Самелюк Л.І.,

методист з виховної роботи

РМК відділу освіти Маньківської

райдержадміністрації

Правова культура в контексті правовиховної роботи

навчального закладу

Правова освіта та виховання, що є невід?ємною частиною виховання
свідомого громадянина нашої держави, завжди була і залишається
проблемою, що потребує постійної уваги.

Якщо підходити до проблеми правового виховання з урахуванням
суспільствознавчих наук, психології, то стає очевидним, що це тривалий
та складний процес, до якого люди залучені на протязі всього свого
життя.

Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та
відповідним чином поводитися не є вродженою, вона формується під впливом
спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми,
участі у різних видах діяльності.

Теорія і методика правового виховання виділяють три основних цілі,
на реалізацію яких повинен спрямовуватись навчально-виховний процес:

— формування системи правових знань;

— формування правового переконання;

— формування правової культури.

Отже, правова культура є одним з показників забезпечення якісного
правового навчання та виховання.

Правова культура передбачає свідоме ставлення до своїх прав і
обов’язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції
України, глибокої поваги до законів і правил людського співжиття,
готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що
виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні
державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне
життя. Водночас знання нею своїх прав і обов’язків розширює можливості
їх реалізації, зокрема й у власних інтересах. Виховання правової
культури зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність,
загострює почуття непримиренності до негативних явищ.

Правова культура – складне психологічне явище, що відбиває багато
важливих сторін життя. Про правову культуру можна говорити тільки в тому
випадку, якщо всі три частини –знання, відношення, поведінка наявні.

Якщо дитина виявиться неспроможною поводити себе у відповідності з
нормами права, не прагне сприяти зміцненню законності і правопорядку,
про правову культуру не може бути мови. Правова культура формується
поступово. В результаті виховання і під впливом життя у дитини
з?являється поняття про те, що можна робити, а чого не можна, про добро
і зло, про правила взаємовідносин.

Разом з тим діти оволодівають правовими заннями і вміннями – основою
нашої правосвідомості.

Порівняно з іншими складниками правове виховання має свою специфіку, що
визначається передусім соціально-правовим статусом учнівської молоді в
суспільстві. Школярі матеріально залежні від батьків чи опікунів, їх
самостійність і активність коригує педагогічний колектив, їм бракує
правових знань і досвіду правових відносин, вони мають засвоювати
правові закони, які регулюють їхнє життя і діяльність як неповнолітніх,
і правові норми, якими їм доведеться керуватися в майбутньому.

Разом з тим існує ряд недоліків і у правовиховній роботі школи: у її
змісті превалюють питання кримінального права; перевага надається
вивченню прав особистості, менше уваги звертається на вивчення
обов’язків; недостатньо наголошується на питанні особистої
відповідальності людини за свою поведінку; відсутнє обґрунтування
справедливості правових норм в їх інтерпретації; головний акцент
робиться на заборонах, обмеженнях замість розкриття змісту їх моральних
засад; відчувається розрив між змістом правових норм і конкретною
поведінкою учнів.

Найперше завдання правового виховання — озброєння учнів знаннями
законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування
їх про актуальні питання права. Правові знання є тим підґрунтям, на
якому формується правова свідомість. Вони допомагають учням
співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із
загальновідомими моральними нормами, а й з вимогами законів, коригувати
свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі.

Значна частина школярів хоча й не знає конкретних правових норм, але не
допускає правопорушень. Регулятором поведінки у цьому разі є дотримання
норм моралі та звичаїв. Такі школярі не завдають шкоди іншим, не скоюють
крадіжок та інших правопорушень, тому що керуються в конкретній ситуації
певними моральними принципами.

Друге завдання — формування в учнів правової свідомості як сукупності
правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають
ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в
конкретній правовій ситуації. «Становлення правової свідомості, — пише
О.І. Вишневський, — один з основних напрямів формування громадянина. У
сім’ї та в школі дитина повинна не тільки навчитися поважати закони,
відстоювати свої права та свободи, але й поважати чужі, толерантно
ставитись до чужих поглядів, шанувати права інших на самовираження,
власні культурні цінності, вибір конфесій, участь у політичному житті
тощо. Все це надзвичайно важлива сфера виховання, передусім з точки зору
потреб державотворення».

Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та
уявленнях про державу і право, про правові відносини між людьми, про
конституційні права та обов’язки особистості. Важливо, щоб ці знання і
уявлення правильно відображали певні правові норми, адже інакше правові
погляди будуть хибними.

Одним із найважливіших компонентів правової свідомості є переконання —
усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять та її
особиста готовність діяти відповідно до цих правил і понять.

У процесі правового виховання дуже важливо виховувати в учнів вищі
правові почуття, які б регулювали їх поведінку (відповідальність,
справедливість та ін.), інакше головним регулятором її стануть прості
емоції (гнів, страх тощо), які спричиняють ситуативну поведінку.

Z th

R!unneeeYYYOOOOOOOOOEEEEE

Третє завдання — формування в учнів поваги до держави і права, розуміння
необхідності дотримання вимог законів. Такі якості виховують,
розкриваючи соціальну суть і роль держави та права. Виховання у школярів
поваги до закону і правопорядку, переконаності в необхідності дотримання
правових норм здійснюють через виховання поваги до правоохоронних
органів, людей, які охороняють закони. Проте не слід залякувати учнів
цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони виконують не
лише каральну функцію, а й захищають інтереси всього суспільства,
кожного його члена.

Четверте завдання — вироблення в учнів навичок і умінь правомірної
поведінки. Звичку і вміння дотримуватися вимог права і моралі слід
розглядати як продукт свідомого ставлення учнів до визнання свого
громадянського обов’язку, до дотримання правових норм. Як правомірна,
так і неправомірна поведінка залежать від певних мотивів. Одні учні
дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі —
тільки тому, що побоюються можливого покарання; треті гарною поведінкою
намагаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті — тому, що їхню
поведінку контролюють; п’яті звикли виконувати правила співжиття.
Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи
норми закону.

П’яте завдання — формування в учнів нетерпимого ставлення до
правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі
з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. В
юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистості щодо
вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм,
виявляється мінімальний рівень її активності, тому що їй слід лише
уникати дій, заборонених законом. Якщо ж особистість виконує правові
норми, вона виявляє більшу активність. Використовуючи правові норми,
особистість виявляє найвищий ступінь активності. Третій рівень
активності передбачає, щоб учні не лише сумлінно виконували свої
обов’язки, а й вимагали цього від інших. Така позиція формуватиметься за
умови залучення їх до діяльності, спрямованої на забезпечення дисципліни
й порядку в школі та за її межами. Будь-яка спроба ізолювати дітей від
негативного, замовчувати і приховувати від них недоліки нашого життя не
виховує у них непримиренного ставлення до цих явищ, не мобілізує їх на
боротьбу з цим злом, не виробляє імунітету проти його впливу.

Шосте завдання — подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що
сформувалися під впливом негативних явищ, життя. Специфічним недоліком
правової свідомості окремих учнів є хибні уявлення про зміст правових
норм. Вони визнають наявність низки заборон, але неправильно уявляють
собі їх суть, наслідки невиконання. Багато з них упевнені, що за
правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито
звільняються від такої відповідальності. Вони не переконані в дієвості
положення, що «незнання закону не звільняє від відповідальності тих, хто
його порушує», нерідко не вміють зіставляти свої дії та вчинки з
вимогами права. Коли їм доводиться давати правову оцінку конкретному
правопорушенню, виходять з власних уявлень про протиправне, що, як
правило, ґрунтуються не на знаннях конкретних положень закону, а
передусім на відомих їм нормах моралі. Такі недоліки правової свідомості
— одна з причин вчинення правопорушень неповнолітніми.

Одним з основних аспектів правовиховної роботи навчального закладу є
формування у школярів культури поведінки. Саме її відсутністю
характеризуються неповнолітні правопорушники. Хто привчився й звик
виконувати правила для учнів, виконуватиме й усі інші правила людського
співжиття. Культура поведінки і спілкування втілює в собі результати
виховання, ступінь розвитку моральної свідомості особистості. Визнання
школярами загальних правил поведінки, знання основних категорій етики
(добро, зло, совість, честь, гідність, справедливість, щастя) – ще не
показник моральної та правової культури особистості. Знання повинні
знайти форму виявлення в діяльності, спілкуванні, відбиваючи глибину
засвоєння норм поведінки і здатність втілити їх у життя. Тому методами
формування моральної культури є не лише просвіта, а й вироблення навичок
поведінки, організація діяльності і спілкування учнів, створення
морального вибору.

Культура поведінки – це дотримання основних вимог і правил людського
співжиття, вміння знаходити правильний тон у спілкуванні з оточуючими. А
правила поведінки для учнів – це специфічні вимоги суспільства до
молодого покоління. Отже, найголовніше завдання школи, сім?ї – виховання
особистості, яка, маючи стійкі позитивні мотиви поведінки, діє за
будь-яких обставин у відповідності з моральними нормами поведінки.

В дітей повинен проходити процес зміни мотивів, учинків та поведінки від
«я так хочу, мені так подобається» до «так потрібно, в цьому мій
обов?язок».

Одна тільки обізнаність в області чинного законодавства не здатна
забезпечити високий рівень правосвідомості і відповідальної поведінки.
Слід відзначити, що право, як таке, від правової культури відрізняється
тим, що воно діє незалежно від того, знає людина закони чи не знає. Тоді
як правова культура вимагає від людини глибоких і різнобічних правових
знань.

Список використаних джерел:

1.Іова В.Ю.Про формування правомірної поведінки в контексті правової
соціалізації//Виховна робота в школі.-2005.-№11.

2.Наровлянський О.Шляхи упровадження громадянської освіти// Шкільний
світ.-2006.-№16.

3.Харківська Н.І.Правова освіта має бути безперервною//Виховна робота в
школі.-2005.-№12.

4.Івашина Ю.О.Форми і методи правовиховної роботи//Виховна робота в
школі.-2005.-№12.

5.Бєланова Р.Стан духовного розвитку особистості на зламі віків // Рідна
школа.-2001.-2001.-№3.

6.Омельченко Л.П.Громадянське виховання.- Х., 2007

7.Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх.- К.:
ВіАн, 1995.

Похожие записи