.

Самостійна робота як форма активізації пізнавальної діяльності особистості ( історичний аспект) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
205 1568
Скачать документ

Реферат на тему:

Самостійна робота як форма активізації пізнавальної діяльності
особистості ( історичний аспект)

Основна тенденція сьогодення – стрімка зміна оточуючого світу, його
глобалізація і інформатизація. Складні соціально-економічні проблеми в
житті українського суспільства обумовлюють нові підходи до всіх ланок
освітньої системи.

У таких умовах успішною і конкурентноспроможною буде людина, здатна до
постійних змін, перекваліфікації, на що вказується у освітніх
документах, Державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ),
Національній доктрині розвитку освіти, програмі “Вчитель”.

Питання самостійної роботи розглядалися багатьма відомим вченими.
Підкреслюючи визначну роль самостійної роботи в інтелектуальних
здібностей особистості, В.Г.Кремень вказував на формування здатності до
самовдосконалення і творчого пошуку: “… Треба переходити до моделі
випереджувальної освіти, в якій цінностями є самостійність,
професіоналізм, мобільність, підприємство, комунікативність” [6, 9]. У
роботах С.Сисоєвої також розглядалося питання про особистісний розвиток
і саморозвиток особистості, що є, на її погляд, головною метою освіти
[13, 141]. Згідно цього науково-методична і професійна діяльність
педагога повинна спрямовуватися на розробку новітніх навчальних
матеріалів, які забезпечать інтенсивність засвоєння інформації та
активізацію інтелектуального й творчого потенціалу особистості. Провідні
науковці (Г.С.Костюк, І.А.Зязюн, Н.Г.Никало, І.Д.Бех, В.В. Рибалка та
інші) стверджували, що в процесі самостійної роботи реалізуються і
розвиваються творчі можливості особистості, а особливості процесу
творчості полягають у тому, що сам процес впливає на його результат,
який, у свою чергу, виражається не тільки у предметному плані, а й у
зміні самого суб’єкта творчості.

Тому досягти високого рівня інтелектуального розвитку особистості
можливо тільки через новий підхід до використання форм активізації
пізнавальної діяльності, серед яких ми виокремлюємо самостійну роботу.

Але якщо проаналізувати стан використання самостійної роботи у
навчально-виховному процесі, то, попри всю глибину досліджень цього
питання, на практиці існує ряд невирішених проблем.

Мета дослідження – визначення сутності поняття “самостійна робота” та
розгляд генезису даної категорії у педагогічних працях відомих
мислителів.

Видатні мислителі, надаючи великого значення розвитку пізнавальної
діяльності особистості, вказували на необхідність самостійного набуття
знань. Принцип поєднання навчання з самостійній участю дітей та молоді в
продуктивній праці вперше в історії педагогічної думки проголосили Т Мор
та Т.Кампанелла. У Т.Кампанели йдеться: “І всі у них навчаються разом…
Усіх дітей поділяють на чотири загони, якими керують четверо літніх
вчених мужів… До сьомого року життя діти ходять скрізь босоніж і з
непокритою головою. У цей час учителі водять дітей у шевські майстерні,
пекарні, кузні, до столярів, малярів тощо, щоб вивчити нахили і
обдаровання кожного з них… Учнів водять на поля й пасовища, щоб вони
дивилися, як працюють селяни, і призвичаювалися до хліборобства та
скотарства. І більшої пошани серед них заслуговує той, хто опанував
більше мистецтв та ремесел і вміє їх добре застосовувати в житті” [7,
140-141]. Т.Мор і Т.Кампанела підкреслювали важливе значення
гармонійного розвитку особистості і широкої організації самоосвіти
громадян та залучення їх до науки: “Титул може дістати лише той, хто
знає історію всіх народів, їхні звичаї, релігійні обряди, закони, устрій
республік і монархій, життєпис законодавців і винахідників наук та
ремесел…” [7, 141].

Роль самостійної роботи у пізнавальній діяльності особистості визначав
Я.А.Коменський. У його працях підкреслюються особливе значення
самостійності у навчанні. Він вважав, що істинні знання можна набути за
допомогою самостійних спостережень та чуттєвої наочності. Педагог
підкреслював, що навчання повинне бути таким, коли у особистості
“…открываются глаза для добровольного й самостоятельного познания
предметов из других” [5, 124] .

Ідею активізації пізнавальної діяльності засобами самостійної роботи
розвивав і Ж.-Ж.Руссо. Він вважав, що учень за допомогою метода
самостійної работи, “…хорошо направленной свободы, а не насилия и
принуждения”, може досягти “…гораздо более ясные и верные понятия” [12,
165].

І.Т.Песталоцці вважав самостійну роботу обов’язковою умовою успішного
навчання. Він вказував, що необхідно виховувати особистість з розвиненим
бажанням самостійно набувати знання з трудової діяльності. На його
думку, інтелектуальний розвиток здійснюється у “діловому” занятті, тому
що саме на ньому можна відразу виявити недоліки, внести певні корективи.
Педагог писав, що “у детей возникает стремление достигнуть
самостоятельности через собственную деятельность, основанное на
осознании своих сил” [9, 78].

А.Дістервег говорив про необхідність використання в навчально-виховному
процесі самостійної роботи. Самодіяльність він визначав як принцип
виховання, що сприяє характеру розвиваючого навчання. На його думку,
істинне призначення особистості – “…быть самодеятельным в стремлении к
разумным целям” [4,182]. Він стверджував, що намагання особистості
думати, досліджувати, шукати, діяти самостійно покращує організацію
пізнавального процесу, а педагог повинен сприяти розвитку самостійності
та зацікавленості.

Ідеї вітчизняного педагога К.Д.Ушинського про самостійну роботу як міцну
основу пізнавальної діяльності стали неоціненним вкладом у педагогічну
теорію та практику. Важливою метою в пізнавальній діяльності вчений
вважав розвиток самостійного мислення. Він у своїх працях надавав
великого значення розробленню різних видів самостійної роботи, формам та
методам її проведення на заняттях. Вчення К.Д.Ушинського про активізацію
навчальної діяльності учнів та підсилення їх самостійної роботи були
надзвичайно корисними для подальшого удосконалення педагогічної теорії і
практики.

Німецький педагог і філософ І.Г.Гердер, відстоюючи прогресивні
педагогічні ідеї, виступав за таку організацію навчання, яка б розвивала
самостійність мислення дітей: “Гімназія покликана насамперед розвивати
мислення учнів” [3, 67]. Мету навчально-виховного процесу просвітитель
вбачав у досягненні такого стану суспільства, коли кожна особистість
зможе самостійно розвивати свої природні здібності.

Американський філософ, психолог і педагог Д.Дьюї центр уваги у навчанні
переносить на самостійну роботу учнів, тому що зміст освіти, на його
думку, повинен ґрунтуватися навколо “чотирьох основних інстинктів
людини” – соціального, конструювання, художнього вираження і
дослідницького [3, 107]. Щоб перебороти пасивний характер навчання, він
висунув думку “навчання через діяння”, тому що необхідні знання
набуваються тільки при виконанні різних завдань. Головною ідеєю було те,
що навчання має вестися шляхом самостійного вирішення учнями проблем,
які виникають в їх практиці. Функція інтелекту, – згідно з Дьюі; “не в
тому, щоби копіювати об’єкти оточуючого світу, а в тому, щоби встановити
шлях найбільш ефективних і вигідних відносин з цими об’єктами.
Пізнавальну ж діяльність учня слід вважати позитивною, коли вона є
ефективною при вирішенні практичних завдань.

*$–’AE)A-?1:6Z9-@ PnVae`¶e”kAev\yE}E}a}?UUUUU???????AE1/21/2±±

о стремитесь знания самостоятельно приобрести” [1, 45]. А.В.Петровський
зазначав, що самостійна робота завершує завдання усіх інших видів
навчальної роботи й активізує навчальну діяльність школяра: “Никакие
знания, не ставшие объектом собственной деятельности, не могут считаться
подлинным достоянием человека” [8, 129]. Л.І.Рувинский і Кобиляцкий
відмічали, що без стійкого прагнення до вдосконалювання знань у процесі
самостійної роботи фахівець не може постійно знаходитися на належному
рівні науки і техніки [10, 45].

О.П.Рудницька стверджує, що самостійна робота представляє якість процесу
пізнання як форму активізації навчання і надавала таке формулювання:
“Самостійна робота учнів – індивідуальна та колективна навчальна
діяльність, що здійснюється на навчальних заняттях або вдома під
керівництвом учителя, але без його безпосередньої участі” [11, 140]. У
цьому визначенні, на нашу думку, автор намагалася висвітлити поняття
самостійної роботи учнів, оскільки включає як його організаційну ознаку,
так і характеристику пізнавальної діяльності учнів: вони працюють
самостійно, без сторонньої допомоги; самостійно вивчають проблему і
шукають шляхи її вирішення. Компонентами самостійної роботи педагог
вважала суб’єктів навчання, тобто учнів, а об’єктами – реальні явища,
події, предмети, які пов’язані навчальними завданнями.

Т.І.Левченко відзначав, що без навичок самостійної роботи особистість не
може вирішувати завдання сучасного життя. В.І.Лозова стверджує, що
процес навчання учня пов’язаний з наполегливою самостійною розумовою
працею. М.І.Башмаков в центр системи продуктивного навчання ставить
самостійну роботу при активному використанні інформаційних навчаючих
технологій, що повинно забезпечити допомогу і підтримку молоді в
реалізації самовираження у процесі навчання: “Продуктивное обучение –
это личностно ориентированная педагогическая система, обеспечивающая
получение образования на основе сети образовательных маршрутов,
представляющих собой последовательность учебных и производственных
модулей, самостоятельно избираемых индивидуумом и обеспечивающих рост
его общеобразовательной подготовки [2, 13]. Н.Ю.Соколова відстоює думку,
що самостійний пошук знань є невід’ємною складовою частиною
навчально-виховного процесу і відзначала великий вплив на його
організацію. Вважаючи необхідним для активізації пізнавальної діяльності
учнів інтеграцію “медіаосвіти” в навчальні предмети, де основною формою
роботи учнів при навчанні їх медіаосвітним вмінням є “самостоятельный
поиск информации по теме, представление ее в табличном или ином виде”
[14, 33], Н.Ю.Соколова стверджує, що це збагатить навчальний процес
новим змістом і прийомами роботи.

М.М.Солдатенко зазначав, що навички самостійної роботи є однією з
найважливіших завдань освіти: “Будь-яка школа повинна не тільки давати
знання, скільки прищеплювати любов до них, потребу в нових знаннях, а
цього, якраз, у наших школах замало. … Найбільш суттєвою особливістю
нового змісту освіти сьогодні для забезпечення неперервності в навчанні
є установка на розвиток пізнавальних можливостей учня та студента,
вироблення навичок та вмінь самостійно вчитись” [15, 187]. Саме цей
принцип, на думку вченого, є головним для всієї роботи з оновлення
змісту та удосконалення форм і методів у роботі сучасної школи.

Слід підкреслити, що психологи і педагоги пов’язували самостійну
навчальну діяльність і виховання таких моральних якостей особистості, як
наполегливість, працелюбство, самостійність та ін. Так, особливого
значення формуванню самостійності як моральної якості особистості у тих,
хто навчається, надавав В.А.Козаков. Він вважав, що вироблення навичок
самостійності є головною умовою активізації пізнавальної діяльності.
Думка А.В.Петровського також підтверджує правильність висунутих
положень: “Помимо практической важности самостоятельная работа имеет
воспитательное значение: она формирует самостоятельность не только как
совокупность определенных умений и навыков, но и как черту характера,
играющую существенную роль в структуре личности” [8, 129].

С.У.Гончаренко, розв’язуючи питання самостійної роботи учнів, пропонує
таке формулювання: “Самостійна навчальна робота учнів – різноманітні
види індивідуальної і колективної навчальної діяльності школярів, яка
здійснюється ними на навчальних заняттях або дома за завданнями вчителя,
під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі. Реалізація
цих настанов вимагає від учнів активної розумової діяльності,
самостійного виконання різних пізнавальних завдань, застосування раніше
засвоєних знань” [3, 297]. Автор вважає, що ефективність самостійної
роботи значною мірою залежить від якості керівництва нею з боку вчителя,
котрий, опрацьовуючи систему завдань і чітко визначаючи мету кожного,
навчає учнів раціональним прийомам розумової праці, інструктує учнів
перед виконанням завдання, спостерігає за ходом класної самостійної
роботи, а також своєчасно надає допомогу учням у подоланні труднощів і
виправленні помилок, підводить підсумки, аналізує і оцінює результати
кожної роботи. Відображаючи різнобічність у визначенні самостійної
роботи, С.У Гончаренко зазначав, що, з одного боку, самостійна робота –
це вид діяльності учня, який є необхідною умовою свідомого засвоєння
знань на усіх стадіях навчання, з іншого боку, – це організаційна форма
навчальних занять [3, 297]. Інакше кажучи, з погляду вченого, самостійна
робота як вид діяльності учнів є водночас засобом, умовою і формою
занять з метою засвоєння знань.

Отже, думка про те, що самостійна робота особистості повинна бути в
основі навчання та виховання, висловлювалася всіма прогресивними
педагогами як минулого, так і сучасності. Викладене зумовлює висунути
тезу про те, що без використання самостійної роботи, що активізує
навчальну діяльність, успішного засвоєння знань бути не може.

Таким чином, розглядаючи історичний аспект самостійної роботи у
пізнавальній діяльності особистості, ми повинні зробити наступні
висновки: самостійна робота є складним, багатоякісним педагогічним
явищем, до розв’язання якого існують різні підходи. Самостійна робота
розглядається як дидактична категорія, як форма, метод, прийом, засіб,
умова, діяльність навчання і виховання. Враховуючи, що самостійна робота
далеко вийшла за межі аудиторних занять, логічним є підхід до її
сутності з позиції її визначення як форми активізації пізнавальної
діяльності особистості.

ЛІТЕРАТУРА

Аверин Н.А., Львов Е.С. Как научить учиться. – К.: Знание, 1988. – 48
с.

Башмаков М.И. Теория и практика продуктивного обучения. – М.: Народное
образование, 2000. – 248 с.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. – КЛибідь, 1997. – 376
с.

Дистервег А. Избранные педагогические сочинения. – М.: Учпедгиз, 1956. –
376 с.

Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения /Под ред. А.А.
Красновицкого. – М.: Учпедгиз, 1955. – 404 с.

Кремень В.Г. Освіта в Україні: стан і перспективи розвитку //Неперервна
професійна освіта: теорія і практика: Зб. наук. пр.: У 2 ч.: /За ред.
І.А. Зязюна та Н.Г. Ничкало. – К.: АПН України, 2001. – Ч. 1. – С. 5-14.

Мор Т., Кампанелла Т. Утопія. Місто Сонця: Пер. з лат. /Вст. ст. Й.
Кобова та Ю. Цимбалюка; Передм. Й. Кобова. – К.: Дніпро, 1988. – 207 с.

Основы педагогики и психологии высшей школы /Под ред. А.В. Петровского.
– М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. – 304 с.

Песталоцци И.Т. Избранные педагогические сочинения: В 2-х т. /Редкол.:
В.Н. Столетов и др; Под ред. В.А. Ротенберга, В.М. Клерика. – М.:
Педагогика, 1981. – Т.2. – 416 с.

Рувинский Л.И.. Кобыляцкий И.И. Основы педагогики / Учеб. пособие для
слушателей ИПК, преподавателей пед. дисциплин ун-тов и пед. вузов. – М.:
Просвещение, 1985. – 223 с.

Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька /Навч. посібник. – К.:
Інтерпроф, 2002. – 270 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020