Реферат на тему:
Реорганізація освітньої галузі у Південній Бессарабії: 1940-1941 рр.
З часу встановлення влади Рад на півдні Бессарабії (червень 1940 року)
розпочався процес реорганізації освітньої галузі. Перетворення націлено
на вирішення головної мети: підпорядкувати тотальному контролю влади Рад
культурне життя бессарабців. Для реалізації означеної мети до процедури
набуття освіти необхідно було залучити всі верстви населення Південної
Бессарабії. Практичне втілення цього завдання тривало в наступних
напрямках: ліквідація румунської системи освіти, охоплення освітньою
системою якомога більшої кількості дітей шкільного віку, ліквідація
неписемності серед дорослого населення, підготовка радянських
педагогічних кадрів з місцевого населення.
Слід відзначити, що в даному разі потреби місцевого населення і цілі
нової влади співпадали, оскільки під час перебування Бессарабії під
владою Румунії (1918-1940) неписемне населення двох її повітів
(Аккерманського і Ізмаїльського) складало більше 70 відсотків. В
регіоні функціонувало 150 шкіл, серед яких лише 7 – середні школи
(гімназії). Навчальним процесом було охоплено лише 26 тисяч дітей із
347 тисяч шкільного віку. Навчання було платним і переслідувало мету
румунізувати населення, оскільки мова навчання у школах була румунська.
Такі підходи не відповідали потребам населення краю, яке було
багатонаціональним, більшість в якому складали українці і росіяни, а не
румуни.
Процес радянізації освітньої галузі започатковано постановою Ради
Народних Комісарів від 13 серпня 1940 року „О реорганизации системы
народного образования в новоорганизованных Аккерманской и Черновицкой
областях УССР”. У відповідності до постанови в Південній Бессарабії
запроваджувалася радянська система освіти: початкові школи (І-ІУ кл.),
неповні середні (І-УІІ кл.) та середні школи (І-Х кл). Духовні
семінарії, жіночі єпархіальні гімназії та семінарії зліквідовувалися, а
їх слухачі поповнювали контингент неповних середніх та середніх шкіл.
Для виконання цієї задачі ЦККП(б)У направлялися учительські кадри із
східних областей. На початку 1941 року кількість направлених сягала
майже тисячі: 961 фахівець. Для перетворень у галузі освіти державою
асигновано значні кошти. Як приклад, у другій половині 1940 року ця сума
складала 18 мільйонів карбованців, що у 7 разів перевищувало витрати
румунської влади на цю галузь за рік.
o
?????????U?показники шкіл за мовою навчання, то маємо такі цифри: із
загальної кількості шкіл – 350 (станом на червень 1941 року) – 203 школи
– російськомовні, 68 – україномовних, 25 молдавськомовних, 1 –
російсько-молдавськомовна, 1 єврейськомовна. Зазначені дані свідчать про
те, що радянський уряд, намагаючись збільшити кількість освічених людий
в краї, не брав до уваги головного фактору – етнічний склад населення,
який виглядав наступним чином: українці складали 36,6 відсотків, румуни
– 19,2 відсотка, болгари – 17,0; росіяни – 12,7; німці – 9,2, євреї –
3,0 і т.д. Напрошується висновок: румунізацію за влади Рад замінено
русифікацією.
Якщо дітей шкільного віку було охоплено мережею шкіл, то для ліквідації
неписемності серед дорослого населення створювалися школи лікнепу. В
Ізмаїльській області у червні 1941 року функціонувало 818 груп лікнепу,
46 шкіл для неписемних та 28 шкіл для малописемних, де навчалося 35
тисяч чоловік. Незважаючи на значні зусилля органів державної влади,
охопити доросле населення процедурою навчання в перший рік влади Рад
вдалося лише на 60 відсотків із запланованих – 90. Місцеве населення не
поспішало отримати радянську освіту, оскільки ставлення до самої влади
було далеко неоднозначним.
Проблематичністю в процедурі реорганізації освітньої галузі відзначалось
питання педагогічних кадрів. Постало завдання підготовки місцевої
радянської інтелігенції, яка мала „просвітити” населення щодо переваг
соціалістичного способу життя. Задля цієї мети в Аккермані відкрито
учительський інститут, який мав готувати вчителів на 3 факультетах:
російсько-української філології, фізико-математичному та історичному.
Інститут готував фахівців як на денному, так і на заочному відділеннях.
За даними директора інституту А.Снисаря у першому навчальному році в
інституті навчалося 270 чоловік. Були групи з російською і українською
мовою навчання. Крім інституту, підготовку майбутніх вчителів
здійснювали 2 педагогічні училища: в Аккермані – з українською мовою
навчання, а в Ізмаїлі – російською. Також в Аккермані відкрито курси
перепідготовки старих (тих, що працювали в румунських навчальних
закладах) і підготовки нових педагогічних кадрів.
Хоча розглянутий період був надто коротким (1 рік), щоб можна було
досягти помітних зрушень, все ж таки доводиться констатувати, що
наслідки радянізації виявилися значними . Але досягнення їх затьмарили
репресії проти тієї частини освітян, що не сприйняла владу Рад і
поширюваний нею досвід радянської системи освіти.
Література:
Бачинский А.Д. В семье советской: Социалистическое строительство в
Придунайских землях УССР. – Киев-Одесса, 1984.
Белоусова Е. Расцвет образования, науки и культуры // Придунайская
правда (Измаил). – 9 февраля. – 1941. – № 30.
Лебеденко О.М., Тичина А.К. Українське Подунав’я: Минуле та сучасне:
Навч. посібник для студентів вузів. – Одеса, 2002.
Советский Придунайский край (1940-1945). Документы и материалы. –
Одесса, 1968.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
