Розробка уроку на тему:

«Щедрість творчої палітри Олени Гринник»

Мета:

навчальна – познайомити старшокласників із творчістю севастопольської
поетеси Олени Гринник;

виховна – на прикладі творів поетеси культивувати в учнів любов до
українського слова, до славного минулого українців, добре ставлення до
батьків; прищеплювати риси гідності, порядності, благородства у коханні;
виховувати розуміння трагічного й комічного;

розвивальна – закріпити вивчене про біографію поетеси, її творчий
доробок, спонукати учнів до самостійної роботи з поетичними текстами
сучасних авторів

Тип уроку. Літературно-музичний альманах

Ресурсне забезпечення. Портрет О. Гринник, міні-виставка, тексти поезій,
музичне оформлення

Оформлення дошки

Хотілось би мені прожити довго –

Десятки літ з тисячоліть обох.

У всьому сподіваюся на Бога,

На милості великії його.

Надіюся, що доживу, побачу

Очищення землі, повітря й вод,

І долю України – вільну, кращу,

Коли щасливим буде мій народ!

О. Гринник

Основні етапи уроку, їх функції та зміст

I. Підготовчий етап заняття:

Організаційний момент

Постановка мети і мотивація

II. Основний етап. Вивчення нового матеріалу

План

«Із Поділля коріння моє»

«Білокрилий Севастополь – наша гордість і любов»

«Заповітна мрія перешкод не знає,
Любов і віра все перемагає!»

Смійтесь на здоров’я!

«Моя Україна – любов і тривога»

«Поет – людина незвичайна»

III. Заключний етап. Закріплення і контроль основних положень

IV. Підведення підсумків

V. Творче завдання (за бажанням)

Хід уроку

Організаційний момент

Оголошення теми та мети уроку

Вступна частина

Слово вчителя (під супровід спокійної музики)

Щедра наша кримська земля. Щедра своєю красою та кліматом, багатством
надр та моря. Та найщердріші на ній – люди, яких вона зростила,
вигодувала, випестила. Бо стількох тільки письменників не надихнула вона
на той складний, тернистий, але такий потрібний всім нам своїми плодами
шлях (звучить музика).

Поталанило кримській землі – тут живуть і працюють багато письменників.
Серед них – члени Спілки письменників України поети Дмитро Черевичний,
Валентина Невінчана, Данило Кононенко, прозаїки Володимир Шахнюк,
Олександр Кулик, драматург Леонід Никоненко.

Українські письменники, що живуть і творять нині в Криму, продовжують
кращі традиції своїх уславлених на весь світ попередників: Лесі
Українки, Степана Руданського, Михайла Коцюбинського та інших.

Вони вкладають багато сил у розвиток національної свідомості громадян,
кидаючи в родючу землю зерна віри, надії, любові й шани.

Особливе місце в могутньому поступі нашого народу належить і завжди
належало жінкам, імена яких вам неважко буде пригадати (Маруся Чурай,
Марко Вовчок, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Олена Теліга, Ліна
Костенко). Є така жінка й у нас у Севастополі. Вона успадкувала найкращі
риси своїх попередниць: патріотизм, щедрість душі, доброту, гумор,
розум, любов до оточуючого світу.

Мова йде про Олену Іванівну Гринник.

Саме ця жінка буде нашою співбесідницею сьогодні й допоможе нам
спробувати розв’язати надзвичайно складні питання: що таке життя? в чому
його сенс? як не розмінятися на дрібниці?

Кожен з вас візьме для себе те, що схоче, що зможе, що йому потрібно. На
сьогоднішньому уроці ми перегорнемо сторінки усного
літературно-музичного альманаху, поринемо у світ музики, живого
українського слова, дізнаємося про життя й творчість поетеси і віддамо
належне цій неповторній особистості, що живе поруч з нами. (Лунає
музика).

Основна частина

Учитель. Так давайте ж із першої сторінки нашого альманаху дізнаємося
про життєвий шлях посьменниці. ( Учитель перегортає і закріпляє на дошці
аркуш із назвою 1-ї сторінки альманаху).

I сторінка «Із Поділля коріння моє»

1 учень. (Читає вірш «Із Поділля коріння моє»).

Олена Іванівна Гринник народилася в селі Росоховата на Вінничині 25
липня 1943 року в багатодітній родині сільських трударів. Батьки
майбутньої поетеси з ранніх літ прищеплювали дітям моральні та естетичні
смаки, спрямовували їхні погляди на літературні та фольклорні взірці.

На формування світогляду Олени великий вплив мали оточення та чудова
українська природа Поділля. Щире, зворушливо-вдячне слово промовляє
поетеса про село, в якому народилася, про батьківську хату, про далеке
дитинство, що не жаль, не повернеться вже ніколи… (Вірш «Мальви»).

2 учень. Ще один автобіографічний вірш Олени Гринник «Сад шумить»
свідчить про сильний, глибокий внутряшній зв’язок Олени зі своєю мамою.
(Читає вірш «Сад шумить»).

Учитель. Мама – найдорожча в світі людина. Саме тому так важко пережити
її втрату. Неможливо збагнути, що колись назавжди прощаємося ми з
близькими, рідними людьми. Тож дорожіть своїми батьками, кожну хвилину,
кожну мить пам’ятайте про них. Наповніть їх дім любов’ю, лагідністю,
ніжним піклуванням, поки ще не сталося біди!

Олені Гринник довелося пережити одну з найтяжчих життєвих драм – смерть
мами. (Учень читеє поезію «Чорне слово»).

3 учень. Змалку всі Гринники виявляли неабиякий потяг до знань. Навіть
приказку про цю родину на селі склали:

Байдарі – битися, Туркевичі – напитися, а Гринники – вчитися!

Олена Іванівна закінчила Київський державний інститут культури за
спеціальністю бібліотекар-бібліограф. По закінченні 20 років працювала в
місті Вінниці, а з 1990 року – живе і працює в Севастополі (звучить
пісня «Легендарний Севастополь»).

Учитель. Наступну сторінку нашого альманаху ми проілюструємо рядками з
поезії «Пісня радості».

II сторінка «Білокрилий Севастополь –

наша гордість і любов»

(І знов учитель перегортає і закріплює на дошці аркуш із назвою 2-ї
сторінки альманаху).

Учень. З моменту переїзду до Севастополя поетеса по-справжньому полюбила
це місто і присвятила йому чимало чудових поетичних рядків, намагаючись
передати в них відчуття, що заповнюють її душу і серце.(Вірш
«Легендарне місто»).

4 учень. На початку ставновлення українського флоту Олена Іванівна
Гринник три роки працювала в Управлінні виховної роботи
Військово-Морських Сил України.

Севастополь справив на поетесу сильне враження, зачарувавши своєю красою
і героїчним минулим. Але головне багатство міста – це все ж таки люди.
Саме вони творять історію, а історія Севастополя – це, перш за все,
історія флоту.

Чільне місце в пантеоні героіїв займають легендарний матрос Петро Кішка,
славнозвісний капітан-лейтенант Олександр Казарський, один з керівників
першої оборони Севастополя адмірал Павло Степанович Нахімов. Не менше
героїзму проявили моряки-чорноморці й під час Великої Вітчизняної війни.
Зупиніться біля маморіалу другої оборони на центральному майдані міста,
прочитайте імена тих, хто отримав звання Героя!

А скільки ще безіменних героїв залишилось лежати тут, на
севастопольській землі, рясно политій їхньою кров’ю…

Наш народ, починаючи з часів заснування міста і до сьогодення, творив і
творить добру славу Севастополя. Сьогодні моряки ВМС України та
Чорноморського Флоту РФ продовжують славні традиції своїх попередників і
з честю несуть вахту на святій севастопольській землі. (Вірш
«Український флот»).

Учитель. Жінці, коханню присвячена третя сторінка в нашому
літературно-музичному альманасі.

III сторінка «Заповітна мрія перешкод не знає,

Любов і віра все перемагає!»

5 учень. О юносте! Ти прекрасна буйноцвіттям талантів, щедрими розсипами
перлин молодої душі, що вміє дарувати любов. Саме любов – творець усього
доброго, піднесеного, сильного, теплого і світлого, що є на землі.

Коли любиш, то таке багатство відкриваєш у собі, стільки ніжності,
доброти і привітності народжується в твоєму серці, що навіть не
віриться, що таке можливо!

А. П. Чехов писав: «Веливе щастя любити і бути любимим, і який жах
відчувати, що починаєш падати з цієї вежі». Отже, любов – це висота.
Висота моральна, духовна. Саме тому говорити про любов – значить
говорити передусім про людину. Любов, як кажуть у народі, «водить сонце
і світила», і це щастя, але водночас і велика відповідальність. І нехай
про це високе почуття пролунають рядки поезії, адже «поезія – це завжди
неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». (Звучить музика).
(Вірші «Біля моря» і «Червоні вітрила»).

Учитель. Чудові ліричні твори Олени Іванівни Гринник можна читати і
перечитувати багато разів. Але не можна не згадати на сторінках нашого
альманаху і певну кількість творів поетеси, які мають на меті
розвеселити, підбадьорити і підтримати людей. Адже сміх – це основа
морального здоров’я як окремої людини, так і нації в цілому. Тому
давайте перегорнемо ще одну сторінку нашого альманаху і пізнайомимося з
гуморескам Олени Гринник.

IV сторінка Смійтесь на здоров’я!

6 учень. Сміх завжди супроводжував наш народ у його багатовіковій
історії. Відомі літературознавці завжди відзначали гумористичну
спрямованість багатьох народних творів. А оскільки невичерпним джерелом
літератури завжди слугував фольклор, то не дивно, що і в наш час
письменники доволі часто звертаються до створення дотепних гумористичних
творів.

7 учень. Олена Гринник, помічаючи невідповідності в житті, смішні вади
вдачі людей, використовує їх як засоби для створення гуморесок.
Письменниця може в дотепних, кмітливих, щирих і безпосередніх героях
своїх творів втілити риси характеру українців, предати ментальність
нашого народу. (Гумореска «Наказ»).

8 учень. Гумор має велику силу. Він захищає людину від розпачу,
виправляє вдачу. М. В. Гоголь твердив, що людського сміху боїться
кожний, навіть той, хто вже нічого не боїться. Сміх, на його думку,
потрібний для життя не менше, ніж дощ квітам, ніж повітря людині.

Олена Гринник майстерно володіє засобами творення комічного, тому її
гуморески іскрометні, смішні та повчальні. (Гуморески «Безкорислива
любов» та «Нема часу»).

Учитель. І все ж таки головним в поезіях Олени Гринник є образ України
як єдиної, безмежно дорогої для кожного українця Вітчизни, без якої
життя втрачає смисл.

Про Україну, її долю, рідну мову й пісню з палкою закоханістю в життя
пише поетеса свої вірші.

V сторінка «Моя Україна – любов і тривога»

9 учень. (Читає вірш «Моя Україна»).

Не залишається поза увагою Олени Гринник історичне минуле нашого народу.
У поезіях авторки доволі часто зустрічаються імена уславлених
козаків-звитяжців, що вели визвольну боротьбу. Одним із героїв війни
українського народу проти польської шляхти був Богдан Хмельницький. Під
його керівництвом здобуто блискучі перемоги над ворогом.

Про відстоювання своїх прав на вільне існування, про історичну пам’ять,
що залишив по собі навіки мужній захисник і мудрий організатор,
розповідає у поезії «Богдан Хмельницький» Олена Гринник. Вірш за
звучанням близький до історичних пісень, що підкреслює нерозривний
зв’язок поезії з фольклором. (Вірш «Богдан Хмельницький»).

10 учень. Про національного пророка і геніального поета Т. Шевченка
написано чимало. Але життя і творчість Великого Кобзаря – то життєдайне
духовне джерело, з якого одвічно черпатимуть люди глибоку мудрість і
наснагу. Не може затьмарити час неперевершену особистість Тараса
Григоровича, тому знову й знову з глибокою любов’ю та повагою
повертаємося ми до величної постаті Шевченка. Він для українців такий же
геній, як для поляків – Міцкевич, для росіян – Пушкін, для грузин – Шота
Руставелі, для англійців – Шекспір. Доля переслідувала його в житті, але
не зуміла переломити цю людину, «перетворити золота його душі у ржу» (І.
Франко).

Своєю стежкою до Кобзаря прямує й Олена Гринник. (Вірш «Геній України»).

11 учень. Про сучасність і майбуття своєї країни розмірковує Олена
Іванівна Гринник у поезії «Гімн Україні». І недарма поетеса називає свій
вірш «гімном». Ця «урочиста пісня» звучить на честь національного
єднання українського народу, що, і поетеса впевнена в цьому, посяде своє
гідне місце в колі європейських держав. (Вірш «Гімн Україні»).

Учитель. Можна ще багато говорити про Олену Гринник. Незабутнє враження
складають її поезії на читача. Про який би твір не йшлося, бачимо, що
перед нами справжній поет, у творчості якого майстерно поєднуються
життєва мудрість і пристрасть, чарівна легкість і глибина почуттів,
роздуми і узагальнення.

Але є у поетеси одна поезія, яка стверджує благородство мистецьких
принципів самої Олени Гринник. Авторка розмірковує в ній про свою
літературну та громадську позицію.

VI сторінка «Поет – людина незвичайна»

Тема ролі поета і поезії в літературі не нова. Варто з цього приводу
згадати і Лесю Українку, і Ліну Костенко, які взяли на свої жіночі плечі
важку ношу високого покликання.

Пам’ятаєте у Лесі?

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!

(«Давня казка»)

І ще:

Чоло не вінчали лавровії віти,

Тернів не скрашали ні злото, ні квіти,

Страждали співці в самоті;

На них не сіяли жупани-лудани,

Коли ж на руках їм дзвеніли кайдани,

То вже не були золоті.

(«На столітній ювілей української літератури; 1898 р.)

або у Ліни Костенко

Звикли до правди мої вуста

Нащо їм чорне вино лукавства?

(Із «Летючих катренів»)

Я трохи звір, я не люблю неволі,

Я вирвуся, хоч лапу відгризу.

І ось уже заклик до «співців краси земної» з проханням «гартувати…
голоси не пустослів’ям, пишним та барвистим, а заспівом в дорозі
нелегкій» знаходить своє відбиття в поезіях Олени Гринник.

12 учень. (Читає вірш «Поет»).

Творче горіння і життєва правда – дві складових творчої лабораторії
Олени Гринник. Їм чесно і до останку служитиме вона.

V. Заключна частина (Звучить музика)

Учитель. Олена Іванівна Гринник, наша з вами сучасниця, багато в чому
була першою в Севастополі. І про це теж варто згадати.

13 учень. Вона створила першу в Севастополі українську бібліотеку в
Українському культурно-інформаційному центрі, перший кабінет
українського народозанвства в школі-гімназії №53 (тепер гімназія №5 ім.
Лесі Українки), була автором і ведучою першої в Севастополі
радіопрограми для дітей «Ластів’ятко» українською мовою. Ця програма
стала Лауреатом Всеукраїнського фестивалю телепрограм «Калинові
острови», присвяченого 10-й річниці Незалежності України.

Олена Гринник зареєструвала та очолювала Севастопольське відділення
Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги.

14 учень. Вірші та гуморески Олени Гринник друкувалися в газетах «Дзвін
Севастополя», «Флот України», «Кримська світлиця» та ін.

Олена Іванівна не тільки складає вірші, але й пише до них музику.

Її пісні виконує Ансамбль пісні і танцю ВМСУ, молодіжний ансамбль
«Веснянка», ансамбль учителів гімназії №5 «Ніжна таїна», що на міському
фестивалі «Золота ліра» у 2004 році отримав диплом та цінні подарунки,
дитячий ансамбль бандуристів «Берегиня», окремі виконавці, такі як Ганна
Довганюк.

15 учень. Олена Гринник – дипломат Міжнародного конкурсу в Італії
«Поезія миру – 98». Її вірші ввійшли до колективних збірок «Українська
поезія в Італії» (вип. 1,4,8), «Севастопольські проліски» (1999р.),
«Пісня над морем», «Мариністика міжнародна». Видано й окремі книги
поетеси: «Три журавлики», «Моя Україна – любов і тривога», «Дух
Свободи».

Олена Іванівна Гринник – активна просвітянка: є почесним членом
«Просвіти», входить до складу Ради «Просвіти».

Підведення підсумків

Учитель. Ми перегорнули останню сторінку нашого альманаху. Сьогодні ми
познайомилися з поезією Олени Гринник, яка вчить нас жити в мирі та
злагоді, любити свою Батьківщину, рідне слово, бути гідним звання
Людини.

Можливо, ви читали й інші твори цієї поетеси, а якщо ні, то я хочу
привернути вашу увагу до цієї міні-виставки, де представлені твори Олени
Іванівни. Думаю, що ті, кого зацікавила її творчість, знайдуть у цих
збірках поезії, що припадуть їм до душі.

Олена Іванівна нікого не повчає прямо, та зі сторінок її книжок постають
чудові образи, що розкривають багату матеріальну та духовну культуру
України, виховують у дусі національних традицій, учать цінувати сучасне
й пишатися тим, що створювалося протягом віків.

Залиштесь наодинці з поезією Олени Гринник, і вона подарує вам насолоду
та радість. Ви відкриєте в ній для себе приховані скарби добра,
терпіння, палкої любові. Як невеличка річка, вливається в повноводну
ріку нашого національного мистецтва поезія цієї жінки, що стає в один
ряд з визнаними майстрами поетичного слова, яких сьогодні ми вже не раз
згадували.

На думку Ліни Костенко, біографія народу – це біографія самого митця:

Поети – це біографія народу,

а в нього біографія тяжка.

Життя і творчість Олени Гринник яскраво ілюструють цей вислів.

Додаток до уроку «Щедрість творчої палітри Олени Гринник»

***

Із Поділля коріння моє,

Українського чесного роду.

Буг Південний водицю дає,

Захищають діброви в негоду.

Щире сонце всміхається там,

Де лишилася батьківська хата,

І дитинство моє, як бальзам,

І трава, на лугах не прим’ята.

Там стрічаємся, сестри й брати.

Натрудившись, там батько і мати

Залишили нащадкам сади,

В рідну землю лягли спочивати.

Рідний край нам наснагу дає,

Пломінь серця, характер і вміння.

Із Поділля коріння моє, —

Що я значу без того коріння?!

Мальви

Навколо батьківської хати –

h v h

~

h h

? ? i i a

a

///////////////icUUUUcccc

a

/////oo//////eeeeeeeeYYY/

??????????

gd*j?

Y¤[?`0aUec6f†gOg0iVi?i?iaei [email protected]~jIjkoooeeoooooooeoTHooooOTHooo

gd*j?

gd*j?

gd*j?

gd*j?

gd*j?

yyyygd*j?

gd*j?

gd*j?

&

gd*j?

Біленьких стін і жовтих призьб –

Цвіло веселих мальв багато,

До сонця всі вони тягайсь.

Були там білі і червоні,

Різноманітних кольорів,

Пилок з них сипавсь на долоні,

Як хтось понюхати хотів.

До стріхи ледь не діставали

Квітки яскравими грудьми.

Сюди курчат квочки скликали,

Тут безтурботно грались ми.

Малі зовсім і трохи старші,

Трудились, здібними росли,

Образи та секрети наші

До мальв і матері несли. …

От розійшлись по світі вільнім,

Не чути рідних голосів,

Та ненька й мальви — нероздільні

У самовідданій красі.

Сад шумить

Натруджені руки

бачу, мов живими,

Що життєву нитку

спряли не одну.

Матусенько рідна!

Вашими очима

Дивлюся у свого

серця глибину.

Чи не відступилася я

у великім?..

А чи згідно совісті

діла були?

Мамо! Вміли Ви

лише добро творити,

Свято, чесно й просто

на Землі жили.

Сіяли і жали,

буряки сапали,

Хліб ясний, мов сонце,

залюбки пекли,

Шили Ви і прали,

а пора настала –

Тихо, з гідністю

у вічність відійшли.

Замість себе світу

залишили дочок,

І п’ятьох синів

зростили — як дуби!

Плодоносить

Вами плеканий садочок, —

Продовжено життя

нової доби!

Чорне слово

Потягнуло холодом із ями

Чорне і жорстоке слово «смерть».

Підійшло впритул: не стало мами!

Це безглуздя! Не повірю! Геть!

Сонце потемніло від печалі,
Знявши шапку,
зупинився час…
Не хотілось
жити мені далі, —
Все на
світі полишило нас.

Втратила значимість людська мова.
Щезло
пройдене й майбутнє — враз!
Лиш благала я
безтямно знову: —
Мамо! Подивіться ще
хоч раз!

Навкруги обличчя розпливались…
Нащо
квіти в зелені вінків?!
Кинутись в
провалля виривалась
У відчаї із дужих рук
братів.

Дорожімо нашими батьками,
Дім
любов’ю сповнюймо ущерть! —
Поки не сичить
змією з ями
Чорне і жорстоке слово
«смерть»!

Легендарне місто

Легендарнеє місто,

Мирне і голубе,

Бухти, ніби намисто,

Обіймають тебе.

Білі чайки торкають

Сині хвилі крильми,
Кипариси
вітають, —
Севастопольці ми!

Севастополь — твердиня

В чорноморській красі,

Серед міст України

Гідне місце посів.

Море, скелі й кургани —
Свідки
грізних боїв.
Бережем, пам’ятаєм

Честь і славу батьків!

Флот на Чорному морі —

То державності знак.

Всі шторми переборе

Український моряк!

Станем всі воєдино —
З
неба, суші й води,

Захистить Батьківщину
Ми
готові завжди!

Кораблями потужно

Пролягає наш путь,

Хай в любові та дружбі

Всі народи живуть!

Усміхайся привітно,

Шли назустріч прибій,
Прославляйся і
квітни,
Севастополе мій!

Український флот

Є Український Флот! — радію, —

Міцніє, досвід набува:

То пишеться одвічна мрія,

Держав історія нова.

Разом з флотами Чорномор’я –

Навчання спільні ВМС:

Мужніють моряки в дозорах,

В морських походах — світ чудес!

У офіцерів — гарна форма,

Тризуб Із якорем зріднивсь.

Сучасних кораблів проворних

До сонця стяги піднялись.

У нас, немов міські трамваї,

По бухтах ходять катери,

Над ними вітер розвіває,

Глянь: синьо-жовті прапори!

Живе мо у морській державі,

В нас дух козацький — не зачах!

Наш Український Флот — по праву –

Стоїть на водних рубежах!

Біля моря

Де біля моря гуляють двоє,

Шепоче хвиля, ляга до ніг.

Ласкаве море шумить прибоєм,

А місяць в небі, мов оберіг.

Про що воркують жадані, милі?

Не помічають, що пізній час?

Не підслухайте, цікаві хвилі,

Не підглядайте їх, зорі, враз!

Не заздріть юним, любові повним,

1 не зітхайте в самотині,

Гранітні скелі, сумні, безмовні,

І золотавий пісок на дні.

Вода холодна вас обнімає,

Є в ній неспокій і глибина.

Вас гріє сонце, вітрець гуляє,

Та тільки людям Любов дана!

Де море й берег межують пінно,

З’єднались двоє, немов навік.

Закрила місяць хмаринка тінню,

Щоб таємницю обох зберіг…

Червоні вітрила

Легенда про червоні паруси,

Романтику, Ассоль і капітана

Чудесна: волею небесних сил

Здійснилась мрія, зустріч довгождана.

У кожного бувають у житті

Свої вітрила і любові кроки,

Високі мрії, думи золоті,

Та птиці щастя вік, на жаль, короткий.

Приспів:

Ти чудо-казку в моря попроси,

Воно чарує всіх і має силу:

Хай знов сяйнуть червоні паруси

Кометою під синім небосхилом!

Коли здається: зіграна вже роль,
Коли
життєві опускаєш крила,
Умій
чекати, як колись Ассоль,

У пурпурові вірити вітрила.

Вогонь любові в серці пронеси

Через тривоги, розпачі й розлуки.
Живе
одвічне прагнення краси —
Ассоль
до тебе простягає руки!

Наказ

(гумореска)

У парку – зелени гомін,

Сонячна година,

Сидять поруч незнайомі

Юнак і дівчина.

Так сподобалась сусідка,

В серці кров бунтує!

Нахиливсь до неї швидко

І смачно цілує…

Бачить: опору немає.

Він цілує вдруге

І здивовано питає,

Чом мовчить подруга?

— Бо мені ще юним віком

Мати наказала:

З незнайомим чоловіком

Щоб не розмовляла!

Безкорислива любов

(гумореска)

Тебе кохаю щиро, признаюсь!

Але бентежить серденько юначе:

Чи дасть для нас квартиру твій татусь?

Чи меблі є, гараж, машина й дача?

Нема часу

(гумореска)

По дорозі, вкритій пилом,

Баба шкандибає.

Притомилась, бачить:

Мимо хура проїжджає.

Візник коней припинив,

Зжалився над нею,

Будь людиною хотів,

Не хамом-свинею.

— Бабо, можу підвезти!

З воза їй гукає.

— Нема часу! Треба йти!

Та відповідає.

Моя Україна

Моя Україна — любов і тривога,

Бо матінки доля така непроста:

Цвіт соняхів, мальви, вишнева дорога –

Й нести по дорозі важкого хреста.

Моя Україна — любов і тривога:

Її незалежність ше дуже слабка.

Молюся за неї, звертаюсь до Бога:

Зміцни нашу ВОЛЮ, Господня рука!

Моя Україна — любов і тривога:

Над нею ще ніч і кружля вороння,
А мрію плекаю:
дожити до того,
Вітчизни моєї світлого дня!

Богдан Хмельницький

Ой Хмелю ти Хмелю, гетьмане Богдане,
Водив
козаченьків на польського пана.
Побивав і турків,
клятих бусурманів,
Не заради вигод чи
красних жупанів.
Пам’ятає Чорне море «чайки»
запорізькі,

Збунтувався в непокорінарод український.

По Вкраїні всюди люди заклик твій почули, —
Назавжди збороли
ляхів, вольницю здобули.
Пам’ятають Жовті Води, Корсунь і Пилявці

Ті вогненнії походи, і Батіг, і Жванці.

Ту відвагу запорожців, синів України,

Що за звільнення народу бились до загину…

…З нами ти ідеш, Богдане, крізь віки й негоду,
Невмируща честь і
слава нашого народу.
Підростають козаченьки — з
нами твоя сила! —
Щоб розквітла Україна вільна та
щаслива!

Геній України

Славетний поет України,

Художник, за волю борець,

Був генієм і вірним сином,

Народу своєму — взірець.

До страдниці — неньки Вкраїни
Любов
полум’яну носив,
За нею
тужив на чужині,

Їй віршами зорі світив.

Залишив чудові картини, —

Був пензлем Брюллову, мов брат!

Кобзар — наша честь і святиня,
Всесвітньо
шановний талант.
На варті
вкраїнської мови —
В неволі
щоб вижила, він
Поставив своє
віще слово.
За те наш
доземний уклін!
«У хаті
своїй — своя й правда!» —

Шевченків святий заповіт,

Як скарб, українська громада

В серцях берегла з роду в рід.

Він — нації батько могутній,

Пророк, що пройшов хресну путь,

На площі стоїть велелюдній,

До ніг йому квіти кладуть.

Гімн Україні

Розквітає Україна

пишними садами,

Незалежна і єдина,

виборена нами!

Щезнуть недруги прокляті,

за велінням часу.

В майбуття нам прямувати

з генієм Тараса.

Богом дане синє небо

й золотисті ниви.

Нам чужих земель не треба —

в отчій ми щасливі.

За свободу хто загинув,

в пам’яті живії.

Рідну неньку Україну

захистить зумієм!

Подолаєм всі негоди —

здійснилась надія,

Українського народу

віковічна мрія.

Хай до кожної родини

усміхнеться доля:

Рівноправна Україна

в європейськім колі!

Поет

Поет — людина не звичайна,

На мілководді не гребе, —

Горить у творчому дерзанні,

Забувши інколи й себе.

Свій час, здоров’я, друзів, справи

У жертву Музі віддає,

Щоб у сузір’ї слів яскравих

Хоч слово відшукать своє!

Свій задум виносить у грудях,

Як мати — рідне немовля,

А потім виведе у люди,

Щоб людям серце звеселять,

Вуста — усмішкою розкрити,

Нахмурить думкою чоло,

Або рішуче підсадити

На бій за Правду — у сідло!

6-та сторінка

5-та сторінка

4-та сторінка

3-тя сторінка

2-га сторінка

1-ша сторінка

Щедрість творчої палітри Олени Гринник

Похожие записи