Реферат на тему:
Шляхи оволодіння образним мовленням
В низці гострих питань сучасної лінгводидактики – викладання
української мови в школах з російською мовою навчання. Процес навчання
російськомовних дітей, серед яких не лише генетичні росіяни, а й
зросійщені українці та представники інших національностей і
народностей, має свої особливості, зумовлені взаємодією та взаємовпливом
української і російської мов через їх спорідненість.
Аналіз мовленнєвої діяльності учнів основної ланки зазначених шкіл
засвідчив, що діти часто алогічно, невпорядковано висловлюють свої
думки, демонструють низький рівень аналізу мовленнєвого матеріалу,
конструювання і редагування власного висловлювання, невміння
послуговуватись українською образністю, її зображальними та виражальними
засобами.
Удосконалена чинна програма надає перевагу комунікативно-діяльнісним,
особистісним, лінгвістично-культурологічним підходам з метою розвитку
мовленнєвої компетенції російськомовних школярів, та не враховує такого
окремого напрямку роботи вчителя словесника, як розвиток образного
мовлення.Натомість зміст програмового матеріалу включає певний обсяг
знань, умінь, способів дій, які сприяють розвиткові в учнів означеної
комунікативної якості мовлення, актуалізуються питання значущості
збагачення словника дітей стилістично забарвленою лексикою, т.б.
різноманітними фразеологізмами, прислів’ями, приказками, синонімами,
антонімами.Попри позитиви поза увагою залишається безпосереднє вивчення
окреслених виразників образності як вагомих складових образного
мовлення, які перебувають у програмах з української мови та літератури у
розрізненому вигляді та потребують певної систематизації відповідно до
їх основного спрямування – зробити мовлення учнів естетично привабливим,
емоційно насиченим, образним.
Образне мовлення – полікомпонентний утвір, що обіймає психологічний,
лінгвістичний, естетичний та лінгводидактичний аспекти; це невід’ємна
складова мовленнєвої культури учнів. Благодатною для формування навичок
образного мовлення, з точки зору психологів та лінгводидактів, є основна
ланка (5-9 класи), так як на цей період припадає систематичний курс
вивчення української мови. Своєрідність процесу навчання українського
образного мовлення в неоднорідному мовному середовищі зумовлює розробку
спеціальної методики, яка включає три взаємопов’язані етапи:
теоретично-інформаційний, тренувальний, комунікативно-творчий. Розвиток
образного мовлення має спрямовуватись на: а) проведення систематичної і
послідовної роботи з виразниками образності (їх вивчення на основі
спостережень за стилістичним функціонуванням у контексті, виконання
певних навчально-тренувальних дій з ними, їх доречне використання під
час продукування монологічних висловлювань ); б) надання домінуючого
значення використанню художнього тексту в процесі розвитку образного
мовлення; практичну дієвість, навчально-виховний потенціал (сприяє
виявленню закономірностей функціонування виразників образності, іх
міжрівневих зв’язків, поєднанню навчання й виховання через мовну форму
та змістове наповнення); темпи розвитку, що зумовлюються міцним
засвоєнням теоретичного матеріалу, позитивним переносом знань з
російської мови, усвідомленням їх доцільності і ролі у мовленні загалом,
формуванням в учнів комунікативно-мовленнєвих і
комунікативно-стилістичних умінь; в) безпосередній взаємозв’язок у
навчанні мови і літератури (реалізація межпредметних зв’язків,
урахування можливостей інтегрування їх навчального матеріалу); г)
емоційне насичення занять , їх методичне забезпечення (раціональне
поєднання різних видів і типів уроків, добір відповідних методів і
прийомів роботи з виразниками образності); д) стимулювання словесного
самовдосконалення учнів у зв’язку з усіма видами мовленнєвої діяльності
(продуктивної, рецептивної, навчально-мовленнєвої,
художньо-мовленнєвої).
У формуванні умінь і навичок образно висловлювати свої думки велике
значення мають вправи, які активізують пізнавальну діяльність та творче
мислення учнів, включають частково-пошукові і проблемні завдання,
сприяють глибокому засвоєнню відомостей з лексики і граматики,
виробленню умінь добирати і використовувати мовні засоби з урахуванням
значення, емоційно-експресивного і стилістичного забарвлення, сфери
спілкування, конкретної ситуації мовлення, адресата; осмисленню функцій
мовних засобів у відповідних стилях мовлення, прийомів їх використання з
метою увиразнення інформативності висловлювання, емоційності і
експресивності; формуванню поняття про взаємозв’язок у висловлюванні
нейтральних мовних засобів і стилістично забарвлених. Вправи на повний і
частковий стилістичний аналіз ведуть до осмислення змістової,
жанрово-мовленнєвої і стилістичної структури текстів. Особливу роль
відіграють вправи на творення текстів. Вони розмежовуються на такі, що
виконуються на основі опорних текстів, і такі, які вимагають абсолютної
самостійності – глибокого розуміння теми, самостійно визначеної основної
думки, типу і жанру мовлення, добору мовних засобів і стилістично
доречного їх використання при написанні тексту визначеного стилю.
Завершальний етап роботи над текстом – стилістичне редагування. Така
система вправ враховує різноаспектні позиції лінгвістів і методистів в
контексті розвитку мовленнєвої компетенції учнів і знаходить реалізацію
завдяки спостереженням, аналізу, експериментам, дослідженням.
Спостереження використовуються з метою формування мовного чуття у
розпізнаванні виражальних мовних засобів. Цей процес надзвичайно
важливий за умов,що російськомовні діти не завжди адекватно сприймають
такі образні вислови, як: піймати облизня; пекти раки; вискочив, як
Пилип з конопель. Кожному вислову передує народна традиція, кожен несе
внутрішній зміст, потаємну образність. Метод спостереження пов’язаний з
іншими і лежить в основі лінгвістичного аналізу, лінгвістичного
експерименту, лінгвістичних досліджень.
Лінгвістичний аналіз – один із основних методів формування поняття про
виразники образності, різновиди тропів, стилістичних фігур. При аналізі
встановлюється взаємозв’язок між завданням мовлення і добором мовних
засобів для реалізації цих завдань. Повний лінгвістичний аналіз зв’язних
текстів формує у школярів уміння розмежовувати функціональні стилі,
образні одиниці на усіх мовних рівнях та передбачає : а) виразне читання
тексту; б) визначення теми і основної думки; в) осмислення мети і
завдань мовлення; г) дослідження функцій нейтральних і стилістично
забарвлених мовних засобів – лексичних, морфологічних, синтаксичних – у
тексті; д) пояснення прийомів використання мовних засобів у текстах, для
яких характерною є функція впливу; е) умотивоване визначення усіх
засобів образності у зв’язку із стилем. Повний лінгвістичний аналіз веде
учнів до усвідомлення того, що використання мовних засобів визначаються
специфікою стилю. Кожний мовний засіб у художньому стилі діє з допомогою
створених образів на почуття і думки читачів, слухачів.
Доцільність використання тих чи інших мовних засобів встановлюється за
допомогою стилістичного експерименту, коли замінюється використана
автором лексична, морфологічна чи синтаксична одиниця синонімічною і
вмотивовується авторський добір. Робота над словом, пошук найвдалішого
способу передачі думки вимагають великого напруження творчих сил. Учні
з’ясовують доцільність авторського слововживання, проникаючи в художнє
навантаження тексту, настрій. Важливим при цьому виступає добір текстів
для експерименту, головним критерієм якого повинна стати художня
довершеність. Школярі повинні усвідомити, що справжні шедеври словесного
мистецтва завжди є результатом великої праці.
Лінгвістичні дослідження використовуються з метою формування умінь
встановлювати мовні закономірності. Дослідження ефективні лише за умов
ґрунтовних теоретичних знань із різних розділів мовознавства та умінь
проводити спостереження, аналіз, експеримент. Розглянемо деякі з них.
Вправи з лексики (пояснення лексичного значення слова, дослідження
прийому використання багатозначного слова, розкриття змісту переносного
значення слова, зіставлення міжмовних омонімів та ін.) знайомлять учнів
з формативною функцією українського слова, з словами стилістично
нейтральними і стилістично забарвленими. Хоча перші можуть виступати як
образні одиниці в авторському тексті, якщо вони складають групу т.з.
“запашних” українських слів (побережник (сторож), оберіг (талісман),
світлина (фотографія)). Системою вправ передбачається вироблення в учнів
мовного чуття, ознайомлення з емоційно-експресивною лексикою, що створює
підвищену виразність.
Важливе значення мають вправи з багатозначними словами, синонімами,
антонімами. Основною вимогою до їх вживання є забезпечення точності
передачі змісту висловлювання у контексті. У художньому тексті
багатозначні слова використовуються як зображально-виражальні засоби,
часто в одному і тому ж реченні чи контексті виявляють кілька значень.
Це надає висловлюванню образності (Її зорею називали, ясною зіркою
(М.Рильський)). Для образного змалювання дійсності використовують
стилістичний прийом зіткнення прямого й переносного значення
багатозначного слова у контексті (Серце у нього – червона жоржина, синю
жоржину дарує мені (В.Крищенко)).
?
gd3
З функціями синонімів учні знайомі з уроків російської мови. Тому під
кутом зору розвитку українського образного мовлення варто
використовувати: порівняльний граматичний розбір синтаксичних
конструкцій, інтонаційний та орфоепічний розбір синонімічних варіантів,
підбір граматичних синонімів, знаходження у тексті синонімічних
ситуацій, вибір потрібної граматичної форми. Окремо виступають вправи з
видозміною мовного матеріалу: введення в текст слова, поданого в
початковій формі, заміна одних форм і конструкцій іншими, редагування
тексту та ін.
Для російськомовних учнів велику проблему становить синоніміка слів і
фразеологічних зворотів. Це викликано ілюзією однаковості, що веде до
неврахування самобутності традицій російського та українського народів.
Так, російськомовний школяр часто не розуміє таких фразеологізмів, як
”топтати ряст”, “шкірити кутні” та ін. Лише етнолінгвістичний підхід
дозволить адекватно сприймати українську фразеологію, занурюватись в її
семантичне поле, використовувати фразеологізми як образні синоніми у
мовленні. Ефективними при такій роботі можуть стати вправи на
зіставлення та порівняння (рос. ”гусь свинье не товарищ” – укр. “кінь
волові не пара”), стилістичний експеримент (З троянцями Еней втік з
Трої. – П’ятами з Трої накивав. (І.Котляревський)). Фразеологічні
одиниці виконують велику роль у процесі вдосконалення та збагачення
мовлення учнів, так як найважливіша знаннєва ознака їх – специфічна
вторинна номінація, сформована внаслідок переосмислення первинних
значень компонентів. Переносне, образно вживане слово лягає в
культурно-історичний шар народу, тому стає символічним.
Не можна обійти проблему негативного трансферу (інтерференції), яка
виникає на лексичному рівні. Дослідження мовленнєвої діяльності учнів
засвідчили помилкове вживання слів: трус (боягуз), купол (баня), трубка
(люлька), що складають групу міжмовних омонімів; останній (в значенні
“остальной”), удавитися (в значенні “удавиться”), що є міжмовними
паронімами; дурно (в значенні “даром”) – дурно (в значенні “погано”), що
становлять міжмовні помісеми, небезпечні з погляду можливої семантичної
підміни. Акцентуючи увагу на міжмовних розбіжностях, враховуючи
синтагматичні та парадигматичні зв’язки, що грунтуються на семантичній
єдності компонентів, словесник може використати велику кількість вправ,
серед яких: переклад, підбір доречних одиниць на основі переробленого
тексту, вибір з декількох варіантів одного правильного, вилучення і
заміна неправильно вжитого слова. Відтак, ліквідувати або зменшити силу
негативного впливу навичок рідної мови на процес формування українського
образного мовлення можна завдяки різним тренувальним вправам, численним
перекладам з однієї мови на іншу, використанням різноманітних словників
ортологічного характеру та тлумачних.
Вправи з лексичним складом української мови змушують учня
російськомовної школи заглибитися в потаємну семантику слова на рівні
його коннотацій, розвивають “чуття мови”, спрямовують дітей на
самовдосконалення, внутрішнє прагнення до краси.
Робота з морфологічними засобами виразності має свої особливості. Вона
передбачає ознайомлення учнів з функціями граматичних категорій і
варіантних граматичних форм у художньому стилі мовлення. Образні
властивості іменника виявляються у синонімічних формах граматичних
категорій роду, числа і відмінка: паралельному вживанні закінчень
іменників чоловічого роду однини у давальному і місцевому відмінках; у
використанні безприйменникового і прийменникового родового відмінка на
означення приналежності; у використанні кличної форми; у вживанні
паралельних форм роду окремих іменників; у вживанні форм множини
іменника в значенні однини і однини в значенні множини. Наприклад. 1.І
славно-славно йти мені між житами до жита (М. Стельмах). 2. Бджола
колише марево гречок (А.Малишко).
Стилістичні функції прикметників різнобарвні. В контексті роботи над
образним мовленням учнів 5-9кл. найкраще послуговуватися такими
експресивними можливостями прикметників, як: паралельні форми ступенів
порівняння, форми безвідносної міри якості, порівняння при прикметниках,
повні і короткі форми (1.Многоцвітна, тепла, ясна, наче дівчина в вінку
(І. Франко), 2.Гори мої високії (Т. Шевченко)).
Серед займенників стилістично виразним є займенник ти, а присвійні
(мій, твій, свій, наш) створюють емоційну напругу, надають мовленню
експресивного відтінку. Наприклад: 1. Стояла я і слухала весну (Леся
Українка). 2. Мій сад, твій дім і наше небо над землею (Д. Митрук).
Варіанти форми часів і способів дієслів стилістично диференційовані і
теж можуть бути прекрасним інструментом для створення образності:
динамічних описів, персоніфікації, звуконаслідувань тощо. Дієслівною
експресією часто користуються письменники: 1. О.Гончар: Море випліскує
хвилю за хвилею, миє й миє косу. 2. П. Мирний: Все кругом пищало,
верещало, гуло. 3. В. Крищенко: Зазолотила осінь навкруги розгонисті
дніпровські береги.
Прислівники увиразнюють ознаку дії, ознаку іншої ознаки, предмета,
пов’язуючись у реченні з дієсловом, прикметником, іншим прислівником,
іменником, вказують на обставини, вживаються як головний член у
безособовому реченні. Значна група прислівників виразна своїм значенням.
Всі ці якості прислівників слугують базою для створення образності.
Наприклад. 1. Стежка лагідно здіймалася вгору. (М. Коцюбинський). 2.
Віясто гляділися верби (О. Олексенко).
Морфологічний рівень передбачає використання службових частин мови як
засобів створення образності у мовленні. Так прийменник , курсив, як
правило, виступає стилістично нейтральним, шляхом сполучення з іменником
вносить тонкий семантичний відтінок (біля, край, побіля, посеред, коло,
при – синоніми), повторення створює увиразнене висловлювання (В жадобі
життя, в жадобі творчості, в жадобі пізнання була неперевершеною (М.
Стельмах)).
Частки виступають полісемантичною категорією, експресивні можливості
часток розкриваються лише у контексті (Спускатися на саночках туди, аж
де Аскольдова могила (Остап Вишня)). Вигуки часто виступають засобом
емоційності і експресивності. Кількаразовий повтор, ампліфікація
створюють емоційну виразність. Звуконаслідувальні слова надають
яскравості та емоційності описам та розповідям (Над всрібленими росами
луками пливе дивовижна луна – турр- туурр-тур…(І.Цюба)).
В галузі синтаксису стрижнем образності виступає синонімія синтаксичних
одиниць. Словесник орієнтує учня не лише на точність передачі змісту
висловлювання, а й на забарвлення конструкції. Серед синтаксичних
конструкцій є такі, що поряд з інформативною функцією несуть
емоційно-експресивну. Так, неоднозначно-особові речення виразні, ця
якість простежується у контексті , де ці речення можуть виступати як
складові частини складного – складносурядного, складнопідрядного,
безсполучникового речень. Називні речення завдяки лаконічності і
точності повідомлення надають емоційності, увиразнюють зображувану
мовцем картину, вводять у світ авторських роздумів. При створенні описів
природи, розповідей, портретів, характеристик однорідні члени у реченнях
створюють не лише інформативну точність, а й виразність через прийоми
градаційного розташування, повторів, увиразнення кожного з членів
однорідного ряду, попарне об’єднання близьких у смисловому відношенні
однорідних членів. Звертання посилюють виразність, особливо вживанням
при них вигуків, інтимізуючих слів, відокремлених поширених прикладок,та
образно забарвлюють мовлення перифразами, прикметниками, що вживаються у
значенні іменників. Відокремлені конструкціі, вставні слова,
словосполучення і речення – це широковживані засоби, якими
послуговуються в експресивному синтаксисі. Отже, вільно оперувати
синтаксичними засобами увиразнення можна лише достатньо володіючи ними.
Продукування висловлювань в системі роботи над образним мовленням –
процес складний і певною мірою суперечливий: з одного боку, воно є актом
індивідуальної творчості мовця, з другого – воно основане на нормах
літературної вимови. Розвиток образного мовлення в неадекватному мовному
середовищі передбачає оволодіння усіма мовними засобами, диференціацію,
розраховану на практичне застосування конкретних зображально-виражальних
засобів. Робота має бути комплексною, оскільки одиниці всіх мовних
рівнів функціонують у мовленні нерозчленовано, і образність являє собою
поліфункціональний, багатокомпонентний утвір. Сама ж система формування
навичок образного мовлення у російськомовних школярів є багатовекторна
та взаємопроникаюча.
Література:
Мельничайко В.Я. Лінгвістика тексту в шкільному курсі української мови.
– К., 1986. – с. 166.
Пентилюк М.І. Робота із стилістики в 4-6 класах. – К., 1984. – с. 133.
Стельмахович Л.Г. Система роботи з розвитку зв’язного мовлення в 4-8
класах. – К.: Рад. школа., 1981. – с. 136.
PAGE 1
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
