Дипломна робота

Шляхи виховання культури поведінки у дошкільників.

ПЛАН

І. Вступ. Актуальність теми.

Значення і необхідність формування культури поведінки у дітей
дошкільного віку.

Погляди педагогів класики на дану проблему.

Сучасні підходи до необхідності формування культури поведінки у дітей.

ІІ. Основна частина.

Аналіз ускладнення програмових завдань.

Методика формування культури поведінки у дітей молодшого та старшого
дошкільного віку.

Роль сім’ї у моральному вихованні дітей.

ІІІ. Практична частина.

3.1. Формування мети, гіпотези та завдань педагогічного дослідження.

3.2. Планування роботи з дітьми по формуванню культури поведінки на
основі констатуючого експерименту.

3.3. Проведення констатуючого експерименту.

3.4. Проведення формуючого експерименту.

3.5. Загальні висновки.

ІV. Література.

V. Додатки.

І. Вступ. Актуальність теми.

Я обрала тему моєї курсової роботи не випадково. Адже на сьогоднішньому
етапі розвитку української педагогічної науки тема формування основних
культурних засад у підростаючого покоління є дуже актуальною.

Багато педагогів вивчали дану проблему, вони вважали, що в процесі життя
індивіда відбувається його взаємодія з навколишнім середовищем, яке
впливає на нього. Але зовнішні обставини впливають на дитину через
внутрішні умови, через ті якості, що в неї сформулювалися раніше. При
цьому в організмі, що розвивається, виникають суперечності між вимогами,
які ставить життя і суспільство до особистості, і тим, чим воно вже
володіє. Звідси прагнення людини до дальшого пізнання світу, до
збагачення свого досвіду.

Насамперед, дитині з малих років потрібно прищепити етикет. Етикет
виражає зміст тих чи інших принципів моральності у широкому розумінні
слова.

Етикет – важлива частина загальнолюдської культури, моральності, моралі,
у добрі, справедливості, людяності – в області моральної культури і у
красі, порядку і благоустрої.

Поняття культури поведінки дошкільника можна визначити, як сукупність
корисних для суспільства стійких форм повсякденної поведінки в побуті, у
спілкуванні, у різних видах діяльності.

Культура поведінки не зводиться до формального виконання етикету. Вона
тісно пов’язана з моральними почуттями та уявленнями і, в свою чергу,
підкріплює їх.

У змісті культури поведінки дошкільнят можна умовно виділити наступні
компоненти: культура діяльності, культура спілкування,
культурно-гігієнічні навички і звички.

Культура діяльності проявляється в поведінці дитини на заняттях, в
іграх, під час виконання трудових доручень.

Формувати у дитини культуру діяльності – це значить виховувати в неї
звичку утримувати в порядку місце, де вона працює, навчається, грається;
звичку доводити до кінця розпочату справу, бережно ставитись до іграшок,
речей, книг.

Навчити дитину скрізь і в усьому поважати суспільство в цілому і кожного
його члена окремо та ставитися до них так, як він ставиться до себе, і
щоб інші так само ставилися до нього. У повсякденній практиці людські
стосунки далеко не всіма і не завжди здійснюються. А тим часом культура
– людських відносин, спілкування людей між собою відіграють важливу роль
у житті. Якщо дитина культурно спілкується з близькими, знайомими, вона
буде так само поводитися і зовсім з незнайомими людьми.

Тому об’єкт мого дослідження – роль і процеси виховання культури
поведінки у дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження – шляхи виховання культури поведінки у дошкільників.

Мета дослідження – полягає в тому, щоб дослідити як формується культура
поведінки дітей дошкільного віку.

1.1. Значення і необхідність формування культури поведінки у дітей
дошкільного віку.

Дошкільне дитинство – короткий, але важливий період ствердження
особистості. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишній
світ, у неї починає формуватися певне ставлення до людей, до праці,
виробляються навички і звички правильної поведінки, складається
характер.

У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється
моральному вихованню підростаючого покоління.

Одним із напрямів у моральному розвитку дитини є виховання культури
поведінки.

Все починається з дитинства. Виховання моральності починається з
колиски. Коли мати посміхається дитині, радується йому – це вже
виховання найглибшої моральності, його дружнє ставлення до світу. Далі –
дитячий садок, потім школа. Центральна фігура в суспільстві, від якої
залежить його майбутнє – це педагог. Об’єднати нас може тільки висока
культура.

Культура цінна для всього людства. Тільки культура може допомогти нам,
адже її відсутність – причина багатьох лих. Це актуальне питання нашого
суспільства і я вважаю, що потрібно приділяти більше увагу підростаючому
поколінню.

Із самого раннього дитинства дитина вступає в складну систему взаємин з
оточуючими людьми (вдома, у дитсадку та ін.) і здобуває досвід
суспільної поведінки. Формувати у дітей навичок поведінки, виховувати
свідоме, активне ставлення до дорученої справи, товариство, потрібно
починати з дошкільного віку.

В дитячому садку для цього чимало можливостей. У процесі повсякденного
спілкування з однолітками діти вчаться жити в колективі, опановують на
практиці моральні норми поведінки, що допомагають регулювати стосунки з
оточуючими.

Працюючи з дітьми, вихователі приділяють велику увагу формуванню їхнього
поводження на заняттях, в іграх, праці і недостатньо оцінюють можливості
повсякденної побутової діяльності, найчастіше проходячи повз ті
педагогічні цінності, що таїть у собі повсякденне життя дошкільної
установи.

В силу того, що діти роками відвідують дитячий садок, з’являється
можливість вправляти їх у гарному поводженні багаторазово, і це сприяє
виробленню звичок.

Щодня діти вітаються і прощаються, прибирають після гри іграшки,
вмиваються, одягаються на прогулянку і роздягаються. Щодня дітям
доводиться акуратно вішати одяг, ставити взуття та ін. В усіх цих
ситуаціях діти не тільки практично опановують різні навички й вміння,
але й освоюють визначені норми поводження в колективі однолітків.

Привчаючи дітей вітатися зі своїми товаришами, вихователь використовує і
ранковий прихід у дитячий сад і зустрічі з завідувачем, музичним
керівником, кухарем і т.п. Багаторазові вправи допомагають дитині
усвідомити загальне правило: «Вітатися треба з усіма, кого побачив у цей
день уперше». Такий постійний зв’язок формує у дітей позитивну звичку.
Має значення і те, як буде сказано дітьми «Вітаю вас» чи «Добрий ранок»,
адже зовнішня форма увічливості виражає повагу і доброзичливе ставлення
до навколишнього. Одні вітаються охоче і привітно, інші – тільки після
нагадування, треті – на тільки не вітаються, але й зовсім здороватися не
хочуть. Однак не варто кожен випадок привітності розглядати як факт
появи неввічливості. Краще розібратися, чому дитина не привіталася, і
допомогти їй справитися. Нерідко діти вітаються формально, не розуміючи
змісту цього правила.

Наприклад: Сашко входить у групу і відразу направляється до іграшок.
Вихователь нагадує хлопчику, що спочатку потрібно привітатися. Дитина
відповідає: «Я вже здоровався там…» і рукою показує на двері. Це
свідчить, що хлопчик не розуміє, чому при вході треба вітати один
одного. Вихователь пояснює Сашку, що, вітаючись, люди бажають один
одному гарного здоров’я і настрою. Тільки в єдності моральних знань і
поведінки можна вирішувати задачі морального виховання дошкільників.
Важливий також приклад дорослих – співробітників дитячого саду і батьків
– їхня привітність і доброзичливість при зустрічах передаються дітям.

Педагог повинен використовувати кожну ситуацію в повсякденній і
побутовій діяльності, щоб на практиці показати дітям, що і товариш може
прийти на допомогу, тільки треба його про це чемно попросити, і потім
подякувати за зроблену послугу.

Дорослі мають із самого дитинства виховувати у дітей чуйність,
готовність прийти на допомогу. «Якщо товаришу важко, допоможи йому»,
«Якщо тобі важко – звернися по допомогу» – ось правила, якими повинні
керуватися діти в повсякденному житті.

Вихователь на конкретних прикладах пояснює дітям необхідність і
доцільність кожного правила поведінки. Усвідомивши цінність правил, діти
починають активно ними користатися, і поступове поводження за цими
правилами стає для них нормою поведінки.

Перед вихователями дитячого закладу стоїть задача: виховати у дітей
дбайливе ставлення до речей. Рішення цієї задачі жадає від педагога
великого терпіння. Малят вчать вішати одяг, складати речі. Постійно на
конкретних прикладах педагог може показувати дітям, як важливо і
необхідно дотримувати це правило: коли всі речі на місці, можна швидко
одягтися, речами зручно користатися, і вони краще зберігаються.

Створення культурних звичок починається з виховання акуратності й
охайності. Вже з трирічного віку дитина може сама з деякою допомогою
дорослих одягатися, застелити своє ліжко, може допомагати в прибиранні
кімнати.

Культура їжі, вміння культурно вживати їжу – одна з перших навичок, що
повинна виховуватись у дитини. Перед їжею обов’язково вимити руки, вміти
користатися ложкою, вилкою, не бруднити скатертину й одяг під час їжі –
все це можна виховувати тільки шляхом постійного спостереження і
систематичних вказівок з боку дорослих.

З раннього віку слід виховувати у дітей любов і звичку до праці. Варто
вважати найважливішим правилом виховання: «Не роби за дитину того, що
вона може зробити сама».

Вміння жити в колективі однолітків, має велике значення для майбутнього
школяра.

Потрібно щодня, використовуючи кожне перебування дитини в дитячому
садку, дати йому можливість опанувати необхідними нормами моральної
поведінки в колективі однолітків.

У дошкільників у різноманітних іграх і спостереженнях, в процесі праці з
самообслуговування і виховання нескладних доручень необхідно формувати
навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і
однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі
користуються.

Виховний вплив педагогів і батьків на дітей повинен бути єдиним,
постійним і послідовним.

В “Програмі вихованні навчання в дитячому садку” сформульовані завдання
і зміст морального виховання в цілому і його складової частини –
виховання культури поведінки з урахуванням вікових особливостей.

Ефективним засобом виховання є правильно організовані режим, заняття,
ігри та різноманітна самостійна художня діяльність.

Завдання виховання культури поведінки у програмі розглядаються як
складова частина морального виховання і сформульовані вони у вигляді
цілком конкретних вимог: прищеплення дітям необхідних гігієнічних
навичок, культури вчинків в різних ситуаціях і позитивних
взаємостосунків у різних видах діяльності; виховання певних елементів
моральної свідомості і моральних почуттів, які повинні сформуватись у
дітей при їх постійному ознайомленні з навколишнім світом, формування
початкових елементів трудового виховання. Всі ці завдання зорієнтовані
на вік дітей і розміщені в різних розділах програми.

Такий принцип викладання програмних вимог дозволяє вихователю заповнити
моральним змістом різноманітну діяльність дітей, організувати їх щоденне
спілкування. Цілеспрямовано формуючи в них такі моральні якості як
гуманізм, колективізм, патріотизм у їх первісній основі.

Важливий показник культури діяльності – це природна тяга до цікавих,
змістовних занять, уміння цінувати час. В старшому дошкільному віці
дитина вчиться регулювати свою діяльність і відпочинок, швидко і
організовано виконувати гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це
буде доброю основою для формування в неї навичок ефективної організації
праці.

Для визначення досягнутого у вихованні культури трудової діяльності
можна використати такі показники, як уміння і бажання дитини працювати,
інтерес до виконуваної роботи, розуміння її цілей і суспільного змісту;
активність, самостійність; виявлення вольових зусиль в досягненні
потрібного результату; взаємодопомога в колективній праці.

1.2. Погляди педагогів класики на дану проблему.

Сучасні наукові уявлення про виховання як процесу цілеспрямованого
формування і розвитку особистості склалися в результаті тривалого
протиборства ряду педагогічних ідей.

В. О. Сухомлинський писав: «виховання – це багатогранний процес
постійного духовного збагачення і відновлення – і тих, хто виховується,
і тих, хто виховує». Тут уже яскравіше виділяється ідея
взаємозбагачення, взаємодії суб’єкта та об’єкта виховання.

Важливу роль у підготовці людини до життя К. Ушинський відводив її
моральній вихованості. Моральне виховання дитини слід починати з
найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути
спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів:
патріотизму й гуманізму, любові до праці та дисциплінованості, чесності
й правдивості, почуття обов’язку і відповідальності, власної гідності та
громадського обов’язку, скромності, твердості волі й характеру та ін.
Головними методами і засобами морального виховання дітей та молоді є
переконання, заохочення і покарання (але в жодному разі не тілесні),
власний приклад вчителя, а також батьків і старших, правильний режим
навчання тощо. Особливе місце у моральному вихованні вчений відводив
фізичній праці, вважаючи за потрібне правильно поєднувати її з працею
розумовою. У статті «Праця в її психічному і виховному значенні» він
наголошує на великому значенні фізичної праці у вихованні дітей та
молоді, у розвитку суспільства загалом. Пропонує залучати дітей до
різних видів праці, виходячи з практичних потреб школи і сім’ї:
самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам по господарству,
праця в саду й на городі, допомога вчителям у виготовленні наочного
приладдя та ін. Організовувати дитячу працю слід таким чином, щоб діти
отримували від неї насолоду, не перевтомлювалися.

Видатний педагог В.О. Сухомлинський вважав, що все починається з
дитинства, що моральне обличчя підлітка залежить від того, як
виховувалась людина в дитинстві. Вища нервова система досягає у
дошкільника досить високого рівня розвитку. Він дуже активний, діяльний
і рухливий. Не можна вважати, що від природи дошкільник здатний до
постійного руху. При достатньому інтересі він стає досить стриманим,
дисциплінованим і посидючим, але його енергії і потребі в руках треба
давати розумний вихід: активні й різноманітні заняття на уроці, щоб
молодший учень, міг керувати собою, при тому виховувати в ньому культури
поведінки, доброзичливе ставлення до оточуючих.

Радянський педагог А.С. Макаренко писав: «Я упевнений, якщо людина
погано вихована, то в цьому винятково винуваті вихователі. Якщо дитина
гарна, то цим він теж зобов’язаний вихованню, своєму дитинству. Ніяких
компромісів, ніяких середин не бути може. Тим більше обурливо і досадно,
якщо люди, яким довірене було виховання дітей, не тільки не захотіли
скористатися цією великою могутністю педагогіки, але й обмежилися
простим спостереженням, простим вивченням дитини, поділом усіх дітей на
розряди, на окремі біологічні групи і т.п. Людина погана тільки тому, що
вона знаходилася в поганій соціальній структурі, у поганих умовах.

Не можна порушувати питання про виховання в залежність від якості чи
таланту окремо узятого вчителя».

Виховати людину, говорив Макаренко, це значить виховати в нього
перспективні шляхи. Виховання перспективних шляхів у житті дітей,
молоді, не повинне йти самопливом, від випадку до випадку. У Макаренко
діяла послідовна «система перспективних ліній», які він назвав «теорією
завтрашньої радості», тому що в ній поєднувались різноманітні радісні
перспективи. Це одна з найцінніших педагогічних знахідок Макаренко. Його
«система перспективних ліній» допомагає вчителю обирати перспективні
шляхи своїм вихованцям, викликати до життя ту «завтрашню радість», без
якої людина «не може жити на світі», вчить організовувати життя і
діяльність колективу учнів так, щоб у звичайній справі не було
буденності, сірості.

Перспективні лінії повинні привертати увагу дітей, молоді «загальним
видом задоволення, але це задоволення ще не існуюче. Під час руху до
нього виникають нові завтрашні плани, тим більше притягальні, чим більше
зусиль вкладено на подолання різних перешкод».

Перспектива – мета, що ставиться перед колективом і її треба досягти.

Таким чином, «система перспективних ліній» покликана не тільки викликати
прагнення людини до все більш коштовних трудових перспектив, але і
пробуджувати його мрію про високі моральні вершини.

Ціль його виховання – виховати колективіста. Він розробляє багато
проблем виховання, у тому числі і проблему виховання особистості і
колективу.

1.3. Сучасні підходи до необхідності формування культури поведінки у
дітей.

За останнє десятиріччя система освіти в Україні істотно змінилася. В
сучасній освіті значно зросла варіативність типів навчальних закладів,
з’явилися численні авторські школи, що пропонують власні програми
навчання дітей дошкільного і початкового шкільного віку, що безумовно
формує нові вимоги до педагога.

Життя все наполегливіше ставить задачу перегляду характеру взаємодії
педагога з дітьми в педагогічному процесі дошкільної освітньої установи.
Це неоднозначна, багатопланова задача пов’язана з установками педагога і
необхідністю зміни їх, що припускає усвідомлення сучасних цілей освіти.

Оволодіння новою педагогічною технологією жадає від педагога достатніх
знань психології дитини, усвідомленого підходу до вибору методів і
доцільності їхнього використання в роботі, з урахуванням знань
особливостей дітей і неприпустимості твердого тиску на них у процесі
присвоєння соціального досвіду. Нова технологія виводить педагога на
позиції, що забезпечують розвиток почуття успішності кожного учасника
педагогічного процесу, формує в дитини бажання вчитися і пізнавати світ.

На даний час існують кілька підходів до виховання:

1. Виховання ґрунтується на загальнолюдських цінностях (В.О.
Караковський – один із засновників цієї програми). У вихованні виділити
вічні цінності: Земля – загальний дім всього живого, родина – виховує
своє покоління, батьківщину – унікальна батьківщина кожної людини
(вивчення історії батьківщини, краю, побуту…),
фізичного/розумового/щиросердечної праці, цінність знань, цінність
культури (духовного життя, прекрасного), цінність світу, цінність людини
– все в світі спрямовано на людину.

2. Демократичний, гуманістичний характер виховання: ідея взаємодії
базується на взаєморозумінні, взаємоповаги, педагог повинен враховувати
особистість дитини (радитися, поважати права дітей, їхні інтереси, учень
– суб’єкт виховання), ідея емоційного стимулювання в процесі діяльності
(знання, засвоєння без радості – погано).

3. Культурознавчий підхід розглядає виховання як процес оволодіння
культурою. Культура – найвищий рівень можливостей особистості. Показники
культури: широта кругозору, вміння користатися знаннями, рівень
сформованості світогляду. Світ цивілізованої людини – світ культури,
передача дітям культури минулих поколінь. Творча активність людини.
Культура знань: уміння засвоювати знання, вміння працювати з матеріалом,
застосовувати знання. Культура творчих дій: створювати нове на базі
отриманих знань. Культура почуттів і спілкування: адекватна реакція на
щось, вміння виражати радість, уміння поводитися при вираженні своїх
почуттів, уміння спілкуватися без конфліктів. Зміст виховання пов’язаний
зі змістом культури.

Цікаві підходи, що найбільше відповідають можливостям відновлення
виховної діяльності представлені в концепціях Бондаревської Є.В.,
Газмана О.С., Таланчук Н.М. та ін.

Загалом, педагоги висувають загальну мету: виховання – як відродження
культури і моральності. У концепції для реалізації мети визначені
змістовні базові компоненти, що включають:

Реалізація базового змісту виховання спирається на принципи гуманізації
і найтіснішим образом пов’язана з гуманітаризацією освіти.

Найважливішими принципами реформування педагогічної освіти повинні
бути: спрямованість до загальнолюдських цінностей, спрямованість до
педагогічної культури, спрямованість до дітей, навчального закладу,
спрямованість до індивідуальності, творчого потенціалу дитини. .

Як основні цінності виділені:

людські: соціальний захист особистості, допомога, підтримка його
індивідуальності, творчого потенціалу;

духовні: сукупний досвід людства, відбитий у філософських теоріях і
способах мислення;

практичні: способи практичної діяльності, перевірені практикою
освітньо-виховної системи;

особистісні: здатність, індивідуальні особливості особистості, власної
життєтворчості. Інтреналізація цих цінностей складає світову культуру.

Базові компоненти культури: гуманістична позиція й особистісні якості;
філософські теорії і творче мислення; досвід творчої діяльності,
обґрунтування власної діяльності як системи (дидактичної); культура
поведінки, способи саморозвитку і саморегуляція особистості.

ІІ. Основна частина.

2.1. Аналіз ускладнення програмових завдань.

Унікальність періоду дошкілля порівняно з подальшими віковими етапами
становлення особистості полягає в тому, що він створює основи саме
загального розвитку дитини. Формуються не лише ті якості психіки, що
взагалі характеризують культуру поведінку дитини, її ставлення до
навколишнього світу, а й такі, що проектують на майбутнє і виявляються у
важливих психологічних новоутвореннях.

Тому важливо при формуванні методів і прийомів виховання культури
поведінки у дошкільнят застосовувати програмові завдання, на постійній
основі ускладнюючи їх із врахуванням вікової категорії.

Група раннього віку. Завдання:

— розвивати емоційно-позитивне ставлення до спілкування з дорослими,
формувати здатність до наслідування;

— активізувати інтерес до різних людей, прагнення до спілкування і
спільних дій з ними;

— виховувати доброзичливе ставлення до людей, дбайливе ставлення до
природи; розвивати позитивні взаємини з дорослими, дітьми в сім’ї,
дитячому садку. Формувати правила безпечної поведінки.

В дошкільному закладі слід формувати уявлення про дорослих, які
працюють з дітьми: знати вихователя помічника вихователя, їхні імена,
викликати позитивне ставлення до них, бажання спілкуватися і діяти
спільно з ними. Розвивати доброзичливе ставлення до ровесників, уміння
гратися поруч, не заважати іншим, заохочувати спільні дії.

Результати:

— діти знають близьких людей, виявляють інтерес до них, бажання
спілкуватися, вітають їх, дякують їм;

— розуміють прості вимоги-заборони дорослого щодо елементарних правил
безпечної поведінки;

— виявляють бажання допомагати дорослим, інтерес до ігрових імітацій цих
дій;

— цікавляться діями вихователя, помічника вихователя, виявляють бажання
спілкуватися з ними й дітьми в групі, спільно діяти;

— вміють самостійно мити руки, користуватися ложкою, серветкою, пити з
чашки; беруть участь у роздяганні і одяганні, за допомогою дорослого
скидають у певному порядку і складають одяг.

Перша молодша група. Завдання:

— виховувати чуйне ставлення до близьких людей;

— поглиблювати знання дітей про правила спілкування, вчити ввічливих
форм звертання та відповіді;

— формувати уявлення про приміщення групи дитячого садка;

— розвивати прості взаємини дітей, стимулювати спільні дії;

— виховувати бажання наслідувати дії дорослих у спільній діяльності, під
час виконання простих доручень, у процесі гри; формувати вміння цінувати
результати праці дорослих, бережливе ставлення до рослин і тварин;

— стимулювати правила безпечної поведінки.

У дитячому садку необхідно розширювати уявлення про дорослих (медична
сестра, музичний керівник), які працюють у закладі, їхні імена та роль у
житті дитячого садку. Вчити ввічливих форм спілкування з педагогами та
дітьми, розвивати вміння спокійно вислуховувати людину, дякувати за
послугу, допомогу, відповідати на вітання, просити про послугу,
співчувати, не заважати іншим.

Формування вміння підтримувати порядок: свої речі зберігати у шафі,
прибирати іграшки на місце, додержувати чистоти на своєму місці за
столом; стимулювати допомогу дітей помічникові вихователя.

Формувати уявлення про територію дитячого садка, майданчик групи, зелену
зону, про те, як дорослі прибирають її.

Створювати умови для спостережень за трудовими діями дорослих, розвивати
в дітей бажання допомагати їм у праці, спілкуватися з ними.

Результати:

— діти знають своє прізвище, імена близьких людей, педагогів; вітаються.
прощаються, ввічливо просять надати допомогу, дякують за послугу,
пропонують допомогу;

— використовують речі за призначенням, знають прості правила безпечної
поведінки;

— самостійно їдять, одягають і роздягаються за допомогою дорослих;
умиваються, користуються носовою хусточкою, складають свої речі,
іграшки;

— уміють вислухати іншого, не заважати, а також ділитися іграшками;

— цікавляться трудовими діями дорослих, примічають їх, намагаються
допомогти дорослим у їхній праці; відтворюють трудові дії в дитячий
діяльності.

Друга молодша група. Завдання:

— виховувати в дітей бажання підтримувати затишок;

стимулювати прагнення до самостійності, доброзичливе ставлення до
дорослих і дітей;

— розвивати товариські взаємини між дітьми, уміння спільно гратися і
діяти;

— розширювати уявлення про значення праці дорослих, орієнтувати дітей на
те, що вона спрямована на турботу про інших людей, дітей, природу;

— виховувати повагу до працюючих людей, дбайливе ставлення до предметів
рукотворного світу, бажання допомагати дорослим, діставати задоволення
від виконаного доручення; додержувати правил безпечної поведінки під час
користування деякими предметами побуту, спостереження праці дорослих.

В дитячому садку слід ознайомлювати дітей з працівниками закладу
(завідувач, кухар, двірник), їхніми іменами, характером роботи;
виховувати повагу до дорослих, які працюють для дітей.

Учити вітатися, дякувати, називати на Ви, ім’я та по батькові.

Формувати уявлення про те, що затишок, порядок у дитячому садку
залежать від їхніх спільних зусиль, бажання і взаємин. що всі речі є
спільними, ними мають право користуватися всі. Розвивати бажання і
вміння підтримувати порядок, учити прибирати іграшки, книги, будівельний
матеріал, допомагати дорослим у підготовці до занять, прибиранні, роботі
в куточку природи. Вчити чергувати в їдальні.

Створювати умови для роботи щодо підтримання порядку в груповій кімнаті
й на території дитячого садка.

Закріплювати культурно-гігієнічні навички, учити помічати неохайність в
одязі й за допомогою дорослого позбуватися її, зачісуватися, мити руки,
повертаючись з вулиці, перед їдою, після туалету; додержувати порядку
під час одягання і роздягання. Звертати увагу дітей на значення
зовнішнього вигляду для доброзичливих взаємин з оточуючими і для самого
себе.

Учити ввічливих форм спілкування з однолітками і дорослими, формувати
вміння слухати іншого. Вчити поступатися іграшкою, звертати увагу не те,
щоб іншому було зручно, відгукуватися на прохання і пропозиції.

Результати:

— діти розуміють значення добрих стосунків і порядку;

— знають прізвище, ім’я та по батькові близьких людей, домашню адресу;

— виявляють інтерес до підтримання порядку в дитячому садку;

— уміють ввічливо спілкуватися;

— вміють підтримувати свій зовнішній вигляд у порядку, охайно одягатися,
роздягатися;

— знають прості правила поведінки на вулиці, у громадських місцях;

— виявляють цікавість до трудової діяльності дорослих; додержують
культури споживання результатів їхньої праці.

Середня група. Завдання:

— продовжувати формувати свідомі навики турботи й піклування про
близьких людей;

— виховувати ініціативність у встановлені товариських стосунків з
однолітками, уміти виявляти турботу про молодших дітей;

— виховувати повагу до працюючих людей, захоплюватись їхніми професіями,
радіти результатам.

В дитячому закладі необхідно розвивати уявлення, що в садку є старші і
молодші діти. Залучати старших допомагати малюкам (одягати на
прогулянку, розповісти казку, заспокоїти, якщо дитина плаче). Виховувати
бажання спілкуватися із старшими дітьми для того, щоб учитися у них
нового, спільно гратися.

Розширювати коло знань дітей про предмети побуту, ознайомити з
електричними приладами, учити правил безпеки користуватися ними за
допомогою дорослого.

Учити дітей правил поведінки за столом. Закріплювати самостійні дії
вихованців щодо підтримання в порядку одягу, зачіски, взуття,
користування носовою хусткою, серветкою, запобігання захворюванням.

Результати:

— діти розуміють поняття родинного зв’язку, стосунків, взаємин;

— знають назву рідного міста, визначні місця;

— уміють виявляти посильну турботу про людей відповідно до їхнього віку;

— володіють необхідними культурно-гігієнічними навичками, знають правила
безпечної поведінки з предметами побуту, догляду за кімнатними рослинами
в умовах дитячого садка;

— прагнуть виконувати трудові доручення дорослих, діяти спільно з ними;

— відтворюють трудові дії дорослих в іграх, інших видах самостійної
діяльності.

Старша група. Завдання:

— розвивати самосвідомість дитини;

— розширювати етичні уявлення про добро, справедливість, чесність;

— виховувати повагу до праці дорослих, бережливе ставлення до її
результатів, елементи культури, їх використання;

— вчити відповідально ставитись до трудових доручень, доводити до кінця
розпочату справу;

— поглиблювати знання про правила безпечної поведінки;

— розвивати соціальні навички: розуміння інших людей, самоповагу.

Слід збагачувати взаємини дітей спільними справами, взаємною
відповідальністю й уважністю до інтересів кожного. Вчити бути
відвертими, доброзичливими, щирими, добросовісно виконувати доручення,
допомагати дорослим, піклуватися про малюків.

Учти хлопчиків поважати дівчаток, учити дівчаток бути ніжними,
уважними, дякувати за допомогу.

Заохочувати вихованців допомагати дорослим.

Результати:

— діти виявляють любов і повагу до батьків, близьких людей, оточуючих;

— вміють поводитися з людьми відповідно до їхнього віку, фізичного стану
та настрою;

— володіють навичками спілкування, не бояться визнати помилку, радіють
успіху інших;

— розуміють необхідність виконання дорослими своїх трудових обов’язків
для здобуття потрібного результату;

— допомагають дорослим у доступних дітям видах праці, додержують безпеки
практичної діяльності.

Підготовча група. Завдання:

— формувати відповідальне ставлення до зростаючих обов’язків найстарших
дітей у дитячому садку;

— виховувати готовність навчатися в школі;

— розвивати почуття належності до рідного народу, до їхніх інтересів;

— розвивати впевненість у собі, відповідальність, самостійність,
ініціативність;

— формувати свідоме ставлення до праці дорослих, власної діяльності;

— виховувати бажання переймати кращі зразки трудових дій дорослих,
шанобливо ставитись до них;

— додержувати правил дорожнього руху, безпеки праці.

В дитячому садку необхідно розвивати усвідомлення своїх обов’язків як
найстарших дітей у закладі, завтрашніх школярів, які готуються до
навчання в школі, допомагають дорослим, піклуються про малюків.

Закріпити знання про правила дорожнього руху, користування транспортом,
безпечної поведінки на вулиці.

Учити користуватись послугами магазину, бібліотеки, пошти, перукарні.

Результати:

— дошкільники усвідомлюють становище старших дітей у дитячому садку;

— мають знання про житло, догляд за ним, правила безпеки в користуванні
електроприладами, газом, водою;

— знають про основні засоби зв’язку, в разі потреби можуть скористатися
ними;

— виявляють готовність створювати комфортну обстановку для себе й інших
людей;

— проявляють інтерес до трудової діяльності дорослих, знають про її
суспільне і моральне значення;

— володіють елементарними вміннями організації самостійної діяльності,
її планування, обговорення зробленого, самоконтролю;

— мають уявлення про способи протипожежної безпеки, безпеку дорожнього
руху й поводження на вулиці, про безпеку праці;

— додержують відповідних правил поведінки в спеціально створених
ситуаціях;

— уміють користуватись послугами бібліотеки, магазину, пошти, перукарні.

2.2. Методика формування культури поведінки у дітей молодшого та
старшого дошкільного віку.

Плануючи виховну роботу, педагог повинен враховувати всі особливості
кожної вікової категорії окремо, із врахуванням психологічних та
фізичних особливостей дітей в групах дошкільного закладу.

Перша молодша група. Одна з задач виховання дітей I молодшої групи –
формування в них передумов морального поводження і культурно-гігієнічних
навичок. Діти третього року життя, що прийшли в дитячий садок,
відрізняються один від одного рівнем вихованості, володіють різними
навичками і тільки починають звикати до нового для них оточення. Звідси
– особливе значення в роботі з малятами здобуває індивідуальний підхід
до кожної дитини.

Насамперед, педагогу необхідно домогтися довіри дитини, тому що
вирішальним методом виховання малят служить безпосереднє спілкування з
ними вихователя.

Дитина молодшої групи особливо потребує постійні контакти з дорослими.
Від того, як вони складуться, і будуть розвиватися стосунки дитини з
дорослими, багато в чому залежить його взаємини і культура поведінки при
контактах з більш широким колом людей.

Створення передумов культурної поведінки малої дитини ведеться за
кількома напрямами. Одне з них – формування вміння грати і займатися,
гуляти і приймати їжу, спати під час тихої години, вдягатися й умиватися
разом із групою однолітків, поруч з товаришами, тобто в колективі. При
цьому у дітей розвивається почуття колективізму. Не менш важливо
прищепити інтерес до трудової діяльності дорослих, бажання допомогти їм,
а пізніше і самостійно виконувати нескладні трудові дії по
самообслуговуванню.

Виховання дбайливого ставлення до іграшок і речей, вміння переборювати
невеликі труднощі і доводити справу до кінця, почуття подяки за турботу,
слухняність і почуття симпатії, дружелюбність до дітей і дорослих – все
це основні програмні напрями педагогічної роботи вихователя в I
молодшій групі дитячого садку.

Важливою задачею в роботі з дітьми I молодшої групи дитячого саду є
виховання культурно-гігієнічних навичок – охайності, акуратності в
побуті, навичок культури їжі, як невід’ємної частини культури поведінки.

Щоб полегшити дитині освоєння нових навичок, необхідно робити цей процес
доступним, цікавим і захоплюючим. І робити це треба педагогічно тонко,
ненав’язливо. При цьому вихователю важливо враховувати вікову
особливість дітей третього року життя – прагнення до самостійності.

Повторюючи багаторазово в різних режимах такі дії, як самостійне
вдягання, причісування і т.д. доставляють дитині радість; діти освоюють,
що і, як і в якій послідовності треба робити.

Для більш легкого оволодіння визначеними навичками пов’язаними з його
засвоєнням, дії членують на кілька операцій.

Треба пам’ятати ще одну важливу особливість формування навичок
культурної поведінки у малят: в міру оволодіння новими діями дітям
хочеться неодноразово їх повторювати. Іншими словами, малята
перетворюють ці дії в гру. Вихователь включається в гру і направляє дії
дитини на закріплення навички. Повторюючи, таким чином, прийоми
правильних дій, маленькі діти починають більш ретельно їх виконувати.

Насамперед, варто запам’ятати: на початковому етапі засвоєння навички
квапити дітей ні в якому разі не можна, треба дати їм можливість
спокійно виконувати освоювані дії. Подібна обстановка дозволить зберегти
в них позитивно-емоційний настрій. Потрібно вміло спрямувати зусилля
дітей на більш цілеспрямовані дії. Для цього ефективні, наприклад,
непрямі прийоми попереджувального заохочення.

Інший, також дуже ефективний спосіб – використання ігор. При задоволенні
інтересу дитини до нових для неї дій, при кількаразовому їхньому
виконанні, навичка стає міцною. Для зміцнення навички варто також
використовувати заохочення малят за вдало виконане завдання.

Характер оцінки дій і вчинків змінюється відповідно до рівня закріплення
у дітей навичок культури поведінки. Якщо на початку зусилля дітей
постійно заохочуються й оцінюються позитивно, то надалі треба ставитися,
як до належного явища, оцінювати тільки якість дій.

Виховання моральних звичок здійснюється в процесі постійного ускладнення
взаємин дітей один з одним, у процесі їхнього росту і розвитку. Педагогу
важливо бачити, як відбувається моральний розвиток кожної дитини, як
змінюються прояви його стосунків до однолітків, до правил суспільної
поведінки. Для цього він гнучко і цілеспрямовано пропонує різні життєві
ситуації, заохочує і доброзичливе відношення дітей до однолітків. Крім
того, створює різні ситуації, як для виявлення рівня морального
розвитку, так і для формування досвіду доброзичливих проявів, що
охоплюють різні боки життя дітей – ігрове, трудове, навчальне.

Для засвоєння дітьми більш важких правил культурної поведінки доцільно
використовувати колективні ігри-заняття, ігри-вправи, ігри-інсценівки.
Вони допомагають вихователю визначити рівень оволодіння навичками кожної
дитини групи.

Через ігри-заняття вихователь може в захоплюючій формі не тільки
розкрити зміст вимог у необхідній послідовності, але і пов’язати ці
вимоги з конкретними вчинками малят, це дає можливість закріпити
позитивне ставлення до їх виконання в повсякденному житті.

Проводяться такі ігри в першій і в другій половині дня. Наприклад,
гра-заняття «Ми умиваємося» можна проводити після денного сну,
безпосередньо перед умиванням.

Тривалість ігор-занять визначається їхніми задачами і змістом. Місцем
проведення заняття можуть бути група, умивальна, роздягальна.

Ігри-заняття та ігри-вправи краще проводити з підгрупами дітей 10-12
осіб, тому що робота з усією групою не дасть бажаного результату: малята
відволікаються, вони ще не вміють слухати мову вихователя, звернену до
всіх.

З огляду на особливості в роботі з дітьми молодшого дошкільного віку,
заняттям варто додавати максимальну значимість, що забезпечує гарну
активність малят. Інтерес їх підсилюється, коли в іграх-заняттях бере
участь дитина старшої групи, показує безпосередньо саму дію (одягання,
умивання) чи приклади ввічливого звернення.

В ігри-занятті можна включити різноманітні іграшки, предмети. Це сприяє
активізації одночасно зорового і рухового аналізаторів дитини. Предмет,
дію вихователь показує кожній дитині, наприклад, як варто тримати ложку,
діти відразу вправляються в правильній дії ложкою. Такі дії, допомагають
малятам освоювати практичні дій у життєво важливих режимних процесів.

Показані й засвоєні на заняттях дії в результаті постійних вправ у
повсякденній діяльності переростають у стійкі навички культурної
поведінки. Надалі ці навички діти починають використовувати в
найрізноманітніших ситуаціях. В ігри-занятті можна включити зміст різних
подій з життя дітей і їхніх вчинків у цих подіях.

Наприкінці року діти беруть участь у підготовці до «переїзду на нову
квартиру» — в іншу групу. Вони укладають іграшки в коробки, саджають
ляльок у різні транспортні засоби – коляски, автомашини. Знов-таки,
навмисно створена вихователем ситуація, що допомагає формувати
доброзичливе ставлення дітей один до одного, навичок моральної
поведінки.

Ігрові прийоми, що використовує вихователь, викликає у малят позитивні
емоції, забезпечує більш високу сприйнятливість дитиною моральних правил
поведінки. Педагог ненав’язливо виробляє інтелектуально-емоційне
ставлення дітей до конкретних правил суспільного поводження, закріплює
їх у досвіді, спонукує малят до доброзичливих дій. При цьому процес
виховання виходить дуже природним, дитина не відчуває себе його
об’єктом.

Для оволодіння малятами прийомів одягання, в гру можна включити і
ляльок. У групі обов’язково повинна бути велика лялька з підбором одягу.
Наприклад, улюблений малятами ведмедик. Надягаючи на нього сорочку і
штанці, шапку, діти швидше навчаться вдягатися самі.

З першого дня вихователь попереджає батьків, щоб на одязі дітей були
пришиті петельки, за які він може вішати його у свою шафу. Це полегшить
формування навички акуратно містити одяг.

Ігри-заняття, проведені з метою виховання у дітей культури поведінки,
мають свою специфіку. Вони органічно вписуються в такі розділи виховної
роботи як, «Розширення навколишнього орієнтування і розвиток мови»,
«Ознайомлення з навколишнім світом і розвиток мови». Проводяться вони
раз на місяць.

Плануючи зміст морально спрямованих ігор-занять, вихователь ґрунтується
на своїх спостереженнях за дітьми. Просліджуючи зміни в розвитку
поведінки дітей, він коректує зміст ігор-занять з урахуванням конкретних
умов і можливостей дітей.

Друга молодша група. З переходом у цю групу програмні вимоги до
виховання в них навичок культури поведінки, планування виховного
процесу, ускладнюються.

У дітей на четвертому році життя продовжують формуватися самостійність,
уміння переборювати невеликі труднощі. Виникають складні вимоги до
виконання дій у ході режимних процесів, дбайливому ставленню до іграшок,
до праці старших. Вихователь велику увага повинен приділяти формуванню у
дітей і виконанню ними правил увічливого звернення, організованого
поводження в дитячому саду, на вулиці.

Плануючи роботу, педагог особливу увагу приділяє формуванню таких
якостей, як чуйність, уважність, люб’язність, тактовність, що допоможуть
дитині бачити і розрізняти стан людини.

Великі можливості для виховання культури поведінки представляє вечір.
Цей час особливий для довірчого спілкування вихователя з дітьми.
Безпосереднє спілкування з вихователем сприяє зміцненню прихильності,
довіри до нього дитини – найважливішої умови морального виховання. На
вечірні часи також можуть бути заплановані інсценівки нескладних сюжетів
за допомогою іграшок. Зміст таких сценок педагог черпає зі спостережень,
діти з інтересом сприймають сценки зі свого життя.

Рівень розвитку дітей четвертого року життя дозволяє трохи ускладнити
програмні вимоги до морально спрямованих ігор-занять, іграм-вправам,
інсценівкам. Тепер вони будуються так, щоб кожна наступна вправа
спиралася на набутий раніше досвід дітей. Тим самим забезпечується більш
швидке і міцне засвоєння навички.

Принципом проведення ігор стає більш широкий, комплексний вплив на
свідомість і моральні почуття дітей, а також надання їм можливості
вправлятися в здійсненні потрібних дій, вчинків. Поступово дітям
надається усе більше самостійності, минаючи показ дій, створюється
можливість для самостійних вправ культурної поведінки.

Щоб досягти єдності між уявленнями про те, як треба поводитися, і
конкретною поведінкою дитини, варто широко використовувати вправи
ігрового характеру. Дітей дуже захоплюють, наприклад, гри-вправи на
закріплення правил етикету в спілкуванні з навколишніми дорослими і
дітьми, у яких використовуються ляльковий театр, іграшки, гумористичні
картинки, слайди, уривки з діафільмів і т.п.

Поступово ігрові вправи і завдання ускладнюються, демонструють дії в
комплексі. Такі вправи дозволяють узагальнити окремі дії, показати дітям
у комплексі, наприклад, процес умивання. У них виникає активний інтерес,
вони називають частини, які варто мити і т.п.

Гри-вправи «Кожної речі – своє місце» — виховує акуратність, навички
підтримувати порядок. Після проведення таких ігор, занять і вправ на
тему «Підтримки порядку» діти швидше зауважують безладдя.

Поступово вихователь вносить в ігрові куточки нові атрибути, що
дозволяють розвивати зміст ігор відповідно до набутих навичок культурної
поведінки. Наприклад, у грі-вправі «Лялька Таня застудилася» дітям були
показані способи правильного користування носовою хусткою. Потім
вихователь уклав чисті хусточки лялькам у кишеню. Діти з задоволенням
грають з «хворими» ляльками й у результаті через 2-3 тижні здебільшого
опановують навички правильного користування носовою хусткою і т.д.

Середня група. Минув ще рік. Діти підросли, опанували ряд навичок
культурної поведінки. А тим часом робота педагога по вихованню у дітей
навичок культурної поведінки значно ускладнюється і розширюється.

Діти п’ятого року життя спостережливі, допитливі, активні. Їхні інтереси
стають різнобічними. Збільшується обсяг знань, розширюються можливості
ознайомлення дітей з явищами суспільного життя. Предметом дитячої уваги
стає праця дорослих, їхні взаємостосунки в процесі праці, яскраві,
помітні події в найближчому оточенні, вдома. І атмосфера життя в
дитячому садку здобуває для формування моральних почуттів і якостей
особливе значення.

Сполучення управління самостійної практичної повсякденної діяльності
дітей у дитячому садку і вдома із залученням їхньої уваги до праці
дорослих, суспільному значенню цієї праці, сприяє успішному розширенню
задач виховання поваги до дорослих, культури спілкування з ними. Ця
область виховної діяльності вимагає організації уваги дітей до дорослих,
з якими вони щодня спілкуються. Адже саме через близьких найчастіше
прослідковується життя дітей, вони не отримують турботи від дорослих.
Щоб цього не відбулося, потрібно навчити дітей бачити, розуміти й
оцінювати працю дорослих, їхні позитивні дії і відносини. Гарний спосіб
для цього – правильне відображення таких дій у заняттях і іграх. Два-три
морально спрямовані заняття можна присвятити протягом року спеціально
повазі до навколишніх дорослих, насамперед до батьків, педагогів,
няньок.

Старша група. В старшому дошкільному віці формування моральних якостей
особистості і звичок культурної поведінки активно продовжується. Зміст
педагогічного процесу на цьому етапі складає виховання поваги до рідних
і близьких, прихильності поваги до вихователів, усвідомленого прагнення
порадувати старших гарними вчинками, бажання бути корисним навколишнім.
У дітей старшої групи необхідно активно і послідовно формувати дружні
взаємини, звичку грати і займатися спільно, уміння підкорятися вимогам,
у своїх вчинках йти за прикладом гарних людей, позитивним, героїчним
персонажем відомих художніх творів.

У моральному вихованні старшого дошкільника продовжує займати велике
місце виховання культури спілкування. Формування поваги до навколишніх,
доброзичливості, вольових якостей, стриманості відбувається в колективі
однолітків. Колектив відіграє в житті дітей все велику роль,
взаємостосунки дітей ускладнюються.

У поведінці старшого дошкільника яскравіше виступає зв’язок моральних
якостей і властивостей особистості з інтелектом, пізнавальним і цікавим,
відношенням до навколишнього світу, до діяльності, до дорослих й
однолітків, до себе. Дитина в процесі спілкування вже може бути
стриманою, вміє діяти в інтересах партнера чи групи однолітків,
виявляючи при цьому вольові зусилля. Але, звичайно ж, це тільки початок
вміння, яке треба розвивати і закріплювати.

Головною у цілеспрямованій виховній діяльності педагога на ступіні
старшого дошкільного віку, продовжує залишатися організація життя і
діяльності дитини, що відповідає досвіду змістовного спілкування,
формуванню доброзичливого ставлення до однолітків і навколишніх.

Ефективним методом уточнення систематизації моральних уявлень старших
дошкільників є етична бесіда. Такі бесіди повинні бути органічно
включені в систему різноманітних методів виховання.

Етична бесіда, як метод морального виховання відрізняється істотною
своєрідністю. Зміст етичних бесід складають в основному справді життєві
ситуації, поведінка оточуючих людей і насамперед самих вихованців.
Вихователь дає характеристику тим фактам і вчинкам, що дитина
спостерігала чи робила у спілкуванні з однолітками і дорослими.

Подібні характеристики формують у дітей об’єктивність в оцінці подій,
допомагають дитині орієнтуватися в тій чи іншій ситуації і поводитися
відповідно до правил моральної поведінки.

Етичні бесіди – це планові, підготовлені й організовані заняття, зміст
яких визначено вимогами «Програми виховання і навчання в дитячому
садку». Але, звертаючись до програмних задач виховання, педагог має
конкретизувати їх, проробляти правила і норми поведінки, виховання яких
необхідно підсилити в даній групі з урахуванням дорослих і
індивідуальних особливостей дітей.

Кількість подібних бесід невелика: п’ять-сім на рік тобто один раз
протягом півтора-двох місяців.

Варто пам’ятати: головна мета етичних бесід полягає в тому, щоб
сформувати в дитині моральні мотиви поведінки, якими вона могла би
керуватися у своїх вчинках. І спиратися такі бесіди повинні,
насамперед, на справжні події і явища, що у надлишку надає життя і
діяльність дитини в колі однолітків.

Готуючись до такої бесіди, педагог повинен проаналізувати, що було
предметом найбільш яскравих вражень дітей, як вони сприйняли побачене,
як переживають його.

Якщо зміст бесіди доступний і цікавий дітям, то вони будуть ставити
запитання: педагогу як би відкривається внутрішній світ дитини. Це
дозволяє обґрунтовано визначити, як малята сприйняли ідею, моралі
добутку, і дає можливість подальшого тактовного коректування поведінки
дітей. А та обставина, що вся група спільно обговорює факти поведінки і
різні ситуації, викликає співпереживання, емоційний вплив дітей один на
одного, сприяє взаємному збагаченню їхніх почуттів і етичних уявлень.

Поведінка вихованців старших груп переконливо свідчить про те, що в
цьому віці поступово відбувається перехід від сприйняття змісту окремих
вчинків до збагачених понять про гарне поводження. За допомогою етичних
бесід вихователь пов’язує між собою у свідомості дітей розрізнені
уявлення в єдине ціле – основу майбутньої системи моральних оцінок. Саме
засвоєння етичних понять у визначеній системі допомагає старшому
дошкільнику розібратися в сутності понять добра, загального блага,
справедливості формує первісне поняття про людське достоїнство.

Вплив моральної свідомості старшого дошкільника на саморегуляцію його
поведінки ще не велико. Тому теми етичних бесід повинні обов’язково
включати провідні для даної вікової групи поняття. «Моя мама», «Моя
родина», «Дитячий садок», «Мої товариші», «Я вдома» і багато ін. Названі
теми можуть бути конкретизовані і доповнені в залежності від уявлень,
знань, рівня вихованості. Важливо щоб зміст перерахованих провідних тем
обов’язково пов’язувався з усім змістом педагогічного процесу, без чого
не можна забезпечити ефективність морального виховання.

Етичні бесіди, їхні результати повинні безпосередньо виявлятися в
практиці поведінки, вчинках дітей у різних ситуаціях. Що дуже важливо
для закріплення результатів педагогічного впливу.

Підготовча група. Основна задача морального виховання дошкільників на
цьому етапі складається, насамперед у закріпленні, поглибленні і
розширенні всього того, що вони набули за весь попередній період
перебування в дитячому садку. У повсякденній педагогічній практиці
вихователь повинен прагнути, щоб моральні почуття дитини ставали більш
глибокими, і їхній прояв у стосунках до людей, їхньої діяльності, до
рідної країни – більш стійким і організованим. Моральні уявлення дітей
про явища суспільного життя, про властиві людям якості (такі як
справедливість і чесність, працьовитість і відповідальність та ін.)
стають більш усвідомленими. Здобувають велику узагальненість, і навички
моральної поведінки – більш природними і міцними. Необхідно, щоб дитина
завжди поводилася за правилами не тільки в дитячому садку і вдома, але й
у будь-якій обстановці, не тільки на очах дорослих, під контролем, але і
за власним спонуканням. Особлива увага вихователя в даній віковій групі
повинна бути зосереджена також на вихованні потреби в дотриманні правил
особистої гігієни й у природній взаємодопомозі дітей у різних режимних
процесах, у формуванні вольових якостей, у нагромадженні досвіду
гуманних відносин і культури поведінки.

Названі задачі конкретизовані у відповідних розділах «Програми виховання
і навчання в дитячому саду», «Виховання культурно-гігієнічних навичок»,
«Виховання навичок культури поведінки», «Виховання гуманних почуттів і
позитивних взаємин, етичних уявлень» та ін.

Для забезпечення органічної поступовості між дитячим садком і школою в
моральному вихованні дуже важливий високий рівень вихованості в широкому
розумінні слова. Саме позитивний досвід гуманних стосунків дітей
початкова школа справедливо розглядає як головний результат морального
виховання дитини в попередній період; саме на цьому фундаменті в
початкових класах відбувається подальший розвиток нових форм моральної
поведінки.

Від досягнутого виховання залежить і процес навчання. Серед негативних
якостей першокласника, що ускладнює навчальну діяльність і виховання,
педагоги часто називають неакуратність, відсутність зібраності.
Охайність, виховання в роки дошкільного дитинства забезпечує
першокласнику природне, без особливих зусиль підтримки порядку портфеля,
на робочому місці, і тим самим заощаджує час для навчальної діяльності.

Гарним способом для прищеплювання навичок читання служить колективне
читання з наступним переказом змісту прочитаної казки, байки і т.п. Це
дуже допомагає вихованню дитини, що готується до навчання в школі,
формуванню навичок навчальної діяльності.

Задачі виховання культури поведінки в даній віковій групі, як і в
попередніх, зважуються на основі доцільного добору методів і прийомів,
найбільш вдалого їхнього сполучення, що забезпечують взаємозв’язок
учбово-пізнавальної і самостійної діяльності дошкільників.

Використовуючи морально спрямовані методи виховання, педагог формує
етичні поняття культури поведінки в громадських місцях, культуру
взаємин, культуру мови, культуру зовнішнього вигляду. Але варто
пам’ятати, що в підготовчій групі не втрачають своєї значимості ігрові
прийоми, включені у виховний процес. Сполучаючи їх з етичними бесідами,
педагог ненав’язливо розкриває перед дітьми наочні зразки повсякденного
спілкування. Важливо також щоб морально спрямовані заняття, бесіди
містили не тільки правила етикету, але й цікаві практичні вправи в
культурному спілкування. Тоді можна ефективніше впливати на внутрішній
світ дитини.

Ефективність формування доброзичливих суспільних мотивів поведінки
підвищується, якщо педагог встановлює органічний зв’язок між
різноманітними смаками дитячої діяльності. Ця робота повинна обов’язково
знайти відображення в плані освітньо-виховної роботи.

Вихователю важливо постійно вести запис спостережень за вчинками дітей.
Саме тут вихователь відзначає, як впливали на дитину передбачені планом
методи, чи вдалося домогтися мети та ін.

Виховання – творчий процес, тому передбачити і планувати роботу на два
тижні, місяць і т.п. без аналізу попередніх щоденних записів неможливо.

Продумане використання різноманітних зв’язків дозволяє «червоною
стрічкою» провести виховання культури поведінки через всі процеси
навчання на заняттях, гри, музичну, образотворчу та ін. види діяльності
дітей. Конкретна реалізація взаємозв’язку виховного процесу – самостійна
діяльність.

Дуже важливо, щоб весь режим дитячого садку, всі те, що ми називаємо
повсякденним життям, було наповнено змістовною діяльністю і
спілкуванням. Це сприяє духовному світу дитини. Вирішуючи дану задачу,
педагог створює сприятливий ґрунт для формування позитивних рис
характеру і моральних якостей особистості.

2.2. Роль сім’ї у моральному вихованні дітей.

У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження
і як важко пояснити, що ж це таке – гарні батьки.

Сім’я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її
матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання
культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя
та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну
організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших
поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління – формування всебічно
розвиненої особистості, сім’я, як і навчальний заклад, здійснює
моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум – ось три кити батьківської
педагогіки». Тілесне виховання у сім’ї передбачає зміцнення здоров’я,
сил та правильний фізичний розвиток дитини. Усі наші зусилля, –
зазначає він, – спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко
зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від
такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління,
наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших
асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека
над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім.

Моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та
моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно
вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному
аспекті життя сім’ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків.
Власне, духовність виховується духовністю, мораль – моральністю, честь –
честю, гідність – гідністю. Правильно поставлене розумове виховання в
сім’ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як
бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними
розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення
інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і
на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп’ютером) готує їх до
розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють
вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого
народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і
милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій,
звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім’ї залежить від створення в ній
належних умов. Головна умова сімейного виховання – міцний фундамент
сім’ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності,
любові до дітей і відданості обов’язку їх виховання, материнському
покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті
домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки
молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами
всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків,
є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.
Виховний вплив сім’ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням,
а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї
збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин
країни.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків
і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати
конкретні трудові обов’язки, адекватні їх віковим можливостям. Така
співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні
повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації
домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному
господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального
режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для
навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє
місце, прийшов з прогулянки – вимий руки та ін.). Домашній затишок
облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше
впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти,
які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило,
замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання
хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько І мати можуть лише
за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, – писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, –
вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з
нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте її. Ви виховуєте її в
кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви
одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви
радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви
смієтесь, читаєте газету, – все це має для дитини велике значення.
Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої
думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо
вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви
ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте
своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не
допоможуть».

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить
приклади таких видів негативного авторитету батьків: «авторитет
придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок –
формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; «авторитет
віддалі» – батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе,
розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли батьки
вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи
опонентів; «авторитет педантизму» – батьки вимагають кожне мовлене ними
слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет
резонерства» – батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу;
«авторитет любові» – так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні
пестощі; «авторитет доброти» – батьки в усьому поступаються дітям,
готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» –
відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками.
Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна
натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до
праці, до сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки
уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та
позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас
виявляючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у родинному вихованні. Однак це
не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські
обов’язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання
виховного впливу першовихователів – батьків та багатих на життєвий
досвід помічників і порадників – дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як
виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку.
Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать
зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися
від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім’ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього
мають об’єктивні (неповна сім’я, погані житлові умови, недостатнє
матеріальне забезпечення) та суб’єктивні (слабкість педагогічної позиції
батьків) чинники. Найвагомішою серед об’єктивних причин є неповна сім’я,
яка з’являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років
смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі
30—34 роки – в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це
призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко – батько)
виховує дітей сама. У неповній сім’ї процес виховання ускладнюється,
оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані,
перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім’ї.
Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини
молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього
життя, майже половина родин проживає з батьками в незадовільних для
виховання дітей житлових умовах. У таких сім’ях батьки часто не можуть
забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися
над завданням, з’являється роздратованість, незадоволення, а згодом і
небажання виконувати його.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей.
Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з
погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно
неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група – сім’ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність
у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив
непослідовний, педагогічно необґрунтований. Найчастіше вони керуються
власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки
(авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або
вседозволеність, потурання примхам).

Друга група – сім’ї, які не виявляють особливої активності у вихованні
дітей, тобто педагогічно пасивні. Вони з об’єктивних (хвороба,
зайнятість, часта відсутність) або суб’єктивних (відсутність єдиної
точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.)
причин не можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім’ях
стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами
вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група – родини, що характеризуються антипедагогічними, аморальними
умовами виховання дітей. У таких сім’ях панує дух неповаги до правил
моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство,
розпуста тощо) створюють у сім’ї антипедагогічну обстановку, намагаються
виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють
вимогам школи свої сімейні вимоги.

В сучасних умовах склався ще один тип родин, що потребують особливої
уваги з боку школи, – сім’ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони
забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на
виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу
гувернанткам. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками,
підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми
ніхто не контролює. Для них у сім’ї не існує слова «не можна», тому вони
ігнорують і навчальну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на
свободу їхньої дитини.

Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну
літературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно,
педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань
замало. Чи можна назвати гарними тих батьків, які ніколи не
сумніваються, завжди упевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що
дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як
правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки
поведінку власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків
відіграють суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до
батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину
життя. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками,
визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для
підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – дійсно
життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перша й основна задача батьків – це створення в дитині впевненості в
тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, не за якими
обставинами у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові.

Головна вимога до родинного виховання – це вимога любові. Але тут дуже
важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися
любов’ю у своїх повсякденних турботах, необхідно, щоб дитина відчувала,
була впевнена, що її люблять.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям
любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це
призводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це
твердження. Всі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при
недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина
позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності.
Вселяння дитині почуття, що її люблять і про неї піклуються, не залежить
ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина
вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не
пов’язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених
у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима
дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх
ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної
мети.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною – це універсальна
вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована
всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому
віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям
можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і
турботу.

Основа для збереження контакту – щира зацікавленість в усьому, що
відбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай
дріб’язковими і наївними проблемам, бажання зрозуміти, бажання
спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості
зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього
контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності
дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями
психологічного контакту між дітьми і батьками в родині.

ІІІ. Практична частина.

3.1. Практичну роботу я проводила в Августинівському дошкільному
навчальному закладі «Сонечко». Під час проходження практики поставила
таку мету: вміння дітей правильно поводити себе в групі, в громадських
місцях, виховувати шанобливе ставлення до старших, батьків, формування
навичок культурного спілкування з однолітками, знання правил поведінки,
уміння оцінювати свою поведінку, виховання уважності та самостійності.

Завдання:

знати правила поведінки в групі;

вміння спілкуватись один з одним і дорослими;

культура поведінки за столом;

знати правила дорожнього руху;

правила поведінки на вулиці (ділянка дитячого саду);

культура поведінки в громадських місцях (парк, магазин, транспорт).

3.2. План роботи на місяць.

Бесіда про культуру поведінки за столом.

Бесіда про культуру поведінки в громадських місцях.

Дидактична гра «Можна чи не можна».

Екскурсія до парку.

Сюжетно-рольова гра «В магазині».

Сюжетно-рольова гра «В автобусі».

3.3. Проведення констатуючого експерименту.

П.І.Б.

1

2

3

4

5

6

Артемов Е.Д. + — + — + —

Гусаков І.О. — — + — — +

Гнєдаш Л.Є. + + + — — +

Дорошенко А.В. — — + + — —

Жарчинський О.В. — — + + — —

Ковальова Т.А. — — + — + +

Король О.Д. + + — — — +

Лаптєва М.О. + — + + — +

Міхєєва О.Ю. — — + — + —

Оденбах О.В. + + — + — —

Фролов П.О. — + — — — +

Щелупа А.М. + — — + — —

Щербакова Т.І. — — — + — —

Висновок. Діти погано знають правила дорожнього руху і поведінки в
громадських місцях, на вміють належним чином спілкуватися з однолітками,
з дорослими, і поведінка за столом теж негідна.

3.4. Проведення формуючого експерименту.

П.І.Б.

1

2

3

4

5

6

Артемов Е.Д. + + + — + +

Гусаков І.О. — + + + + +

Гнєдаш Л.Є. + + + — + +

Дорошенко А.В. — + + + — +

Жарчинський О.В. — — + + + —

Ковальова Т.А. + + + — + +

Король О.Д. — + — + + +

Лаптєва М.О. + + + + — +

Міхєєва О.Ю. — — + — + +

Оденбах О.В. + + + + + —

Фролов П.О. — + — + — +

Щелупа А.М. + + — + + +

Щербакова Т.І. — + — + — +

Висновок. Діти навчилися спілкуватися один з одним, з дорослими, знають
правила поведінки в громадських місцях, вміють правильно переходити
вулицю, знають основні правила дорожнього руху, навчились правильно
поводити себе за столом, хоча правила поведінки в групі ще порушують. У
той же час діти навчилися оцінювати свою поведінку, надавати оцінку
поводженню інших дітей групи.

ЛІТЕРАТУРА

Бабанский Ю. К. Оптимизация познавательного процеса. – М.: Просвещение,
1982.- 192 с.

Бабанский Ю. К. Проблемы повышения ефективности педагогических
исследований; (Дидактический аспект). – М.: Педагогика, 1982. – с.192.

Бабанский Ю. К., Сластенин Р. В., Сорокин К. А. и др. Под ред.
Бабанского Ю. К. – М.: Просвещение, 1988.- 479 с.

Бахонов К. Возможности нестандартных уроков // Воспитание школьников. –
1990. № 4.- с. 13.

Берхин Н. Б. Формирование первоначальных художественных знаний
//Педагогика. — 1993. — № 1. — С.16-19.

Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Навчання і виховання засобами
літератури. — К.: Радянська школа, 1973. — 176 с.

Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Українська література в середній школі.
— К.: Радянська школа, 1962. — 391 с.

Введение в философию: Учебное пособие для вузов/Бобров
В.В.-М.,2000.-288 с.

Волошина Н. Й. Українська література: орієнтовне планування
навчального матеріалу для 5-11 класів. – К.: 1993.- 54 с.

Вихованець І. Р. Тайна слова. – К.: Рад. шк., 1990.- 284 с.

Возврастная и педагогическая психология / Под. ред. А. В.
Петровского; учебник для студентов педагогических институтов. – М.:
Просвещение, 1979.- 300 с.

Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. – К.:
Радянська школа, 1987.- 237 с.

Жарова Л. В.Теоритические основы организации самостоятельной
учебно-познавательной деятельности учащихся: Межвузовский сборник
научных трудов / Под ред. Г. М. Щукиной. – М.; ЛГПИ им. А. Герцена,
1985.- с 76-85.

Загальна психологія: Навч. посібник для В. Н З / Максименко В. Д.,
Соловіенко В. О. – К.: 2000.-256 с.

Загльна психологія: Навч.посібник для В. Н З Допущено Мін. освіти
України / М’ясоїд П. А. – К., 2000. – 479 с.

Загальна та прикладна психологія: Курс лекцій / Цигульська Т. Ф. –
К., 200.- 187 с.

Ісак Н. Конкурс ерудитів “Поле чудес” // Дивослово. – 1998. № 1.-
с. 46-47.

Історія української філософії: Навчальний посібник для В. Н. З. /
Гноасимчук А. А., Тимошенко З. І.- К.: 2000.- 421 с.

Караман С. О. Методика навчання української мови в гімназії:
Навачльний посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.:
Магістр-S. 2000.- 456 с.

Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник. – М.: Политиздат,
1975.- 428 с.

Кондрашова Л.В. Гуманизация учебно-воспитательного процесса школы:
история, теория, поиски. — Кривой Рог: КГПИ, 1996. — 76 с.

Кондрашова Л.В. Методика подготовки будущего учителя к
педагогическому взаимодействию с учащимися: Учебное пособие. — М.:
Издательство «Прометей» МГПИ им. В.И.Ленина, 1990. — 158 с.

Криворучко О. Тематичні розробки уроків з української літератури (9
клас. ІІ чверть)

Кульчицкая Е.И. Родителям о воспитании культуры детей. — К.:
Радянська школа, 1980. — 126 с.

Кучерява З. Торкнутися краси //Українська мова і література у
школі. — 1995. — № 5-6. — С.23-25.

Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як та ін. – К.:
Академія, 1997, — 4000 с.

Лихачов Б.Т. Педагогика. Курс лекций: Учебное пособие для студентов
пед. учебн. заведений и слушателей ИПК и ФПК. — М.: Юрайт, 1999. —
464 с.

Львів М. Р. Словарь – довідник зметодики української літератури.-
М.: Либідь, 1985.- 460 с.

Мазуркевич А.Р. Литература в школе: поиск новой методики
//Советская педагогика. — 1991. — № 11. — С.10-12.

Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. – К.:
Педагогічнга думка, 1999. – 142-159 с.

Мороз Л. Творча спадщина Т. Г. Шевченка // Дивослово.- 1996. №
5-6.-с.3-8.

Матенко Н. М. Слово, музыка, образ.- К.:Радянська школа. 1982.-96с.

Немов Р.С. Психология: Учебник для студентов высших педагогических
учебных заведений: В 3 кн. /Гуманит. изд. центр ВЛ АДОС. — М., 2000. —
Кн.3: Психодиагностика. Введение в научное психологическое исследование.
— 640 с.

Никифоров А.С. Эмоции в вашей жизни. — М.: Советская Россия, 1974.
— 189 с.

Общая психология: Учебное пособие для студентов пед. институтов
/под ред. В.В.Богословского и др. — М.: Просвещение, 1981. — 383 с.

Ожнов С. М. Словарь русского языка / Под. ред, Н. Ю.
Шведовой.-М.: Русский язык, 1983.-816 с.

Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури у середніх
навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів
освіти. — К.: Ленвіт, 2000. — 384 с.

Постовець С. Психологічний зміст викладання мови і літератури //
Див. 1999.- № 4.-с.42-45.

Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных
заведений /В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. — 3-е изд.
— М.: Школа — Пресс, 200. — 512 с.

Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок: Книга для вчителя. —
К.: Радянська школа, 1989. — 204 с.

Платонов К.К. О системе психологии. — М.: Мысль, 1972. — 235 с.

Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студентов пед.
вузов: В 2 кн. /Гуманит. изд. центр ВЛАДОС. — М., 1999. — Кн.2: Процесс
воспитания. — 256 с.

Психология эмоций. Тексты /Под ред. В.К.Вилюнаса, Ю.Б.Гиппенрейтер.
— М.: Изд-во Московского университета, 1984. — 228 с.

Психология: Учебное пособие для учащихся пед. училищ /Под ред.
В.А.Крутецкого. — М.: Просвещение, 1977. — 301 с.

Рувинский Л.И. Нравственное воспитание личности. — М.: Изд-во
Московского университета, 1981. — 184 с.

Симонов П.В. Теория эмоций //Психология эмоций. — М.: МГУ, 1984. —
С.23-27.

47. Словарь по этике /Под ред. И.С.Кона. — М.: Политическая
литература, 1981. — 430 с.

Степанишин В. Нові підходи до викладання української літератури
//Дивослово. — 1995. — №1. — С.31-34.

Сухомлинский В.А. Рождение гражданина. — М.: Молодая гвардия, 1971. —
136 с.

Сухомлинский В.А.Серце віддане дітям. –Вибрані твори в 5 томах.-Т. 3-К.:
Рад. шк, 1977. – с. 201.

Українець С. Елементи психодрами на уроках літератури //Дивослово. —
1995. — № 5. — С.41-44.

Философский энциклопедический словарь /Сост. С.С.Аверинцев,
Э.А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичов. — 2-е изд. — М.: Советская энциклопедия,
1989. — 814 с.

Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащихся и
ученических коллективов. — М.: Просвещение, 1988. — 206с.

Цимбалюк Л.М. Формування особистісного ставлення старшокласників до
художнього твору у процесі вивчення української літератури у старших
класах //Зб. наукових праць. — К.: КДПІ. — 1990. — С.111-115

Чайковская В.И. О целостности этико-эстетического воздействия литературы
на молодежь //Искусство и эстетическое воспитание молодежи. — М.: Наука,
1981. — С.122-137.

Чепурко О.М. Духовне виховання учнів під час бесід з позакласного
читання //Зб. наукових праць. — К.: КДПІ, 1990. — С.91-96.

Шацкая В.Н. Общие вопросы эстетического воспитания в школе. — М.:
АПН РСФСР, 1955. — 181 с.

Щербо А.Б., Джола Д.Н. Красота воспитывает человека. — К.:
Радянська школа, 1980. — 102 с.

Якобсон П.М. Психология художественного воспитания. — М.:
Искусство, 1964. — 86 с.

V. Додатки.

ПОДОРОЖ ДО КРАЇНИ ВВІЧЛИВОСТІ ТА ДОБРОТИ

Мета. Узагальнити знання учнів про правила поведінки вдома, в школі, в
громадських місцях, виховувати шанобливе ставлення до старших, батьків,
виявляти піклування про молодших, слабших.

Обладнання. Лист професора Будьласки, 7 розрізаних ключів, Карта
подорожі із зупинками, плакат «Правила поведінки», картки для семафора,
конверти із завданнями, словник чемної людини, плакат, портфель з
книжками.

Хід свята

Вступна бесіда.

— Малята, сьогодні вас чекає подорож до Країни Ввічливості та Доброти.
Перш ніж відправлятися до подорожі, що ми з вами повинні зробити?
(Привітатися). Отже, давайте привітаємось піснею «Добрий день»:

Треба дружно привітатись: «Добрий день».

Дружно, голосно сказати:

«Добрий день».

Вліво, вправо поверніться,

Туди-сюди посміхніться,

«Добрий день» — 3 рази.

Діти! Ми отримали листа від професора Будьласки. Він залишив нам карту
Країни Доброти та Ввічливості, а також листа до вас. Чи бажаєте ви
помандрувати до цієї країни? Як же туди дістатися? Про це ми дізнаємося
із листа професора Будьласки.

«Любі діти! Шлях у мою країну буде нелегким. Його треба подолати і
підтримати один одного. Сподіваюся, ви зможете одержати ключі від країни
Доброти та Ввічливості (ключі намальовані на цупкому папері і розрізані
на 6 частин). На кожній зупинці та станції ви будете отримувати частини
ключів, які в кінці зможете скласти у ключ від країни Ввічливості та
Доброти».

Отже, відправляємося у подорож (звучить фонограма поїзда).

Гра «Поїзд»

І. Першою нашою зупинкою є «Словник чемної людини». Малята, ви знаєте
ввічливі слова? Тоді ось яке вас чекає завдання. Вам потрібно скласти
словник. (Всі слова. Які говорять діти, записуються у великий словник).

Молодці! Вийшов гарний словник. Сподіваюся, ви будете завжди
користуватися ним. (Діти отримують першу частину ключа). Хором читають
словник. (Звучить фонограма руху поїзда).

ІІ. Наступна зупинка «Містечко вихованих людей». О, та тут побував
хуліган. Він переплутав усі їхні правила і життя зіпсувалося, усе тепер
переплуталося.

Діти, допоможемо жителям цього містечка виправити помилки?

Речення із помилками:

1. Проходити на своє місце у кінотеатрі треба спиною до тих, хто сидить.

2. Чемний хлопчик завжди смикає дівчаток за коси.

3. Ввічливі діти ніколи не поступаються місцем старшим.

4. Виховані діти обгортку від цукерки кидають на тротуар.

5. Усі діти переходять вулицю на червоне світло світлофора.

6. Виховані хлопчики завжди лазять по деревах.

7. Дівчатка витирають руки об сукню.

(Діти виправляють речення, отримують частину ключа).

Я впевнена, що всі команди і далі будуть виконувати завдання.
Запам’ятайте, щоб люди вас поважали, слухали, дотримуйтеся золотого
правила: «Відноситися до людей треба так, як би ви хотіли, щоб ставилися
до вас». (Звучить музика, мандруємо далі).

ІІІ. Зустріч із Шапокляк.

Отже, мандруємо далі. Будьте обережні, адже трапляються випадки, коли
під час мандрів можна зустріти несподівано розбійників чи хуліганів. Ви
не боїтесь? (Звучить пісня з мультфільму).

Шапокляк. О, що це за малюки? Куди це ви зібралися? (Ведучий пояснює, що
ми їдемо до країни Ввічливості та Доброти).

Та що ви? Навіщо це вам потрібно? Ось залишайтеся зі мною. (Діти
відмовляються).

Ну добре, тоді я дам вам деякі поради, якими можна скористатися в країні
Ввічливості та Доброти.

«Шкідливі поради».

Ніколи не мийте руки, шию, вуха, обличчя. Вони знову стануть брудними.
Навіщо марно витрачати свій час. Стригтися також не обов’язково, бо як
постарієш, голова облисіє. Вранці зовсім не обов’язково зав’язувати
шнурки на черевиках, банти на косах, бо вони протягом дня і самі
порозв’язуються.

Ведучий. Діти, вам подобаються такі поради?

Хіба можна ними скористатися?

Шапокляк. Що? Не бажаєте таких порад? Ну, тоді слухайте ось які:

— якщо товариш запросив тебе на день народження, залиш подарунок вдома.
Він і тобі самому згодиться. Ні з ким у гостях не розмовляй, тільки
вибирай, що смачніше, та їж;

— дівчаткам треба завжди ставити підніжки, показувати язика, лупцювати;

— якщо твій товариш упав, покажи на нього пальцем, смійся голосно, щоб
він побачив, що ти не засмучуєшся.

Ведучий. Це поради справді хуліганські, нам з тобою не по дорозі. Діти,
нам треба довести, що ми їй не друзі, та навчити справжніх правил
поведінки. Давайте хором прочитаємо написані правила.

Правила:

— Не поспішай першим сісти за стіл.

— Не розмовляй під час їжі.

— Не перебивай того. Хто говорить.

— Не показуй пальцями на інших.

— Не забудь зняти шапку, коли заходиш у приміщення.

— Поступайся місцем людям похилого віку.

— Не забудь вибачитися, якщо ти когось штовхнув.

Шапокляк. Добре, я зрозуміла, що ви хороші діти, я не буду вас більше
затримувати. Мені соромно. Я піду до Чебурашки. (Пісня Чебурашки).
Звучить свисток.

ІV. А зараз на нашому шляху «Семафор ввічливості».

І тепер залежить тільки від вас, малята, чи дозволить він вам рухатися
далі. Червоний колір — забороняю, зелений — дозволяю. У вас на столі
лежать сигнальні картки червоного та зеленого кольору. Я зачитаю
репліки, а ви повинні сказати: де правильно поступають діти, а де ні.
Якщо правильно — зелений, не правильно — червоний.

1. Дайте мені хлібину, — звертається хлопчик у магазині до продавця
(червана).

2. Вибачте, будь ласка, я штовхнула вас ненавмисно, — каже дівчина в
автобусі (зелена).

3. Покличте до телефону Марину (червона).

4. Я трохи порвала цю книжку, підклейте її самі. — Сказала дівчинка
бібліотекарю (червона).

5. Люба бабуся! Я із задоволенням тобі допоможу (зелений).

Ведучий. Молодці! Ви добре справилися із завданням. Семафор показує
зелене світло і ми вирушаємо далі.

(Звучить фонограма руху поїзда).

V. «Галявина танцювальна»

Танок на місці

1. Нумо дівчата, всі веселіше

Ми починаємо танець простіший,

І для початку і для порядку

Зробимо разом ми фіззарядку.

1, 2, 3, чотири (4).

2. Руки на плечі разом кладемо

Вправо поглянемо і вліво також,

Так як на хвилях по морю гойдає,

Вітер морський нас всіх обвіває.

1, 2, 3, 4.

(На рахунок 4 виконуємо рух «хвиля»).

VІ. Станція «В гостях у королеви Чистоти».

Наступна зупинка «В гостях у королеви Чистоти».

Королева Чистоти. Добрий день! Я Королева Чистоти. Я люблю в усьому
порядок, охайність. Цікаво, чи всі ви приучені до порядку, чи знаєте, як
тримати свої речі чистими, як себе потрібно поводити?

(Далі Королева Чистоти проводить гру «Так чи ні», потім демонструє
портфель із речами у ньому).

Королева Чистоти. Давайте пограємо в ось яку гру:

«Так чи Ні», де потрібно казати «так» чи «ні».

— Перед їжею помити руки?

— Вранці я не вмиваюся?

— Мої черевики чистить мама?

— Вранці швидко прибираю ліжко?

— Завжди обгортаю підручники?

— Постійно відриваю ґудзики?

— Завжди забуваю причесатися?

— Мої іграшки завжди складені?

— Я завжди човгаю ногами?

— Постійно чищу зуби?

Королева Чистоти. Добре, молодці! Ви гарно слідкуєте за своїми речами.
Тепер ваш портфель не схожий на той, про який говориться у віршику.
(Показує портфель і читає вірш).

Нумо, гляньмо, що у ньому,

поки йде завзята гра,

бо ж портфель — усім відомо!

Ж обличчя школяра! Ось —

книжки, та що це з ними?

Чом вони у плямах синіх,

Пошматовані, брудні?

Страшно глянути на них!

Подивіться на сторінку —

Не сторінка, а «картинка»,

помальована така!

А обкладинка — ну горе! —

Ніби побувала вчора в людожерливих руках!

Королева Чистоти. Що можна сказати про власника такого портфеля?
Подумайте, чи все гаразд у ваших портфелях? Чи не нагадує хтось із вас
власника цього портфеля?

Ведучий. Шановна Королева, наші діти охайні, старанні, вони самі
доглядають за своєю одежею, зачіскою, взуттям. Ось подивіться, як гарно
вони з цим справляються.

(Дві пари дівчаток заплітають одна одній коси, в’яжуть бантики).

Королева Чистоти. Молодці, я дуже рада, що такі гарні, охайні, виховані
діти стануть жителями Країни Ввічливості та Доброти. Бажаю успіхів у
вашій подорожі…

(Під музику зникає фонограма руху поїзда).

VІІ. Станція «Скринька народної мудрості».

Ведучий. Наступна наша зупинка «Скринька народної мудрості». О, тут
трапилася пригода! Діти, розсипалася скринька народної мудрості, вам
треба буде її скласти. (Діти у конверті отримують завдання — із слів
скласти прислів’я та приказки).

1 команда.

Тяжко тому жити, хто не хоче робити.

Що хата має, тим і приймає.

2 команда.

Чим багаті, тим і раді.

Слова щирого вітання дорожчі за частування.

3 команда.

Аби руки та охота, буде зроблена робота.

Лінивому все ніколи.

4 команда.

Бджола мала, а й та працює.

Землю прикрашає сонце, а людину — праця.

5 команда.

Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

Добре в світі тому, хто працьовитий.

6 команда.

Не радій чужому горю.

Якщо ввічливо попросиш, завжди дадуть.

7 команда.

Ввічливих і лагідних скрізь шанують.

Маленька праця краща за велике безділля.

(Звучить музика).

Діти, подивіться, чи повністю склали ви свої ключі. Так, тепер ви маєте
ключі від Країни Ввічливості та Доброти, ми можемо відімкнути її для
себе. Молодці діти, ви здолали всі перешкоди, пройшли складний, нелегкий
шлях, не піддалися на умовляння Шапокляк, витримали екзамен Королеви
Чистоти і тепер ви жителі цієї країни, це значить, що всі ви отримуєте
звання ввічливих, вихованих, добрих, охайних.

Сподіваюсь, що в майбутньому ви залишитеся такими.

Вручаються посвідчення жителям країни Ввічливості та Доброти.

Музика «Вместе весело шагать».

Дорожная игротека

Необычный дорожный знак

В этой игре детям предлагается придумать необычный дорожный знак. Чтобы
это сделать, надо, естественно, иметь представление о существующих
дорожных знаках. Эти знания проверяются на предшествующих занятиях.

В основе придумывания нового знака лежит определенный тризовский
алгоритм: нужно выбрать какой-нибудь из предметов окружающего мира и
попробовать перенести его свойства на дорожный знак. При этом возможны
самые фантастические, самые невероятные варианты.

Педагог предлагает детям задумать какой-нибудь предмет. Один из детей
говорит: «Я задумал кошку». Педагог спрашивает: «Может ли необычный
дорожный знак чем-то напоминать кошку?» Ребенок пробует «совместить»
свойства кошки с функциями дорожного знака. Другие дети ему помогают.

Например: «Необычный дорожный знак будет мягким и пушистым. Но будет
царапаться, как кошка. Если кто-то из пешеходов попытается перейти улицу
на красный свет, дорожный знак замяукает и вцепится в нарушителя —
правда, оцарапает его несильно, только для острастки. А вот машина,
случайно наехавшая на дорожный знак, не сломается, потому что он
мягкий».

Можно попробовать перенести на дорожный знак свойства двух предметов —
например, слона и электрокастрюли.

Такой дорожный знак может обладать… огромными ушами: в жару он будет
махать ими и овевать пешеходов и водителей прохладным ветерком. А вот в
холодную погоду он будет нагреваться, как кастрюля: около него можно
будет греться. Кроме того, если водитель проехал много километров и
проголодался, он может нажать на знаке специальную кнопочку.
Слоново-кастрюльный знак тут же отреагирует на этот сигнал тем, что
выпустит хобот с тарелкой, наполненной кашей. А вот нарушителей
дорожного движения он будет безжалостно поливать из хобота холодной
водой.

Чего только не случается на дорогах фантазии!

Новый жезл для регулировщика

Милицейский жезл — верный помощник регулировщика. Он сродни волшебной
палочке: его взмаху подвластны все машины на улице.

Но представим себе, что нам дается задание усовершенствовать жезл,
сделать его еще более «могущественным». Какими бы функциями мы его
наделили?

Дети предлагают «дополнительные» функции для жезла, мотивируя свое
предложение. Например, жезл может совмещать в себе функции палочки
регулировщика и фотоаппарата (компьютера), чтобы фиксировать
(фотографировать) машины, нарушавшие правила дорожного движения. В жезл
может быть встроен фонарик, чтобы водители могли видеть регулировщика в
темноте, или телефон, чтобы без промедления связываться с постом ГАИ.

Количество приборов, которые могут назвать дети, ограниченно, поэтому
педагог может заранее заготовить обозначающие их значки. Если же дети
предложили что-нибудь неожиданное, для такого приспособления тут же
делается условный рисуночек.

Все значки выкладываются в столбик на доске (на фланелеграфе, на полу
и т.д.).

Затем детям предлагается придумать цвет, в который может быть выкрашен
фантастический жезл. (Перед этим педагог уточняет, как выглядит реальный
жест регулировщика.) Все предложения по окрашиванию милицейской палочки
фиксируются с помощью цветных квадратиков или тут же сделанных значков.
Квадратики выкладываются на плоскости по горизонтали сверху (см.
рисунок).

предложения фиксируются карточками по горизонтали снизу.

Наконец, детям предлагается придумать форму своему фантастическому
жезлу, исходя из того, что он может быть любым: узким цилиндрическим,
шарообразным, толстым цилиндрическим, в форме кирпичика, в форме призмы,
в форме пирамиды и т.п.

(Но слова «квадратный», «прямоугольный» и т.п. не годятся, так как речь
идет об объемном теле.) Эти «данные» тоже фиксируются — по вертикали
слева.

Получается табличка, представляющая собой все возможные комбинации из
перечисленных детьми признаков.

Далее ребенок выбирает любую клеточку и, опираясь на условные значки,
описывает жезл фантастической конструкции.

Правила дорожного движения в стихах

1. Переходите дорогу только на специальных переходах. Не пугайте
водителей, перебегая дорогу перед автомобилями.

2. Переходя дорогу, обязательно сначала посмотри налево, а дойдя до
середины дороги — направо.

3. Не играйте на проезжей части.

ДОМИК У ПЕРЕХОДА

У дороги в домике

Без сада и крылечка

Проживают гномики,

Два славных человечка:

Не играют в домино,

В салки или прятки,

А весь день глядят в окно:

Все ли там в порядке?

Гном зеленый говорит:

— Все спокойно. Путь открыт!

Если вышел красный —

Значит, путь опасный!

И днем и ночью темною

Окошки в нем не гаснут:

Вот вышел гном зеленый,

Вот появился красный.

У человечков важная

И сложная работа —

Неосторожным гражданам

Мигнуть у перехода!

__________________________________________________________________

ДОРОЖНАЯ ПЕСНЯ

Правила перехода дороги

С утра, перед дорогою,

Пятнадцать раз подряд

Ворона — мама строгая —

Учила воронят:

— Пока вы не освоите

Как следует полет —

Как следует запомните

Дорожный переход:

Дорога не тропинка,

Дорога не канава,

Сперва смотри налево,

Потом смотри направо:

Налево гляди,

И направо гляди,

И — если летать не умеешь —

Иди!

— Дорога — вещь опасная! —

Учил детишек крот. —

Под ней копаю часто я

Подземный переход.

Покуда вы как следует

Не можете копать —

Запомните, как следует

Вам, дети, поступать:

Дорога не тропинка,

Дорога не канава,

Сперва смотри налево,

Потом смотри направо:

Налево гляди,

И направо гляди,

И — если копать не умеешь —

Иди!

А в травке, за обочиной,

Занятья по прыжкам…

Кузнечик озабоченно

Твердит своим сынкам:

— Дорогу вы не сможете

Пока перескочить

И правила дорожные

Обязаны учить:

Дорога не тропинка,

Дорога не канава,

Сперва смотри налево,

Потом смотри направо:

Налево гляди,

И направо гляди,

И — если скакать не умеешь —

Иди!

Сказать мне больше нечего.

Для всех один закон —

Для кошек и кузнечиков,

Людей, кротов, ворон:

Быть очень осторожными,

Чтоб нас не огорчить,

И правила дорожные

Как следует учить:

Дорога не тропинка,

Дорога не канава,

Сперва смотри налево,

Потом смотри направо:

Налево гляди,

И направо гляди,

И — если машин не увидишь —

Иди!

Рассказать про сорочат?

В гости к бабушке Сороке

Шли двенадцать сорочат,

Не сердились светофоры

На сорокиных внучат.

Научила их сорока:

Загорится КРАСНЫЙ ГЛАЗ,

Значит, занята дорога,

Стоп, дорога не для вас!

Вот проехали машины,

Загорелся ЖЕЛТЫЙ ГЛАЗ,

Это значит: НЕ СПЕШИТЕ,

БУДЬТЕ БДИТЕЛЬНЫ СЕЙЧАС!

Дождались, горит ЗЕЛЕНЫЙ,

Самый ДОБРЫЙ ГЛАЗ горит,

Это значит, светофор вам

«ПРОХОДИТЕ!» говорит!

В гости к бабушке Сороке

Шли двенадцать сорочат.

Не сердились светофоры

На сорокиных внучат.

Знак понятен всем на свете:

ОСТОРОЖНО! РЯДОМ — ДЕТИ!

Едет машина?

Знак возмущен:

Разве не ясно —

ВЪЕЗД ЗАПРЕЩЕН!

А этот знак поймет и кошка:

ВЕЛОСИПЕДНАЯ ДОРОЖКА!

О ней мы все давно мечтали,

Садись и жми на все педали!

Что говорит нам знак-запрет?

— ЗДЕСЬ НЕ ПРОЙДЕТ ВЕЛОСИПЕД!

И вот этот знак, и тот —

ПЕШЕХОДНЫЙ ПЕРЕХОД!

Пусть машины подождут,

Постоят и отдохнут:

По дороге ПЕШЕХОДЫ —

Вы же видите? — ИДУТ!

Куда спускается народ?

А! Здесь — ПОДЗЕМНЫЙ ПЕРЕХОД!

Знак волнуется не зря:

НЕ ХОДИТЕ ЗДЕСЬ! НЕЛЬЗЯ!

И не только знак в тревоге:

НЕ ИГРАЙТЕ НА ДОРОГЕ!

PAGE

PAGE 39

Похожие записи