Реферат на тему:

Система превентивної роботи на основі гуманізації сучасної школи

ПЛАН

1. Особливості виховання учнів у сучасній школі.

2. Педагогічна діагностика відхилень у поведінці школяра.

3. Подолання неуспішності учнів як засіб профілактики правопорушень.

4. Профілактична робота з колективом класу.

5. Взаємодія школи з батьками.

1. Особливості виховання учнів у сучасній школі.

Державною національною програмою „Освіта” визначено, що розбудова
системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою
відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, національного
відродження, становлення державності та демократизації суспільства в
Україні. Це передбачає:

— забезпечення у кожному навчально-виховному закладі відповідних умов
для розвитку і виховання учнів;

— забезпечення гуманістичної основи навчання і виховання;

— національне виховання, формування національної свідомості;

— впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів
виховання;

— забезпечення позанавчального виховного процесу;

— пріоритет захисту дитини, створення умов для розвитку;

— сприяння соціальній адаптації підростаючого покоління;

— формування здатності особистості до самоорганізації;

— здійснення індивідуального підходу;

— формування в учнів комунікативної культури;

— самоусвідомлення та самоаналіз.

2. Педагогічна діагностика відхилень у поведінці школяра.

Велику роль у навчально-виховному процесі відіграє вміння вихователя
зорієнтуватися у складнощах і особливостях впливу на учнів у сучасний
період. Специфіка професійного завдання вихователя у педагогічній
профілактиці асоціальних відхилень поведінки визнається необхідністю
корекції соціально-педагогічної ситуації розвитку життєдіяльності
підлітків, глибокого аналізу деструктивних факторів, які спричинюють
таку поведінку неповнолітніх. Тому однією з провідних функцій
превентивної роботи є її діагностична спрямованість. Це та першооснова,
без якої немислима грамотна корекційна робота.

Алгоритм діагностики (за Оржеховською В.М.): інтериорізація цінностей
особистістю через призму інформації – кримінологічна статистика –
провокуючий, потураючий, стримуючий стан мікросередовища – емпіричний
вибір об’єктів діагностики – розробка діагностичної процедури.

Етапи діагностики:

— 1-ий етап — урахування ролі соціального мікросередовища, визначення
сезонної, добової та іншої часової активності правопорушень та
правопорушників;

— 2-ий етап – діагностика на рівні школи;

— 3-ій етап – діагностика на рівні класу.

Діагностичні процедури мають свої закономірності і проводяться методами
статистичної обробки кримінологічної і соціально-психологічної
інформації на основі:

— матеріалів реєстрації затриманих неповнолітніх-учнів шкіл за вживання
алкоголю, наркотичних речовин, вчинення правопорушень та злочинів,
взятих у правоохоронних органів;

— реєстрації в „журналі обліку поведінки” фактів порушення учнями норм
поведінки;

— даних педагогічних спостережень і бесід служб справах неповнолітніх.

Спрямування педагогічної діагностики в роботі з важковиховуваними
підлітками полягає:

— по-перше, у виявленні факторів негативного впливу на учнів;

— по-друге, у пошуках стратегії позитивної соціальної адаптації
підлітків на основі їх захисту, допомоги у визначенні соціально
ціннісних орієнтацій;

— по-третє, на прогнозування можливих ситуацій ризику.

3. Подолання неуспішності учнів як засіб профілактики правопорушень.

Неуспішність учнів – проблема соціально-педагогічна. Втрата інтересу до
навчання – першопричина відхилень у поведінці. Результати досліджень
показують, що на межі 10-12 років у школярів з уповільненим темпом
сприйняття і мислення поступово зникає інтерес до навчання, заняття
стають для них елементами примусу.

1. Для виправлення такої ситуації багато шкіл застосовують
диференційований підхід до учнів, навчального процесу, колективів учнів
у межах школи.

2. Поширення отримує організація класів педагогічної підтримки із
зміненою технологією підбору дітей в класи, проведення уроку,
оцінювання, індивідуального темпу навчання.

3. У м.Вінниці, м.Тернополі для невстигаючих учнів організовано навчання
у вечірній школі в денний час.

Варіантів подолання відчуження від навчання, від школи багато. Потрібна
ініціатива педагогів, інноваційні підходи.

4. Профілактична робота з колективом класу.

Великий вплив на індивіда має колектив, в якому він перебуває. Виховна
сила колективу в тому, що він:

— по-перше, має великі можливості систематично, а не від випадку до
випадку впливати на своїх членів;

— по-друге, в ньому швидко і всебічно пізнається вихованець, що дає
можливість швидкого реагування;

— по-третє, в колективі неповнолітні постійно знаходяться в певній
залежності одне від одного.

Становище важковиховуваного підлітка в колективі визначається передусім
його ставленням до колективу. Значна частина „важких” учнів замислюється
над своїми відносинами з членами колективу, намагається змінити їх на
краще. Але шляхи для цього вибирають різні: одні прагнуть заслужити
визнання хорошою поведінкою, інші — утвердитися, демонструючи фізичну
силу й негативний життєвий досвід, треті — грають роль блазнів,
привертаючи увагу до себе.

У практиці роботи школи спостерігаються різні типи ставлення колективу
до важковиховуваного учня. В одному випадку підліток тільки формально
вважається членом колективу, а насправді він ізольований від нього; у
другому – колектив ставиться до підлітка іронічно, не сприймає його
серйозно; в третьому – з глибокою неприязню; у четвертому – засуджує
його поведінку, але водночас співчуває йому; в п’ятому – намагається
вплинути на важковиховуваного. Кожний з розглянутих випадків потребує
свого підходу для встановлення правильних взаємовідносин між підлітком і
колективом.

Учнівський колектив у наш час має ряд особливостей:

— зниження рівня здорового морально-психологічного клімату;

— несформованість колективу як такого;

— зміна суспільно значимих орієнтацій;

— конфліктність, ускладнення взаємостосунків між учнями та педагогами.

Вище викладене потребує посиленої виховної роботи педагога по
згуртуванню учнівського колективу, а відтак і покращення його
позитивного впливу на неповнолітніх, які характеризуються відхиленнями
від поведінки.

Формування учнівського колективу, який би функціонував повною мірою
забезпечується:

— усуненням частих конфліктів;

— визначенням лідерів (формальних і неформальних);

— відповідністю стиля керівництва;

— постановкою цілей і завдань, перспектив;

— врахуванням змін;

— інтенсивністю діяльності;

— налагодженням взаємостосунків з педагогами, іншими колективами;

— зменшення впливу чи ліквідація неформальних об’єднань негативного
спрямування в межах колективу.

5. Взаємодія школи з батьками.

Соціально-педагогічна робота цього напряму здійснюється у випадках:

а) послаблення чи відсутність нагляду й контролю за неповнолітніми з
боку батьків;

б) відсутність належної уваги й зусиль для усунення причин, що
заваджають їх вихованню;

в) упущення в залученні неповнолітнього до навчання чи праці;

г) ведення батьками антигромадського чи аморального способу життя.
Батьками не завжди забезпечуються умови, необхідні для нормальної
життєдіяльності та розвитку неповнолітніх.

Вибір форми роботи з батьками залежить від того, якими є недоліки
сімейного виховання. Одні батьки потребують поради, інші – конкретної
допомоги, треті – роз’яснювально-профілактичної роботи, четверті –
застосування заходів примусового впливу. Організація індивідуальної
роботи соціального педагога з неповнолітнім, його сім’єю з метою
запобігти й усунути негативний вплив неформальних зв’язків здійснюється
у двох напрямах:

1. Соціально-організаційний напрям соціально-педагогічної роботи.
Соціально-правовий захист неповнолітніх здійснюється задля забезпечення
нормальних умов проживання й виховання, навчання та отримання
спеціальності, захист від морального і фізичного насильства. Формами й
методами соціально-організаційного напряму забезпечується активізація
діяльності самих батьків. Можна назвати наступні форми роботи.

— поради, рекомендації, консультації;

— відвідування сім’ї за місцем проживання;

— індивідуальні бесіди з батьками за місцем проживання;

— сприяння у залученні неповнолітнього до навчання чи праці, організації
життєдіяльності у різних сферах.

2. Психолого-педагогічний вплив. Робота в цьому напрямі здійснюється з
метою організації морально-психологічного впливу на батьків
неповнолітнього. Вибір форм і методів обумовлений необхідністю надання
соціально-організаційної чи соціально-психологічної допомоги та типом
сім’ї, в якій він виховується: налагодження взаєморозуміння між батьками
і неповнолітнім; подолання вад стилю взаємовідносин; допомога у виборі
методів впливу на дітей; організація самостійної роботи батьків з питань
виховання неповнолітніх; посилення відповідальності батьків за поведінку
дітей шляхом контролю й нагляду; залучення до організації виховання
неповнолітніх у сім’ї працівників органів державної виконавчої влади та
місцевого самоврядування; ізоляція неповнолітнього від батьків шляхом
направлення його в інтернат, влаштування на проживання в гуртожиток
професійно-технічного закладу; встановлення опіки над неповнолітніми
іншими членами родини, які утримують їх, допомагають ізолювати від
негативного впливу батьків; сім’ю неповнолітнього ставлять на облік у
службі у справах неповнолітніх як неблагополучну і застосовують до
батьків заходи виховно-примусового характеру.

До батьків неповнолітніх, які не виконують належним чином обов’язків з
виховання дітей, застосовують примусові заходи впливу. Індивідуальна
робота з батьками здійснюється у випадках порушення основних прав і
законних інтересів дітей. Вона спрямована на нормалізацію стосунків між
батьками і дітьми, сімейного виховання дітей.

Література:

Зайцева З.Г. Школа та важковиховувані підлітки: Книга для вчителя.-К.:
Рад.школа, 1991.-78с.

Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх.
Навчально-методичний посібник.- К.:ВіАн, 1996.- 352с.

Оржеховська В.М. Формування соціальної відповідальності учнів у сучасній
школі // Педагогіка і психологія.- 1996 — №4. -С.25-31.

Раевская З.Д. Преодоления девиантного поведения школьников совместными
усилиями школы и семьи // Дисциплина и предупреждение педагогической
запущенности школьников.- Кишинев: Штиинца, 1991.-С.153-159.

Похожие записи