Розвиток критичного мислення у навчальному процесі

Школа — модель суспільства і, говорячи про права людини, рівність і
свободу, ми не маємо забувати про те, що дитина, яка навчається в
конкретному 5-ому, 8-ому чи 11-ому класі конкретної школи дотепер
залишається безликим об’єктом і безголосою одиницею «суспільного
процесу» — школяр майже не говорить, бо й не хоче говорити, погано
мислить, а часом і не хоче мислити. Спілкуватися з учнем чи ученицею як
з партнерами, не опускатись, а підніматися на рівень дитини – така мета
більшості освітніх інновацій.

Видатному американському мислителю Д.Дьюї належить твердження, що
фундаментальна мета сучасної освіти полягає не в наданні учням
інформації, а в тому, щоб розвивати в них критичний спосіб мислення.
Освіта орієнтована на майбутнє, яке не може бути наперед визначеним.
Отже, першочерговим завданням школи є розвиток такого типу мислення,
який надасть змогу адекватно оцінювати нові обставини та формувати
стратегію подолання проблем, які виникатимуть, пристосування до нових,
часом не передбачуваних політичних, економічних або інших обставин.
Таким чином, розвиток критичного мислення – найактуальніше за умов
інтенсивних соціальних змін завдання вчителя. Тільки за умови гідного
виконання цього завдання ми зможемо просуватись у напрямі демократії
відповідно до вимог світового інформаційного суспільства.

На думку відомого фахівця з цієї проблеми М.Ліпмана, критичне мислення є
«вміле відповідальне мислення, що дозволяє людині формулювати надійні
вірогідні судження, оскільки воно: а) засновується на певних критеріях;
б) є таким, що самокоректується; в) випливає з конкретного контексту».

Виділяють такі ключові моменти критичного мислення:

Володіння певними прийомами, які в сукупності створюють перевірену на
практиці ефективну методологію опрацювання інформації.

Здатність до формулювання самостійних суджень, спрямованість на творчу
мисленнєву діяльність, а не на репродуктивне мислення, що базується на
жорстких алгоритмах і стереотипах.

Самокорекція, скерована на використання критичного мислення як методу,
зверненого на виправлення чи покращення власних суджень – мисляча людина
постійно має піддавати свої мисленнєві процеси рефлексії.

Уважне й чуйне ставлення до контексту, адже загальні критерії мислення
мають безперервно перевірятися на адекватність і на можливість зміни в
кожному конкретному випадку.

Критичне мислення зовсім не означає негативності суджень або
необґрунтованості критики. Це зважений і вдумливий розгляд різних, а
часом і протилежних підходів і розумінь проблеми з метою прийняття
обґрунтованих рішень та формулювання оцінок. Термін «критичне» в такому
контексті найбільш адекватний слову «аналітичне». Аналіз зарубіжних та
вітчизняних досліджень показує, що єдиного визначення цього виду
мислення не існує. Д.Дьюї трактував критичне мислення як складну,
пов’язану зі вчинками людини діяльність, що захоплює людину повністю.
Сучасні дослідники Д.Х.Кларк та А.У.Бідл визначають критичне мислення як
процес, за допомогою якого розум опрацьовує інформацію з метою осягнення
або продукування ідей або розв’язання проблеми. На думку Б.Бейера,
критичне мислення — це спосіб оцінки автентичності, цінності або
точності чогось.

Орієнтація на критичне мислення передбачає передовсім повне
несприйняття будь-якої думки або оцінки «на віру»: кожен учень, не
беручи до уваги жодних авторитетів, має сформувати власну думку про
явище в контексті навчальної програми.

Необхідно врахувати й те, що критичне мислення завжди діалогічне, тобто
передбачає дискусії передовсім між тими, хто навчається. У процесі
обговорення висуваються критерії мислення, ідентифікуються й
обговорюються життєві контексти, а мисленнєвий процес у цілому
піддається оцінюванню.

У психолого-педагогічній літературі названо чотири етапи формування
критичного мислення учнів (М.Векслер, А.В.Тягло, Т.С.Воропай).

Перший етап – актуалізація знань, пробудження інтересу до теми,
визначення мети вивчення конкретного матеріалу.

Другий етап — осмислення нової інформації, критичне читання та письмо.

Третій етап – роздуми або рефлексія, формування власної думки стосовно
навчального матеріалу.

Четвертий етап — узагальнення й оцінка інформації (проблеми),
визначення способів її розв’язання, з’ясування власних можливостей.

AE

a

??????¤?¤?$??????????

?????????-

Bспівробітництва, спільного планування навчальної діяльності та повного
її осмислення

Будь-яка використовувана в технології розвитку критичного мислення
форма роботи, будь-який метод має ґрунтуватися на трьох фазах.

Перша фаза – виклик. На цій фазі суб’єкти навчального процесу
реалізують такі задачі:

актуалізація вже наявних знань з теми. Від учителя ця фаза вимагає
чіткої організації процесу відновлення раніше здобутих знань, необхідних
для сприйняття нового матеріалу;

пробудження пізнавальної діяльності. Різними способами (формулюванням
гіпотези, організацією роботи школярів у групах тощо) створюється
«інформаційна пустота», яку школярам хочеться заповнити;

самостійне визначення учнями напрямків у вивченні нової теми, визначення
тих її аспектів, які хотілося б обговорити (людина критично мисляча – це
людина, яка мислить самостійно).

Друга фаза – фаза реалізації смислу (осмислення). Якщо на першій
(попередній) фазі учень ставив питання «Що це для мене означає?»,
«Навіщо це мені потрібно?», то на другій фазі він має реалізувати цей
смисл у певній навчально-пізнавальній діяльності. Вирішуються дві
основні задачі:

як організувати активну роботу з новою інформацією?

як співвідноситься новий матеріал з уже відомим і раніше засвоєним?

Третя фаза – фаза рефлексії. Під рефлексією мається на увазі
«вбудовування», «уплетення» нового досвіду, нових знань у систему
особистісних смислів. Простіше кажучи, третя фаза скерована на те, щоб
новий матеріал став для учня «своїм», тобто повністю засвоєним. Для
цього необхідно:

самостійно систематизувати засвоєне;

визначити напрямки подальшого засвоєння теми: де й для чого усе це може
бути корисним.

Отже, суть і мета застосування технології критичного мислення така:
освіта не дається вчителем (учителями), вона одержується самим учнем.
Для цього вчитель має сам оволодіти новим мисленням, відповідним чином
сприймаючи зміст програмового матеріалу, вибирати й застосовувати саме
ті методи й прийоми навчання, які сприятимуть розвиткові критичного
мислення. Найбільш оптимальними для цього є методи проблемного навчання
– дослідницький, діалогічний, евристичний, тобто методи, які
пробуджують «дослідницький рефлекс», у процесі застосування яких
найчастіше ставляться запитання «А якби…?» та «А якщо…?»

Узагальнення досвіду формування мисленнєвих навичок дає підстави
визначити найбільш ефективні для формування критичного мислення прийоми
та способи:

з’ясування суті понять критичність мислення, самокритичність, критика,
самокритика, привернення уваги до їх застосування на практиці (у
навчальному процесі, суспільному житті, побуті тощо);

критичне обговорення наукових і публіцистичних статей, матеріалів
Інтернету;

рецензування своїх і чужих творчих робіт, рефератів і под (критичний
аналіз тексту);

створення рефератів аналітичного характеру з виявленням та порівнянням
різних поглядів на проблему, есе з наголошуванням на змінності
розуміння й оцінок явищ;

розв’язання логічних задач із застосуванням логічних операцій, що
ґрунтуються на застосуванні критики та самокритики;

обговорення помилок, допущених у вирішенні проблем і розв’язанні задач
(вибору найбільш раціональних способів) передовсім у дискусіях;

формування умінь аргументовано спростовувати висунуті в минулому хибні
гіпотези в контексті вирішення сучасних проблем (у процесі проведення
дискусій та тренінгів);

організація та проведення дискусій з будь-яких актуальних проблем
сучасності (в царині суспільного життя, мистецтва, спорту тощо) з
подальшим критичним аналізом їхнього перебігу.

Застосування технологій розвитку критичного мислення на уроках
української мови має сприяти формуванню мисленнєвих і мовленнєвих
навичок учнів, розвиткові їхніх творчих здібностей, умінь оперувати
мовними категоріями, чітко й логічно вибудовувати усні й письмові
висловлювання відповідно до мети й конкретної ситуації спілкування.

ЛІТЕРАТУРА

Дженні Л. Стіл, Куртіс С. Мередит та Чарльз Темп. Методична система
“Розвиток критичного мислення у навчанні різних предметів”. Посібник I
та II .

Загашев И.О., Заир-Бек С.И., Муштавинская И.В. «Учим детей мыслить
критически», Санкт-Петербург. Издательство «Альянс «Дельта», 2003.

Клустер Д. Что такое критическое мышление? // Перемена, N4, 2001. – С.
36-40.

Кроуфорд А., Саул В., Метью С., Макінстер Д.; Наук. Ред.. Пометун О.І.
Технології розвитку критичного мислення учнів.- К.: Вид-цтво «Плеяди»,
2006.

Тягло А.В., Воропай Т.С. Критическое мышление: Проблема мирового
образования XXI века.- Харьков: Ун-т внутр. дел., 1999

Шарко В.Д. Сучасний урок: технологічний аспект: Посібник для вчителів і
студентів. – К.: СПД Богданова А.М., 2007.

Похожие записи