«Розвиток пізнавальної активності молодших школярів як один із аспектів
реалізації компетентнісно-орієнтованого підходу на уроках»

 

 

Якщо ви вдало оберете роботу і

вкладете в неї всю свою душу,

то щастя саме відшукає вас.

К.Ушинський

Так говорять і славетні, і не прославлені робітники, що присвятили своє
життя улюбленій справі.

Професія вчителя дуже складна і відповідальна.

 

Кожній дитині – світло знань,

Кожній дитині — світло любові,

Віру в сили свої без вагань –

Як запоруку щасливої долі.

 

Знаю, що школа покликана вчити, але переконана, що цілісне сприймання
світу неможливе без виховання якостей людяності, без формування вмінь і
навичок творити добро та красу, служити прогресу. Все це залежить від
різноманітності за змістом, структурою, способами організації навчальної
діяльності.

Для якісного оновлення уроку в початкових класах у центрі уваги є, на
мій погляд, розвиток пізнавальної активності школяра.

Актуальність даної теми полягає в тому, що навчання людини (утім, як і
всього живого), на відміну від обробки об’єктів неживої природи, не може
бути успішним, якщо в того якого навчають, немає бажання учитися. Людина
має право робити або не робити те, що від неї вимагають, тому успіх
справи значною мірою залежить від бажання (прагнення) робити. Зокрема,
чим сильніше бажання навчитися, тим успішніше йде навчання, а без
бажання, проти волі, воно не піде – насильно не навчиш. Впевнена, що
навчання не буде успішним, якщо в учня не пробуджене бажання учитися.

За роки роботи над проблемою дослідження у мене викристалізувалося
власне бачення його структурних елементів.

Об’єктом мого дослідження є розумовий розвиток учнів як поетапний процес
переходу від здатності вирішення навчальних завдань спочатку на нижчих
і, поступово, на чимраз вищих планах розумової діяльності (від наочно –
дійового – до наочно – образного і, нарешті, на словесно – логічному
плані).

Відповідно до визначеного об’єкта, предметом дослідження є система форм,
методів, прийомів та засобів розумового розвитку учнів.

Мета дослідження – розробка комплексної, багаторівневої системи
організаційних форм, методичних технологій та прийомів організації
пізнавальної діяльності учнів та їх ресурсного забезпечення, спрямована
на поетапний розумовий розвиток учнів у різних видах навчальної
діяльності, в тому числі – самостійної.

Завдання дослідження полягає в тому, щоб:

1.       розробити на науково – методичній основі модель системи форм,
методів, прийомів та засобів активізації розумової діяльності та
розвитку школярів;

2.       здійснити пошук, освоєння та впровадження інноваційних
педагогічних технологій у практику своєї роботи;

3.       провести діагностику «стартового» рівня розумового розвитку
школярів (освоєного плану розумової діяльності) та розробити для кожного
з них індивідуальну програму розвитку в навчальному процесі початкової
школи;

4.       реалізувати розроблену модель організаційно – методичного та
ресурсного забезпечення навчального процесу, перевірити її ефективність
на практиці, внести відповідні корективи та зміни відповідно до кінцевої
мети.

Розпочинаючи роботу над проблемою дослідження, виходила з робочого
припущення, що розумовий розвиток учнів у навчальній діяльності – як
складний багатофакторний процес – потребує відповідного комплексного
організаційно – методичного та ресурсного забезпечення. Комплексний
підхід до розв’язання проблеми розумового розвитку школярів передбачає
відповідне педагогічне управління всіма видами навчальної діяльності
учнів (урочної, позакласної, позашкільної та самостійної), на всіх її
рівнях (репродуктивному, частково – пошуковому, творчому).

Різнорівневий характер розробленої та апробованої впродовж останніх
років системи полягає в тому, що вона орієнтована на:

1.різні рівні (плани) розумової діяльності школярів (наочно – дійовий,
наочно образний і словесно – логічний);

2.різні види навчальної та самостійної діяльності учнів;

3.використання різноманітних інноваційних педагогічних технологій,
адаптованих до відповідних умов навчальної аудиторії та специфіки
навчального предмета.

Авторський характер досвіду полягає в розробці системи оригінальних
сценаріїв уроків для кожного класу із використанням освоєних та
адаптованих інноваційних педагогічних технологій та різноманітних
засобів навчання.

Школа досвіду вимагає неймовірно високої

плати, але навчить так, як ніхто інший.

Т.Карлайл

Проблема розвитку пізнавальної активності школяра не нова, вона має
давню історію і притаманна майже всім періодам розвитку педагогіки.
Оскільки пізнавальна активність – це якість діяльності, в якій
проявляється перш за все ставлення учня до предмету і процесу
діяльності, то не дивно, що увага до проблеми пізнавальної активності
школярів в процесі навчання характерна для багатьох педагогів.

 

Так, видатний чеський педагог Я.А.Коменський у першому розділі «Великої
дидактики» говорить про необхідність всіма засобами підвищувати в дітях
гаряче прагнення до пізнання, до навчання. Цій проблемі надавали
належної уваги І.Г.Песталоцці, А.Г.Дістерверг, К.Д.Ушинський,
В.О.Сухомлинський.

Особливо актуальною ця проблема є в наш час, коли школа звільняється від
стереотипів у навчанні, і її іміджем є розвиток і активація творчих
здібностей у дітей.

У зв’язку з цим, до найважливіших наукових і практичних проблем
вчительської праці відноситься широке коло питань формування і розвитку
пізнавальної активності школярів у процесі навчання.

Активність молодшого школяра виражається через різні види діяльності:
навчальну, трудову, пізнавальну і т.д. Особливого значення набуває
навчальна діяльність.

Але свою ведучу функцію та чи інша діяльність проявляє найбільш
достатньо, коли вона складається, формується. Молодший шкільний вік і є
періодом найбільш інтенсивного формування учбової діяльності, яка
виступає специфічною формою індивідуальної активності.

Молодшому школяреві притаманне багатство уявлення, фантазії, емоційна
активність, прагнення до конкретної, але недостатньо тривалої
діяльності, яка супроводжується відчутними для нього реальними
результатами, зростаючим пізнавальним інтересом.

Особлива роль пізнавального інтересу у молодших школярів, бо він сприяє
підвищенню ролі розумової діяльності і є важливою умовою формування
пізнавальної активності та пізнавальної самостійності.

Пізнавальний інтерес не тільки активізує розумову діяльність в даний
момент, але і спрямовує її в послідуючих рішеннях різноманітних задач.
Стійкий пізнавальний інтерес формується різними засобами в навчальній
діяльності учителя (елементи зацікавленості, гра, предметна діяльність
школярів і т. ін.).

Ці висновки вчених підтвердилися під час дослідного навчання дітей
6-річного віку в Україні, апробації підручників, які містили цікаві
ігрові прийоми навчання, що мали позитивний вплив на появу й розвиток
пізнавального інтересу.

Дослідженням в Україні передувала робота В.О.Сухомлинського. Аналіз його
педагогічної спадщини показує, що протягом багатьох років у Павлишській
«Школі радості» діяла створена ним система виховання пізнавальних
інтересів.

Відоме оригінальне вирішення проблеми формування пізнавального інтересу
учнів грузинськими педагогами. Так, Ш.О.Амонашвілі вважає гру основним
засобом розвитку молодшого школяра, шляхом задоволення його пізнавальних
інтересів.

Основною законодавчою базою для реалізації досвіду є:

?      Закон України «Про освіту»;

?      Державна національна програма «Освіта»;

?      Національна програма «Діти України»;

?      Державний стандарт;

?      Регіональна програма «Обдаровані діти»;

?      Регіональна програма «Моніторинг якості освіти»;

?      Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа);

?      Концепція педагогічної освіти.

У педагогічній літературі, результатах проведеного експерименту
знаходимо немало підтверджень фактам, що ефективність формування
пізнавальних інтересів учнів залежить від зовнішніх умов і причин, які
мають для учнів значення об’єктивних факторів: «Як сонце всьому живому,
так і розвитку мотивації навчання потрібні середовище, що стимулює, і
цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів»
(О.Я.Савченко).

Приступаючи до роботи в класі, прагну насамперед добре вивчити учнів,
виявити їхній «стартовий» рівень розумових здібностей з тим, щоб
залучити до різноманітних видів навчальної діяльності, які відповідали б
поставленій меті – розумовому розвитку кожного школяра. Діагностичний
підхід допомагає наблизити кожного учня до зони його найближчого
розвитку, уникнути розумового ледарства на уроці, активізувати
пізнавальну діяльність шляхом добору адекватних методів та прийомів.

Освоюючи інноваційні та вдосконалюючи традиційні методи і прийоми
навчання, пізнавальну діяльність учнів трактую як цілеспрямовану
організовану взаємодію між учителем та учнем. Своєрідним «посередником»
такої взаємодії є відповідні засоби навчання. Від якості й ефективності
організації та управління пізнавальним процесом школярів і залежатиме
йог кінцевий результат – якість навчальних досягнень учнів та рівень їх
розумового розвитку.

Плануючи урок, чітко визначаю його навчальні завдання і заздалегідь
готую необхідні для цього матеріали. Це дає змогу забезпечити активну
діяльність усіх учнів класу.

Вивчення педагогічної літератури та власний педагогічний досвід
переконують у тому, що активна розумова діяльність учнів у навчальному
процесі забезпечується за умов:

?                   високої мотивації школярів на навчальну діяльність;

?                   створення відповідного навчального середовища в
навчальному кабінеті;

?                   використання педагогічних технологій та методів
відповідно до досягнутого рівня та завдань розвитку планів розумової
діяльності учнів;

?                   залучення школярів до самостійної діяльності, в тому
числі проектної та дослідно – пошукової;

?                   створення ситуацій успіху в навчальній діяльності;

?                   орієнтації навчального процесу на формування
компетенцій та досвіду діяльності;

?                   забезпечення активної та інтерактивної взаємодії
школярів із педагогом та між собою.

Тому основними шляхами втілення ідей вибираю наступні:

1.Демократизація й гуманізація процесу навчання.

2.Диференціація та індивідуалізація навчання.

3.Співробітництво учителя й учня.

4.Створення умов для розвитку особистості.

5.Особистісно-орієнтований підхід у навчанні та вихованні.

6.Збагачення змісту навчального процесу.

7.Створення комфортних умов на уроці (ситуації успіху).

8.Формування вміння і бажання самостійного оперування інформацією.

9.Організація проблемно-пошукової атмосфери.

10.Моніторинг якості освіти.

 

 Ідеальна дидактика- це її

відсутність.Учень сам прагне

до знань так, що ніщо не може

йому завадити.

У своїй практиці застосовую різні форми організації навчального процесу:
фронтальну, групову (парну) та індивідуальну. У моєму арсеналі є
розробки як традиційних, так і нетрадиційних уроків, позакласних заходів
навчального та виховного характеру.

Для забезпечення ефективності уроків, прагну раціонально визначити
співвідношення його структурних елементів, вивчення теоретичного
матеріалу поєдную з виконанням різнорівневих практичних завдань на
закріплення та перевірку засвоєння навчального матеріалу.

Поряд із традиційними, проводжу різноманітні нестандартні уроки: уроки –
марафони, уроки – КВК, брейн – ринги, уроки – тренінги тощо. Велику
увагу приділяю використанню інноваційних технологій, серед них:

1.Інтерактивні технології кооперативного навчання:

?                робота в парах;

?                ротаційні трійки;

?                «Акваріум»;

4

6

r

t

®

°

ae

e

6

t

°

ae

e

*-*2-6-z/1/4062iiiissssiiiI1/4!!!!!

gdr7U

gdr7U

gdr7U

                «Карусель»;

?                2-3-4-всі разом.

2.Технології опрацювання дискусійних питань:

?                метод «ПРЕС»;

?                «Займи позицію»;

?                «Зміни позицію»;

?                дискусія;

?                дебати;

?                неперервна шкала думок.

3.Технології колективно-групового навчання:

?      « Дерево рішень»;

?      «Ажурна пилка»;

?      вирішення проблем;

?      аналіз ситуацій;

?      «Навчаючи учусь»;

?      «Мозковий штурм»;

?      незакінчене речення;

?      «Мікрофон»;

?      обговорення проблеми в загальному колі.

4.Технології ситуативного моделювання.

5.Технологія розвитку критичного мислення.

6.Технологія «Створення успіху».

7.Технологія формування творчої особистості.

8.Технологія моніторингу якості освіти.

9.Ігрова технологія.

10.Технологія модульно – розвивального навчання.

У тому разі, коли учень уміє вчитися, він визначає сам, або приймає
мету, яку ставить вчитель, відповідно до неї планує і виконує необхідні
дії, у процесі роботи і на етапі завершення контролює свої результати.
Така розгорненість характеризує сформовану навчальну діяльність. А в
молодшого школяра вона тільки починає формуватися. Дитина 6-7 років
одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової та навчальної.

Діти з захопленням мандрують по океану Знань. Уявляють себе капітанами,
рятівниками, які поспішають на допомогу. Така наочність як мапи, кораблі
дуже допомагає у проведенні таких уроків.

Як приклад надаю розробки уроків з навчання грамоти для 1
класу.(Додаток)

Не можу не сказати про уроки-казки. Діти дуже люблять, коли до нас у
гості заглядають казкові герої, одні з них нам допомагають, інші
заважають, плутають, псують записи на дошці. Граючись, діти швидше
засвоюють навчальний матеріал. Важливою умовою успішного навчання на
уроці є достатня різноманітність наочності для фронтального і
індивідуального використання.

Наприклад, для фронтальної роботи при вивченні табличного множення і
ділення використовую таблиці, зроблені власними руками. Для перевірки
таблиці при усному рахунку користуюсь дидактичною грою з кружечками.

Для педагогічного досвіду характерне прагнення постійно вдосконалювати
обладнання, створювати власне. У цих пошуках важливо, щоб новостворене
давало змогу економити час, швидко переключати увагу дітей з одного виду
занять на інший, привчало їх до самоконтролю, було естетичним на вигляд.

Наприклад, при вивченні складу чисел застосовую в роботі будиночки, з
якими люблять працювати учні. Їх використовую як у фронтальній, так і в
індивідуальній роботі.

На уроках української мови для словникової роботи застосовую такі
завдання , як «Шифрувальник». Уроки читання теж потребують цікавинок.
Для розвитку уяви, літературних здібностей проводимо інсценування казок,
читання за особами. Для розвитку швидкості читання застосовую різні
вправи, типу «Блискавка», «Дощик», «Вовк та заєць», «Буксир», та ін.
(Додаток)

Учням дуже подобаються такі форми роботи. І вони проходять недарма. Про
це свідчать зростання результатів перевірки техніки читання.

Але результати навчання залежать не тільки від використання різних
засобів навчання, а і від організації навчально-пізнавальної діяльності
на уроці, яка може бути загальною, груповою та індивідуальною.

На уроці в початкових класах традиційно домінують фронтальні форми
роботи. Справді, вони передбачають використання різноманітних методів й
прийомів навчання, постановки активізуючих запитань, сприяють формуванню
класного колективу. Але у фронтальних формах роботи, як правило,
недостатньо враховуються рівень розвитку, пізнавальні інтереси і
можливості дітей у виявленні взаємодопомоги, взаємоперевірки.

Вважається, що цих недоліків позбавлена індивідуальна робота, яка
передбачає високий рівень самостійності учнів, дає можливість точніше
врахувати його розвиток, йти своїм темпом у навчанні, активно формує
пізнавальні потреби.

Диференційовані завдання є давно відомим і ефективним засобом здійснення
індивідуального підходу в організації навчальної діяльності. Часто я
залучаю дітей до виконання завдань за вибором. Іноді кажу: «Учора ти
зумів розв’язати це, а сьогодні спробуй виконати нове завдання. Воно
складніше, але й цікавіше».Або: «Чи не хочеш заглянути в завтрашній
день?», « Хто хоче замість мене пояснити задачу?» та ін. Так, поступово
навіть слабкий учень відчуває своє зростання, бо я підтримую їх,
користуючись «ситуацією успіху».Мною були розроблені різнорівневі
завдання для контролю навчальних досягнень учнів 3 класу з читання, укр.
мови, математики, курсу «Я і Україна»

Впевнена, гармонійне об’єднання розумового навчання та духовного можливе
лише за умови інтегрованого навчання. Саме тому мені дуже подобається
така форма навчання для творчого пошуку.

Проаналізувавши наукові та літературні джерела, приходжу до висновку, що
інтеграція – це процес взаємопроникнення наук, внаслідок якого основні
компоненти суміжних дисциплін об’єднуються в єдину наукову картину. Дуже
вдало можна використовувати інтеграцію таких предметів як математика і
економіка, українська мова та читання, природознавство та праця, або
малювання, та ін. У додатку пропоную познайомитись з інтегрованим уроком
з математики та економіки.

Дбаючи про високий рівень знань своїх учнів, кожен вчитель намагається
використовувати такі форми і методи навчання, які б викликали у дітей
цікавість до навчального матеріалу, бажання вчитися, домагатися успіху в
опануванні основ наук. Цьому підпорядкований особистісно орієнтований
підхід у викладанні шкільних дисциплін, інтерактивні форми навчання, які
впевнено входять у сьогоднішню методику викладання.

Для уроків математики я підібрала завдання, які розвивають не тільки
обчислювальні навички, а і розширюють кругозір, викликають інтерес,
тобто формують пізнавальну активність у дітей. На уроках української
мови використовую підібрані вправи на народознавчій основі. Є в мене і
окремі вправи для учнів 1 класу з навчання грамоти, які діти 6-річного
віку з задоволенням виконують як при фронтальній так і при
індивідуальній роботі.

Та які б інноваційні технології ми не впроваджували в практику, досягти
успіху можна лише зацікавивши учня на уроці, коли, розвиваючи свої
здібності, він задовольняє пізнавальні потреби.

Гра, як основна діяльність дитини в ранньому та молодшому шкільному
віці, є постійною її супутницею. Гра для дитини – перша можливість
проявити себе, самовиразитись і самоствердитись.

В іграх школярі не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують
його. За словами Л.Виготського, « гра дитини – це не простий спомин про
те, що було, але й творче переосмислення пережитих вражень, комбінування
їх і побудова з них дійсності, яка відповідає запитам та інтересам самої
дитини», тобто гра розглядається як творча діяльність, в якій наочно
виступає комбінуюча дія уяви.

Тому слід використовувати розвивальну гру як засіб навчання і виховання.
Неодмінним елементом при застосуванні розвивальних ігор на уроках є
формування творчого потенціалу учнів. Ось чому доцільним і корисним є
використання таких ігор і завдань, які передбачають активний пошук, у
процесі якого учні розрізняють істотні та неістотні ознаки, виділяють
головне, зіставляють відоме і невідоме, міркують, а не сприймають готову
відповідь чи відтворюють добре засвоєні дії.

Якщо вчитель правильно організував пізнавальну діяльність учнів, то
вони, використовуючи набуті раніше знання, можуть самостійно пояснювати
матеріал, робити висновки, мислити логічно і послідовно.

Саме логічне мислення дозволяє максимально активізувати розумову
діяльність усіх учнів, урізноманітнити їхню роботу, розбудити творчу
думку.

В.О.Сухомлинський у книзі «Серце віддаю дітям» писав: «Гра –
найсерйозніша справа».

— І це дійсно так, адже за допомогою розвивальних ігор формуються такі
якості особистості як увага, спостережливість, пам’ять, розвивається
мислення, виявляються творчі здібності школяра, самостійність,
ініціатива.

Розвивальна гра стимулює пізнавальну діяльність учнів, викликає
позитивні емоції у ставленні до навчання, до його змісту, форм, і
методів здійснення. Увага школярів, перш за все, спрямована на ігрову
дію. При цьому до процесів запам’ятовування, осмислення підключаються
глибокі переживання особистості, які роблять їх інтенсивнішими , і
навчання проходить без особливих зусиль при великому емоційному
піднесенні.

Майже кожен урок я не залишаю без гри. Розмаїття розвивальних ігор,
творчих завдань, вправ я використовую на уроках навчання грамоти,
читання, рідної мови, математики, а також і в позаурочний час.

Жодна велика перемога неможлива, якщо

їй не передує мала перемога над самим собою.

Л.М.Леонов

З метою створення умов для організації особистісно – орієнтованого
підходу в навчанні, підвищення об’єктивності оцінювання навчальних
досягнень учнів, активізації пізнавальної і стимулювання самоосвітньої
діяльності учнів у навчальний процес впроваджено моніторинг якості
освіти.

Дані моніторингу є необхідними для здійснення аналізу розвитку
пізнавальної активності учнів на певному етапі з метою подальшого
прогнозування перспективного розвитку кожного окремого учня, підвищення
рівня його навчальних досягнень.

На протязі останніх років мною систематично проводились анкетування
дітей, які дали мені змогу відслідкувати рівень їх пізнавальної
активності та його вплив на навчальну діяльність дітей.

Так, у 2 класі рівень пізнавальної активності учнів складав лише 1 бал,
а в 3 класі він вже досяг відмітки 2,5. На кінець 4 класу пізнавальна
активність учнів оцінювалась вже у 2,7 бала.

Відповідно до зросту пізнавальної активності і стали кращими навчальні
досягнення дітей. Значно підвисилась техніка читання: на 6% збільшилась
кількість учнів з високим рівнем, на 11% з достатнім. З математики 32%
учнів мають високий рівень знань і 33% учнів достатній.

Якість знань з української мови складає 68%.

Все це доводить доцільність та необхідність подальшого розвитку
пізнавальної активності у дітей, викликаючи у них бажання вчитися, щоб
досягати успіху в навчанні та вихованні.

 

Література:

1.    Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная оценки учения
школьников (Текст) / Ш.А.Амонашвили.- М., 1984.

2.    Амонашвили Ш.А. Как живете, дети? (Текст) / Ш.А.Амонашвили //
Учительская газета. – 1979. – 8 декабря.

3.    Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества:
кн. для учителя (Текст) / Ш.А. Амонашвили.- К.: Освита, 1991. – 111с.

4.    Досяк І.М. Нестандартні уроки з використанням інноваційних
технологій. 1-4 класи. – Харків. Видавнича група «Основа», 2007. – 160
с. – (Б – ка журн. «Початкове навчання і виховання»; Вип..6 (42)).

5.    Компетентнісна освіта – від теорії до практики. — Київ. «Плеяди»,
2005. – 67-76 с.

6.    Особистісно орієнтований підхід в початковій освіті. / Упорядник
О. Кондратюк. – К.: Шк.. світ, 2008. – 128 с. –(Бібліотека «Шкільного
світу»).

7.    Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології
навчання. – Київ. «Видавництво А.С.К.», 2004. – 192 с.

8.    Родигіна І.В. Компетентнісно — орієнтований підхід до навчання. —
Харків. Видавнича група «Основа», 2005.

9.    Стребна О.В., Соценко А.О. Інтерактивні методи навчання в практиці
роботи початкової школи. – Харків. Видавнича група «Основа», 2005. – 176
с. – (Б – ка журн. «Початкове навчання і виховання»; Вип..4 (16)).

10.Сухарєва Л.С. Сучасний урок у початковій школі. Нестандартні уроки
математики у 1-4 класах. – Харків. Видавнича група «Основа», 2005. – 192
с.

Похожие записи