Реферат на тему

Психологія менеджменту в освіті

Теорія менеджменту акцентує увагу на категоріях: «мета» «людина» і
«результат». З погляду психології, менеджмент – це міждисциплінарний
напрямок, завданння якого полягає в дослідженні та психологічному
забезпеченні вирішення проблем організацій, установ, конкретних
виконавців в умовах ринкової системи господарювання.

До предмета психології менеджменту відносяться психологічні явища
організації, що включають психологічні фактори, які визначають ефективну
діяльність людей (менеджерів). До числа цих факторів відносяться:

психологічне забезпечення діяльності менеджерів – включає в себе
вирішення проблем професійного самовизначення керівників, їх професійної
підготовки та підвищення кваліфікації;

пошуки та активізація резервів управлінського персоналу, включаючи
оцінку та добір менеджерів для потреб організації;

оцінка та поліпшення соціально-психологічного клімату, згуртування
персоналу цілями організації, включаючи удосконалення стилю та культури
ділових взаємовідносин;

психологічне забезпечення довгострокових цілей організації, включаючи
розробку кадрової політики фірми та створення діючих механізмів
управління установою, як соціотехнічної системою.

Індивідуальні відмінності між людьми значні – кожна людина по-своєму
неповторна, унікальна, соборна. Проте існують деякі універсальні
характеристики, які можна розглядати як критерії загального розвитку
зрілої особистості. Розглянемо деякі з них:

аутентичність – спроможність людини бути собою. В основі аутентичності –
позитивне сприйняття, що дає людині право жити своїм життям, виконувати
свою соціальну роль. У іншому випадку людина прямує до маргінальності*;

свобода та відповідальність. Зріла людина бере на себе відповідальність
за своє життя, вона не звинувачує обставини, а шукає нові можливості та
шляхи досягнення своїх цілей. Вона спроможна вийти за рамки стереотипів,
ризикує і здійснює вибір, за який особисто відповідає;

здатність до саморозвитку. Приймаючи себе таким, якою вона є, і беручи
відповідальність за те, якою вона стане в майбутньому, вона стає здатною
до змін і розвитку, працює над собою;

емоційна стабільність. Знаючи свої можливості, людина ставить перед
собою реальні цілі, знаходить нові форми поведінки. Адекватно оцінює
ситуацію та адекватно реагує на неї;

повага до особистості іншої людини;

любов до життя – людина бачить в ньому сенс, отримує від нього найвище
задоволення. Нагадаємо філософський заповіт матері Терези (Аґнеса Гонжа
Бояджу. 1910-1997рр.) про ставлення до життя.

ЖИТТЯ це можливість. Скористайся нею.

це краса. Захоплюйся нею.

це мрія. Здійсни її.

це виклик. Прийми його.

це обов’язок твій насущний. Виконай його.

це гра. Стань гравцем.

це багатство. Не розбазарюй його.

це придбання. Бережи його.

це любов. Насолодися нею сповна.

це таємниця. Пізнай її.

це долина сліз. Перебори усе.

це пісня. Доспівай її до кінця.

це боротьба. Стань борцем.

це безодня невідомого. Входь у неї без страху.

це вдача. Шукай цю мить.

Життя таке цікаве – не розтрачуй його. Це твоє життя. Користуйся ним.

Та на превеликий жаль, життя може виявлятись не тільки неповним,
однобічним, а і зовсім не здійснитися. Прояви життєвої нереалізованості
можуть бути такі:

– втрата смислу життєвих цілей, розчарування, повна втрата
працездатності;

– деформоване життя як наслідок невизначеності життєвих цілей або їх
хибності, безпорадність при зіткненні з життєвими труднощами;

– сурогатне життя, яке заповнене псевдодіяльністю, псевдоцінностями, чи
життя як рослинне існування.

В.Франкл з цього приводу пише: «…людина, стикаючись зі своєю долею і
змушена її сприймати, все ж таки має можливість реалізувати цінності
відносин. Те, як вона сприймає тяготи життя, як несе свій хрест, та
мужність, яку вона виявляє у стражданнях, гідність, яку вона демонструє…
все це є мірою того, наскільки вона відбулася як людина».

Життя не має апріорного смислу, – висловлювався Ж.П.Сартр. – Доки ви не
живете власним життям, воно нічого із себе не уявляє, ви самі повинні
надати йому смисл, а цінність є не що інше, як обраний вами смисл.

Існує думка, за якою людина, як духовна істота, за своєю сутністю
повністю невиразна. Людина, на думку О.Вишневського, – істота, котра
перебуває вічно в стані внутрішньої боротьби, але водночас істота
самодостатня. Вона досвідчена і обмежена, сильна і слабка, добра і зла,
правдива і брехлива і т.д. Вона завжди в дорозі.

Пріоритетний смисл людського життя визначається вибором однієї із
позицій: гуманізм – служіння людям; перфекціонізм – особистісне
самовдосконалення; корпоратизм – належність до референтних груп;
прагматизм – орієнтація на успіх; гедонізм – отримання задоволення.

Древньокитайський філософ Конфуцій зазначав: «У країні, якою добре
керують, соромляться бідності. У країні, якою керують погано,
соромляться багатства».

Оточуючий нас світ складний та мінливий. Всім поколінням людей ці зміни
визначали спосіб життя, суспільної і професійної діяльності, віри,
спрямованості. Альберт Швейцер писав: «Багато людей повинні задуматися
над своїм життям, над тим, чого вони домагаються для себе в боротьбі за
існування, над тим, які труднощі виникають перед ними в тих або інших
обставинах, і над тим, у чому вони самі собі відмовляють».

Всі ми бажаємо щасливого життя, прагнемо досягти успіху в житті і
конкретних справах. Поняття людського щастя різнопланове. Д.Ф.Кеннеді
казав, що щастя – це повноцінне використання своїх можливостей у
відпущених життям рамках. Ідеологічна система держави, у якій ми жили
колись, закликала нас до того, що жити треба скромно, «не висовуючись».
Як досягти цього щастя? Які мотиви обрати у своєму житті? Адже,
спрощено, до щастя ведуть два мотиви людської діяльності:

1. Бажання досягти успіху.

2. Бажання уникнути невдач в житті.

Отож, понад 80% свого часу ми витрачаємо на зусилля з метою уникнути
можливих невдач. А досягнення успіху припускає такі кроки:

1. Зробити самому.

2. Відняти, перейняти або запозичити.

3. Попросити когось зробити.

4. Чекати поки дадуть.

Психологічний стан людини, її соціальне самопочуття є наслідком та
причиною тих глибоких змін, що відбуваються в різноманітних сферах життя
суспільства, позначених рисами нестабільності і невизначеності.

Соціологічні дослідження [81] свідчать про те, що нас турбує зараз в
першу чергу. Це:

зниження реальних прибутків та рівня життя;

необхідність постійно думати про вирішення нагальних проблем;

загроза безробіття;

загальний тривожний стан;

втрата чітких орієнтирів і сенсу життя.

Зміни нормативно-ціннісної системи, що відбуваються сьогодні в
суспільстві в цілому, є для індивіда стресогенним фактором. Виник
дефіцит довіри до держави. Згідно з висловом П.П.Гайденко: «Замість
одного розуму виникло багато типів раціональності».

Цікавим є поняття еліти в державі. Це тонкий, особливий за інтелектом,
творчим потенціалом соціальний прошарок. На думку Ю.Завальського, у
суспільстві достатньо 1% еліти, щоб забезпечити прогрес нації. Турбують
аналітичні дані щодо стану еліти в нашій державі. На початку ХХ сторіччя
в Росії «коефіцієнт елітності» був найвищим у світі – 8%! [31].

У 1917 р. – 2%

У 1980 р. – 0,8%

Еліта не тільки створює цінності, вона сама виступає як цінність.

На жаль, цей коефіцієнт має у нас стійку тенденцію до зниження. Так,
наприклад, в Україні в 1998 р., за дослідженнями Інституту соціології
НАН України, до елітного прошарку себе відносять лише 0,5% населення. Ми
можемо випасти з числа цивілізованих країн світу. Український соціолог
А.Кравченко визначає українську еліту як сукупність людей, що мають
цінні, дефіцитні для виживання в даному суспільстві якості. Він дійшов
висновку про «виродження української управлінської еліти», як наслідок
того, що з неї постійно вилучаються кращі представники, котрі
претендують на керівні посади (із адміністративної системи першими
вибувають кращі).

В сучасній лексиці ділової людини використовуються поняття «олігарх»,
«VIP – персона» та «яппі».

«Олігарх» – це відома громадськості чи в певних колах особа, яка
контролює значні потоки політичних, економічних і піарівських ресурсів
одочасно (з грецьк. «влада небагатьох»).

«VIP-персона» – поважна людина, посадова особа дуже високого рангу (з
англ. very important person).

«Яппі»-молоді люди, що досягли успіху та зайняті справою, яка забезпечує
їм престижний статус у суспільстві (з англ. yuppie – young
professional).

Наш час відзначається посиленням проявів невігластва. Невігластво –
особливий вид незнання: воно не граничить із знанням і не має меж. Як
писав К.Гельвецій: «Всякий, хто вивчає історію народних бідувань, може
переконатися, що більшу частину горя на землі приносить невігластво».

Зміст невігластва – апріорно помилкове всезнайство. Сучасне «освічене»
невігластво ховається під тунікою псевдонауки. Ще древній філософ
Теренцій писав, що «властивість неука – обмежуватися своїм незнанням».
Йому властиві: претензія на абсолютне всезнайство; безапеляційність
суджень; диявольська спроможність ускладнювати елементарне і спрощувати
складне; цілковита відсутність саморевізії та самокритичності;
снобістська пристрасть до сумнівних новацій. Воно рветься на трибуни і
кафедри, в ефір і на екрани, не гидує юрбою легковірних або людей, що
загубили віру. Воно мімікрує під науку [84].

Але еліта – вона завжди еліта! 75,2% респондентів (представників еліти)
на питання: «Як ви вважаєте, успіх – це результат клопіткої роботи чи
щасливий збіг обставин? » – відповідають, що це завзята праця.

Цікавим є і такий соціальний аналіз.

«Від чого залежить Ваше життя? «, % [81]

Фактори Основне населення Еліта

Переважно від зовнішніх обставин 25,33 6,76

Рівною мірою від зовнішніх обставин і від мене 29,58 41,89

Переважно від мене 17,25 46,62

А тепер – про міру залежності пересічних громадян від правлячої еліти.
Питання: «Як Ваше життя залежить від правлячої еліти? » [81].

Діаграма 1

Немає сенсу чекати, що світ пристосується до нас. Цього не буде ніколи!
– писав мудрий соціолог Дж. Гріндер. Єдиний шлях домогтися успіху – це
самим пристосуватися до світу.

Новітні дослідження дають таку картину прагнень людей до пристосування в
світі, що змінюється (за віковим показником в %) [81] .

Діаграма 2

Старша вікова категорія, як видно, не бажає пристосовуватися не лише
внаслідок реального погіршення свого матеріального становища, але і
тому, що відчуває знецінювання досягнень свого минулого.

Російський спеціаліст в області менеджменту, член-кореспондент РАО
В.Д.Симоненко пише, що якось, готуючись до лекції, він задумався над
питанням: «Чому Джон їздить на «Форді», Ганс – на «Мерседесі», а Іван –
на трамваї?» Причин цьому багато. Але головна з них у тому, що Івана,
Петра, Степана… не вчили (і не вчать) основам менеджменту,
проектуванню психології особистісної орієнтації, основам цивілізованого
підприємництва [76]. Адже за мудрим висловом В.І.Вернадського, ми
вступили в «психозойську еру».

Звичайно, багато в чому ми вже змінилися. У своєму недалекому минулому
ми лишили багато чого. У сучасному – починаємо отримувати нові якості.
Ми позбулися, в основному, таких соціальних «міфів» [81]:

міф «вождизму», природа якого іде коріннями в далеке минуле, коли всі
чекали «ось приїде барин, барин нас розсудить»;

міф «неповноцінності», у відповідності до якого ми приречені завжди
знаходитися на задвірках цивілізації, переборювати труднощі, що самі
успішно створюємо;

міф «непереможності чиновничої гідри», внаслідок чого в нас дотепер
живучий страх перед самим незначним державним службовцем, сліпа віра в
протекціонізм та силу паперів;

міф «однаковості», у суспільну свідомість імплантовано думку, начебто
«усі можуть все» і, отже, культивується неповага до особистості, творчої
індивідуальності, обдарованості, таланту;

міф «суцільної гармонії», що йде від вульгарного розуміння ідеалу
суспільної злагоди.

Людині потрібна система координат, певна карта її природного та
соціального світу, без якої вона може заблукати і втратити спроможність
діяти цілеспрямовано та послідовно. Потреба в системі ціннісних
координат дуже велика. Наприклад, хіба не заслуговує подиву та
обставина, що людина часто з легкістю стає жертвою ірраціональних
доктрин економічного, політичного або іншого виду. Проте тільки такої
карти недостатньо для керівництва до дії. Людині необхідна також мета,
що вказує їй, куди вона повинна йти.

Важливу роль у цьому може зіграти вивчення власної психології (свого Я),
особистості, колективу… Прогрес психології полягає у поверненні до
великої традиції гуманістичної етики, що розглядає людину в цілісності
фізичного і духовного, припускає, що призначення людини – бути самим
собою, а умова для досягнення цієї мети в тому, щоб бути для самого
себе. Щоб бути впевненою у своїх цінностях, людина повинна знати саму
себе і свою здатність до добра. Найбільшу цінність для нас має не та
людина, що має глибокі, різнобічні знання – цього замало. Особливу
цінність для нас представляють ті освічені люди, у яких є чуйність, сила
почуттів, воля.

Наші дослідження показали, що тільки кожен четвертий керівник школи
читає і використовує психологічну літературу. Як видно, цим можна
пояснити їхні ускладнення при вирішенні управлінських питань, пов’язаних
з аналізом психологічних дій.

За оцінкою Х.Джекінса, доросла людина, що досягла успіху, використовує
приблизно 10% ресурсів свого інтелекту. Останні 90% покриті стереотипами
поведінки і відчуття, не аналізованою інформацією про минулі
неприємності та перевантаження. Джекінс впевнений, що первісний і
здоровий стан людини, це коли: 1. Людина отримує задоволення від життя;
2. Сприймає проблеми як цікаві задачі, що обіцяють задоволення; 3. Для
цієї людини природні стосунки між людьми – це любов, радість спілкування
та співпраця.

Вже з’явилася, сформувалася так звана «ринкова особистість». Це не
просто жива людина, нова особистість, а соціально-типізована модель
поведінки. Е.Фромм у цій особистості виділив позитивні і негативні
якості.

Таблиця 8

Позитивне Негативне

цілеспрямований користується нагодою

готовий до обміну непослідовний

спрямований уперед не рахується ні з чим

вільнодумний без принципів та цінностей

готовийдо спілкування неспроможний залишатися на самоті

експериментує бесцільний

допитливий нетактовний

тямущий любить повчати

контактний нерозбірливий

толерантний байдужий

щедрий марнотратний

Варто пам’ятати, чим більш високого рівня досягає розвиток цивілізації,
тим більш критично сучасне покоління ставиться до можливостей майбутніх
поколінь. Звернемося до історії:

Молоді непокірні, без слухняності і поваги до старших. Істину відкинули,
звичаю не визнають. Ніхто їх не розуміє, і вони не хочуть, аби їх
розуміли. Несуть світу погибель і стануть останньою його межею.

Напис на гробниці фараона (3500 років до н.е.)

Наша молодь розбещена до глибини душі. Молоді люди злостиві і недбалі.
Ніколи вони не будуть схожими на молодь колишніх часів. Молоде покоління
сьогоднішнього дня не зуміє зберегти нашу культуру.

Вавілон (3000 років до н.е.)

Наш світ досяг критичної стадії. Діти більше не слухаються своїх
батьків. Певне, кінець світу вже не далекий.

Древній Єгипет (2000 років до н.е.)

Покоління, що змінюють одне одного, стають усе гірші та гірші.

Древня Греція

Коли ми, педагоги, уявляємо «ідеального» учня, то, природньо, приписуємо
йому такі якості, як: дисциплінованість, слухняність, скромність,
старанність… Що ж ми маємо в результаті? Бесіди з тими випускниками
школи, які досягли успіху в житті і власних справах, дозволяють на перше
місце поставити такі їх якості, як: самостійність мислення, критичність
мислення, його дивергентність, наполегливість. Виявляється, що ми і
зараз в школі продовжуємо готувати невдах та людей з рабською
психологією.

Відмічається зростання кількості молодих людей з «комплексом Іони» –
синдромом страху перед власними творчими можливостями, перед власною
самоактуалізацією, який обмежує можливості їх розвитку. Це поряд з
десакралізацією – збіднення власного духовного життя через відмову
ставитися до життя з глибокою серйозністю та пошаною.

Ідея громадянськості у наш час набуває особливого значення. Ще в ХVІІ
сторіччі видатний французький філософ Ш.Л. Монтеск’є попереджав: «Будьте
певні, якщо Ви поганий громадянин, то згодом Ви станете гарним рабом». В
цьому значенні цікавою є ідея «ЕКГ – суспільства» (за поняттям
«електрокардіограма»). Сучасне суспільство може буди здоровим
(громадська злагода) за умови чіткого збереження балансу трьох його
провідних компонентів: «Е» – етнічності; «К» – конфесійності; «Г» –
громадянськості.

У 1861 році у світ вийшла книга Ернеста Ренана «Життя Ісуса». Видатним
був цей час. Скасування рабства… Скасування кріпосного права в Росії…
Припинення війни між Північчю та Півднем у США… Завершення циклопічних
робіт будівництва Суецького каналу і звеличення його у безсмертному
творі «Аїда» Д.Верді…

Притчева ідея Е.Ренана зводиться до того, що всі ми у своєму житті йдемо
на Голгофу. Але – різними шляхами. Одні, їх мало, дуже мало, несуть
важкий хрест на круту гору. Інші біжать по брукованому узбіччю поруч та
«улюлюкають» на адресу перших, паплюжать їх, кидають у них каміння,
намагаються натягти на їх голову терновий вінець і подати мученику оцет.
Таких більше, їх на жаль, багато… Вони й зараз серед нас.

Бажаємо, щоб більшість наших читачів вибрали правильний життєвий шлях і
пронесли по життю свій хрест. І тоді «світить світло ваше перед людьми,
щоб вони бачили ваші добрі справи» [Матф. 5;16].

Людина повинна знати і виходити з того, що вона унікальна, що ніколи
раніше не було нікого подібного їй, – писав психолог Мартін Вубер. Кожна
окрема людина – щось нове у світі і покликана здійснити тут свою
особливість,.

Дж.Буш на презентації національної освітньої програми проголосив таку
тезу: «Сьогодні освіта визначається не тільки тим, які студенти
досягають успіхів, але й тим, які нації процвітають в тісному світі
вільного підприємництва. Давайте думати про зміни, які трансформують
світ… Впродовж нашої історії ми вважали ресурсами грунти та каміння,
землі й багатства, накопичені в минулому. Але найбільше багатство лежить
поміж нами – наш інтелект, геніальність, здатність людського розуму».

На превеликий жаль, не всі можуть насолодитися радістю свого буття.
Шкільні проблеми, складності в отриманні вищої освіти, проблеми пошуку
роботи для спеціаліста з вищою освітою, ринкові стосунки, конкуренція…
Саме це часто буває причиною того, що частина зневірених молодих людей,
що не зуміли влаштувати своє життя належним чином, починають сприймати
його як «хворобу, що передається статевим шляхом».

ЛІТЕРАТУРА

Альтшуллер Г.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей: от озарения
к технологии. (Теория и практика решения изобретательских задач). –
Кишинев: Карта Молдовеняскэ, 1989. – 381с.

Амонашвили Ш.А. Личностно – гуманная основа педагогического процесса. –
Мн.: Университетское, 1990. – 560с.

Амосов Н.М. Алгоритмы розума. – Киев: Наукова думка, 1979. – 223с.

Амосов Н.М. Разум, человек, общество, будущее. – К.: Байда, 1994. –
184с.

Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.1. – М.:
Педагогика, 1980. – 232с.

Ангеловски К. Учителя и инновации: Кн. для учителя: Пер. с макед. – М.:
Просвещение, 1991. – 159с.

Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе.- М.: Просвещение,
1989.-224с.

Арват Ф.С., Коваленко Є.І. та ін. Культура спілкування:
Навч.-метод.посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 328с.

Бараева О.Ю. Стратегическая деятельность директора школи.- Н.Новгород:
МП «Балахинская типография», 1994. – 71с.

Бэрн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих
взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой
судьбы: Пер. з англ. / Общ.ред. М.С.Мацковского. – М.: Лист-Нью; Центр
общечеловеческих ценностей, 1997. – 336с.

Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. – М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1982. – 200с.

Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. – М.: Педагогика,
1983. – 272с.

Бойделл Т. Как улучшить управление организацией: Пособие для
руководителя. – М.: АО «ИНФРА-М» – АОЗТ «Премьер», 1995. – 204с.

Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой
роботе. М.: Юрист, 1998. 496с.

Воспитание чувств у детей по методу Марии Монтессори: Дидактический
материал / Сост. и ред. З.Н.Борисова, Р.А.Семерникова. К., 1995. 132с.

Вудкок М., Френсис Д. Роскрепощенный менеджер. Для
руководителя-практика: Пер. с англ. – М.: Дело, 1991. – 320с.

Головаха Е.И., Папина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. –
К.: Политиздат Украины, 1989. – 189с.

Давыденко Т.М. Рефлексивное управление школой: теория и практика. –
Москва-Белгород, 1995. 251с.

Давыдов Н.А., Бойченко Н.А. Как быстро научиться интересно и эффективно
обучать специалистов. – Симферополь: Таврия, 1992. – 112с.

Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. для
учителя и руководителей. – М.: Просвещение, 1987. – 207с.

38,17%

37,08%

9,25%

7,50%

Дуже залежить

Залежить у

достатній

мірі

Мало залежить

Майже не

залежить

Похожие записи