Реферат

на тему:

Психологічний супровід превентивного виховання в системі освіти

Доповідь на тему:

“Психологічний супровід превентивного виховання в системі освіти”

“Вихователь – ким би він не був – одним із батьків, вчителем,
позашкільним працівником чи іншою людиною, має передбачати всі впливи
середовища на дитину, а також визначити свої можливості, свої функції”.

В.М. Оржеховська

Сучасна ЗОШ має безліч проблем, і найболючіша серед них зростаючі
труднощі у вихованні дітей та підлітків, збільшення кількості
асоціальних проявів у поведінці, правопорушень і злочинів. Вчителі
зіткнулись з проблемами. Яких не знали їхні колеги 8-10 років тому.

Кількість дітей, що належать до груп ризику, різко зросла: нині їх майже
50%. Почастіли прояви грубості у ставленні до вчителів і батьків.
Бродяжництво, хуліганство, пияцтво, наркоманія. Ці явища надзвичайно
болюче вдарили по школі, як і по суспільству в цілому.

Спостереження показують, що однією з головних причин появи
важковиховуваних у школі є відсутність наступності в діяльності дитячого
садка чи батьків, які виховують дитину вдома, і початкової ланки школи;
відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у
поведінці, несвоєчасне виявлення в дитини як позитивних, так і
негативних якостей і здібностей; відсутність захисту і допомоги дитині у
процесі її розвитку.

У початковій школі, на тлі досить загальної психологічної керованості
дітей педагогам, важковиховувані діти привертають увагу психічною
нестійкістю, низькими пізнавальними потребами та дефектами виховання.
Проблема важковиховуваних дітей, що перейшли в середню ланку школи,
доповнюється проблемою підліткового віку. Коли “важким” за різними
ознаками можна вважати майже кожного учня. Водночас під дією негативно
спрямованих генетичних, психологічних, соціально-психологічних,
соціальних, а також суто педагогічних антидидактичних і антивиховних
впливів створюються різні види та ступені важковиховуваності.

Виділяють такі 4 типи важковиховувань:

1 тип – конфліктно-ситуаційний з переважною позитивною спрямованістю;

2 тип – неврівноважено-ситуаційний з незначною негативною спрямованістю;

3 тип – нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю;

4 тип – стійкий з негативною спрямованістю. Отже, за основу береться
спрямованість особистості.

Щоб правильно визначити стратегію колекційної та профілактичної роботи
необхідно уміти розрізняти ці типи.

Скажімо, формування особистості першого типу відбувається у позитивному
середовищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення з
сфері потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них
переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба до
праці. Є незначні спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально
корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички
до безцільного проведення вільного часу виражені погано. Мають середній
рівень розумової діяльності та самоорганізації. Ставлення до навчання
позитивне, працездатність відносно висока. Переважно прийняті колективом
класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків. Правопорушення
для них випадкове явище, яке стало можливим завдяки випадковій ситуації.
Для цих учнів досить щирих, довірливих бесід, але вони потребують
допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Корисний
постійний контакт з батьками.

Другий тип важковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони
формувалися в середовищі з незначними відхиленнями. У сфері матеріальних
потреб — бажання йти в ногу з модою. Відрізняються звичкою до
безцільного проведення вільного часу, бродяжництва, догоджання. Інколи
бувають мішенню шкільних рекетирів-здирників. Аморальні елементи
свідомості та поведінки виражені слабко. Середня працездатність,
послаблений інтерес до навчання, в класі їх недооцінюють, принижують,
вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля
неповнолітніх цього типу ведуть в компанію з негативною спрямованістю;
де їм відводиться роль виконавців. Схильні до вживання наркогенних
речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних вчинків. Без
особливих вмовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це засіб
матеріальної зацікавленості, самоствердження, можливість розвинути
професійні навички.

Такі підлітки погребують постійного контролю та допомоги у виборі
трудової діяльності. Класному керівникові належить знати, де,
коли і з ким проводить час підліток, тактовно
коригувати взаємини з класом, допомагати батькам у вихованні.

Підлітки третього типу формуються у несприятливому середовищі, У. них
примітивні матеріальні погреби; вони схильні до вживання спиртних
напоїв. Явно виражене прагнення до самостійності, агресивні, полюбляють
бійки, наслідують звички дорослих. Відзначаються значною моральною
деформацією. Низька загальна працездатність. Характеризуються
конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов,
не змінюючи своїх установок і ціннісних орієнтирів. Рідко виступають у
ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різноманітних правопорушень.
Дотримуються принципу «постою сам за себе». Водночас важковиховувані
виявляють, як правило, високу трудову активність, вбачаючи в цьому сенс
самоствердження, можливість заробити гроші.

Таких підлітків насамперед слід залучати до госпрозрахункової трудової
діяльності, намагатися виявляти до них чуйність та увагу, обов’язково
проводити заняття, щоб допомогти їм позбутися потягу до вживання
наркогенних засобів, навчити прийомів самовдосконалення.

Важковиховувані четвертого типу переважно виявляються у вкрай
несприятливому середовищі. Мають примітивні потреби. Ведуть споживацький
спосіб життя. Характеризуються аморальними переконаннями й установками.
Як правило, це — другорічники, невстигаючі. Негативно і цілеспрямовано
впливають на колектив. Крадіжки — їх основні правопорушення. Вони —
лідери груп, навколо яких формуються інші члени протиправної групи.
Деякі перебували у спецшколах. Такі підлітки потребують строгого
контролю з боку педагогічного колективу. При першій можливості їх слід
працевлаштувати. Якщо необхідно — направляти в спеціальні школи і ПТУ.

Звичайно, цей поділ досить умовний. У «чистому» вигляді визначені типи
зустрічаються рідко, найчастіше спостерігаються змішані.

Соціальна дійсність свідчить, що на тлі педагогічної пасивності великої
кількості сімей, їх морального і матеріального зубожіння швидкими
темпами зростає криміналізація неповнолітніх. За статистикою, до 15%
учнів шкіл втягуються дорослими або своїми однолітками у протиправні
дії, насамперед цьому піддаються важковиховувані.

За сучасних умов постає проблема сімей з активною аморальною
спрямованістю. Поглиблення кризи сімей з низьким виховним
потенціалом відбувається інтенсивно, цьому сприяє їх матеріальне
розшарування. Багато проблем з вихованням постає в сім’ях з
великими матеріальними достатками. Головна причина — моральна
безоглядність у задоволенні потреб таких дітей,
переважно матеріального, розважального характеру. Внаслідок цього
деформується свідомість, психіка розвивається за нестійким типом
акцентуації. Спілкуючись поза школою зі старшими за віком, серед
яких є такі, що вступають в конфлікт з законом або характеризуються як
криміногенні авторитети, важковиховувані учні також стають
небезпечними. Важковиховувані більш згуртовані між собою,
мають більш сталі міжособистісні контакти. Прогули занять
важковиховуваними відзначаються негативними наслідками.

Проблема важковиховуваності — це насамперед проблема ставлення до
особистості з певними відхиленнями в поведінці з боку оточуючих. Саме
тому коригування поведінки важковиховуваних учнів у колективі і через
колектив відбувається як позитивно спрямоване відтворення системи
гуманних стосунків такого учня з оточуючими його людьми і водночас як
процес духовного становлення всіх особистостей, що беруть участь в цьому
процесі. Класичним і поки що не спростованим методом є вивчення
поведінки учня й спеціально підібраних педагогічних ситуаціях, які
створюють умови для оптимального, максимального вивчення його
моральності, духовності.

Для того, щоб запобігти і подолати відхилення у поведінці, розвитку
різних форм асоціальних та аморальних вчинків школярів застосовують
систему превентивного виховання, сутність якого – комплексний
цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної
взаємодії із соціальними інституціями спрямованої на фізичний,
психічний, соціальних розвиток особистості; вироблення в неї імунітету
до негативних впливів соціального оточення. Профілактику і корекцію
асоціальних проявів у поведінці дітей і молоді.

Виокремлюють наступні рівні превентивного виховання:

раннє або первинне (соціально-педагогічна профілактика);

вторинне (превентивна допомога і корекція);

третинне (адаптація, реабілітація і ресоціалізація).

Отже, профілактична робота психологічної служби повинна здійснюватися
через:

спостереження за поведінкою і особистісним розвитком важковиховуваного
учня;

діагностику, яка полягає у визначенні причини, динаміки змін, вивченні
якостей особи, особливостей поведінки учня. Значне місце при цьому
займає обстеження стану здоров’я і розвитку школяра, аналіз
психологічної атмосфери сім’ї, вивчення статусу школяра у шкільному
колективі і його ставлення до колективу, до громадської діяльності і
праці, спрямованість інтересів, особливості спілкування поза школою,
виявлення самооцінки тощо.

При проведенні діагностичного обстеження дуже важливо дотриматись
загальнопедагогічних принципів поваги до особи школяра. У цьому плані
необхідна правильна емоційна установка. Адже відхилення може
спричинятись рядом причин: педагогічна занедбаність, миттєва реакція на
конфліктну ситуацію, порушення нейропсихологічного статусу, затримка
розумового чи психічного розвитку. Завдання – визначити, який із
факторів є домінантним у розвитку особистості дитини;

— проективну функцію, яка передбачає вироблення індивідуальної програми
впливу на основі колективного обговорення. Педагогічні рекомендації
даються: батькам, класному керівникові, вчителям-предметникам, шкільному
лікареві, дитячим органам самоврядування, шкільній раді, батьківському
комітету, працівникам служб у справах неповнолітніх, владним структурам.
Як видно з переліку, це діапазон додаткових виховних сил, які є в
розпорядженні кожної школи, і які можуть бути у різних проявах задіяні
у перевихованні школяра. Пропоновану нами індивідуальну програму на
зміну поведінки учня можна подати у вигляді таких груп:

1.Якісні засоби виховного впливу: залучення школяра до активної
діяльності, за інтересами (спортивної, трудової, пізнавальної,
естетичної тощо).

2.Організація допомоги у навчанні з боку
консультантів-старшокласників.

3.Індивідуальна робота вчителя у позаурочний час (репетиторство за
згодою батьків).

4.Рейди членів батьківського комітету класу, школи з метою
ознайомлення з організацією самопідготовки, дозвілля, положення в
сім’ї. Якщо сім’я потребує матеріальної допомоги, про це
повідомляються органи влади.

5.Психологічні засоби впливу на емоційно-вольову сферу особи: створення
ситуації успіху на уроках з найважчих для учня предметів.

6.Покращення умов сімейного виховання, застосування засобів
адміністративного впливу на батьків, котрі згубно впливають на
виховання дітей.

7.Щотижневе запрошення батьків до школи для підведення підсумків по
контролю за дитиною.

8.Лікувальні заходи. Дуже часто важковиховувані діти потребують
лікарської допомоги.

9.Важливою виховною метою консиліуму у спілкуванні з дитиною є
спільне ;

корекція – проведення корекційно-відновлювальних занять та тренінгів
важковиховуваними;

індивідуальні бесіди з учнями;

взаємодію з батьками важких дітей;

організацію зустрічей з центрами соціальних служб для молоді,
кримінальною міліцією і т.д.

Невід’ємною складовою, превентивного виховання є проведення
психолого-педагогічних консиліумів, засідань ради профілактики школи,
методичних об’єднань з певних питань.

Існуюча загальноприйнята думка про те, що виховна робота з учнями класу
– справа лише класного керівника – згубна і помилкова. Лише спільними
зусиллями усього педагогічного колективу можна створити у школі
атмосферу морально-психологічної підтримки для всіх, хто цього потребує.

Похожие записи