Реферат на тему:

Розумове виховання.

Формування наукового світогляду

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове
виховання.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку
розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий
розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей
людини.

Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук,
розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового
світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей
науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами
наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути
систематизовані, постійно поповнюватися.

У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і
явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і
відносинах.

Існують такі види мислення: діалектичне — вміння бачити в явищі
суперечності, тенденції розвитку, зародження нових; логічне —
встановлення узагальнених зв’язків між новими знаннями і раніше
засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему; абстрактне —
абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виділення загальних та
істотних і на цій основі формування абстрактних понять; узагальнююче —
знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну
низку явищ; категоріальне — вміння об’єднувати поняття в класи і групи
на підставі певних істотних ознак подібності; теоретичне — здатність до
засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і
принципів розвитку тих чи тих галузей знань, виявлення залежності та
закономірності існуючих між явищами зв’язків; індуктивне — рух думки від
окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків; дедуктивне
—рух думки від загального до окремого; алгоритмічне — неухильне
дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що
забезпечує отримання результату; технічне — розуміння наукових засад і
загальних принципів виробничих процесів; репродуктивне — актуалізація
засвоєних знань для розв’язання завдань відомого типу або виконання дій
у знайомих умовах; продуктивне — самостійне вирішення людиною нових
завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних,
способів і засобів, необхідних для їх вирішення; системне — здатність
виявляти зв’язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені
в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку
природи і суспільства.

Учня необхідно навчити всіх цих видів мислення. Оволодіти ними він може
лише за умови освоєння таких мислительних операцій, як: аналіз — мислене
розчленування цілого на частини або мислене виділення окремих його
частин; синтез — мислене поєднання частин предметів або окремих його
сторін, їх ознак, властивостей; порівняння — встановлення подібності або
відмінності між предметами і явищами за однією кількома ознаками,
виділеними в певній послідовності; класифікація (систематизація) — поділ
предметів або явищ за групами залежно від подібності чи відмінностей між
ними.

Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних
умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими
(спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді
в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання
матеріалу та ін.); порівняльними (від простіших до порівнянь, що
виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ); на
впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне
їх складання; пов’язані з аналізом і узагальненням ознак для
виокремлення явища в певний клас чи вид.

Успіх навчальної діяльності учнів, їх розумовий розвиток значною мірою
залежать і від рівня сформованості в них таких навчальних умінь.

Уміння читати. Характеризується виразністю, інтонацією, темпом,
урахуванням жанру тексту і залежить від уміння учня охопити зором текст,
який він читає. Слід домагатися, щоб учні усвідомлювали прочитаний
текст.

Уміння слухати. Передбачає вміння зосередитися на змісті розповіді,
пояснення, лекції чи запитань учителя, відповідей на запитання учнів.
Слухання має супроводжуватись аналізом, умінням прорецензувати й оцінити
прослухане повідомлення.

Уміння усно формулювати і викладати свої думки. Йдеться про відповіді на
запитання, переказування змісту прочитаного чи почутого, словесний опис
картини, приладу, спостережуваного об’єкта, вміння поставити запитання
до розповіді вчителя, прочитаного тексту та ін.

Уміння писати. Передбачає оволодіння технікою письма та писемною мовою і
полягає в умінні правильно списувати з дошки, з книжки, описувати
побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або на вільну
тему, реферат, законспектувати прочитане тощо.

Уміння працювати з книжкою. Це передусім уміння підібрати необхідну
літературу за бібліографією, визначити її загальний зміст,
використовувати різні форми запису прочитаного, вміння користуватися
довідковою літературою, словниками, періодикою.

Спеціальні уміння. Охоплюють уміння читати ноти, технічні креслення,
карти, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музику, уміння
записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словником під час
вивчення іноземних мов та ін.

Уміння культури розумової праці. До цих умінь відносять, зокрема, вміння
дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні
завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце.
Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим
видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання учнем
загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй
навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу,
її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі
складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен
учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.

Окрім розглянутих умінь, самостійна навчальна діяльність передбачає
також вироблення в учнів уміння зосереджено та уважно працювати, долати
труднощі, розвивати пам’ять і використовувати різні її види (логічну,
моторну, зорову), вести спостереження і нотатки, володіти деякими
раціональними способами розумових дій, контролювати себе.

Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до
активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на
розвиток мислення, позитивно позначається на розумовому розвитку і
вихованні школярів.

Розширенню кругозору учнів, розвиткові їхніх інтелектуальних сил і
здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної
освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.

Формування наукового світогляду

Науковий світогляд — цілісна система наукових, філософських, політичних,
моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів,
які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до самої
себе.

Його основу становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі
знань про природу та суспільство, й стали внутрішньою позицією
особистості.

Погляди — прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, теоретичні
концепції, передбачення, що пояснюють явища природи і суспільства, є
орієнтирами в поведінці, діяльності, стосунках.

Переконання — психічний стан особистості, який характеризується стійкими
поглядами, впевненістю у правильності власних думок, поглядів, це
сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить
як в істину.

Невід’ємною частиною переконань людини є її почуття. Втілення
світоглядних переконань у життя, їх обстоювання і захист людина
переживає емоційно.

Важливий елемент світогляду — теоретичне мислення, здатність
аналізувати, синтезувати, порівнювати, робити висновки. Воно дає змогу
творчо осмислювати знання, розширювати світогляд. Складником світогляду
є й воля людини, свідома саморегуляція людиною своєї поведінки і
діяльності, регулювальна функція мозку, що полягає у здатності активно
досягати свідомо поставленої мети, долаючи зовнішні та внутрішні
перешкоди. Реалізуючи світоглядні ідеї в практичній діяльності, людина
виявляє вольові якості (цілеспрямованість, рішучість, принциповість,
самовладання).

Для наукового світогляду характерне правильне розуміння минулого і
сучасного світу. Наукова картина світу — це система уявлень про
найзагальніші закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин.
Вона певною мірою стає елементом світогляду кожної людини, адже кожен
хоче скласти певне уявлення про те, «звідки взявся світ», «як з’явилося
життя на Землі». На основі наукових даних про тенденції розвитку явищ
природи можна передбачати їх у майбутньому (так, астрономи визначають
наступне затемнення Сонця, вчені-геофізики — землетруси).

Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається
оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій, готовністю обстоювати
свої ідеали, погляди, переконаністю у щоденній поведінці та діяльності.

Наголошуючи на визначальній ролі світогляду в поведінці людини, В.
Сухомлинський писав: «Переконання — це не лише усвідомлення людиною
істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність
діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо
тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність
того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й
формує її суб’єктивний стан, її особисте ставлення до істини»1.

З науковим співіснує релігійний світогляд.

Релігія — особлива форма свідомості, стрижнем якої є віра в Бога —
творця світу.

Професор П. Щербань так визначає місце наукового і релігійного
світоглядів у системі виховання: «Проте, є Бог чи його нема — це не
проблема педагогіки. Бог існує для тих, хто вірить у Нього. Головне
призначення наукового світогляду — відповісти на запитання: «Який є
світ?», а релігійного — «Як жити у світі?». Тож краще було б, якби вони
не ворогували між собою. Релігія звертається до почуттів людей і в цьому
подібна до мистецтва. А тому слід позбутися зневажливого ставлення до
релігії і разом з тим не поспішати відмовлятися від матеріалістичних
переконань… Що ж до дискусій на світоглядні теми, то вони були і
будуть, але корисними стануть лише при повазі до опонента. Цілком може
статись, що погляди опонентів не стільки суперечать, скільки доповнюють
один одного»1.

Педагогам сучасної школи варто прислухатися до таких порад:

1. Поважаючи релегійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно
ставлячись до релігії, школа і вчитель повинні формувати у своїх
вихованців науковий світогляд.

2. Учитель має бути людиною високої культури, знати історію, світову
літературу, мистецтво, Біблію.

3. Визначаючи форми і методи формування світогляду, враховувати вікові
та індивідуальні особливості учнів, а також сімейні умови виховання.

4. Учитель повинен зробити все, щоб запобігти виникненню конфлікту,
образи чи приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

5. Учитель має спиратися на принцип релігійного плюралізму і
віротерпимості, якій ґрунтується на тому, що всі люди віруючі: тільки
одні вірять у те, що Бог є, а інші — що його немає. Головне — прищепити
дитині доброту і чесність, здатність на благородний вчинок, уміння
мислити і обстоювати свої переконання. А віра чи невір’я — цей вибір має
бути самоусвідомленим.

Великі можливості формування наукового світогляду закладено в
навчальному процесі. Кожна наука вивчає закономірності явищ певної
галузі об’єктивного світу і, відповідно, кожний навчальний предмет
робить свій внесок у формування наукового світогляду учнів. Предмети
природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і
процеси природи, про її закономірності, виховують активне
перетворювальне ставлення до природи. Під час вивчення гуманітарних,
суспільних дисциплін учні знайомляться з етапами розвитку людських
цивілізацій, сутністю явищ, що в них відбувалися. Вивчення рідної мови і
літератури, історії свого народу, географії своєї країни сприяє
формуванню в них ідеалів, поглядів на розвиток суспільства, розумінню
ними змісту життя людей, визначенню мети діяльності, спрямованості своєї
поведінки.

Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських,
правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, що
визначають ставлення людини до навколишнього середовища й до самої себе,
то кожен навчальний предмет — складова єдиного цілого у його формуванні.
Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він
добре знає не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і
здійснює в процесі навчання міжпредметні зв’язки. Це дає змогу розкрити
наукову картину світу, показати його єдність. Адже сформувати науковий
світогляд учнів у цілому засобами лише одного навчального предмета
неможливо.

У процесі вивчення дисциплін природничого циклу розкривають
природничо-наукову картину світу, суспільні науки показують
закономірності суспільного розвитку, під час трудового і виробничого
навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин
та ін. Засвоєння сукупності всіх цих предметів сприяє формуванню
цілісного наукового світогляду.

Перетворення знань на світоглядні погляди і переконання тісно пов’язане
з формуванням в учнів системи ставлень до навколишнього середовища й до
себе. Правильне ставлення до них формується в ситуаціях, коли індивід
діє певним чином. Тому в процесі формування світогляду створюють умови,
в яких учень міг би виявити своє ставлення до подій, явищ, про які
йдеться, не побоявся дати їм принципову оцінку, висловити свою думку. Це
сприяє формуванню єдності слова і діла, світогляду й поведінки, активної
життєвої позиції.

У формуванні світогляду важливо використати філософський зміст,
традиції, звичаї та обряди народного календаря як джерела глибокого
осмислення учнями екологічних, моральних та естетичних проблем. У
народному розумінні неоціненне виховне значення мають народні
філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне
оновлення, циклічність природних явищ (сонце як джерело життя, земля як
годувальниця всього живого), а також прогностична функція народного
календаря («Вінця навколо Сонця — на дощ», «Небо над лісом посиніло —
буде тепло», «Зірки стрибають — на мороз»,

«Дощ на Зелені свята — будуть великі достатки» та ін.). Матеріали
народного календаря використовують на уроках народознавства, рідної
мови, літератури, географії, фізики, астрономії, у багатогранній
позакласній та позашкільній роботі.

Відповідну роль у формуванні наукового світогляду учнів відіграє
позакласна виховна робота. Виховні заходи збагачують їх світоглядними
поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і
переконань.

З метою зміцнення світоглядницьких поглядів і переконань дітей доцільно
залучати до видів діяльності, які сприяють поєднанню їх свідомості та
почуттів з поведінкою, зокрема до учнівського самоврядування та ін.
Участь в активній позанавчальніи діяльності дає змогу виявляти і
відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання,
відхилення від норм поведінки.

У формуванні наукового світогляду особлива роль належить соціальній і
професійній позиції педагога. Тільки вчитель, який усією душею прийняв
ідею незалежності України, здатний бути духовним наставником учнів
сучасної школи, провідником наукового світогляду. Поєднання глибокої
ідейної переконаності з високим професіоналізмом, уміння реалізувати
світоглядний потенціал свого предмета й організувати різноманітну
діяльність для вияву учнями своїх світоглядних позицій — важлива умова
формування їх наукового світогляду.

Про рівень сформованості світогляду свідчать відповіді учнів із
світоглядних питань на уроках, їх діяльність та поведінка в різних
ситуаціях, порівняльні дані спостережень педагогів, батьків та інших
учасників педагогічного процесу, спеціальні співбесіди, обговорення
моральних та інших проблем.

Похожие записи