Сценарій свята рідної мови

Сценарій для дітей молодшого шкільного віку

Ведучий. Синів і дочок багатьох народів

Я зустрічав, які перетинали

Гірські й морські кордони, на подив,

Багато бачили, багато знали,

Я їх питав із щирою душею:

— Яку ви любите найбільше мову? —

І всі відповідали: — Ту, що нею

Співала мати колискову.

1. Звуків дуже є багато,

У природі все звучить:

Свище вітер, грім завзято

В темнім небі гуркотить.

Навесні співає пташка,

І струмочок жебонить.

Джміль гуде, дзвенить комашка,

Все по-своєму звучить!

2. Звуки всі пізнати можна,

Хоч багато в світ їх.

Розбере дитина кожна,

Де тривога, сум чи сміх.

Але звуки ці — немовні:

Стукіт, грюкіт, шелест, свист.

Хоч приблизно та умовно

Ними скаже щось артист.

Ведучий. А чи завжди люди вміли розмовляти? Чи спілкувалися вони між
собою за допомогою мови? Про це можна довідатись, заглянувши у наше
далеке-далеке минуле.

Ведуча. Розказує легенду про виникнення писемності.

3. Знайте всі, мої шановні,

Не забудьте це, бува:

У людей є звуки мовні,

Що складаються в слова.

Звуки зібрані у слово,

Ще в далеку давнину

Утворили рідну мову,

Українську, чарівну.

4. А щоб ми все зрозуміли,

Щоб могли багато знать,

Звуки букви нам створили,

Щоб писати і читать.

Їх взяли, пошикували,

Щоб нікого не згубить.

Та абеткою назвали —

Ось її нам треба вчить.

Звучить пісня «Любіть рідну мову»

Ведучий. Багато століть пройшло, доки люди звикли до письма, доки
запам’ятали, що як називається.

Наше слов’янське письмо — знайомі і звичні літери абетки — пройшло
довжелезний шлях, поки дійшло до нас. На нашу землю ця азбука прийшла
тисячу років тому. Увесь час вона змінювалась, аж поки не стала такою,
якою ми сьогодні користуємось. Важко навіть сказати, скільки людей
протягом століть доклали зусиль, щоб сьогодні ми з вами могли читати і
писати. Та не завжди мова вільно могла звучати і розвиватися в Україні.

«Інсценізація «Дівочі вечорниці»

1-дівчина. Дівчата, а ходімо на пагорб на вечорниці, я покажу вам, що
купив мені батько.

2-дівчина. Добре тобі, Оксано, батько й до школи віддав і книги гарні
купує. А я хоч і хочу, та немає за що вчитися.

3-я дівчина. Не сумуй. Не одна ти не вмієш читати і писати. Та що вдієш,
що батьки наші бідні, ледь хліба та каші вистачає на зиму, та й пан
погано гроші платить.

4- дівчина. А в мене не те що книг, чобіт на зиму немає. Буду сидіти в
хаті, бо як же босій по снігу ходити.

5-дівчина. Давайте краще заведемо нашої української, доки наглядач не
побачив, що ми без роботи сидимо, а сонце ще не сіло.

(Звучить українська пісня)

Наглядач. А што ето ви здєсь бездєльнічаєте? Ану бистро рабо тать, а то
не защітаю день. Разоралісь своімі холопскімі пєснямі. Лучше би наш,
благородний язик учілі, панській.

Ведуча. Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й
нещасні сторінки. На долю України випали великі поневіряння:
турецько-татарські орди, польські феодали, російський царизм хотіли
поневолити наш народ. Забороняли мати власну історію, культуру, мову.
Ось кілька сторінок «Скорботного календаря української мови».

Ведучий. 1720 рік — російський цар Петро І забороняє друкувати книги
українською мовою.

Ведуча. 1775 рік — зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи
при полкових козацьких канцеляріях.

Ведучий. 1862 рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно
організовували видатні діячі української культури, заборонено видавати
книжки українською мовою.

Ведуча. 1908 рік — вся культурна, освітня діяльність в Україні визнана
царським урядом Росії шкідливою.

Ведучий. 1938 рік — сталінський уряд видає постанову про обов’язкове
вивчення російської мови, чим підтинає коріння українській мові.

Ведуча. 1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні
російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову
було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні…

5. Я — син України-неньки!

Українцем я зовуся,

Й тою назвою горжуся!

По вкраїнському звичаю

В мене вдача щира й сміла,

І відвага духа й тіла,

І душа моя здорова,

Українська в мене мова.

6. Солов’їну, барвінкову,

Колосисту — на віки —

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, —

Бо ж єдина, так, як мати,

Мова в кожного із нас!

7. Мова кожного народу

Неповторна і своя;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші — трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Пісня «Наша мова»

8. Зневажати мову мамину — біда,

Котра пустими зробить наші

Душі . І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калини сушить.

Зневажати мову — зрадити себе,

А зрадників хто може поважати?

J

L

x

z

¤

¦

a

ae

H J t v   c O O

@

B

p

r

c

?

L

z

¦

ae

B

r

c

???????¤?¤?$???????a?І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

9. О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співочого народу,

Що був, і є, і буде у віках.

Ведучий. Та й тепер дехто не дуже хоче поважати і шанувати свою мову:
перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує в світі.

Інсценізація «Зустріч друзів»

Прибігає одного разу Василько до Михайлика і каже:

Василько. Пашлі надвір. Там такі класні сорєвнованія.

Ведуча. Михайликові хотілося виправити товариша, але побоявся, що той
образиться, і не поправив.

Михайлик. Ходімо.

Василько. Ти за кого будеш боліти?

Михайлик. Та, напевно, за своїх уболіватиму.

Наталка. Пацани! Подождіть мене. Подивіться, який у мене гарний цвіток
для побєдітєля!

Ведуча. Михайлик аж на обличчі змінився, але знову не захотів образити
друзів.

Михайлик. Слухай, василько, а твої батьки у відрядженні?

Василько. Да. А чьо ти хотів?

Михайлик. Та хотів попросити у твого тата один підручник. А коли вони
повернуться?

Василько. Да на неділі.

Михайлик. Ти знаєш, я ніколи не міг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи
курси якісь закінчив. Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови,
калічить її. Задумайся, Васильку, в якій країні ти живеш (Йде від
друзів).

Наталка. Ну і двоюшнік ти, Василько. Навчись говорити.

Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнік, цвіток. Де ти таких слів
набралася?

Наталка. Злий ти, піду до Михайлика. (втікає).

Василько. Натьалко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.

Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити
своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про
найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову й буденну.

10. Як хочеш, друже, шану всюди мати,

Навчися рідну мову шанувати.

Вона — твоє обличчя, твоя доля.

На це була свята Господня воля.

Ще в давнину признав її весь світ,

Та скніла у неволі тьму століть.

Тепер вона розкута і підмоги

Від нас чекає, щоб звестись на ноги.

11. У світі дитині не можна без слова,

Без ласки, любові і без доброти.

Не можна прожити дитині без мови

І без спілкування не можна зрости.

Щоб в світі людиною справжньою встати,

Дитині потрібні турбота й тепло.

12. Їй треба щодня між людьми виростати,

Щоб все у дитини чудово було.

Якщо ж виростає дитина з вовками,

То так, як і вовк, себе буде вести.

Ніколи не стане вона поміж нами,

Ніколи людиною їй не зрости.

13. Українська мова промениста,

Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

Багата, як земля, джерельно — чиста,

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова,

Бо рідну мову треба добре знати.

Вона чудова, ніжна і жива.

14. Вона дзвенить у срібному джерельці,

У дивних квітах, у дзвінкій росі.

Вона живе й співа в моєму серці,

ЇЇ ми дуже любимо усі.

Моя чарівна мова промениста,

Вона у пісні й казочці звучить.

Найкраща в світі рідна і барвиста,

А як без неї на Землі прожить?

В нас, українців, — українська мова!

В ній найсвітліші, лагідні слова.

Й матусі ніжна пісня колискова,

Як сонечко, нас щедро зігріва.

15. Є в нашій мові слова пречудові:

Гарні звертання, слова-привітання.

Треба їх добре нам пам’ятати

І повсякденно у мові вживати.

«Доброго ранку!» і «Доброго дня!» —

Не забувай говорити щодня.

А як збираєшся спати лягати,

Не забувай «На добраніч!» сказати!

16. Ще коли навіть дитятко в колибі,

Мама навчає казати «Спасибі!»

Слово подяки завжди пам’ятай,

«Дякую!» — слово частіше вживай!

17. Слово чарівне відкриє нам казку.

Лише скажи тепло й ніжно — «Будь ласка!»

«Прошу», Пробачте» і «Будьте здорові!»

Музика лине у кожному слові,

Ще й усміхнися при цьому чарівно.

Все, як у казочці, зміниться дивно.

Настрій поліпшиться, стане приємно,

Кожен до тебе всміхнеться взаємно.

18. До гарного слова нам треба звикати,

Щоб мова була як дзвінке джерело.

Подумай сім раз, перед тим як сказати,

Щоб слово твоє людям радість несло,

Щоб чарами ніжними слово дзвеніло,

Напоєне ласкою завжди було.

З добром і любов’ю від серця летіло

Й до іншого серця зі щирістю йшло.

Ведучий. Учися, мій друже, відмінником будь,

Люби і поля, і діброви!

І де б ти не був, де б не жив, не забудь

Своєї вкраїнської мови.

Ведуча. Любіте нашу рідну мову,

Беріть до зброї гостре слово.

Ні. Не забули ще слов’яни

Шевченка заклик полум’яний.

О милозвучна наша мова!

О пісня мами колискова!

Тараса невмируще слово!

О рідна українська мово!

Похожие записи