Реферат на тему

Раціональний розподіл сил педагога

Енергію (потенційні сили) людини не можна порівнювати з паливом у
бензобаку. Це більш складне явище. Енергія людини має багато
компонентів, серед яких найбільш важливі фізичний та психологічний,
стимуляторами яких є емоції та соціокультурне середовище.

Енергія та емоції. Психічну енергію педагога можна використовувати в
конструктивному або деструктивному напрямку.

Пригнічення емоцій* педагога веде до зниження ефективності його
професійної діяльності. Керівник школи, який подавляє в собі емоційне
забарвлення відчуттів, не може розраховувати на ефективне управління.

Слід пам’ятати, що підсвідомість реагує, у першу чергу, на домінуючі
бажання, емоційно підкріплені вірою, переконаннями. Психологи
підтверджують, що негативні емоції проникають в імпульси думок самі по
собі, їм завжди відкритий доступ до підсвідомості (почуття безпеки).
Позитивні ж емоції – пасивні, вони повинні бути включені вольовою дією
людини в ті імпульси думки, які вона хоче ввести до підсвідомості. Але
підсвідомість – це не аудиторія, до якої легко знайти підхід. Мова
підсвідомості – мова почуттів.

На біологічному рівні організації людини виділяють такі абсолютно
полярні почуття, які «керують» людиною.

Позитивні почуття Негативні почуття

бажання

віра

любов

секс

ентузіазм

сентиментальність

надія страх

заздрість

ненависть

помста

жадність

марнотратство

гнів

Свідомість не може бути одночасно зайнята позитивними та негативними
почуттями. Щось завжди домінує. Іноді навіть одного негативного почуття
достатньо для того, щоб зруйнувати всі позитивні зміни у Вашій
підсвідомості. Негативні емоції, що виникають як реакція на «погану»
подію, можуть бути адекватними або неадекватними.

Малюнок 16

емоції Неадекватні

Занепокоєння

Тривожність

Сподіваюся – те, що загрожує мені,

не відбудеться, але якщо відбудеться, то це буде лише невдача

Те, що загрожує, не повинно

відбутися, а якщо трапиться, це буде жахливо

Сум

Депресія

Це тяжка втрата,

але це повинно було статися

Це не повинно було статися,

жахливо, що все так вийшло

Жалкування

Провина

Вчитель жалкує, коли зробив щось недобре, але не вважає себе поганим

Вчитель вважає себе поганим за те, що зробив щось не так

Розлад

Сором

Педагог збентежений своїми вчинками, але не звинувачує себе

Педагог визнає, що вчинив безрозсудно і звинувачує себе за вчинок

Роздратованість

Гнів

Я не бажаю, щоб хтось інший робив те, що мені не подобається

Я впевнений в тому, що інші не повинні порушувати «мої» правила

Зупинимося на стислій характеристиці компонентів людських емоцій, що
певним чином впливають на фахові якості вчителя та визначають їх:

співпереживання – робить управління та спілкування гуманним;

зацікавленість – допомагає просуватися вперед;

хвилювання – стимулює активність;

допитливість – допомагає пізнати нове;

впевненість – додає солідності, вишуканості управлінським зусиллям, вона
– важливий фактор особистого «іміджу».

Стримувати почуття в собі не треба. Не треба керівнику поводитися тільки
так, як «личить». Поводьтеся так, як Вам хотілось би.

Пропонуємо Вашій увазі декілька порад, як навчитися ефективно
використовувати та збільшувати свої сили. Вивчити себе можна шляхом
самоспостереження, самоаналізу, самоконтролю, анкетування, тестування ,
аналізом думок інших людей про вас.

У природі існує три грані справедливості – наше сприйняття, сприйняття
людини, яка знаходиться поруч з Вами, та сама дійсність.

Фактори особистості вчителя, які обмежують

його енергію та сили

За виразом С. Хьюза: «Людині визначено жити самій з собою та постійно
турбуватися, щоб це була добра компанія».

Не соромтеся виражати свої почуття. Адже Ваше здоров’я – це Ваші духовні
сили. Відкрито переживайте, визнавайте почуття інших людей і сміло
виражайте свої. Інакше Ви будете відчувати себе засмученим, не розуміючи
причин цього стану. У таких педагогів ускладнюються стосунки з колегами,
учнями, керівництвом школи (та й вдома не все добре), погіршуються
результати в роботі, зменшується повнота позитивного відчуття життя.

Більше та тісніше спілкуйтеся з людьми Вашого оточення. Це найбільш
безпосередній і самий ефективний засіб розрядки напруги, одержання
підтримки та досягнення гармонії у стосунких. Найглибші почуття – це ті,
які пов’язані з оточуючими нас людьми, особисті стосунки з ними
підживлюють життєву енергію педагога.

Шукайте виклик. Сміливо переборюйте перешкоди. Успіх збільшує здатність
конструктивно та ефективно використовувати свою енергію. Перемоги,
подолання проблем викликають задоволення, внутрішню насолоду. Непомірні
перепони на шляху педагога (дидактичні, організаційні, комунікативні)
обов’язково призводять до виснаження сил та гнітючого стану. Тому одне з
важливих завдань керівника школи – регулювати характер та обсяг
навантаження вчителя.

Постійно рефлексуйте і оцінюйте, чого Ви варті. Виробляйте стосовно себе
реалістичне і, по можливості, більш оптимістичне та позитивне ставлення.
Приймаючи до уваги те, що негативне в нашому житті існує як фон, саме по
собі, зробіть все можливе для того, щоб позитивне почуття власної
цінності, самоповаги Ви виражали вільно, не соромлячись.

У 1902 році формулу визначення самоповаги запропонував американський
психолог У.Джеймс:

Самоповага = успіх

домагання

Він писав: «Наше самовідчуття в цьому світі залежить винятково від того,
ким ми зважилися стати та чого ми зважилися досягти». Чим вище рівень
домагань*, тим більш значним повинен бути успіх. Хоча, за Екклезіастом,
«…хто множить пізнання, множить скорботу» [Еккл. 1;18].

Дослідження С.І. Подмазіна за рівнем самооцінки (у %) серед вчителів
дали таку невтішну картину:

Рівень самооцінки Жінки Чоловіки

Високий 2 4

Середній 36 47

Низький 62 59

З цього видно, що вчителі, які мають високий рівень самооцінки –
рідкісне явище, виняток.

Наші дослідження показують, що 75-80% учнів старшої школи мають занижену
самооцінку. З такими уявленнями про себе вони підуть і в доросле життя.
Чи не вирощуємо ми нових рабів?

Розглянемо поняття «успіх». З педагогічної точки зору – ситуація успіху
це можливість самореалізації в позитивній діяльності. З психологічної
точки зору – це переживання радісного стану, в основі якого є
задоволення тим, що особистість досягла очікуваного, або такого, що
перевершує очікувані надії та сподівання.

За очікуванням успіх поділяється на: передбачуваний; констатований;
узагальнюючий.

Святкуйте свої перемоги! Спокійно сприймайте свої невдачі, намагайтеся
вчитися на них.

Помилки, невдачі – довічні супутники нашого життя. А як потім ми
«караємо» себе за них! Водночас, саме невдачі дають нам можливість краще
пізнати себе та внести корективи у свою поведінку. Визнання невдач –
необхідна складова Вашого життєвого, професійного досвіду.

Пам’ятайте:

Если не сегодня, значит, завтра.

В первый день, а может, во второй.

Неизбежно побеждает правда.

Но с сердечным приступом порой.

М.Дорізо

Не чекайте чарівного мага, який подарує Вам почуття впевненості. Цього
не буде ніколи!

На труднощі кожен з нас, як відомо, реагує по-різному. Одні вчителі
ставляться до прикростей досить спокійно, інші – засмучуються та довго
не можуть вийти з цього стану. Коли ми чуємо, що у вчителя або керівника
школи «труднощі», це означає, що зараз він не здатен справитися з
вимогами ситуації, і такий стан може прогресувати та стати причиною
стресу.

Стрес* – це неспецифічна відповідь організму на які-небудь до нього
вимоги. Стрес – це особливий нервовий стан індивіда, породжений тим, що
навколишня дійсність в його сприйнятті відрізняється від очікувань, це
психологічне пристосування до такого стану організму, спрямоване на його
самозбереження. Виділяють [14] такі види стресів:

фізіологічний (визивається надмірним фізичними навантаженнями);

психологічний (обумовлюється складними стосунками з оточуючими);

інформаційний (породжений надлишком, недостатністю або безсистемністю
життєво важливої інформації);

управлінський (висока відповідальність за наслідки прийнятих рішень за
умов ентропії);

емоційний (виявляється в ситуаціях погрози, небезпеки…)

Психологи стверджують, що ми можемо навчитися управляти і станом стресу.

Фази

розвитку стресу

(за Г.Сельє) фаза виснаження;

реакція тривоги;

фаза опору (резистентності).

Незначний стрес може стимулювати і навіть спонукати Вас працювати краще.
При «великому» стресі педагог втягується в хибне коло, при якому
негативні думки стають у центрі уваги та ліквідують творчі, продуктивні
думки, все те, що сприяє досягненню мети.

Для звільнення від стійкого збудження (стресу) ефективним засобом є
відключення. Спробуйте хаотично «побігати» очима по оточуючих Вас
об’єктах, не зупиняючись на жодному з них. Пам’ятайте – це гра. Потім
закрийте очі і повторіть все це у своїй уяві декілька разів.

Переключення передбачає заняття улюбленою справою, далеким за характером
від того, що є причиною збудження. Від цього шкідливого «генератора»
можна відійти засобом абстракції на уявлюване, на уяви Вашої пам’яті. У
розслабленому стані, із напівзаплющеними очима, уявіть ту ситуацію, у
якій Ви почуваєте себе найбільш комфортно, затишно.

Найпростішим і розумним засобом психічного розвантаження може бути
цікава та корисна для Вас фізична праця (вдома, на дачі), заняття
спортом, відвідування друзів, вечірки з друзями, відвідування басейну.
Наполеон Хілл рекомендує не боятися йти на втрату популярності, коли
впевнені в своїй правоті! Успіх не потребує виправдовувань! У невдачі
немає ніяких виправдань! Не призначайте побачення хвилюванням – адже
вони напевно прийдуть [91]. А в Біблії від Матфея [6;34] говориться: «не
піклуйтеся про завтрашній день, тому що завтрашній день буде піклуватися
про свій: досить для кожного дня своєї турботи».

«Ділові люди, які не вміють боротися із занепокоєнням, помирають
молодими», – писав Алексіс Каррель.

Стан тривожності є ситуативним і залежить від схильності до негативного
прогнозу власної діяльності. Тривожність викликається очікуванням
несприятливих результатів через те, що напрямки діяльності визначені
нечітко, а засобів вирішення складної ситуації на цей момент
недостатньо. Тривожність*, як стан, характеризується суб’єктивними
емоціями: напругою, стурбованістю, знервованістю. Наприклад, при
очікуванні іспиту в деяких учнів з’являється стан тривоги з приводу
можливого негативного його результату, а в деяких із них цей стан
настільки виражений, що його можна кваліфікувати як страх, він домінує
настільки, що набуває форми паніки*. Більше того, дослідження свідчать,
що перед іспитом кожний 13-й учень відчуває суїцидний стан.

Доктор Т.С.Кеплер відзначає, що 40% людських хвилювань та тривожності
абсолютно безґрунтовні, 30% – викликані критикою оточуючих в нашу
адресу, 12% – виникають з приводу прийнятих рішень, 10% – через
здоров’я.

Психологи знають, що «почуття гарні як слуги, але жахливі як добродії».
Реальний рівень тривожності прийнято визначати за допомогою
загальновідомого тесту Ч.Д.Спілберга.

Для дослідження рівня тривожності учнів та такого його прояву, як
невротизм* пропонуємо невеличкий тест:

№ Запитання + —

1. Чи відчуваєте Ви ніяковість, коли хтось спостерігає за Вашою роботою,
навіть коли Ви виконуєте її добре?

2. На Вас сильно впливає покарання та критика?

3. Ви соромитеся, коли стаєте об’єктом загальної уваги?

4. Вам важко приховувати неприязнь до кого-небудь?

5. Вас розчаровує невідповідність між Вашими мріями та реальністю?

6. Ви уникаєте зустрічі з неприємними людьми?

7. Вам важко спитати про що-небудь незнайому людину?

8. Ви довго переживаєте свої неприємності?

9. Вам доводиться за нових обставин виявляти надлишкову метушливість з
метою приховати розгубленість?

10. Вас турбує усвідомлення того, що люди говорять про Вас неприємні
речі?

Інструкція: якщо Ви дали позитивну відповідь на 9-10 запитань, то рівень
неврозу у Вас дуже високий, на 7-8 питань – високий, 5-6 позитивних
відповідей свідчать про середній рівень неврозу, 3-4 – слабкий, 1-2 –
дуже слабкий.

В загальному вигляді рівень неврозу серед вчителів (в %) виглядає так
(за С.І. Подмазіним):

Рівень неврозу Жінки Чоловіки

Дуже високий 21 6

Високий 48 49

Середній 32 39

Низький – 5

У діяльності педагога-менеджера виключне місце посідає культура
спілкування. Маються на увазі його цивілізовані форми. Результати
спілкування ніколи не бувають однозначними. Особливо в тих випадках,
коли управлінські рішення приймаються керівником типу «Х». Відсутність
професіональної управлінської культури, недовіра до рядових
вчителів-виконавців, учнів акцентує критичне ставлення до можливостей
колективу. Гіпертрофується розуміння критики як «єдиного» методу
ефективного управління.

Критика, адекватність чи неадекватність реакції на критику є феномен
управління. Критика – надзвичайно чуттєвий інструмент регуляції
особистих та виробничих стосунків.

Дейл Карнегі пропонує такі форми непринижуючої критики з метою впливу на
поведінку підлеглих:

1) критикуйте наодинці. Намагайтеся не скривдити того, кого Ви
критикуєте;

2) будьте впевнені, що ця людина готова Вас вислухати;

3) зачекайте, нехай Ваш співбесідник вгамує біль, зло, збентеження. Якщо
Ви бажаєте, щоб він сприйняв Ваше повідомлення, проявіть витримку;

4) коли ви в стані гніву – не спілкуйтесь. Сконцентруйтесь на тому, що
було зроблено, а не на ролі людини в цій справі;

5) будьте виразними. Використовуйте актуальні приклади. Скажіть про них
ще до того, як Вас про них спитають;

6) намагайтеся критикувати через запитання. Будьте впевнені: той кого Ви
критикуєте, розуміє, про що Ви говорите. Зрозумійте, як він сприймає
Вашу критику;

7) критикуйте вчасно, тоді, коли ситуація, яка критикується ще свіжа у
Вашій та його пам’яті. Це придасть критиці максимального впливу;

8) будьте чесними самі перед собою в об’єкті критики;

9) продемонструйте розуміння та щирість бажання перебороти ситуацію;

10) запобігайте демонстрації переваг у знаннях, силі, проникливості. «Я
кращий за Вас» – такого не повинно бути в управлінській діяльності;

11) не приписуйте поведінці людини якихось намірів;

12) не перевантажуйте співбесідника критикою.

Ніхто, безперечно, не може сказати, в чому полягає природа страху до
критики, але факт – ця фобія присутня в кожному з нас. Психологи
пояснюють, що ідеальним живильним середовищем для фобії критики є явища
трансперсональної психології, а також тоталітарні, посттоталітарні
принципи устрою держави та авторитарний стиль управління людьми. Ф.Баум
відзначав: «Серед тих, хто проживає на землі немає такої істоти, яка б
не відчувала страху перед обличчям небезпеки. Істинна сміливість – не
втікати від небезпеки, коли відчуваєш страх».

Страх можна визначити як емоцію, яка викликається загрозою, що
наближується. Природна реакція зляканої людини – бажання сховатися або
втекти. Прагнення сховатися вибирає форму брехні. Прагнення врятуватися
втечею маскується під формою ігнорування, безпідставної бравади,
вживання депресантів, запою… Найбільш дієвим опором страху є дисципліна.

В ієрархії емоціональних станів людини страх критики, на жаль, посідає
«чільне» місце.

Страх убогості.

Страх критики.

Страх хвороби.

Страх розчарування в коханні.

Страх старості.

Страх смерті.

Страх критики підриває ініціативу вчителя, руйнує силу уяви, обмежує
індивідуальність, позбавляє впевненості в собі.

Критика – це безкоштовний вид «сервісу», якого у нас більш ніж досить.
Злобна критика викликає почуття неповноцінності та образи, знижує
здатність до самоідентифікації в навколишньому світі.

А.Т.Ішмуратов [27] виокремлює декілька найбільш важливих видів критики:

Критика з бажанням допомогти справі. Критикуючий прагне своїми
аргументами та оцінками сприяти вирішенню питання, але робить це різко,
афектно. Протилежній стороні (тому, кого критикують) важливо акцентувати
увагу на бажанні критикуючого допомогти справі; саме це прагнення
повинно цінуватися та пом’якшити реакцію на критику.

Критика з метою показати себе. Мета критики – лише продемонструвати
власні знання, досвід, ерудицію, підкреслити свою значимість в очах
навколишніх. Той, кого критикують, повинен зрозуміти це, та не реагувати
на подібну критику із загостреною увагою та образою. Як кажуть:
Margaritas ante porcos – «Не сипте бісер перед свинями», або відповідно
до Першого Закону суперечки Законів Мерфі: «Ніколи не сперечайтеся з
дурнем – люди можуть не помітити між вами різниці».

Критика з метою зведення особистих рахунків. Направлена на те, щоб
зганьбити іншу людину, підкреслити її слабкість, нагадати про
прорахунки, поставити під сумнів її заслуги. Відповіддю на таку критику
повинні бути не емоції, а продумані аргументи, прагнення спрямувати
увагу того хто критикує, а головне навколишніх, на сутність питання.

Ці керівники не володіють здатністю до прощення. Прощення – це
спрямована й завжди конструктивна стратегія поведінки у відповідь на
образу. Прощення є прощанням з почуттям гіркоти і образи, з відчуттям
болю.

Основні шляхи прощення: бажання бути вище від образи. проявити власну
великодушність; не помічати кривдника; поділитись з кимось своїми
переживаннями; відвідати церкву; дати вихід емоціям, виплакавшись…
Прощення – це життєстверджуюча стратегія, віра людини в себе.

Психологічна база прощення надзвичайно складна. По-перше, це визнання
внутрішнього «еґо» як субстанції, що визначає успішну орієнтацію
особистості в соціумі. Саме «еґо» існує у декількох іпостасях: як гарант
безпеки особистості, як найбільш агресивний компонент структури
особистості…

Механізм прощення базується на здатності людини до сумніву, рефлексії,
здатності етично виражати емоції та внутрішні стани. Прощенню передують
роздуми за схемою «або-або»: 1. Прощати людей, які зробили тобі шкоду, –
це просто нерозумно! 2. Якщо я пробачу, то при цьому я відмовляюся від
всякого відчуття безпеки! 3. Якщо я пробачу, то ця людина
зробить знову те ж саме! 4. Мені страшно прощати цих людей! Прощаючи їх,
я виправдовую те, що вони скоїли? Чи не дозволить моє прощення їм
зрозуміти, що я згоден з ними? 5. Якщо я прощаю, то я демонструю
слабкість?!

Шляхом простої зміни позиції свідомості ми можемо звільнитися від віри
нашого «еґо» в те, що для власної безпеки ми повинні вірити в свій стан
жертви і постійно захищатися. Прощення – це процес трансформації. Це
завжди рух «угору», але за способом його досягнення дуже часто стає
рухом «униз». 3% людей вважають, що кривдника неможливо простити, не
покаравши його. 22% згодні простити, у разі, коли їх перепросять. 36%
людей прощають без будь яких умов.

Т.Ільїна пропонує продуктивну «копінг-поведінку» – конструктивне
пристосування, в результаті якого людина оволодіває ситуацією настільки,
що долає труднощі, від чого в неї підвищується самооцінка і виникає
почуття зростання власних можливостей.

Критика з метою збереження чи підвищення свого статусу та престижу.
Мотив критики – звеличити себе, приховуючи свої наміри за гучними
закликами до порядку та навіть за самокритикою.

Критика з метою перестрахування. Подібна критика використовується як
засіб, щоб приховати свою нерішучість, небажання взяти відповідальність
на себе. Мета такої критики в тому, щоб за несприятливого перебігу
обставин у майбутньому була підстава заявити: «А я Вас вже
попереджував».

Критика з метою попередження заслужених звинувачень. До такої критики
вдаються заздалегідь, щоб нейтралізувати виступи потенційних опонентів.

Критика з метою контратаки. Це реакція на чиєсь зауваження,
використовується нібито для розвінчання того хто критикує, по відношенню
до якого до цього часу виявлялося ліберальне ставлення.

Критика з метою одержання емоційного заряду. Серед нас є такі, які
періодично відчувають потребу в емоційному струсі та задовольняються
після того, як доведуть себе чи кого-небудь з навколишніх до емоційного
напруження, стресу.

Що сприяє фобії критики?

Сором’язливість.

Неврівноваженість – невміння контролювати себе в присутності сторонніх.

Слабохарактерність – нетвердість при прийнятті рішень, звичка
«відкладати на завтра».

Комплекс неповноцінності – самовираження «язиком», необхідність
справляти враження.

Екстравагантність – прагнення того, щоб все було «як у людей» (на шкоду
собі).

Безініціативність – боязнь висловити свою точку зору, невпевненість у
своїх ідеях.

Відсутність самолюбства – неопірність невдачам, навіюваність, небажання
та невміння самовиразитися.

За Екклезіастом [7;5] «Краще слухати викривання від мудрого, ніж слухати
пісні нерозумних».

Раціональний розподіл часу

Вчитися ефективно використати свій особистий час треба починати з
усвідомлення того, на що він у Вас витрачається, і тут Ви, напевно,
дійдете таких висновків (які зроблені вже багато разів багатьма-багатьма
людьми!):

я розтрачую свій час на дрібниці;

я багато часу витрачаю на інших;

я дозволяю емоціям віднімати у мене час;

я не вмію добре планувати, що вимагає додаткових витрат часу;

я роблю те, що могли б виконати інші;

я не досягаю цілей у визначені мною терміни.

Ключ до ефективного використання часу – це, насамперед, обізнаність та
повна інформованість.

Діаграма 4

Витрати часу керівником школи

«Той, хто дозволяє вислизати своєму часу – упускає з рук своє життя…»
відзначав А.Лекейн. Людська цивілізація впродовж загального історичного
періоду освоювала такі категорії як «час» та «простір». Американці
подарували світу нову концепцію, відому під назвою «час – гроші».

У людини в житті багато проблем (здоров’я, взаємовідносини, досягнення
успіху…). Критерії цих проблем мають свої кваліметричні* показники.

Ви ніколи не задумувалися над тим, чому людина не ходить з тонометром?
Адже проблеми здоров’я для неї – найбільш важливі.

Чому всі ми носимо годинники? У чому ж полягає така пріоритетність
категорії «час»?

Час «привласнюється» людиною, про нього домовляються, він засвоюється в
досвіді та стає засобом організації життєдіяльності. Ідея часу – продукт
людської еволюції, продукт культури. У сприйнятті часу ми розрізнюємо:

( сприйняття часової тривалості;

( сприйняття часової послідовності.

Закон емоційно детермінованої оцінки часу виявляється в тому, що час,
заповнений подіями з позитивними емоціями, «пролітає», а «сумні» години
довгі.

Час є консервантом можливостей. У ньому ми «консервуємо» свою
продуктивну діяльність.

Нам завжди здається, що все у нас – ще попереду, там ще досить часу на
все, задумане нами. Але це не зовсім так. Час – категорія, яка має певні
характеристики.

Час не можна передати, не можна примножити, не можна накопичити, він
безповоротний і, на жаль, непоправний.

Сучасні методики дозволяють здійснити довільні розрахунки того, скільки
часу у нас попереду, скільки, вибачте, залишилося. Ось одна з них.

Ваш вік – «Х».

Стать теж має значення.

Кількість робочого часу, який залишився до Вашої пенсії:

((60 – «Х») х 1740 = «Y» (годин);

((55 – «Х») х 1740 = «Y» (годин).

Підставивши дані свого хронологічного віку, Ви отримаєте результат.
Критично поставтеся до результату у вигляді «Y». Будь ласка, дуже
критично, адже тепер Ви вже знаєте, скільки часу Вам відведено на творчу
працю, на те, в чому Ви самовиражаєтесь. Зважте, не так уже та багато!
Поспішайте встигнути зробити якомога більше…

А тепер порахуємо, скільки ж у нас лишилося вільного часу для
відпочинку, для сім’ї, для себе та для дозвілля…

Чоловіки… Чоловіки завжди уміли більш раціонально організовуватися для
відпочинку, особливо вдома. Соціологи вказують на чотири основних
заняття чоловіка вдома:

перегляд телепередач;

читання газет;

придбання товарів за списком (а іноді і за гроші) дружини;

бездіяльний відпочинок. Місцем «плато» для чоловіків вдома слугує ліжко,
диван. Тому, коли чоловік спокійно лежить на дивані серед білого дня,
краще його не чіпати. Він не байдикує. Він «рухами своїх вій в цей час
колихає зірки далеких галактик».

До речі, Декарт робив свої відкриття ранком, ніжачись у ліжку.

Для чоловіків (60 – «Х») х 2400 = «Y» (годин);

Для жінок (55 – «Х») х 2400 = «Y» (годин).

Для них цей ресурс, як бачимо, значно менший (на жаль).

Свого часу філософ Епікур писав: «… не будучи владним над завтрашнім
днем, відкладаєш радість; а життя гине у відкладанні, так кожен з нас
помирає, не маючи дозвілля».

Дефіцит часу – звичний стан практично для всіх педагогів. Вони постійно
скаржаться на перевантаження та відсутність часу. Перевантаження вчителя
– це наслідок перетину численних завдань та проблем, які стоять перед
ним. Його завдання – правильно вибрати особисті та професійні
пріоритети, не залежати від марноти дня, не відволікатися на незначні
справи, займатися саморозвитком, самоосвітою та повноцінним відпочинком.
Велику допомогу в цій справі можна отримати, займаючись
самоменеджментом. Він являє собою послідовне та цілеспрямоване
використання перевірених методів роботи в повсякденній практиці з метою
оптимального використання особистого часу. Розгляньте, будь ласка,
запропоновані менеджментом рекомендації для педагогів та керівників шкіл
щодо уміння знаходити час для своїх занять.

Час для роботи

роздумів

читання

гри

кохання

дружби

мрії

радощів умова успіху

джерело сили

основа знань

секрет молодості

істинна радість життя

умова щастя

шлях до зірок

музика душі

Декілька слів про роль планування в боротьбі за час. Готуючись
(плануючи) протягом 10 хвилин свій робочий день, Ви зможете щодня
економити 2 години та краще справлятися зі своїми обов’язками.

Малюнок 17

В житті професійно організованого педагога цілеспрямована діяльність
займає не більш ніж 10% його часу.

1% часу від загального планового періоду робочого часу (рік, місяць,
тиждень, день) радимо Вам витрачати на планування.

Прийнято вважати, що десятихвилинна підготовка робочого дня забезпечує
до двох годин економії робочого часу. Керівнику школи необхідно
враховувати правило 60:40. Планом повинно бути охоплено не більше за 60%
його часу, а 40% повинно бути зарезервовано для несподіваних справ.

Згідно «Принципу Парето» 80% всієї обов’язкової планової роботи в
колективі виконують всього 20% працівників, інші 80% співробітників –
«фон», «живильне середовище», яке забезпечує продуктивну роботу 20%
працівників.

Цей принцип був сформульований італійським економістом Вільфредо Парето
(1848-1923). Згідно з цим принципом, в процесі роботи за перші 20% часу,
що витрачаються, досягається 80% результатів. Інші 80% затраченого часу
приносять лише 20% загальних підсумків.

Матриця управління часом

Термінові Не термінові

ВАЖЛИВІ I Справи:

Критичні ситуації

Невідкладні проблеми

Проекти з «простроченим»

терміном виконання II Справи:

Профілактичні дії

Підтримка середовища

Створення зв’язків

Пошук нових можливостей

Планування

Відновлення сил

НЕ ВАЖЛИВІ III Справи:

Відволікання на телефонні дзвінки

Робота з кореспонденцією

Підготовка повідомлень

Засідання

Планування невідкладних справ

Професійні види діяльності IV Справи:

Дрібниці, на які витрачається час

Не термінова кореспонденція

Дзвінки

Пуста трата часу

Марнотратство

Пам’ятайте! Час більш значущий, ніж гроші, це щось таке, як те саме
життя! За Законом Меськімена (Закони Мерфі) «Завжди не вистачає часу,
щоб виконати роботу як слід, але для того, щоб її переробити, час
знаходиться».

У вмінні менеджера управляти собою можна використати принцип
асертивності. Асертивність – це здатність оптимально реагувати на
критику та вміння рішуче говорити собі та іншим «ні», якщо цього
вимагають обставини. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку
гнучкою та дивергентною.

За «управлінською решіткою» Р.Блейка та Д.Мутона міру асертивності можна
зобразити у вигляді такої шкали:

10 20 30 40 50 60 70 80 90

Коли ви набрали 30-50 балів, це свідчить про вашу невпевненість в своїх
вчинках та відсутність рішучості.

70 та більше балів визначають вашу агресивність, безцеремонність,
наполегливість. Агресивна поведінка передбачає прагнення домогтися свого
за будь-яку ціну. Така поведінка руйнує довіру оточуючих до себе. До
агресії ми відносимо не тільки нанесення фізичної шкоди чи її крайні
вербальні прояви, а ще й такі «непідсудні» форми, як сарказм та іронія.

Людина з асертивними характеристиками відзначається позитивним
ставленням до інших людей та адекватною самооцінкою, це людина
компромісів, за Д.МакГрегором це керівник типу «У».

В управлінні людьми ідея асертивності займає своє чільне місце.
Асертивний керівник – це емпатійна натура, в спілкуванні з підлеглими
відкритий, відвертий, не схильний до ентропії.

Асертивний педагог (учень) адекватно реагує на справедливу, непринижуючу
гідність критику, не доводить себе до стресу та суіцидних намірів.

В США широко використовується соціально-педагогічна програма «SELF –
ESTEEM» (поважай себе). Ця програма, починаючи з дошкільного віку,
спрямована на розвиток почуття власної гідності, на розвиток особистості
дитини. Вона включає в себе такі компоненти: «особиста безпека»,
«індивідуальність», «належність», «цілі та цінності життя»,
«компетентність», «здатність до самоідентифікації». Почуття самоповаги
приймаючи форму гонору та пишання відіграють велике значення в житті
людини. Повноцінна особистість починається на тому етапі розвитку
людини, коли в неї виникають цілі та цінності життя, спрямовані в
позитивне майбутнє.

ЛІТЕРАТУРА

Альтшуллер Г.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей: от озарения
к технологии. (Теория и практика решения изобретательских задач). –
Кишинев: Карта Молдовеняскэ, 1989. – 381с.

Амонашвили Ш.А. Личностно – гуманная основа педагогического процесса. –
Мн.: Университетское, 1990. – 560с.

Амосов Н.М. Алгоритмы розума. – Киев: Наукова думка, 1979. – 223с.

Амосов Н.М. Разум, человек, общество, будущее. – К.: Байда, 1994. –
184с.

Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.1. – М.:
Педагогика, 1980. – 232с.

Ангеловски К. Учителя и инновации: Кн. для учителя: Пер. с макед. – М.:
Просвещение, 1991. – 159с.

Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе.- М.: Просвещение,
1989.-224с.

Арват Ф.С., Коваленко Є.І. та ін. Культура спілкування:
Навч.-метод.посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 328с.

Бараева О.Ю. Стратегическая деятельность директора школи.- Н.Новгород:
МП «Балахинская типография», 1994. – 71с.

Бэрн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих
взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой
судьбы: Пер. з англ. / Общ.ред. М.С.Мацковского. – М.: Лист-Нью; Центр
общечеловеческих ценностей, 1997. – 336с.

Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. – М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1982. – 200с.

Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. – М.: Педагогика,
1983. – 272с.

Бойделл Т. Как улучшить управление организацией: Пособие для
руководителя. – М.: АО «ИНФРА-М» – АОЗТ «Премьер», 1995. – 204с.

Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой
роботе. М.: Юрист, 1998. 496с.

Воспитание чувств у детей по методу Марии Монтессори: Дидактический
материал / Сост. и ред. З.Н.Борисова, Р.А.Семерникова. К., 1995. 132с.

Вудкок М., Френсис Д. Роскрепощенный менеджер. Для
руководителя-практика: Пер. с англ. – М.: Дело, 1991. – 320с.

Головаха Е.И., Папина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. –
К.: Политиздат Украины, 1989. – 189с.

Давыденко Т.М. Рефлексивное управление школой: теория и практика. –
Москва-Белгород, 1995. 251с.

Давыдов Н.А., Бойченко Н.А. Как быстро научиться интересно и эффективно
обучать специалистов. – Симферополь: Таврия, 1992. – 112с.

Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. для
учителя и руководителей. – М.: Просвещение

Сили вчителя можуть бути заблоковані чимось, що не отримало вирішення в
його дитячому та юнацькому віці (інтимне, особисте, підсвідоме).

Вчитель, який стримує в собі емоції, як правило, втрачає свою природну
впевненість.

Економія часу

Оптимум

недостатнє надлишкове

планування

Похожие записи