Сексуальне виховання школярів

Ліберали від сексуальної педагогіки — сухі прагматики та позитивісти, у
той час як їхні опоненти, скоріше, трепетні містики. Якщо для перших
сексуальне життя людини описується анатомічним атласом, для других воно
залишається, як і раніше, полем диявольського підступу

Диявол-звідник, як відомо, багатоликий. Для одних він — древньоіудейська
Ліліт, для інших — стриптизерша в американському барі. Тому під
прапорами борців за моральність опиняються найрізніші люди: від
православних священиків до комуністів.

Програми сексуального виховання (sex education) з’явились у США вже в
40-х роках минулого століття, але тільки наприкінці 60-х, тобто
приблизно 30 років тому, заняття за такими програмами стали проводитись
у муніципальних школах країни (ними було охоплено приблизно 2 % учнів).
Зараз програмами, які в тому чи іншому обсязі стосуються проблем
сексуальної поведінки, сексуальної орієнтації, профілактики захворювань,
що передаються статевим шляхом (насамперед СНІД), охоплено 93 % усіх
муніципальних шкіл Америки. У середині 80-х років три чверті всіх
батьків підтримували ідею проведення занять за такими програмами у
старших класах середньої школи та понад половини — у класах з 4-го по
8-й.

Однак ставлення американського суспільства до проблеми сексуального
виховання є далеко не таким одностайним, як може здатись із наведених
цифр. У зв’язку з такими програмами в суспільстві виникло дійсне
протистояння, що періодично слабшає, а потім знову підсилюється.
Наприклад, у момент, коли американці вперше усвідомили серйозність
погрози, пов’язаної з поширенням СНІДу (середина 80-х років), значна
кількість батьків погоджувались, що про застосування протизаплідних
засобів треба розповідати вже дванадцятиричним школярам, але зараз
більшість, очевидно, не підтримує таких крайностей.

Крім того, у США ефективність програм статевого виховання виявилась
досить низькою. Як і раніше, кілька сотень американців заражаються
СНІДом у середніх школах (1994 р. було зареєстровано 417 випадків
зараження у віковій групі 13-19 років, імовірно, чимало молодих людей і
більш старшої вікової групи — 20-24 роки — заразились у шкільному віці).
Відносна кількість вагітностей серед підлітків США у два рази більше,
ніж у школах розвинених європейських країн. За визнанням самих
американців, програми сексуального виховання молоді у Великій Британії,
Франції, Канаді, скандинавських країнах виявились набагато більш
успішними, ніж у США.

Чому для Росії важливий саме досвід США? Тридцять років тому порівняння
стану в наших країнах могло бути тільки риторичним прийомом, але
сьогодні як позитивний, так і негативний досвід Америки для нас значущо
практичний.

gdEvd

виконавчої та законодавчої влади практично відсутні які-небудь
згадування про сексуальне виховання школярів. Дебати киплять у
законодавчих зборах штатів, суперечки розколюють громади та піклувальні
ради шкіл, зрідка закінчуючись у судах, але федеральний уряд, формально
не беручи участі в цих баталіях, установлює свої правила розподілу
грошей. Це дозволяє стримувати політичні пристрасті й не переводити
хворобливу проблему в розряд загальнонаціональних.

2. Суспільство Сполучених Штатів не змогло уникнути перетворення питання
про статеве виховання у школах у політичний фактор. Коли проблема
політизується, її вже, власно кажучи, не потрібно й обговорювати. Така
точка зору не вірна тому, що її висловлює ліберал (або, навпаки,
консерватор), а повідомлення про те, що дана особа колись була проти
надання рівних прав неграм (або, навпаки, висловилась за легалізацію
наркотиків), не сприймає будь-яку аргументацію щодо поставленого
питання. Ця картина нам до болю знайома. Крім того, ми бачимо в себе
вдома, що політичні очки можна успішно набирати, використовуючи не
тільки систему координат «ліберали» — «консерватори» («червоні» —
«білі»), а й систему «центр» — «регіон». Це типово й для США: «У нас на
техащині (орловщині) ми ЦЬОГО не дозволимо».

3. Обидві країни являють собою мозаїку етносів і конфесій. Інформацію
про ставлення різних етнічних утворень до статевого виховання зібрати
важко, ця тема вкрай непопулярна у США. Хоча відомо, наприклад, що
громади, де мешкають представники національних меншин, вибирають для
своїх шкіл, як правило, більш консервативні програми. Інформації про
ставлення різних конфесій до розглянутої проблеми цілком достатньо. У
цілому лідери організованих релігійних об’єднань прагнуть уникати
крайностей і взаємних обвинувачень, але для багатьох віруючих проблема
статевого виховання стала приводом для підкреслення конфесіональних
розходжень. Було прийнято кілька судових рішень, які зобов’язували школи
внести зміни до програми статевого виховання. У цих випадках позивачам
удавалось довести, що використовувані програми відбивають точку зору на
предмет окремої релігії, і суди, приймаючи свої рішення, засновували їх
на конституційній нормі, що відокремлює громадянську школу від релігії.

4. В обох країнах відсутня еротика як альтернатива порнографії:
практично немає загальновизнаних зразків літературних текстів, творів
мистецтва, які трактували би проблеми статі добірно, дотепно й
відсторонено. Ні в однієї з наших країн не було свого Бокаччо або
Брантома, але доволі — паскудства, ломових анекдотів і
комерціалізованого сексу. Заклики до терпимості в такому культурному
контексті безглузді: миротворця одна сторона обвинувачує в потуранні,
інша — у святенництві. Автор, якщо він хоче писати на відповідні теми,
залишаючись у рамках стилю, прийнятного для всіх верств населення, може
вибирати між медичним жаргоном та убогою моралістичною риторикою.
Перешкодою для появи більш змістовних текстів є те, що ані американська,
ані пострадянська школа не заохочують філософствування та вільнодумства
у своїх стінах.

Не треба однак перебільшувати подібність між ситуацією в наших країнах.
На відміну від Америки кінця 60-х років Росія вкрай обмежена в засобах,
вона втратила вміння мобілізувати населення та знаходити добровольців
для проведення складних і тривалих кампаній, і, нарешті, перед лицем
погрози епідемії СНІДу в неї просто немає часу. Тому пострадянські
слов’янські країни ризикують зробити всі помилки США й одержати ще менше
позитивних результатів від упровадження програм сексуального виховання у
школі.

Похожие записи