Реферат на тему:

Розвиток емоційного ставлення дошкільників до однолітків у процесі
гуманізації їх взаємин

Демократизація суспільства передбачає високий рівень соціальної
орієнтації особистості, гуманізацію взаємин.

Такі фундаментально важливі для гуманної поведінки емоції, як
співпереживання та співчуття формуються в дитинстві в процесі
спілкування, коли розвивається емоційна регуляція міжособистісних
взаємин, зростай взаєморозуміння, виникають людські емоції, тобто
відбувається становлення особистості (І.Божович, О.В. Запорожець, М.І.
Лисіна, В.К. Котирло). Проте це не означає, що тільки включення дитини в
процес спілкування забезпечує виникнення в неї відповідних емоцій.
Виховання співпереживання потребує певних форм організації спілкування.

Саме тому актуальним є пошук ефективних методів виховання
співпереживання у дошкільників.

Одна із специфічних особливостей дітей дошкільного віку невміння
визначати емоційний стан іншого, що й ускладнює розвиток
співпереживання.

Ми припустили: якщо навчити дитину визначати емоційний стан однолітків,
це сприятиме розвитку почуття співпереживання. У зв’язку із цим і
поставили перед собою завдання навчити дитину визначати емоційний стан
іншого. Розв’язували його в таких експериментальних серіях.

Перша серія передбачала навчити дитину визначати емоційний стан іншого
через усвідомлення свого стану. Із цією метою проводили гру «Атракціон».
Чотирьом дітям пропонували піти на ігровий майданчик, де буде гойдалка,
яка дуже приваблювала їх. Але щоб погойдатися на ній, потрібно було
придбати в касира білет. Білетів було три. Дитина, яку досліджували, до
каси підходила останньою і залишалася, природно, без білета. Вона тільки
могла спостерігати за дітьми, які гойдалися.

Щоб дитина усвідомила, як неприємно, коли не діляться іграшкою або не
беруть у гру, експериментатор описував дитині її емоції: Я бачу, що ти
дуже хочеш погойдатися. Я тобі дуже співчуваю».

Після цього створювали таку ігрову ситуацію, коли дитині давали
можливість виявити своє ставлення до товаришів, які потрапили в
ситуацію, аналогічну до тієї, в якій була недавно вона. Досліджували, як
вплинуть особисті переживання неприємного стану на вміння визначати
такий самий стан ровесників і співпереживати їм

Для цього використовували гру «Конячка». За правилами цієї гри в неї
грають тільки двоє дітей. Одна конячка, друга — кучер. Але
експериментатор запрошував до гри трьох дітей і, таким чином, одна
дитина залишалася поза грою. Пояснюючи правила гри, експериментатор
давав віжки досліджуваній дитині з тим, щоб вона вирішила; хто ж буде
гратися з нею в парі, тобто виконувати роль конячки. Створена в грі
моральна колізія допомагала визначити, чи зрозуміє досліджувана дитина
ровесника, який залишився поза грою після того як сама побувала в
аналогічній ситуації, чи виявить до нього співчуття.

У другій серії експерименту також актуалізувалося бажання дитини грати в
гру, яке вона не могла задовольнити, але на відміну від попередньої
серії ровесник співчував їй у формі реальної допомоги, завдяки чому
досліджувана дитина задовольняла своє бажання. Для цього проводили гру
«Поведемо ляльок у гості». Двоє дітей (одна з них досліджувана) йдуть в
гості з ляльками. Досліджувана дитина раптом виявляє, що її ляльці немає
що одягнути, бо комплект верхнього одягу один, і він у другої дитини. У
цей час експериментатор підсилює стан невдоволення досліджуваної дитини,
говорячи: «Так, справді, лялька не може піти в гості. Ах, бідна лялечка,
у неї немає одягу». Завчасно підготовлена друга дитина говорить: «Я тебе
виручу. Зараз придумаю, як можна поділитись, щоб і твоя лялька одяглась,
і моя. Ось я придумала. Одна може надіти плаття і зверху пальто, а друга
штани і куртку. Дивись, як. добре; тепер обидві ляльки зможуть іти в
гості».

Потім в аналогічній грі перевіряли, як застосований формуючий прийом
сприяє вмінню розуміти іншого. Гру проводили так. Дітям оголосили, що
відкрився новий магазин іграшок із самообслуговуванням. Але в зв’язку з
тим, що корзинок, з якими пропускають у відділ, мало, гратимуть тільки
троє дітей. Корзинок було дві, а дітей трос, хтось з дітей, звичайно, не
міг купити собі іграшку, Досліджувану дитину весь час запрошували грати
першою для того щоб їй діставалась корзиночка. Контролер за правилами
гри не пропускав дітей без корзинок у відділ іграшок. Ми спостерігали,
як досліджувана дитина ставитиметься до іншої після тога, як та в
аналогічній ситуації ділилася з нею іграшками, виявляла співчуття.

Отже, досліджувана дитина переживала різне ставлення до себе з боку
однолітків. Кількісні дані, зібрані в першій і другій серіях формуючого
експерименту, подано в таблиці. Як видно з даних табл., тільки 22,5%
дітей, які пережили негативні емоції, здатні зрозуміти стан однолітка,
77% — зовсім не розуміли почуттів, які переживав одноліток, що потрапив
у скрутне становище.

Вплив переживання однолітка на формування вміння розуміння іншого

Переживання Розуміння стану Нерозуміння

Однолітка іншого стану іншого

Негативне 22,5% 77,5%

Позитивне 72,7% 27,3%

Переживання позитивного емоційного стану від того, що одноліток виявив
увагу н турботу, сприяло розвитку розуміння ровесника і співпереживання
йому. У досліджуваних більше, ніж у 2,5 рази порівняно з констатуючим
експериментом підвищилася кількість ситуацій, у яких вони розуміли стан
однолітка.

На основі експериментальних даних можна твердити, що переживання
позитивних емоцій значно полегшує здатність розуміти іншого.

Якісний і кількісний аналіз матеріалу показує, що дошкільники дуже
чутливі до того, як ставляться до них «їхні ровесники. Переживання з
приводу позитивного і негативного ставлення товаришів спонукали дітей
займати певну позицію у ставленні до тих, хто їх оточує Якщо переживання
були позитивними, вони стимулювали бажання виявити турботу. Позитивне
ставлення ровесника сприяло вмінню дітей діяти в інтересах іншого. Якщо
переживання були негативними, спостерігалася байдужість до стану
товариша, невміння і небажання зрозуміти його, а іноді навіть негативні
почуття до ровесника: відверта радість від того, що іншому погано.

Спробуємо показати, як впливали ці переживання на дітей. Діти по-різному
переживали ставлення однолітків. Ці переживання відрізнялись як за силою
зовнішнього виявлення, так і за тривалістю їх впливу на досліджуваних,

Незважаючи на значний діапазон переживань, для більшості дітей, які
зажали на собі негативне ставлення однолітка, типовою була така
поведінка: Оленка з докором подивилась на дітей, які без не! пішли
гойдатися на гойдалці. Вона стояла, похнюпившись, і спостерігала за
дітьми, які розважалися. Було видно, що їй дуже прикро. Бона переступала
з ноги на ногу, ховала й виймала руки з кишень, не знаючи куди їх діти,
Потім дівчинка підбігла ще раз до каси, наче перевіряючи, чи вона
відчинена Знову повернулася на старе місце, не відриваючи пильного
погляду від дітей, які гойдалися; мабуть, чекала, що вони все-таки
покличуть її. На обличчі в неї. Були прохання і надія. Але діти не
дивилися в її бік, не помічали її стану, продовжували весело гойдатися.
В Оленки з’явились сльози, Хоч Ш було дуже неприємно від того, що II не
помічають, не виявляють до неї уваги, вона не відходила, стояла і
спостерігала за дітьми. Коли експериментатор підійшов до неї і сказав: *
Я бачу, ти дуже хочеш гойдатися на гойдалці», вона пожвавилася,
сподіваючись, що дорослий допоможе, і на знак згоди закивала головою.
Але, упевнившись, що Ш співчувають лише на словах, Оленка відвернулося і
тяжко зітхнула Як бачимо, дівчинка гостро переживала ставлення до себе
однолітків і це виявлялось у мимовільних рухах, зітханнях, міміці, але
була відносно спокійною,

Набагато гостріше реагували на негативне ставлення однолітків хлопчики.
Сергійко, переконавшись, що ніхто не звертає нього увагу, різко
повернувся і побіг в кущі, опустив голову, надув губи. Було видно, що
він дуже образився; постоявши в кущах, повернувся і сказав дитині: «Ти
завжди тільки собі!” — Дуже нервуючи, продовжував спостерігати за
дітьми. Коли підійшов експериментатор зі словами співчуття, Сергійко
відвернувся від нього, було видно, що йому не легко це слухати,
співчуття не полегшувало його стан, а навпаки, поглиблювало його.

Про тривалість переживання несправедливого ставлення до себе говорять
такі факти. Оленка іде до дітей у групу і говорить уголос, наче
заспокоюючи себе: «Нічого, наступного разу обов’язково погойдаюсь».
Деякі відчувають ніяковість перед друзями, які до них так байдуже
поставилися. Сергійко, граючись з Русланом, говорить: «Ти не думай, що
наступного разу я знову не буду гойдатися», хоч Руслан нічого йому про
це не говорив, та для більшої вірогідності своїх слів запитує у
виховательки: » Хто не погойдався, буде ще гойдатися?” Діставши
позитивну відповідь, говорить Русланові: «Бачиш і Катерина Олексіївна
сказала, що я гойдатимусь наступного разу».

Ae AE th

AE th

ph4урення поведінкою однолітків, обговорюють певні вчинки з іншими.
Марина з Лідою, виражаючи протест проти неправильної поведінки
однолітків, відмовились йти в групу.

У Сашка виникла неприязнь до Руслана, який гойдався. Почувши, як весело
і захоплено розповідав Руслан, що йому було приємно гойдатися, Сашко
підмовив інших дітей, щоб вони образили Руслана.

Висловлюючи дітям співчуття, ми виявили, що воно не полегшує стан
дитини, а навпаки, посилює негативне переживання. Спочатку ми вважали,
що це спричинено образою на дорослого. Це саме ми спостерігали при
виявленні співчуття з боку однолітків. Так, Юля була дуже засмучена
ставленням до неї дітей у грі» Атракціон». Повернувшись до групи, вона
стала біля вікна, насупилась. До неї підійшла Люба, і, обіймаючи за
плечі, запитала дуже лагідно, із співчуттям; «Ти не каталася?» Юля
скинула руку Люби з плеча і відштовхнула її. «Ти чого чіпляєшся ?”
Мабуть її переживання були такі неприємні, що не хотілося спілкуватися з
тими, хто нагадував про те, що сталося. Люба не зрозуміла Юліного стану
і знову звернулась до неї, чим викликала роздратування: » Ну чого ти за
мною ходиш?” — запитала Юля неприязно.

Словесний вияв співчуття не полегшує стану дитини, а навпаки, наче
посилює його.

Як було сказано вище, у контрольній грі «Конячка» перевіряли вплив
переживань досліджуваних на розуміння стану однолітків, зокрема,
ставлення до товариша, коли той опинився в стані, у якому нещодавно вони
самі перебували. Замість співчуття і розуміння ми спостерігали
протилежну поведінку: багато хто з дітей бачив, що одноліток ображений,
проте залишалися байдужими, роблячи вигляд, що нічого не помічають або
відмовляли прийняти у гру, нагадуючи, як сам колись не поступився.
Іноді, намагаючись привернути до себе ведучого, діти хвалили його ігрові
вміння. Наприклад: » Ти ідеш як справжня конячка, а Юра не вміє так
стрибати». Сашко розгадав хитрість Владика, мовчки йде в інший кут
«Іподрому», намагаючись не входити в контакти з тим, хто просить.

Деякі діти виявляють відверту радість з приводу того, що в них є роль, а
в однолітків немає. Вова, якому дісталася роль у грі «Конячка”, дуже
радий. Пожвавлено жестикулюючи, він говорить Сашку, який одягає на нього
віжки: “Правда добре, що нам дісталися віжки, а Сергію ні? Ха-ха-ха! Ми
будемо гратися, а він ні!» Сашко його підтримує: «Так, ми гратимемося,
скільки захочемо і нікому не дамо, правда?» Вони голосно сміються в
присутності Сергія. Сергій біжить до виховательки: «А вони наді мною
сміються! Дражнять, що мені не вистачило”. Вихователька відповідає: “Я
співчуваю тобі. Якби я гралася, я б тобі поступилася”. Вова і Сашко
замовкли, їм стало соромно, але все рівно Сергійко до гри не запросили.

Слід зазначити, що двоє дітей, які раніше були чуйними до інших,
переживши негативне емоційне ставлення однолітків, почали й самі
виявляти небажання поступитися. Траплялися й виявлення відвертої
злорадності. Коли Віті не дісталося ролі, він почав заспокоювати себе:
«Ну нічого, наступного разу дістанеться». «Ось і не дістанеться, перебив
його Юра, і наступного разу не будеш гратися». Як бачимо; переживання
цих дітей сконцентровані навколо власного «Я». Предметом переживань є
радощі з приводу власного успіху. Ці переживання не стимулюють уміння
зрозуміти однолітка, проникнутися турботою про нього, а навпаки,
викликають байдужість до іншого.

Наведений матеріал свідчить про те, що пережиті з приводу негативного
ставлення до себе однолітка неприємні почуття заважають формуванню
здатності бачити іншого, розуміти стан, який він відчуває, і
співпереживати йому. У дітей у відповідь виникає байдужість до іншого,
до його труднощів, неприязнь іноді навіть агресія. Наші припущення про
те, що дитина, яка сама була в скрутному становищі, краще зрозуміє іншу
дитину, поспівчуває їй, виявились неправильними. Переживання байдужості
або негативне ставлення до себе роз’єднують дітей, поглиблюють між ними
відчуження, небажання спілкуватися, контактувати з однолітками. Діти ж,
які відчули доброзичливість однолітків, поводили себе інакше, вони
співчували дитині, яка перебувала в скрутному становищі.

Дошкільники, які зазнали почуття задоволення від позитивного ставлення
однолітків, охоче вступали в спілкування, розмовляли з дітьми, гралися,
намагаючись подавати один одному допомогу. У розмові з дітьми переважала
доброзичливість. » Дай, будь ласка, Олена, мені кубик». «Світланочко, я
будуватиму будинок, ти парканчик, добре?» “Я зараз тебе навчу, як
будувати паркан, щоб він не падав” — (м’яким, лагідним тоном). Це
свідчить про те, що емоційно позитивні переживання, маючи післядію,
сприяли регуляції поведінки дитини, позитивно впливали на розвиток
взаємин, відчувши увагу й турботу, дошкільник і сам ставав уважнішим.

Характерно, що, зазнавши позитивного ставлення до себе, досліджувані
активно намагались допомогти однолітку. Наприклад, у грі «Магазин” Віті
дістався кошик, з яким можна було зайти у відділ самообслуговування. Але
він не пішов, побачивши Сашка, який стояв нахнюпившись. Він підійшов до
нього і запитав: «Ти чого?» “Мені не вистачило кошика, — відповів Сашко,
— без нього не пускають». Вітя рішуче взяв його за руку: «Попросимо, щоб
пропустили», і відвів товариша до касира. «Пропустіть будь ласка, Сашка,
він дуже хоче купити собі іграшку. Касир, виконуючи правила гри,
заперечив: «Без кошика не можна». У Сашка пропала надія потрапити в
магазин, він знову похнюпився, висмикнув свою руку з Вітіної руки і
хотів відійти. Вітя затримав його. Щире бажання виручити товариша
спонукало його умовляти касира: «Будь ласка, пропустіть, ми в один кошик
купимо іграшки». Це переконало контролера, і він пропустив їх. Радісні
діти пішли купувати іграшки.

Другий приклад. Владик побачив, що Дмитрик стоїть без іграшки. Він
мовчки возить маленьку пожежну машинку, то опускаючи, то піднімаючи
драбинку. Хоч Владик не дивиться в бік Дмитрика, проте він увесь час
пам’ятає про нього. Справді, незабаром він підійшов і простягнув
іграшку. «Тепер ти пограйся». Дмитрик відмовляється взяти іграшку:» А
ти? Ти ж ще не грав». Навіть ховає руки за спину, відступаючи від
Владика. Владик наполягає: «На, бери, чого ти не хочеш? Я вже погрався
трохи, а ти ні!» Дмитрик бере машинку і говорить: «Ну добре, я трохи
пограюсь і віддам тобі”. На знак подяки обіцяє принести завтра з дому
вертоліт. Зробивши іншому приємне, дитина від того сама відчуває
радість.

Багато з досліджуваних після того як відчули співчуття інших дітей до
себе, побачивши, що хтось з дітей ображений, запрошували їх у гру, хоч
було видно, що їм нелегко поступитися своєю роллю чи іграшкою. Про це
свідчило те, що одноліткові вони все-таки віддавати другорядні ролі, або
якщо іграшка була одна на двох, дозволяли доторкнутися до неї, трохи
потримати її в руках, потім забирали.

Так, Ліда, помітивши, що в Юлі немає іграшки, пропонує їй гратися в
сім’ю. Вона говорить: «Давай виперемо ляльці костюмчик, він уже
брудний”. Ліда дає Юлі тільки одяг для прання, сама продовжує гратися з
лялькою. Коли одяг висохнув, вони знову разом одягають ляльку, але Ліда
весь час тримає її в руках, а Юлі дозволяє лише одягати, нагадуючи на
послідовності одягання.

Пережите дітьми позитивне ставлення до них ровесників сприяє вмінню
розуміти іншого, проникнутися до нього турботою. Добрі почуття людей,
які оточують дитину, пробуджують в неї відгук на емоційний стан іншого,
формуючи співпереживання в неї, доброзичливість, бажання спілкуватися,
радість, яку вони приносять іншім, стимулює їх на нові добрі вчинки,
закріплює бажання бути хорошим. Отже, пережите позитивне ставлення до
себе ровесника розвиває співпереживання.

Апробовані прийоми формування співпереживання до дитини, яка перебуває в
складній ситуації, виявилися дійовими. Застосування їх сприяє розвитку
доброзичливих взаємин з ровесниками. Доступність ситуації створює
можливість і необхідність застосувати названі прийоми у повсякденній
роботі дитячого садка.

Результати дослідження, здобуті в експерименті, дають змогу зробити такі
висновки.

Тільки вербальне описування дорослим емоційного стану дошкільника без
дійової допомоги або сприяння йому не впливає на формування у дитини
вміння помічати, поділяти переживання ровесників, співпереживати йому.

Переживання дитиною недоброзичливого ставлення до себе ровесників
ускладнює розвиток здатності до співпереживання. Позитивні ж
переживання, що виникли в результаті виявлення доброзичливості, навпаки
сприяють виникненню співпереживання іншим дітям.

Виразне описування дорослим емоційного стану, який переживає інша
дитина, а також описування цього стану самою дитиною, сприяє виникненню
емоційного відгуку на переживання інших. Але виховна ефективність такого
описування виявляється тільки тоді, коли його поєднувати з дійовими
формами допомоги.

Похожие записи