Реферат на тему:

Сексуальність як характеристика статі

Сексуальність – вроджена потреба і функція людського організму подібно
до процесів дихання, травлення тощо. З біологічної точки зору – це
готовність до повноцінної сексуальної діяльності: розвинуті геніталії,
статевий потяг, здатність до сексуального збудження і його
інтенсивність, можливість переживати оргазм, віковий та конституційний
критерій. Але сексуальність значно ширша від її суто генітального виміру
і, як кажуть, 90 % сексуальності – в голові, а не в статевих органах.

Сексуальність – це не просто універсальний біологічний інстинкт, а й
складне соціокультурне явище, яке охоплює різні сфери психічного життя
людини – відчуття, переживання, уяву, думки, дії, вчинки – все те, що
супроводжує її активність. Сюди ж належать сексуальні установки,
пристрасть, збудливість, почуттєвість, хтивість, сексуальне задоволення,
насолода, реакція на сексуальні стимули. Сексуальність – характеристика
особистості, пов’язана з усіма її рисами: пізнавальними здібностями,
волею, комунікабельністю, можливістю співпереживати і розумінням
партнера тощо.

Сексуальність особистості залежить від трьох взаємопов’язаних чинників:
її статевого ототожнення (ідентифікації), її ґендерного ототожнення і її
сексуальної поведінки. Статева ідентифікація має відношення до
біологічних характеристик: хромосом, зовнішніх і внутрішніх статевих
органів, гормонального статусу, гонад і вторинних статевих ознак.
Ґендерна ідентифікація співвідноситься з особистісним сенсом належності
до чоловічої і жіночої статі. Сексуальна поведінка і почуття людей
похідні від норм і цінностей конкретних суспільств і культур і не можуть
бути зрозумілі окремо від них.

Основні функції сексуальності: біологічна (запліднення), психологічна
(насолода), соціальна (реалізація потреби в комунікації). Прояви
сексуальності різноманітні, зумовлені фізіологічними й анатомічними
відмінностями чоловіка й жінки, їх гормональними особливостями,
ґендерними ролями, які вони засвоюють і вдосконалюють упродовж усього
життя.

Л. Щеглов виділяє наступні основні моделі сексуальності:

1. Біологічна модель. Увесь спектр сексуальності тут зводиться до
біологічної проблематики, тобто у людській сексуальності бачать лише
фізіологічні прояви. Представників цього напрямку більше цікавить
організм людини, ніж її особистість. Саме цей підхід у сексопатології
часто провокує пацієнта на пошуки „чарівної” таблетки, а лікаря – цю
таблетку надати.

2. Психогідравлічна модель. В її основі лежить фрейдівське уявлення про
лібідо, що має на увазі первісний енергетичний імпульс людини, життєву
силу й енергію. Саме лібідо визначає всю еволюцію особистості від
народження і до смерті. Замасковані перетворення лібідо визначають і
пояснюють наші індивідуальні нахили, симпатії і антипатії, потаємні
бажання, страхи і багато інших особливостей особистості. Сексуальна
мотивація багато в чому визначається саме цими особливостями і
вираженістю внутрішнього сексуального напруження, що вимагає розрядки.

Однією з цілей психоаналізу була спроба пояснити, яким чином
нагромаджена сексуальна енергія розподіляється в індивідуальній психіці,
розряджається чи перетворюється у сфері громадської діяльності. Форми
перетворення сексуальної енергії лягли в основу концепції сублімації З.
Фрейда, за якою сексуальна енергія може мати два виходи: шляхом
досягнення сексуальної насолоди, що є примітивнішою формою розрядки, і
шляхом сублімації, тобто на „вищому” рівні, коли первісна енергія лібідо
переключається на інші форми активності.

3. Екологічна модель. М. Волен і Дж. Шмідт, їх послідовники трактують
сексуальну мотивацію не стільки як наслідок зростаючого напруження
сексуальної енергії, як схильність до реагування певним чином на певні
подразники. Така схильність виникає на основі двох компонентів. Ними є
вроджені біофізіологічні особливості, що змінюються в процесі
онтогенезу, і набуті особливості, що з’являються в результаті научіння і
є узагальненням всього комплексу життєвого сексуального досвіду людини.
Сексуальна мотивація базується на поєднанні двох цих компонентів. Таким
чином, екологічна модель спирається на тезу про те, що сексуальна
активність і сексуальна поведінка є результатом процесу навчання,
соціалізації, що спирається на відповідну нейрофізіологічну основу [32].

Людська сексуальність суттєво відрізняється від статевої поведінки
тварин:

1. Сексуальна поведінка людини автономна, відокремлена від
репродуктивної функції, характерної для парування тварин. Сексуальна
поведінка людини остаточно емансипувалася від репродуктивної біології,
пов’язаної з продовженням роду, і розглядається передовсім і винятково
як засіб отримання задоволення. Завдяки досягненням медицини, особливо
сексофармакології (віагра, контрацептиви) люди можуть відчувати
сексуальні радощі частіше і довше, ніж це було можливо у недавньому
минулому.

2. Статева поведінка тварин є сезонною, в період максимальної здатності
до запліднення. Жінка здатна до сексу і запліднення протягом цілого року
впродовж тривалого періоду свого життя.

3. Дотепер ніхто не зміг пояснити, чому у жінки, людської самки, є
цнота, але навіть у мавп, найближчих до людей, її немає.

4. У самок тварин – і нижчих, і вищих – не буває менструацій. Це
характерно лише для жінок. У тварин немає нічого спільного зі специфікою
менструації, що супроводжується втратою крові, енергії, здоров’я тощо.

5. Відмінною властивістю людської сексуальності є явище оргазму у жінки
як феномен, що відсутній у самок і досягається в результаті навчання та
вправляння. Специфіка жіночого еротизму ґрунтується на „пам’яті про
приємне”.

6. У тварин відсутнє таке явище як імпотенція чи якісь інші розлади.

7. У тварин нюх служить чи не єдиним „запускаючим” фактором. Самці комах
злітаються на запах статевих ферментів самки за десятки кілометрів.
Людина ж здатна вловити тонкий аромат шкіри коханої тільки тоді, коли
вона зовсім поруч.

8. У чоловіка потужним сексуальним подразником стає вигляд оголеної
ділянки тієї чи іншої частини жіночого тіла, причому не обов’язково
геніталій. Самки в природі ходять голими, однак самці збуджуються тільки
в період етруса.

9. Вагітна самка не підпустить самця до себе. Жінці можна і треба в
період вагітності займатись сексом.

10. Тварини не знають утримання – це атрибут людського буття.

11. Статевий потяг у людей контролюється свідомістю, виникає під впливом
усвідомленого ставлення до представника протилежної статі. Про тварин
так сказати не можна, оскільки тут домінує інстинкт продовження і
збереження роду.

12. Сексуальність – дуже інтелектуальне поняття і пов’язане насамперед з
Розумом. У тварин немає сексуальності, а є тільки репродукція. Якщо
людина в житті нерозумна, то які б не були у неї ангельські риси обличчя
і неземний голос, вона не викличе імпульсу у відповідь.

13. Сексуальна поведінка людини варіативніша за формами отримання втіхи
(онанізм, наприклад, оральний секс, петтінг тощо). Вона регулюється
системою морально-соціальних норм, є свідомою, соціально-знаковою.

14. Людина може запобігати небажаній вагітності, що недосяжно для
тварин.

15. Для більшості тварин у період спарювання цілком приваблива будь-яка
зустрічна особина іншої статі. Люди вимогливіші і перебірливіші. Вони
автоматично виключають зі сфери романтичного інтересу більшість
представниць чи представників протилежної статі через відсутність у них
належних зовнішніх даних і особистісних якостей.

16. Для людської сексуальності характерна інтимність, чого неможливо
зустріти у тварин. У людей секс може супроводжуватись еротичними
фантазіями, у тварин – ніколи.

17. Діапазон сексуальних інтересів людини (від платонічного кохання до
задоволення статевих бажань девіантним шляхом) незрівняно ширший від
тварин, у яких характерним є генітальний контакт.

18. Тварини не вміють урізноманітнити свій сексуальний репертуар.
Здатність чуттєво реагувати на еротичні знаки й образи та свідомо
створювати їх, вкладаючи в них свою фантазію – винятково властивість
людини.

19. У стосунках між статями у тваринному світі немає відхилень від
нормальної статевої поведінки. Немає у них ні садизму, ні мазохізму, ні
некрофілії, ні зґвалтувань. У людини ж трапляються десятки різноманітних
відхилень і перверсій.

Хоч важко точно визначити чи окреслити межі всіх проявів сексуальності
людини в рамках її біологічної і соціальної матриць, колективний та
індивідуальний прояви сексуальності можуть бути осмислені і
сформульовані за допомогою різних, але взаємопов’язаних понять
(компоненти сексуальності):

а) чуттєвість, яка включає в себе естетичну, психологічну і фізичну
насолоду від збудження власного тіла і, часом, тіла партнера. При цьому
необов’язковим є генітальний контакт;

б) інтимність – прагнення і здатність до емоційної і, можливо, фізичної
близькості з іншою людиною. Серед діапазону вираження інтимності можна
виділити наступні форми: вербальний вираз прив’язаності, освідчення,
підтримки, інтересу і заохочення; саморозкриття; фізичний прояв почуття
(обійми, поцілунки, генітальний контакт), терпимість до небажаних
якостей партнера, ідеалізація коханої людини тощо;

в) статевий інтерес, хоч і не обов’язково пов’язаний з відтворенням,
який чинить сильний вплив на ставлення до сексу і соціальне схвалення
сексуальної поведінки;

г) сексуальна ідентифікація – суб’єктивне відчуття себе чоловіком чи
жінкою, виконання відповідної соціально-сексуальної ролі;

д) еротичні бажання і вектори – цей компонент сексуальності визначається
характерними особливостями тих людей, з яким індивід хоче бути
пов’язаним еротично-любовними стосунками (гетеросексуальність,
гомосексуальність, бісексуальність);

е) сексапільність, яка означає використання індивідом сексуальності з
метою впливу на почуття, установки і поведінку інших людей, здатність з
першого погляду викликати у людей бажання інтимних стосунків.

Наступні системотвірні компоненти – статевий потяг, сексуальна
збудливість і сексуальна активність. Статевий потяг (платонічний,
еротичний, сексуальний) включає психологічний, нейрогуморальний і
умовно-рефлекторний компоненти. Сексуальна збудливість – швидкість
протікання сексуальних реакцій – залежить від типу нервової системи,
темпераменту, типу статевої конституції, ерогенності зовнішніх
подразників, привабливості і регулярності статевого життя. Сексуальна
активність вимірюється частотою статевих актів, сексуальних реакцій за
певний проміжок часу.

Крім перерахованих характеристик, системоутворюючими є сексуальна
установка, сексуальна потреба, сексуальна мотивація, ерекція і
психосексуальне задоволення.

Сексуальна установка – готовність, схильність до певних сексуальних дій.
Існують механоцентрична установка – установка на техніку статевого акту;
оргазмоцентрична – установка на оргазм; екстазоцентрична установка –
готовність до екстазу, багатократного переживання оргазму.

Сексуальна потреба – стан індивіда, що твориться потребою в об’єктах,
необхідних для його співіснування з особою іншої статі, правильного
розвитку і функціонування; потреба визначає форми еротичної поведінки.
Еротична поведінка (техніка зваблювання та статевого акту, діапазон
сприйнятності) – форми, способи вираження сексуальності, в основному
зумовлені соціальними, психологічними і культурними факторами.

Сексуальна мотивація – сексуальні спонуки, що виникають під впливом
сукупності зовнішніх чи внутрішніх умов, які викликають активність
організму, і визначають їх спрямованість на задоволення сексуальної
потреби. Це процес внутрішньої психічної детермінації поведінки, що
проходить під впливом біофізіологічних, соціальних і психологічних
факторів.

Системоутворюючими компонентами сексуальності, а отже й сексуального
здоров’я слід також вважати ерекцію, любрикацію, еякуляцію та оргазм,
характер і протікання яких зумовлені анатомо-фізіологічними,
психологічними, соціально-психологічними факторами.

Ерекція – збільшення об’єму статевого члена чоловіка з посиленням його
пружності, що створює можливість для здійснення статевого акту.
Найчастіше напруження статевого члена виникає під впливом еротичних
подразників. Її відсутність свідчить про дисфункції.

Любрикація – зволоження статевих шляхів жінки під впливом еротичної
стимуляції. Фізіологічно вказує на готовність жінки до статевого
контакту.

Еякуляція – виділення насіннєвої рідини при статевому контакті чи його
замінниках (мастурбація, петтінг, полюції). Порушення еякуляції є
сексуальним розладом.

Оргазм – ритмічне скорочення м’язів статевих органів, що виникає в
момент відтоку від них кернів у кульмінаційний момент статевого акту. Це
найвитонченіше фізичне задоволення, яке приводить кожний нерв у стан
екстазу.

Розгляд сексуальності був би неповним без ґендерного аналізу її проявів.
Тривале вивчення літературних джерел, експериментальна перевірка дали
нам можливість виділити наступні особливості чоловічої і жіночої
сексуальності.

– Дівчата швидше розвиваються еротично, емоційно, а юнаки – сексуально.
Дівчина досягає статевої зрілості раніше, ніж хлопець, однак її потреба
в статевому житті і здатність відчувати при цьому задоволення
з’являється пізніше, рідко – спонтанно, як у чоловіка, після тривалого
періоду інтимних стосунків. Дівчата раніше, ніж юнаки, починають ходити
на побачення (13,9 – 14,2 рр.), цілуватись (14,5 – 15 рр.), вперше
закохуватися (15,6 – 16,2 рр.). Але дівчата пізніше, ніж юнаки, доходять
до конкретних сексуальних дій.

Якщо ж сексуальні дії і мають місце у дівчат, то їх частота та
інтенсивність (до 20 р.) майже вдвоє нижча, ніж у хлопців. Більшість
дівчат (67 %) вважають неможливим секс без кохання (у хлопців – 20 %).
Чоловіки значно частіше вважають сексуальну спроможність показником
своєї чоловічої гідності.

Природа створила чоловіка сексуально прямолінійним, він збудливіший і
статево активніший, ніж жінка, значно частіше бере на себе активну роль
у виборі партнерки, встановленні статевих контактів, у спонуканні до
інтимності, під час статевого акту. Тимчасове утримання для жінок справа
не важка, а для чоловіків часто проблема. Жінка сміливо може сказати
„Чоловіки мене мало цікавлять”. І ніхто її за це не засудить. Це її
особиста справа. А якщо у відсутності інтересу до жінок освідчиться
чоловік, його відразу ж запідозрять у тому, що він імпотент,
гомосексуаліст. Жінки значно рідше, ніж чоловіки, займаються
мастурбацією.

У жінок частіше, ніж у чоловіків сексуальні розлади пов’язані із строгим
вихованням у дитинстві. Заборон у дівчаток більше, ніж у хлопців. Окрім
того, у них більше розвинутий романтичний, платонічний, еротичний потяг,
ніж сексуальний. Спочатку у них формується потреба у психологічному,
емоційному контакті з обранцем, а лише пізніше – еротичний потяг.
Чоловіча сексуальність залишається більш екстенсивною, предметною, не
пов’язаною з емоційною близькістю, і переживається не як ставлення, а як
завоювання і досягнення. Переважна більшість юнаків асоціює дорослість з
початком сексуального життя.

– Більшість жінок цікавляться сексуальними стосунками менше, ніж
чоловіки. Чоловіка збуджують іноді навіть розмови про сексуальні дії.
Жінка найчастіше збуджується тільки сексуальною активністю чоловіка.
Еротична література чи любовні сцени у фільмах стимулюють частіше
бажання ласки і дуже рідко – бажання статевого акту. Груба порнографія
викликає у багатьох жінок протест.

Чоловіків збуджує вигляд специфічно жіночих предметів: бюстгальтер,
плавки, білизна, а також предмети жіночого туалету: духи, пудра, помада.
У жінок збуджуючі елементи менше пов’язані з уявою і більш
диференційовані. В їх основі рефлекторні реакції, що асоціюються з
любовними спогадами.

– Діаметрально протилежне сприйняття юнаками і дівчатами початку
сексуального життя. Для дівчини перший сексуальний контакт, навіть якщо
він проходить в атмосфері глибоких взаємних почуттів, пов’язаний з
дефлорацією, а значить, з болем, і сприймається, зазвичай, як щось
неминуче. Перший контакт рідко приносить їй задоволення. Неспокій, біль,
іноді переживання з приводу „аморальності”, страх перед вагітністю –
цілий букет малоприємних переживань. Зовсім інакше відчуває ситуацію
хлопець. Якщо тільки немає додаткових проблем, він гордий і щасливий. Це
підносить його у власних очах та й в очах друзів. Рідко який юнак не
похвалиться своєю „сексуальною перемогою”, і рідко яка дівчина почне
вихвалятися цим перед оточуючими.

Перший статевий контакт, момент дефлорації є, на думку О. Вейнінгера,
переломним моментом у житті жінки. В житті чоловіка, навпаки, перший
статевий контакт не відіграє ніякої ролі.

– Різною є мінливість сексуального потягу чоловіків та жінок протягом
періоду зрілості (20–40 рр.).

Статевий потяг у чоловіків і жінок в окремі вікові періоди може не
співпадати, у зв’язку з чим виділяють першу і другу конфліктні фази і
фазу гармонії. Рівень тестостерону у чоловіків з віком поступово
знижується і, відповідно, знижується його сексуальний потяг. Пік
статевої потреби настає у жінки нерідко тоді, коли у чоловіка вона
починає вгасати.

На відміну від чоловіків, жінкам властиві коливання сили статевого
потягу: maxзб. ? перед менструацією і під час неї; minзб ? в період
овуляції.

– Статева поведінка жінки різноманітніша і складніша (кокетство, флірт,
демонстрація своїх прагнень, несподівані прояві ніжності тощо). У
чоловіків переважає чуттєвість і їх статева поведінка прямолінійна.

– Ерогенні зони у жінки генералізованіші, ніж у чоловіків. У чоловіка
ерогенні зони концентровані в межах статевих органів, у жінки –
роззосереджені по всьому тілу і носять індивідуальний характер ( в цьому
плані жінка – неповторна).

– Чоловік і жінка зовсім по-різному ставляться до своєї сексуальності.
Жінка розглядає її винятково з точки зору враження, яке вона чинить на
чоловіків. Для чоловіка його сексуальність виражається значно
примітивніше: може чи не може. Жінка від природи позбавлена страху
імпотенції. У неї немає необхідності свою сексуальність доводити.
Чоловік же повинен доводити це постійно, причому не жінці, а самому
собі.

– Секс у житті чоловіків займає більше місця, ніж у житті жінок.
Проведене у США опитування: „Чому б Ви віддали перевагу: вдалій покупці
одягу чи класному сексу?”, дало такі результати: жінки віддали перевагу
покупці в 46 %, а сексу – в 41 %; чоловіки – покупці віддали перевагу в
14 %, а сексу – у 76 %. Не дивно, що чоловіки і жінки по-різному
ставляться до сексу. За даними інституту Кінсі, 37 % чоловіків думають
про секс кожні 30 хв. Лише 11 % жінок думають про нього так само часто.
Кажуть, що пересічний молодий чоловік щороку затрачає на роздуми про
секс 730 годин і лише 22 години на рік він займається ним.

– Відрізняються еротичні стимули й образи. Чоловіків більше збуджують
зорові образи і візуальні стимули, вони хочуть бачити форми, згини,
оголене тіло. Жінки кохають слухом, люблять слова і почуття, а також
гостріше реагують на запах, який не лише збуджує, але й сприяє
нормальному функціонуванню жіночого організму. На чоловіка форми тіла у
виборі партнерки чинять більший вплив, ніж на жінку. Жінка ж віддає
перевагу особистості і особливим рисам характеру чоловіка.

– Різне співвідношення психологічних і фізіологічних компонентів у
чоловічій і жіночій сексуальності. Для чоловіків секс, передовсім, –
фізіологія, для жінок – психологія.

Сексуальне задоволення жінки більшою мірою, ніж у чоловіків, залежить
від таких психологічних обставин, як почуття ніжності і кохання до
партнера, відчуття близькості до нього, задоволення від тілесної
відкритості радість усвідомлення, що вона є предметом захоплення,
задоволеність власною сексуальною компетентністю тощо.

За даними З. Шнабля, на брак ніжності і тепла з боку партнера скаржаться
втроє більше жінок, ніж чоловіків [35]. Ось чому необхідно
вдосконалювати передовсім міжособистісну комунікацію пари, її здатність
до саморозкриття, вияву і розуміння емоційних переживань один одного.
Відомий данський сексолог Пребен Хертофт категорично стверджує:
„Здатність переживати оргазм визначається передовсім властивостями
особистості, а не сексуальною технікою”. Не випадково для жінки так
важливі слова запевнення в коханні, які багатьом чоловікам видаються
марними. Жіноча сексуальність характеризується більшою психологічністю.
У них психічний стан чинить більший вплив на статевий потяг, ніж у
чоловіків. Це вимагає відповідної підготовки жінки до статевого
зближення.

– Жінки – конкректантки, чоловіки – детумесценти. У жінки на першому
місці стоїть прагнення до конкректації (тобто бажання зблизитись
духовно, спрямованість на емоційні, духовні мотиви). У чоловіка
первинним є прагнення до зняття напруги (детумесценція).

У жінки статеве життя мотивується материнським інстинктом і кінцевий
його результат – дітонародження. У чоловіка ж домінує статевий потяг і
його кінцевий результат – сексуальний партер. В устах жінки фраза „я
тебе кохаю” означає – „я хочу, щоб ти став моїм чоловіком, хочу дітей
від тебе”. Чоловік же, освідчуючись у коханні, пропонує сексуальне
партнерство.

– Суттєво відрізняються графіки сексуальної збудливості. Це можна
побачити наочно на графіку (рис. 2).

Сексуальний потяг чоловіка схожий до газової плити: вогонь у ній
спалахує миттєво і одразу на повну потужність. Так само швидко він і
гасне, вимкнутий. Сексуальний потяг жінки можна порівняти з електричною
плиткою: вона повільно нагрівається до певної температури і набагато
довше від газової плити стигне.

Після оргазму статеве збудження у чоловіка досить швидко знижується до
мінімального рівня – настає стадія сексуальної рефрактерності
(незбудливості). В цей час ніякі сексуальні стимули не викликають
відповідної реакції у чоловіків. Період абсолютної рефрактерності триває
по-різному: хвилини, години, а то й дні. Потім поступово з’являються
думки сексуального плану, які стають все наполегливішими, і чоловік
починає відповідно діяти. У жінок стадія рефрактерності не виражена так
явно: багато жінок здатні на кілька коїтусів підряд з багатократним
оргазмом. У цій закономірності – відображення живої природи: для самця
коїтус – завершення шляху, він після витрати еякуляту повинен відновити
запас сперми й організм сам надає собі відпочинок для цього; для жінки
коїтус – початок, в результаті якого вона повинна завагітніти і чим
більше еякуляту вона сприйме, тим вища ймовірність зачаття.

– Різними є критерії готовності статей до статевого контакту. Якщо
розглядати чисто фізіологічні моменти, залишаючи осторонь психічні та
інші відмінності, можна констатувати: чоловікові необхідна ерекція, щоб
задовольнити жінку, жінці нічого для задоволення чоловіка не потрібно,
крім відповідного бажання чи готовності. Що ж до останнього, то
здатність жінки задовольнити чоловіка залежить саме від її бажання. Це
може бути цілком усвідомлене рішення, яке вона може прийняти у будь-який
час. Готовність же чоловіка не завжди залежить від його бажання. Часто
він може мати сексуальне бажання й ерекцію проти своєї волі і може бути
неспроможним до цього, не дивлячись на величезне бажання мати контакт.
Більше того, його нездатність до сексуального функціонування є фактом,
який не можна утаїти. Жіноча ж неспроможність не має такого очевидного
характеру і це відкриває шлях до хитрощів і обману.

– Різним є характер переживання відчуттів у міжстатевих стосунках.
Чоловік зовнішньо активно орієнтований на жінку: він переживає
екстратенсивно. Приймаючи ласки, жінка переживає пропріоцептивно, тобто
відчуваючи процеси, що відбуваються у власному тілі. Збуджена жінка не
відповідає на поцілунки з відкритими очима, як і не тримає очі
відкритими в момент піку інтимної близькості. В той же час, умілий
партнер ніколи не закриває очей і пильно стежить за реакцією жінки на
свої ласки. Про особливість кохання чоловіка і жінки свідчить той факт,
що в художній літературі майже відсутні описи обличчя чоловіка в момент
фізичної близькості і тисячі описів обличчя жінки, яка віддається
коханому. Це пояснюється, окрім іншого, і тим, що під час близькості
жінка не бачить обличчя чоловіка. Жінка кохає не очима. Вона кохає, як
вже зазначалось, тілом і найбільше слухом. А чоловік бачить, він кохає
очима.

– Різне ставлення чоловіків і жінок до сексу. Якщо жінкам властиво
пов’язувати його з почуттям кохання і близькості, то чоловіки бачать у
ньому якесь досягнення, пригоду, можливість продемонструвати свою силу і
владу або отримати суто фізичну розрядку. Жінок секс зазвичай приваблює
тому, що дає змогу відчути емоційну теплоту, свою бажаність, розділити
почуття. Чоловікам же, навпаки, властиво відділяти його від інших
аспектів взаємин.

– Відмінності чоловічої і жіночої сексуальності проявляються в
кульмінації коїтусу: у чоловіка в нормі єдиний блок „еякуляція – оргазм
– задоволення”; у жінки в нормі як оргазм без задоволення, так і
задоволення без оргазму (тобто у жінок може бути неузгодженість оргазму
як біологічної реакції і задоволення як людського почуття). Частина
жінок можуть бути задоволеними своїм статевим життям не переживаючи
оргазму, тобто мова йде про психологічне задоволення. Може
спостерігатися і протилежне явище – жінка біологічно отримує розрядку
(оргазм), залишаючись незадоволеною своїм статевим життям (некоханий
чоловік, небажаний контакт).

– Відрізняється жіночий і чоловічий оргазми та ставлення до нього. Якщо
для чоловіка – оргазм – мета зближення, то для жінки, на думку А. Піз,
приємний додаток до відчуття близькості, емоційного тепла. У жінок він
трапляється не завжди, у чоловіків – регулярно. Жінка бере участь у
ньому не лише статевими органами, але і всією своєю сутністю, шкірою і
тілом (у чоловіків – навпаки). Чоловічий оргазм найяскравіший у
юнацькому віці, а жіночий – близько 30 років і пізніше. Жінка наділена
високою вибірковістю, її оргазм може бути пов’язаний з конкретним
чоловіком чи технікою ласк, чоловік у цьому плані влаштований простіше.
Жінка не бачить ніякої біди, якщо не досягне кульмінації статевого акту
– чоловік почуває себе винним і неповноцінним. Таке ставлення до сексу,
як до екзамену, впливає на чоловічу силу, призводить до імпотенції.

– У жінок здібності до сексуальних реакцій значно вищі, ніж можуть
відчувати чоловіки. Жінки часто, на відміну від чоловіків, готові до
багатократного оргазму, причому кожний наступний з наростанням
відчуттів. Максимальна тривалість оргазму у чоловіка не перевищує 2,5
секунд, а у жінок досягає 12 секунд. Але справа не лише в тривалості: за
яскравістю і глибиною відчуттів жіноча розрядка переважає чоловічу у 5-6
разів. І це не тільки суб’єктивні відчуття – і фізіологічні, і
біохімічні зміни у жінки в оргазмі набагато сильніші. Наприклад, приплив
крові до органів малого тазу у чоловіків збільшується у 1,5 рази, у
жінок – у три, вентиляція легенів відповідно – у 2 і 6 разів тощо. За М.
Мастерсом, чоловіча розрядка співвідноситься з жіночою, як прогулянка в
сусідньому парку з поїздкою на Канари. Вражає здатність жінок відчувати
чуттєву насолоду та оргастичну розрядку від ласк: поцілунків у вуха,
шию, груди, спину. Жоден чоловік від цього оргазму не відчуває. Багато
жінок від поцілунку в губи можуть відчувати більше насолоди, ніж
чоловіки – від п’яти хороших статевих актів. Більшість сучасних
сексологів вважає, що поняття „статеві органи”, якщо мова йде про
сексуальну чуттєвість, має сенс лише для чоловіків, а для жінок воно не
має сенсу: все жіноче тіло – суцільний статевий орган, з будь-якої його
ділянки може „зніматися” і насолода, і оргазм.

Таким чином, потенційно жінки здатні насолоджуватися інтимним життям у
багато разів більше, ніж чоловіки. На практиці ж вони отримують від
нього значно менше радощів, не можуть реалізувати свій величезний
чуттєвий потенціал. Жінки частіше симулюють задоволення в сексі,
імітують оргазм.

– Відмінності у специфічних страхах, пов’язаних зі сексуальними
функціями. Для чоловіка статевий акт – це завжди випробування, іспит.
Його страхом є страх невдачі. Вразливим місцем для жінки є її залежність
від чоловіка; небезпека для неї, відповідно до її сексуальної ролі,
полягає не в тому, що можна стати неспроможною у сексуальному контакті,
а в тому, щоб не „бути покинутою”, не піддаватися фрустрації, не
втратити контроль над процесом, який повинен привести її до сексуального
задоволення. Тому й не дивно, що страхи чоловіків і жінок спрямовані в
різні сторони – чоловік тривожиться про своє ЕГО, про те, щоб мати
значущість в очах жінки; жіночі страхи лежать у сфері сексуального
задоволення і задоволеності.

Чоловіки набагато менше впевнені в собі з точки зору сексу, чим
здаються. Вони помисливіші у сексі. Для них секс виступає як задоволення
і як робота, яка вимагає успіху. Для них характерним є синдром-сумнів у
своїй спроможності і майстерності. Вони значно легше переносять докори з
приводу недоліків характеру, ніж сумніви в їх потенції. Юнак, що
„провалився”, боїться повторити свою невдачу, починає уникати дівчат,
він впевнений, що повторний провал викреслить його з життя. Цей страх
включає в дію так званий механізм самовиконуваного пророцтва. Cексуальні
невдачі перетворюються на сексуальні розлади, закріплюються і даються
взнаки у подальшому статевому житті. З’являються комплекси, депресія і
навіть думки про самогубство.

Говорячи про сексуальність і сексуальну активність, варто відзначити
наступне:

1. Сексуальність, що трактується суттєво ширше, ніж статевий потяг, що
базується на інстинкті, починає розвиватись і проявлятися значно раніше
пубертатного періоду в розвитку організму.

2. Прояви всіх стадій розвитку сексуальності є цілком нормальними, не
повинні в жодному випадку блокуватися чи піддаватися критиці.

3. Важливою складовою сексуальності є зміни, які відбуваються в тілі
підлітків.

4. У всіх підлітків є сексуальне життя – реальне чи у фантазіях. Роздуми
про секс є важливою частиною дорослішання.

5. Більшість підлітків стають готовими до сексуальної активності швидше
фізично, ніж емоційно.

6. З сексуальною активністю пов’язані як здорові (почуття близькості з
іншою людиною, фізична насолода, вивчення себе) так і нездорові наслідки
(вагітність, венеричні захворювання тощо).

7. Сексуальність однаково бентежить дітей, підлітків і дорослих.

Для адекватного розуміння підліткової сексуальності важливе врахування
принаймні трьох обставин.

1. Підліткова сексуальність ще ізольована від інших складових кохання.
Підлітка тягне до жінок, яких він не кохає, і він кохає дівчину (жінку),
до якої його не притягає бажання. Кохання й тілесний потяг
взаємовиключають одне одного. Кохання-дружба, кохання-ідеалізація,
кохання-мрія, закоханість здалеку, цнотлива піднесеність стосунків – з
одного боку, і ницість тілесних стосунків, що приваблює – з другого.
Зіткнення романтичного кохання із сексуальним потягом, що розвивається,
драматичне для підлітка незалежно від того, чи вміють дорослі побачити й
зрозуміти цю драму.

Три моменти, які за своєю сутністю неминуче повинні збігатися, а саме
статеве бажання, задоволення та статеве розмноження ? розділені між
собою проміжками у кілька років. Дівчина 10 років може прагнути бути
жінкою, але справжньою жінкою вона здатна бути починаючи з 17 років, а
матір’ю – не раніше двадцяти.

2. Переживання сексуального потягу часто виявляється сильніше самого
потягу. Обмежені можливості реалізації сексуального потягу і необмежені
можливості еротичних уявлень і фантазій створюють своєрідну і напружену
психоестетичну диспропорцію, вихід з якої може мати крайні форми
сексуальної поведінки.

3. Сексуальна поведінка підлітків носить передовсім і переважно характер
сексуального експериментування – самостійного, гомосоціального і лише
пізніше гетеросексуального з формуванням кінцевої сексуальної
спрямованості (мастурбація, петтінг, сексуальний дебют тощо).

На основі аналізу праць педагогів і психологів Л. А. Богданович, М. Й.
Боришевського, Л. Я. Верб, М. В. Вовчик-Блакитної, Г. Ф. Дейнеги, В. Є.
Кагана, Л. І. Маленкової, А. В. Петровського та інших, ми встановили, що
сексуальність пубертатного періоду може мати різні форми прояву:
підвищений інтерес до зображень голих людей – на картинах, у
фотожурналах. Проникає в підліткове середовище і порнографія
(ілюстративна, текстова). Деякі мають тенденцію до виготовлення
відповідних малюнків, написання нецензурних висловів. Це так звана
анонімна сексуальність: поява в лексиконі хлопців жаргонних і
нецензурних слів, цинічних висловлювань про жінок, грубе ставлення до
дівчат, що набирає образливої для них форми виразу; бажання зустрічатись
з представниками протилежної статі; кокетування, манірність (у дівчат);
прагнення влаштовувати вечірки; замкнутість, образливість,
невпевненість, скутість; намагання бути суперсучасним; підвищена
чутливість до зовнішніх оцінок; нетерпимість, впертість, підвищена
дратівливість; максималізм, агресивність, непосидючість, задиркуватість,
негативізм; соромливість, мрійливість; прагнення до дорослості;
осмислення самого себе, самопізнання, юнацька філософічна
інтоксифікація, дослідження своїх думок, вчинків, психологічна
нестійкість; прагнення до самостійності, емансипація від дорослих,
осмислення своєї ролі в суспільстві, невизначеність з перспективами;
потреба в самотності; демонстративність і зухвалість поведінки.

Хлопці і дівчата прагнуть знати і перевіряти свої сексуальні можливості.
Вони діляться між собою враженнями щодо побаченого і почутого на
еротичну тематику, про перше зворушливе побачення чи перший у житті
поцілунок, дотик руки, красномовний погляд тощо. Дівчатка вбранням
підкреслюють свою фізичну привабливість, хлопці практикують залицяння за
типом поведінки старших приятелів чи кінозірок.

Найрозповсюдженішою формою реалізації сексуальності у підлітковому та
юнацькому віці є мастурбація. Більшість юнаків (70–90 %) і дуже багато
дівчат (30–60 %) отримують перше уявлення про сексуальні реакції свого
тіла, займаючись нею. Це феномен людської сексуальності, який можна
віднести до нормальних минущих проявів підліткового та юнацького віку.

Існують різні види мастурбації:

1. Рання допубертатна мастурбація виникає до пробудження лібідо,
зазвичай, до 10 років, рідко супроводжується еякуляцією та оргазмом.
Саме ця форма мастурбації викликає схвильованість батьків. У молодших
дітей зміст фантазування зовсім не схожий на підлітковий. Наприклад, у
молодших школярів фантазування під час епізодів мастурбації носить не
сексуальний характер, а відображає актуальні переживання, пов’язані з
навчанням або бажанням погратися замість підготовки домашніх завдань.
Подібна поведінка може також провокуватися станом нудьги (наприклад, у
разі довгого лежання в ліжку під час хвороби) чи тривоги й страху.

2. Спонтанна мастурбація має місце тоді, коли дитина раптом може
відкрити для себе, що окремі дії приносять приємні відчуття в зоні
геніталій, які хочеться пережити ще раз.

3. Наслідувальна мастурбація розповсюджена у підлітків, коли мастурбація
проходить наче „за компанію”, як розвага.

4. Мастурбація періоду юнацької гіперсексуальності (12–14 років).

5. Фрустраційна псевдомастурбація не супроводжується ні еякуляцією, ні
оргазмом (фрустрація – психологічний стан, що виникає в період
розчарування, нездійснення якоїсь значущої для людини мети, потреби).
Якщо відкинути наукову термінологію, то це та ситуація, коли очікувана
розрядка в результаті маніпуляцій не настає. Ця форма мастурбації
зустрічається у підлітків, у яких спостерігається затримка сексуального
розвитку, і які практикують мастурбацію, наслідуючи однолітків, а також
в осіб з ендокринною патологією.

6. Персевераторно-обсесивна мастурбація виникає в будь-якому віці і
характеризується нав’язливим прагненням маніпулювати зі своїми
геніталіями, що виникає незалежно від наявності лібідо, ерекції,
оргастичних відчуттів. Причиною її можуть бути нервові чи психічні
розлади, пов’язані з тривогою чи хворобою. Часто вона характерна для
шизофреніків; може призвести до травм геніталій.

Аналіз літератури, присвяченої вивченню мастурбації взагалі, підліткової
зокрема, а також наші власні дослідження дають підстави зазначити
наступне:

1) розповсюдження мастурбації не обмежується періодами дитинства чи
статевого дозрівання. Багато дорослих чоловіків і жінок, включаючи
одружених, продовжують мастурбувати протягом життя. Це можна знайти у
нормальних, здорових, щасливих індивідів;

2) мастурбація не обов’язково є замінником сексу з партнером, хоча іноді
до неї вдаються саме з цією метою. Вона може бути самостійною формою
виразу сексуальності, незалежною від доступності інших форм статевої
активності;

3) мастурбація не завдає фізичної шкоди. В більшості випадків існують
природні обмеження, і коли індивід відчуває сексуальне насичення, він
просто втрачає інтерес до неї і ніщо не може спонукати його до
сексуального збудження;

4) мастурбація приносить таке ж фізіологічне задоволення, як і
сексуальний генітальний контакт. Щоправда тут відсутній емоційний
компонент задоволення, однак мастурбація часто (особливо жінкам) дає
можливість своєрідної саморегульованої стимуляції, яка приводить до
сильної фізіологічної розрядки;

5) за допомогою мастурбації можна пізнати свої сексуальні реакції. Мова
йде про можливість регулювання процесу еякуляції, що може пригодитися
для подружнього сексу;

6) мастурбація не призводить до психічних розладів, формування
гомосексуальної орієнтації. Як свідчать дослідження, мастурбацією
займаються і геї, і гетеросексуали, і бісексуали;

7) підліткова та юнацька мастурбація не знижує статеву потенцію
дорослого. Як пише А. М. Свядощ, „поміркована мастурбація в юнацькому
віці зазвичай носить характер саморегуляції статевої функції. Вона
сприяє зниженню підвищеної статевої збудливості та є нешкідливою” [34].

За даними Г. С. Васильченко, найбільше мастурбантів серед сексуально
здорових і навпаки, більше всіх немастурбантів – серед чоловіків з
розладами потенції [35];

8) мастурбація – це приватна справа і має здійснюватися лише у
приватному, недоступному для сторонніх очей місці. Це обмежуюча
установка;

9) у дівчат інтенсивність занять мастурбацією значно менша, ніж у
хлопців. Це аж ніяк не означає, що жіноча сексуальність слабша. Тут є
інші пояснення. З настанням статевої зрілості у хлопчиків відбуваються
полюції. Відчувши насолоду, хлопчики намагаються відтворити її шляхом
усвідомленого маніпулювання. Настання статевої зрілості у дівчат поряд з
фізичними змінами, пов’язане з менструаціями, що не приносять приємних
відчуттів. Отже, юнаки раніше пізнають приємне збудження і розслаблюючу
дію на організм мастурбації, тоді як дівчата проявляють увагу до
подібної сексуальної активності випадково чи шляхом досвіду, набутого в
період петтінгу;

10) мастурбація належить до таємниць, які намагаються приховувати від
інших, особливо сексуальних чи подружніх партнерів;

11) навколо мастурбації наросло чимало упереджених і хибних думок,
пережитків, забобон, брехні;

12) шкідлива не розрядка статевого напруження, а переживання, пов’язані
з нею, психологічний конфлікт із самим собою, муки сумління, почуття
відрази до себе.

Мастурбація попереджає ранній початок статевих стосунків. І це має
позитивну сторону, бо, як зазначають А. Г. Хрипкова і Д. В. Колесов
(1982), підліток чи юнак ще не в стані по-справжньому оцінити душевні
якості партнера – для цього він не дозрів особистісно. А бездуховність
статевих контактів може зафіксуватися і сексуальний розвиток підлітка і
юнака зупиняється на примітивному рівні і деформується [36].

Разом з тим, вихователі повинні знати, в яких випадках заняття
мастурбацією має насторожувати. Передовсім потребують уваги ексцесивні
форми мастурбації. У дітей з емоційною депривацією (обмеженість
емоційних потреб) онанізм часто носить характер заміщення задоволення, і
в тих випадках, коли він проявляється ексцесивно, без врахування
ситуації й оточення, він вимагає лікування. Мастурбація може закріпити у
свідомості підлітка, юнака уявлення про секс, як про щось механічне,
позбавлене душевного начала. У підлітковому віці за несприятливих умов,
наприклад, у разі неправильного сексуального виховання чи неадекватного
релігійного виховання, коли навіюється гріховність самозадоволення,
мастурбація може призвести до психічних розладів (іпохондричні синдроми,
параноя тощо).

Дуже часто батьки, самі не усвідомлюючи цього, створюють передумови
мастурбації в дітей. І основна з них – неправильне виховання. В таких
батьків дитина відчуває, що вона непотрібна і нелюба. І це мучить малюка
настільки, що він починає шукати якусь компенсацію. І якщо він в цей час
раптом виявить, що онанізм тамує неспокій і робить його життя
приємнішим, дитина буде займатися цим вже свідомо, щоб викликати більше
позитивних емоцій і на їх тлі забути про свої проблеми.

Ще однією причиною мастурбації є насильне годування. Коли дитина не
відчуває задоволення від їжі, то виключається одна з найчутливіших
ділянок організму. А ця ділянка – слизова оболонка губ і рота – хоч
рефлекторно, але пов’язана з іншою чутливою ділянкою – геніталіями. І
якщо ділянка ротової порожнини „мовчить”, то ділянка геніталій збуджена,
і це непокоїть малюка. Він починає зачіпати статеві органи й відчуває,
як збудження знімається. Формується такий логічний „ланцюг”: насильне
годування – роздратування – звичка знімати його онанізмом.

Клінічними передумовами мастурбації є підвищений рівень збудливості
дитини зі схильністю до розладів сну. Якщо такого малюка вкласти спати
зарано, то він буде довго лежати у ліжку без сну і врешті-решт знайде
собі досить привабливе заняття, щоб не нудьгувати. Причиною появи
мастурбаційної звички може стати підвищений рівень пітливості,
ексудативно-катаральний діатез із зудом тощо. Відомі також приклади
провокування чуттєвості як наслідку порушення гігієни тіла, наприклад, у
результаті прямого подразнення геніталій або близьких до них ділянок
тіла у разі наявності інфекційно-соматичних захворювань (зуд при
опрілості, дерматитах, гельмінтозах), а також при носінні тісного одягу.
Можливе і психологічне зараження – його причинами можуть стати і спільне
ліжко з батьками, і надмірне заласкування, і поцілунки в губи. У
дівчаток мастурбацію може спровокувати гойдання на нозі і надмірно
ретельне підмивання, коли виникає бажання повторити специфічні
генітальні відчуття.

Якою б не була причина, мастурбація – це спосіб розрядки нервового
напруження. І якщо раптом у дитини з’явилась така звичка, необхідно
шукати джерела проблеми. Непросто визначити чи мастурбація – це ще
компенсація чогось чи вже є патологічною звичкою. Вчені намагаються
визначити критерії переходу специфічних проявів поведінки – маніпуляцій
зі статевими органами – у патологічні звички:

– систематичність випадків мастурбації та їх частота;

– поєднання маніпуляцій з іншими розладами нервово-психічного розвитку;

– розповсюдження даних специфічних особливостей поведінки на інші
об’єкти і предмети (наприклад, різноманітні способи подразнення
геніталій);

– одночасна наявність в однієї дитини різних поведінкових реакцій –
наприклад, розгойдування тілом, смоктання пальця чи язика, гризіння
нігтів, маніпулювання волоссям чи геніталіями в різних поєднаннях;

– вихід даної поведінки за первісні умови її здійснення (маніпулювання
органами в присутності людей, у різних місцях);

– набуття ними ритуального характеру з жорстко фіксованою послідовністю
та поєднанням дій, що здійснюються;

– домінування таких поведінкових реакцій над іншими формами поведінки, в
т. ч. над іграми, спілкуванням;

– мазохістський характер задоволення, що отримувалось від мастурбації
тощо.

Будь-які відхилення у статевому розвитку та поведінці можуть
детермінувати сексуальні девіації, які для багатьох людей стають
причиною неможливості пристосуватись до сімейного життя і перетворюються
на джерело особистих трагедій.

Сексуальні порушення заважають людині успішно функціонувати як
сексуальній істоті і позбавляють її пов’язаного з цим задоволення.
Сексуальні девіації стосуються винятково спрямованості лібідо. Для них
характерна незвичність вибору. В одному випадку дивним є об’єкт потягу,
в іншому – способи його реалізації, в третьому – необхідні для цього
умови. Вони відомі під назвою „статеві збочення”, „перверсії”,
„парафілії”.

Існує ряд теорій виникнення перверсій: генетична, ендокринна,
неврогенна, нейроендокринна, конвенційна (умовнорефлекторна),
психоаналітична тощо. Фоном, що сприяє виникненню перверсій і визначає
їх вираженість, є різні варіанти порушення термінів і темпів становлення
сексуальності і перекручення статеворолевої поведінки.

Залежно від фону, можна виділяти декілька груп перверсій.

1. Транзиторні парафілії спостерігаються за умови неможливості адекватно
реалізувати статевий потяг (період юнацької гіперсексуальності, тривала
ізоляція, сексуальні розлади тощо). Вони, зазвичай, поєднуються з
нормальним психосексуальним розвитком і за першої ж можливості статеве
життя спрямовується у нормальне русло. Але існуючи тривалий час, замісні
пер версії можуть переростати в істинні.

2. Перверсії, що формуються на тлі затримки психосексуального розвитку:

– переміщення статевої допитливості й зумовлених нею вивчення і
демонстрації статевих органів на стан формування психосексуальних
орієнтацій;

– затримки формування статевого потягу через некомунікативність,
відсутність адекватних об’єктів (одностатеві колективи, надто строга
регламентація життя), статеві розлади.

3. Перверсії, що формуються на тлі передчасного психосексуального
розвитку. В цих випадках формування психосексуальних орієнтацій
переміщається на більш ранні вікові періоди і спотворює сексуальні
прояви, властиві вікові.

Відхилення у статевій поведінці можна умовно розділити на три типи:

1. Відхилення як сексуальне експериментування психічно здорових
підлітків.

2. Відхилення як наслідок незадовільної соціальної адаптації,
неправильного статевого виховання.

3. Відхилення, зумовлені психічною патологією.

Відхилення першого типу можна вважати „умовними”, „несправжніми”,
тимчасовими, оскільки вони не суперечать психофізичній природі підлітка.
Одноразовий сексуальний експеримент при сприятливому соціальному
мікрокліматі і належному статевому вихованні не може призвести до
скільки-небудь негативних наслідків для фізичного чи психічного здоров’я
і розвитку підлітка. Такі прояви сексуальної поведінки, як, скажімо,
оповідання анекдотів чи „реготання” з малюнків і зображень еротичного
змісту, є природними реакціями здорових хлопців і дівчат.

Відхилення другого типу можна назвати справжніми відхиленнями, оскільки
вони спричинені педагогічною занедбаністю підлітка, його неспроможністю
самостійно знайти адекватний вікові та соціально сприйнятий спосіб
задоволення сексуальної потреби.

Третій – патологічний тип відхилень у статевій поведінці, в основі якого
соматичні збочення. Його ми не розглядаємо.

Відхилення перших двох типів мають соціальні, педагогічні, психологічні
та психосексуальні причини. До соціальних причин можна віднести
наступні:

– розбіжність між офіційними і неофіційними вимогами до статевої
поведінки, між макро- і мікрогруповими еталонами. Суміш давно застарілих
моральних догм, пережитків минулого, святенницьких, різносоціальних,
різнонаціональних уявлень спричинює різноманітні, незрозумілі на перший
погляд, відхилення у статевій поведінці;

– складні умови статевої соціалізації, негативний вплив сім’ї;

– розтління та зваблення дітей дорослими.

Педагогічні причини являють собою недоліки в організації та в самому
проведенні виховання. Тривалий час воно було „безстатеве” і взагалі
система статевого виховання як така була відсутня. Це призводило до
хаосу у вихованні хлопчиків і дівчаток, у визначенні їх статевої ролі і
поведінки. Статеве виховання тривалий час проводилось за принципом
недозволенності, замовчування, напівправди, що диктувалося пережитками
репресивної статевої моралі і подвійного стандарту, застарілими
установками, які не відповідали перспективам суспільного та культурного
розвитку.

До психологічних причин відхилень у статевій поведінці належать такі, як
низький інтелектуальний розвиток; низька самооцінка; психічна
закомплексованість; несприйняття будь-яких вимог, настанов і корекцій з
боку вчителів, батьків, ровесників.

Причини психосексуального характеру: порушення ґендерної ідентифікації і
сексуальних орієнтацій; відсутність навичок спілкування з іншою статтю,
недоліки у формуванні ґендерної поведінки; несприйняття тих засобів
вгамування сексуальної напруги, які сприйнятні у даному суспільстві;
психосексуальна травма (зґвалтування); рання сексуальна ініціація;
сексуальна загальмованість і пригніченість чи підвищена сексуальна
потреба й активність; неадекватний приклад матері й батька з точки зору
статеворолевої поведінки – домінування у сім’ї матері чи авторитаризм і
деспотизм батька; деструктивні переживання проявів статевого дозрівання,
що породжують замкненість, відчуженість від інших людей, конфлікти з
ровесниками, дорослими; порушення статевої поведінки за різною формою та
спрямованістю під впливом механізму імпрітингу через призму фіксації
еротичних переживань (онанізм і биття, розгляд геніталій і биття).

Будь-яке з відхилень під впливом негативних соціально педагогічних
чинників може перетворитися з факту підліткового експериментування на
справжнє порушення у статевій свідомості та поведінці. Так, залякування
підлітків хворобами і дискримінацією в суспільстві внаслідок мастурбації
чи гомосексуального петтінгу, замість надання достовірної наукової
інформації про їх виникнення та індивідуальні особливості перебігу, не
тільки часто не попереджає подібні сексуальні прояви, а в кращому
випадку породжує інтерес до цих явищ, фіксує увагу, в гіршому – викликає
бажання „перевірити” ефект їх дії на власному досвіді, утвердитися в цій
„ролі” або ж замкнутися. В останньому випадку дитина залишається на
самоті зі своїми переживаннями, починає сумніватися у власній
повноцінності, цуратися людей, втрачає повагу до себе як до особистості.

Якими б причинами не викликались різні парафілії, всі вони мають ряд
спільних властивостей:

1) всі парафілії – результат швидше научіння та індивідуального досвіду,
ніж помилок природи;

2) ступінь розповсюдженості тієї чи іншої парафілії пов’язана з
культурними нормами і способами життя народу;

3) усі парафілії коріняться в особливостях дитячого і підліткового
сексуального досвіду;

4) парафілії частіше вражають чоловіків, ніж жінок.

Важливою характеристикою сексуальності людини є її орієнтація:
відповідно гетеро-, гомо-, аутосексуальна. Оскільки формування
сексуальної орієнтації відбувається в дитячому і підлітковому віці,
остільки не можна зводити його винятково до сексуально-еротичних
переживань.

Відповідно до теорії Стормса, „еротична орієнтація виникає в результаті
взаємодії між розвитком статевого потягу і соціальним розвитком у
молодшому підлітковому віці”. Іншими словами, статеве дозрівання
викликає еротичні переживання, а соціальне середовище і переважання в
ньому гетеро- чи гомосексуальних моментів (коло спілкування підлітків,
об’єкти їх емоційних прив’язаностей, джерела сексуальної інформації
тощо) визначають їх спрямованість.

Оскільки більш раннє збуджене лібідо припадає на вік, коли в колі
спілкування й емоційних прив’язаностей підлітка переважають однолітки
власної статі, це сприяє розвиткові гомоеротичних схильностей, а більш
пізнє дозрівання, навпаки, сприяє гетеросексуальності. При однаковому
статевому потязі гомоеротична орієнтація буде тим сильнішою, чим
триваліший період переважання гомосоціальних стосунків; зменшення
статевої сегрегації, навпаки, сприяє формуванню гетеросексуальної
орієнтації. М. Стормс підтверджує це посиланнями на відомі факти більш
раннього пробудження у гомосексуалістів еротичних інтересів і
сексуальної активності [37].

Поєднання комунікативних і психосексуальних характеристик неоднакове в
різних індивідів і на різних стадіях життєвого шляху.
Гетеросексуальність поведінки може поєднуватися з диспозиційним
гомоеротизмом. Гетероеротизм нерідко поєднується з гомофілією; це
особливо типово для хлопчика-підлітка, який сприймає жінку лише як
сексуальний об’єкт і саме тому не здатний до психологічної близькості з
нею, гостро відчуваючи потребу в друзях своєї статі. Статева сегрегація
у спілкуванні (гомосоціальність) підлітків може об’єктивно сприяти
гомосексуальним контактам і в той же час стимулювати гетеросексуальні
інтереси. Підтвердження своєї маскулінності і гетеросексуальності юнак
знову ж таки отримує від однолітків своєї статі, яким він хвалиться
своїми „перемогами”.

Серед численних гіпотез і теорій походження гомосексуальної орієнтації:

– гіпотези і теорії середовищної зумовленості (материнська гіперопіка,
негативне сприйняття когось із батьків, негативний досвід контактів з
різностатевими і позитивний ? з одностатевими братами й сестрами тощо);

– гіпотези і теорії ситуаційної зумовленості та научіння (гомосексуальне
розбещення, гомосексуальні контакти з ровесниками, наслідки випадкових,
гомосексуальних контактів);

– теорія вікарної зумовленості (гомосексуальні контакти в ізольованих
одностатевих колективах);

– гіпотеза фантазійної зумовленості (під впливом порнографії і фантазій
гомосексуального змісту);

– гіпотеза особистісної зумовленості (нарцисичний розвиток особистості,
ускладнення у власній статевій ідентичності, у встановленні контактів з
протилежною статтю, сексуальна „втеча” при неуспішних сексуальних
спробах і т. п.);

– гіпотези й теорії біологічної зумовленості (генетична, конституційна,
ендокринна, ембріональна, органічне ураження головного мозку тощо).

Вивчення причин гомосексуалізму виводить нас на проблему генези
сексуальних орієнтацій як таких. Дослідники виділяють три етапи
гомосексуальної ідентифікації:

1) від першого усвідомленого еротичного інтересу до представника своєї
статі до першої підозри про свою гомосексуальність;

2) від першої підозри про свою гомосексуальність до першого
гомосексуального контакту;

3) від першого гомосексуального контакту до впевненості у своїй
гомосексуальності, за якою формується відповідний стиль життя.

Тривалість процесу гомосексуальної ідентифікації змінюється залежно від
соціальних умов, включаючи відповідні стереотипи та індивідуальні
особливості. Цей процес неоднаково протікає у чоловіків і жінок.
Хлопчики, в яких раніше пробуджуються статеві почуття і чия статева роль
допускає і навіть вимагає чітких проявів сексуальності, раніше починають
підозрювати про свою психосексуальну незвичність і раніше починають
гомосексуальні контакти. В дівчат психосексуальна самосвідомість
формується пізніше; перше захоплення, об’єктом якого зазвичай буває
значно старша жінка, переживається як потреба в дружбі; гомосексуальному
контакту в них часто передують гетеросексуальні зв’язки.

Тривалість цього процесу залежить як від соціальних умов, так і від
індивідуальних особливостей. Пік практичного сексуального
експериментування припадає на допубертатний і пубертатний період. Але
психологічно найдраматичніший – юнацький вік. Гомоеротичні нахили
породжують в юнака гострий внутрішній конфлікт, почуття страху і
самотності, заважаючи встановленню психологічної близькості з іншими
людьми та ускладнюючи психологічні проблеми.

Статеворолеві порушення починають проявлятися на етапі ролевих ігор,
коли дівчата охоче грають у війну, машини, „паровозики”, б’ються на
рівних з хлопцями. Інших дівчат вони не помічають, вдаються до ігор з
ними лише в ролі „батька”, „нареченого”, „брата” і охоче надягають одяг
хлопчиків. Якщо вони беруть участь у художній самодіяльності, то
віддають перевагу ролі хлопчиків, добиваються успіху в тих видах спорту,
якими займаються і хлопчики.

Хлопці ростуть м’якими, ласкавими, слухняними, акуратними; уникають
конфліктів, не б’ються, віддають перевагу тихим іграм з дівчатками,
допомагають вдома по господарству; охоче займаються музикою, фігурним
катанням, танцями, іноді захоплюються балетом; доглядають за молодшими в
сім’ї, опікують маленьких у дворі, в школі. Такий хлопчик – „ідеальна
дитина”, на яку зазвичай не нарадуються вихователі. У період формування
статевого потягу в цих підлітків існує велика небезпека виникнення
гомосексуального потягу. У подібних випадках до трансформованої
поведінки часто додається прагнення до переодягання і носіння одягу
протилежної статі – трансвестизм, який є одним з проявів виражених
статеворолевих порушень.

Неадекватна статеворолева поведінка та інтереси в дитинстві ? серйозна
передумова дорослої гомосексуальності. Дослідження хлопчиків і дівчаток
з атиповою статеворолевою поведінкою, проведене Р. Гріном (Англія),
засвідчило: 94 % цих хлопчиків почали переодягатися у жіночий одяг ще до
6 років, а 74 % – до 4 років. Дружити з дівчатками воліють 94 %
фемінінних і тільки 2 % маскулінних хлопчиків. Фемінінні хлопчики не
лише охочіше граються у жіночі ігри (ляльки, дім), але й нерідко
вибирають у них жіночі ролі, чого маскулінні хлопчики не роблять ніколи.
Хоч причини цієї фемінізації, так само як і сексологічний прогноз,
можуть бути різними, порушення статеворолевих стандартів поведінки в
дитинстві більшою частиною доповнюється у пубертатному віці
гомосексуальністю.

При трансформації ґендерної поведінки, не дивлячись на правильну
аутоідентифікацію, переодягання й носіння одягу осіб іншої статі
виступають як прагнення утвердитися в іншій ролі, що не співпадає з
самосвідомістю, і не носять сексуального забарвлення, не викликають
статевого збудження. Жінкам з трансформацією статевої ролі властиве
байдуже чи негативне ставлення до інших жінок, нерідко вони не можуть
знайти з жінками спільних інтересів і навіть тем для розмов.

В основі більшості неістинних гомосексуальних актів у хлопців лежить
страх перед жінкою (матір’ю). За наявності авторитарного батька і
спокусливої матері, Єдіпів комплекс не вирішується у 3–4-річному віці і
надалі фіксує неповноцінність (чоловік сильніший і знищить мене, якщо я
буду володіти іншою жінкою).

Причини жіночого гомосексуалізму такі самі, як і чоловічого: страх перед
чоловіками, емоційна прив’язаність до матері, ідентифікація з чоловіком,
абсолютизація чоловічого, затримка у розвитку на стадії нарцисизму через
авторитарну матір, переживання інцесту, спокушення лесбіянками, і лише
на 10% – біологічне відхилення.

На формування гомосексуальності суттєвий вплив чинить сімейне виховання.
В тому, що вони були любимчиками матерів, признались 68 %
гомосексуалістів, а в контрольних групах чоловіків з нормальною
орієнтацією – 36 %, Не важко додуматися, в яких сім’ях зустрічається
„підвищена” любов матері до сина. Передовсім, це звісно, неповні сім’ї,
в яких матір віддає всю свою любов єдиному синові. Син же, позбавлений
чоловічого прикладу, так чи інакше переймає у матері прихований (але не
від дитини) потяг до чоловіків, який може стати причиною підсвідомого
потягу хлопчика до чоловіків.

Але надмірна материнська любов зустрічається і в невдалих сім’ях, в яких
стосунки між подружжям коливаються від байдужості до ненависті, через що
матір всю свою любов віддає синові, що поряд з егоїзмом може викликати і
психосексуальні відхилення.

Про те, що матері заохочували їх чоловічу поведінку і чоловічі заняття,
сказали лише 17,5 % гомосексуалістів (53,4 % – в контрольній
групі).Пуританський характер своїх матерів відзначили 70 %
гомосексуалістів (42 % – в контрольній групі). Багато хто з
гомосексуалістів у дитинстві почувалися знедоленими, а в сімейних
сварках об’єднувались з матір’ю проти батька. Чимало нетрадиційно
орієнтованих чоловіків у дитинстві відчували дефіцит чоловічого впливу,
уникали змагальних ігор і бійок, почували себе самотніми.

Однозначного впливу на виникнення гомосексуальності вище перерахованих
чинників немає, але батькам корисно знати і враховувати всі ці, на
перший погляд, дрібниці.

Неправильну сексуальну орієнтацію дитини часто задають батьки.
Трапляється таке: в сім’ї чекали появи дівчинки, а народився хлопчик,
тоді його починають виховувати „з жіночим ухилом”: купують ляльки,
одягають як дівчинку, називають жіночим іменем. А трапляється й
протилежне – чекали хлопчика, а народилася дівчинка. І її виховують як
хлопчика – стрижуть під хлопчика, привчають до традиційних для нього
занять і форм поведінки, називають чоловічим іменем (Богданка, Іванка,
Василина тощо). І виростає така собі Пепсі Довга панчоха. Виявляється,
що всі ці батьківські „хитрощі” згубно відбиваються на цілісному
розвиткові дитини, підігрівають „дуалізм статевого потягу” (З. Фрейд).
Навіть невинні на перший погляд переодягання малюка у не відповідний
його статі одяг, косички у хлопчиків і поголена потилиця – у дівчинки
можуть дати поштовх до розвитку у дитини різних сексуальних відхилень. А
якщо у дитини є біологічна схильність до гомосексуальності, це вирішить
справу не на користь нормальної орієнтації.

У виникненні гомосексуалізму особливу роль відіграють дефекти виховання.
Насамперед це ті моменти, які сприяють виникненню і закріпленню
негативізму до іншої статі. Часто батьки зовсім не враховують цього і
нерідко з найкращих побажань навіюють своїм дітям настороженість –
хлопчикам до дівчаток, дівчаткам до хлопчиків, замість того, щоб
правильно орієнтувати дитину на інтерес до іншої статі. Негативізму
хлопчиків по відношенню до жіночої статі сприяють: по-перше, настанови
батьків (особливо матерів): „оженишся – потрапиш під каблук”; по-друге,
схильність дівчат апелювати до старших у всіх конфліктах з хлопчиками;
по-третє, швидший розвиток і статеве дозрівання дівчат, те, що вони
раніше „дорослішають”; по-четверте, більший конформізм дівчат, їх
готовність займати керівні посади в школі; по-п’яте, схильність дівчат
до надмірного опікунства (постійні настанови, повчання тощо).

Але є і причини, що зумовлюють негативізм дівчат стосовно чоловічої
статі, але їх значно менше. По-перше, це настанови матерів, які нерідко
приписують чоловікам різні недоліки; по-друге, це деякі особливості
поведінки хлопчиків стосовно дівчат, особливо їх невмілі способи прояву
уваги — штовхати, смикати за коси, виваляти в снігу, вдарити портфелем
тощо; по-третє, це менша побутова пристосованість хлопців, їх менша
акуратність, виконавськість. Для виникнення жіночого гомосексуалізму
(пасивна форма) вирішальне значення має незадоволення гетеросексуальними
стосунками, що склались, почуття самотності на цьому ґрунті плюс
спокусливий вплив активної гомосексуалістки.

Особливо сприятливі умови для розвитку негативізму існують у неповних
сім’ях, коли дитина виховується лише матір’ю. Невірна спрямованість
статевого потягу виникає в результаті ослаблення реакції на первинні
сексуальні подразники (коли підлітку, юнаку постійно доводиться мати
справу з оголеним жіночим тілом у балетній студії).

При формуванні гомосексуалізму на тлі затримки психосексуального
розвитку без трансформації статевої ролі велике значення мають порушення
комунікації з особами протилежної статі, впливи мікросоціального
середовища, а в деяких випадках психопатологічні причини. При
психопатології трансформація статеворолевої поведінки нерідко зумовлена
неправильним вихованням дитини, як представника протилежної статі. Однак
не менш сильним фактором може стати навіювання батьками і вихователями
негативного ставлення до протилежної статі. Таке виховання особливо
відбивається на дівчатах. Спроби матері запобігти ранньому розбещенню і
переконати дочку в тому, що всі чоловіки – негідники, часто формує
негативне ставлення до чоловіків, яке може заважати становленню
гетеросексуального потягу і спілкуванню з однолітками.

Статеворолева трансформація (формування статеворолевої поведінки,
властивої іншій статі, при правильній статевій самосвідомості) може
виявитися не лише при вихованні батьками в „іншій статі”, але й у разі
порушення статевих ролей у сім’ї (надмірно владна матір, що грає роль
лідера, і підпорядкований батько) або в неповних сім’ях, коли матір
виховує сина „за своїм образом і подобою”. У дівчат ізоляція від матері,
недостатня материнська любов, відсутність ласки в дитинстві призводять в
майбутньому до невластивих нормальним жінкам агресії і черствості,
відсутності материнського інстинкту.

Навіть у тих випадках, коли порушення сексуальної орієнтації мають
фізіологічні причини (вроджені хромосомні зміни чи психосексуальні
порушення від ліків, прийнятих вагітною матір’ю), роль виховання досить
істотна. У разі несильних відхилень правильне виховання може відновити
сексуальну орієнтацію.

Відповідно до „Адамового принципу”, формування чоловічої статевої
ідентичності і статеворолевої поведінки вимагає додаткових зусиль. Саме
тому на хлопчиків має чинитися сильний тиск у напрямку психологічної і
поведінкової дефемінізації.

Співвідношення гомо/гетеросоціальності, гомо/гетерофілії, гомо/гетеро
еротизму залежить не лише від віку і стадії психосексуального розвитку
дитини, але й від її індивідуальних особливостей. Недарма одні автори
пов’язують розвиток гомосексуальної орієнтації з жорсткою статевою
сегрегацією й гомосексуальністю, а інші, навпаки, з різностатевим
спілкуванням. Насправді, мабуть, відбувається й одне, й інше, але ці
фактори, як і вік прояву еротичних інтересів, значення якого
підкреслював М. Стормс, доцільно вважати не детермінантами сексуальної
орієнтації, а лише факторами, що сприяють її формуванню.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Похожие записи