Реферат на тему:

Сексуальне виховання учнівської молоді

Сексуальне виховання – процес цілеспрямованого впливу на особистість з
метою формування культури статеворолевої взаємодії, здорового ставлення
до статі і сексуальності, вміння переживати й усвідомлювати свої
фізіологічні і психологічні особливості відповідно до усталених в
суспільстві норм і правил. Сексуальне виховання за своїм змістом
залишалось в Україні морально-етичним і не зачіпало питань розвитку
репродуктивної системи людини, її сексуальності, тобто було з позиції
нинішньої термінології – ґендерним. Воно дотримувалось „моралізуючої”
стратегії, за якої сексологічна інформація, якщо і не замовчується, то
зводиться лише до того, кого і чого мають боятися діти (уникати
незнайомців, боятися гомосексуальних домагань тощо). З точки зору
психології, подібна тактика сексуального виховання призводить до
тотального придушення сексуальності в житті дитини („не потрібно”, „не
корисно”, „не роби”, „остерігайся”). При цьому сексуальність у
свідомості дорослих і дітей виступає сферою безрадісною, тривожною,
сповненою страхів та недобрих передчуттів. Звідси широкого
розповсюдження набула позиція педагогів і батьків: „застерігати”, „не
допустити”, „вберегти”, „змусити”, „засудити” тощо. Життя довело
неефективність подібного стилю статевої соціалізації, адже сексуальні
інтереси, потреби, потяги особистості заборонити неможливо.

У статевому вихованні школярів можна розглянути два напрямки: з одного
боку, романтична педагогіка кохання, з другого – сексуальна педагогіка.
На жаль, немає сьогодні такої концепції статевого виховання, яка могла б
органічно поєднати ці два напрямки в рамках однієї цілісності. Можливо,
в основі цього роздвоєння лежить фрейдівський афоризм: „Там де кохають,
немає потягу, де є потяг, там не можуть кохати”. В двох напрямках у
статевому вихованні наче відтворюється ця дилема: холодний і точний
раціоналізм, з одного боку, і проповідь сімейно-затишної, очищеної від
пристрастей сексуальності – з другого. Авторська позиція полягала у
спробі поєднати раціональні моменти педагогіки романтизму та сексуальної
педагогіки.

Сутність сексуального виховання не в тому, щоб йти за статевим розвитком
школярів, а щоб випереджувати його, формувати той морально-психологічний
і емоційно-естетичний базис, без якого статеві переживання і стосунки
неминуче ускладнюють життя людей, ведуть до непотрібних помилок.
Виходячи з цього, ми і формулювали основні завдання сексуального
виховання: формування здорового способу життя, прищеплення навичок
особистої гігієни, в тому числі і гігієни статевих органів; вироблення
вміння оцінювати свій стан, свої сексуальні прояви, здійснювати контроль
над ними; подолання шкідливих звичок, профілактика сексуальних збочень і
правопорушень, статевих ексцесів; організація статевого самовиховання
школярів; формування в підлітків і молоді відповідального ставлення до
свого тіла, фізичного і репродуктивного здоров’я; профілактика ранніх
сексуальних контактів, корекція ризикованої і суспільно небезпечної
сексуальної поведінки, формування навичок безпечної поведінки у
міжстатевих стосунках; виховання моральної відповідальності за свою
поведінку в міжстатевих відносинах; виховання здатності до статевого
кохання, тобто вміння кохати, бути коханим і на цій основі будувати
здорові сексуальні відносини; дестигмація осіб з нетрадиційною
сексуальною орієнтацією; виховання в школярів моральної стійкості до
різних розбещуючих впливів; формування адекватного ставлення до
проституції.

Сексуальне виховання починається з формування усвідомленого ставлення до
сексуальності. Адже близько 80 % підлітків на питання: „У чому
проявляється сексуальність дитини, підлітка і дорослого?” заявили, що у
дитини її взагалі немає, так само як у людей похилого віку. Це свідчить
про те, що підлітки зводять сексуальність до статевого акту.

Ставлення до тіла – одна з найважливіших ціннісних орієнтацій будь-якої
культури. Тіло – не проста фізична, природна данина, а соціальний
конструкт. Відомо, що під час статевого дозрівання разом з гормональними
змінами в організмі підлітка посилюється і запах його тіла. Батьки,
знаючи про це, не повинні постійно докоряти підліткові в „невмитості” і
в „смердючості”, тим більше, що його нервова система нестійка у зв’язку
з перебудовою організму. Бажано м’яко пояснити підліткові про цю
специфіку, щоб він частіше мився, хоч цей запах досить швидко
відновлюється, адже він – індикатор статевого дозрівання. І хоч сьогодні
запах не відіграє вирішальної ролі в сексуальних стосунках людей,
помічено, що подружжя, на яких дратівливо діє запах тіла другої
половини, ніколи не досягають сексуальної гармонії. Тому тема запахів
має знайти місце в сексуальному вихованні.

Серед гігієнічних навичок, які формують у дітей, варто особливо виділити
дотримання гігієни статевих органів. Не вдаючись у „технічну” сторону
гігієнічних процедур, вважаємо доцільним сказати наступне:

1. До чистоти й охайності статевих органів необхідно привчати як
дівчаток, так і хлопчиків.

2. Гігієнічні процедури статевих органів необхідно робити на ніч перед
сном і вранці після сну.

3. Нижню білизну необхідно привчати змінювати.

4. Необхідно попереджати розвиток закрепів, особливо у дівчаток, позаяк
у разі тривалих закрепів у ділянці тазу виникає хронічний застій крові і
порушується нормальне положення матки. Порушення моторики кишківника
виникають у разі нерегулярного відвідування туалету, особливо, якщо
дитина, соромлячись відпроситися під час уроку, змушена терпіти. Це саме
варто зазначити й щодо спорожнення сечового міхура.

5. Особлива увага гігієні статевих органів повинна приділятися у період
статевого дозрівання та зрілості.

6. Окремо слід сказати про можливі травми статевих органів.

Важливе місце у формуванні правильного ставлення до менструації займає
просвіта з практичних аспектів гігієни. І тут значна роль належить
матері, адже підготовка дівчинки до цієї події – тривалий і неперервний
процес, що починається і триває довго після цього. Відомо, що матері
відіграють найважливішу роль у інформуванні своїх дочок про менструації.
Дівчатка майже ніколи не обговорюють цю тему з хлопцями чи зі своїми
батьками і значно менше довіряють подругам, ніж матерям.

Важливими в плані збереження репродуктивного здоров’я дівчат є
поглиблені гінекологічні огляди дівчат-підлітків. Справа в тому, що у
разі простуди дівчатка часто страждають на цистит – запалення сечового
міхура. Часті простуди – часті цистити, що дають ускладнення на яєчники,
які далеко не завжди розпізнаються, але в дорослому віці стають причиною
репродуктивних патологій.

Відомо, що стан здоров’я населення перебуває під впливом низки чинників:
50 % – спосіб життя, 20 % – спадковість, 20 % – вплив оточуючого
середовища, лише 10 % – служба охорони здоров’я. Таким чином, загальна
захворюваність дітей більш як на 50 % залежить від способу життя. Це
поняття включає в себе 4 категорії: економічну – „рівень життя”;
соціологічну – „якість життя”; соціально-психологічну – „стиль життя”;
соціально-економічну – „спосіб життя”.

Ставлення школярів до свого здоров’я – проблема виховна. Не таємниця, що
формування здорових звичок найефективніше в дитинстві, бо чим менше вік,
тим безпосередніше сприйняття, тим більше вірить дитина своєму
вихователю, тим міцніші навички й установки, необхідні для майбутнього
життя, формуються в неї. З віком наростає психологічна опірність, крім
того, існує незворотність сенситивних періодів і час для виховання
деяких якостей може бути втрачений назавжди. Тому всі способи
оздоровлення (відповідно, і захисту від інфекцій): загартування,
повноцінне харчування, оптимальні фізичні навантаження, налагоджений
режим дня і своєчасні прищеплення – не лише фактори благополуччя самої
дівчинки, але й турбота про її майбутнє потомство.

Суттєву роль у нормальному розвитку дівчинки відіграє весь комплекс
оздоровчих заходів – гімнастика, загартування, повітряні, сонячні ванни.
Постава дитини – це не лише естетика, але й правильне розташування
внутрішніх органів та їх нормальне функціонування. Обмивання і гігієна
зовнішніх статевих органів мають бути потребою організму, що
розвивається. Цьому треба привчати дівчинку з перших днів життя.
Ожиріння може викликати ранній статевий розвиток, може відбитись на
становленні менструальної функції і може призвести до безпліддя.
Несвоєчасне спорожнення кишківника може викликати зміщення матки або її
неправильний розвиток. Ось чому змалку дівчинку треба готувати до
усвідомленого материнства. Виховання потреби материнства повинно стати
турботою про фізичний, у тому числі статевий розвиток дочки.

Окрім суто медичних, існують і соціально-педагогічні причини змін у
репродуктивному здоров’ї юних жінок. Це, передовсім, ранній початок
статевого життя. Епітеліальний покрив шийки матки остаточно дозріває
лише до 17–18 років. До цього віку чоловіча сперма чинить канцерогенну
дію.

По-друге, це розповсюдження захворювань, що передаються статевим шляхом.
Особливу небезпеку становить хламідіоз. Протікаючи безсимптомно, він
легко переходить у хронічну форму і небезпечний утворенням численних
запальних спайок, що пізніше перешкоджають заплідненню.

По-третє, хронічна інтоксикація організму дівчини (алкогольна,
наркотична, нікотинова). Токсичні речовини, що систематично надходять до
організму, розкладають роботу мозку, що може призводити до розладів
менструальної функції.

По-четверте, прагнення схуднути у дівчат, що сприяє порушенню
менструального циклу. Перехід за межу 15 %-ої втрати ваги, призводить,
на думку російських фахівців І. Кудрявцевої та М. Марченко, до
припинення менструацій. Ще один серйозний наслідок косметичних
голодувань – зменшення розмірів матки та яєчників.

Охорона здоров’я і забезпечення нормального розвитку дітей – обов’язок і
висока відповідальність нинішнього покоління за майбутній розвиток
людського співтовариства. Своєчасне і повне інформування батьків про
стан здоров’я школярів, ужиття необхідних лікувальних, реабілітаційних і
профілактичних заходів, формування атмосфери відповідальності сім’ї,
розширення її участі в збереженні і зміцненні здоров’я дітей і підлітків
– обов’язкова умова успішної реалізації поставлених завдань з
оздоровлення підростаючого покоління.

Сексуальне виховання має сприяти розвиткові в молодих людей таких
поглядів на сексуальність, які допоможуть їм зберегти своє здоров’я.
Юнаки і дівчата повинні набути здатності приймати відповідальні рішення
з приводу своєї сексуальної поведінки, сформувати власні принципи й
розуміти, що вони завжди можуть відмовитися від сексуальної активності,
якщо їх щось не влаштовує. Для розуміння сексуальної активності
підлітків, на думку В.Є.Кагана, важливо знати, що: 1) інтенсивність
статевого потягу в цьому віці надзвичайно велика; 2) форми сексуальної
активності зв’язані з тим, що підліток освоює нову для себе функцію
організму, експериментує з нею; 3) наявність різноманітних еротичних
уявлень і фантазій при обмежених можливостях їх реалізації можуть
штовхати до екстремальних форм сексуальної поведінки; 4)
непідготовленість підлітків до сприйняття інформації про реальні
сексуальні стосунки можуть викликати крайні форми емоційних реакцій; 5)
сексуальність на початкових етапах її формування ще ізольована від інших
складових кохання [61].

Особисті якості юнаків і дівчат, наділених здоровою сексуальністю:

1. Позитивне фізичне самовідчуття: розуміння змін, пов’язаних зі
статевим дозріванням; природне сприйняття цих змін; профілактика і
здоровий спосіб життя: утримання від алкоголю, наркотиків і регулярне
відвідування лікаря.

2. Відповідальність за свою поведінку: формування власної системи
цінностей; здатність виробити свої принципи і діяти відповідно до них;
врахування можливих наслідків своїх дій; розуміння того, що пов’язані зі
сексуальністю та сексуальними стосунками очікування, які формуються на
основі даних, взятих зі ЗМІ, можуть виявитися нереалістичними; здатність
відрізняти власні бажання від бажань групи однолітків; розуміння того,
які вчинки є саморуйнівними, здатність звертатись за допомогою.

3. Інформованість про сексуальні питання: здатність відчувати сексуальні
почуття без бажання їх реалізувати; розуміння наслідків сексуальної
поведінки; здатність прийняти рішення з приводу мастурбації із
врахуванням особистих уявлень; здатність приймати на основі особистих
уявлень відповідальні рішення з приводу сексуальної поведінки з
партнером; усвідомлення власної сексуальної ідентичності; усвідомлення
власної сексуальної орієнтації; готовність шукати додаткову інформацію
про сексуальність у випадку необхідності; здатність зрозуміти, якою
мірою прагнення почати статеве життя залежить від тиску з боку
однолітків і культурного середовища; повага до людей, котрі мають інші
погляди і живуть відповідно до них.

Діапазон поведінки хлопчиків і дівчаток збагачується досвідом свідомого
наслідування етичним, гігієнічним, естетичним нормативам статевої
поведінки, вмінням оцінювати і регулювати контакти з однолітками.
Результатом навчально-виховної роботи має бути також вміння молодших
школярів відрізняти прояви нормальної статевої поведінки (жести, рухи,
дотики, слова) від ненормальної, а також знаходити вихід із ситуації,
коли хлопчики та дівчатка стають об’єктом сексуальної агресії з боку як
однолітків, так і дорослих. Дорослі повинні враховувати, що в цьому віці
хлопчики і дівчатка, зазвичай, не мають досвіду спільної діяльності.
Необхідно організовувати, формувати у них здатність до розподілу
обов’язків в інтересах загального позитивного результату.

Виховання любовних почуттів має починатися вже в ранньому віці у формі
співстраждання, співчуття всьому живому. В найбільш обдарованих в
емоційному плані дітей перша закоханість виникає дуже рано, вже у віці
3–4 років. Іноді самі батьки ініціюють її появу, називаючи жартома дітей
„женихом” і „нареченою”, звертаючи їх увагу один на одного. В результаті
діти стають уважнішими, спостерігають один за одним. Хлопчик помічає
привабливість маленької дівчинки, віднаходить симпатичні манери
поведінки тощо. Так підсвідомо формується гетерогенна сексуальна
спрямованість, що дуже важливо для подальшого сексуального розвитку. Її
виховання, відзначають педагоги-сексологи, є найтоншим місцем у системі
виховання.

Не можна придушувати в дитині прояви її статевої належності і висміювати
прагнення дівчинки до нарядів, прикрас косметики чи не підтримувати
прагнень хлопчика до вдосконалення своїх фізичних можливостей. Але в
усьому необхідно прищеплювати почуття міри і хороший смак. Не варто
придушувати інтересу дитини до представників іншої статі. На перших
етапах сексуального розвитку цей інтерес може набирати не зовсім звичних
форм, але дорослий повинен знати про це і бути терпеливим. Педагогічно
неправильно карати дитину за прояв здорової цікавості.

До сексуального виховання можна віднести і питання про інвективну
лексику, тобто про „матірні” слова. Хоч інвективна лексика і є частиною
будь-якої національної культури, все ж вважається, що „висловлювання” в
присутності дітей – небажані. Культурна людина може обійтися без
нецензурних виразів. Але знати ці вирази їй, мабуть, потрібно, адже
часто гумор – не лише серед колег, але і в засобах масової інформації –
буває побудований на асоціаціях з нецензурними виразами, прислів’ями чи
„масними” анекдотами. Якщо гумор не дійде до людини через незнання
„матірного” фольклору, то яка вона після цього культурна людина? Ось
такий парадокс. Але, на жаль, інвективи „входять” у дім з телеекранів і
відео. Окрім того, в спілкуванні інвективи відіграють певну роль
„паролів”, що свідчать про належність до свого кола. До слова,
найчастіше інвективи несуть не смислове, а емоційне навантаження,
приводять до емоційного розвантаження. При цьому сила розрядки залежить
не від буквального змісту інвективи, а від ступеня її заборонності. Не
дивлячись на те, що інвективи вживаються в іншому розумінні, діти можуть
сприймати їх буквально. Якщо до молодшого шкільного віку „матірні”
вирази сприймаються абстрактно, а пізніше використовуються „до місця”,
то в цей віковий період буквальне розуміння „матірних” виразів накладає
брудний відбиток на інтимні стосунки двох статей.

У національних культурах, де особливо високий статус матері,
найсильнішими є образи на її адресу. В культурах, де особливо сильні
табу на сексуальні стосунки, головну роль відіграють інвективи із
сексуальним змістом, але не обов’язково на адресу матері. А в народів,
які не мають заборон на сексуальність, в яких до того ж не табуювались
назви статевих органів і статевого акту, вирази з сексуальним змістом не
можуть призвести до емоційної розрядки, позаяк не порушують жодних
заборон. Табуювання статевої теми негативно позначилось на деяких
культурах тим, що багато, необхідних для статевого виховання, слів стали
непристойними, внаслідок чого батьки практично позбавились можливості
говорити з дітьми на сексуальні теми. Медичні терміни не всім відомі, та
й не дуже зручні, позаяк латинь вписується далеко не в кожну мову. Не
випадково, що в таких умовах багатьом батькам доводиться придумувати
свої інтимні терміни для внутрішньосімейних розмов на теми сексу.

Сексуальне виховання учнівської молоді має, на нашу думку, знаходити
своє вираження в організації умов для набуття дошлюбного досвіду
спілкування, досвіду, який за своєю сутністю не обов’язково включає
інтимні стосунки, але дає необхідні знання та навички для їх реалізації
в майбутньому подружньому житті. При цьому статевий потяг має не
придушуватись, а, навпаки, заохочуватись, але саме шляхом прищеплення
педагогічно прийнятних способів його задоволення в міжособистісному
спілкуванні з особами протилежної статі. Особливе місце в змісті
навчально-виховної роботи має займати сфера моральних засад міжстатевих
контактів. Досвід дружби, товаришування, міжстатевої взаємодії, набутий
у процесі позакласної та позашкільної діяльності, створює основу для
прийняття певних стереотипів статевої поведінки.

Дорослі повинні давати собі звіт у тому, що інтимні еротичні переживання
підлітків перебувають практично поза сферою педагогічного контролю, а
підвищений інтерес до них з боку дорослих найчастіше має негативні
наслідки. Відрізнити статистично нормальне вікове сексуальне
експериментування від ознак девіантної сексуальності, що зароджується,
важко навіть фахівцю.

Виходячи з того, що сексуальний егоїзм часто визначає дисгармонійність
сексуального життя, одним з актуальних завдань дошлюбної підготовки
молоді є пропаганда і впровадження принципу сексуального альтруїзму,
який передбачає знання особливостей і бажань партнера з метою
забезпечення принципу „більше дати, ніж взяти”, що сприяє гармонізації
інтимних стосунків пари.

Знаючи специфічний вплив на статеву функцію алкоголю, необхідно
враховувати основне в цій проблемі. Прийняття спиртного і легке
алкогольне сп’яніння, зазвичай, супроводжуються інтенсивним статевим
потягом. У чоловіка при цьому посилюється ерекція, а сам статевий акт
стає тривалішим, позаяк алкоголь дещо уповільнює настання еякуляції. В
цих особливостях заслуговують на увагу наступні обставини. Перше – в
стані алкогольного сп’яніння чоловік здатний до сексуальної агресії, що
нерідко трапляється в житті. І це варто пам’ятати дівчатам і жінкам,
якщо вони наважуються взяти участь у застіллі в товаристві малознайомих
юнаків і чоловіків. Друге – алкогольне уповільнення настання еякуляції
створює ілюзію підвищення своїх сексуальних здібностей і тим самим може
служити приводом до вживання алкоголю як секс-стимулятора в звичній
практиці статевих стосунків. Врешті-решт у чоловіка втрачається
здатність до нормального „тверезого” статевого акту, а з часом
призводить до алкогольної імпотенції.

За подібним сценарієм те саме відбувається і з жінкою: легке сп’яніння
призводить до посилення бажання фізичної близькості, і якщо вона настає,
жінка легше психологічно релаксує й швидше досягає оргазму. Через це
вона теж може сприймати алкоголь як „еліксир кохання”, вслід за чим вона
втрачає здатність до оргазму в звичному стані тверезості, а потім і в
стані сп’яніння – розвивається алкогольна фригідність. Сама
алкоголізація жінок відбувається легше і швидше, а лікування
проблематичніше, ніж у чоловіків. Ось чому кожному юнакові і дівчині
варто знати про підступну дію алкоголю. А ще їм треба знати, що зачаття
дитини в стані алкогольного сп’яніння згубно позначається на нащадках,
унаслідок чого дитина народжується з суттєвими вадами, що загрожує
генофонду нації.

Проблема цнотливості та сексуального дебюту – ще одна проблема, з якою
молодь, що вступає до шлюбу, має ознайомитись. Знаючи загалом
лібералізоване ставлення сучасної молоді до проблем цнотливості,
необхідно проте звернути увагу майбутнього подружжя на такі речі:

– дефлорація плівки може і не відбутись в силу її еластичності чи
відсутності через травми і надрив у дитинстві, різке підмивання під час
менструацій в підлітковому віці тощо;

– якщо відсутній гімен, то це ще не привід давати моральну оцінку
партнерки, адже цнотливиця може виявитися легковажною, розбещеною,
зрадливою. І може бути навпаки;

– знаючи про больові ефекти, чоловік повинен після дефлорації припинити
статевий акт і відновити інтимні стосунки не раніше як через кілька
днів, тобто після того, як заживуть надриви, рани тощо. Часто ці больові
відчуття значно менше залежать від віку, сексуальної грамотності і
ніжності чоловіка, ніж від власних психологічних установок: очікування
болю може викликати страх і посилювати саме відчуття.

Завершення статевого дозрівання юнаків і дівчат все більше вносить у
міжстатеві стосунки елементи еротики. Але саме в умовах легальності ця
еротика може бути спрямована в певні межі – цнотливих пестощів, дотиків
і поцілунків. Молодь повинна набути дошлюбний, неминуче чуттєвий досвід,
який не обов’язково передбачає сексуальні стосунки. Заборони не тільки
не зупинять потягу, що збуджується, а навпаки, підсилять його.
Приведення ж стану в спокійне русло узаконених стосунків, що не
привертають посиленої уваги дорослих, спроможне вберегти юнаків і дівчат
від серйозних помилок на початку їх життєвого шляху. У реальному житті
не лише суто фізичний потяг, але й багато інших причин підштовхують
підлітків до вступу в інтимні стосунки. Вони тягнуться до нових, хочуть
швидше подорослішати, відчувають потребу в коханні і близькості, бояться
відстати від однолітків, прагнуть придушити занепокоєння власною
цнотливістю. Сексуальне виховання покликане допомагати юнакам і дівчатам
говорити „так”, якщо вони дійсно хочуть цього, і „ні” – якщо вони проти.
Вихователь (педагог, батьки) у змозі допомогти учням розібратися в їх
почуттях.

Як відзначав Л. М. Зюбін, „перший сексуальний контакт молодої людини до
вступу в шлюб виникає в чотирьох ситуаціях:

Перша: дійсно сильний потяг до людини, в основі якого нерідко може
лежати істинне юнацьке кохання.

Друга: властиве вікові прагнення до самостійності, незалежності,
прагнення пізнати „заборонений плід”.

Третя: зневажливе ставлення до норм поведінки, до моралі, порад і вимог
старших.

Нарешті, четверта: спокушування неповнолітнього (частіше –
неповнолітньої) дорослою аморальною людиною” [63].

І. С. Кон справедливо відзначав: „Чим нижчий вік молодих людей при
вступі в перший зв’язок, тим менше, як правило, цей зв’язок мотивований
в моральному плані, тим менше в ньому кохання” [64; 126].

Перший сексуальний контакт, за даними соціосексологів, рідко
відбувається з дозрілої мотивації. Як ми відзначали, найчастіше мотивом
буває цікавість, потреба самопізнання і самоутвердження. Але він є
важливим у наступному сексуальному житті. Тому перший контакт не має
бути випадковою пригодою. Він має ставати для кожної молодої людини
подією, що запам’ятовується на все життя. Рішення вступити в статевий
зв’язок – це моральний вибір.

Проблема сприйняття першого сексуального досвіду – одна з маловивчених у
вітчизняній психології. За кордоном „першовідкривачем” цієї теми став
класик психоаналізу З. Фрейд („Тотем и табу”, „Тотемы девственности”). У
Росії до цієї проблеми найближче підійшли І. Кон („Клубничка на
березке”, „Введение в сексологию”) та А. Свядощ („Женская
сексопатология”).

Проведена нами робота показала, що:

– перший сексуальний досвід сприймається частиною дівчат як травмуюча
ситуація, що накладає відбиток на сценарій подальшого сексуального
життя;

– у ряді випадків дефлорація пов’язана з актом насилля, що породжує
агресію і недовіру до оточуючих;

– інцест при дефлорації породжує почуття вини й сорому перед членами
сім’ї;

– у результаті невідповідності реальності очікувань, пов’язаних з
сексуальним дебютом, у дівчат виникає почуття глибокої невпевненості в
собі у психофізіологічному плані;

– ґендерні стереотипи придушують сексуальну активність дівчат, змушуючи
їх відчувати себе залежними і підпорядкованими.

Перші сексуальні контакти зазвичай відбуваються зовсім не тому, що
дівчинка досягла статевої зрілості і може завагітніти. Статева зрілість
сама собою не має відношення до сексуальності. Момент сексуального
дебюту (колабітархе) визначається не менархе, а залежить від
психологічних і соціальних факторів, передовсім унаслідок любовних
стосунків.

Рішення про початок сексуального життя для юнака може бути пов’язаним з
небажаними наслідками: а) вагітністю партнерки; б) зараженням
венеричними захворюваннями; в) зміцненням реакції невпевненості в собі,
якщо перший досвід буде невдалим. Для дівчини ж рішення про початок
статевих стосунків пов’язане з глибшими, складнішими переживаннями.
Небажана вагітність партнерші для юнака – тільки лиш неприємність, для
дівчини ж це – трагедія. Як і чоловікові, їй загрожують венеричні
захворювання. Але, окрім того, є ще низка специфічно жіночих побоювань.
Перший сексуальний контакт або розбудить дівчину сексуально, або
залишить холодною (що буває частіше). Півбіди ще, якщо все обмежиться
просто неприємними спогадами і почуттями огиди до сексу. Гірше, якщо
партнер викличе у дівчини нервовий шок грубою поведінкою чи болем. Тоді
можуть виникнути всі передумови для розвитку статевого неврозу.

Проводячи експериментальну роботу з підлітками, ми постійно звертали їх
увагу на умови, дотримання яких необхідне для початку статевого
спілкування: 1) взаємне кохання між партнерами. Сексуальне співжиття без
кохання є його запереченням; 2) переконаність у тому, що партнер вартий
цього найвищого доказу близькості; 3) зрілість особистості партнерів.
Сексуальне спілкування у фазі дозрівання може загальмувати весь процес
дозрівання. Лише сексуально зрілі особистості можуть виразити себе в
сексі, створити спільноту, досягти партнерства; 4) відповідальність,
усвідомлення всіх наслідків сексуального спілкування. Безтурботність,
безоглядність тут може призвести до важких наслідків; 5) інформованість
про сексуальну культуру, фізіологію і психологію сексуальності, про
очікування, прагнення, потреби партнера.

Небезпечним для репродуктивного здоров’я є ранній початок статевого
життя. Порушується фізіологічний ритм діяльності нервової системи,
психіки і репродуктивних органів:

– трапляються нервові зриви, гормональні порушення, а пізніше ще й
безпліддя й імпотенція;

– велика ймовірність зараження багатьма сечостатевими інфекціями, в тому
числі і вірусними. Віруси вражають й інші органи, часто викликають
захворювання печінки;

– не виключається можливість зараження СНІДом;

– можливе настання небажаної вагітності, що у підлітків майже завжди
веде до аборту і далі до низки гінекологічних захворювань;

– дуже велика ймовірність безпліддя тощо.

Ось цим негативним наслідкам раннього статевого життя і потрібно
протистояти у підлітковому середовищі.

Одна з основних проблем, з якою доводиться сьогодні зустрічатися все
частіше – це вагітність у юнацькому віці і все, що з нею пов’язано.
Вивчення ставлення до контрацепції дівчат у віці 15–19 років засвідчило,
що сексуально активні підлітки або взагалі не застосовують контрацепцію,
або використовують неефективні і малосприйнятні засоби попередження
вагітності. Погана інформованість про методи контрацепції і недостатнє
їх використання збільшують ризик настання небажаної вагітності і
приводять до зростання кількості штучних абортів чи пологів у підлітків
в умовах їх біологічної, психологічної і соціальної незрілості.

Рання вагітність – і доношена і перервана – негативно впливає на
здоров’я дівчини. Юний вік матері збільшує імовірність виникнення
токсикозу вагітності, маленької маси тіла новонародженого, зниження
потенціалу його фізичного і психічного здоров’я. Рання вагітність
позначається й на долі самої юної матері – особливо відчутні негативні
наслідки вагітності внаслідок її психологічної й фізіологічної
незрілості. Перший аборт – це не тільки вбивство своєї першої дитини. Це
підписання смертного вироку наступним, позаяк в сучасних умовах життя
найменші додаткові шкідливі впливи, які і так є агресивними щодо людини,
підсилюють дію існуючих шкідливих факторів.

Останнім часом актуалізується проблема юного материнства. Понад 20 тисяч
школярок в Україні щороку стають матерями, зростає кількість
незапланованих вагітностей і абортів (до юних матерів ми відносимо жінок
10–18 років, що мають дітей і не мають сім’ї). Материнство в юному віці
супроводжується ускладненнями життєдіяльності, розв’язання яких значною
мірою залежить як від підлітків і їх сімей, так і від суспільства
(Лешкевич І. А., 1996; Сидоров Г. О., 1995; Степашов Н. С., 1997). Раннє
материнство веде до соціальної ізоляції юних матерів, перериванню їх
освіти, що в подальшому наносить економічні збитки суспільству (Баранець
Л. А., 1985; Єлізаров В. В., 1998; Каткова І. П., 1992). Юна матір
нерідко позбавлена економічної і психологічної підтримки. Все це
негативно позначаться на соціальному самопочутті та ефективності
адаптації юної матері та її дитини. Народження дитини стає додатковим
джерелом емоційного навантаження для юної жінки та її близьких. Окрім
того, юні матері перебувають під жорстким пресингом громадської думки.
Частина населення вважає юне материнство одним з різновидів девіантної
поведінки, своєрідною соціальною патологією, називаючи в якості її
причин статеву розпусту, алкоголізм і наркоманію.

Юні матері, зазвичай, не в змозі досягнути відповідного рівня
особистісного розвитку, який необхідний для виховання дитини. Вони
особливо піддані психіатричним і соціальним проблемам (зокрема,
суїцидальним намірам), часто нездатні сприймати емоційні та експресивні
сигнали, що подаються дитиною, недбалі в поводженні з нею. Це спотворює
раннє формування психічних функцій дитини і є для неї причиною частих
захворювань і розладів.

Важко вивчати такий феномен як „юне батьківство”, оскільки юні партнери
найчастіше „умивають руки” від того, що сталося. Але ставлення до
можливої вагітності своєї дівчини ми вивчили. 38 % хлопців X–XI класів
на питання: „Якими будуть Ваші дії, коли подруга завагітніла?”,
відповіли: „Це її проблеми”, 52 % – „Пораджу зробити аборт” і лише 3 % –
„Одружусь і стану батьком”, а 7 % – „Навіть не задумувався над цим”.
Відповіді свідчать, що вихователям є над чим задуматись. Сім’я і школа
повинні довести до свідомості учнівської молоді інформацію про наслідки
ранніх статевих зв’язків, ризик дошлюбної вагітності та її переривання,
упереджене ставлення суспільної думки до юного материнства, зростання
числа матерів-одиначок, зростання числа дітей, від яких відмовляються
юні матері тощо.

Ми намагалися переконати старшокласників у тому, що рівень
психофізіологічної відповідності, необхідний для майбутньої гармонії
сексуальних стосунків у юності, простіше, глибше і точніше може бути
перевірений у повсякденному спілкуванні юнаків і дівчат, наприклад, у
танцях чи в спільних спортивних іграх, що передбачають взаємокоординацію
дій, своєрідне відчуття партнера. Узгодженість психофізіологічних
особливостей, що виявляється при цьому, може і повинна служити основою
для визначення майбутньої сексуальної відповідності. Молоді повинні бути
переконаними, що не дошлюбне статеве життя зміцнює майбутні сімейні
стосунки; лише кохання забезпечує психофізіологічну сумісність молодих
подружжів у всіх випадках. І про це з ними варто серйозно говорити.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Похожие записи