Ратушний Анатолій Іванович
Тимченківський навчально-виховний комплекс
«Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа I-III ступенів»
учитель математики
с. Тимченки Чорнобаївського району Черкаської області
т. 0675989167
Мораль як соціальний феномен
Моральні цінності втілюються у найрізноманітніших проявах активності й
самоактивності людини, спрямованих на утвердження у міжлюдських
стосунках гуманних начал: доброти, справедливості, толерантності,
щирості, сумлінності, взаємоповаги, власної гідності, відповідальності,
принциповості. Моральні цінності виявляються також в активній протидії,
непримиренному ставленні людини до фальші, цинізму, лицемірства,
підлабузництва, лінощів і неробства та пов’язаного з цим паразитичного
існування, утриманства.
Одним із найважливіших проявів моральності людини є її ставлення до
праці, усвідомлення працьовитості як найвищої моральної цінності. Той,
хто збагнув цю істину, ставиться до праці не лише як до засобу
забезпечення матеріального достатку, а й усвідомлює благотворний вплив
праці на людину, розвиток її здібностей, волі, характеру. Він вбачає у
праці невичерпне джерело натхнення, мук і радощів творення, творчих
злетів. Обов’язок працювати лежить в основі елементарних моральних норм
і стосується він кожної людини незалежно від її віку.
Головний духовний, моральний компонент праці як цінності полягає у тих
взаєминах, котрі складаються у процесі праці між її учасниками.
Доброзичливі людські стосунки між тими, хто працює разом, і навіть
праця, що виконується індивідуально, але усвідомлюється людиною в її
суспільному, гуманістичному сенсі, є невичерпним джерелом духовного
збагачення особистості. Усвідомлення творчої, улюбленої праці, праці за
покликанням як однієї з найважливіших моральних цінностей допомагає
людині реалізувати себе, збагнути свої можливості, відчути свою
потрібність людям, здатність власною працею дарувати щастя рідним,
близьким і незнайомим людям, Батьківщині.
Праця ж, мотиви якої не пов’язані з усвідомленням її суспільної
значущості, її духовного сенсу, спонукає волю до холодного розрахунку,
провокує до підлих намірів і вчинків. Праця, яка розуміється людиною
лише як засіб отримання матеріальних благ, засіб власного збагачення,
спричиняє появу у людини таких негативних рис, як егоїзм, скнарість,
цинізм, прагнення до наживи, намагання досягти успіху у праці будь-якою
ціною. Всяка праця, котра не одухотворена моральним, гуманістичним
сенсом, може стати вправним, соціальне небезпечним інструментом, яким
його носій здатний заподіяти багато лиха іншим людям, суспільству.
Вельми важливою моральною цінністю є щире, доброзичливе та відповідальне
ставлення людини до інших людей, насамперед до близьких та рідних;
усвідомлення святості материнських (батьківських) і синівських почуттів,
дотримання однієї з найгуманніших і зворушливих християнських заповідей:
«Шануй отця свого і матір свою…»; турботливе ставлення до старих
батьків, коли вони найбільше потребують уваги і тепла від своїх дітей,
онуків; вірність у коханні, подружньому житті й відповідальне ставлення
до сімейних, родинних обов’язків, насамперед стосовно виховання дітей.
Моральна основа — це головне, що визначає життєздатність суспільства.
Без такої основи не діють належним чином економічні закони, не
виконуються укази, не дає потрібних результатів навчально-виховна робота
школи, розвалюються сім’ї і суспільство в цілому.
Сьогодні наше суспільство, як ніколи раніше, потребує духовного
стимулювання, морального розвитку, посиленої уваги до внутрішнього світу
людини, культивування загальнолюдської моралі.
Ми роками забували, що кожна людина – особистість. Пропагуючи кодекс
умовної моралі, умовної істини і умовної справедливості, суспільство
відучило людину вдивлятися в саму себе, порівнювати себе з тими, хто є
взірцем моральної краси. Ми розучилися відстоювати свої переконання,
поступово втрачаючи те вище, що подарувала нам природа –
самоусвідомлення своєї сутності.
Для того, щоб ми стали краще жити, потрібно насамперед ліквідувати
дефіцит доброти, працьовитості, честі та совісті! Переконання, честь і
совість, як і здоров’я, ані купити в магазині, ані випросити у добрих
знайомих не можна, їх не можна й відібрати, а можна лише втратити, як
писав А. П. Чехов.
Ми звикли у всьому надіятися на державу, яка, мовляв, «краще знає», як
розв’язувати всі проблеми. Такими нас зробили суспільні відносини. Як ми
жили? Хоч і не заможно, але забезпечувала нас і житлом, і хлібом
«держава». Для цього не треба було виявляти особистої ініціативи,
головне — стати в чергу і чекати. Найжахливіше у людини при нашій
системі атрофувалася, як непотрібна, здатність самостійно утверджувати
себе в житті. Внаслідок цього більшість людей стали безпорадними і
пасивними, зате значно поширились утриманські настрої. Дослідження
показують, що більшість наших громадян переконані в тому, що основну
частину їхніх життєвих проблем мають розв’язувати не вони самі, а
державні органи.
Усі ми живемо в умовах тотального дефіциту і не лише життєвих благ.
Нам хронічно не вистачає знань, кваліфікації, професіоналізму,
моральності, гуманності. Найгострішим дефіцитом нашого духовного життя є
дефіцит людської гідності.
Гідність належить до тих понять, які кожний розуміє по-своєму, до того ж
діапазон розуміння величезний. Вважаю, можна дати два визначення
людської гідності. Перше випливає із суспільної цінності людини, що
означає ніби її громадську вартість (гідність) – те, чим вона може бути
корисною суспільству – своїми знаннями, вміннями, талантом. Друге
розуміння гідності виявляється з абсолютної цінності кожної людини,
незалежно від того, яке становище вона займає і яку безпосередню користь
приносить. Почуття власної гідності – це і є усвідомлення людиною своєї
власної цінності, усвідомлення себе як неповторної особистості.
Ось чому так болісно і неприємно буває, коли наше особисте життя
виставляється на загальний огляд – у комунальній квартирі, в гуртожитку,
у військовій казармі… І трапляється це тому, що значна частина людей
вважає своїм «обов’язком» втручатися у чуже життя.
hu(
h
h
h
4 h
h
h
h
ph
oe
hu(
hu(
hu(
иродне. Людина не може жити з поламаними кордонами свого внутрішнього
світу. І, як правило, це викликає протест, вибух обурення, негативну
зворотну реакцію. Так сталося, наприклад, з фізіологом І. П. Павловим,
який хоч і не був дуже віруючою людиною, але під час гоніння на релігію
демонстративно почав регулярно відвідувати церкву і хреститися,
проходячи повз будь-який із ленінградських храмів. Але, як ми розуміємо,
протест – не єдина можлива реакція на втручання у внутрішній світ
людини. Крім того, людина не завжди знаходить у собі сили для протесту.
А тому буває, що почуття гідності гине. Немає гідності, наприклад, у
кримінальному світі, де те, що злочинці називають гідністю, пропорційне
силі, де всі взаємини будуються на тому, щоб принизити гідність більш
слабкого. Мета досягнута, гідність остаточно зламана в той момент, коли
душа перестає протистояти, боротися, коли стає все одно. А це вже –
рабство. І такий процес найчастіше незворотний. З втратою гідності
змінюється система цінностей. Рабом жити простіше. Власну гідність раб
бачить у тому, щоб жити волею «патрона» й ламати гідність інших.
Обов’язок, честь, совість, гідність — це форми моральної свідомості, ті
внутрішні механізми, за допомогою яких в суспільстві здійснюється
саморегулювання поведінки. Завдяки розвинутим свідомості і почуттям
обов’язку, совісті, честі, гідності суспільні моральні вимоги виступають
як особисті спонукання, потреби, мотиви. Гідність означає моральну
цінність, значимість людської особистості. Гідність людини нерозривно
пов’язана з вірою в саму себе, у свої розумові й моральні сили, творчі
можливості. Почуття власної гідності дисциплінує людину, спонукає
ставити до себе підвищені вимоги, не задовольнятися досягнутим, прагнути
до морального ідеалу.
Людське життя набуває сенсу, стає змістовнішим лише тоді, коли воно
спрямовується, визначається великою метою. Ця мета робить життя
повнокровним, красивим, гармонійним, сповненим високого змісту, творчої
радості. Вона породжує невичерпну енергію, героїзм, мужність і
благородство – все те прекрасне, що ми цінуємо в моральному обличчі
людини.
Порядність, честь, почуття власної гідності — поняття нероздільні. Вони
властиві кожній справжній людині. Той же, хто принижує іншу людину,
губить, знищує почуття гідності в собі самому. Душевна грубість
проникла у всі щілини суспільного організму. Найбільше нам не вистачає
культури: політичної, педагогічної, професійної, побутової, емоційної та
ін.
Педагогіка ще більшою мірою, ніж економіка, не готова до ринку. Сім’я і
школа в теперішніх умовах небезпечно відокремилися. Перша — повністю
стурбована, як нагодувати дитину; друга — як навчити її, адже колишній,
хоч і незначний, престиж школи фактично зруйнований. Найдешевшим товаром
раптом виявилася людина. Про неї просто забули. Якщо раніше на школу не
вистачало коштів, то тепер ще і часу…
Позначилися прорахунки морального виховання, про які не раз писали й
говорили, звинувачуючи в першу чергу школу. Старше покоління знало і
більш важкі часи, але порожнеча людської душі нас сьогодні лякає більше
ніж тоді.
Що має робити в таких умовах учитель, школа? На мій погляд, вчити дітей
добра і поваги до старших; відданості своїй землі і схиляння перед
матір’ю, жінкою; терпимості до чужої думки й милосердя, виховувати
людину Людиною.
Але чи можливо це сьогодні, коли народ пішов на народ; коли вбивства,
смерть стають звичними; коли то тут, то там відбуваються справжні війни;
коли виникають партії , рухи, готові перегризти горло інакомислячому;
коли йде гра в закони і жоден із них не діє.
Все, що навигадують політики і верхні поверхи освітянської ієрархії,
доводиться розплутувати вчителеві. І якщо ми не дійдемо до громадянської
злагоди, то загинемо. Нікого буде вчити. Та й нікому. Учитель має стати
головною діючою особою в нашому суспільстві. Завдання школи, вчителя
полягає в тому, щоб пробудити в учня прагнення через самовиховання і
саморозвиток стати особистістю. У цьому педагогові повинне допомогти
суспільство.
Одним із важливих завдань морального виховання є формування у молоді
святого почуття патріотизму. Патріотизм — любов до своєї Вітчизни — одне
з найбільш глибоких і сильних людських почуттів, закріплених віками.
Проте в теле- і радіопередачах, у журналістських публікаціях, у
лексиконі вчителів та викладачів, а відповідно учнівської й студентської
молоді сьогодні майже не чути таких термінів та понять, як патріотизм,
Батьківщина, Вітчизна, інтернаціоналізм, мужність, героїзм, їх замінили
слова «інфляція», «підвищення цін», «корупція» та інше. У музичних
передачах замість національної музики, народних пісень і танців більше
звучать музика й пісні зарубіжних авторів. Виникає таке почуття, що
живемо ми не в своїй країні, а десь на чужині.
В якій же країні ми живемо? Якщо анахронізмом лунає на нашій Батьківщині
гордовита юнкерська заповідь: «Богові – душу свою, серце – дамі, життя –
государю, а честь – нікому!». Тепер чимало навіть кандидатів і докторів
наук за допомогою телебачення намагаються переконати нас, що честь,
гідність і бідність – це якість дурнів.
Сьогодні для багатьох патріотизм, честь Батьківщини – це порожня
балаканина, нічого не значущий звук. Для мене Батьківщина – це життя
моїх дідів і батьків, моїх дітей, це краса й страждання мого народу, це
моя честь і гідність, якими я не поступлюся ні перед ким і ні перед чим.
Але цього почуття, мабуть, багатьом сьогодні не зрозуміти. А шкода.
Ми немовби забули про те, що наш обов’язок – сформувати у дітей та
молоді чіткі уявлення про правильні й неправильні моральні стосунки,
тверді погляди на свою власну поведінку та поведінку інших людей,
допомогти усвідомити зміст і значення справжніх моральних цінностей,
суть моральної краси, справедливості, принциповості, честі, гідності,
обов’язку, совісті, подбати, щоб молодь керувалася ними на кожному кроці
свого життя.
Завдання школи, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, сім’ї
й засобів масової інформації — формувати і розвивати в учнівської та
студентської молоді почуття любові до Батьківщини, громадянської честі,
трудового обов’язку та інші високі й благородні почуття. Тільки весь
комплекс таких почуттів, поєднаних з відповідними переконаннями, створює
морально цілісну особистість, формує у дітей та молоді моральну
свідомість, моральні почуття і моральну поведінку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
