Рабинюк Катерина Дмитрівна,
заступник директора з навчально-виховної роботи,
викладач основ здоров’я та курсу
за вибором «Сходинки до інформатики»
Уманська загальноосвітня школа-інтернат
І-ІІІ ступенів ім.Ю.О.Гагаріна
Реалізація завдань етичного виховання молодших школярів
В умовах національного відродження і розбудови України виховання має
набути соціального та державного пріоритету. Тому вже сьогодні основною
тенденцією розвитку школи є перетворення її на виховуючу. У цьому
процесі центральним стає виховання загальнолюдських цінностей ( доброти,
милосердя, толерантності, етичної культури і т.д.), стимулювання
внутрішніх сил особистості до саморозвитку і самовиховання.
Молодший школяр характеризується образністю і конкретністю мислення,
мозаїчністю схоплювання навколишнього. У дітей цього віку недостатньо
розвинена здатність до саморегуляції поведінки, самоконтролю: цим
пояснюється значна імпульсивність, нестриманість, короткочасність
вольових проявів у поведінці. Водночас опора для етичного виховання
учнів початкових класів – відсутність у них негативних стереотипів
поведінки, бажання бути відзначеним у групі ровесників. У ситуаціях
сумніву, вибору лінії поведінки головний орієнтир для них – думка
дорослого. Звідси бажання наслідувати приклад учителя, вихователя, інших
авторитетних для них людей.
У молодшому шкільному віці накопичується досвід товариськості,
доброзичливості, дбайливості, чесності. Отож, можна вважати, що завдяки
змістові етичного виховання у них формуються такі якості:
– дбайливе ставлення до природи;
– бережливість у ставленні до речей, шкільного приладдя;
– доброзичливість у ставленні до людей;
– повага до старших;
– товариськість у спілкуванні з однолітками;
– турбота про молодших;
– дисциплінованість, точність, відповідальність;
– охайність.
Основними завданнями етичного виховання є:
виховання почуття національної гідності; любові до свого народу, мови,
культури, історії, рідного дому, сім’ї;
ознайомлення з етичними нормами спілкування: засвоєння вимог щодо
зовнішнього вигляду (одягу, жестів, пози, міміки, постави); формування
елементарних умінь, навичок та звичок, які стосуються етики мовленнєвої
поведінки; виховання загальнолюдських якостей (доброти , милосердя,
чуйності, справедливості, скромності, товариськості, чесності та ін.);
розвиток почуття особистої гідності;
формування екологічної культури особистості (знання, переконання,
свідоме дотримання норм поведінки в природі); активізація діяльності для
покращення природного середовища.
Реалізація завдань етичного виховання неможлива без розуміння педагогом
переходу від авторитарного стилю педагогічного спілкування до дійсно
гуманного, зверненого до особистості кожної дитини (особистісно-гуманний
стиль спілкування). Оволодівши такою „технологією” педагог матиме змогу
впливати на взаємини між дітьми, включати їх у заздалегідь спроектовані
ситуації, формувати почуття, які спонукають до гуманного типу поведінки.
Дуже часто внутрішнє самопочуття, емоційний настрій дитини буває
„зав’язаним” саме на особистості вчителя початкових класів, якому дитина
довіряє, з ким ідентифікується. Серйозні упущення в регулюванні й виборі
партнерів у спілкуванні в дитячому віці призводять до рецидивної
аморальної поведінки в майбутньому. Саме в дитинстві закладаються ті
риси особистості, які у зрілому віці визначатимуть рівень довіри, що
характеризуватиме людину як суб’єкта спілкування, сприятиме виробленню
адекватного ставлення до світу, самого себе.
Уже за роки навчання в початковій школі у дитини розвивається вміння
осмислювати й оцінювати свої або чужі дії, поведінку, усвідомлювати
дійсність. Саме від учителя, його такту, майстерності, вміння
спілкуватися з учнями, залежить вироблення в кожного відповідних
особистісних якостей.
Назріла потреба теоретичного переосмислення термінів „спілкування”,
„етика спілкування”, зміст яких, значною мірою, визначається новим
педагогічним мисленням і психологією вчителя.
Педагогічний процес має майже виключно комунікативну природу. Потреба в
спілкуванні формується в дитячі роки, і тільки доцільна організація
педагогічного спілкування може привести до належного її розвитку.
Стимулюючу роль відіграє характер вимог педагога до дітей (справедливий,
обґрунтований, послідовний, спрямовуючий); форма зауважень (необразливі,
доброзичливі, такі, що не принижували б людської гідності).
Основні умови ефективності етичного виховання:
Врахування вікових особливостей учнів кожного класу.
Залучення дітей до змістовних, емоційно забарвлених видів діяльності.
Вплив особистості педагога на взаємини, що виникають між вихователями та
вихованцями.
Методи формування морально-етичних норм поведінки
У педагогічній науці накопичений багатий арсенал методів формування
морально-етичних норм поведінки молодших школярів.
Метод репродукованого пояснення – один із ефективних і економних за
часом методів виховання. З його допомогою педагог розкриває перед дітьми
суттєві властивості етичних понять, розширює їх уявлення. Структура
методу пояснення включає такі прийоми, як бесіда, роз’яснення,
научування.
Традиційним методом моральної освіти є етична бесіда. По суті – це
роз’яснення в діалогічній формі принципів і норм моралі. Теми етичної
бесіди можуть бути найрізноманітнішими: про дружбу і товариськість
(„Твої однокласники”, „Пам’ятай про тих, хто поруч”, „Ти і твої
товариші”), про правдивість, чесність („За якими законами живе наш
клас”, „А як вчинив би ти?”, „Хочу, не хочу, треба”)тощо
|
?®T
V
h8&
V
„o
^„o
&
F
&
&
&
?Матеріалом для таких бесід слугують життєві факти, конкретні вчинки
дітей, а також художні твори, які вчать розрізняти полярність добра і
зла не за сухою дидактикою, надокучливими повчаннями, а на яскравих
художніх образах, що емоційно впливають на молодшого школяра.
Основне завдання етичної бесіди – не тільки накопичення моральної
інформації, а й встановлення зв’язку між одержаною інформацією і
наступною діяльністю. Приміром, закінчити етичну бесіду можна так:
„Сьогодні ми говорили з вами про необхідність взаємодопомоги, вміння
запропонувати її тим, хто її потребує. А тепер, збираючись на
прогулянку, спробуємо допомогти своїм товаришам одягатися. Хлопчики,
будьте уважними і турботливими до дівчаток” та ін.
Інформація, одержана в ході пояснення суті етичних понять, може
вважатися усвідомленою, якщо вона позитивно впливає на поведінку та
вчинки дитини. Цьому сприяють методи привчання і вправлянь. Серед
методичних прийомів можна назвати доручення (чергування), показ, вправи.
Вони дають змогу повторювати однотипні дії, виконання яких збагачує
власний досвід і складає практику взаємин (у дверях пропусти старших,
допоможи одягнутися дівчинці, звільни місце в автобусі пасажиру похилого
віку чи матері з маленькою дитиною та ін.). спочатку педагог пропонує
допомогти, а потім заохочує власний вияв уваги.
Метод створення педагогічних ситуацій певною мірою спонукає дитину
ідентифікуватися з дійовими особами і інсценізувати відповідні варіанти
поведінки. Досвід вирішення ситуацій морального вибору допомагає дитині
з повагою ставитися до іншої людини, стає предметом уваги і
усвідомлення, а також формує її здатність до позитивних вчинків.
Включення учнів у ситуації співпереживання допоможе їм позбутися таких
негативних виявів, як радість при одержанні однокласником поганої
оцінки, байдужість до інших („Дівчинка прийшла заплакана до школи, але
ніхто із товаришів не запитав, що з нею трапилось”), неуваги і небажання
допомогти товаришеві („На уроці трудового навчання всі роблять
аплікацію, твій сусід по парті забув удома кольоровий папір і не може
працювати разом з іншими…”); жорстокість або цинічність у ставленні до
молодших за віком, слабших („На твоїх очах впала маленька дівчинка і
забила коліно…”).
Загальновідомо, що потреба у грі ніколи не зникне в людини. Для
дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй
можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у
плані підготовки до різних сфер життя. Гра для дитини , особливо у
молодшому шкільному віці, наділена ще й дослідницьким змістом, який дає
змогу моделювати все те, що існує поза грою. Саме через гру дитина
швидше знайомиться з правилами та нормами спілкування з оточенням – із
світом природи; швидше опановує навички й звички культурної поведінки.
Основна роль педагога під час організації гри – створити таке входження
дитини в доросле життя з його, на жаль, жорстокими нормами, щоб головним
чином не зашкодити дитині. Будь-яка інструментовка ігор виправдана ще й
психологічно: у грі дитина безтурботна, психологічно розкута і тому
більше, ніж коли-небудь, здатна на повне вираження свого індивідуального
„Я”. Важливим стає таке завдання для вчителів початкових класів та
вихователів: дати можливість кожній дитині через гру самовиразитися,
само реалізуватися, як у процесі навчання, так і в позаурочній
діяльності.
Враховуючи вікові особливості молодших школярів, треба частіше
використовувати в роботі засоби народної педагогіки: сценки
гумористичного змісту, розважальні картинки, притчі, вірші-жарти
казкових персонажів, аудіо- та відеозаписи, мультфільми.
Доречними будуть і різні види драматизації:
– сюжетно-рольові ігри („У країні Ввічливих і Добрих людей”, „В гостях у
товариша”, „До магазину за покупками”, „День народження”, „Відвідування
хворого товариша”, „Охайна і Неохайна”);
– програвання конкретних виховних ситуацій („Ти прийшов до товариша в
гості. Двері відчинила його мама. Що ти їй скажеш?”);
– уяви себе на місці позитивного чи негативного героя („А як би вчинив
ти?”);
– придумування закінчення розповіді;
– вправи – тренінги, комунікативні ігри, етичні тренінги („Людина
поруч”, „Конверт життєвих ситуацій”, „Комплімент”, „Вітання”);
– ігри „Чарівний стілець”, „Корзина грецьких горіхів”,
„Пропоную-вибираю” є водночас і груповою справою і довірливою розмовою
про ті проблеми, які перешкоджають дитині, що їх вона не в змозі
вирішити самостійно. Більшість цих вправ побудовано у практичній техніці
„недописаного діалогу”. Основна їх мета – допомогти дітям вдивлятися,
прислухатися, зрозуміти інших людей, вміти відгукнутися на їхні
проблеми.
Коригування індивідуального досвіду взаємин, поведінки молодших школярів
практично щодня ставлять кожного педагога перед вибором методів
стимулювання поведінки: заохочення словом, нагорода, похвала, оцінка –
все, що стимулює формування позитивного досвіду взаємин дітей. Атмосфера
доброзичливості, емоційної привабливості, зацікавленості, уваги
педагогів до учнів – запорука успішного виховного процесу.
Література
Бех І.Д. гуманізм у вихованні підростаючої особистості // Рідна школа. –
К.: 1995, №9 (790). – с. 29.
Киричок В.А. Гуманне ставлення до дитини. –К. 2004. – с. 35-43
Киричок В.А. Ігри в етичному вихованні//Початкова школа, 1997, №6. –
с.40-41
Киричок В.А., Підгорна Н.І. Програма етичного виховання молодших
школярів// Початкова школа, 1993, №4. с. 43-48
Підгорна Н.І. Виховання моральності шестилітніх першокласників//
Початкова школа, 1992, №2-3. с. 5-7
Заняття з етики в початковій школі// Методичні рекомендації, К.:
„Освіта”, 1991
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
