Курсова робота

Розвиток дітей за методикою М. Зайцева і Г. Домана. Раннє навчання за
допомогою дидактичної гри

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
………………………………………3

РОЗДІЛ.1. Технології раннього навчання М.
Зайцева……………………………..6

1.1. Концептуальні засади технологій раннього навчання
М.
Зайцева………………………………………………………..
……………………..6

1.2. Особливості змісту педагогічних технологій М. Зайцева для
навчання
читання………………………………………………………..
…………..9

1.3. Особливості змісту педагогічних технологій М. Зайцева для навчання
математики……………………………………………………..
………12

РОЗДІЛ.2. Технології раннього навчання Г.
Домана…………………………….16

2.1. Концептуальні засади технологій Г.
Домана…………………….16

2.2. Особливості змісту технологій навчання дітей читання
Г. Догмана
………………………………………………………………
……………………….19

2.3. Технологія навчання дітей математики за Г.
Доманом…………..

2.4. Технологія формування в дітей енциклопедичних знань……….

РОЗДІЛ.3. Раннє навчання за допомогою дидактичної гри
………………………..

3.1. Значення гри на ранньому етапі розитку дитини………………….
3.2. Значення дидактичних ігор і занять для виховання дітей раннього
віку…………………………………………………………..
………………..

3.3. Методика проведення дидактичеої
гри…………………………………

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
………………………………….

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………

ВСТУП

У ранньому віці відбуваються істотні зміни в розвитку дітей. Уже на
першому році життя дитина здатна брати й утримувати предмети, а пізніше
робити ряд різноманітних дій — тримати чашку та пити з неї, їсти
ложечкою, закривати та відкривати коробки, нанизувати на стержень кільця
й багато іншого. До двох, двох з половиною років дитина добре ходить,
бігає, може вибиратися на невелике підвищення й сходити з нього. У
ранньому дитинстві діти набувають уміння розрізняти предмети за їх
зовнішніми ознаками (формою, величиною, кольором тощо).

У ранньому віці дитина оволодіває величезним надбанням людства — мовою.
На другому році вона розуміє звернену до неї мову, сама починає
розмовляти й до трьох років майже вільно розмовляє з людьми, що її
оточують.

Цей бурхливий процес розвитку не відбувається сам по собі, тільки
завдяки природним можливостям організму (спонтанно), як це стверджують
деякі буржуазні вчені. Нормальне визрівання вищої нервової діяльності —
необхідна умова повноцінного розвитку дитини. Але тільки природних
задатків для цього не досить, потрібний додатковий вплив з боку людей,
які виховують дитину.

Тому для сучасного етапу розвитку дошкільної освіти в Україні характерна
широка наявність у ньому інноваційних технологій та процесів.

Американський дитячий лікар і психолог Глен Доман досліджує психологію
розумового розвитку дітей. У 1940 р. він здобув науковий ступінь із
фізіотерапії в Пенсільванському університеті. У 1955 р. заснував
Інститут розвитку людського потенціалу (Філадельфія), який нині очолює
його донька і послідовниця Джанет Доман. Він є автором всесвітньо
відомої серії «М’яка революція», що охоплює книги «Як дати дитині
енциклопедичні знання», «Як навчити дитину математики», «Як навчити
дитину читати», «Як розвинути розумові та фізичні здібності дитини» та
ін.

Г. Доманом створена сучасна теорія і широк,а практична програма раннього
навчання дітей, зручна для застосування не лише в навчально-виховних
закладах, а й у домашніх умовах.

Ще в галузі інноваційних технологій дошкільного виховання, зокрема
раннього навчання, працює російський педагог-філолог М. Зайцев. Вони
засновані на принципово нових підходах до навчання грамоти й математики
і забезпечують високу його результативність.

Особливості, які зумовили популярність та широке застосування цих
технологій, є доступність їх у використанні і максимальна наочність
матеріалів.

Крім вище названих учених, що вже прославили себе своїми інноваційними
технологіями раннього навчання, є чимала кількість науковців і практиків
Л. Артемова, Н. Буркуна, А. Бурова, Н. Дернович та ряд інших.

М е т а даної курсової роботи розкрити особливості технологій раннього
навчання.

Отож для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати ряд
поставлених з а в д а н ь:

1) ознайомитись з технологіями раннього навчання М. Зайцева;

2) вказати на особливості змісту педагогічних технологій М. Зайцева
для навчання читання і математики;

3) з’ясувати концептуальні засади технологій Г. Домана;

4) проаналізувати особливості змісту технологій навчання дітей читання,
математики та енциклопедичних знань за технологією Г. Догмана;

5) охарактеризувати роль і значення дидактичної гри в технологіях
раннього навчання.

О б’ є к т о м дослідження даної курсової роботи є інноваційні
технології раннього навчання дітей.

П р е д м е т о м дослідження – методика дошкільного виховання.

Дана курсова робота складається з:

вступу;

трьох розділи;

висновків;

списку використаної літератури.

Перші два розділи розкривають особливості технологій раннього навчання
дітей.

Третій – про роль дидактичної гри в технологіях раннього навчання.

РОЗДІЛ.1. Технології раннього навчання М. Зайцева.

1.1. Концептуальні засади технологій раннього навчання М. Зайцева

Комплекс оригінальних методичних прийомів технологій М. Зайцева
базується на відкриттях і теоретичних узагальненнях про психічні
особливості розвитку людини російських учених-фізіологів Івана Сеченова
(1829— 1905), Івана Павлова (1849—1936), Олексія Ухтомського
(1875—1942), невропатолога, психіатра, психолога Володимира Бехтерєва
(1857—1927), психолога Олексія Леонтьєва (1903—1979).

На думку І. Сеченова, психічні явища є обов’язковим компонентом
будь-якого поведінкового акту, своєрідними складними рефлексами (лат.
reflexus— відображення — реакція-відповідь організму на впливи, які
здійснюються через нервову систему). Тимчасовість психічних актів у
свідомості він пояснював розчленуванням моментів сприймання на окремі
ланцюги через рухові реакції. Вивчаючи зародження та формування психіки
дитини, Сеченов обґрунтував важливу роль членування сенсорного ( лат.
sensus — відчуття) потоку і вирішальне значення рухових реакцій.

Спостереження, відкриття й узагальнення І. Сеченова знайшли своє
практичне втілення у педагогічних технологіях М. Зайцева. У них
сенсорний потік подрібнений на своєрідні „кванти інформації”, операції з
якими супроводжують ритмічні рухи з періодичними моторно-емоційними
акцентами. З орієнтацією на цей принцип М. Зайцев створив навчальні
посібники, під час роботи з якими діти цілком звільнені від
регламентованої поведінки. Навпаки, їхня навчальна діяльнії насичена
цікавими ігровими ситуаціями з елементам змагання. У процесі таких
занять вони відчувають неабияку радість від досягнутих результатів
навчання. Стійкі позитивні емоції сприяють нормалізації та активації
всіх функціональних систем організму дитини отже її здоров’ю.

До оздоровчих факторів належить і ритмізація діяльності, що виявляється
під час навчання грамоти, у ритмічних звукових подразненнях, ритмічних
рухових в повідях дітей, у дозованих за певним правилом
моторно-емоційних акцентах, у ритмічних рухах кисті дитини.

Важливим у системі оздоровчих ефектів дидактичних прийомів
М. Зайцева є „формування правильної постави, висока загальна рухова
активність, робота над фіксацією погляду тощо” [;192]. Все це
здійснюється на засадах індивідуального підходу до дитини. Педагогічні
М. Зайцева дистанційовані від вербально-логічного спрямування, яке
за традиційних форм і методів навчання часто породжує ефект
беззмістовної багатомовності.

Сучасні психофізіологи застерігають від надмірної орієнтації на
формування функцій, властивих лівій півкулі головного мозку, яка
відповідає за мову, логічну пам’ять, словесно-логічне (абстрактне)
мислення, й ігнорування правої півкулі, що відповідає за образність,
цілісність, яскравість сприйняття подій та явищ, аналіз тонких емоційних
компонентів, зокрема й мовних.

Розроблена Зайцевим технологія навчання читання використовує типово
дитячий засіб пізнання світу — кубики, яким великого значення надавали
Я.-А. Коменський, Ф. Фребель. Не менш важливі вони і в наш час, коли
віртуальні образи комп’ютерного навчання відривають дитину від реалій
навколишнього світу, породжують ілюзорне відчуття вседозволеності,
формують жорстокість, байдужість до явищ природи і соціального буття,
дегуманізують її свідомість. Не випадково технологію М. Зайцева високо
оцінив автор оригінальної системи розвивальних ігор Б. Нікітін.

Принциповим положенням технології є одночасний розвиток мовлення дітей з
навчанням їх читання. За такого підходу читання

розглядається не як передумова «прискореного розвитку», а як процес
оволодіння новою мовною реальністю — письмовим мовленням. Опоненти М.
Зайцева критикують його за намагання навчити читати дітей у надто
ранньому віці, не аргументуючи своїх міркувань. Певною мірою можна було
б з ними погодитися, якби ця технологія передбачала обов’язкове сидіння
за столами, регламентувала поведінку дітей, потребувала складних
дидактичних посібників. Навпаки, реалізація цієї технології не вириває
дитину з контексту її природного буття, не створює для неї нездоланних
бар’єрів. Навчання читання поєднується із грою, співом. Наприклад,
запам’ятовування складів відбувається у формі коротких складових
пісеньок (використовуються як фонетична розминка і супроводжуються
рухами).

„Психологічні особливості віку враховуються у використанні всіх видів
памяті: звукової, моторної, просторово – рухової, зорової, що робить
процес навчання нескладним, захопливим” [;9]. За твердження
дефектологів, які працюють із малюками, що мають вади психічного
розвитку, занняття за системою М. Зайцева забезпечують неабиякі
результати в опануванні читання, письма, мови. Тому окремі з цих дітей
випереджають своїх здорових однолітків.

Психофізіологічні засади технологій М. Зайцева засновані на визнанні
неабияких можливостей дітей дошкільного віку в сприйманні та засвоєнні
на чуттєвій основі знань про навколишній світ. Їх автор виходив із того,
що для повноцінного формування особистості потрібно задіяти всі органи
чуття, забезпечити належний розвиток відчуттів і сприймань як головних
способів пізнання дитиноюпредметів та явищ. Наприклад, безмежні
можливості зору, слуху, нюху, тактильного сприймання (на дотик) слід
використовувати в навчанні саме тоді, коли вони формуються і
розвиваються як головні чинники пізнання дитиною світу. Адже навіть у
дитини, котра народилася здоровою, неуважність батьків і педагогів до
розвитку чуттєвих способів пізнання може спричинити серйозні проблеми
розумового та морального розвитку. Людина зі сформованими відчуттями та
вміннями сприймати вільно орієнтується в навколишньому світі,
самостійна, впевнена у своїй діяльності, у стосунках з іншими людьми.

1.2. Особливості змісту педагогічних технологій
М. Зайцева для навчання читання

Технології раннього навчання спрямовані на опанування грамоти та
математичний розвиток дітей. Технологія навчання грамоти пропонує
оригінальний шлях до читання через письмо. Свого часу цей метод
розробила М. Монтессорі.

Гра – посібник „Кубики Зайцева” містить 52 картонки, які можна легко
скласти в кубики, три таблиці, а також методичні коментарі. Кубики
поділяються за різними критеріями:

за об’ємом кубики поділяються на великі і маленькі, великі подвійні,
(склеєні один з одним);

за кольровими ознаками. За кольром ккубики розпізнають, послуговуючись
такою схемою: „золотий” – жовтий, „залізний”- сірий, „дерев’яно –
золотий”, „залізо – дерев’яний”;

за звучанням наповнювача (кубики Зайцева, що звучать), відсутність
звуку;

за вібрацією наповнювача, яка спиймається пальцями руки, що тримає
кубик;

за вагою;

за поєднаннями ознак.

М. Зайцев розглядає склад як „мускульне зусилля мовного апарату, що
усвдомлюється” [; ], кожну букву саму по собі, кожну букву на позначення
приголосного звука з наступною, яка позначає голосний, або кожну, що
передає приголосний із м’яким знаком.

Склади розташовуються у таблиці, зіставляючи і співвідносячи їх за
дзвінкістю, глухістю, твердістю, м’якістю.

Навчання читання за кубиками М. Зайцева відбувається у три етапи:

1. Ознайомлення з кубиками і таблицями, вивченя складів.
Його метою є ознайомлення дітей з кубиками і таблицями, навчання
розрізняти їх за кольорами і звучанням, називати склади на кубиках,
знаходити і називати склади в таблицях. Після роботи з кубикамидіти за
допомогою указки відшукують у таблицях потрібні словосполучення.

На цьому етапі діти виконують такі ігрові вправи: «Вгадай, який кубик
звучить», «Підбери до маленького великий кубик», «Побудуй башточку чи
паровоз», «Знайди на своєму кубику букву золотого кубика і назви склад»,
«Знайди кубик, який я назвала», «Якого кубика не стало?», «Що
змінилось?». Коли називають «ім’я» та «прізвище» кубика, склади
промовляють: хором; дитина, до якої апелює педагог; по черзі (наприклад,
Л — ЛА — ЛО — ЛУ — ЛИ — ЛЕ). Далі настає черга для ігор

«Знайди на картках слово, складене з кубиків»,

«Склади з кубиків слово, написане на картці»,

«Знайди своє ім’я на картці серед інших»,

«Склади з кубиків назву до картинки»,

«Складове лото» (з використанням картинок із зображенням тварин і
неповним підписом на картинці та картинок із складом, якого не
вистачає).

На таблицях зображені ті самі кубики, але в розгорнутому вигляді.
Вихователь указкою показує слова, а діти порівнюють їх із тим словом, що
вже викладене кубиками. З опорою на такі таблиці трирічний малюк легко
вивчає до сотні складів та складових пісеньок. Таке проспівування є
чудовою „гімнастикою для розуму” і сприяє коригуванню звуковимови. Дітям
подобається супроводжувати пісеньки грайливими рухами рук, плесканням у
долоні, притупуваннями, за сигналом вихователя робити паузи, співати
тихіше чи голосніше, швидше чи повільніше. Дуже важливо, щоб діти
проспівували всі склади, які є в українській мові. Це допомагає зробити
для них читання легким і зрозумілим.

2. Читання одного слова. Дітям, які вже вміють викладати з кубиків
різні слова, пропонують так звані складові картки (написані яскравим
великим шрифтом). На цьому етапі ускладнюються й ігри. Вони вже
потребують не тільки зацікавленості дітей, а й їх самоорганізації.
Граючи в ігри «Здогадайся, де твоє ім’я», «Назви іграшку по-іншому»,
«Знайди слово навпаки» тощо, діти самостійно викладають прості речення,
визначають та ставлять наголос у словах, розділові знаки. Читання слів з
карток супроводжується спеціальними завданнями, спрямованими на
розвиток мовлення, пам’яті та кмітливості. Причому діти швидко
навчаються читати цілими словами.

3. Читання тексту, ігри-тексти з кубиками. Цей етап передбачає
закріплення вміння дітей впевнено читати окремі слова, читати слова у
реченнях і відтворювати суть прочитаного. Дітям пропонують ігри з
картками, ігри-головоломки з кубиками і роботу з текстом:

«Підбери потрібний колір»,

«Підбери потрібне слово»,

«Який предмет я загадала?»,

«Знайди продовження слова» та ін.

Так, у грі «Схожий — несхожий» використовують картки зі словами: м’яч,
куля, троянда, ромашка, сонечко, хрущ, лисиця, вовк, трактор,
вантажівка. Вихователь описує предмети, наприклад: „Дві квітки. Одна з
білими пелюстками і жовтою серединою. Друга з рожевими пелюстками і
колючками. Одна квітка садова, друга — польова”.

Діти мають порівнювати їх, знаходячи спільні й відмінні ознаки,
впізнавати за описом, знаходити відповідь серед карток.

Після того як діти навчаться читати невеликі тексти (прислів’я,
приказки, скоромовки, лічилки тощо), вони опановують читання текстів із
книжок з великим шрифтом і яскравими, виразними ілюстраціями. Вихователь
читає вголос, а діти стежать за текстом очима і читають внутрішнім
голосом. На цьому етапі вихователю важливо дбати про освітлення кімнати,
навчити дітей правильно сидіти під час читання тощо.

Отже, розвивальний ефект технології навчання читання досягається завдяки
складовому, а не фонемному принципу навчання; поєднанню навчання зі
співами; використанню всіх видів пам’яті; максимальній наочності.

1.3. Особливості змісту педагогічних технологій
М. Зайцева для навчання математики

Такий самий підхід, як для навчання читання, реалізується і у
формуванні в дітей елементарних математичних уявлень.

Гра-посібник «Столік» («Мільярдер») зорієнтована на математичний
розвиток дітей. Базується вона на використанні двох наборів картонних
смуг (числових стрічок) завдовжки 65 см по 10 шт. у кожному, з рядами
чисел: від 0 до 9, від 10 до 19… від 90 до 99, завширшки від 6 до 23см
(ширина смуги зростає із збільпіенням значення числового ряду).
Відмінність наборів полягає в тому, Що в одному десяток представлений
пірамідкою з кружечків, набраних як 4 + 3 + 2 + 1, у другому — двома
рядами квадратиків 5 + 5. Застосовують і дві таблиці — зелену, що
знайомить з використанням знаків « + », «-», « = » на елементарних
арифметичних прикладах; і червону, яка допомагає дитині зрозуміти
математичні дії множення і ділення.

Крім ознайомлення з цифрами, числами і математичними діями, посібник
представляє будь-яке число в в межах сотні у чотирьох образах:
звуковому, графічному (цифровому), кількісному та компонувальному
(можливості поділу одного числа на інші або його складання.

Наприклад, число 47:

Дитина сприймає його (як і будь-які інші числа) у сукупності ознак:
сорок сім — чує звуки; бачить, скільки предметів представлено
(кружалець, квадратиків); як вони скомпоновані: чотири десятки, сім
одиниць (сім складається з чотирьох і трьох у
кружальцях або з п’яти і двох у квадратиках), до десяти не вистачає
трьох; бачить, як це число виражається цифрами.

Для ознайомлення дітей з числовою стрічкою М. Зайцев пропонує низку
вправ:

1. Порахуй, переводячи указку з клітинки в клітинку і голосно називаючи
числа, від початку до кінця стрічки.

2. Порахуй по порядку: 0, 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90 і 100,
якщо розташувати картку з написаними на ній цифрами під зображенням
нуля. Через деякий час діти можуть рахувати і в зворотному порядку: 100,
90, 80, 70 … 10, 0, а пізніше — від ста до нуля: 100, 99, 98, 97, …
З, 2, 1, 0. Дітям подобається здійснювати «запуск ракети» із зворотним
відліком, щоб, замість «нуль», вигукнути: «Пуск!»

3. Покажи, скільки тобі років. Дитина на числовій стрічці показує (як
правило, з ентузіазмом), скільки їй років. Аналогічні дії діти
виконують, відповідаючи на питання про вік братика, сестрички, тата,
мами, родичів, номер свого будинку, квартири, телефону тощо. Назву
вулиці вони показують по складовій таблиці (посібник «Кубики Зайцева»).

За допомогою карток і числових стрічок діти вчаться рахувати двійками,
трійками, четвірками і т. д. (17, 34, 51, 68, 85), додавати, віднімати,
розв’язувати задачі, освоювати десяткові дроби тощо.

До методичних переваг «Століку» належать логічність побудови, що дає
змогу навіть найменшим дітям оволодіти алгоритмами і здійснювати
математичні дії з одно- і двозначними числами, та наочність.
Гра-посібник допомагає дитині розвивати творчість, рухатися, взаємодіяти
з однолітками.

Однією із складових успіху технологій Зайцева є неухильне дотримання
принципу «від конкретного до абстрактного, від конкретно-образного до
словесно-логічного».

Технології М. Зайцева кардинально відрізняються від традиційних методик
розвитку мовлення дітей і формування в них елементарних математичних
уявлень. Однак вони засвідчили свою високу результативність, а також
можливість застосування не лише в освітніх закладах, а й у домашніх
умовах.

РОЗДІЛ.2. Технології раннього навчання Г. Домана

2.1. Концептуальні засади технологій Г. Домана

За переконанням Г. Домана, „основи інтелекту, освіченості людини,
життєві перспективи загалом закладаються у перші дитячі роки. Цей період
є вирішальним для подальшого життя дитини, і вона вже ніколи не зможе
перевершити потенціал, закладений до 5 років” [;200].

Тварини й люди в утробі матері перебувають у такому положенні, від якого
відносно легко перейти до стояння і ходіння на чотирьох кінцівках. Тому
дитинчата багатьох тварин, наприклад собаки, мавпи, корови, коня,
відразу після народження можуть повзати, навіть вставати на ноги й
ходити. їхній мозок теж сформовується до моменту народження.

Людська дитина долає у своєму розвитку після народження складний і
тривалий шлях. Народжується вона безпорадною і вчиться користуватися
своїм тілом і мозком після народження. її мозок на момент народження
подібний на чистий аркуш паперу. Від того, що буде зафіксовано на ньому
на ранній стадії розвитку, залежатиме обдарованість дитини.

На думку Г. Домана, „ранній розвиток дитини охоплює два аспекти:

1) загальний розвиток;

2) навчання читання, математики, основ природничих наук, літератури,
мистецтва” [; 25].

Людський мозок містить приблизно 1,4 млрд. клітин. У новонародженої
дитини більшість із них ще не задіяна. У процесі розвитку мозку між його
клітинами формуються особливі містки-відростки, які можуть ефективно
працювати, лише будучи об’єднаними в систему.

Найактивніше утворюються ці зв’язки в період від народження дитини до
трьох років. Тоді з’являється приблизно 70—80 % таких утворень. З їх
розвитком розширюються можливості мозку. За перші шість місяців після
народження мозок досягає 50 % свого дорослого потенціалу, а до трьох
років — 80 %. До цього віку розвивається фундаментальна здатність мозку
приймати сигнали ззовні, створювати образи зовнішніх явищ і предметів і
запам’ятовувати їх, тобто формується основа подальшого інтелектуального
розвитку дитини. Це підтверджують випадки з життя дітей, котрі в перші
роки після народження перебували серед тварин.

Знайдені у печері неподалік від Калькутти (Індія) «виховані» вовками
дівчатка Амала й Камала, а також хлопчик — «дикун з Авейрону» (маленький
Мауглі), який жив у лісах південної Франції, так і не навчилися
поводитись як люди. І ніякі старання спеціалістів їм у цьому не могли
зарадити.

Про благодатну роль раннього навчання дітей свідчить дитинство багатьох
геніальних людей, з якими батьки працювали досить цілеспрямовано. Г.
Доман висловлює припущення, що „видатні люди не були народжені геніями;
їх талант максимально розвинувся завдяки створеним у ранньому дитинстві
сприятливим умовам і чудовій освіті, передусім тому, що вони дуже рано
навчилися читати” [].Чисельні дослідження засвідчують, що більшість
обдарованих людей почали читати набагато раніше, ніж пішли до школи. Це
пояснюють, як правило, тим, що вони були обдарованими від природи. Однак
можна поставити питання й інакше: А чи не тому ці діти виявили видатні
здібності, що почали читати з раннього дитинства? Це припущення не менш
правомірне, ніж перше. На його користь можна навести багато доказів, що
робить його достовірним науковим фактом.

За його переконаннями, у житті дитини найважливішими є два періоди:

1. Від народження до 1 року. У цей період дорослі невиправдано виявляють
щодо дитини надмірну опіку, намагаючись утримувати її в теплі, стежачи,
щоб вона була чистою і нагодованою, обмежуючи при цьому можливості
формування її нервової системи. Натомість дитині необхідно надати майже
необмежені можливості для руху і безпосереднього дослідження об’єктів.

2. Від 1 до 5 років. У цей період формується інтелект людини. Тому
дорослі повинні намагатися якомога повніше задовольняти потребу дитини у
все новому матеріалі для вивчення, „який вона прагне засвоїти у всіх
доступних їй формах і особливо у мовній — усній або письмовій. Якщо в
цей час дитина навчиться читати, то, — на думку Домана, — „перед нею
розкриються двері у скарбницю історії, людської писемності, де
зберігаються накопичені віками знання” [;201].

У структурі інтелекту дослідники виокремлюють такі складові:

— функціональний інтелект (здібності, які дитина залежно від ситуації
використовує або не використовує);

— потенційний інтелект (здібності, які дитина може задіяти, якщо матиме
можливість).

Головними характеристиками, які свідчать про вдосконалення інтелекту, є:

— здатність до пересування на двох ногах;

— здатність користуватися мовами;

— здатність писати за допомогою пальців;

— візуальна здатність (сприймати зором);

— аудіальна здатність (сприймати на слух);

— тактильна здатність (відчувати на дотик).

Від 1 до 5 років дитина повинна навчатися, що зумовлено її унікальною
властивістю вбирати всю інформацію з наколишнього середовища. Цю
здатність дитячого мозку М. Монтессорі назвала „всотуючим розумом”[].
Володіючи такою здатністю, малюк без особливих зусиль може навчитися
читати найлегшим і природним способом, говорити іноземними мовами.
Надалі ця здатність поступово втрачатиметься. Тому саме в ранній період
дитина повинна одержати всю базову інформацію. За твердженням
Г. Домана, особистість, чия пам’ять збагачена знаннями, які вона
вміє використовувати, є всі підстави вважати обдарованою. Однак метою
раннього розвитку і виховання дитини не може бути „вирощування” геніїв:
„Наша мета — аж ніяк не зробити дитину Нобелівським лауреатом, чи;
всесвітньо відомим скрипалем, чи олімпійською «зіркою» ” [;202]. Головне
— допомогти їй визначитися в житті, із різноманітних можливостей
зосередитися на найважливіших для неї.

Отже, ранній розвиток має дати дитині таку освіту, яка забезпечить їй
глибокий розум і здорове тіло, зробить її кмітливою і доброю.

2.2. Особливості змісту технологій навчання дітей читання Г.
Домана

Очолювані Г. Доманом спеціалісти в галузі розвитку раннього навчання
розробили оригінальні технології навчання дітей читання, математики, а
також технологію, завдяки якій дитина може оволодіти енциклопедичними
знаннями.

Технологія навчання дітей читання. Вона принципово відрізняється від
загальноприйнятої. Називаючи дитину «лінгвістичним генієм», Г. Доман
переконаний, що її потрібно вчити читати не за буквами і складами, а
відразу словами, оскільки це значно простіше і доступніше для дітей
будь-якого віку, починаючи з 6— 8 місяців. Це означає, що дитина може
навчитися читати (про себе) раніше, ніж говорити.

Ця технологія придатна і для навчання читання дітей іноземними мовами.

Як свідчать дослідження Г. Домана, дитина запам’ятовує певне слово,
побачивши і почувши його 12—15 разів. Для цього рекомендується писати
слова на смужках щільного паперу розміром 10—15 см червоними прописними
буквами заввишки 7,5 см, оскільки великі букви максимально прості для
зору, а червоний колір здатний привернути увагу дитини. Поступово можна
переходити на чорні букви меншого розміру.

Протягом 5—6 днів дитині показують набори слів (по п’ять у кожному),
починаючи з одного набору і поступово збільшуючи їх кількість до п’яти.
Кожний із них показують дитині тричі на день протягом 5 днів, кожне
слово — до 1 секунди. За день проводять 15 занять тривалістю 5—7 секунд,
з інтервалом не менше півгодини. Далі у кожному наборі щодня замінюють
одне слово на нове.

Дитина будь-якого віку, навчаючись читати, долає 5 етапів, на яких
об’єктами її уваги є:

1) окремі слова;

2) словосполучення;

3) прості речення;

4) поширені речення;

5) книги.

Перші 15 слів, які пропонують дитині для читання, мають бути
найзнайомішими і найприємнішими для неї. Як правило, це її ім’я, імена
родичів, назви улюблених продуктів і видів діяльності, предметів
домашнього побуту та ін. Потім дають слова, які позначають частини тіла,
елементи будинку і домашньої обстановки; предмети, що належать дитині,
продукти харчування тощо. Наступна група слів містить дієслова. Кожне
нове слово супроводжують демонстрацією дії, яку воно позначає. Пізніше
пропонують прикметники.

На кожному новому етапі поступово зменшують висоту букв, дотримуючись
правила, яке забороняє одночасно зменшувати розмір шрифту і збільшувати
кількість слів.

2.3. Технологія навчання дітей математики за Г.
Доманом.

Її застосовують у ранньому віці (2,5—3 років), оскільки вона дає змогу
навчити мозок дитини розрізняти кількість і, як наслідок, усі обчислення
здійснювати як операції з множинами, за рахунок чого і досягається їх
швидкість. Навчання дітей математики згідно з цією технологією
передбачає 5 етапів:

1) упізнавання кількості;

2) упізнавання рівності;

3) розв’язання прикладів;

4) упізнавання цифр;

5) упізнавання рівності з цифрами.

Суть технології Г. Домана найчіткіше окреслює перший етап. Для
впізнавання кількості виготовляють комплект карток з червоними
кружальцями, від 1 до 100. Навчання починають з карток, на яких нанесені
кружальця від 1 до 5. Дитині тричі на день послідовно показують картки з
кількістю кружалець від 1 до 5 і називають відповідне число. Наступного
дня проводять три заняття з першим комплектом, додаючи ще один комплект
— з картками від 6 до 10. Його також показують тричі на день. Перед
кожним наступним показом картки обов’язково перетасовують, щоб їх
послідовність була непередбачуваною.

З першими двома комплектами заняття проводять п’ять днів. З шостого в
кожному комплекті щоденно одну картку змінюють на нову. Приблизно за 50
днів дитина запам’ятовує всі картки і відрізняє одну від одної.

Відтоді вона зможе сприймати те, що дорослий може лише бачити. З першого
погляду вона впізнає 47 кружалець, 47 монеток або 47 мотрійок, виявляючи
феноменальну здатність до розрізнення: вона завжди відрізняє 99
кружалець від 98 і 100.

Після ознайомлення з числами та їх записом у мозку дитини виникає
бачення відповідної кількості кружалець, тобто вона здатна „бачити”
відповідну множину, що дає змогу швидко здійснювати будь-які математичні
обчислення. Ця здатність є основою особливих математичних здібностей.

Після подолання п’яти етапів навчання математики розпочинається глибоке
вивчення математики за підручниками з математики, алгебри, геометрії,
тригонометрії, вищої математики самостійно або з допомогою старших.

2.4. Технологія формування в дітей енциклопедичних знань

Суть її полягає у збагаченні розуму дитини різноманітними фактами, які є
основою знань. За твердженням Г. Домана, існує певна аналогія між
людським мозком і комп’ютером: „Мозок, як і комп’ютер, повністю залежить
від набору фактів, закладених у його пам’ять” [;]. У комп’ютері цей
запас іменується базою даних, а мозок, як висловився Г. Доман,
використовує „базу знань”. Факти, які засвоюють діти, він вважає
своєрідними „бітами знань”. Малюки вивчають і запам’ятовують їх значно
швидше й легше, ніж дорослі. Чим менша дитина, тим легше й успішніше це
їй дається. Але факти становлять лише основу знань, а не самі знання.
Середній набір фактів свідчить про середнє за рівнем знання; великий
набір фактів означає, що база для знань перевищує середню.

Технологія Домана сприяє засвоєнню дитиною десятків тисяч точних,
надзвичайно цікавих фактів («бітів знань»). їх подають на картках
розміром 30 х 30 см чітким малюнком, схемою, якісною ілюстрацією,
фотографією. На зворотному боці кожної картки розміщують пояснювальний
текст, який зачитує дорослий.

Щоб зробити інформацію доступнішою для вивчення дитиною, всі галузі
знань Г. Доман поділив на 10 розділів:

1. Біологія.

2. Історія.

3. Географія.

4. Математика.

5. Фізіологія людини.

6. Загальні закони природознавства.

7. Музика.

8. Мистецтво.

9. Мови.

10. Література.

Кожний розділ знання поділено на підрозділи і горії).

Наприклад, розділ — Біологія розділ – Географія

Категорія:
Категорія:

1. Ссавці. 1. Материки
та океани.

2. Птахи. 2. Країни
Європи.

3. Рептилії. 3. Країни
Америки.

4. Амфібії. 4. Країни
Азії.

5. Риби. 5.
Антарктида – міжнародний

6. Молюски.
континент.

7. Комахи. 6. Прапори
державсвіту.

8. Квіти. 7.
Представники корінного

9. Дерева. населення
країни.

10. Кущі.. 8. Високі
гори.

9. Великі
ріки світу

розділ — Математика

Категорія:

1. Геометричні форми у планіметрії.

2. Кути.

3. Геометричні об’ємні форми.

4. Математичні символи.

5. Аксіоми в геометрії.

6. Римські цифри.

7. Метрична система мір довжини.

8. Метрична система мір ваги.

9. Вимір часу.

10. Система дробів.

Розділ — Музика Розділ —
Мистецтво
Категорія:
Категорія:

1. Музичні інструменти. 1. Видатні
художники.

2. Ноти.
2. Шедеври Ван-Гога.

3. Символи. 3.
Шедеври Пабло Пікассо.

4. Видатні композитори. 4. Шедеври
Леонардо да Вінчі.

5. Тривалість музичних інтервалів. 5. Шедеври
Мікеланджело.

6. Видатні співаки. 6.
Шедеври Сезанна.

7. Відомі артисти балету.

8. Давні музичні інструменти різних народів світу.

9. Уривки з відомих музичних творів.

За відповідною логікою формуються „біти знань”, наприклад:

Розділ — Географія

Категорія — Материки й океани.

Біти знань (контури кордонів):

1. Азія.

2. Америка.

3. Африка.

4. Антарктида.

5. Європа.

6. Австралія і Океанія.

7. Атлантичний океан.

8. Індійський океан.

9. Тихий океан.

10. Північний Льодовитий океан.

Розділ — Математика

Категорія — Геометричні форми.

Біти знань (рисунки):

1. Куб.

2. Сфера.

3. Призма.

4. Циліндр.

5. Конус.

6. Піраміда.

7. Еліпсоїд.

8. Октаедр.

9. Додекаедр і т. д.

Розділ — Музика

Категорія — Музичні інструменти.

Біти знань (зображення):

1. Піаніно.

2. Скрипка.

3. Гітара.

4. Флейта.

5. Гобой.

6. Валторна.

7. Тромбон.

8. Кларнет.

9. Барабан.

10. Віолончель і т. д.

Розділ — Мистецтво

Категорія — Шедеври живопису.

Біти знань (репродукції):

1. «Джоконда».

2. «Мадонназ немовлям».

3. «Соняшники».

4. «Святе сімейство».

5. «Три музиканти».

6. «Весна».

7. «Марія Медичі».

8. «Меланхолія».

9. «Явління Христанароду».

10. «Весілля» і т. д.

Для зручності розподілу і вивчення матеріалу кожну категорію розбито на
комплекти з 10 карток-бітів із найменуванням кожного біта на звороті.
„Пояснювальний текст, що характеризує конкретний біт, має відповідати
таким вимогам:

— інформація в ньому повинна бути точною, тобто містити факти, а не
припущення;

— інформація має бути зрозумілою, термінологічно точною, без
двозначності;

— текст повинен бути цікавим і, по можливості, з гумором” [; 208].

Наприклад:

Розділ — Музика

Категорія — Музичні інструменти.

Комплект — Струнні інструменти.

Біт — Скрипка.

Пояснювальний текст:

1. Скрипка — струнний інструмент.

2. Скрипка має чотири струни.

3. На скрипці грають за допомогою смичка.

4. Смичок виготовляють з кінського волосся, і коли ним водять по
струнах, утворюються звуки.

5. Скрипка має різні функціональні частини (перелік).

6. Струни скрипки кріплять до колок.

7. Скрипка була вперше виготовлена в Італії у XVI ст.

8. Перші скрипки використовували як народний інструмент для
танцювальної музики.

9. Вперше скрипку було запроваджено в оперний оркестр Клаудіо
Монтеверді.

10. Нині скрипка — важливий інструмент симфонічного оркестру: у повному
оркестрі 35 скрипок.

Г. Доман рекомендує розпочинати ознайомлення з бітами знань
представленням 5 різних категорій, кожна з яких містить 5 бітів знань. У
перші дні слід повторювати: «Це комаха (назва)». Згодом можна вимовляти
лише найменування бітів, оскільки діти дуже швидко засвоюють правила.
Кожну категорію потрібно повторювати не менше 3 разів на день. Поступово
їх кількість збільшують до 10 на день, прискорюють темп їх показу (на
кожну категорію — не більше 10 секунд). Після цього в кожній категорії
один біт замінюють на новий. Видалені картки кладуть у картотеку.
«Життєвий цикл» одного біта — 30 демонстрацій, тобто його показують
тричі на день протягом 10 днів.

Відстоюючи право дитини на освіту, яке, за словами Г. Домана, закладено
в генах, він стверджує: „Кожна дитина після народження володіє більшим
потенційним інтелектом, ніж той, який використовував при житті Леонардо
да Вінчі”[;209].

РОЗДІЛ.3. Раннє навчання за допомогою дидактичної гри

3.1. Значення гри на ранньому етапі розитку дитини

В історії розвитку ясел у нашій країні був період так званого
госпіталізму. У той період діти в яслах мали прекрасні гігієнічні умови,
але їх психічному розвиткові та вихованню не приділялася належна увага.
В результаті цього здорові, добре доглянуті діти пізно починали ходити,
розмовляти, гратися. Отже, для правильного розвитку дитини не досить,
щоб вона мала лише нормальну будову організму й властиві йому біологічні
задатки, потрібний ще активний вплив на дитину дорослих, які її
оточують. У деяких закордонних теоріях обстоюється думка про те, що
маленька дитина вчиться на власному досвіді й сама „відкриває світ”.
Немає сумніву в тому, що дитина багато що засвоює безпосереднім
наслідуванням людей, які її оточують. Таким чином вона в основному
опановує мову, набуває побутових навичок тощо. Вона багато чого засвоює
від безпосереднього зіткнення з різними предметами. Цей самостійно
набутий досвід має велике виховне значення: пробуджує інтерес, розумову
активність, дає багато конкретних вражень. Але переоцінювати значення
цих самостійних спроб і пошуків недоцільно, вони не завжди продуктивні і
часто призводять до формування викривлених, перекручених уявлень, що
можуть порушити правильну орієнтацію дитини в навколишньому середовищі,
а деякі з них взагалі можуть бути небезпечними для життя й здоров’я
дитини. Радянська педагогіка і психологія висунули дуже важливе
теоретичне положення, яке стверджує, що найсприятливіший вплив на
розвиток дитини має продумане виховання й навчання, яке здійснюється з
урахуванням вікових особливостей. Щоб маленькі діти оволоділи
необхідними рухами, мовою, різними життєво необхідними вміннями, їх
цього потрібно вчити.

Цінність раннього навчального впливу давно підмітив народ: ним створені
дитячі пісеньки, потішки, іграшки і ігри, які водночас і розважають, і
навчають маленьку дитину. Наприклад, така випробувана віками потішка, як
«Ладі-ладусі», примушує дитину прислухатися до того, що говорить
дорослий, стежити за його діями, наслідувати їх (плескати в долоні,
піднімати руки, опускати їх на голову). Народ створив чудові твори —
потішки, примовки, які вчать дітей тонкощів рідної мови. Деякі примовки
спонукають наслідувати нескладні звукосполучення, оволодівати різними
мовними інтонаціями. Інші містять у собі незамінний матеріал для
вправляння дітей у вимовлянні звуків.

Продуманої конструкції рухові посібники та іграшки — стіл-бар’єр, візок
— допомагають дитині міцно стояти на ногах, упевнено робити перші кроки.
(Великі можливості для сенсорного розвитку й удосконалення спритності
рук дають такі народні іграшки, як пірамідки, матрьошки, неваляшки,
розбірні кулі, яйця тощо. Дітей приваблює барвистість цих іграшок,
забавність дій з ними. Граючись, дитина навчається розрізняти форму,
величину, колір предметів, оволодіває різноманітними діями, рухами. І
все це своєрідне засвоєння елементарних знань і вмінь здійснюється у
захоплюючих, доступних дитині формах.

Народна мудрість створила дидактичну гру, яка є для маленької дитини
найпридатнішою формою навчання.

Навчальний вплив необхідний як у сім’ї, так і в дитячих закладах, тут
він набуває особливо важливого значення. В умовах суспільного виховання
найдоцільніше комплектувати групи дітьми одного віку. Це дає змогу
розумно здійснювати гігієнічний режим і догляд за дітьми відповідно до
особливостей кожного віку, розв’язувати завдання фізичного виховання.
Але в цих умовах дитина більшу частину часу проводить у колі ровесників,
і в неї мало можливостей наслідувати досконаліші зразки мови, гри,
навичок старших дітей.

Отже, щоб діти розвивалися нормально, педагоги дошкільних закладів
повинні користуватись найбільш дійовими, активними засобами виховання.
Навчальний вплив, який у сім’ї здійснюється стихійно, від випадку до
випадку, повинен стати провідною формою виховання й застосовуватися
навмисно й планомірно, охоплюючи всіх дітей групи. Багато чого дитину
можна навчити в процесі повсякденного спілкування з нею в побуті, під
час режимних процесів (умивання, вдягання тощо), а також під час
прогулянок, ігор.

3.2. Значення дидактичних ігор і занять для виховання дітей раннього
віку

Найдійовішою формою навчального впливу є дидактично спрямовані заняття,
спеціально організовані вихователем. Вони дають педагогові можливість
систематично, поступово ускладнюючи матеріал, розвивати сприймання
дітей, повідомляти їм доступні відомості, формувати вміння й деякі інші
важливі якості. Завдяки організованому характеру занять, відведенню для
них спеціального часу в режимі дня вихователь може заздалегідь продумати
їх зміст, подбати про добір дитячих ігор’»’Як зазначалося раніше,
найефективнішою формою навчання дітей раннього віку є дидактичні ігри,
коли дитина, граючись, непомітно для себе засвоює ті відомості й уміння,
які дорослий вважає за необхідне їй дати. Ігрова форма навчання –
провідна в ранньому дитинстві, але вже в цьому віці вона не єдина. На
другому, а тим більше на третьому році життя, увага малюка затримується
багато на чому з того, хто її оточує: дитина може довго розглядати
малюнки, свійських тварин, транспорт, що рухається по вулиці. Вона з
цікавістю стежить за діями дорослих. Щоб задовольнити зростаючий інтерес
дитини до навколишнього, спрямувати увагу на певні явища, дати дітям
потрібні відомості, пояснення, вихователеві необхідно деякі речі
показувати дітям організовано, розповідати, розмовляти з ними. Такі
заняття не можуть уже вкладатися в рамки дидактичної гри, хоча в них і
можна використати окремі ігрові прийоми. Ось чому в цьому посібнику ми
користуємося двома термінами — «дидактичні ігри» і «заняття». І те й
друге проводиться організовано в спеціально відведений час. Обмежитися
просто назвою «заняття» недоцільно, оскільки дидактичній грі, без
сумніву, належить дуже важливе, провідне місце в навчанні маленьких
дітей.

Серед розмаїття ігор, які проводяться в дошкільному закладі, значне
місце посідають дидактичні ігри. Вони особливі тим, що створюються
дорослими й пропонуються дітям, наповнені конкретним змістом і
супроводжуються певними правилами. Це — навчальні ігри, й педагоги
широко послуговуються ними як засобом виховання та навчання для
розширення уявлень дошкільнят, закріплення набутих знань і формування
вміння використовувати їх на практиці, для полегшення та пожвавлення
процесу навчання. Адже, коли розумове завдання розв’язується в ході
доступної для дітей діяльності, яка зберігає ознаки гри, це дарує малим
велику радість.

Тож дидактична гра — „одна з форм навчального впливу педагога на дитину”
[;]. Вона стане йому в добрій нагоді під час засвоєння дітьми будь-якого
матеріалу, передбаченого програмою, й має проводитися на заняттях; може
входити до музичного заняття, бути одним із елементів прогулянки, а
також особливим видом діяльності. Друга мета дидактичної гри — суто
ігрова, задля якої діє дитина. Це, зокрема, ігри, в які діти грають
самостійно, поза заняттями, коли можуть обирати їх за власним бажанням.

Важливо, щоб обидві мети доповнювали одна одну й забезпечували засвоєння
дошкільнятами певних знань.

Наприклад, навчальна мета гри «Що котиться, що не котиться?» — навчити
дітей розпізнавати предмети за формою (куб, куля), звернути їхню увагу
на властивості предметів. Ставиться нібито лише ігрове завдання —
спритно докотити предмет до риски, але зробити це зможе лише та дитина,
яка вміє розпізнавати куб і кулю й розуміє, що до риски докотиться лише
куля. Отже, засвоєння програмного змісту стає умовою досягнення ігрової
мети.

Кожна дидактична гра містить конкретне завдання і, щоб виконати його,
необхідно долати труднощі, самостійно діяти в певній ситуації або з
певними предметами, набуваючи власного діяльнісного та чуттєвого
досвіду.

Зміст дидактичних ігор визначено в чинних програмах. Істотною ознакою
дидактичної гри є ігровий задум. Він зацікавлює дітей, збуджує їхню
активність, викликає бажання грати. Ігровий задум часто закладений у
самій назві гри і є її початком. Так, у грі «Впізнай, що в торбинці» цей
задум полягає в тому, щоб намацати рукою якусь іграшку в торбинці й
назвати її.

Дидактична гра має певні правила, які водночас виконують важливу роль —
визначають характер та спосіб ігрових дій, організують і визначають
поведінку та взаємини дітей у грі. Використовувані правила є критерієм
правильності ігрових дій, їхньої оцінки.

Специфічний характер дидактичних ігор і занять висуває необхідність у
певній регламентації відомостей, потрібних дітям, а також умінь і
якостей, які в них слід формувати. Такий матеріал для груп раннього
дитинства дає програма виховання в дитячому садку. Програма організовує
виховний процес у дошкільному закладі, робить його чітким і
результативним. В цьому його перевага перед сімейним вихованням, де не
завжди проводиться продумана система впливу на дитину. Дидактичні ігри й
заняття дадуть добрий результат лише тоді, коли вихователі ясно
усвідомлюють, які завдання можуть бути розв’язані в процесі їх
проведення і в чому особливості організації цих занять у ранньому
дитинстві.

Дидактичні ігри й заняття дуже важливі для розумового виховання
маленьких дітей. Під час занять у дитини виробляються важливі якості,
необхідні для успішного розумового розвитку. У малюків поступово
формується здатність зосереджуватися на тому, що їм показує і говорить
дорослий. Використовуючи схильність маленьких дітей до наслідування,
вихователь спонукає їх відтворювати побачені дії, почуті слова.
„Розвиток зосередженості і здатності до наслідування — необхідні умови
засвоєння дітьми відомостей і вмінь. Це — одне з важливих завдань, яке
має розв’язуватися під час занять, тим більше, що не всі діти однаковою
мірою оволодівають цими якостями” [].

Спонукаючи до наслідування своїх дій і слів, вихователь учить дітей
уважно придивлятися, прислухатися, розуміти й в міру своїх можливостей
робити те, що від них вимагають.

Спрямовуючи увагу дітей, збуджуючи їх інтерес, вихователь закладає
основи розвитку такої важливої якості, як допитливість. Дістаючи поживу
для свого розуму, маленька дитина із задоволенням бере участь у
заняттях, чекає їх, радіє їм. На заняттях дитина багато чого дізнається
про різні предмети: їхнє призначення, зовнішній вигляд, такі
властивості, як форма, колір, величина, вага, якість матеріалу тощо.
Розвивається й удосконалюється сприймання дитини.

Вихователь розкриває перед дітьми світ доступних їх розумінню явищ
природи, розповідає про працю дорослих (побутову працю старших дітей),
ознайомлює з деякими засобами пересування. Зрозуміти всі ці явища дитина
не може без пояснюючого слова дорослого. Тому «а заняттях ставиться
завдання — навчити дітей слухати й розуміти звернену до них мову й самим
користуватися мовою.

Особливо добре діти засвоюють відомості про навколишні предмети і явища,
коли вони мають змогу не тільки спостерігати, а й активно діяти. Тому
навчання різноманітної діяльності входить у програму занять з дітьми.
Діти поступово навчаються складати й розбирати пірамідки, складні
мисочки тощо, зводити прості споруди з кубиків, користуватися лопаткою,
совочком, дерев’яним молоточком. У процесі цієї діяльності в дітей
виробляються цілеспрямованість, активність і певна планомірність дій.

Отже, дидактична гра — це практична діяльність, в якій діти
використовують знання, здобуті на заняттях. Вона створює життєві умови
для різноманітного застосування цих знань, активізації розумової
діяльності. Тут також виявляються помилки, яких припустилися діти, й
труднощі, з якими вони стикаються. Вихователь допомагає виправити і
подолати їх.

Хоча багато дидактичних ігор не вносять нічого нового у знання
дошкільнят, проте вони навчають застосовувати їх в інших умовах або
містять розумове завдання, розв’язання якого потребує різноманітних форм
розумової діяльності. Скажімо, дітям уже відомі ознаки різних пір року,
але в дидактичній грі «Пори року» від них вимагається вміння
класифікувати сезонні явища, узагальнювати конкретні прояви й визначати
узагальнюючі поняття: весна, літо, осінь, зима.

Дидактична гра ефективно допомагає долати відставання у розумовій
діяльності в деяких дітей. Організовуючи індивідуальну гру з дитиною,
педагог створює сприятливі умови для спілкування з нею, з’ясовує причини
недостатньої сформованості певних розумових дій і за допомогою
багаторазового вправляння піднімає рівень її розвитку; сприяє формуванню
правильних взаємин між дітьми, вмінню разом грати, підпорядковувати свої
інтереси інтересам колективу, допомагати одне одному, радіти з успіхів
інших.

Окрім того, дидактична гра сприяє розвиткові ініціативи. Ігри типу лото,
доміно тощо використовуються самостійно й позитивно впливають на
розвиток організаторських здібностей.

Керівництво дидактичними іграми потребує великої педагогічної
майстерності й такту, позаяк, розв’язуючи у грі і через гру ряд завдань,
вихователь має зберегти її як діяльність цікаву, близьку дітям. Для
цього він має насамперед дібрати відповідний дидактичний матеріал:
іграшки, картинки, різні предмети. Нагадуємо: в кожному дитячому садку і
в групі необхідно мати дидактично обладнану ляльку — з усіма речами
вжитку: з білизною, з верхнім та нижнім одягом, головними уборами,
взуттям, постільною та столовою білизною тощо. Усі ці речі мають бути
певних кольорів, виготовлені з різного матеріалу, відповідати своєму
призначенню й піддаватися зусиллям дитячих рук.

Завдяки розмаїттю кольорів та матеріалів створюються значні можливості
для гри з лялькою, розвитку дитячого мовлення; простота й доцільність
прикрас формує естетичний смак, зручність пристосувань сприяє
урізноманітненню дій з предметами, розвиткові самостійності.

Крім ляльок, використовуються іграшки: транспорт, тварини, птахи, посуд
тощо. Вони є обов’язковими атрибутами ігор з чарівною торбинкою, у
магазин, ігор-загадок, коли за описом треба відгадати іграшку або ж
дібрати іграшки в певному порядку.

Своєю барвистістю, чіткістю розмірів та форм народні дидактичні іграшки
приваблюють малят. До них належать: кольорові кульки, мотрійкі, конуси,
грибки, кільця, коробочки, башточки тощо. Відповідно до програми
виховання і навчання в дитсадку в кожній групі мають бути картинки та
серії картин. Бажано, щоб на них було зображено не лише живу істоту, а й
довкілля, умови життя.

У дидактичній грі можуть широко використовуватися й звичайні предмети
вжитку, а також природний матеріал: листя, квіти, плоди, насіння,
камінці, пісок, вода тощо.

Водночас чимало словесних ігор проводиться без іграшок та матеріалів.
Вони ґрунтуються на використанні лексики та уявлень, наявних у дітей. Це
ігри-загадки, ігри на протиставлення, класифікацію тощо.

Особливе місце серед дидактичних ігор посідають настільно-друковані
ігри. В кожній із них зазначено зміст, правила, ігрові дії, кінцівку;
всі елементи гри взаємозв’язані (розрізні картинки, кубики з картинками,
лото, доміно, шашки, шахи).

Таким чином, роль дидактичних ігор і занять у розумовому вихованні дітей
безсумнівна.

3.3. Методика проведення дидактичеої гри

У керівництві дидактичною грою центральне місце посідає визначення її
змісту й завдань, які ставить вихователь. Плануючи роботу з
дошкільнятами, він передбачає й ті дидактичні ігри, які можна
використати в час творчих ігор. Слід також продумати й визначити місце,
роль та зв’язок ігор зі змістом занять, з іншими прийомами навчання та
виховання дітей. Дібравши ігри, які відповідають програмовому змісту,
слід чітко визначити, які результати бажано одержати за допомогою
дидактичної гри, оскільки від цього часто залежать оформлення задуму,
ігрові дії, зміст і формулювання правил, хід гри. Наприклад, у грі для
молодшої групи «Хто як кричить?» може стояти таке завдання: з’ясувати,
чи знають діти голоси тварин. Ігровий зміст спонукатиме малих більше
дізнатися про тваринний світ, і гра в цьому разі використовується
вихователем для збудження інтересу в дітей. Водночас можна поставити й
інше завдання: вправ-ляти дітей у звуковимові. Отже, одна й та сама за
змістом гра може слугувати для розв’язання різнобічних завдань, причому
нове завдання надає їй нового змісту, робить новою і цікавою для дітей.

Визначивши основні завдання і програмовий зміст, вихователь оформляє
ігровий задум, передбачає ігрові дії, тобто робить гру грою завдяки
задуму, викликає активний інтерес дітей до неї. З виникненням особистого
зацікавлення в дитини з’являються активність і творчі думки, дії і
переживання — всі ті прояви, без яких гра неможлива як специфічна
діяльність.

Малятам у дидактичній грі подобається сама дія, гальмування в них значно
слабкіше, ніж збудження, безпосередня наочність діє сильніше, ніж слово,
а тому доцільніше поєднати пояснення правил з показом дії — так званим
«пробним ходом». Правила гри малим дітям не повідомляють усі одразу —
вони чергуються з ігровими діями, вихователь обмірковує їхню
послідовність.

Щодо дітей старших груп правила мають більш узагальнений характер, але
їх треба чітко сформулювати. Якщо в молодших групах правило дидактичної
гри безпосередньо пов’язується з показом дії, то для старших дітей це не
обов’язково, бо вони здатні запам’ятати правило й уявити його роль у
грі. Старші дошкільнята здатні гальмувати безпосередній інтерес, а тому
можна одночасно повідомляти їм кілька взаємозв’язаних правил. Якщо в
молодших групах одне правило регулює поведінку і спосіб дії всіх дітей,
то в старших групах в одній грі можуть співіснувати різні за змістом
правила для різних учасників гри. Наприклад, в іграх-загадках правила
для дітей, які загадують ці загадки, одні, а для дітей, які їх
відгадують, — інші. Але всі вони організують поведінку всіх дітей у грі.

Найчастіше в дидактичній грі існують правила, які зобов’язують дітей: —
діяти по черзі;

— відповідати, коли запитують;

— слухати товариша;

— не заважати грати іншим;

— виконувати правила;

— визнавати свої помилки тощо.

Проводячи дидактичну гру, педагог має враховувати індивідуальні
особливості вихованців: комусь загадати важчу загадку, а комусь — легшу;
сором’язливу дитину слід підбадьорити, а ту, яка недостатньо володіє
мовою, частіше залучати до розмови, повторення правил тощо й тим самим
розвивати її мовлення. Щоб виконати цю вимогу, слід уже під час
підготовки та продумування гри визначити дітей, на яких треба звернути
особливу увагу: одних залучити до активної ролі, в інших, навпаки, дещо
стримати ініціативу, щоб їх не наслідували, коли гра розгортається в
жвавому темпі. Педагог, особливо не дуже досвідчений, бачить жвавих і
моторних дітей, але ж він має залучити до активної участі й
сором’язливих. Керівництво грою має бути спрямову-вальним (через
взаємини дітей), але ненав’язливим.

Малі діти ще не можуть самі провести дидактичну гру, реалізувати задум в
ігрових діях, дотримуватися змісту, самостійно йти за правилами й
керуватися ними. Вихователь, організатор і учасник гри, лише керує нею
через роль, правила і через «пробний хід». Від нього вимагається вміння
розпочати гру й викликати в дітей інтерес до неї, бажання грати.

Уже від самого початку гри — у повідомленні задуму й змісту —дуже
важливі образна лаконічна мова вихователя, чуйна увага до дітей.
Повідомляючи дошкільнятам правила гри, педагог формулює їх коротко й
виразно; робить «пробний хід». В іграх зі старшими дітьми (якщо тут є
елемент змагання) можна запропонувати комусь повторити правила. Слід
дати малим змогу зрозуміти, що недостатнє засвоєння правил впливає на
хід і результат гри.

У процесі гри велике значення мають темп і ритм. Повільний хід, тривале
очікування черги призводять до втоми, а занадто швидкий темп збуджує
дітей, спричиняє нечіткість ігрових дій або й сварки. Вихователь, беручи
участь у грі, встановлює той жвавий темп, який не викликає поспіху й
водночас неважкий для дітей. Виступаючи в ролі учасника гри, він не
перестає бути педагогом, спрямовує гру репліками, запитаннями, непомітно
підтримує ініціативних дітей і зусилля слабших, створює умови для прояву
самостійності. Своїми діями, виконанням правил подає приклад вихованцям,
оцінює неправильні дії і запобігає їм. Однак не кожна гра потребує
оцінки як такої, бо вона вже є в самому результаті. Аналіз може
зруйнувати настрій дітей, знизити ігровий інтерес. Особливо слід бути
обережними щодо оцінювання гри, якщо вона має сюжетний характер і діти
виступають у певних ролях. Тож, оцінюючи гру, вихователь має
підтримувати радість від неї в усього колективу або групи дітей.

Аналіз дій дітей, від яких залежить результат гри, можна проводити зі
старшими дошкільнятами, якщо дидактична гра спортивного характеру або
типу «шашки».

Закінчуючи гру, педагог підтримує інтерес до подальших ігор: «Наступного
разу ми гратимемо ще цікавіше…»

Кожна гра може мати кілька варіантів, які поступово ускладнюються
залежно від результатів розв’язання завдань. Знаючи вимоги програми й
особливості дидактичної гри, вихователь створює нові ігри, вводячи їх до
фонду едагогічних засобів.

Кожна гра повторюється кілька разів, а також може бути проведена дітьми
самостійно. Такі ігри вихователь непомітно заохочує, надає дітям
допомогу.

Спонукаючи до наслідування своїх дій і слів, вихователь учить дітей
уважно придивлятися, прислухатися, розуміти й в міру своїх можливостей
робити те, що від них вимагають.

Спрямовуючи увагу дітей, збуджуючи їх інтерес, вихователь закладає
основи розвитку такої важливої якості, як допитливість. Дістаючи поживу
для свого розуму, маленька дитина із задоволенням бере участь у
заняттях, чекає їх, радіє їм. На заняттях дитина багато чого дізнається
про різні предмети: їхнє призначення, зовнішній вигляд, такі
властивості, як форма, колір, величина, вага, якість матеріалу тощо.
Розвивається й удосконалюється сприймання дитини.

Особливо добре діти засвоюють відомості про навколишні предмети і явища,
коли вони мають змогу не тільки спостерігати, а й активно діяти. Тому
навчання різноманітної діяльності входить у програму занять з дітьми.
Діти поступово навчаються складати й розбирати пірамідки, складні
мисочки тощо, зводити прості споруди з кубиків, користуватися лопаткою,
совочком, дерев’яним молоточком. У процесі цієї діяльності в дітей
виробляються цілеспрямованість, активність і певна планомірність дій.

ВИСНОВКИ

Комплекс оригінальних методичних прийомів технологій М. Зайцева
базується на відкриттях і теоретичних узагальненнях про психічні
особливості розвитку людини російських учених-фізіологів Івана Сеченова
(1829— 1905), Івана Павлова (1849—1936), Олексія Ухтомського
(1875—1942), невропатолога, психіатра, психолога Володимира Бехтерєва
(1857—1927), психолога Олексія Леонтьєва (1903—1979).

Спостереження, відкриття й узагальнення І. Сеченова знайшли своє
практичне втілення у педагогічних технологіях М. Зайцева. У них
сенсорний потік подрібнений на своєрідні „кванти інформації”, операції з
якими супроводжують ритмічні рухи з періодичними моторно-емоційними
акцентами. З орієнтацією на цей принцип М. Зайцев створив навчальні
посібники, під час роботи з якими діти цілком звільнені від
регламентованої поведінки. Навпаки, їхня навчальна діяльніcть насичена
цікавими ігровими ситуаціями з елементам змагання. У процесі таких
занять вони відчувають неабияку радість від досягнутих результатів
навчання. Стійкі позитивні емоції сприяють нормалізації та активації
всіх функціональних систем організму дитини отже її здоров’ю.

До оздоровчих факторів належить і ритмізація діяльності, що виявляється
під час навчання грамоти, у ритмічних звукових подразненнях, ритмічних
рухових в подіях дітей, у дозованих за певним правилом моторно-емоційних
акцентах, у ритмічних рухах кисті дитини.

Важливим у системі оздоровчих ефектів дидактичних прийомів
М. Зайцева є формування правильної постави, висока загальна рухова
активність, робота над фіксацією погляду тощо.

Принциповим положенням технології є одночасний розвиток мовлення дітей
з навчанням їх читання. За такого підходу читання розглядається не як
передумова «прискореного розвитку», а як процес оволодіння новою мовною
реальністю — письмовим мовленням.

Навчання читання за кубиками М. Зайцева відбувається у три етапи:1.
Ознайомлення з кубиками і таблицями, вивчення складів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Артемонова Л., Янківська О. Дидактичні ігри і вправи у дитячому
садку. – К., 1977. – 127.

2. Буракова А. Педагогічні інновації в дошкільній освіті. //Дошкільне
виховання. – 1999. — №7. – С.5-6.

3. Бурова В. Дидактичні ігри: організація та керівництво. // Дошкільне
виховання. – 2002. — №7. – С.12-14.

4. Буркуна Н., Бовтрук Л. Інноваційні технології – дошкільнятам.
//Дошкільне виховання. 1995. — №12. – С.25.

5. Дидактичні ігри і заняття з дітьми раннього віку. – К.,1975. – 160с.

6. Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології. – К., 2004. –
С.191-209.

7. Доман Г. Гармоничное развитие ребенка. – М., 1996. – 538с.

8. Зайцев Н. Письмо. Чтение. Сет. – СПб., 1997. – 242.

9. Зайцев Н.Сенсація? Трудно поверить? //Педагог. вестник. – 1994. — №1.
– С.43-65.

10. Олійник Л. Ознайомлення дітей раннього віку з сенсорними
еталонами.// Дошкільне виховання. – 1996. — №6. – С.18-19.

11. Тютюнников А.До гармонії навчання, виховання, гри. // Дошкільне
виховання. – 1994.- № 5-6. – С.8-10.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи