Реалізація принципів навчання та дидактичні вимоги до них

Доповідь

 

            Принцип – це основоположення, керівна ідея, основне правило
поведінки, діяльності. Принципи навчання — це положення, на основні яких
здійснються процес навчання. Вони відображають загальні вимоги до змісту
і організації навчально-виховного процесу, вибору і реалізації засобів
навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Дитактичні принципи певної мірою закладені у змісті навчального
матеріалу. Але залежно від потреби той чи інший принцип у процесі
навчання може реалізутися більш інтенсивно за рахунок вибору чи розробки
навчального матеріалу і способів його реалізації.

             Ефетивність принципів навчання залежить від знання їх
суті.класифікацій, уміння розробляти раціональні способи їх реалізації.
У педагогічній літературі висвітлюються декілька класифікацій
дидактичних принципів. Їх обгрунтування і трактовка обумовлені зміною
парадигм освіти, навчання і виховання підростаючого покоління на тому чи
іншому етапі розвитку суспільства, умов функціонування та розвитку
системи освіти, проблем і перспективи наукових досліджень, потреб  вимог
практики

В основу класифікацій принципів навчання вченими-дидактами покладені ті
ідеї та наукові підходи, які стали предметом їх фундаментального
дослідження На основі ідеї оптимізації навчально-виховного процесу Ю К
Бабанський дав таку класифікацію принципів навчання принцип науковості,
зв’язку навчання з життям, послідовності, стимулювання позитивного
ставлення учнів до учіння свідомості, активності у навчанні при керівній
ролі педагога, наочності, оптимального поєднання фронтальних, групових і
індивідуальних форм організації навчального процесу; створення
сприятливих умов для ефективного навчання, оперативний контроль за ходом
засвоєння учнями знань, умінь, навичок спеціального та
загальнонавчального характеру, міцності результатів навчального процесу.

Вітчизняні дидакти В О Оніщук та Паламарчук в основу класифікації
принципів навчання поклали ідею забезпечення єдності освітньої, виховної
та розвивальної функцій навчання. Вони запропонували таку класифікацію
принципів навчання: принцип виховуючого навчання, розвивального
навчання, науковості, зв’язку теорії з практикою, навчання з житгям,
наочності, доступності, систематичності і послідовності. самостійності й
активності учнів у навчанні, цілеспрямованості і мотивації,
індивідуального підходу до учнів, оптимізації навчального процесу.

У практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів широко
впроваджуються й інші класифікації принципів навчання До них відноситься
класифікаціям. М Скаткіна, яка включає принцип всестороннього розвитку
особистості школяра в процесі навчання, науковості і посильної
трудності, свідомості й творчої активності учнів при керівній ролі
вчителя, наочності навчання і розвитку творчого мислення,
систематичності, зв’язку навчання з життям, переходу від навчання до
самоосвіти, міцності результатів навчання і розвитку пізнавальних сил
учнів, колективного характеру навчання і врахування індивідуальних
особливостей учнів, позитивного емоційного фону навчання.

І. Ф. Харламов науково обґрунтував систему дидактичних закономірностей,
а принципи розглядає як похідну від них. До дидактичних закономірностей
він відносить: науковість і ідейно-політичну спрямованість навчання;
проблемність, наочність, активність і свідомість учнів у.процесі
навчання; доступність, систематичність і послідовність, циклічність
навчання; єдність освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання.

Існує низка й інших класифікацій принципів навчання, висвітлених у
зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній літературі. Оцінюючи їх
в основному позитивно, нам

видається доцільною така класифікація: принцип науковості і доступності
навчання, проблемності, наочності, активності і свідомості учнів у
процесі навчання, систематичності і послідовності, зв’язку теорії з
практикою, навчання з життям, врахування вікових та індивідуальних
особливостей учнів у процесі навчання; єдності освітньої, розвивальної і
виховної функцій навчання.           

Учителям та керівникам загальноосвітніх навчальних закладів необхідно
бути обізнаними у питаннях існуючих класифікацій принципів навчання,
вміти раціонально їх використовувати у своїй практичній діяльності. При
цьому слід пам’ятати, що не всі принципи навчання реалізуються на уроці
разом і рівною мірою. Як правило, серед кількох принципів, що
реалізуються на уроці, виділяються один-два домінуючі. Вибір і ступінь
їх реалізації об’єктивно обумовлюються метою, завданнями та змістом
навчального матеріалу, що вивчається на уроці.

Учителеві необхідно знати суть кожного принципу навчання, його
характерні ознаки та оптимальні шляхи реалізації. При підготовці до
уроку слід проаналізувати навчальний матеріал і з’ясувати ступінь
вираженості в ньому того чи іншого принципу навчання. В разі
необхідності добирати чи розробляти навчальний матеріал з метою більш
повної та ефективної їх реалізації на уроці. Розглянемо сутність
принципів навчання і способів їх реалізації на уроці.

Згідно з розробленою концепцією системного підходу до уроку та його
аналізу принципи навчання відносяться до основних компонентів
дидактичного аспекту уроку. Ефективність аналізу стану їх реалізації на
уроці забезпечується знанням характерних ознак кожного принципу навчання
і способів їх реалізації.

Принцип науковості навчання

Принцип науковості навчання спирається на закономірні зв’язки змісту
науки та навчального предмета. Він передбачає включення в зміст навчання
об’єктивних наукових фактів, понять, законів та закономірностей, теорій
відповідних галузей науки, розкриття їх з позицій сучасного рівня
науково-технічного прогресу. Принцип науковості навчання реалізується
вчителем у конкретній навчальній ситуації з урахуванням вікових та
індивідуальних пізнавальних можливостей учнів, рівня їх інтелектуального
розвитку. У процесі викладання навчального предмета учні знайомляться з
основними науковими ідеями, їх сутністю та соціально-практичною
значущістю. В результаті у них збуджується інтерес до вивчення певної
галузі науки, формується творчий підхід до розв’язку науково-практичних
проблем. Формуючи в учнів наукові уявлення про оточуючий світ, учитель
розкриває факти і явища оточуючого світу у взаємозв’язку та
взаємообумовленості, роль науки для підвищення продуктивності праці,
могутність людського розуму та його творчої сили. Принцип науковості
сприяє розкриттю єдності науки, освіти та виробництва.

Способи реалізації принципу науковості навчання:

— проаналізувати програмний матеріал і виявити його науковий потенціал;

— в разі необхідності посилити науковий рівень навчального матеріалу за
рахунок добору інформації з додаткових джерел чи самостійної розробки;

— забезпечити діалектичний підхід до вивчення явищ, процесів оточуючої
дійсності, законів природи і розвитку суспільства;

— у процесі викладання навчального предмета, конкретної теми уроку
формувати в учнів науковий світогляд, озброювати їх методами наукового
пізнання і науково-пошукової діяльності;

— диференціювати та інтегрувати наукові знання в процесі навчання;

— розкривати суть та хибність антинаукових теорій, течій, ідей тощо,
формувати критичне ставлення учнів до псевдонауки.

Принцип доступності навчання

Принцип доступності навчання передбачає вибір та реалізацію змісту і
методів навчання з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей
учнів. Його реалізація зумовлює необхідність вибору вчителем навчального
матеріалу, оптимального за обсягом, складністю і трудністю з урахуванням
здібностей, інтересів та нахилів учнів. Доступність навчання ніякою
мірою не означає зниження його наукового рівня. Цей принцип покликаний
забезпечити оптимальність поєднання науковості і посильної трудності
змісту, методів і засобів навчання, форм організації
навчально-пізнавальної діяльності учнів. Сфера доступності навчання може
розширюватися чи звужуватися залежно від рівня навчальної
підготовленості учнів. У забезпеченні доступності навчання важливу роль
відіграє чіткість та логічність викладу навчального матеріалу, ясність
думки, правильність і емоційність мови, використання цікавих фактів,
прикладів, ілюстративного матеріалу, розкриття зв’язку теоретичних знань
з практичною діяльністю. Доступність навчання не допускає його
спрощення, зниження темпу і ритму навчальної діяльності учнів.

Способи реалізації принципу доступності навчання:

— підготувати навчальний матеріал, доступний для сприйняття і засвоєння
учнями з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей:

— забезпечити доступність форм, методів, засобів навчання, що
використовуються на уроці;

— підібрати (розробити) і реалізувати диференційований навчальний
матеріал з метою усунення прогалин у знаннях учнів і способах діяльності
з метою переведення їх на більш високі рівні засвоєння: із зони
ближнього розвитку в зону актуального розвитку;

— озброювати учнів раціональними способами діяльності і наукової
організації навчальної праці;

— забезпечити відповідність загального темпу просування учнів у навчанні
та індивідуальної швидкості просування в учінні окремих учнів;

— підібрати доступний та оптимальний зміст і обсяг домашнього завдання;

—    визначити і використати комплекс інших принципів навчання, що
сприяють успішній реалізації доступності засвоєння учнями навчального
матеріалу.

Принцип наочності навчання

Принцип наочності навчання спирається на діалектико-матеріалістичну
теорію пізнання, суть якої полягає у сходженні від живого споглядання до
абстрактного мислення, а від нього до практики. Реалізація принципу
наочності забезпечує єдність чуттєвого і раціонального, конкретного і
абстрактного, емпіричного і теоретичного.  У навчальному процесі цей
зв’язок здійснюється шляхом оптимального використання засобів наочності.

Наочність — це спеціально організоване в ході навчаланої діяльності
використання вчителем реальних об’єктів дійсності чи їх зображень.
Фізіологічна основа наочності розкрита 1.1. Павловим у його працях про
взаємодію першої і другої сигнальних систем як основи людського
мислення. Правильне використання різних видів наочних посібників сприяє
формуванню в учнів наукових понять, явищ, процесів, законів,
закономірностей та ін.; розвитку пізнавальних інтересів, мобілізації їх
активності та розвитку творчості. На уроці важливо забезпечити доцільне
поєднання різних засобів наочності, що діють на аналізатори дитини і
забезпечують якість сприйняття і засвоєння навчального матеріалу. К. Д.
Ушинський стверджував, що наочне навчання — це не тільки сприйняття
учнями конкретних предметів чи їх зображень, але й використання «готових
образів” — зорових, слухових та інших уявлень. Необхідна також
помірність поєднання на уроці слова вчителя та наочності.

Способи реалізації принципу наочності навчання: — вибрати необхідні
засоби наочності (ТЗН, таблиці, графіки, схеми, малюнки, транспаранти,
комп’ютер) і раціонально використати їх на уроці з мстою оптимального
розвитку слухових, зорових, тактильних та інших відчуттів учнів,

— раціонально використовувати засоби наочності для концентрації уваги
учнів на основному, істотому у навчальному матеріалі,

— засобами наочності формувати і розвивати конкретне та образне мислення
учнів у процесі навчання,

— забезпечити раціональне поєднання в процесі навчання різних засобів
наочності (натуральні об’єкти, образотворчі, схематичні, аудіовізуальні
тощо),

— забезпечити педагогічно доцільне поєднання слова вчителя і наочності.

Принцип проблемності навчання

Принцип проблемності навчання сприяє активізації навчально-пізнавальної
діяльності учнів, формуванню їх творчих здібностей «Проблемне навчання —
це особливий тип навчання, характерною рисою якого є його розвиваюча, по
відношенню до творчих здібностей учнів, функція», — пише В.Т Кудрявцев.
Проблемність навчання за своєю суттю є теорією розвиваючого навчання.
Вона забезпечує «зближення» процесів учіння та наукового пізнання.
Принцип проблемності навчання зумовлює необхідність постановки перед
учнями пізнавальних проблем та завдань, створення проблемних ситуацій,
які спонукають їх до пошуково-пізнавальної діяльності У процесі
пошуково-пізнавальної діяльності формуються самостійність учнів, зокрема
уміння бачити поставлену перед ними проблему вникнути в їх суть,
окреслити низку конкретних завдань, спрямованих на й розв’язання,
неординарних шляхів вирішення проблеми. Правильна постановка проблемного
питання, на думку              І.Ф. Харламова, виводить учнів за межі
набутих знань, тобто створює протиріччя між знаннями і незнаннями, що
підвищує інтерес до проблеми. Автор справедливо стверджує: «У принципі з
постановки пізнавальних питань, завдань і проблем повинно починатися
вивчення будь-якого нового матеріалу”. Реалізація принципу проблемності
навчання забезпечує розвиток мислення учнів. «Мислення, як правило,
починається з проблеми чи питання, з подиву чи нерозуміння з
протиріччя   Цією проблемною ситуацією визначається прилучення
особистості до мислительних процесів”  Мислення — це пошук нового
невідомого. Творчий процес мислення спонукає учнів до перетворюючої
діяльності, в результаті якої з’являється новий суспільно-значущий
продукт самостійного творчого мислення

Способи реалізації принципу проблемності навчання:

— аналіз програмного матеріалу з метою визначення тих тем, які доцільно
реалізувати проблемним способом,

— виділення тієї частини, блоку дози навчального матеріалу, на основі
якого буде висунута проблема, поставлені проблемні питання,

— створення проблемної ситуації в процесі вивчення нового матеріалу,

— здійснення педагогічного керівництва процесом розв’язання поставленої
проблеми, тобто управління пошуково-пізнавальною діяльністю учнів,

— дотримання послідовності етапів проблемного навчання як творчого
процесу (постановка проблемних завдань, сприйняття і усвідомлення
проблеми учнями, власне вирішення проблеми з використанням неординарних
способів),

— вибір і реалізація раціональних методів і засобів, форм організації
пошуково-пізнавальної діяльності учнів.

Принципи самостійності і активності учнів у процесі навчання

Реалізація даного принципу навчання забезпечує умови для оптимального
прояву учнями пізнавальної і творчої активності в процесі засвоєння
знань, вироблення умінь та навичок застосування їх у практичній
діяльності. Самостійність і активність учнів значною мірою формуються в
процесі виконання ними самостійної навчальної роботи, головного метою
якої с розвиток їх пізнавачьних сил, здібностей, ініціативи і творчості
Під активністю особистості слід розуміти, перш за все, творчу
продуктивну діяльність, спрямовану на розв’язання проблемних завдань та
яка проявляється у самостійному мисленні

Відрізняють чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів
перший рівень — копіюючі дії учнів за заданим зразком; другий рівень —
репродуктивна діяльність, спрямована на відтворення інформації про різні
властивості об’єкту вивчення; третій рівень — продуктивна діяльність
самостійного застосування набутих знань для розв’язання навчальних
завдань; четвертий рівень — самостійна діяльність, спрямована на перенос
знань при розв’язанні навчальних завдань в абсолютно нових ситуаціях.
Відповідно до рівнів сформованості умінь і навичок самостійної роботи
учнів виділяються чотири її типи: репродуктивна,
реконструктивно-варіативна, евристична і творча.

Самостійність і активність учнів є передумовою самоосвіти та
самовдосконалення. Завдання вчителя полягає в тому, щоб з’ясувати
причини пасивності і інертності учнів у процесі навчання. Здійснюючи
керівництво самостійною роботою учнів, учитель формує їх інтереси і
потреби до самоосвіти, озброює відповідними уміннями та навичками
систематично, самостійно поповнювати свої знання; збуджує інтерес учнів
до певної галузі науки, техніки, культури, мистецтва; формує позитивне
емоційне ставлення учнів до способів та засобів отримання знань і до
процесу пізнання; розкриває роль і значення самоосвіти в житті людини,
озброює способами самоосвітньої діяльності.

Особливу роль у розвитку активності учнів відіграють самостійні роботи
творчого характеру, які включають рецептурні, детермінуючі та нівелюючі
вказівки вчителя. Одна з важливих проблем перебудови школи —
інтенсифікація навчальної роботи, пов’язана, перш за все, з рівнем
активності мислення і самостійності суджень, логікою аргументації тих чи
інших положень, оцінкою і узагальненням вивчених фактів, явищ, процесів.

Ефективність реалізації принципу самостійності і активності учнів
залежить від вибору змісту, форм, методів і засобів навчання, що
забезпечують активність сприйняття й усвідомлення учнями мети і завдань
навчально-пізнавальної діяльності.

Способи реалізації принципу самостійності і активності учнів у процесі
навчання:

— посилення соціально-педагогічної мотивації уміння та набуття освіти
учнями;

— раціональний вибір змісту, методів, засобів навчання та форм
організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів;

— максимальне включення учнів на уроці в різні види самостійної
діяльності щодо оволодіння і застосування знань, умінь та навичок;

— формування в учнів умінь та навичок бачити проблему, осмислити її
суть, розробляти гіпотези та знаходити раціональні шляхи її розв’язання;

N

?C?:????a?— озброєння учнів навичками самостійного одержання інформації,
обробки та її аналізу, використання в практичній діяльності;

— формування в учнів стійкої потреби у самоосвіті та оволодінні
способами її здійснення.

Принцип систематичності і послідовності навчання

Принцип систематичності і послідовності навчання передбачає формування
знань, умінь та навичок учнів таким чином, щоб нові знання спиралися на
раніше засвоєні і в свою чергу стали фундаментом для засвоєння
наступних. Систематичність навчання означає: а) послідовно побудований
на логіці науки і обумовлений віковими особливостями учнів виклад змісту
навчального матеріалу; б) планомірний порядок навчання, де кожний етап
спільної діяльності вчителя та учнів базується на попередніх етапах і
відкриває шлях до подальшого руху вперед.

Реалізація принципу систематичності і послідовності навчання передбачає
виявлення внутріпредметних і міжпредметних зв’язків, формування
системних знань учнів про оточуючу дійсність. Він тісно пов’язаний з
наступністю в навчанні, тобто з забезпеченням послідовності і
неперервності, переходу від нижчого до вищого ступеня навчання і учіння.
Систематичність і послідовність повинні бути перш за все закладені у
змісті, відповідних методах і засобах навчання. Систематичність учіння
залежить від систематичності викладання навчального матеріалу. Тільки
чітка система викладання може забезпечити свідоме сприйняття навчального
матеріалу на уроці, запам’ятовування і успішне засвоєння знань. Даний
принцип передбачає викладання навчального матеріалу в системі,
послідовність формування умінь та навичок учнів, нарощування трудності і
складності знань та способів діяльності, що формуються в процесі
навчання.

У тісному взаємозв’язку .з вимогами систематичності .знань знаходиться
вимога системності знань. «Системні знання — це знання, які шикуються у
свідомості учнів за схемою: основні наукові поняття — основні положення
теорії — наслідки — результати”. Якщо учні засвоїли основні поняття,
положення теорії, наслідки і вміють їх застосовувати у практичній
діяльності, то можна говорити про наявність системних знань.

Принципу систематичності і послідовності слід дотримуватися в процесі
контролю і самоконтролю знань, умінь та навичок учнів, підготовки й
виконання домашніх завдань.

Способи реалізації принципу систематичності і послідовності навчання:

— формування знань, умінь і навичок учнів у логічній послідовності
(кожен елемент навчального матеріалу логічно позв’язується з іншими,
наступне спирається на попереднє, є базою для засвоєння нового,
забезпечує послідовність розвитку мислення, пізнавальних сил та
потенційних можливостей учнів);

— дотримання логічних зв’язків між формами і методами навчання, контролю
навчально-пізнавальної діяльності учнів та її результативності;

 — вироблення навичок раціонального планування навчальної діяльності
(побудова логічно струнких планів відповідей, написання творів,
виконання лабораторних робіт, прогнозування);

— систематизація і узагальнення способів діяльності (формування в учнів
мислительних прийомів порівняння, систематизації, узагальнення і
абстрагування);

— координування діяльності учнів відповідно до вимог та дій учителів
різних навчальних предметів;

— виявлення та реалізація міжпредметних і внутріпредметних зв’язків у
процесі навчання;

—    реалізація вимог до засвоєння системних знань учнів про об’єкт
вивчення;

—    здійснення систематичного і послідовного контролю навчальних
досягнень учнів.

Принцип врахування індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання

Індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання вимагає створення умов
для активної і організованої роботи всіх учнів, у той же час для
індивідуального підходу до кожного із них з метою забезпечення успішного
навчання і розвитку їх потенційних можливостей.

Успішна реалізація даного принципу передбачає знання вчителем
психофізіологічних особливостей учнів, рівнів їх навчальної
підготовленості та стану фізичного здоров’я. Індивідуальний підхід більш
ефективно здійснюється через систему диференційованих завдань,
розрахованих на різні рівні навчальної підготовленості учнів, темп і
ритм їх праці. В результаті реалізації даного принципу ліквідуються
прогалини в знаннях, уміннях та навичках учнів, поглиблюється та
розширюється діапазон знань окремих учнів з того чи іншого навчального
предмета. «Індивідуальний підхід стимулює реалізацію позитивних потенцій
школяра, і це благотворно впливає як на навчальну діяльність, так і на
наступну участь у суспільне необхідній праці», — пише К. І. Гуревич.

Одним із важливих завдань індивідуального підходу у навчанні є активне
включення учнів у навчально-виховний процес, розкриття того особливого,
що в .ньому приховано. Це допомагає учням наблизитися до розуміння своїх
особливостей і використати їх продуктивно у творчій
навчально-пізнавальній діяльності.

Способи реалізації принципу врахування індивідуальних особливостей учнів
у навчанні:

— знання і врахування в процесі навчання психофізіологічних вікових та
індивідуальних особливостей учнів;

— диференційований відбір змісту, методів і засобів навчання, форм
організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

— стимулювання самостійної індивідуальної навчально-пізнавальної
діяльності учнів;

— здійснення професійної орієнтації учнів на уроці з врахуванням їх
інтересів, нахилів, здібностей;

— організація навчально-пізнавального процесу з максимальним залученням
учнів до участі в ньому (з врахуванням їх індивідуальних можливостей та
бажання);

— виявлення творчого потенціалу учнів і забезпечення умов для його
реалізації в навчальній діяльності;

— реалізація індивідуального підходу до оцінки знань, умінь та навичок
учнів.

Принцип свідомості і міцності засвоєння знань, умінь та навичок учнів

Реалізація даного принципу спрямована на забезпечення змісту освіти і
розвитку пізнавальних сил учнів. Він передбачає необхідність
усвідомленого і міцного засвоєння учнями основного, істотного у
навчальному матеріалі, розвитку творчого мислення і здібностей. «Принцип
міцності в сучасному розумінні повинен бути пов’язаний з принципом
свідомості: запам’ятовувати учень повинен свідомо засвоєне, добре
осмислене». Принцип свідомості у навчанні — це не тільки забезпечення
системи правильних логічних операцій, а й формування відповідального
ставлення учнів до навчання, розуміння значення знань для життя людини і
суспільства.

Міцність і усвідомленість результатів навчання — це наслідки
забезпечення єдності освітньої, виховуючої та розвивальної функцій
навчання. Вони характеризуються високим рівнем знань, умінь та навичок
учнів, сформованості ідейно-моральних переконань, навичок
навчально-пізнавальної діяльності, суспільно-ціннісної поведінки. Даний
принцип орієнтує також на практичну спрямованість навчання,
забезпечення’ дійовості знань, умінь та навичок учнів.

Способи реалізації принципу свідомості і міцності засвоєння знань, умінь
та навичок учнів:

— формування в учнів діалектико-матеріалістичного розуміння оточуючого
світу;

— розкриття значущості і можливості використання набутих знань, умінь та
навичок учнів як інструменту самопізнання;

— озброєння учнів способами систематизації і узагальнення знань, умінь
та навичок;

—    зосередження уваги учнів на вивченні основного, істотного у змісті
навчального

матеріалу

—    виявлення й усунення прогалин у знаннях учнів;

— озброєння учнів раціональними методами і засобами уміння, що сприяють
усвідомленому засвоєнню знань;

— формування в учнів умінь та навичок самореалізації, самоосвіти,
самовдосконалення;

— вибір і використання ефективних прийомів розвитку основних психічних
процесів особистості (відчуття, сприйняття, спостережливість, мислення,
пам’ять, уява, мова, емоційно-вольова сфера);

— виявлення і розкриття сутності причинно-наслідкових зв’язків у явищах,
процесах, об’єктах вивчення;

— забезпечення єдності знань і переконань, слова і дії, свідомості і
поведінки учнів.

 

Принцип зв’язку теорії з практикою, навчання з життям

Даний принцип спирається на найважливіші методологічні положення про
єдність теорії і практики, обумовленість навчання суспільними процесами.
Його реалізація в процесі навчання забезпечує розкриття прикладного
аспекту основ наук, практичної значущості вивчення навчальних предметів,
формування соціальної орієнтації підростаючого покоління в нових
політичних, економічних та соціальних умовах.

Принцип зв’язку теорії з практикою, навчання з життям, його реалізація в
навчальному процесі передбачає використання краєзнавчого матеріалу, Який
дозволяє розкрити соціально-економічний та освітньо-культурний потенціал
регіону, мікрорайону школи, перспективу їх розвитку. Ознайомлення учнів
з специфікою господарювання в регіоні сприяє підвищенню ефективності
профорієнтаційної роботи, а в результаті — забезпечення кадрами певної
галузі народного господарства. Головний мотив цього принципу —
роз’яснення практичної значущості теоретичних знань для творчої праці
людини, організація практичної діяльності учнів. «Розумно організована
особиста практика дітей, яка підпорядкована навчально-виховним завданням
школи, Органічно поєднується з систематичним викладанням навчального
матеріалу вчителем, вивченням матеріалу підручників і посібників, формує
в учнів потребу в знаннях, забезпечує більш усвідомлене і захоплююче
учіння, сприяє міцному, свідомому оволодінню знаннями, надає більшої
переконливості науковим висновкам та узагальненням, привчає свідомо
застосовувати їх у практиці і надає їм дійового характеру.

Здійснення зв’язку навчання з життям, теорії з практикою забезпечує
поєднання вивчення основ наук з різними видами праці (навчальна,
виробнича, суспільна, побутова); актуалізацію в процесі засвоєння знань,
умінь та навичок учнів їх життєвого досвіду; розширення цього досвіду та
спирання на нього.

Реалізація принципу зв’язку навчання з життям сприяє формуванню
діалектико-матеріалістичного світогляду учнів, перетворенню їх знань у
переконання, намірів у вчинки. Важливим при цьому є забезпечення
організації виконання учнями практичних завдань, що забезпечують
поглиблення знань, осмислення сутності явищ, що вивчаються, зв’язків між
ними. Використання теоретичних знань при виконанні практичних завдань
переконує учнів в істинності засвоєного навчального матеріалу і формує в
них уміння застосовувати їх на практиці.

Принцип зв’язку теорії з практикою передбачає активне включення учнів у
соціальне значущу виробничу працю на підприємствах, установах, у
сільськогосподарському виробництві. Цей принцип сприяє прилученню учнів
до суспільно-політичного життя держави, регіону, району; активної участі
у розв’язанні соціально-економічних, екологічних,
культурно-просвітницьких проблем, проблем освіти, навчання, виховання та
розвитку особистості.

Способи реалізації принципу зв’язку теорії з практикою, навчання з
життям:

— розкривати в процесі навчання об’єктивні закони, закономірності, ідеї,
завдання перебудови і оновлення суспільства нашої країни, ролі науки в
підвищенні культурно-освітього рівня населення, створенні
матеріально-технічної бази, формуванні нового мислення, нових суспільних
відношень;

— знайомити учнів з основами сучасного виробництва,
соціально-економічними перетвореннями в нашій кращі і за рубежем, для
чого використовувати достовірні наукові дані

і поточну інформацію;       

— висвітлювати шляхи підвищення продуктивності праці виробничників,
працівників культури і науки, озброювати учнів трудовими навичками та
уміннями;

— розкривати суть та специфіку політичних і соціально-економічних
процесів, що відбуваються в нашій країні і в світі наданому етапі
розвитку цивілізації;

— інформувати учнів про стан соціально-економічних і правових відношень
між різними країнами світу;

— використовувати в навчально-виховному процесі засоби масової
інформації (телерадіопередачі, періодична література, кіно, періодична
преса, краєзнавчий матеріал);

— висвітлювати позитивний досвід роботи трудових колективів та окремих
працівників регіону, міста, району, мікрорайону, школи.

 

Принцип єдності освітньої, виховної та розвнвальнрї функцій навчання

Єдність освітньої, виховної, розвивальної функцій навчання обумовлено
низкою об’єктивних факторів. Одним із них є створення умов для повної
реалізації та самореалізації потенційних можливостей особистості з метою
її всебічного виховання та розвитку. Вихована та розвинена особистість
повинна поєднувати в собі риси загальнолюдської моралі, фізичну
досконалість, виявляти соціальну та громадську активність. Другим
фактором є зміст навчального матеріалу, в якому органічно закладений
освітній, виховний та розвивальний потенціали, їх реалізація в процесі
навчання забезпечує подальший розвиток і формування морально-естетичної
культури особистості.

Єдність навчання, виховання і розвитку особистості науково обґрунтована
та перевірена практикою. «Принцип виховуючого навчання, — як стверджував
В. О. Онищук, — відображає закон єдності навчання і виховання». Залежно
від змісту і характеру викладання результати виховуючого впливу на учнів
можуть бути позитивними, негативними, нейтральними. Перед учителем
стоїть завдання оптимально використати зміст, форми та методи навчання з
метою посилення виховного позитивного впливу на учнів, забезпечити
формування в них моральних якостей, почуття патріотизму,
інтернаціоналізму.

Неабиякі виховні можливості закладені в предметах гуманітарного циклу
(література, історія, суспільствознавство та ін.), які мають значний
потенціал для розкриття історичних законів розвитку суспільства,
суспільних процесів, формування моральних ідеалів.

Раціональна організація праці вчителя і учня на уроці сприяє формуванню
самостійності, працелюбства, інтересу до професійної праці, людей праці.
Це ефективно впливає на формування навичок та умінь організації
навчальної праці учнів, позитивного їх ставлення до учіння,
відповідальності за його результати.

Ідейність викладання навчальних предметів забезпечує гармонійний
розвиток особистості учня, у якого в процесі засвоєння знань формуються
певні елементи виховання та розвитку. Взятий курс на національне
виховання учнів у процесі навчання та в позаурочній діяльності — веління
часу, одне із пріоритетних завдань соціального виховання.

Розвивальне навчання забезпечує всебічний розвиток учнів з врахуванням
їх вікових та індивідуальних особливостей, оптимальний розвиток основних
психічних процесів і особистіс-них утворень (здібностей, інтересів,
вольових якостей). «Прагнення людини до всебічності — об’єктивна,
закономірна потреба його розвитку» — пише Е. І. Моносзон.

В основу розвиваючого навчання покладена, перш за все, умова
забезпечення глибокого засвоєння учнями знань та способів діяльності.
При цьому в них формується логічне, конкретне, образне і абстрактне
мислення; прийоми порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікації,
систематизації, аналізу; розвивається пам’ять, спостережливість, мова,
устремління.

Ефективність розвитку учнів у процесі навчання забезпечується чіткою
постановкою розвиваючої мети та завдань, раціональним використанням
розвиваючого потенціалу навчального матеріалу, вибором та реалізацією
форм, методів і засобів навчання, що сприяють загальному розвитку учнів,
їх здібностей та нахилів.

Способи реалізації принципу єдності освітньої, виховної та розвиваючої
функцій навчання:

— проаналізувати програмний матеріал з метою виявлення його освітнього,
виховного, розвиваючого потенціалів;

— продумати і правильноііоставити освітню, виховну та розвиваючу цілі
навчання з врахуванням специфіки навчального предмета, теми уроку,
осоливостей учнів класу;

— відібрати (розробити) дидактичний матеріал, реалізація якого
забезпечить оптимальне досягнення триєдиної мети і завдань уроку
(освітня, виховна, розвиваюча);

— відібрати і використатива уроці ефективні методи, засоби та форми
організації навчання, що максимально сприяють засвоєнню знань учнів, їх
вихованню та розвитку;

— формувати способи розумової діяльності учнів, розвивати образне,
логічне, абстрактне і конкретне мислення учнів у процесі навчання;

— забезпечити поєднання факторів інтенсифікації та оптимізації навчання,
що дозволяє в кожній окремій ситуації вибрати найкращий варіант
ефективного впливу на розвиток та виховання учнів;

— розвивати творчі здібності учнів;

— забезпечити максимально ефективний виховний вплив особистості вчителя
на учнів як взірця інтелігентної людини.

Знання суті кожного принципу навчання та способів їх реалізації сприяє
підвищенню, якості підготовки вчителя до уроку і його ефективності;
ефективності спостереження, аналізу та самоаналізу уроку. При цьому
можна скористатися системою синтезованих оцінних параметрів:

— вибір і реалізація оптимальної сукупності принципів , навчання на
окремих етапах уроку та уроці в цілому;

— визначення та реалізація принципу-домінанти, який переважно
реалізується на окремих етапах уроку та уроці в цілому;

— відповідність вибору навчального матеріалу, який забезпечує реалізацію
на уроці визначеного комплексу принципів навчання, в тому числі
принципу-домінанти;

— вибір форм, методів та засобів навчання, що оптимально забезпечують
реалізацію визначених принципів навчання на уроці.

На допомогу керівникам загальноосвітніх шкіл, які здійснюють контроль за
станом навчально-виховного процесу, пропонується технологічна картка
спостереження та аналізу стану реалізації принципів навчання на уроці.

Похожие записи