Реферат на тему:

Сексуальна просвіта школярів

У людей, на відміну від тварин, репродуктивна поведінка більшою мірою
залежить не від генетичних програм, що передаються спадковою а від
інформації, що набувається в процесі навчання, від навичок, отриманих у
контексті розвитку міжособистісних стосунків тощо. Але ставлення до
сексуальної освіти в Україні було і залишається суперечливим. Часто
противники сексуальної просвіти без будь-яких перевірених аргументів
заявляють, що вона „неминуче потягне за собою психічні і сексуальні
відхилення, пов’язані з розтабуюванням заборон, що лежать у самій
серцевині культури”. Щоб не допустити цього в школу, вони почали
„переживати” за шкільні перевантаження школярів. Окрім цього, спекулюють
без відповідних посилань на думку психіатрів і психологів, яким,
начебто, давно відомо, що „ознайомлення зі сексуальною сферою гальмує
пізнавальну активність дитини” ( HYPERLINK
«http://www.orthodoxy.ru/gb/pms» www.orthodoxy.ru/gb/pms ). Щоправда,
далі автори вже без апелювань до авторитетів, заявляють: „Не треба бути
великим спеціалістом, щоб це не помітити! Хто не бачив у школах дівчат,
які рано починали цікавитися хлопцями? Навчання для них – перешкода, що
відвертає від „дорослих занять”.

Інша стратегія, яка є поширеною в Україні, базується на
біологізаторсько-фізіологічних підходах до сексуальної просвіти,
зведенні її до певної суми гігієнічних знань, мовляв, якщо знаєш як
влаштований організм, як функціонують статеві органи та як користуватися
протизаплідними засобами, роби що хочеш – ти готовий до статевого життя.

Необхідні з точки зору суспільної доцільності обмеження сексуальної
активності породили крайні форми ідеологічних, моральних і побутових
установок, згідно з якими сексуальні стосунки доцільні лише заради
продовження роду і лише в цьому варіанті були сприйнятними і терпимими.

Інформація про статеві стосунки розцінювалась як шкідлива для
підростаючого покоління. Праці радянських педагогів з проблем
сексуального виховання тривалий період зводились до проповіді творчої
активності і спортивних занять як „замінників” статевої поведінки.

Окремі педагоги, не заперечуючи ґендерного виховання, вважають, що
сексуальну освіту учнівська молодь повинна отримати шляхом самоосвіти –
пошуком інформації та експериментуванням.

Дехто сподівається, що дитина нічого не знає про сексуальні стосунки
дорослих. Це не зовсім так. Швидше за все, знає, хоч зовсім не те, що їй
належало б знати, а головне – невірно інтерпретує ці знання:

Был аист нами в девять лет забыт,

Мы в десять взрослых слушать начинали.

В тринадцать лет, пусть мать меня простит,

Мы знали все, хоть ничего не знали

(К. Симонов)

Дуже важливо спростувати хибні уявлення дітей про секс і тим самим
застерегти дитину від помилок, а себе – від великих переживань.

Цитуючи думку відомого гуманіста Мультатулі, З. Фрейд у статті „Статева
освіта дітей” писав: „На мій погляд, деякі речі оповиті надто глибокою
таємницею. Звісно, добре, щоб фантазії дітей залишались цнотливими,
однак їх чистоту неможливо зберегти за допомогою неуцтва. Навпаки, я
вважаю, що приховування істини тільки сприяє тому, щоб хлопчик чи
дівчинка стануть будувати власні здогадки. Цікавість змусить їх
вивідувати інформацію про речі, які не викликали б особливого інтересу,
якби про них говорили відкрито й спокійно” [62].

Статева просвіта дітей та юнацтва є важливим компонентом сексуальної
соціалізації особистості. Метою статевої просвіти є розвиток статевої
свідомості дитини, її поінформованості, обізнаності щодо питань етики та
психології статевої поведінки, готовності людини до створення сім’ї та
виконання родинних ролей – подружніх, батьківських, сімейних.

Сексуальна освіта охоплює весь спектр наукової інформації, культуру і
сукупність знань, які потрібні, щоб бути повноцінним чоловіком чи
жінкою. Вона включає знання, що стосуються сексуальної фізіології і
репродукції й того, що відносять до навичок у сфері сексу:
формалізованих чи таких, що передаються усно.

Завдання статевої просвіти ми визначили таким чином: озброєння учнів
комплексом знань про анатомію та фізіологію людини, її гормональну і
статеву системи; формування правильної реакції на певні фізіологічні
зміни в період статевого дозрівання; ознайомлення підлітків з природою
менструацій і полюцій, їх фізіологічним значенням та запобігання
неадекватних реакцій з їх боку на ці особливості розвитку; інформування
школярів про різні темпи статевого дозрівання, прискорення, затримки та
відхилення в психосексуальному розвитку представників різної статі;
ознайомлення учнівської молоді зі статевими відмінностями та
розмноженням у природі і людському суспільстві, використання при цьому
наукової термінології (яйцеклітина, сперматозоїд, запліднення тощо);
ознайомлення школярів з небажаними наслідкам ранніх статевих контактів,
венеричними захворюваннями та СНІДом, генетичними хворобами, шляхами їх
профілактики; розвінчування сексуальних міфів, що побутують у
молодіжному середовищі, а також проституції як явища; формування в
школярів еротичного словника, інтимної мови, вміння вільно висловлювати
те, що відчуваєш до коханої людини; готовності до відвертої розмови;
розвиток поміркованого інтересу до еротичної літератури.

Зміст сексуальної освіти носить, природно, інтегративний характер, тобто
включає в себе етичні, психологічні, правові, фізіологічні, гігієнічні,
педагогічні та інші аспекти статевої поведінки. Система
сексолого-педагогічних знань, зорієнтована на загальнолюдські цінності,
становить певний логічний взаємозв’язок різних знань, діапазон яких
розширюється разом з віком, індивідуальним досвідом дитини.

Зміст сексуальної просвіти ґрунтується на таких принципах:

– об’єктивність, правдивість, науковість у висвітленні всього спектру
питань, пов’язаних з репродуктивною функцією людини, інтимними
стосунками; роз’яснення складних для розуміння питань має випливати з
усталених законів природи і суспільства і бути з ними в гармонії;

– будь-яка інформація та методика її висвітлення має спрямовуватись на
формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності,
культу сім’ї, особистого щастя – як невід’ємних від почуттів дружби,
кохання, піклування про ближнього;

– адресність сексуальної просвіти передбачає доступність інформації з
огляду на вікові можливості дітей, врахування вихователями
індивідуальних і соціальних умов їхнього розвитку, набутого досвіду;

– сексуальний плюралізм, який передбачає толерантність до широкого
діапазону вибору і відмову від спроб нав’язати свій вибір іншим;

– випереджуючий, хоча й не сексуально стимулюючий характер;

– співпраці сім’ї, школи та інших інституцій;

– суб’єкт-об’єктну спрямованість навчання й виховання;

– індивідуальний та диференційований підхід;

– врахування національних традицій української ментальності;

– недопущення сексуальної стимуляції поведінки дитини. Нехтування цим
принципом засобами масової інформації, зокрема теле- і відеоекраном,
призвели до багатьох збочень у сексуальній поведінці сучасних підлітків
і юнацтва;

– природність поведінки дорослих. Діти часто не усвідомлюють зв’язку між
обговорюваним питанням і еротикою, але їм добре передається афектація
дорослих;

– авторитетність джерела сексуальної просвіти;

– послідовність, системність статевої просвіти дітей та юнацтва
передбачає наступність у передачі знань, у здійсненні навчально-виховної
роботи, необхідної для засвоєння певного обсягу інформації;

– врахування ґендерних особливостей школярів.

Для розуміння тонкощів сексуальної культури необхідні знання щодо
закономірностей становлення сексуальної свідомості обох статей, що
проходить чотири основних стадії: понятійну, романтичну, сексуальну та
стадію зрілої статевої свідомості. У понятійній стадії відбувається
формування примітивних елементарних категорій: дитина усвідомлює, що
вона має конкретну стать (ідентифікація статі). Упродовж романтичної
стадії проясняється яскравий емоційний компонент. Це знаходить
відображення у різноманітних еротичних фантазіях дитини. Притаманний цій
стадії платонізм (емоційно-духовне обожнювання особи протилежної статі)
підносить статевий інстинкт до висот справжнього широкого людського
кохання. Для сексуальної стадії характерне бурхливе пробудження
статевого інстинкту. Саме з цим нерідко пов’язані глибокі душевні
переживання юнаків і дівчат, страждання, навіть кризові явища. З
фізіологічним дозріванням, розвитком духовної зрілості у молоді
формується зріла статева свідомість. Юнаки і дівчата все більше
володіють своїми бажаннями, вчаться контролювати свою сексуальну
поведінку і можуть гальмувати суперечливі сексуальні тенденції. На цій
стадії вони готові до створення сім’ї.

Зрозуміло, не всі проходять через ці чотири стадії. Якщо у формуванні
майбутнього сім’янина, скажімо, випадає романтична стадія – настає
збіднення людських почуттів, душі. У таких чоловіків, наприклад,
статева близькість найчастіше зводиться до реалізації механічних
рефлексів. У разі недостатнього розвитку сексуальної стадії у молоді
приглушений статевий компонент: такі люди на все життя зберігають
переважно чисто романтичне, платонічне ставлення до особи протилежної
статі. У них розвивається комплекс сексуальної меншовартості.

Будучи однією з глибинно знащучих сфер життя, сексуальність магнетично
пов’язана з міфами, забобонами, масою напівправд і легенд. Дотримуючись
стереотипів, хибних думок, не намагаючись пізнати і зрозуміти себе, люди
не тільки збіднюють інтимні стосунки, але й нерідко перетворюють їх у
тягар. Неправильні уявлення про власні можливості часто роблять людину
нещасливою. Чи беруться міфи і забобони з народного фольклору, усної
самодіяльної творчості, примітивних „науково-популярних” видань – вони
відіграють величезну роль в житті людей, іноді травмуючи їх, псуючи їм
життя.

Треба прямо визнати, що:

1) кожний міф – це піднесення частини правди в ранг абсолютної істини і
еталону, якому треба відповідати;

2) всі ці міфи – у нас в головах.

До речі, „чоловічі” міфи в основному торкаються фізичної сторони сексу,
а „жіночі” – його психологічної сторони. Всі міфи можна класифікувати
так:

а) інструментальні міфи, які зводять всю актуальність до досконалого
інструментарію;

б) технологічні міфи, які перетворюють сексуальну вправність у
розучування й виконання все нових і нових прийомів, сексуальних позицій;

в) анатомічні міфи, що зводять усю сутність ефективного сексу до
розмірів статевих органів;

г) фізіологічні міфи – відповідність якимось абстрактним „нормам”;

д) ідеалізуючі міфи, які представляють ідеального чоловіка як такого
собі сексуального робота на батарейках, тощо.

Виходячи з того, що міфи заважають становленню сексуальної культури,
необхідні їх спростування і профілактика нездорового інтересу до них з
боку школярів.

Сексуальна просвіта – це не окремі випадкові заходи типу бесід і лекцій.
Вона має проводитись постійно, послідовно і систематично; з вибором
змісту і форм відповідно до віку та рівня розвитку дітей; у контексті
всієї навчально-виховної роботи; за потребою вихованців – як у відповідь
на питання учнів, так і за власною ініціативою вихователів; як роздільно
– за статевою належністю, так і спільно для обох статей.

Сьогодні виділяють три основні моделі сексуальної просвіти учнів:

Ретроспективна (репресивна) Пермісивна (ліберальна) Золотої середини
(демократична)

Обсяг інформації

Чим менше, тим краще Вся інформація Необхідна інформація

Зміст інформації

Не можна робити те й те, бо … Можуть бути такі шляхи… Роби так, а не
інакше, тому що …

Це єдиний правильний шлях Всі шляхи добрі Є багато шляхів – вибирай
кращий

Загальний тон

Ні! Так! Так, але …

Факт прийняття за основу сексуальної просвіти тієї чи іншої моделі не
означає, що з нею погоджуються всі існуючі у суспільстві групи і окремі
люди. Правом батьків є можливість вибрати для своїх дітей свої шляхи.
Проте, розраховувати на успіх можна лише в тому випадку, коли
обов’язковими складовими елементами сексуальної просвіти є: інформація,
формування правильної ціннісної орієнтації і вміння керувати своїми
діями.

Важливим завданням сексуальної просвіти є ознайомлення молоді з
основними термінами, що характеризують сферу інтимних стосунків.
Розповідаючи дитині про те, як називаються частини тіла, доцільно
використовувати нормальні „дорослі” слова, такі як „секс”, „еротика”,
„оргазм”, „еякуляція”, „клітор”, „фрикції”, „імпотенція”, „вагіна”,
„пеніс”, „анус”, „матка” – це значно краще, ніж називати статеві органи
дитячою чи вуличною мовою, чи шляхом натяків, оскільки дітям властиво
проявляти підвищений інтерес до недозволених чи загадкових матерій.
Такий підхід виховує в дитині здорове усвідомлення того, що в людському
тілі немає нічого заборонного, потаємного, ганебного.

Статева освіта передбачає формування у вихованців умінь виразити любов і
почуття близькості, здатності розрізняти сексуальний потяг від кохання,
емпатійних здібностей, почуття відповідальності в романтичних і
сексуальних стосунках незалежно від статі, комунікативної культури в
міжстатевих стосунках тощо.

Невід’ємним аспектом людської сексуальності є еротична уява. Еротика –
це природою закладений в людину інстинкт продовження роду, але
облагороджений і поетизований як потяг душі. Це специфічна людська
психосоціальна орієнтація сексуальності, що спонукає людину виражати ті
чи інші емоції, переживання, що викликає в неї особливу уяву й фантазію
та підштовхує до створення власного ідеалу в еротичному плані. Еротика в
мистецтві – це втілення одухотвореності, поезії та естетики сексуальних
стосунків людей. Як свідчать спеціальні дослідження, еротичні сни,
мрії, фантазії не лише можуть заміщати безпосередньо статеве життя чи
поповнити його дефіцит, але й постійно сприяють йому.

Здійснюючи сексуальну просвіту, вихователі повинні чітко усвідомлювати
відмінності між еротикою і порнографією („порнографія” дослівно означає
„розпусно пишу”). Зазвичай цей термін використовують для характеристики
непристойної літератури, де смакуються сцени розпусти. Сюди відносять
непристойні малюнки, фото, кіно, літературні опуси і відео матеріали.
Подібність між порнографією і еротикою полягає в тому, що обидві ці
форми служать частковою компенсацією, задоволенням сексуальної
незадоволеності споживачів цієї продукції. Спільним для порнографічних
матеріалів є те, що всі вони, за невеликим винятком, робляться
чоловіками і для чоловіків. Хтось із гумористів говорив: „Еротика – це
тіло, не прикрите одягом. А порнографія – це тіло, що прикрите
чоловіком”.

Між еротичним мистецтвом і порнографією є ряд об’єктивних відмінностей:

1. Еротичне мистецтво синкретичне, цілісне, воно зображає людину в
усьому багатстві її переживань. Порнографія аналітична, вона фіксує
увагу на окремих моментах сексуальності, вириваючи їх з життєвого
контексту і зводячи сексуальність до статевого акту та його техніки.

2. Еротичне мистецтво не утилітарне, самоцінне, воно досліджує людський
світ, відкриває в ньому нові грані. Порнографія жорстко функціональна,
вона викликає сексуальне збудження, й тільки.

3. Еротичне мистецтво індивідуальне: як у виконанні, так і в предметі
його цікавить неповторне, своєрідне. Порнографія має справу зі
стандартним, деіндивідуалізованим сексом, позбавленим особистісного
сенсу. Її головний предмет – не особистість і навіть не індивідуальне
тіло, а геніталії.

4. Еротичне мистецтво будує свій світ за законами краси, надихає
сексуальність. Порнографія, навпаки, зводить всю справу до фізіології,
дегуманізує людину та еротику.

5. Еротичне мистецтво часто порушує буденні норми пристойності, бо воно
відкриває нові глибини людського буття, ще не зрозумілі і не прийнятні
масовою свідомістю. Порнографія оперує стандартними кліше, порушення
суспільних умовностей для неї – самоціль, позаяк незвичні форми
статевого життя сильніше збуджують людей, а суспільний скандал ґарантує
прибуток. Вона не стільки руйнує заборони, скільки спекулює на дефіциті
новизни.

6. Еротичне мистецтво, що розширяє межі людської свободи, гуманістичне й
моральне. Порнографія заперечує моральність. Вона принижує людину,
роблячи її об’єктом маніпуляцій. Наприклад, жінки зображаються у
принизливому для їх гідності вигляді. Тим самим порнографія закріпляє
традиційну ідеологію чоловічого панування та є одним зі способів
сексуальної експлуатації жінок і дітей.

7. Еротичне мистецтво – передовсім засіб вільного самовираження
художника. Порнографія – це комерція, метою якої є прибуток. З цим
пов’язані її масовість, стандартність та інші особливості. Це не вид
мистецтва, а частина індустрії розваг.

8. У еротики основна мета – освітня, культурна, естетична, її мета –
розповісти про багатство і повноту всіх проявів людського кохання,
оспівати природні радощі його, гуманізувати любовне життя. Природа
еротики стоїть на привабливості таємниці, яку містить у собі представник
іншої статі. Порнографія – це вульгарно-натуралістичне, непристойне
зображення статевого життя, анатомії і фізіології міжстатевих стосунків,
що переслідує сексуальне збудження споживача. У порнографії повністю
відсутня краса сексуальних стосунків. Мета порнографії – викликати
фізичне збудження і спрощені любовні засоби. Головне не тема, не те, що
зображено, а те, як і для чого. Порнографія починається з моменту, коли
насолода стає товаром. Порнографія – це звуження людської
сексуальності до фізіології, до механіки, це зображення жінки як
предмету споживання.

Ці відмінності фундаментальні. Але варто зазначити, що вони існують лише
в рамках певної культури і лише для людини, що стоїть на певній стадії
культурного розвитку. Сприйняття більшістю людей тих чи інших фільмів,
картин і книг як порнографічних залежить не від естетичних достоїнств
творів, а від того, наскільки вони розходяться з уявленнями глядача про
дозволене і недозволене. Загалом там, де починається секс, закінчується
еротика. Вірніше закінчується пристойна для групи людей (батьки і діти)
еротика.

Для відшукання відмінностей між еротикою і порнографією є простий, хоч і
суб’єктивний критерій оцінки: еротикою можна любуватися в присутності
інших людей, навіть дітей, а ось порнографію можна дивитись лише на
самоті або разом з партнером. Дивитись порнографію в присутності інших
вихованій людині вкрай незручно. Хоч непідготовленій людині і злегка
оголена натура в мистецтві може видатися непристойною. Взагалі ж, для
розуміння відмінностей і мети еротики й порнографії потрібний певний
рівень культури і виховання. Остаточно це визначається для кожного
індивідуально. І критерій тут може бути індивідуальний: якщо побачене і
почуте приносить задоволення, якщо дивитись на це не гидко, а приємно –
значить, це еротика. А якщо від побаченого хочеться „вимити руки”,
вимкнути телевізор чи псується настрій – значить, саме для цієї людини
це є порнографія.

Погляди на вплив порнографії на психіку людей спираються на двох китів:
теорію моделювання (перегляд веде до наслідування) і теорію катарсису
(перегляд веде до попередження насилля й патологій). Порнографічна
література і мистецтво навіюють молодій людині такі стереотипи
поведінки, як сексуальна вседозволеність, розбещеність,
безвідповідальність, пріоритет інстинкту над почуттям. Захопившись
порнографією, підліток утікає від дійсності і занурюється в світ штучних
насолод і жорстокості. Близько половини дорослих вважає, що вона
спонукає людей до насилля, підливає моральні основі між статевих
стосунків.

Підтримуючи основні ідеї вчених, що намагаються провести вододіл між
еротикою і порнографією, ми разом з тим встановили у процесі
експериментальної роботи, що порнографія не завжди веде до аномальної
сексуальної поведінки, рідко викликає патологічні реакції. Статистика
підтверджує це. Через це не варто надмірно нагнітати обстановку навколо
порнографії. В усіх країнах (Данія, Швеція, Німеччина, Японія), де
антипорнографічні закони були відмінені, сексуальних злочинів більше не
стало, а інтерес до порнографії знижується. Порнографія може допомогти
партнерам не лише перейняти сексуальний досвід, але й розкріпоститися, а
через це – й зблизитися. Отже, вона може стати профілактикою багатьох
конфліктів на сексуальному ґрунті, джерелом порівняльної інформації про
сексуальну поведінку. Але якщо її не можна звинувачувати в неприємних
явищах соціального й індивідуального життя, то, на нашу думку, можна
звинуватити в іншому: вона позбавляє людину сексуальної фантазії, краде
у неї відчуття унікальності і неповторності сексуального переживання,
дедраматизує її еротичне життя, переводить його на рівень банальної
методики. І вихователі, і молодь повинні зрозуміти, що страшні не
еротика, не секс, а відсутність сексуальної культури. Сексуальна
розбещеність – це не плоди „просвітительства”, а швидше – плоди неуцтва.

Порнографія для підлітків і молоді інколи може слугувати наочним
посібником. Але вона в жодному разі не синонім сексуальної просвіти,
вона зображає не сексуальність взагалі, а переважно її дегуманізовані,
соціально чи морально засуджувані форми. Часто в порнографічних творах є
елементи сексуальної патології, що може негативно позначатись на
психіці, особливо дитячій. Отже, суспільство має і навіть зобов’язане
захистити своїх членів, особливо дітей і підлітків, від потенційно
шкідливих чи небезпечних впливів.

Але боротьба з розповсюдженням порнографії не має призвести до усунення
еротики з мистецтва. В оповіданні „Народ проти Ларрі Флінта” цікавою є
одна цитата: „Руді, ти віруючий? Значить, ти віриш у те, що Бог створив
чоловіка й жінку? Значить, саме той же Бог створив їх геніталії? І хто
ти такий, щоб зневажати Божим творінням?”. Але обов’язково треба
боротися з так званою дитячою порнографією (сексуальні зображення дітей
і підлітків), бо не можна залучати в сексуальну індустрію і
проституювати дітей. Настороженість мають викликати також сцени
сексуального насилля.

Сексуальну просвіту необхідно починати з дітьми дошкільного віку, бо
саме в цей період з дітьми найлегше говорити. Відомий фахівець з питань
сексології Ю. Прокопенко сформулював сучасний лозунг сексуальної
просвіти: „Краще на рік почати раніше, ніж на день пізніше”. Відкладаючи
розмови про проблеми статі, гігієни, можна дочекатись, що хтось інший чи
засоби масової інформації зроблять це за батьків за допомогою міфів,
натяків, перекручень і експлуатації. Дітям необхідна відповідна
інформація і відповідний словниковий запас. Рання сексуальна просвіта
має не лише профілактичне значення, але й дає свої плоди, коли діти
підростуть. Як свідчать результати наших досліджень, підлітки і молодь,
з якими вдома говорили відкрито, проявляють значно меншу сексуальну
активність і не вступають у сумнівні стосунки. Крім того, у
повсякденному житті вони почувають себе впевненішими і щасливішими.

У дошкільному віці діти мають пізнати власне „Я”, отримати початкові
поняття про будову свого тіла, правдиві і найповніші відповіді на
питання: „Чим відрізняється від мене „він” чи „вона”?”, „Звідки
з’являються діти на світ?” тощо. З дітьми дошкільного віку найпростіше
говорити про сексуальне здоров’я. Дошкільники дуже допитливі і хочуть
все знати. Вони сприймають інформацію про своє тіло так само, як і про
все інше. На першому етапі шкільного навчання (з 7 до 10 років) має
бути уточненою, конкретизованою раніше отримана інформація. Другий етап
(з 11 до 13 років) статевої просвіти вже має „забарвлення дорослості”,
оскільки молодші підлітки мають бути в курсі всіх питань, у тому числі і
про стосунки статей. Учням необхідно дати знання про природу і
особливості протікання статевого дозрівання, про статеві відмінності,
про роль сім’ї в особистому і суспільному житті, про батьківство і
материнство тощо.

Маючи на увазі цілеспрямованість поступової сексуальної підготовки, ми
розробили перелік знань, якими мають оволодіти діти початкових класів:
назви частин тіла взагалі, чоловіка і жінки зокрема, частин тіла,
пов’язаних з функціями виділення; назви і розміщення основних внутрішніх
органів; позитивна оцінка тілесних почуттів і тілесного вираження їх;
різниця між статями і особливості розмноження в світі рослин і тварин.
Основні поняття, пов’язані з розмноженням ссавців (яйцеклітина,
сперматозоїд, запліднення); основні процеси і етапи розвитку дитини в
організмі матері, режим вагітної жінки і допомога їй. Основи догляду за
новонародженим. Поняття планування сім’ї. Вплив любові і згода в сім’ї;
вміння оцінювати і цінувати тілесну красу. Вираження своїх почуттів
словами, мімікою, жестами. Вміння оцінювати власні вияви любові і
прив’язаності.

Варто підкреслити дві причини необхідності повідомлення дітям в
початкових класах деяких знань про зміни, що відбуваються під час
статевого дозрівання, до того, як ці зміни відбудуться. По-перше, дітям
слід мати уявлення про те, чого їм чекати в недалекому майбутньому.
Тоді, якщо ці зміни відбудуться з ними раніше, ніж з іншими дітьми, вони
їх не злякаються і зможуть розповісти про них. По-друге, серед їх
однолітків у школі, в таборі, за місцем проживання можуть бути такі
„ранні” діти. Якщо вихованці не будуть знати, про що говорять їх
інформованіші колеги, то можуть потрапити в ізоляцію чи навіть не
визнаватимуться однолітками.

До питань статі молодші школярі проявляють чисто пізнавальний інтерес.
Задаючи питання і вислуховуючи відповіді на них, дитина лише виясняє для
себе якусь обставину. Її цікавлять лише причинно-наслідкові відносини в
природі і в людей. Іноді вона хоче взнати значення почутого десь слова
(іноді і нецензурного) і запитує, не маючи уявлення про те, що це слово
означає. Сам факт звернення до дорослих за роз’ясненням почутого – доказ
того, що нічого поганого в цьому слові для дитини немає, інакше вона
звернулася б не до вихователя, а до дітей старших, не ризикуючи бути
засудженою. У випадку, якщо дитина отримала правдиву і для її рівня
сприймання вичерпну інформацію від близької людини, у виграші
залишаються всі, одночасно зміцнюється довірливий контакт між дитиною і
дорослими. В інтересах статевої просвіти можна використати будь-які
ситуації з життя класу і різні конфліктні ситуації між хлопчиками і
дівчатками.

Сексуальна просвіта старших підлітків відіграє вирішальну роль у
сексуальній соціалізації особистості, оскільки проходить на тлі
статевого дозрівання організму, інтенсивного формування внутрішнього
світу, самосвідомості особистості. Шкільний компонент змісту статевої
освіти передбачає розширення наукових знань про фізіологію та анатомію
розвитку організму, про дію статевих гормонів на сексуальні інтереси,
потяги, переживання людини. Доцільно звертати увагу школярів на такі
питання: відмінності в темпах росту і особливостях розвитку хлопчика і
дівчинки; зміни, викликані статевим розвитком; поняття про статеві ролі;
культура і гігієна тіла; поняття про менструальний цикл; регулярність,
тривалість і особливості протікання менструацій, ведення їх календаря;
знайомство з особливостями розвитку чоловічої статевої системи; поняття
про порушення менструального циклу для дівчат, про полюції – для
хлопчиків; уявлення про гормональні системи чоловічого і жіночого
організмів; вміння оцінювати свій фізичний розвиток; гігієна тіла і
статевих органів; психологічні проблеми дозрівання; сексуальні реакції
дозрівання: полюції, мастурбація; шкідливі звички та їх вплив на
майбутніх дітей.

Молодь не повинна думати, що статева система потрібна лише для
розмноження. Всі прояви нашої діяльності залежать багато в чому від
роботи статевої системи. В жінок, наприклад, часто перепади настрою
залежать від фази місячного циклу (а звідси „капризність” і наявність
„жіночої логіки”). Маючи інформацію і грамотно нею користуючись, можна
контролювати свої емоції, вчинки, слова і навіть думки, розуміти мотиви
дій інших людей, не підкорюватись стихії, керувати своєю поведінкою. У
людей з’являється підґрунтя для відповідальності.

Завжди корисно вміти пояснити дітям – і дівчаткам, і хлопчикам теж, – що
таке менструація. Діти мають усвідомити, що менструація свідчить про
зрілість: тіло готується до майбутнього народження дитини. Аналогічна
розмова має відбутися щодо полюцій, адже ж організм хлопчика теж
готується бути дорослим.

Пріоритетне місце в наборі понять, пов’язаних зі статевим дозріванням,
особливостями сексуальних стосунків, питаннями планування сім’ї,
вагітності займає визначення „безпечний секс”, особливо у дівчат. Далі
за значущістю в своїй більшості респонденти-підлітки цікавляться
поняттям „кохання”, близько третини хотіли б отримати ширшу інформацію з
питань сексуальних стосунків (більшість дівчат) і здоров’я (більшість
хлопців), Як свідчать наші дослідження, потреба в інформації в дівчат у
всіх вікових категоріях вища, ніж у хлопців.

Близько половини респондентів цікавлять питання, пов’язані зі специфікою
сексуальних стосунків (статеве життя, сексуальна сумісність, ерогенні
зони, оргазм), специфікою репродуктивної сфери, а також можливими
відхиленнями і захворюваннями у статевій сфері (захворювання статевих
органів, венеричні захворювання, СНІД) тощо. У хлопців ці питання
викликають значно менший інтерес – десь 30–35 %.

Найменший інтерес і в хлопців, і в дівчат викликають питання: 1)
пов’язані з елементарними поняттями статі (менструація, полюції,
ерекція); 2) пов’язані зі сімейно-ролевою сферою стосунків; 3)
пов’язані з відхиленнями і нестандартними формами сексуальної поведінки;
4) питання соціально-статевого характеру (релігія і секс, проституція,
куріння).

Дефіцит просвіти в питаннях сексуального дозрівання організму, набуття
досвіду підлітками перших відчуттів сексуального збудження і розрядки
породжують чимало драматичних проблем статевого самовизначення.
Пропаганда сексолого-гігієнічних, психологічних знань – необхідна умова
формування майбутнього сім’янина. Завершення статевого дозрівання сприяє
тому, що в крові дітей цього віку постійно знаходиться значна кількість
статевих гормонів. Впливом цих гормонів пояснюється посилення взаємного
інтересу між статями. Вся інформація сексуального характеру стає
актуальною. Старшим підліткам необхідно знати психологічні, моральні,
медичні аспекти статевого життя, особливості чоловічої і жіночої
сексуальності, володіти інформацією про сексуальні збочення та
захворювання, а також про відповідальність за статеві злочини. У
підлітковому віці діти мають: володіти інформацією про зміни, що
відбуваються в організмі при статевому дозріванні; про венеричні
захворювання; знати правила користування засобами контрацепції; розуміти
сутність інтимних стосунків; навчитись будувати стосунки; вміти
відмовляти; знати свої межі і поважати межі іншої людини; мати
сформоване ставлення до порнографії; протистояти спотвореним уявленням
про „ідеальну” зовнішність і фігуру, а також так званим сексуальним
міфам.

У старшокласників раніше отримані гігієнічні знання необхідно доповнити
поняттям про генетичні захворювання й ознайомити їх з призначенням
медико-генетичних консультацій, відомостями про фізіологію вагітності і
пологів, про методи запобігання вагітності тощо. Велику увагу необхідно
приділити фізіологічним аспектам народження дітей, питанням догляду за
дитиною, відповідальності батьків за виховання дітей. Розглядаючи
питання сім’ї і сімейних стосунків, перевагу доцільно віддати темам, що
пов’язані з плануванням сім’ї. Водночас велику увагу треба приділити
питанням надійності сім’ї, психологічної сумісності подружжя, сімейного
щастя. Необхідно також дати учням основні відомості про сексуальні
взаємини у шлюбі.

Не варто розповідати дітям про можливі сексуальні збочення, щоб не
викликати в них небажаної реакції наслідування. В жодному випадку не
можна говорити про секс цинічно, грубо. Не дає особливого ефекту
інформація про шкоду здоров’ю, яка може бути пов’язана з ймовірним
зараженням венеричною хворобою: не всі здатні задумуватися про наслідки
своєї поведінки, а тим більше сприймати ймовірність чогось як
реальність. Навпаки, сформована висока вимогливість, вибірковість,
висока розбірливість щодо можливих об’єктів статевих контактів суттєво
обмежують ймовірність самих цих контактів.

Одним з важливих завдань сексуальної просвіти є профілактика
захворювань, які передаються статевим шляхом. На жаль, молодь
недостатньо інформована про вплив венеричних хвороб на здоров’я.
По-перше, багато з них протікає безсимптомно і тому не виявляються.
По-друге, найважчі наслідки цих хвороб такі: позаматкова вагітність,
безпліддя, деякі форми раку та інші хронічні захворювання, зазвичай,
з’являються через кілька років і тому люди часто не пов’язують їх з
колись перенесеною венеричною хворобою. По-третє, венеричні захворювання
вважаються ганебними, що ускладнює суспільне обговорення їх наслідків і
просвітницьку роботу, а також часто заважає лікарям інформувати своїх
пацієнтів про них.

Аналіз наукової літератури щодо венеричних захворювань та їх
профілактики дає підстави зробити наступні висновки:

1. Захворюваність венеричними хворобами пов’язана найчастіше з
випадковими й короткочасними статевими зв’язками. 50,8 % хворих
заразилися в результаті випадкових зв’язків.

2. Далеко не всі здатні задумуватись про наслідки своєї поведінки, а тим
більше сприймати ймовірність чогось як реальність.

3. Переважна більшість усіх випадків зараження венеричними
захворюваннями відбувається саме в стані алкогольного сп’яніння (близько
70 %).

4. У багатьох з тих, хто захворів венеричною хворобою, виявляються
психологічні особливості, що визначають їх особливу схильність до
захворювання (неврастенії, депресивно-тривожні стани, емоційні розлади,
інфантилізм, слабовілля).

5. Ймовірність венеричного захворювання прямо або опосередковано
підвищує нездатність до якісної оцінки іншої людини.

6. Більшість з тих, хто захворів венеричними хворобами, намагаються
притаїти факт захворювання від оточуючих, рідних і близьких. 70 % тих,
хто заразився венеричною хворобою, не приходять до лікаря самі, а їх
виявляють правоохоронні органи.

7. Найбезпечнішими в соціальному плані є ті суб’єкти, які, захворівши,
не припиняють своїх статевих контактів.

8. У випадку венеричного захворювання надто шкідливим виявляється
самолікування, що тягне за собою складні наслідки.

9. Інформацію, яку повинні отримати учні про венеричну хворобу,
необхідно диференціювати за віком, ступенем їх розвитку, а також і за
тим, яке її джерело ( загальні етичні уявлення про венеричні
захворювання; загальні наукові дані про них; практичні дані
епідеміологічного характеру, інформація про способи безпосереднього
попередження венеричного захворювання).

10. Венеричні хвороби не виробляють імунітету, тому заразитися можна
одразу ж після одужання.

11. Зменшенню кількості венеричних хворих сприяє інформація про засоби
особистої гігієни і правила безпечного сексу.

12. Захворювання легше попередити, ніж вилікувати.

13. Порівняно з дорослими жінками, дівчата-підлітки та юнаки більш
вразливі для інфекцій, оскільки в них шийка матки особливо вразлива для
патогенних мікроорганізмів, що передаються статевим шляхом.

Молоді люди повинні знати: про різні види інфекцій; про приховане
протікання хвороб і безсимптомні форми захворювання; про моральну та
юридичну відповідальність за розповсюдження цих захворювань; про
можливість гарантованої профілактики статевих інфекцій за умови
обов’язкового застосування презерватива під час статевих контактів; про
необхідність припинення статевих стосунків у разі найменшої підозри й
негайного звернення до лікаря; про недопустимість самолікування, яке
призводить до переходу хвороби в хронічний невиліковний процес; про
небезпеку цих захворювань для нащадків (небезпеку внутрішньоутробної
інфекції у майбутньої дитини).

Дівчата, котрі збилися з праведного шляху, зазвичай, вийшли з-під
батьківського контролю, не вчаться, ведуть „вільний” спосіб життя. Майже
25 % мали вже більше п’яти партнерів, 20 % – більше 10. Коли у дівчаток
12 років трапляється статевий шлях зараження венеричною хворобою – це
привід задуматися. Більше третини (38 %) дівчат з венеричними
захворюваннями походять з неповних сімей, у 40 % у сім’ях –
конфліктні ситуації. Серед дівчат, що мали венеричні захворювання, майже
втроє більше тих, хто в ранньому віці мав слабкий емоційний зв’язок з
матір’ю. Батьки брали участь у вихованні дочок лише у 20 % випадків
(А. Лібіна). В усіх дівчат виявились ті чи інші відхилення у психіці, у
60 % – емоційна незрілість та інфантильність, у 46,5 % – агресивність,
що компенсує страх і тривожність, у 23,6 % – нейротизм, пов’язаний з
невдоволенням собою.

Часто пацієнтки венеричних диспансерів мають занижену самооцінку, не
вміють виражати свої емоції адекватним чином, стурбовані своїми
недоліками. Відчуваючи потребу у спілкуванні з дорослими, вони охочіше
спілкуються з „чужими” дорослими, ніж з рідними і близькими. Не
знайшовши в останніх підтримки, емоційного тепла, вони легко вступають в
інтимні стосунки з метою „відчути себе потрібною й бажаною”. Таким
чином, своєю сексуальною доступністю дівчата прагнуть компенсувати
нестаток тепла у стосунках з близькими.

Як засвідчують результати наукових досліджень, за першого статевого
контакту молоді люди менш за все думають про своє здоров’я. Лише 10 %
опитаних серйозно ставились до загрози статевих інфекцій під час першого
статевого акту. 35 % дівчат і 47 % юнаків про це навіть не згадали. 40 %
опитаних не використовували під час першого статевого акту ніяких
методів запобігання.

У результаті нашого дослідження доведено погану інформованість підлітків
у питаннях, пов’язаних із зараженням і профілактикою СНІДу, що стає
фактором ризику виникнення цього захворювання:

Інформованість школярів про ВІЛ та СНІД

Питання, твердження Кількість відповідей, %

правильних неправильних ?

Чи небезпечно обіймати людину, хвору на СНІД 68,8 9,8 21,4

Заразитись СНІДом можна користуючись громадським туалетом 78,8 12,4 8,8

Перебувати в класі з кимось (вчителем), який хворий на СНІД, цілком
безпечно 64,2 18,6 17,2

Лише гомосексуалісти повинні турбуватися про те, щоб не заразитися
СНІДом 79,0 8,6 12,4

Люди, які роблять лікувальні ін’єкції, не повинні користуватися голками
інших людей 95,8 4,2 —

Не можна заразитися вірусом імунодефіциту, кусаючи один і той же
бутерброд чи п’ючи з однієї і тієї ж склянки з хворим на СНІД 28,8 42,8
28,4

Можна заразитися СНІДом, якщо мав лише один сексуальний контакт 75,8 8,7
15,5

СНІДом можна заразитися, якщо хворий чхає чи кашляє на тебе 65,1 10,2
24,7

СНІД викликається вірусом 69,0 14,8 16,2

Позитивний результат тесту на СНІД означає, що людина хвора на СНІД 38,2
30,1 31,7

На нашу думку, всім варто мати на увазі наступні рекомендації:

1. Кожна молода людина повинна знати про існування СНІДу.

2. Кожний повинен знати, що це страшна хвороба, зазвичай, смертельна.

3. Усі повинні знати, що зараження вірусом СНІДу можна легко уникнути,
якщо дотримуватися норм поведінки.

4. Зараження може наступити при сексконтакті з хворим чи
ВІЛ-інфікованим, через медінструменти, через вагітну жінку ? дитині.

5. Хворі та інфіковані, що живуть серед людей, в нормальних стосунках не
є небезпечними.

6. Навіть ті, хто не може змінити свій легковажний спосіб життя, в силах
уникнути зараження, якщо будуть дотримуватись правил безпечного сексу.
Це може на 85 % зменшити ймовірність зараження.

7. Хвороба має надто підступний і довготривалий характер. Заразити інших
може навіть особа, яка не підозрює, що є носієм вірусу, і такий стан
може тривати дуже довго.

Суттєву увагу в процесі нашого дослідження було приділено вивченню
педагогічних аспектів профілактики венеричних захворювань і СНІДу.
Боротьба з венеричними захворюваннями ? проблема не стільки медична чи
юридична, а швидше ? соціально-педагогічна, тим більше, що венеричні
хвороби, на відміну від інших інфекційних захворювань, не дають імунітет
і попередити їх прищепленням не можна. Тільки своєчасне сексуальне
виховання допоможе молоді уникнути вибору хибного шляху в статевому
житті, попереджувати причини багатьох людських трагедій.

Основною ланкою в системі профілактики і, зрозуміло, лікування
венеричних хвороб довгий час залишалися шкірно-венерологічні диспансери.
Їх діяльність полягала в активному виявленні і лікуванні всіх хворих або
тих, хто може бути джерелом зараження, профілактичні обстеження тих,
захворювання кого може нанести шкоду оточуючим (сфера обслуговування,
громадського харчування, вагітні і т. п.), санітарно-просвітницькою
роботою тощо.

Однією з проблем сучасної профілактичної роботи із запобігання
венеричних захворювань чи подолання їх психосоціальних наслідків є
відсутність у штаті шкірно-венеричних диспансерів педіатрів та дитячого
гінеколога (андролога), що не дає змоги проконсультувати дітей і
підлітків до і під час специфічної терапії і провести повноцінну
реабілітацію з відновленням репродуктивної функції; непідготовленість
дерматовенерологів з основ психології та психосексуального розвитку
підлітків, що ускладнює роботу з неповнолітніми, які йдуть у загальному
потоці дорослих пацієнтів венерологічного прийому.

Важливим завданням сексуальної просвіти є ознайомлення молоді з поняттям
сексуальної норми. Сексуальна норма, з нашої точки зору, – оптимум
індивідувальних статевих проявів у життєдіяльності людини, що дозволяє
їй відчувати сексуальну насолоду і забезпечувати гармонію інтимних
стосунків з партнером. Вона завжди виступає як апробована міра статевих
цінностей, але вона не є однозначним моральним постулатом, бо являє міру
умовну, відповідає певному історичному періоду життя суспільства.
Доцільно розглядати норму з трьох позицій:

1. Норма щодо статевої орієнтації. Тут безсумнівно мова йде про
гетерогенну орієнтацію.

2. Норма щодо використання арсеналу засобів і прийомів у сексуальній
поведінці. Тут є різні підходи. Один з них декларує, що нормальне – це
те, що схвалюється в суспільстві; все інше – аномалія. Інший підхід –
нозоцентричний (від патології до норми). З. Шнабль у своїй праці
„Чоловік і жінка. Інтимні стосунки” формулює проблему так: „Вирішальним
для визначення статевої дії як нормальної чи ненормальної є не метод,
яким користуються партнери, а мотив і результат” [33]. Ряд спеціалістів
виділяють партнерську та індивідуальну сексуальну норму. До партнерської
норми можна віднести всі форми сексуальної активності, сексуальної
поведінки і сексуальних дій, які мають місце між партнерами різної
статі, що орієнтовані на взаємну насолоду, яка не шкодить їх здоров’ю і
не порушує норм співжиття. Характер конкретних форм сексуальної
поведінки і дій партнерів не має при цьому вирішального значення.
Говорячи про партнерську норму, можна виділити критерії цієї норми:
парність; відмінність статей; зрілість; взаємна згода; прагнення до
взаємної насолоди; відсутність шкоди здоров’ю; відсутність шкоди іншим
людям, тобто суспільству.

3. Норма щодо інтенсивності статевих контактів. Молоді люди повинні
знати, що від невправляння органи, в т. ч. статеві, атрофуються. Разом
з тим, секс-обжерливість калічить фізичне і духовне життя. У
„Кама-Сутрі” зазначено, що статеві контакти мають здійснюватися так
часто, як цього хочеться жінці і можливо для чоловіка.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Похожие записи