Штангей Вікторія Вікторівна,
вчитель початкових класів,
Мошурівська ЗОШ І-ІІІ ст.
Тальнівської районної ради
Етична культура як органічна частина внутрішнього світу людини
“Шановні колеги! Чи зможемо ми з Вами обійняти неосяжне? Таким
неосяжним є виховання Культури…
Нам потрібно буде, як бджілкам, збирати кожну крупинку досвіду і
складати освіту як вогнище Культури. Можливо, потрібно висікати на наших
щитах закон: Культура є Сутність, Дух, Зміст, Причина, Істина, Світло,
Шлях виховання і навчання».
Шалва Амонашвілі
Культура є органічною частиною внутрішнього світу людини, що
визначає її етичні, естетичні, світоглядні цінності і норми, традиції і
звички. Вона виявляється у поведінці, способі життя, мисленні, ставленні
до навколишнього світу, праці. Культура об’єднує в собі освіту, науку,
мистецтво і релігію. Історичний досвід доводить, що коли людство ставить
культуру змістом свого життя, то воно успішно просувається вперед. Коли
ж порушуються закони культури, то людство охоплює катастрофа . І що
характерно, що її наслідки останнім часом супроводжують людство у
вигляді жадоби до слави, лицемірства, жорстокості, хамства. Виховання
етичної культури кожної людини потребує участі насамперед сім’ї,
засобів масової інформації, держави, її лідерів, закладів культури і
мистецтва. Цей процес надзвичайно складний і довготривалий. Велику роль
у формуванні етичної культури людини відіграє освіта у всіх її формах і
рівнях. Саме вона існує для виховання і формування особистості. Саме
вона передає новим поколінням знання, досвід, основні цінності і норми,
що визначають поведінку людей.
Головним призначенням етичної культури є накопичення, розвиток і
вдосконалення усього того, що облагороджує життя людини, створює в
суспільстві атмосферу гуманності, надихає на творчість.
Важливо, щоб основною цінністю ставала вільна, гуманна особистість.
Тому освіта повинна бути творцем культури. Таке поняття, як «культура в
освіті», а недаремно воно піднімається останнім часом нашими метрами
педагогіки на всіх освітянських рівнях, має осмислюватися значно ширше і
глибше. Призначення освіти ХХІ століття повинно рухатися від людини
освіченої – до людини культурної, щоб не було порожньої, бідної душі із
розвиненим інтелектом. Ми уже пересвідчилися, що сучасні навчальні
програми геть забули про таке поняття, як «виховання душі». У що можуть
повернутися знання в руках бездушної людини? Нажаль поки що це лише
привабливе гасло. На шляху до виховання людини з високою етичною
культурою треба чимало працювати у змісті навчання і виховання,
олюднення середовища навколо дитини, взаємодії з батьками,
громадськістю.
Збагатити наші знання щодо цього дає змогу осмислення спадщини
наших великих класиків педагогіки. У їхніх працях великими буквами
прописана кожна сторінка: «Учитель повинен приходити до школи за
покликанням».
Але чому, обравши собі професію за велінням серця, ми забуваємо, що
кожну дитину ми повинні відчувати серцем. Кожне своє слово, яке
промовляємо до дитини, повинні перепустити через серце. Кожен предмет,
шановні мої колеги, ми повинні викладати мовою серця, бо ми є учителями
життя.
Класики педагогіки кажуть, що учитель покликаний бути героєм духу,
але подвигів так мало.
Що учитель – художник життя. Як красиво звучить, але намальовані
нами картини чомусь бліді.
Ми виховуємо, але довкола нас так багато невихованих.
Ми любимо своїх учнів, але вони чомусь недолюблюють нас.
Ми даємо знання, а діти не радують нас своїми знаннями.
Розуміючи це, ми видаємо накази, інструкції, вводимо нові
технології, переймаємо досвід, забезпечуємо кожну школу комп’ютерними
класами. Чекаємо довгожданого оновлення школи, а його немає. Справа у
кожному із нас. Оновлюється учитель – оновлюється школа.
Деградує учитель – деградує школа.
Що із школою, те й з суспільством.
На думку В.О.Сухомлинського, школа стає осередком культури тільки
тоді,коли в ній панують 4 культи: Батьківщини, людини, матері і рідного
слова.
«Мовна культура – це дзеркало духовної культури. Виховання
чутливості до слова і його відтінків – одна з передумов гармонійного
розвитку особистості. Від культури слова до емоційної культури, від
емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин –
такий шлях до гармонії знань і моральності». В.О.Сухомлинський.
Основною метою освіти сьогодні є формування етичної культури
особистості: культури його мислення, культури спілкування, культури
поведінки. Важливо навчити вмінню мислити, аналізувати ситуацію,
адекватно оцінювати результати, добувати і використовувати інформацію.
Вже з початкових класів необхідно формувати етичну культуру.
Молодший шкільний вік найсприятливіший для розвитку пізнавальних
здібностей. Дитинство – це такий стан, в якому поєднані разом почуття і
розум. У цьому віці у школярів починається формуватися уявлення про
основні морально-етичні цінності. Їх провідною діяльністю стає навчання,
зростає здатність до логічного мислення і самодисципліни, а також до
спілкування з ровесниками та дорослими згідно зі встановленими
правилами. Етика передбачає певні особливості організації
навчально-виховного процесу в початкових класах. Зважаючи на те, що
молодші школярі емоційно вразливі, у них здебільшого переважає
конкретно-образне мислення та нестійка увага.
Провідними формами роботи з дітьми повинні бути рольові та
імітаційні ігри, обговорення казок, оповідань, потрібно проводити
бесіди, практикувати тестування, розв’язувати ситуативні завдання.
Доцільно використовувати інтерактивні технології, метод проектів.
Молодші школярі найвимогливіші до вияву етичної поведінки вчителя,
оскільки це пов’язано із закономірностями розвитку їх психіки.
Дитина потребує позитивних емоцій, атмосфери емоційного комфорту.
Як ми спрацюємо, такою і буде її поведінка.
А тому саме етика за своїм внутрішнім змістом впливає на формування
свідомості, особистісних цінностей, коригує емоційно-вольовою сферою,
стилем життя та діями людини.
Етична культура є атмосферою розвитку таланту.
†
?
Ae
s°
„
¤`„
Ae
hz
hz
hz
&
яд, навчальні вміння і навички, а саме головне, торкаємось душі
маленької особистості. Чи задумувався хто коли небудь над тим, стільки
душевних ран завдано дітям в пориві нестриманості, поганого настрою,
тощо.
Саме емоційна залежність дитини від учителя – один із найважливіших
аспектів впливу педагогічної етики на соціально-психологічний та
розумовий розвиток учня. Не зроблю великого відкриття, коли скажу, що
школярі, які навчаються у вчителів з високим рівнем загальної культури,
значно відрізняється від школярів, які мають учителів з низьким рівнем
культури за такими параметрами: врівноваженість, щирість, відвертість,
доброта, високі інтелектуальні можливості. Створена атмосфера довіри і
комфортності в класі сприяє відгуку учнів на індивідуальність учителя,
виявленню моральних якостей.
Учитель повинен інтуїтивно відчувати, коли необхідно допомогти,
поспівчувати, підтримати, похвалити учня, розрядити напруження. Для
сучасного вчителя, який дотримується етичних засад своєї професії,
важливо проникнути у світ дитинства й пізнати його особливості. Це
показник вміння вчителя бачити внутрішню природу дитини та глибоко її
розуміти.
Отже, на розвиток мислення, етичної культури, відповідальності за
свої поступки впливають такі чинники:
особистість педагога;
готовність до співпраці;
відсутність почуття тривоги в процесі навчання та виховання;
віра в дитину;
ставлення до неї як до особистості;
підтримка і визнання її успіхів;
оптимістичне прогнозування позитивних змін.
А це, в свою чергу, залежить від формування етичної культури,
етичної компетентності учителя початкових класів, його вмінню володіти
арсеналом відповідних педагогічних засобів.
Пам’ятаймо, що особистість виховується особистістю, доброта –
добротою, любов – любов’ю, чесність – чесністю, порядність – порядністю,
культура – культурою. Адже навчати й виховувати потрібно в любові,
красі, терпінні.
Та хочеться уточнити, що виховувати у любові потрібно не у всякій,
а тій, яка терпить, вірить, надіється. У красі, але не у всякій, а тій,
яка облагороджує. У терпінні, але не у всякому, а тому, що здатне до
самопожертви.
Чи здатні ми до такого? Пройдімося коридорами школи і
прислухаймося.
Ось припізнився учень на урок, мнеться біля дверей.
Ти що, не знаєш порядку? Стій до кінця уроку, – гримає учитель.
Так, дисципліна повинна бути. Але не будьмо жорстокі. Просто
скажіть:
Я чекаю на тебе, добре, що прийшов.
Що хворів і не вивчив? А мене це не обходить. Ось на контрольній покажеш
свої знання, – обуренню учителя немає меж.
А можливо краще так:
Ми усі хвилювалися за тебе і готові допомогти. Без тебе було сумно.
Знову нічого не вивчив?
Стійте, колего, не спішіть кидати наступне слово. Проявіть оте
терпіння. Адже ви, саме ви, носій Культури. Не проявляйте безтактність,
нестриманість, грубість. Культуру чи безкультур’я будемо виховувати у
дитині?
Ваші учні постійно порушують дисципліну, не виховані? Невже у
самого завзятого правопорушника десь там, у глибині душі, не залишився
отой добрий, допитливий хлопчик? Ми взиваємо до совісті, яка заснула.
Так кому, як не нам її розбудити.
А Шалва Амонашвілі скаже: «Опустіть дитину у море добра і зло
потоне».
Давайте ще і ще раз читати наших класиків. Шукаймо там, на
нетлінних сторінках мудрі поради А.Макаренка, В.Сухомлинського,
К.Ушинського, О.Захаренка, Ш.Амонашвілі.
Я.Корчак – совість педагогіки. Тут ми знайдемо пораду, як виховати
її в собі, а потім подарувати своїм учням.
В.Сухомлинський – серце педагогіки. Учімося бережно нести у своїх
руках чашу повну любові до дітей. Не розхлюпаймо тільки.
К.Ушинський – дух народу. Учімося виховувати своїх учнів на
традиціях свого народу, любові до мови, Батьківщини. Тільки не
запізнімося.
Ш.Амонашвілі – для мене його педагогіка Віри, Надії, Добра, Краси,
Любові є подарунком небес. Низько вклонімося і подякуймо йому за це.
Шалва-учитель стверджує, що дитину потрібно навчати в культурі. Що
головне завдання кожного вчителя – виховувати культуру в кожній
особистості, починаючи, звичайно з себе. Бо істинне виховання дитини – у
вихованні самих себе. Культуру потрібно не прищеплювати дитині, а
розвивати, ростити, виховувати, оскільки зародки її присутні в душі
кожної людини з народження. Усі дорослі, що оточують дитину, повинні
розуміти, яка відповідальність покладена на них. Бо від кого діти
навчаються злословити, грубити, обманювати? На жаль від нас, дорослих.
Тому задумаймося, яку виняткову роль відіграє перший учитель у
навчанні і вихованні молодшого школяра. Від того, як сприймає учень
вчителя, залежить його ставлення до навчання і до школи. Отож,
особистісні якості педагога мають великий вплив.
Морально-етичні норми, різні цінності, знання, вміння несуть у собі
особисті риси вчителя, його світогляд. Педагог передає дітям свій
характер, а гуманний педагог є зразком людяності. Щоби сформувати етичну
культуру, потрібно, щоб кожна бесіда, певний текст чи ситуація етичного
змісту обговорювались у порівнянні добро-зло. Вихованець, який хвалить
доброчинність, може нею оволодіти, а засуджуючи людське зло, зможе й
уникнути його. Виходячи з цього, проводьмо уроки духовності,
уроки-роздуми, уроки серцезнавства, добротворення, сумління, каяття,
дивування, краси, мислення, людяності, любові. Спілкуючись з дітьми, ми
повинні постійно старатися звертати увагу на особисті почуття, думки,
які вони переживають в собі. Старатися викликати в них власну оцінку,
погляди, відношення.
Дійсне виховання культури – це стан душі, наше відношення до
морально-етичних цінностей, у прагненні до самовдосконалення. А щоб
цього досягти у вихованні дитини – у першу чергу виховуймо все це в
собі. Виховуймо в собі справжню, нелицемірну любов, бо діти уміють
відрізнити фальш.
Шановні колеги, з усього прочитаного залиште собі усе, що знайшли
цінним і потрібним. Додайте ще до цього свою творчість та станьте для
своїх учнів зразком високої культури, інтелекту.
Насамкінець хочеться процитувати Ш.Амонашвілі: «Учителю, будь
сонцем, що випромінює людське тепло; будь благодатним грунтом для
розвитку людських почуттів; сій знання не лише в пам’яті і свідомості
твоїх учнів, але , в першу чергу, в їхніх душах і серцях. Тільки в цьому
випадку знання на твоїх уроках можуть стати сходинками морального
становлення для кожного твого вихованця».
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
