Реферат на тему:

“Шляхи і засоби формування національних

і загальнолюдських духовних цінностей”

ПЛАН

Вступ

1. Принципи виховання духовних цінностей

2. Мета і завдання гуманістичного виховання школярів

3. Зміст гуманістичного виховання школярів

4. Методи формування загальнолюдських духовних цінностей

у школярів

5. Функції позакласної діяльності в гуманістичному вихованні школярів

6. Психолого-педагогічні умови виховання гуманістичних цінностей
школярів

Використана література

Вступ

У сучасних умовах соціальної нестабільності, духовної кризи,
роз’єднаності, агресивності особливої актуальності набуває важлива
педагогічна проблема формування гуманістичних ціннісних орієнтацій
особистості підлітка.

Проблема цінностей була предметом дослідження у
філософсько-аксіологічному (О.Дробницький, І.Зязюн, М.Каган),
соціологічному (В.Водзінська, В.Ольшанський, В.Ядов), психологічному
(І.Бех, М.Боришевський, О.Киричук) та педагогічному аспектах (О.Алексюк,
Ш.Амонашвілі, В.Білоусова, Д.Донцов, Л.Пуховська). Проте в педагогічній
літературі недостатньо висвітлені питання формування гуманістичних
цінностей старшокласників у процесі вивчення іноземної мови.

Суспільне життя переконує, що без культивування таких моральних
цінностей як добро, людяність, відповідальність, почуття власної
гідності, творча ініціатива, підприємливість, толерантність навряд чи
можна розраховувати на поліпшення ситуації в нашій країні. Ці моральні
феномени в період переходу до ринку, який ще не став цивілізованим,
виконують функцію гармонізації особистих і суспільних інтересів.

На жаль, незважаючи на велике значення морально-духовних цінностей в
житті людей, вони ще не зайняли належного місця в системі цінностей
підростаючого покоління. Нині в учнівському середовищі зростає
злочинність, озлобленість, нігілістичне ставлення до принципів моралі:
спостерігається крайній егоцентризм, низький рівень культури
спілкування, небажання покладати на себе відповідальність, недостатня
сформованість патріотизму, втрата життєвого оптимізму та інші негативні
прояви.

Вивчення стану сформованості моральності показало, що в шкільній
практиці спостерігається стандартизація виховного процесу, зберігаються
застарілі способи передачі ціннісного ставлення до світу в готовому
вигляді, відбувається підміна гуманістичної педагогіки випадковим
набором виховних заходів; що перешкоджають розгортанню процесу сходження
самої особистості на шляху від абстрактного до конкретного. Школа
здебільшого не зуміла подолати авторитаризм, кардинально змінити
філософію та ідеологію виховання, повернутись до інтересів особистості,
її насущних проблем.

Тому сьогодні важливо здійснити поглиблення теоретикометодологічних
засад гуманістичного виховання учнів, продовжити розробку та апробацію
особистісно орієнтованих технологій, вести пошук резервів підвищення
ефективності виховного процесу. Для успіху такого пошуку в науці
склались серйозні передумови.

1. Принципи виховання духовних цінностей

Методологічні засади гуманістичного виховання школярів детермінуються
положеннями гуманістичної етики, основними державними документами
України про освіту та виховання та ґрунтуються на принципах:

гуманізму – проявляється у визнанні людини найвищою цінністю, а її права
– пріоритетними. Він вимагає шанобливого ставлення до кожного учня,
забезпечення свободи совісті, віросповідання, світогляду, турботи про
фізичне, психічне, духовне і соціальне здоров’я;

індивідуалізму – утверджує, перш за все, цінність, унікальність і
неповторність кожного індивіда, стимулюючи в ньому прагнення до
самоствердження, відповідальності за свої вчинки; передбачає визначення
індивідуальні траєкторії розвитку кожного учня з врахуванням його
поглядів, інтересів, потреб, життєвої позиції, конкретного соціального
статусу, стосунків з іншими людьми;

колективізму – виступає одночасно і умовою і результатом суспільної
сутності людини, орієнтуючи її на гармонізацію своїх особистих інтересів
громадським;

соціального загартування – передбачає залучення учнів до ситуацій, які
потребують вольового зусилля для подолання негативного впливу соціуму,
вироблення соціального імунітету, стійкості від стресів, рефліксійної
позиції;

толерантності і комунікативної спрямованості (партнерський, емпатійний
тип стосунків) – спирається на визнанні продуктивної ролі індивідуалізму
в його позитивному гуманістичному сенсі, передбачає прояв терпимості до
інших людей, їх поглядів, цінностей, поведінки;

альтруїзму – проявляється у безкорисливій любові і турботі про благо
іншої людини.

адекватності виховуючого середовища – передбачає забезпечення в кожному
шкільному колективі балансу управління і самоврядування, комфортної
життєдіяльності як учнів, так і педагогів, створення оптимальних умов
для прояву творчості особистості.

В пошуках засобів гуманізації виховного процесу в сучасній школі
педагогічна наука і практика орієнтується на самоцінність людської
особистості школяра, її внутрішні ресурси і саморозвиток. Пріоритетом
шкільного виховання є створення і забезпечення умов, які сприяють
повноцінному особистісному розвитку кожної дитини. Отже, виховний процес
в сучасній школі має бути зорієнтованим на особистість школяра,
формування його моральної свідомості, моральних цінностей, що
проявляються у його поведінці.

2. Мета і завдання гуманістичного виховання школярів

Метою гуманістичного виховання є формування гуманістичного світогляду на
основі розвитку етичної культури школярів. Це відповідає базовому
розумінню культури особистості як гармонії культури знань, умінь і
ставлень. Знання й уміння опосередковують ставлення. Ставлення – це
реальний дійсний зв’язок, який встановлює людина з об’єктами оточуючої
дійсності в своїй свідомості. Це зв’язок особистісного “Я – Я”, “Я –
Ти”, “Я – природа”, “Я – суспільство”. Показниками ставлення особистості
є її якості. Якості несуть в собі в прихованому стані значиме для людей
– цінність.

Завдання формування гуманістичних цінностей учнів в контексті сучасної
етичної культури:

засвоєння елементів прикладної етики, ознайомлення з її базовими
категоріями і проблемним полем гуманістичних цінностей;

вивчення гуманістичної моралі як прогресуючого культурного феномену
людства;

актуалізація гуманістичних традицій світової, вітчизняної етичної
культури, сфер їхніх взаємовпливів на формування внутрішньої системи
моральних регуляторів поведінки учнів;

оволодіння досвідом гуманного ставлення людини до самої себе, до інших
людей, до природи, до суспільства в цілому;

оволодіння технологіями проектування і поліпшення власного життя,
створення самобутнього особистісного образу;

укорінення почуття належності до своєї етноетичної культури,
ідентифікація себе з українським народом;

формування внутрішніх моральних регуляторів (совісті, честі, обов’язку,
власної гідності, спроможності робити вибір між добром і злом, оцінювати
гуманістичними критеріями свої вчинки і поведінку);

стимулювання навичок сучасного соціального життя, громадянського миру,
національної злагоди.

3. Зміст гуманістичного виховання школярів

Зміст гуманістичного виховання школярів на заняттях факультативу і в
позакласній діяльності сучасних умовах має спрямовуватись на формування
системи гуманістичних цінностей у становленні духовного світу
особистості з можливостями їх збагачення кожним індивідом у процесі
інтериорізації.

Людські цінності не рядоположні. Базовими в структурі життєдіяльності
особистості, її суспільно-моральної позиції є вищі цінності, які
залучають особистість до суспільних відносин на основі гуманістичних
принципів, сенсу життя, свободи, людської гідності. Цінності перехідного
значення (прикладні) пов’язані з інтересами, потребами, корисністю.

Вищими є ті цінності, заради яких люди поступаються іншими цінностями.

Ціннісну систему можна уявити в формі зрізаної піраміди: багато
цінностей біля підніжжя і декілька на вершині. Декілька, а не одна,
інакше мова йтиме не про мораль, а про фанатизм. Вищі (базові) цінності
забезпечують гуманістичну моральність лише групою. Вони виступають
“мірою міри”, задають генеральний напрям життєдіяльності. Базові
цінності уявляються і переживаються індивідом в конкретно-історичному
контексті. Реалії сучасного життя вимагають відображення в змісті
виховного процесу базових гуманістичних цінностей, які акумулюють в собі
як загальнолюдське так і національне.

В якості базових гуманістичних цінностей, що характеризують
індивідуальну культуру особистості, рівень її вихованості, нами були
визначені ДОБРО, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, СОВІСТЬ. Ці категорії взаємозв’язані
між собою, взаємодоповнюють та взаємопроникають одна в одну.

Добро – це нормативнооцінна категорія моральної свідомості, яка в
узагальненій формі означає, з одного боку, належне і моральнопозитивне,
а з іншого – морально-негативне, ганебне, недозволене у вчинках і
мотивах людей, в явищах соціальної дійсності. Мораль впливає на людську
поведінку з позиції протиставлення добра і зла. Тому добро і зло
категорії етичної свідомості, від змісту яких залежать усі інші етичні
уявлення.

Добро як передумова особистісно-гуманного підходу до людини орієнтує на
ставлення до неї як суб’єкта соціального прогресу, власного життя,
спрямовує на морально цінну взаємодію з різними сторонами оточуючого
світу, сприйняття іншого як цілі, а не засобу для досягнення своїх
власних інтересів.

Добро – це і позиція відкритості світу, прийняття світу й себе,
здатність і готовність культивувати людяність в собі і навколо себе.
Воно є передумовою практично – дійового ставлення людини до світу. Добро
безкорисне, щедре і не вимагає обов’язкової винагороди. Воно дозволяє
людині і суспільству жити, розвиватись, благоденствувати, досягати
гармонії і досконалості.

Виходячи з того, що гуманістична етика визнає пріоритетом людину, її
унікальність, неповторність, її щастя, потреби та інтереси, головним
критерієм добра є все те, що сприяє прояву справжньої сутності людини –
її само розкриттю, самовияву, самореалізації, все, що надає смисл
людському існуванню.

Іншим критерієм добра і одночасно умовою, що забезпечує самореалізацію
людини є гуманізм і все, що пов’язане з гуманізацією людських стосунків
(любов до себе, до іншої людини, до суспільства, народу, нації, свобода
і справедливість, людська гідність та ін.). Таким чином в категорії
добра втілюються уявлення людей про найбільш позитивне в сфері моралі,
про те, що відповідає моральному ідеалу, а в поняття зла – уявлення про
те, що суперечить моральному ідеалу, перешкоджає досягненню особистого
щастя і гуманності у стосунках між людьми.

Добро має свої особливості. По-перше, як і всі моральні феномени, воно є
єдністю спонуки (мотиву) і результату (дії). Добрі наміри, які не
проявилися в діях, ще не є реальне добро. Це добро потенційне.

Як якості особистості добро і зло є різновидами чеснот і пороків (вад),
як прояви поведінки – доброта і злість. Доброта – це стиль поведінки:
привітна посмішка, доречна люб’язність, акт милосердя, безкорисна
допомога.

Добра людина – вдячна. Вчинок – вдячності втілює діяльнісне ставлення
однієї людини до іншої. Структура вчинку вдячності має дві форми. Перша
– виражає поведінкову ситуацію, коли одна людина проявила добродійність
до іншої, а інша, в свою чергу, також робить певну послугу.

Друга форма – це доброчинність, спрямована на певну спільноту. Ця форма
вчинку – вдячності є більш ціннісно вагомою, бо особистість прагне своє
почуттєве ставлення трансформувати на інших, викликати у них аналогічні
переживання і дії. (Бех І.Д. Духовна енергія вчинку. Рівне, 2004. – 42
с.).

Доброта це і точка зору, переконаність, тип свідомості, в якому
проявляється сутність людини.

Добра людина – це людина чуйна, толерантна, сердечна, співчутлива,
тактовна, делікатна, здатна розділити чиїсь радість чи горе навіть тоді,
коли вона обтяжена своїми проблемами. Вміння радіти щастю, благополуччю
іншої людини, бажання добра всім людям виступають основою доброти. Якщо
ж такі моральні переживання не притаманні особистості, то байдужість до
проблем іншої людини, заздрість, егоїзм породжують жорстокість. Жорстока
людина ніколи не зможе бути по-справжньому щасливою.

Добра людина – справедлива. Справедливість як об’єктивне неупереджене
ставлення до себе і світу, пов’язане з поняттям невід’ємних прав людини.

Органічно з’єднані зі справедливістю такі риси як терпимість, милосердя,
благородність, великодушність. Великодушність є вищою формою вияву
терпимості. Це вже не просто повага до особистості, а ставлення до неї
як до цінності і до тих людей, які не завжди можуть відповісти тим
самим, у яких не сформовані гуманістичні риси на відповідному рівні.

На побутовому рівні в учнівському середовищі великодушність передбачає
готовність вихованців до вчинку – примирення. (І.Д. Бех). Замість
взаємних образ, конфліктів, емоційної напруги, неприязні та ворожнечі
учні мають уміти вибачатись, повернутися до емоційно-позитивних
контактів у спілкуванні, взаємного приятелювання, дружніх взаємин.

Великодушність породжує благородство, як здатність людини діяти
відповідно до гуманних принципів, поєднувати вимогливість до себе та до
інших людей, причому вимогливості до себе відводиться центральне місце.

Благородство людини проявляється у вчинках – відданості та вчинках –
вірності. (І.Д.Бех). Вчинок – відданість є проявом бажання людини
творити добро іншому без будь-яких власних інтересів, а заради глибокого
почуття співстраждання – як витоку її альтруїстичної спрямованості.
Віддана людина переживає радість, коли результат її морально-духовної
дії є успішним. Вчинки відданості, як правило, виникають в рамках
дружніх стосунків.

Людина із сформованим вчинком – вірністю сприймає іншу людину в
контексті турботливого ставлення до неї. На таку людину можна
покластися, не боячись, що вона підведе у будьякій справі. Це
відповідальність найвищого порядку.

Гуманність це надхарактеристика особистості, яка акумулює комплекс
якостей, що характеризують ціннісне ставлення людини до людини
(ставлення до неї як до найвищої цінності, як до мети, а не засобу),
повага її прав і свобод.

Гуманність проявляється через вчинок – шанування, що є вищим ступенем
моральнодуховного ставлення людини до людини. (І.Д,Бех). Його спонукою
виступає особливий тип мотивації “Я дію заради тебе”.

Вирішення завдань виховання гуманістичних цінностей учнів 19 класів
визначається, перш за все, їх педагогічною інтерпретацією.

Педагогічна функція цінності реалізується в її орієнтуючій, спрямовуючій
ролі в життєдіяльності особистості і проявляється як “вісь свідомості”,
саморегуляції її поведінки нині і в майбутньому. Тому факультативний
курс “Основи гуманістичної моралі” виконує функції:

14 класи – поступового занурення дітей у світ етичних категорій,
постійного ініціювання усвідомлення дитиною зв’язку свого особистісного
“Я” з оточуючою дійсністю, здатності здійснення вибору добра на
противагу злу;

56 класи – розширення ціннісного спектру життєвих явищ, розвитку
здатності сприймати себе, своє “Я”, усвідомлення своєї індивідуальності
та неповторності як носія української ментальності;

78 класи – розвитку і утвердження почуття дорослості, формування
особистісної автономії, власної гідності, внутрішніх критеріїв
самооцінки, культури морального вчинку і відповідальності перед собою та
суспільством;

9 класи – вироблення критичного способу мислення, динамічності та
багатомірності сприйняття оточуючої дійсності, здатності знаходити
гуманістичну сутність в різноманітних етичних концепціях, виявляти свою
особистісну позицію громадянина, патріота, гуманіста, активного суб’єкта
розбудови громадянського суспільства та правової демократичної України.

4. Методи формування загальнолюдських духовних цінностей

у школярів

Ефективність гуманістичного виховання значною мірою залежить від
спрямованості виховного процесу, форм та методів його організації.

Провідним методом виховання гуманістичних цінностей на факультативних
заняттях є метод творчого етичного діалогу коли вчитель і учень (учні)
спільно шукають і знаходять відповіді на питання, що дає можливість
послідовної самореалізації особистісних сил.

Побудова діалогічної взаємодії педагога з дітьми грунтується на
сюжетній, проблемній основі, яка охоплює сукупність
психолого-педагогічних прийомів і способів стимулювання учнів до думки,
дії, рішення, вчинку, забезпечуючи тим самим прояв суб’єктної сутності
особистості.

Сюжетна, проблемна основа етичного діалогу визначається у відповідності
з віковими та індивідуальними особливостями учнів. Її розвиток
спрямований на опосередкований вплив через емоційне насичення занять
різноманітними методичними формами залучення дітей до гри, тестів,
практичних ситуацій морального характеру, які базуються на власному
досвіді вихованців.

Виховний сенс етичного діалогу на факультативних заняттях, на відміну
від уроку спрямований не стільки на засвоєння знань, скільки на
актуалізацію творчого потенціалу мислення, почуттів, обґрунтованого
осмислення моральної проблеми. Квінтесенцією етичного діалогу є вихід на
моральний вибір, постійну рефлексію відносно своєї поведінки, вчинків,
розвиток потреби учнів у моральному самовдосконаленні.

Серед методів і прийомів гуманістичного виховання на факультативних
заняттях важлива роль належить активним методам, що ґрунтуються на
демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини
та сприяють конструктивно-критичному способу мислення, здатності
розрізняти добро і зло в повсякденному житті, протистояти аморальним
спокусам. До таких методів належать: соціально-рольові ігри, соціодрама,
метод відкритої трибуни, морально-психологічні тренінги, інтелектуальні
аукціони, “мозкові атаки”, метод аналізу соціальних ситуацій з моральним
характером, ігри – драматизації тощо.

Особливістю цього факультативу є його зв’язок з предметами гуманітарного
циклу, де розглядаються окремі моральні проблеми. Втім, для
процесуального сходження особистості до гуманістичного ідеалу цієї
інтеграції не достатньо. Для цього потрібно в якості обов’язкового
компоненту активізувати і об’єднати в єдине ціле навчальну,
факультативну і позаурочну виховну діяльність, оскільки в останній
забезпечується накопичення та реалізація морального досвіду учнів,
здатність в повсякденному житті проявляти доброту, відповідальність,
совість, толерантність та інші чесноти.

5. Функції позакласної діяльності

в гуманістичному вихованні школярів

Специфіка формування у вихованців гуманістичного світогляду,
забезпечення суб’єктної позиції особистості в ціннісному ставленні до
дійсності, що реалізується в спілкуванні, діяльності, в пізнанні себе, в
побудові образу “Я” дає можливість виокремити його провідні функції і
розглянути їх у двох площинах з боку соціальних та особистісних потреб.

З точки зору реалізації соціальних потреб першочерговою є функція
світоглядної орієнтації на основі засвоєння гуманістичної моралі –
забезпечення безперервного етичного розвитку учнів, залучення їх до
активного процесу оволодіння гуманістичними цінностями.

Доповнюючи попередню, функції детерміновані потребами й інтересами
особистості, мають низку специфічних особливостей, що дає можливість
виділити їх у самостійну групу.

Рекреаційна функція – забезпечення доречного, емоційно привабливого
дозвілля, регенерації і спілкування учнів у одночасному процесі їхнього
особистісного розвитку. Різноманітність і насиченість видів діяльності,
а отже, й ролей виконують стосовно школяра роль стимулятора його
самодіяльності, самовираження, самовиховання. Через цю діяльність
відбувається розширення духовного світу індивіду в дусі гуманістичних
ідеалів і цілей, згуртування школярів навколо дозвіллєвих інтересів,
динамізація етичних потреб особистості.

Компенсаторна функція – надолуження прогалин у етичній освіті,
забезпечення творчого зростання і активності особистості. Водночас вона
пов’язує моральний і світоглядний розвиток особистості, з формуванням її
потенційної готовності до вияву власних гуманістичних цінностей.

До цієї функції примикає релаксаційна функція, що робить акцент на
забезпеченні позитивного морального мікроклімату, зняті напруги,
конфліктності у міжособистісних стосунках.

Ціннісно-орієнтаційна функція. Надзвичайно важлива в особистісному
відношенні: вона допомагає шукати і знаходити життєві орієнтири,
гуманістичні ідеали, що мають силу наочного прикладу і зразка
вдосконалення та змін у власному розумінні образу “Я” у світі.

Рефлексивна функція – переведення гуманістичних цінностей суспільства у
план поведінки особистості та регуляція етичних взаємин.

Інтеграція навчальної діяльності та факультативних занять з етики з
позаурочною виховною діяльністю забезпечать процесуальність сходження
особистості до гуманістичного ідеалу.

6. Психолого-педагогічні умови виховання гуманістичних цінностей
школярів

Стратегічними умовами проектування процесу виховання гуманістичних
цінностей виступають:

відповідність виховної практики концептуальним засадам особистісно
орієнтованої гуманістичної моделі етичного виховання;

стимулювання ініціативи всіх суб’єктів виховного процесу;

створення необхідних умов для різнобічної життєдіяльності,
життєтворчості молодої людини;

забезпечення успішності підростаючої особистості в освоєнні
гуманістичних цінностей, її самоствердження, захищеності і підтримки;

створення ситуацій різноманітних позитивних емоційних переживань
суб’єкта в предметній, комунікативній діяльності, спрямованих на
суспільно значуще особистісне самовизначення та інтелектуальноморальний
розвиток;

моніторинг змін індивідуальних якостей вихованців;

створення умов для прояву суб’єктом життєвої активності вищого порядку,
тобто його смислотворчості; установка на позитивний суб’єктний досвід
вихованця /досвід самовизначення, досвід творчості, досвід комунікації
як кооперації, установка на іншого/;

створення «духу» школи на основі різнопланового недирективного,
неформального, морального, особистісного спілкування як специфічної
форми людських відносин. Для таких відносин характерні діалогічна
доброзичливість, співтворчість педагога й дитини. Подібні відносини
передбачають духовну атмосферу, у якій “розлиті” смисложиттєві цінності,
які в свою чергу вимагають розумності «вибору» як вільної діяльності
вихованця. Тут має бути також наявним його просування в своєму розвитку
і саморозвитку; поєднання розумного утилітаризму і моральнодуховних
устремлінь;

утвердження позиції школяра як рівноправного учасника педагогічного
процесу; як наслідок виникнення неформального, доброзичливого
мікроклімату в педагогічній спільності, інтерес педагогів до освоєння
гуманістичних технологій, в основі яких здійснення “єдності життя і
виховання дитини”;

створення стимулюючого і розвивального середовища на основі визначення
мети, цінностей, норм, принципів, завдань, напрямів виховних програм
діяльності відповідно до потреб, інтересів учнів, а також використання
культурно-духовних можливостей конкретного середовища – створення
організаційно-діяльнісної структури, що забезпечує розв’язання цих
завдань – відбір засобів, методів, способів організаційно-педагогічної
діяльності – реалізація особистісно-орієнтованого процесу виховання –
оцінювання діяльності та її впливу на виховний процес – планування
перспектив особистісного розвитку учнів.

Ефективність гуманістичного виховання й розвитку учнів 19 класів
підвищується якщо:

впроваджується цілісний підхід до використання гуманістичних цінностей
як засобу виховання і розвитку учнів;

якщо відбудеться систематизація і структурування змісту програм
виховання гуманістичних цінностей учнів 19 класів, що базується на
засадах гуманістичної етики;

якщо виховний процес здійснюється в широкому контексті духовної
культури школи;

якщо особистісно орієнтована технологія сприяє реалізації
психологічного механізму формування цінностей гуманістичної моралі
громадянського суспільства;

якщо наукоємний процес взаємодії педагогів і школярів спрямований на
розвиток гуманістичної моральності особистості;

забезпечується створення педагогічно доцільних моральних ситуацій, які
б враховували потреби, відчуття, уявлення, емоції, мотиви, здібності
дітей, їх реальне життя; стимулюється суб’єктивна позиція вихованця від
мети до підсумків;

якщо виховується ціннісно-оцінювальне ставлення до Батьківщини, до
світу, до людини, до самого себе;

якщо вихованці беруть активну участь у відродженні національних
цінностей України в діяльності, спрямованій на гуманізацію суспільства;

якщо створюється атмосфера творчого вибору і самовдосконалення;

якщо йде орієнтація на добро, обов’язок та совість як базові категорії
моралі громадянського суспільства;

якщо процес виховання будується на основі суб’єктної взаємодії педагога
і вихованців та особистісному підході до них;

спонукає до самопізнання, самовдосконалення, самореалізації
особистості.

Використана література

Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і
психологія. 1997. № 1.

Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина
// Педагогіка і психологія. – 1997. № 1.

Бутківська Т.В. Цінності від учителя до учня // Початкова школа. – 1997.
№ 2.

Ващенко Т.Г. Діагностика моральних цінностей особистості школярів //
Рідна школа. – 1996. № 2.

Тараненко І.Г. Демократичні цінності у становленні громадянина //
Педагогіка і психологія. – 1997. № 2.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи