Розвиток мовлення – найважливіша умова успішного навчання молодших
школярів

        

  Однією з найважливіших і актуальних  проблем сучасної методики
викладання української мови в початкових класах є проблема розвитку
мовлення молодших школярів. Зрозуміло, що під час вивчення рідної мови
одним із головних завдань є завдання формування і розвитку у дітей
правильного, виразного, чистого мовлення.

         Мова ? одне з див, за допомогою якого люди передають найтонші
відтінки думок і почуттів. Саме вона віддзеркалює душу народу, його
історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси ?
предметів та явищ, може тільки той, хто знає рідну мову. Берегти,
плекати мову треба змалку, бо добре відомо, що чим багатший словниковий
запас людини, тим краще її мовленнєвий розвиток. Людське «Я», внутрішній
зміст особистості виникає і формується не само по собі, а тільки в
процесі спілкування з тими, хто оточує, де складаються певні особистісні
взаємовідносини. І від того, який характер відносин дитини з тими, хто
оточує, багато в чому залежить, які саме особистісні якості сформуються
в неї. Уже в перші тижні життя в дітей починає формуватися потреба у
спілкуванні з людьми ? особлива потреба не біологічного, а соціального
характеру. Спілкування з дорослими розглядається як один із важливіших
факторів розвитку дитини в перші роки життя. Тому важливо, щоб із перших
днів життя батьки оточували дитину любов’ю і піклуванням, звертались до
неї літературною мовою і вчили її говорити правильно, прищеплюючи  любов
до рідного слова, власним мовленням засвідчуючи його велич і красу.

         Мовлення ? важливий засіб спілкування, обміну думками і
почуттями між людьми, передачі та засвоєння інформації. З перших днів
шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні ? вміння говорити
правильно, красиво, логічно. Вміння говорити здавна привертало увагу
людства. Про це яскраво свідчить народна педагогіка, в якій питання мови
й мовної підготовки людини займає одне з центральних місць. Ідеї
народної педагогіки щодо розвитку усного мовлення передували багатьом
науковим методичним рекомендаціям, які викладено в працях відомих
педагогів і лінгвістів. Відомо, що основним і найважливішим показником
рівня культури людини, її мислення, інтелекту є мовлення. Воно
з’являється вперше в ранньому дитинстві у вигляді окремих слів, які ще
не мають чіткого граматичного оформлення, але поступово воно
збагачується й ускладнюється. Проте на кожному етапі свого розвитку
дитина розуміє зміст слова по ? різному. Адже слово завжди означає щось,
якийсь факт, явище, предмет, ознаку або відносини, що є насправді.
Глибина, повнота і правильність відображення таких фактів, ознак або
зв’язків змінюються в процесі розвитку дитини. Слово дитина засвоює дуже
рано разом з властивим йому значенням. А поняття, позначене цим словом,
як узагальнений образ дійсності, зростає, розширюється і поглиблюється з
розвитком дитини. У процесі мовленнєвої практики вона оволодіває
фонетичною будовою і лексикою, засвоює закономірності словозміни й
словотворення, логіку і композицію висловлювання, вдосконалює виразність
свого мовлення.

         Отже, мовлення ? це своєрідна форма пізнання людиною предметів
, явищ дійсності та засіб спілкування людей між собою. Розвиток мовлення
в дитини ? це процес оволодіння рідною мовою, умінням користуватися нею
як засобом пізнання навколишнього світу, засвоєння досвіду, набутого
людством.

          К. Д. Ушинський зазначав, що «мова ? найважливіший,
найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні
покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки
виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна
мова,? народу нема більше!»

         Мова формує людську духовність, відчуття краси слова й образу.
Рідне слово є знаряддям для кожної людини. В.О.Сухомлинський писав:
«Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і
могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто
дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї
родини…»

         Проблеми розвитку мовлення почали висвітлюватися в педагогічній
літературі ще в 20 ? 30 роках двадцятого століття. Однак практика
вивчення рідної мови в сучасній школі свідчить, що розвиток мовлення
учнів не посідає належного місця в системі педагогічної роботи й часто
перетворюється в нецікаве і часто незрозуміле для дитини заучування
невідомих мовних категорій.

         Сьогодні дедалі  в діяльності початкових класів утверджується
ідея практичної спрямованості курсу української мови. А це вимагає
активної мовленнєвої діяльності молодших школярів у навчальному процесі,
оскільки виховання соціально активної, духовно багатої особистості
неможливо здійснювати без опанування нею рідною мовою й мовленням в усіх
її функціях.

         Як зазначено в Державному стандарті початкової освіти, «мета і
завдання цього навчального предмета (української мови) у початковій
школі полягає не лише в опануванні грамоти (початкових умінь читати і
писати), а й у мовленнєвому розвитку молодших школярів ? умінь
висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення.
Розвиток мовлення має набути статусу провідного принципу навчання рідної
мови в загальноосвітній школі, зокрема в її початковій ланці.» Як
бачимо, молодші школярі за чотири роки навчання у початковій школі
повинні оволодіти усним і писемним мовленням на такому рівні, який би
дозволяв їм вільно і без перешкод спілкуватися з однолітками та
дорослими на будь ? яку тему, доступну для їхнього віку та розуміння.

         Розвиток  зв’язного мовлення ? провідний принцип навчання
рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої
діяльності учнів. Програмою передбачається набуття учнями елементарних
знань про мовлення: усне і писемне, діалогічне і монологічне; про
особливості висловлювань, обумовлені їх комунікативними завданнями,
ситуацією спілкування. Однак найважливішим завданням є розвиток уміння
здійснювати всі види мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння,
читання, письмо), на що й наголошується в програмі середньої
загальноосвітньої школи. Робота над правильною вимовою, чіткістю й
виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і
точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловлюванням,
над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.

         Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі
напрями:

?        вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної
культури;

?        збагачення, уточнення й активізація словникового запасу
молодших школярів;

?        уміння вживати слова у властивому для них значенні,
користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети
висловлювання;

?        послідовно і логічно викладати думки;

?        удосконалення граматичного ладу мовлення учнів;

?        оволодіння нормами українського літературного мовлення;

?        засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

    Ці напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для
формування у молодших школярів мовленнєвої компетентності.

         Дуже важливо, щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його
багатогранності, відчували і розуміли пряме і переносне значення слів,
їх найтонші відтінки. А коли дитина зрозуміє і відчує красу рідного
слова, вона відчує любов до мови. Розуміти, відчувати і любити рідну
мову здатні всі діти. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб
розвинути мову учнів, збагатити її, навчити любити, пишатися нею.

         Складовою проблеми розвитку мовлення молодших школярів виступає
робота над словом, оскільки розвиток мовлення включає в себе роботу:

?        над окремими словами;

?        над словосполученнями і реченнями;

?        над зв’язним мовленням.

         Засвоєння лексичного багатства мови молодшими школярами не
повинно проходити стихійно. Одним із найважливіших завдань розвитку
мовлення учнів початкових класів є керування процесом збагачення
словника дітей, упорядкування словникової роботи, нарешті , активізація
словника учнів.

         Як відомо, методика словникової роботи передбачає чотири
основні напрями:

1.     збагачення словника учнів новими словами і розширення його за
рахунок нових значень уже відомих лексем;

2.     уточнення словника, яке передбачає пояснення значень слів ?
паронімів, слів ? синонімів, антонімів; засвоєння багатозначності,
лексичної сполучуваності слів, засвоєння слів ? омонімів;

3.     активізація словника, тобто переведення слів із пасивного
словникового запасу учнів у активний;

4.     витіснення із вживання не літературних слів, переведення їх із
активу в пасив.

         З перших днів навчання в школі вчитель повинен працювати над
розвитком активного словника учнів, бо це дуже знадобиться у майбутньому
житті, допоможе їм правильно та впевнено викладати свої думки, вільно
спілкуватися з однолітками та дорослими. Коли дитина не шукає слів для
висловлювання своєї думки, вона позбавлена багатьох комплексів, а тому
завжди активна в розмові, оперуючи потрібними словами і мовними
зворотами. А такий результат досягається тоді, коли дитина не тільки чує
і бачить слово, а відчуває і розуміє його значення, знає, коли і як це
слово треба вжити.

         Мовленнєвий розвиток учня ? це  дуже важлива умова його
успішного навчання. Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим
краще розвивається її пам’ять, а, отже, тим легше їй засвоювати знання з
усіх навчальних дисциплін, які вивчаються в початкових класах.
Забезпечити мовленнєвий розвиток молодших школярів ? це означає навчити
їх грамотно висловлюватись в усній і писемній формах мовлення,
дотримуючись норм української літературної мови. Щоб розвинути та
удосконалити мовлення школярів потрібна щоденна клопітлива  робота над
оволодінням основними мовними нормами. У цій роботі головне місце
посідає збагачення словникового запасу учнів. Засвоюючи нові слова, учні
вчаться правильно їх вимовляти, наголошувати, пояснювати значення,
удосконалюючи звуковимову, яка є складовою частиною мовленнєвого
розвитку, мовної культури.  Мовленнєвий розвиток, якого досягли діти у
початкових класах, забезпечує основу подальшого навчання і виховання
молоді, зумовлює професійну діяльність дорослої людини. Школа має
готувати дитину до майбутнього життя і праці. Якщо учень досконало
вивчить мову, то в майбутньому зможе брати активну участь у суспільному
житті країни, бо тільки у розвиненому мовленні формуються вміння
користуватися новими засобами, виражати сприйняте, передавати іншим
набуті знання.

         «Учитель покликаний використовувати всі можливості, щоб саме в
роки дитинства донести до свідомості й серця найтонші відтінки барв,
пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини,» ?
зазначав В.О.Сухомлинський. Найважливішим засобом впливу на дитину,
облагороджування її почуттів, душі, думок, переживань є краса і велич,
сила й виразність рідного слова. Тому вчителям особливу увагу слід
приділяти розвитку усного і писемного мовлення. А для цього потрібно
постійно розширювати життєвий досвід учнів: вчити їх спостерігати,
уявляти, творчо мислити й відчувати, оцінювати і узагальнювати, а потім
передавати словом усе побачене, почуте, пережите.

         У Концепції загальної середньої освіти зазначається, що»
освітніми результатами початкової школи є повноцінні мовленнєві,
читацькі уміння і навички…»Як бачимо, на першому місці серед інших умінь
і навичок, яких повинні набути молодші школярі за час навчання у
початковій школі, є комунікативні .Це ще раз свідчить про те, що
комунікативний розвиток був і залишається важливою умовою успішного
навчання учнів початкових класів.

         Відповідно до освітньої галузі «Мова і література» Державного
стандарту початкової загальної освіти українська мова будується за
такими змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною.
Мовленнєва змістова лінія, яка є основою, передбачає розвиток усного і
писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом
спілкування, пізнання, впливу. З цією метою розвиваються,
удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною
мірою оволоділи і дошкільному віці, а також формуються і удосконалюються
види мовленнєвої діяльності, які пов’язані з писемним мовленням.

         Читання ? один з основних компонентів розвитку мовленнєвої
діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості.
Тому так важливо саме в початкових класах сформувати в учнів технічну
сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити
максимальний вплив твору на школяра. Розвиток мовлення у молодшого
школяра виявляється в тому, що в нього виробляється навичка читання,
тобто досить швидке і правильне пізнання літер та їх поєднань, і
перетворення побачених знаків у вимовлені звуки, звукосполучення, тобто
у слова. У різних видах і формах роботи з мовленнєвим матеріалом
розвиваються логічне мислення і зв’язне мовлення школяра. У цьому
процесі основне значення має засвоєння учнями багатьох життєвих і
спеціальних термінів та мовних зворотів. Знання навчального матеріалу,
наукових термінів і вправляння в їх різноманітному застосуванні ведуть
до успішного формування в дітей нових наукових понять. Для цієї роботи
потрібна складна розумова діяльність, насамперед аналіз, абстрагування й
узагальнення; вона розвиває в дітей гнучкість мислення та мову.

         Особливе значення для розвитку мовлення має перехід учнів 2-4
класів до літературного читання. Як наголошує Л.С. Виготський, у процесі
читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а
усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових
знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту.
Тому, опрацьовуючи будь ? який жанр художнього тексту на уроці, вчитель,
виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму
слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових
осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за
нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь.

^„?`„?thgd}e¤

`„?thgd}e¤

будь ? якому уроці вчитель має змогу спеціально розвивати мовлення
учнів і збагачувати їхній словниковий запас. Джерелами збагачення
словникового запасу учнів стають:сама навколишня дійсність, навчальний
процес, ілюстративний матеріал, наочні посібники, технічні засоби, які
вчитель використовує у ході розповідей та бесід з учнями. Під час
читання словниковий запас молодших школярів активно поповнюється
прикметниковими і дієслівними формами, а самі висловлювання стають більш
повними, емоційними та яскравими. Важливим є те, що дитячий словник
збагачується не тільки кількісно, а й якісно. Під час уроків читання
збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно ? політичні
відносини. Статті для читання та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з
новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності
людей, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика,
пов’язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і в
позаурочний час.

         Найважливіше завдання початкової школи ? навчити дітей вчитися,
а це неможливо без уміння читати і працювати з книгою. Специфіка роботи
на уроці читання потребує від дітей багаторазового перечитування слів,
речень, текстів, а це швидко стомлює. Тому потрібно, щоб кожен урок
рідної мови ніс у собі позитивний заряд, був насичений красою, любов’ю і
радістю, а особливо це стосується уроків розвитку мовлення, на яких діти
вчаться висловлювати свої почуття, думки, творчо мислити. Вчителю треба
намагатися  давати учням можливість активно розвивати свій словник,
збагачувати мову новими зворотами, образами, заглиблюватись у джерела
народної творчості.  Навчити дітей бачити і відчувати красу рідного краю
можна  на екскурсіях, які передують урокам розвитку зв’язного мовлення;
у картинах художників, у власних малюнках, кольорових репродукціях та
фотографіях.

Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є
зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо
побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим
складом. Таким чином, мова вчителя ? важливе джерело збагачення словника
учня початкових класів. На уроках читання діти знайомляться і з деякими
не літературними, діалектними чи жаргонними словами. Тому треба звертати
увагу на те, щоб діти не засвоювали таких слів, переконливо доводячи їм,
що цим псується, засмічується краса рідної мови.

         Значне місце на уроках читання відводиться вправам, які
допомагають розширити й уточнити словник дітей. Значення невідомих слів,
що трапляються в текстах, обов’язково слід пояснювати, формуючи в учнів
відповідні уявлення й поняття. Також слід виробляти в учнів уміння
добирати ті слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно
висловити думку. З перших днів дитини в школі необхідно повсякденно
працювати над словом, пояснювати різні його значення, добирати синоніми,
вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративному матеріалі.
Для того, щоб учні знали мову, вміли правильно користуватись словом,
треба зацікавити ним, вивчати і аналізувати кожне слово, словосполучення
і речення.

 Основою навчання учнів зв’язного мовлення та складання і написання
творів є ціла система різних вправ, які комплексно забезпечують успіх:

?        Словникова робота (добір синонімів, пояснення значення слів,
підбір речень);

?        логічні вправи;

?        складання речень за власними спостереженнями;

?        редагування речень;

?        перекази;

?        складання описів за малюнками;

?        творче списування;

?        заучування текстів;

?        словесне  образне малювання та інші.

         Для розвитку образного усного мовлення потрібно розв’язувати
такі навчальні завдання:

?        розширювати і поглиблювати знання учнів про слова ? назви,
слова ? ознаки, слова ? дії та викликати інтерес до роботи над словом,
почуття гордості за рідну мову;

?        поступово вводити дітей у світ краси мови;

?        формувати ініціативу і самостійність, здатність оперувати
словом у мовленнєвій діяльності;

?        розвивати дитячу уяву, фантазію;

?        Виховувати вміння долати труднощі під час опрацювання слів,
прагнення вдосконалювати літературну мову, спостережливість,
кмітливість;

?        удосконалювати вміння переносити знання, здобуті на уроці, в
нові умови;

?        застосовувати на уроці знання, набуті самостійно.

         Вирішуючи ці завдання на уроках читання, розвитку мовлення,
вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний
словник. При цьому вдосконалює його і якісно, дбаючи про найточніше
вживання слів, виразність думки.

         Особливо велике значення для збагачення словникового запасу
учнів мають вправи на словотворення. В результаті такої роботи діти не
лише оволодівають навичками словотворчого аналізу, а й починають
розуміти залежність лексичного значення слова від його словотворчих
елементів, усвідомлюють різноманітність, багатство засобів творення
нових слів.

         Матеріалом для розширення словникового запасу молодших школярів
на уроках читання, розвитку мовлення служать синоніми. Вони можуть
відрізнятися:

?        відтінками лексичного значення;

?        емоційно ? експресивним забарвленням;

?        стилістичною належністю;

?        ступенем вживаності та сполучуваності з іншими словами.

Вони збагачують словниковий запас учнів, допомагають уникнути повторення
одного й того ж слова в реченні, роблять мовлення більш точним,
виразним, емоційно забарвленим. Можна використовувати такі вправи:

?        Відшукування синонімічних груп у тексті;

?        добір слів, близьких за значенням;

?        пояснення синонімів;

?        аналіз емоційних синонімічних слів;

?        складання речень з поданими синонімами;

?        заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих,
що повторюються.

         Програма з рідної мови передбачає також вивчення антонімів.
Роботу з антонімами можна організовувати на основі спостережень над
прислів’ями, оскільки багато з них побудовані на протиставленні понять,
виражених словами ? антонімами. Крім пояснення значення антонімів, можна
проводити підбір антонімів до поданих слів, до багатозначних слів,
складання речень із парами антонімів.

         Із багатозначністю слів діти стикаються постійно, але не завжди
усвідомлюють її. Дуже важливо показати багатозначність слова в тексті,
планувати спеціальну роботу над багатозначними словами на уроках читання
і мови. Основний методичний прийом роботи над різними значеннями одного
слова ? це спостереження за ним у різних реченнях. До поняття
багатозначності діти йдуть від алегоричного, образного вживання слова,
тому робота над образністю мови письменника є дуже важливою рисою
аналізу твору на уроці читання.

         Одним із способів ознайомлення з багатозначністю слів є
виконання вправ на вживання їх у прямому і переносному значенні, а саме:

?        пояснення прямого й переносного значення слів;

?        добір із тексту слів з переносним значенням і вживання їх у
прямому;

?        складання попарно речень зі словами, вжитими в прямому й
переносному значенні.

         Словникова робота в початкових класах повинна бути
скрупульозною і систематичною. Адже саме в початковій ланці закладається
основний словник школяра, і тому учень повинен правильно зрозуміти
значення слова, засвоїти його, тобто слово має ввійти у словник школяра
і активно використовуватися у його власних висловлюваннях.

         Кінцевою метою словникової роботи є активізація максимальної
кількості засвоюваних слів, уміння учнів використовувати їх правильно,
доречно, вибираючи найбільш необхідні слова для висловлення думок. Цю
роботу необхідно планувати, проводячи її на уроках читання, мови і
розвитку мовлення.

         Систематична робота над текстом служить основою для формування
в учнів мовленнєвих умінь і навичок і дає змогу спостерігати,
аналізувати й узагальнювати різноманітні лексичні та граматичні явища в
їх органічних взаємозв’язках. Зв’язні усні та письмові розповіді учні
вчаться будувати за сюжетними картинками, ілюстраціями в підручниках, за
кадрами кінофільмів. Щоб сформувати в дітей певні елементарні рівні
монологічного та діалогічного мовлення, програма передбачає проводити
значну роботу над умінням дітей розповідати за картиною чи серією
малюнків. Уміння дітей складати розповіді за серією картинок передбачає
розвиток у молодшого школяра логічного компонента: уміння встановлювати
причинно ? наслідкові зв’язки, які реально існують у житті. Навчання
учнів роботі з серією картинок здійснюється в певній послідовності, а
саме:

1.     Знайти спільних героїв на картинках;

2.     знайти місце в якому відбуваються події;

3.     визначення часу подій;

4.     назвати дії героїв;

5.     скласти розповідь;

6.     згадування, як грали з картинками.

         Сучасними програмами навчання й виховання дітей молодшого
шкільного віку передбачена робота з текстами казкового змісту. В
основному це аналіз текстів казок, його переказ і складання нових казок
на основі зміни відомих.

         Чудодійним методом розвитку мовлення дітей називав
В.О.Сухомлинський казку. За його словами, це «свіжий вітер, що роздуває
вогник дитячої думки і мови». Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки
розумом, а й серцем, відкликається на події та явища навколишнього
життя, висловлює ставлення до них. Початкове духовне виховання дитини
відбувається також у казці.        В.О.Сухомлинський акцентував увагу
педагогів на використанні казки як засобу розвитку творчого мислення. За
його словами, казка ? це активна естетична творчість, що захоплює всі
сфери духовного життя дитини ? її розум, почуття, уяву, волю. Без казки
? живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, неможливо
уявити дитячого мислення і мови. Казка ? це духовне багатство народної
культури, пізнаючи яке, дитина пізнає серцем життя народу. Створення
казок ? це один із найцікавіших для дітей видів поетичної творчості.
Водночас це важливий засіб розумового розвитку. Як би не творчість, не
складання казок, мовлення багатьох дітей було б плутаним, а мислення ?
хаотичним. Саме казка задовольняє жадобу дитячого пізнання, інтерес до
навколишнього.

         Казки сприяють розвитку у дітей творчої уяви, логічного та
образного мислення. Слухаючи казки, діти й самі прагнуть їх складати.
В.О.Сухомлинський писав: «Якщо мені вдавалось домогтись, щоб дитина, в
розвитку мислення якої траплялись серйозні затримки, придумала казку,
пов’язуючи у своїй уяві декілька предметів оточуючого світу, ? значить
можна сказати з упевненістю, що дитина навчилася мислити.» Отже великий
педагог націлював увагу педагогів на використання казки як засобу
розвитку творчого мовлення дітей. Казка, вводячи молодшого школяра у
світ фантазії, пробуджує їх до активної діяльності: спочатку до
співтворчості, а потім до творчості. Ознайомлюючись із чужими казками і
створюючи свої, дитина прилучається до мистецтва, як одного з видів
естетичної діяльності людей. Специфіка казки надає такому прилученню
природного і доступного характеру, дає змогу навіть малятам, створювати
речі, які мають певну художню цінність. Створення казок корисне заняття
для дітей. Адже дитина відчуває свою єдність з художником, переживає
радість,  почуття творця, а це дуже цінне в мовленнєвому розвитку.
Найважливіше те, що створюючи казку, дитина вільно висловлює свої думки,
враження, почуття.

         Казка є одним із вирішальних факторів, що визначають розвиток
словесної творчості молодшого школяра. Саме до казки наближаються дитячі
словесні твори. Казки дітей відображають теми та зміст народних казок,
герої дітей діють у нових ситуаціях, але з типовими рисами народних
героїв, запозичуються специфічні елементи побудови сюжету.

         В початкових класах пропонуються такі прийоми складання казок:

?        «Салат із казок»(поєднання в одній казці героїв з різних казок
та придумування їх спільних історій).

?        «Казки навиворіт»( характери героїв відомої казки змінюються на
протилежні).

?        «Перебріхування казок».

?        Додавання у  казку чарівних предметів»

?        «Казка ? перетворення» та інші.

         Самостійне створення казок ? дійовий шлях розвитку творчості й
дитячого мовлення в молодшого школяра. Мовленнєвий розвиток дитини є
головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із
довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини.  У молодшому
шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і
спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна
активність, образне творче мислення. Саме початкова школа покликана
сформувати в дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його
значущості у житті людини.  Мовленнєва компетенція є однією з провідних
базисних характеристик особистості. А своєчасний і якісний розвиток
зв’язного мовлення ? важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку
учня.

Література:

1.      Петрик О.В. Розвиток і удосконалення мовленнєвої діяльності
молодших школярів. ? Дике Поле, 2003.

2.      Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів
//Педагогіка і психологія. ? 1998, №4

3.      Варзацька Л.О.Активізація мовленнєвої діяльності учнів//
Початкова школа ? 1991, №2

4.      Зимульдинова А.С. Розвиток мовлення шестирічних першокласників
//Навчання і виховання шестирічних першокласників / Упор. К.С.Прищепа. ?
К.:Рад. школа, 1990.

5.      Сас В.І. Дивотвір (Розвиток зв’язного мовлення та підготовка до
написання творчих робіт), Тернопіль, Навчальна книга ? Богдан.

6.      Концепція загальної середньої освіти. ? К.,2001

7.      Державний стандарт початкової загальної освіти. ? К.,2000.

8.      Програми для середньої загальноосвітньої школи 1 ? 4 класи.. ?
К.,Початкова школа, 2006.

9.      Олійник І.М. Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів. ?
Рівне, 1999.

10.Сухомлинський В.О.Серце віддаю дітям. ? К.,Радянська школа, 1977.

11.Сухомлинский В.А. Комната сказки //Избранные произведения  в 5? ти т.
? К.,Радянська школа, 1980. ? Т.3.

12. Симоненко Т. Виховувати мовну культуру з дитинства //Початкова
школа. ? 2000. ? №8.

13.ТелечукВ.П., Лесіна О.В. Сходинками творчості. Методика ТРВЗ в
початковій школі.? Харків, ВГ «Основа», 2007.

14. Державна національна програма «Освіта» //Освіта. ? №44 -46, 1993.

Похожие записи