповідаю:

«Любов до дітей.»

Народився 29 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського
району, Кіровоградської області у незаможній сім’ї. батько, Олександр
Омелянович, був теслярем, столяром.

Мати – Оксана Юдіна працювала у колгоспі. В сім’ї, крім Василя, було ще
троє дітей – Іван, Сергій та Меланія. Всі вони працювали вчителями.

Ніколи доля не ходила

До нього з темним рукавом,

У хаті, бідній колоском,

Його селянка народила.

Зростав Василько жвавим і допитливим хлопчиком. Хоч і нелегкий то був
час, але в родині панувало взаєморозуміння і взаємодопомога. Любив
хлопчик допомагати по господарству, влітку працював на полі, збирав
колоски.

Змалку дуже любив малювати. Та не вистачало фарб, зошитів. Їх можна було
придбати за лікарські рослини. Тож Василько днями пропадав у лісі,
збирав трави, насіння. За склянку насіння акації отримував два зошити, а
за фарбами доводилося йти аж у Кременчук (за 35 км від дому), там за
лікарські рослини він придбав найбільший малярський скарб.

В школі був здібним та старанним, мав чудову пам’ять, любив допомагати
тваринам. Для цього приходив до школи раніше перед уроками, і
консультував тих, кому важко давалася математика., захоплював однолітків
та молодших за себе грою.

В. О. Сухомлинський мав вроджений талант учителя.

2 кадр

В 17 років пішов працювати в школу. Своє серце віддавав дітям протягом
35 років. З них 22 був директором Павлиської школи.

Створив «Школу радості», «Школа під голубим небом». Уроки в ній
проводились в полі, лісі, в саду, прямо під відкритим небом. Учив учнів
спостерігати за природою, любуватися нею. І не тільки … В школі учні
працювали. В ній не було зовсім покарань. За провину Василь
Олександрович наказував посадити в саду дерево. Пізніше згадує учень
Сухомлинського: «Ріс, розростався, плодоносив сад, викоханий учнями».
Дуже багато учнів цієї школи подорожували. Поступово за день проходили
кілометр, два, три, навіть чотири. Всі спостереження за поведінкою
учнів, рослинами, тваринами пізніше лягли в основу його творчості. Учні
любили свого вчителя, школу:

Чим же для вас, любі діти, є школа?

3 кадр

На дошці написи дітей

Кожна дитина готувала їх заздалегідь на уроках малювання.

Школа усіх нас віта

Появляється зображення школи на екрані. Учні виконують пісню «Тільки
заграє сонце над краєм».

«Я поведу вас, діти у гарну країну…» — так часто говорив В. О.
Сухомлинський своїм вихованцям. Він умів захопити словом, милуватися
ним.

Майже 1500 художніх мініатюр створив письменник для дітей. Найчастіше
звертався до жанру казки.

Казки Василя Олександровича – це ключик до глибокої мудрості, знань,
умінь, до всього прекрасного, що оточує нас.

12 слайд

Героями їх були мурашки, метелики, курчатка, струмочок, дерева,
листочки, сонечко, журавлі, білокора береза, горобці, навіть калюжа…

Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої
думки і мови.

Пісня «Вітерець»

Ми поїдемо до казки,

Щоб у цю чудову мить

Зрозуміти, як прекрасно

Нам на світі білім жить.

Хай лине дитинство наше

У маєві літ,

Не забудеться ніколи

Казки дивосвіт.

Курчаточка.

Сіла курка на яєчко. Довго-довго сиділа. Стало в яєчку так
тепло, що зародилося Курчатко. Спочатку воно спало. А потім прокинулося
і бачить: все навколо жовте. Думає Курчатко весь світ жовтий. Стало йому
тісно в жовтому світі. Почало воно клювати жовту стінку. Довго клювало і
проклювало дірочку. Бачить у дірочці: небо блакитне, дерева зелені,
річка синя. Зраділо Курчатко, що світ такий красивий. Ворухнуло
крильцями й зламало свою жовту хатинку. Вибігло і запищало: «Пі-пі-пі».
То воно говорить: «Який прекрасний світ – блакитний, зелений, синій».

Метелик.

Метелик народився увечері. Вилетів він зі свого листочка. Уже сутеніє.
Летить Метелик, дивиться на квіти, на Місяць. Аж бачить щось яскраве,
світле. Це, мабуть, Сонце, думає Метелик. Та й поспішає до Сонця. А то
не Сонце, а гасова лампа. Вдарився Метелик об шибку й думає: чому це я
не долетів до Сонця?

?

TH

ue

. R ¶

??)? Не поспішай, Метелику, зупинись. Бо як тільки торкнешся до
гарячої лампи – згориш.

Скрипка і Місячний промінь.

Удень на Скрипці грав музикант. А як зайшло сонце, він повісив
її на стіні і пішов собі. Василь Скрипка, мовчить, чекає ранку.

Уночі кімнату освітив Місячний Промінь. І заблищали струни.
Місячний Промінь питає пошепки:

— Ти Скрипка?

— Так, я Скрипка, — відповіла гордо. Вона була самолюбна.

— Це про тебе ото балакають, що ти чудово граєш? Це ти примушуємо
людей зупинятися й вслухуватися в чарівні звуки твоєї музики?

— Так, це я – загордилася Скрипка.

— Заграй, будь ласка, я хочу послухати. Але Скрипка сама не могла
грати.

Вона мовчала.

Настала друга ніч. Місячний Промінь знов освітив скрипку. І питає:

— Чого ж ти не граєш?

— Бо Музикант увечері іде додому, а приходить лише вранці.

— А хто це такий музикант? – питає Місячний Промінь

— Ну, Людина…

— То не ти граєш? Грає Людина? Скрипка нічого не відповіла.
Найтовща її струна тихенько застогнала.

Сині оченята

З любові до дерева, квітки, сонечка, мурашки, пташки
починається любов до Батьківщини.

Хоч ці казки і маленькі, але в них багато мудрості, добра,
чуйності, справедливості, високих почуттів любові до рідної природи,
Батьківщини.

Верба

Кадр 13

В. О. Сухомлинський дуже люби і поважав своїх батьків.
По-особливому ставився до матері. Часто ходив її провідувати. А жила
вона за 7 км в сусідньому селі.

— Це було перед жіночим святом. Стояла холодна погода. В. О.
Сухомлинський зібрався до неньки. Обережно загорнув зірвані в оранжереї
нарциси і сховав їх під пальто. Пішов у дорогу, хоча трішки прихворів.

Кадр 14.

Вчив всюди, де тільки можна проявляти свою любов, повагу до
батьків.

Пам’ятайте!!!

Ставлення твоє до матері й батька – перша школа чесності, гідності.

Навчав своїх учнів любити, поважати батьків, спостерігаючи за
своїми вихованцями, він залишив нам у спадок оповідання, в яких ми
аналізуємо стосунки між батьками і дітьми.

Чого вчать нас твори В. О. Сухомлинського :

— Любити Батьківщину.

— Любити і поважати своїх батьків.

— Поважати старших.

— Бути добрими.

Отже, найдорожчий скарб на землі – це людина.

Кажуть, коли народжується дитина, Бог запалює свічку на небі і
посилає до неї ангела-охоронця. Вві сні ангел цілує немовля тричі: в
чоло – аби воно зростало розумним: в личко – щоб було красивим, та в
груди – аби здоров’я, любов та доброта вселились в його тіло, серце та
душу.

Все про що ми згадували та розмовляли, нехай залишить слід у
вашому серці. Саме цього вчать твори великого вчителя зі світовим іменем
В.О. Сухомлинського.

Що ж є важливішим за добрі слова?

Кадр 15.

Великий вчитель зі світовим іменем прогнозував брак моральних цінностей
у ХХІ ст.

На екрані бачите стареньку заплакану жінку, яку покинули діти. Це вона
своєю працею створила двом дочкам матеріальне благополуччя: вибудувала
будинки, купила машини. А діти віддали стареньку у будинок перестарілих,
щоб не заважала у покоях.

І це, на превеликий жаль, не поодинокі випадки на сьогоднішній день.

Кадр 16.

Тужить вона за домівкою, як журавлі за рідною землею і надіється …

Любов до Вітчизни і любов до людей – ось два стрімких потоки, що
зливаються у могутню ріку патріотизму.

Пісня «Зацвітає калина».

Кадри

Крім оповідань, казок, притч, легенд залишив нам заповіді, настанови,
правила, за якими потрібно жити і, «9 негідних речей», яких ми повинні
уникати.

Далі. Від того, як маленька дитина ставиться до птахів, квітів, дерев,
залежить її ставлення до людей. Виховуй в собі людину – ось, що
головне. Інженером можна стати за 5 років, а учитися на Людину треба все
життя.

В. О. Сухомлинський був рідним і добрим, ласкавим, уважним,
турботливим, чуйним, гнівним, суворим, але ніколи не був байдужим.

Ненавидів лінощі, пустослів’я, інертність, розслабленість, відсутність у
людини інтересу до нового, користолюбство, підлабузництво, улесливість.

У нього не було свят, вихідних, відпусток.

Він поспішав жити у найвищому розумінні цього слова.

На екрані 9 негідних речей.

Діти зачитують і запам’ятовують.

2 вересня 1970 року він мовив останні слова. Підвів голову, глянув у
вікно: «Знову вересень. Діти ідуть в школу. А іду з життя…».

Похожие записи