Реферат на тему:

Психологічний базис ґендерної педагогіки

Чоловіки і жінки розрізняються за низкою морфологічних характеристик і
в тому числі за розмірами тіла. Зріст людини коливається в межах 150–200
см і залежить від багатьох факторів, серед яких основні – стать і расова
належність. Для населення України середній зріст становить близько 175
см для чоловіків і 165 см – для жінок. На 10 кг вага пересічного
чоловіка більша від ваги пересічної жінки.

Виражені статеві відмінності існують і в конституції тіла. Наприклад,
кістки чоловіків характеризуються більшими розмірами, крупнішими
суглобними поверхнями. М’язи у чоловіків становлять 42 % загальної ваги
тіла, у жінок – 36 %, жирова клітковина у чоловіків – 12 %, а у жінок –
18 %. Дотримуючись дієти, чоловіки худнуть швидше від жінок. Проте
навіть дуже тонкий шар жиру під шкірою жінки взимку зігріває її, а
влітку охороняє від спеки. До речі, жінки її переносять легше в тому
числі й через те, що в них потові залози розташовані рівномірніше, а це
прискорює охолодження організму. Наявність м’язів у чоловіків і жиру в
жінок визначає і їх різні ролі: у житті перші завжди спринтери, а другі
– стайєри. Чоловік здатний на потужний ривок, після якого його енергія
швидко закінчується. Для жінки ж ривки не характерні, проте вона може
бігти довго, живлячись енергією, що вивільняється з жиру.

Чоловіки і жінки мають явні відмінності в пропорціях тіла – у чоловіків
більша ширина плечей і менша ширина стегон (не випадково для позначення
жіночих і чоловічих вбиралень використовують відповідно значки r і s).
Дж. Таннер відзначає, що дівчатка вже з народження випереджають
хлопчиків за оссифікацією (заміщення в скелеті хрящової тканини
кістковою) приблизно на 20%. За даними М. Антропової, дівчата
морфологічно розвиваються більшими темпами, ніж хлопчики. Вже з
народження за пропорціями тіла дівчатка ближче до дефінітивного
(остаточного) стану порівняно з хлопчиками.

Обидві статі відрізняються структурою скелету (у жінок, зазвичай, менша
голова, ширше обличчя, коротші ноги і довший тулуб, вказівний палець
руки довший безіменного; у чоловіків – все навпаки з немовляцтва: у
хлопчиків, скажімо, молочні зуби зберігаються довше, ніж у дівчаток) і
будовою внутрішніх органів (у жінок більший шлунок, нирки, печінка і
менші – легені).

Проміжною ланкою між соматичними і психічними властивостями є
психофізіологічні характеристики індивіда, під якими розуміють
сукупність біологічних властивостей, що визначають особливості поведінки
людини. Є ряд даних про психофізіологічні особливості чоловіків і жінок,
серед яких найдостовірніші відмінності в моторній сфері. У чоловіків
загальна м’язова сила і максимальна сила окремих ланок (пальців, кисті,
стопи і т. п.) вища, ніж у жінок. Причому у віці 10 років сила хлопчиків
і дівчаток приблизно однакова, потім, між 12 і 19 роками сила юнаків
зростає швидше, ніж у дівчат, досягаючи максимуму до 25 років. Силові
можливості жінок у віці 30 років становлять приблизно 2/3 від сили
чоловіків того ж віку. Можливо, більші силові можливості сприяють
формуванню у чоловіків почуття переваги над жінками, уявлення про свою
керівну роль.

Деякі особливості моторики жінок залежать від особливостей тілобудови і
м’язової сили, наприклад, під час ходіння у жінок крок коротший. Менша
сила рук позначається на почерку: пишучи, жінки менше натискають на
„перо”, ніж чоловіки, але вони пишуть швидше. Жінки, зазвичай,
граціозніші, їх рухи відрізняються плавністю. Чоловіки характеризуються
більш високою швидкістю моторних реакцій на подразники різної
модальності. Під час роботи, пов’язаної з вираженими затратами енергії,
жінки менш успішні, а в роботі, що вимагає спритності рук, вони
виявляють більшу швидкість і точність.

Сила м’язового напруження кисті рук у чоловіків на 30–40 % більша, ніж у
жінок, – а з м’язовим скороченням пов’язаний прояв волі. Довільна ж
затримка м’язів у стані максимального скорочення у представників
„слабкої” статі в будь-який віковий період, навпаки, вища, ніж у
представників „сильної”, а це означає, що в жінок частіше зустрічається
воля гальмівного типу. Треба, однак, зазначити, що між м’язовою силою і
вольовою затримкою м’язів прямого зв’язку немає. Чоловіки будь-якого
віку показують кращі, порівняно з жінками, результати тестів на
координацію, на прицілювання й стеження. Виявлено також кращу реакцію
чоловіків. Чоловіча перевага в тілесних рухах значною мірою може бути
результатом структурних факторів м’язової сили, а також розмірів і
пропорцій тіла.

Хлопці мають більшу потребу в русі. Вони швидше ходять, охочіше бігають.
У чоловіків зазвичай краще розвинутий вестибулярний апарат. Під час
катання на лижах жінки падають переважно на сідниці, а чоловіки –
вперед, „на ніс”. Через це жінки, як правило, не люблять їхати в
громадському транспорті спиною вперед. З другого боку, у дівчат краща
моторика пальців та спритність рук. У ранньому дитинстві підтвердженням
служить той факт, що дівчата зазвичай раніше і краще вміють самі
одягатися. Краще управління пальцями і зап’ястковими рухами у дівчат
проявляється також під час миття рук і повертання дверних ручок. У
стандартизованій виборці Стенфорд-Біне більша кількість дівчат, ніж
хлопців успішно справлялась з тестами по застібанню ґудзиків і
зав’язуванню банта. У промисловості широко визнаний факт більшої
швидкості і точності виконання дорослими жінками багатьох маніпулятивних
завдань.

Дівчатка швидше за хлопчиків просуваються до свого дорослого статусу не
лише за морфологічними параметрами, але і за фізіологічними функціями,
через що вони швидше дозрівають у статевому плані. Статеві особливості
фізіологічного функціонування стосуються різних систем життєдіяльності
людей:

а) Серцево-судинна система. Об’ємна швидкість кровотоку у хлопчиків 6–11
років вища, ніж у дівчаток того ж віку. У дівчат і жінок більша
еластичність кровоносних судин. Жінки можуть втрачати більшу кількість
крові, ніж чоловіки. Наприклад, втрата 1 літра крові для чоловіка
нерідко є смертельною, в той час як жінка перенесе цю втрату без
переливання крові. У крові чоловіків на 20 % більше еритроцитів, що
живлять тканини киснем. Тому в них інтенсивніший обмін речовин, але
процес кровотворення в них менш ефективний. Серце жінки б’ється частіше
(80 ударів на 72), а кров’яний тиск на 10 одиниць нижчий і підданий
коливанням у часі.

б) Енергообмін. Суттєво відрізняється чоловіча і жіноча енергетика. У
чоловіка вибухова енергія, жіноча – образ води. У жінок обмін речовин
відбувається повільніше, ніж у чоловіків. Не дивлячись на те, що
чоловіки наділені більшою фізичною силою, співвідношення кількості
жирових клітин і м’язової маси в них менше, а отже – енергетичний запас
слабший, ніж у жінок. І. Корнієнко в 1979 р. встановила, що у дівчаток
5–11 років енергообмін спокою нижче, ніж у хлопчиків. Об’єм анаеробних
енергетичних систем у жінок нижчий, ніж у чоловіків, що пов’язано з
меншою м’язовою масою у жінок. Звідси і нижча працездатність жінок у
короткотривалій інтенсивній роботі. Особливості енергетичного обміну
такі, що навіть сидячи і відпочиваючи, чоловік втрачає більше калорій,
ніж жінка. При навантаженнях чоловік швидше втрачає сили.

в) Дихальна система. У молодих чоловіків максимальне споживання кисню в
середньому на 20–30 % більше, ніж у жінок (Е. Ільїн). З 6–7 років у
дівчат домінує грудний компонент дихання, а у хлопців – черевний.
Дихання у чоловіків рідше, але глибше, ніж у жінок. При забрудненні
повітря чоловіки піддані більшій небезпеці [38].

г) Гормональна сфера. Учені дослідили і встановили різне співвідношення
в організмі людини чоловічих і жіночих гормонів. У чоловіків домінує
тестостерон та андроген, у жінок – естроген і прогестерон. А це зумовлює
унікально жіночий чи унікально чоловічий тип розвитку. З наявністю
тестостерону пов’язаний ріст бороди, облисіння, низький голос і т . п.

З початком статевого розвитку продукування тестостерону у
хлопців-підлітків збільшується у 10–20 разів, порівняно з його звичним
рівнем у дівчат. Цей тестостеронів натиск призводить до суттєвих
зовнішніх змін та чинить вплив на чоловічу поведінку, а саме формує:
схильність до домінування й агресії; схильність до ризику; чергування
періодів напруження і розслаблення.

Жіночі гормони чинять на дівчат цілком іншу дію, вони не регулюються
мозком, як у хлопців, але надходять хвилями з 28-денною періодичністю і
можуть викликати бурю почуттів через почергове піднесення й падіння
емоцій, якими ці хвилі супроводжуються.

д) Головний мозок. Маса головного мозку у дорослої людини коливається в
діапазоні 1100–2000 грамів. У середньому в чоловіків вона становить 1394
г, а в жінок – 1245 г. Встановлено, що розміри мозку не визначають
рівень інтелекту і психічні можливості індивіда. Морфологічною основою
індивідуальних відмінностей у психічній сфері і поведінці можуть бути
відносні розміри окремих структур мозку, що беруть участь у регуляції
певних функцій.

В обох статей спостерігається процес латералізації – домінування однієї
з півкуль. Існують дані про статеві відмінності в швидкості дозрівання
півкуль мозку у чоловіків і жінок – у хлопчиків до моменту народження
більш зрілою є права півкуля, а в дівчат – ліва. У процесі онтогенезу
ліва півкуля хлопчиків дозріває повільніше. Вже до 6-річного віку в них
права півкуля спеціалізується у формуванні просторових уявлень та уяви
(відповідає за візуальне сприйняття світу, просторове мислення і
творчість). Ліва півкуля мозку у дівчинки розвивається швидше і краще,
ніж у хлопчиків (відповідає за мову, логіку). В результаті дівчинка
починає говорити раніше і краще, раніше починає читати і швидше
оволодіває іноземними мовами (В. Єремеєва, Т. Хризман). Жіноча
схильність побалакати пояснюється саме тим, що у жінок ділянка мозку,
яка контролює мову, на 20 % більша, ніж у чоловіків.

Є дані про те, що жінки перевершують чоловіків у тих сферах, в яких
передовсім потрібне знання мови, а чоловіки перевершують жінок у
розв’язанні задач просторового характеру (Е. Маккабі, Ц. Джеклін).
Існують і відмінності між жінками і чоловіками у сприйнятті вербальної
інформації (В. Морозов). Через те, що у більшості чоловіків права
півкуля домінує над лівою, тобто вони візуально орієнтовані, а в жінок
домінує ліва півкуля і вони орієнтовані вербально, хлопчики у
підлітковому віці, проходячи шлях сексуального становлення, вибирають
порнографічні журнали, а дівчатка – читають любовні романи.

Важливою психофізіологічною характеристикою людини є функціональна
асиметрія великих півкуль, яка є нейрофізіологічною детермінантою
індивідуально-психологічних відмінностей, так як вони виявляють
кореляції з різними психічними процесами (С. Спрінгер, Г. Дейч).
Результати більшості досліджень дають підстави вважати, що мозок
чоловіків організований більш асиметрично, ніж мозок жінок. Величина
задньої ділянки мозолистого тіла, що з’єднує праву і ліву півкулі, у
жінок більша, ніж у чоловіків, що сприяє інтенсивнішій міжпівкульній
взаємодії. Ця функціональна особливість дає змогу жінкам успішно
використовувати різні способи сприйняття і мислення, вони забезпечують
більшу адаптивність жінок до змін умов життя.

Мозок чоловіка спеціалізований – розділений на ділянки. Його
конфігурація сприяє концентрації на одній конкретній задачі в окремий
проміжок часу, і більшість чоловіків твердять, що можуть робити лише
одну справу в даний час (виключають телевізор, коли дзвонить телефон,
нічого не чують, коли читають газету). Тобто в роботі півкуль головного
мозку чоловіка характерною є функціональна асиметрія, у жінок –
співпраця.

Різна будова і функціональні особливості мозку представників різної
статі приводить до того, що від одних і тих же посилок чоловік і жінка
нерідко приходять до різних висновків, тому вони погано розуміють одне
одного.

е) Репродуктивна система. Жіночому організму властиві деякі функції, які
відсутні у чоловіків – менструація, вагітність, лактація, наявність
перед менструального і менструального синдрому, а це впливає на
поведінку і чутливість. Жінки залежні від місячного циклу. У них навіть
можна спостерігати те, що у тварин називають зимовою сплячкою (потреба у
сні, схильність до самоти, почуття пригніченості, зниження статевої
потреби). З появою менструацій відбувається чітке усвідомлення
відмінностей між чоловічим і жіночим тілом. Дівчата починають
задумуватися над своєю майбутньою роллю дружини і матері.

є) Сенсорна сфера та перпептивні процеси.

У сенсорній сфері встановлені лише окремі відмінності між чоловіками і
жінками. Різними є візуальні можливості чоловіків і жінок. Жінки
гостріше бачать, у тому числі й в темноті, мають кращу зорову пам’ять.
Дівчата перевершують хлопців у сприйнятті кольору і кольорових
відтінків. Відрізняється описування кольорової гами (чоловік називає
базові кольори, жінки, окрім цього, – відтінки). Порушення сприйняття
кольору (дальтонізм) властиві 5–8 % чоловіків і лише 0,1 % жінок. Мозок
чоловіка і мозок жінки еволюціонізували з різною швидкістю, в напрямку
різних талантів і здібностей. Чоловіки, відповідальні за полювання,
розвивали мозкові ділянки, що відповідали за навігацію дальньої дії,
тактичну майстерність, необхідну для вполювання, і відточену
майстерність вразити ціль. Їм не потрібне мистецтво вести бесіду та
вміння сприймати емоційні потреби інших, тому ділянки мозку, що
відповідають за міжособистісні контакти, значного розвитку не отримали.
Чоловік наділений мисливським – тунельним зором. У нього очі як бінокль.

Жінки, на відміну від них, повинні були адаптовуватися до навігації на
короткі віддалі, оволодівати широким периферійним сектором бачення, щоб
стежити за навколишньою обстановкою, вести кілька справ одночасно та з
ефективною комунікабельністю. У жінки периферійний зір досягає до 180°.

Чоловіки і жінки відрізняються за гостротою слуху – нижчі частоти (нижче
1800 гц) краще чують чоловіки, а вищі – жінки (У. Вудсон, Д. Конове).
Відмічена тенденція більшої диференційної чутливості до звукових і
світлових стимулів у жінок порівняно з чоловіками (Б. Ананьєв). Мозок
жінки запрограмований на дитячий крик, а чоловік може вночі не чути його
і міцно спати. Капання води з крана на кухні може звести з розуму жінку,
а чоловік і уваги не зверне. Дівчатка і жінки сприйнятливіші до звуків і
частіше можуть точно наспівати мелодію, краще відчувають відтінки і
нюанси емоційного стану оточуючих. Жіночий мозок наділений здатністю
розділяти звуки, відносити їх до різних категорій і приймати рішення
щодо кожного з них.

Відрізняється смак чоловіка і жінки. Чоловіки мають більше рецепторів
для визначення солоного й гіркого, а жінки перевершують їх в оцінці
солодкого. Мають особливості і нюхові відчуття. Чутливість жінки до
запахів не лише вища від чоловічої, але й загострюється додатково
щомісячно в період овуляції. Нюх жінки тонший. Вона чутливіша до дотиків
(у 10 разів). Саме через цю чутливість жінки відчувають більшу потребу в
тілесних ласках та обіймах. У чоловіків шкіра товща, ніж у жінок. До
настання статевої зрілості підліток майже повністю втрачає чутливість до
дотиків: його тіло „починає готуватися” до труднощів полювання.

Суттєві відмінності між статями в характері сприйняття часу. Жінка гірше
відчуває протікання часу – мабуть, дається взнаки більша емоційність,
яка визначає суб’єктивне сприйняття часу. Дж. Віткін пише, що біг
біологічного годинника у жінки швидший, ніж у чоловіка. Для неї час
завжди йде швидко. Для чоловіків, що більше орієнтовані на успіх,
кар’єру, фінансову стабільність, час тягнеться повільно.

ж) Нервова система. Серед психофізіологічних характеристик особливу роль
відіграють властивості нервової системи. Вивчення статевого диморфізму
за цими показниками встановило перевагу жінок за рухливістю процесу
збудження і перевагу чоловіків за силою нервової системи. Властивості
нервової системи розглядаються як біологічна основа темпераменту і
деяких рис особистості (Є. Ільїн). Відсутність вираженого статевого
диморфізму з цих показників служить підтвердженням того, що біологічна
стать однозначно не визначає психологічну стать дитини. І проте, хлопці
важче за дівчат переносять статичні навантаження.

з) Розумові здібності чоловіків і жінок рівноцінні, але не однакові. І
проявляються вони по-різному: внаслідок різної спрямованості інтересів.
Відомо, що на ранніх етапах (до 7 років) дівчата зазвичай випереджають
хлопчиків в інтелектуальному розвитку. Але в більш пізньому віці середні
показники IQ чоловіків і жінок не відрізняються. Д. Фріман відзначає, що
за даними дослідження розумових здібностей хлопчиків і дівчат,
відмічається більше коливання результатів серед хлопчиків: серед них
більша кількість як розумово обдарованих, так і розумово відсталих.
Результати дівчат стабільніші. Даних, що свідчили б про те, що одна
стать розумніша від іншої, немає. Але хлопчики і дівчатка мають різний
рівень і тип інтелектуального розвитку. Безпристрасні до феміністичних
ігор учені давно встановили, що між чоловіком і жінкою існує біологічно
і соціально-історично задана відмінність у когнітивних установках. У той
час, як чоловік націлений на освоєння нового, навіть якщо це пов’язано з
ризиком втрати стабільності, психологічного комфорту чи якихось вже
набутих цінностей, то жінка орієнтована на традиційність, входження в
світ через повторюваність форм і ситуацій і стабільність як базову
цінність. Відомо й те, що будь-які культурно-цивілізаційні інновації, що
створюються головним чином чоловіками, через кілька поколінь фіксуються
й стабілізуються в жіночому соціокультурному генотипі і завдяки йому
зберігаються і стійко відтворюються у традиції. Тобто, коли чоловічий
геній шукає і відкриває нове, жіночий – закріплює і багатоманітно
обігрує вже знайдене.

и) Вербальні здібності. Жіноча перевага у вербальних (чи лінгвістичних)
функціях відрізняється з дитячого до зрілого віку. Спостереження за
нормальними, а також обдарованими і розумово відсталими дітьми показали,
що дівчатка в середньому починають говорити раніше від хлопчиків,
користуються більшим словниковим запасом, проявляють тенденцію до довших
і більш зрілих за своєю структурою речень. Вони також швидше
просуваються в навчанні читанню.

У жінок за мову відповідає особлива ділянка, розташована у фронтальній
частині лівої півкулі, і дещо менша за розміром ділянка, що знаходиться
у правій півкулі. Наявність ділянок мови відразу на двох півкулях дає
змогу жінкам краще володіти мовою. Маючи особливі ділянки управління
мовою, мозок жінки вільний для виконання інших завдань, що дає їй змогу
займатися декількома справами одночасно. Функціонування мозкових центрів
мови поєднується з діяльністю слухового центру.

Дівчата успішніші у відтворенні звуків. Їх артикуляторні здібності у
першому класі школи приблизно такі самі, що у хлопчиків у другому класі.
В цій еволюційній відмінності моторних аспектів мови, мабуть, полягає
причина загальної жіночої переваги у лінгвістичних функціях. Дівчата
відрізняються швидкістю читання, а також виконанням таких тестів, як
знаходження протилежностей, аналогії, завершення речень, розповідей,
повнота творів.

Різною є і психологія представників різної статі різна. Вони не гірші,
не кращі один від одного – вони різні. Вони живуть у різних світах, для
них пріоритетні різні цінності, діють вони, дотримуючись різних життєвих
правил. Але якісні відмінності – наслідок кількісної різниці, різниці в
поєднанні одних і тих самих психологічних елементів, міри прояву тієї чи
іншої тенденції. Вся справа в нюансах і пропорціях. Можна говорити лише
про переважання якихось з якостей і властивостей у представників
чоловічої або жіночої статі, причому це переважання передбачає,
по-перше, більшу частоту якої-небудь властивості у представників певної
статі і, по-друге, більшу її вираженість за наявності такої властивості
у представників обох статей. Відмінності не перешкоджають рівності.
Рівність означає свободу вибору, а відмінності ведуть до того, що
чоловіки і жінки виберуть різні сфери діяльності.

Перш ніж вдатися до конкретного аналізу, варто зазначити:

1. Психологічні відмінності помітні задовго до статевого дозрівання і
лише посилюються в його процесі.

2. Ці відмінності визначаються характером виховання лише обмежено: в
кожному конкретному випадку характер виховання сприяє більш повному
виявленню і розвиткові того, чим дитина наділена вже на момент
народження.

3. Ці особливості мають середньостатистичний характер і відображають
швидше типи, а не обов’язкову наявність чи відсутність тих чи інших
якостей в окремих представників чоловічої чи жіночої статі.

4. Наявність психологічних особливостей повинна обов’язково розглядатися
у цілісній системі, а не ізольовано. Це значить, що загалом обидві статі
психологічно рівноцінні і мають переваги лише в певних ситуаціях.

5. Знання особливостей має важливе значення для дошлюбного виховання та
подружнього життя.

Як відзначає І. С. Клецина, існує два полярних підходи, що обґрунтовують
диференціацію статей: статевий диморфізм і статевий символізм.
Відповідно до статевого диморфізму, статева диференціація –
універсальний біологічний процес, який культура лише оформляє і осмислює
з тими чи іншими варіаціями. Вивчення статевого диморфізму й
особливостей його прояву в різних сферах поведінки людини має самостійне
значення для ґендерної психології та ґендерної педагогіки. При цьому
цікаве не тільки питання про те, які існують відмінності між чоловіками
і жінками, але й якою мірою біологічні властивості детермінують
формування психологічних особливостей індивіда.

З позиції статевого символізму ґендерна диференціація не тотожна
статевій дихотомії (поділ на дві частини), пов’язаній зі статевим
диморфізмом, оскільки вона пов’язана з конструюванням статей протягом
життя. Прихильники цього підходу Дж. Хемпсон і Д. Хемпсон вважають, що
орієнтація на статеву роль хлопчика чи дівчинки не має вродженої основи
(відчувається вплив феміністської ідеології, коли абсолютно ігноруються
відмінності, зумовлені статевим диформізмом). Але й це не зовсім так.
Тривалий моніторинг дітей, яких виховували в нейтральній, з точки зору
статі, обстановці (в ізраїльських кібуцах, наприклад) показав, що
хлопчики все одно демонстрували агресивну поведінку і неслухняність,
об’єднувалися у групи, всередині яких йшла боротьба за лідерство, а
дівчатка співпрацювали одна з одною, уникали конфліктних ситуацій,
демонстрували прив’язаність, ділились таємницями тощо. Біологічна
природа спрямовувала кожного з представників конкретної статі на шлях,
що відповідає специфіці або чоловічого, або жіночого мозку.

Багато дослідників вважають, що в основі формування ґендерної
ідентичності лежить біологічно задана стать, але формування
психологічної статі є результатом впливу на особистість соціальних умов
і культурних традицій суспільства. Таким чином, ґендерна ідентичність –
це фенотип, сплав вродженого й набутого. Це положення відображене на
схемі Петерсона і Мейлора (рис. 3), в якій показані фактори й механізми
формування статевої ідентичності.

Біологія і культура не ізольовані одна від одної, оскільки культура
розвивається на основі того, що задано біологічно. Культурні норми
суттєво впливають на установки і поведінку індивіда, хоч цей вплив не
здійснюється „в обхід” біології. І разом з тим, як свідчать результати
досліджень, ще до того як вимоги культури накладуть свій відбиток на
життя малюка, стають помітними відмінності в поведінці хлопців і дівчат.
До сьогодні ніхто ще не довів, що біологічні фактори абсолютно не
впливають на поведінку людини, на її здібності, навички, смаки. Навпаки,
у психофізіології все більше нагромаджується фактів, що підтверджують
такий вплив. Не можна заперечувати, що поведінка осіб чоловічої і
жіночої статі є наслідок їх соціалізації і виховання, відповідно з
уявленнями суспільства про ролі чоловіків і жінок. Однак виникає
питання: а чому у людства сформувалися такі уявлення? І чому, не
дивлячись на зміну історичних та економічних епох, вони все ж в своїй
основі залишаються незмінними? Швидше за все тому, що вони мають
біологічну основу.

Але, щоб зрозуміти реальну поведінку чоловіків і жінок, треба, на думку
І. С. Кона, знати не лише її біологічні константи й соціальні фактори,
такі, як статевий розподіл праці, особливості виховання хлопців і дівчат
і т. п., але й те, як це все відбивається і заломлюється у людській
психіці: як відбувається усвідомлення індивідом своєї статевої
належності, формування відповідної самосвідомості, рівня домагань,
самооцінок тощо.

Останні тенденції вивчення проблеми статевої диференціації пов’язані з
розвитком соціально-конструктивістського підходу, в рамках якого акцент
зроблений не на вимірюванні та описанні ґендерних відмінностей, а на
аналізі процесу їх конструювання. Іншими словами, ґендерні відмінності
вивчаються не як продукт і результат, а як процес.

Аналіз наукової літератури, матеріали дисертаційних досліджень, наші
власні спостереження свідчать, що не варто ламати списи щодо того, чим
зумовлені відмінності між чоловіками і жінками: біологічними чи
соціальними факторами. Питання не варто розглядати з позиції „або-або”,
оскільки мають значення й одні й інші фактори і відокремити їх на
практиці неможливо. Інша справа, що одні відмінності більшою мірою
можуть залежати від біологічних факторів, а інші – від соціальних, але
це не відміняє біосоціального підходу до розгляду відмінностей між
чоловіками і жінками. Це саме стосується і багатьох ґендерних установок.
Спроби уніфікувати статеві риси, з якою б метою вони не приймалися,
загрожують зруйнувати інформаційні механізми і вже тому небезпечні.
Піднесення чоловіка в еталон для жінки, чим так переймаються
неофеміністки, – надзвичайно негативне явище, що дестабілізує людську
систему. Потворність жінки повертається потворністю самого еталону –
чоловіка. Відносна міжстатева гармонія здатна пробити собі дорогу лише
через подолання подібних спроб.

Важливий аспект особистісного розвитку, що виявляє традиційні статеві
відмінності, включає інтереси, ідеали, установки та особисті цінності.
Ці особливості часто чинять непередбачуваний вплив не лише на розвиток
емоційних і характерних рис, але також на досягнення і дійсні можливості
людини. Особливим багатством відрізняються дані, зібрані дослідниками
дитячого віку. Проводять співставлення переваг хлопчиків і дівчаток у
таких сферах, як ігрова активність, спонтанні малюнки, колекціонування,
читання, кінофільми, улюблені герої в літературі чи громадському житті,
професійний вибір і загальні життєві цілі, мистецтво і політика і т. п.
З цих різних досліджень з’являються досить чіткі і послідовні типи
чоловічих і жіночих інтересів.

Ґендерні відмінності виражаються в тому, що хлопчики проявляють інтерес
до речей, а дівчатка – до людей. Наукове формулювання сфери інтересів
чоловіка звучить так: „Чоловіки люблять цікаві речі”. Це поняття охоплює
будь-які предмети, створені чоловіками для задоволення своєї
допитливості і проведення часу – комп’ютери, автомобілі, зброя, космічна
техніка тощо. У чоловіка є внутрішній імпульс до придбання цікавих
предметів і якщо поруч немає жінки, яка здатна згасити цей імпульс,
чоловік може витратити на це всі гроші. Дослідникам доводилось
спостерігати поведінку, що відображає цей стереотип, вже через 2–4 дні
після народження малюка. Дівчатка в немовляцтві здатні затримувати увагу
на обличчях значно довше, ніж хлопчики, причому незалежно від того,
говорить людина чи мовчить. На більш пізньому етапі розвитку малюки обох
статей, лежачи в ліжку, із задоволенням лепечуть, орієнтуючись на тих,
хто їх розглядає. Однак хлопчикам не потрібно, щоб дорослий підтримував
з ними бесіду. Вони не менш радісно лепечуть, спілкуючись з іграшками чи
з іншими предметами. Зовсім не так поводять себе дівчатка: вони швидко
втрачають інтерес до гри, якщо опікун відходить від них. Їх приваблюють
обличчя, і контакт за допомогою погляду триває в них у два-три рази
довше, ніж у хлопчиків; малюки-хлопчики більше цікавляться хаотичним
рухом об’єктів.

Якщо вивчити іграшки, яким діти віддають перевагу, то тут можна побачити
суттєві відмінності у смаках. У хлопчиків – це предмети переміщення,
впливу, перетворення: машини, літаки, космічні кораблі, інструменти і
зброя. У дівчат на першому місці – це імітація живих істот (ляльки,
м’які тварини і т. п.) і засобів, що сприяють повсякденному життю
(предмети побуту, меблі, посуд). У свідомості дівчинки з раннього віку
домінує людина, і все, що з цим пов’язано. Звідси й особливості вибору
іграшок.

Хлопчики отримують різноманітніші іграшки, ніж дівчатка, і види іграшок,
що пропонуються батьками хлопчикам і дівчаткам, суттєво відрізняються.
Іграшки для хлопчиків більшою мірою дають змогу проявити винахідливість,
дають більше можливостей маніпулювання різними предметами і підтримувати
тісніший зв’язок з матеріальним світом, ніж іграшки для дівчаток. З
іншого боку, іграшки для дівчат, зазвичай, такі, що дівчатка в своїх
іграх більше наслідують оточуючих, частіше грають у безпосередній
близькості від своїх вихователів і мають менше можливостей для
різноманітної і новаторської діяльності.

У хлопчиків частіше зустрічаються різні вільні конструкції, проекти. У
дівчат навпаки, „взірець” чи план є зазвичай бажаним помічником і
обмеженням їх творчості. Саме тому творчість чоловіка значною мірою
носить інноваційний характер, тоді як творчість жінок – впорядковуючий і
декоративний. І не випадково, що купуючи автомобіль, чоловік, як
правило, вибирає марку (потужність двигуна, ходові якості), жінка –
характер кольору та оформлення салону. Саме в силу цього
винахідників-раціоналізаторів серед чоловіків у n разів більше, ніж
серед жінок. Саме тому серед закрійників у кравецьких майстернях
домінують чоловіки.

Л. Павлова стверджує, що вже у 2,5–3 роки можна бачити відмінність у
використанні одних і тих же ігрових предметів. Дівчатка, зазвичай,
використовують іграшку за призначенням, роблячи помилки в її
застосуванні лише з незнання. Хлопчики ж можуть пристосувати іграшку до
різних цілей, часто не за призначенням, свідомо знаходячи їй несподівані
застосування. Хлопчик змушує свою ляльку стрибати і марширувати, саджає
її в ролі вершника на коня, оглядає її як лікар тощо. Якщо дівчатка
інтерес до ляльки проявляють в ігрових сюжетах побутового характеру
(прання, прибирання, приготування обіду тощо), то у хлопчиків гра з
лялькою розгортається у зв’язку з будівельними ситуаціями, транспортними
„послугами”. Наприклад, хлопчики будують будинки для ляльок, перевозять
на машинах ляльок та їх майно.

Усе вищевикладене дехто намагається пояснити соціокультурними чинниками.
Але як пояснити той факт, що хлопчики частіше ламають іграшки (гадаю, їх
цьому не вчать спеціально). Плачевний стан іграшок хлопчика частіше несе
на собі ознаки прояву його пізнавальних інтересів: спочатку розібрано,
щоб взнати, що там всередині, а потім кинуто. Чоловіча стать схильна
розбирати ціле на частини – і не лише в мисленні (аналіз), але й в
реальності. І це помітно з раннього віку. А якщо іграшки дівчинки
перебувають у незадовільному стані, то це, радше за все, наслідок її
неакуратності. Вона не схильна до розбирання цілого на частини і не має
відповідних пізнавальних інтересів.

Жанет Левер, досліджуючи ґендерний аспект дитячих ігор (10–11 р.),
робить висновок: хлопчики частіше, ніж дівчата, граються на вулиці в
змішаних за віком групах, частіше грають у змагальні ігри, їх ігри
тривають довше, ніж ігри дівчаток. Вона зазначала, що під час цього
дослідження виявилось, що хлопчики весь час сварилися, але жодного разу
гра не була припинена через сварку. Виявилось, що хлопчикам подобаються
суперечки про закони і правила гри не менше, ніж сама гра. Навпаки,
спалах суперечок серед дівчат зазвичай призводив до припинення гри. Для
них правило вважається настільки добрим, наскільки воно задовольняє тих,
хто грає. Отже, дівчатка позбавлені можливості набуття навиків виходу з
конфліктних ситуацій. Коли дівчата починають сваритися, грі настає
кінець, учасниці просто забирають іграшки і розходяться, або, щоб
згладити суперечності, розпочинають іншу гру. Почуття недоторканості
закону, яке ще Піаже вважав істотним для морального розвитку, набагато
менше розвинуте у дівчаток, ніж у хлопчиків.

В іграх хлопчиків завжди присутнє конфліктне і змагальне начало. Для
чоловіків мета і сенс гри – завоювання перемоги, формування навичок
лідера й організатора, досягнення певного статусу в чоловічій ієрархії.
Традиційні ігри дівчат – стрибки через скакалку, „класики” – це ігри, де
грають почергово, змагальність у них не головне, оскільки перемога
одного не обов’язково означає поразку іншого. Внаслідок цього менш
ймовірне виникнення суперечок, що вимагають розбирання. В дівчачих
групах практично відсутній ґрунт для виникнення конфліктів, бо правила
їх ігор настільки примітивні, що їх важко порушити. Дівчата, зазвичай,
байдужі до перемоги в грі, тому що становлення приятельських стосунків і
їх підтримання для них важливіше за утвердження власної вищості. Та й
взагалі жінка не в силах тішитися перемогою, якщо знає, що хтось
програв. Ігри дівчат учать цілком іншому типу поведінки. Участь у них
розвиває здатність до співробітництва і неконкурентні навички. Ігри в
дочки-матері чи ляльки є ролевими іграми, в яких відсутні елементи
змагальності.

Як показують дослідження Д. Арчер, І. Осоріної, Е. Еріксона та інших,
хлопчики і дівчатка мають різний ігровий простір. Хлопчики орієнтовані
на освоєння вертикального й широкого горизонтального простору: паркани,
дахи, дерева, підвали, рови – привабливі для хлопчиків. При цьому їх
ігри відрізняються динамічністю, гнучкістю. Для дівчаток характерні ігри
в обмеженому, чітко означеному просторі статичного характеру:
„дочки-матері”, „лікарня”, „концерт” і т. п. Це асоціюється із
історичною заданістю чоловічої поведінки, орієнтованої на засвоєння
нового простору (земного, водного, повітряного), заволодіння територіями
(захоплення фортець, підкорення гірських вершин, війни за нові землі).
Якщо ігровий простір обмежується, то вони використовують наявну
територію максимально. Крім цього, у хлопців в іграх завжди є правила,
яких вони строго дотримуються. Причому ця схильність пізніше може стати
джерелом нещасть жінок. Адже правила і філософія гри, засвоєні
хлопчиками в дитинстві, трансформуються у чоловічі характери, які
пізніше панують на роботі. Чоловіки сприймають роботу як гру і створюють
правила, жінки сприймають роботу як механізм міжособистісних стосунків,
тому вони запросто можуть змінити правила, породжуючи тим самим
конфлікти. Жінки – берегині, мають тенденцію до чіткої означеності
(того, що „охороняти”) території, стосунків, стабільності і статичності.

Ж. Левер робить висновок, що в іграх хлопчики вчаться незалежності,
організаційним навичкам, необхідним для координації діяльності великих
груп людей. Приймаючи участь у змагальних ситуаціях, вони вчаться
суперничати порівняно відкрито: грати зі своїми ворогами і змагатися зі
своїми друзями – все відповідно до правил гри. На противагу цьому, ігри
дівчаток зазвичай зароджуються в маленьких групах, часто це ігри двох
кращих подруг в усамітненому місці. Така гра копіює соціальну модель
первинних людських стосунків і в цьому вона більш корпоративна. Вона
сприяє розвиткові емпатії, чуйності, необхідних для прийняття ролі
„конкретного іншого”, і більше спрямована на знання іншого, як
відмінного від себе.

Відрізняються малюнки дітей: у хлопчиків домінує індустріальна і
військова тематика, у дівчаток – будинки, дерева, квіти, обличчя (у 60 %
хлопчиків, за даними А. Бодальова, домінували індустріально-військові
малюнки, і лише у 6 % дівчаток це мало місце). І ті, й інші люблять
зображати людину, але хлопчики – в найзагальнішому вигляді, а дівчата –
ретельно добираючи зачіску, плаття, ґудзики, декоративні елементи.
Взагалі, у жінки сильніша вроджена схильність до всього красивого,
витонченого й нарядного. Не дивлячись на свій практицизм, жінка віддасть
перевагу прекрасному перед корисним (чоловіків, наприклад, дивує любов
жінок до квітів).

Суттєво відрізняються навчальні інтереси хлопців і дівчат. За даними
Мельникової М. А., з предметів, які не подобаються, у юнаків на перших
місцях – іноземна мова, астрономія, суспільствознавство, а у дівчат –
фізика, географія, астрономія, суспільствознавство. Серед тих, хто добре
встигає з математики більше хлопців, ніж дівчат; серед тих, хто добре
встигає з літератури та іноземних мов більше дівчат, ніж хлопців.
Загалом дівчата перевершують хлопців у шкільних предметах, що значною
мірою залежить від вербальних здібностей, пам’яті, швидкості сприйняття
і точності. Хлопчики кращі там, де необхідне числове мислення і
просторові здібності, а також у деяких „пізнавальних” предметах,
наприклад: історії, географії і природничих науках. Це відповідає
загальновідомій перевазі хлопчиків у тестах на загальні знання, включені
в шкали інтелекту, і, мабуть, є результатом менш обмеженого і більш
різнорідного середовища, наданого хлопчикам, поряд з їх ширшою сферою у
читанні (книги з природознавства, історії, географії). У дівчат значно
кращі навчальні успіхи, навіть з тих предметів, у яких хлопці зазвичай
сильніші. Серед них рідше зустрічаються відстаючі, їх краще переводять з
класу в клас. Дівчата серйозніше від хлопців ставляться до оцінок,
відчувають більший дискомфорт у разі отримання низьких оцінок.

У трудовій діяльності дівчаткам (55 %) цікава господарсько-побутова
праця, шиття; хлопчики віддають перевагу роботі з деревом,
конструктивній діяльності. Хлопчики воліють працювати з крупнішими
інструментами, а дівчатка – з мініатюрними. Дівчата акуратніші,
амплітуда трудових рухів у них менша.

У читанні, кінофільмах і радіопрограмах хлопчики віддають перевагу
пригодам, мандрівкам і дослідженням. Серед дівчат найпопулярнішими є
любовні історії і романи про дітей і сімейне життя.

Жінка значно більше за чоловіка потребує нових вражень, пов’язаних зі
стосунками між людьми. Звідси масова любов до нескінченних телесеріалів:
жінки не втомлюються їх дивитися, оскільки вони постійно поновлюють ці
враження.

Схильність до колекціонування у хлопців проявляється сильніше, ніж у
дівчат, однак успішність цього заняття може бути практично однаковою:
дівчат виручає більша акуратність, хлопців – краща систематичність.

Дівчата охочіше беруть участь у художній самодіяльності, систематичніше
відвідують музеї, театри, в той час, як інтереси хлопців зміщені на
спорт і техніку. Дівчата частіше віддають перевагу серйозній симфонічній
музиці.

Відмінність інтересів проявляється у професійній спрямованості: дівчата
мріють про професії, пов’язані з людськими стосунками – лікаря, вчителя,
актора, тобто віддають перевагу так званим гуманітарним професіям, а
хлопці, які краще почуваються серед предметів, мріють про технічні
професії – водія, інженера, винахідника тощо. З часом ці установки
реалізуються на практиці: у бізнесі жінок менше, ніж чоловіків, оскільки
підприємництво пов’язане з прийняттям рішень, лідерством,
відповідальністю, ризиком. Ці моменти не є виграшними для жінок. Крім
цього, у жінок слабша установка на кар’єру.

Професію чоловіки цінують передовсім за зміст, робочі функції, заробітну
плату. Для жінок все це теж важливо, але не є пріоритетним. Для них
суттєвішими є хороші стосунки в колективі, особистісні риси керівника.
Професійний вибір старшокласників дає підстави зробити висновок про
прагнення юнаків до роботи, що дає змогу отримати владу, вигоду і
незалежність, у той час як дівчата понад усе цінують роботу, що дає
цікавий досвід, або в сфері соціального обслуговування (С. Зінгер).

У співставленні „сфер життєвих інтересів”, хлопчики на перше місце
ставили теми фізичного здоров’я, безпеки і грошей, а також проявили
більшу зацікавленість сексом. Дівчат турбували питання особистої
привабливості, особистісна філософія, режим дня, психічне здоров’я,
манери, особистісні якості, а також домашні і сімейні взаємини.

Програма, закладена в мозку чоловіків і жінок, детермінує різне
трактування одних і тих самих речей. Дівчатка говорять про те, хто кого
любить, хто на кого сердиться, граються, збираючись малими групами, і
діляться секретами про інших. Дівчата говорять про хлопців, свою вагу,
одяг і подруг. Жінки – про дієту, особисті стосунки, подружнє життя,
дітей, знайомих, зав’язують стосунки і цікавляться всім, що можна
назвати людським фактором. Хлопчики обговорюють речі і діяльність: хто
що зробив, хто чим оволодів і як діє той чи інший пристрій. Юнаків
цікавить спорт, механіка, електроніка. Чоловіків – спорт і своя робота,
новини політики, технології, автомобілі.

Належність до певної статі накладає відбиток на поведінку людини.
Відділений бар’єром зі стільців від матері, хлопчик півтора-двох років
гнівно руйнує перешкоду, а дівчинка з плачем буде чекати, коли матір
візьме її на руки. Трирічна дівчинка під час сімейного свята і вірші
читає, і танцює, і кокетує, аби тільки звернути на себе увагу. А її
одноліток затіває боротьбу, стрільбу з дитячого автомата, примушуючи
дорослих щось будувати, конструювати.

З початком шкільного навчання статеві відмінності проявляються в
успішності і поведінці. Узагальнені нами дані свідчать, що хлопчики
важче адаптуються до школи, ніж дівчатка. Дівчата старанніші, краще
ставляться до навчання. Хлопці ризикованіші на уроках, вони частіше
піднімають руку, не боячись помилитися у відповіді. Дівчата кращі
виконавці, ніж хлопці, їх легше змусити виконувати якесь доручення.
Серед відмінників у початкових класах 80 % дівчат, серед другорічників –
90 % хлопців. На кінець навчального року втомлюваність у хлопчиків 8–10
років виражена більше, ніж у дівчат (акселерація), і проявляється в
неуважності і розгальмованості.

З перших днів у школі хлопчики почувають себе некомфортно перед
спритними дівчатами і стають галасливими й грубими. Думка про те, що
хлопчиків треба віддавати у школу на рік пізніше, коли їх мова досягне
того ж рівня, що й у дівчат, мабуть, має право на життя. Хлопчики в
цьому випадку починають відчувати себе значно краще, і їх менше нервує
добра мова дівчат з їх класу.

У хлопчиків часто відсутні елементарні навички праці, а також не
розвинуті якості, необхідні для успішного її здійснення (наполегливість,
терпіння, старанність, охайність тощо). Хлопчики молодших класів гірше
привчені до самообслуговування: незграбно переодягаються і
перевзуваються, не знають, з чого почати чергування в класі, не вміють
користуватися віником тощо. Їх значно важче привчити тримати в порядку
своє робоче місце, а приходячи з вулиці, акуратно складати одяг і
ставити на місце взуття. Хлопчики значно менше, ніж дівчатка, звертають
увагу на свій одяг, навіть якщо він подертий чи заплямований.

Відмінності між хлопчиками і дівчатками проявляються і в тому, що
дівчатка схильні частіше апелювати до старших. В аналогічних ситуаціях
вони частіше скаржаться на хлопчиків, ніж хлопчики на дівчаток. Це може
збити „з пантелику” недосвідченого педагога чи батьків, так як ті, що
скаржаться, мимоволі сприймаються як сторона потерпіла. Хоч часто це
далеко не так. Часом, недосвідчений учитель правим вважає того, хто
поскаржиться першим. У таких випадках починає процвітати наклепництво.

Дівчата мають схильність до опікунської діяльності – няньчити,
доглядати, проявляти турботу. Вони частіше критикують, наставляють,
повчають своїх молодших сестер чи братів, краще, ніж хлопчики,
усвідомлюють відповідальність за будь-яку справу, що їм доручають
дорослі. Вони тісніше пов’язані з сім’єю і подекуди поза нею губляться в
незнайомій обстановці, у виборі заняття. Відправляючись кудись, дівчата
мають певну мету, тоді як хлопчики знаходять собі заняття по ходу, легше
орієнтуючись в незнайомій обстановці і сприймаючи її позитивно (на
відміну від настороженого ставлення дівчат).

Негативні прояви у дівчаток носять прихованіший характер, порушення
„тихіші”. Як у свій час помітив А. С. Макаренко, „важкі” хлопчики у
порівнянні з „важкими” дівчатами значно легше піддаються виховним
впливам [19, т. 4, с. 261].

Ще одна відмінність пов’язана зі ставленням до оточуючого світу.
Чоловіче ставлення характеризується натиском, самовпевненістю,
орієнтацією на контроль. Жіночий варіант ставлення до оточуючого світу
характеризується спрямованістю на підтримання сталих типів взаємодії з
людьми. Хлопчики частіше реагують на фрустрацію зменшенням спілкування,
а дівчатка – жорсткішою, спрямованою на досягнення мети поведінкою.

Суттєво відрізняються юнаки і дівчата у сфері спілкування. Існує суто
жіночий і яскраво виражений чоловічий стиль спілкування. Жінка почуває
себе впевненою, обговорюючи з кимось свої переживання. Чоловік почуває
себе спокійніше, дотримуючись дистанції з партнеркою, оперуючи не
розпливчастими емоціями, а чіткими фактами і зрозумілими
висловлюваннями. Така особливість спілкування закладається з дитинства.
Дівчатка звикають ділитися одна з одною таємницями, радощами і
проблемами, а хлопчики мало що обговорюють. Матір завжди розпитує дочку,
що було в школі, чи не посварилася з подругою. Вона вчить дочку звертати
увагу на свої почуття і говорити про них. Хлопців найчастіше розпитують
про інше: де бігав, які оцінки, що робить. Їх почуттями батьки
цікавляться менше. Саме через це юнакам і чоловікам важко освідчитися в
своїй симпатії, що в них є складні проблеми і труднощі, що вони ревнують
і т. д.

Дівчата зазвичай спілкуються мікрогрупами по 3–4 особи. Для чоловічого
типу спілкування, навпаки, характерне об’єднання у великі групи з
високим ступенем взаємодії та організації. Такі особливості спілкування
цілком можна пояснити первісними формами розподілу праці, коли чоловіки
спільно виробляли вміння діяти синхронно й об’єднували зусилля для
досягнення спільної мети, а жіноча праця була замкнутішою,
ізольованішою, не вимагала участі великих груп. Здатність встановлювати
зв’язки і будувати міцні відносини ставала для жінок питанням виживання.
Чоловік же більшу частину часу проводив на полюванні в повній мовчанці.
Жінки балакали між собою, щоб не втратити зв’язку. Чоловіки мовчали,
боячись злякати здобич. Коли сучасний чоловік відправляється на
полювання чи рибалку, він теж говорить дуже мало.

Дівчата будь-якого віку проявляють більшу схильність до спілкування.
Вони змалку активніше спілкуються з однолітками і старшими. Вони
контактніші, краще відчувають психічний стан співрозмовника, нетерпимі
до прямолінійності, різкості, грубого тону. Дослідження показують, що в
бесіді юнаки, чоловіки значно частіше схильні перебивати співрозмовника,
рідше посміхаються, твердо дивляться в очі (Бартол, К. Мартін, 1986; Л..
Караі, 1991; Джонсон, 1993; Гросс, Мадсон, 1997). Дівчата ж (особливо в
різностатевих групах) віддають перевагу менш прямим способам впливу на
співрозмовника – вони менше перебивають, більш тактовні і ввічливі, менш
самовпевнені. Вони частіше задають питання, повторюючи їх, тонше
вловлюють настрій співрозмовника, чутливіші до прихованого підтексту
сказаного, оскільки мають вроджене вміння помічати і розшифровувати
невербальні сигнали: жести, рухи тіла, що супроводжують розмову.

Юнаки і дівчата відрізняються балакучістю. Психоневрологи підрахували,
що протягом дня пересічна жінка проголошує близько 8 тисяч слів, а
чоловік у 2 рази менше (за іншими даними у – 3 рази). І до вечора у
нього можуть залишитися невитраченими кілька сотень слів, а у жінки –
кілька тисяч. Це означає, що в партнерів різний комунікативний ресурс.
Зазвичай, чоловіки свої слова „витрачають” на роботі, в спілкуванні з
колегами, а повернувшись додому, мовчки дивляться телевізор. І якщо їх
дружини цілий день сидять вдома і не можуть реалізувати свій
комунікативний запас, конфліктів не уникнути.

Для дівчини важливий процес спілкування, для юнака – результат. Юнаки
краще спілкуються, коли знають мету розмови. Якщо жінка вступає в
розмову, щоб встановити стосунки, то юнак використовує бесіду, коли
потрібно розв’язати проблему, дати пораду, продемонструвати свою
перевагу. Звідси зрозумілі ті комунікативні труднощі, що виникають у
спілкуванні юнаків і дівчат. Дівчата діляться з партнером своїми
почуттями, щоб почути слова підтримки і розуміння, а замість цього
отримують поради, як вирішити проблему. Така реакція для дівчини
рівносильна відштовхуванню, адже вона тягнеться до спілкування на мові
серця, а її коханий звертається до неї з позиції інтелекту. Дівчата
спілкуються без орієнтації на пошук рішення, а юнакам таке спілкування
обтяжливе.

Юнаки підсвідомо стежать за своїм статусом у розмові і намагаються вести
її так, щоб бути ведучою, а не підлеглою стороною. Дівчата, навпаки,
більше стежать за тим, подобаються вони чи ні, і завжди готові
пожертвувати статусом заради симпатії. Проблема ускладнюється тим, що
вони надають перевагу спілкуванню „лице в лице”, тоді як юнаків цілком
влаштовує позиція „бік до боку”, як сусідів на рибалці, чи навіть ”спина
до спини”, як у первісних. Юнак у позиції „лице в лице” інстинктивно
почуває себе опонентом співрозмовнику.

Стиль спілкування юнаків частіше пов’язаний з активністю, предметною
спрямованістю, змагальністю і конфліктністю. Для них важливіший зміст
спільної діяльності, ніж симпатія до партнерів. Чоловіче спілкування
відрізняється емоційною стриманістю. Міжособистісні відносини жіночого
типу імпульсивніші і негативніші, однак при цьому дівчата відрізняються,
зазвичай, меншою, порівняно з юнаками, авторитарністю в спілкуванні.

Комунікативні труднощі мають місце в представників різної статі не лише
у сфері словесного спілкування, але й у тілесних контактах. Дотик,
тілесний контакт – важливий спосіб передачі емоційних (особливо
позитивних) станів, що дуже важливо для стосунків з дівчатами. Але у
хлопчачих товариствах „телячі ніжності” табуйовані, допускаються лише
грубі поштовхи як у спілкуванні між собою, так і з дівчатами. Це, в свою
чергу, не сприяє розвиткові відповідних умінь.

У дівчинки потреба в спілкуванні, довірі, емоційному теплі прокидається
значно раніше, ніж у хлопчиків, і виражена сильніше, ніж
чуттєво-еротичний потяг. Для дівчаток більше виражена потреба в інтимній
дружбі з ровесницями. В стосунках із хлопчиками та юнаками вони також
почуваються невимушено, вільно і впевнено, ніж юнаки з дівчатами.
Дівчата більш сентиментальні, раніше переживають почуття закоханості,
раніше осмислюють світ по-дорослому. Дівчатка гостріше переживають
самотність і відчувають потребу в утісі, співчутті та підтримці, швидше
виявляють страх і тривогу, більш вередливі і слізливі, чутливіші до
нарікань і заохочень. Дівчата в групі співпрацюють і важко з першого
погляду виділити в такій групі лідера. В групах хлопчиків утворюється
ієрархія, в якій є лідер. Кожний хлопчик бореться за те, щоб підвищити
свій статус у групі. Влада і статус мають найвищу цінність у групі
хлопчиків.

За нашими даними, дівчата відчувають потребу в справжній дружбі раніше,
ніж хлопці, їх дружба емоційніша. Слід також відзначити, що в них менше
друзів своєї статі, ніж у юнаків. Незважаючи на ширше коло друзів
хлопців і чоловіків, їх дружні стосунки менш інтимні, ніж у дівчат та
жінок. Якщо юнаки в спілкуванні орієнтуються переважно на однокласниць,
то дівчата значною мірою – на старших хлопців.

У соціальній поведінці юнаки характеризуються вищим рівнем розвитку
таких рис, як агресивність і домінантність, а дівчата – дружелюбність і
контактність. Існує чимало переконливих доказів того, що чоловіки більш
схильні вдаватися до відкритої фізичної агресії. Для жінок характерні
різні прояви непрямої опосередкованої агресії. Жінки розглядають агресію
як засіб вираження гніву і зняття стресу, чоловік – як інструмент,
модель поведінки, до якої вдаються для отримання соціальної і
матеріальної винагороди. Для чоловіків характерна виражена тенденція до
незалежності, а жінки орієнтовані на взаємозалежність, яка в контексті
авторитарного суспільства часто трансформується у залежність. Жінки
більшою мірою соціально орієнтовані, краще усвідомлюють ті зв’язки, які
об’єднують людей і роблять їх спілкування довірливішим. Чоловіки ж
прагнуть до незалежності через уникнення залежності.

Відбиток статі має і формування основних підструктур характеру, зокрема
образу – Я. У дівчат глибше, ніж у юнаків, інтерес до внутрішнього світу
інших людей. У них раніше виникають складні форми рефлексії, почуття
самотності, в них сильніша потреба у взаєморозумінні, психологічній
близькості. Вони частіше пишуть щоденники, вірші. Дівчата більш схильні
до співпереживання. В них більша потреба в тісному задушевному контакті,
їм дуже потрібна людина, якій можна все розповісти, поділитися своїми
думками і настроями. Дівчата чутливіші й ніжніші, ніж хлопці. Вони
комфортніші й догматичніші, більш схильні до невротизму і тривожності,
більше піддаються навіюванню, орієнтуванню на чужу думку. У жінок,
дівчат більш виражена потреба в безпеці, що проявляється вже в дитячому
віці.

Конформність, „зразковість” дівчат, порівняно з пустощами хлопчиків,
часто лежать в основі того, що у разі конфліктів між ними педагоги
частіше стають на сторону дівчат. Пояснюється це незнанням специфіки їх
поведінки. Природно, більше галасу створюють хлопці. Вони менш схильні
дотримуватися встановлених рамок і обмежень. В умовах строгої
регламентації ці їх особливості можуть приводити до порушень норм
поведінки. „Зразковість” дівчат, яка так тішить недосвідченого педагога,
може дезінформувати. Завжди варто виходити з того, що моральний рівень
хлопчиків і дівчат однаковий. І немає ніяких підстав у цьому плані
ставити одну стать вище іншої. Якщо вчителеві здається, що дівчата
хороші, а хлопці неслухняні – значить він упускає щось суттєве (хлопець
„летить” коридором, збиває вчительку, а дівчатка стоять і тихенько
„хіхікають” з приводу зовнішнього вигляду цієї ж вчительки. Вчителька
робить хлопцеві зауваження і ставить йому у приклад дівчат).

У хлопчиків повільніше й важче виробляються такі якості, як
відповідальність, сумлінність, ретельність; навіть, коли виховання
правильне, виробити у хлопців ці якості в середньому важче. Оточення
хлопчиків з дитинства ніби вимагає від них сміливості й рішучості,
активного освоєння навколишнього простору й боротьби з труднощами.
Адаптивність, пластичність дівчаток є важливою умовою їхньої підвищеної
життєстійкості, а несподіваність, варіативність поведінкових проявів
хлопчиків забезпечує більшу різноманітність їхніх індивідуальних
характеристик. На противагу чоловікові з його наступальною активністю
найтиповішою тенденцією в поведінці жінки є духовна і фізична
витонченість, швидкість реакцій, гнучкість і делікатність поведінки.
Наші спостереження та опитування засвідчили, що дівчатам більшою мірою,
ніж юнакам, властиві такі риси, як мрійливість, ліричність,
сором’язливість, без яких важко навіть уявити собі привабливу, справжню
дівчину, жінку, дружину, матір. Чоловіки азартніші, схильніші до
боротьби.

Юнаки впевненіші в собі, ніж дівчата. Психологи дійшли висновку, що
самовпевненість закріплюється в чоловічій психології завдяки очікуванням
соціуму: чоловіча поведінка, сповнена сумнівів і вагань, безжально
висміюється, і, навпаки, всіляко заохочується вияв непохитності,
рішучості. Юнаки намагаються досягти чогось самостійно, хочуть відчувати
силу і міць влади. Жінка хоче досягати чогось разом з чоловіком, щоб
відчути гармонійність стосунків чи шлюбу.

Чоловіки солідарніші між собою, ніж жінки. У них більше взаємовиручки.
Вони знають, що можуть покластися один на одного у своїх чоловічих
потребах. Коли жінка випадково зустрічає чоловіка подруги з іншою
жінкою, її завжди мучить питання – розповісти чи ні? У чоловіків рідко
виникають подібні проблеми, коли вони знають про роман колеги. Вони
впевнені, що будуть мовчати.

Відрізняються таємниці чоловіків і жінок, які вони приховують одне від
іншого. Чоловіки приховують: занепокоєння, пов’язане з кар’єрою,
сексуальну невпевненість, інтелектуальну обмеженість, емоційну
залежність від партнерки, бажання мати іншу жінку, хвороби тощо. Жінки
приховують: вік та вагу, заощадження, особисті витрати, побоювання бути
покинутою, сексуальні фантазії, пов’язані з іншими чоловіками тощо.
Чоловік зберігає чужу таємницю вірніше, ніж власну; жінки краще
зберігають свою, ніж чужу. Чужі таємниці жінка зберігає погано. Андре
Моруа, підмічаючи особливості жінок, писав: „Коли якісь жінки просять
своїх приятельок не розголошувати довірену таємницю, вони роблять це
лише для того, щоб новина якомога швидше розповсюдилась” [41].

Жінка менш піддатлива іпохондрії, а будь-який чоловік, особливо після 50
років, якщо й не починає готуватися до смерті (якої він, до речі,
боїться більше, ніж жінка), то знаходить у себе симптоми всіх хвороб.
Чоловіки „не вміють хворіти”, падають духом від простуди, впадають у
хандру, вимагають підвищеної уваги з боку рідних і близьких. Про це
жінки повинні знати і враховувати у повсякденному подружньому
спілкуванні.

Більшість психологів, які вивчають ґендерні особливості статей,
однозначно заявляють про те, що жінки емоційніші і мають розвинутішу
інтуїцію, ніж чоловіки, наділені більшою емоційною гнучкістю і здатністю
відновлювати свої душевні сили. Ненсі Айзенберг довела, що більша
емпатійність дівчаток 10–12 р. проявляється тому, що вони морально
дозрівають раніше, ніж хлопчики. Більшу ж емпатійність жінок порівняно з
чоловіками пояснюють їх ґендерними ролями (турботливість перших і
владність, суперництво других), а також вихованням, що відповідає цим
ролям. У дівчаток заохочується вираження емоцій, а у хлопців формується
установка на придушення їх вираження. Гра дівчаток з ляльками розвиває
емпатійну експресію, а чоловічі іграшки її не розвивають. Жінки ближче
до серця приймають похвалу й осуд, їх легше розсмішити і змусити
заплакати. Вони швидше ображаються, чутливіші до іронії. Жінки частіше
змінюють вираз свого обличчя і можуть зображати кілька десятків емоцій,
у той час, як у чоловіків за обличчям, зазвичай, можна впізнати лише
дві: огиду і байдужість.

Зазвичай чоловік є емоційно стабільнішим, ніж жінка, через це він
повинен бути для неї опорою. Показники емоційної стійкості у дівчат
нижчі, ніж у хлопців, починаючи десь з 13 років. Дослідження Є. Ільїна
засвідчили, що особи жіночої статі явно перевершують осіб чоловічої
статі за емоційною збудливістю. Жінки інакше реалізують свої емоційні
потреби: вони діляться переживаннями не з чоловіками, а з подругами. З
ними розмовляють на теми, яких чоловіки уникають, спілкуючись з
колегами. Для жінок характерною є загострена здатність помічати найменші
деталі і зміни в зовнішності і поведінці оточуючих, те, що відомо під
назвою „жіноча інтуїція”. У чоловіків просто менший досвід у сфері
емпатійних реакцій і в результаті, вони просто не знають як зреагувати
на емоційний дискомфорт іншої людини.

Ґендерні відмінності у вираженні емоцій є більш виявленими, ніж
відмінності в самих емоціях, що переживаються чоловіками і жінками.
Жінки експресивніші, в них більш відкритий вираз обличчя, вони більше
посміхаються, більше жестикулюють на основі ґендерно-специфічних норм та
очікувань. Традиційна жіноча роль загалом дозволяє відкрите вираження
емоцій, в тому числі й емоцій, що виражають безпорадність (страх, сум
тощо). Чоловіча – навпаки: чоловіки дуже неохоче показують свою
вразливість, безпорадність і залежність від інших.

Є. Ільїн доводить відмінність у чоловіків і жінок вираженості різних
емоцій: те, що „пристойно” для жінок (плакати, виявляти
сентиментальність, боятися і т. п.), „непристойно” для чоловіків, і
навпаки, те, що „пристойно” для чоловіків (проявляти гнів та агресію),
„непристойно” для жінок. Коли жінка схвильована, вона може заплакати,
надто активно жестикулювати і неперервно говорити, емоційно описуючи
свої почуття. Для жінки вибух емоцій є форма спілкування. Але чоловік
починає хвилюватися або сердитися, коли жінка бурхливо проявляє свої
емоції, і просить її зупинитися. Жіночі сльози лякають чоловіка.

Жінки в основному проявляють свої емоції зовнішньо (крик, плач, бажання
виговоритися); у чоловіків же домінує придушення негативних емоцій.
Стрес жінки переносять легше, позаяк їх організм виділяє менше
адреналіну і менше підданий стрибкам артеріального тиску, посиленням
потовиділення і придушенням апетиту. У чоловіків в екстремальних
ситуаціях виробляється вдвічі більше стресових гормонів, ніж у жінок.

Порівняння схильності до переживання базових емоцій у школярів різного
віку, проведене М. Пономарьовою, засвідчило, що у дівчат схильність до
страху виражена значно більше, ніж у хлопців. Більша в них і кількість
страхів (тобто того, чого бояться). За даними А. Захарова, у дорослих
чоловіків більше виражений страх висоти, а у дорослих жінок – смерті
батьків. У жінок більшою мірою виражені також страх війни, страх зробити
щось неправильно або не встигнути зробити. Щоб зрозуміти чоловіків,
треба вивчити їх страхи, які часто визначають мотиви їх учинків.
Вільгельм Йонен склав список чоловічих страхів. На його думку, чоловіки
бояться: виявитися неспроможними в професійній діяльності, в іграх, у
сексі тощо; втратити свій авторитет; стати посміховиськом; поразок,
програшів, оскільки перемога – їх основна цінність, а конкуренція –
основний життєвий принцип; проявів власної безпомічності; бути кимось
використаними в якихось цілях; сумнівів у своїй привабливості, в тому,
що їх можна кохати; проявити свою слабкість, яка для них є синонімом
жіночності; проявів почуттів, особливо сентиментальних вчинків, сліз,
особливо власних; проявляти свою симпатію щодо інших чоловіків,
побоюючись звинувачень у гомосексуальних нахилах; довірливих стосунків.

Тільки вивчивши чоловічі страхи, можна зрозуміти їх поведінку,
індуковані страхом реакції, численні чоловічі ритуали, стратегії
психологічного захисту: пихатість, зарозуміла посмішка, намагання
повчати, насмішки, підсміювання.

Професор Д. Фельдштейн, вивчаючи стан особистісної спрямованості на
різних стадіях розвитку підлітків, встановлює значні відмінності між
хлопчиками і дівчатками. Наприклад, середній показник з гуманістичної
спрямованості з альтруїстичною акцентуацією (12 %) отриманий лише за
„рахунок” дівчат. Дівчат з таким типом спрямованості на стадії (10–11
р.) – 23 %, „альтруїстів”-хлопчиків виявлено не було. Егоїстів серед
молодших підлітків-хлопчиків – 30 % (у дівчаток– лише 8 %). З віком
кількість хлопчиків, наділених гуманістичною спрямованістю з
альтруїстичною акцентуалізацією зростає до 15 % у віці 12–13, до 24 % –
у віці 14–15 років [42].

Фактор статі чинить сильний вплив на переживання провини: у юнаків воно
виражено слабше і вони значно рідше говорять про переживання вини, ніж
дівчата (Л. Куликов, В. Савіна). Ученими також доведено факт більшої
тривожності і нейротизму дівчат, хоч, варто зазначити, вони краще, ніж
юнаки здатні придушувати і гальмувати тривожність. Опинившись у
конфліктній ситуації, юнаки і дівчата по-різному шукають вихід з неї.
Юнаки вдаються до вимог і погроз застосування фізичної сили, дівчата,
зазвичай, намагаються уникнути прямої конфронтації і зберегти гармонійні
стосунки шляхом компромісу.

Суттєві відмінності вчені спостерігають в оцінній діяльності дітей
різної статі. Коли діти бачать щось нове, незнайоме, то хлопчик зазвичай
запитає: „Що це? Звідки? Для чого?”; реакція ж дівчат починається з
оцінки: „Як красиво! Як прекрасно!”, тобто з естетичної оцінки предмета
чи явища. Жінка оцінює інших жінок завжди нижче, ніж чоловік оцінює
інших чоловіків. Відмінність чоловіка і жінки стосується й того
наскільки строго вони говорять про недоліки один одного. За І. Кантом,
чоловіки тут поблажливіші. Жінка відразу бачить основні чоловічі
достоїнства і недоліки. Чоловікові важче, оскільки його першим враженням
є судження про жіночі принади, що належать не стільки її особистості,
скільки її статі. Чоловікові більш властиво помилятися, переоцінювати і
недооцінювати. Чоловіки вибачають жінкам їх маленькі недоліки заради
великих достоїнств, жінки ніколи не вибачають чоловікам їх великих
достоїнств, якщо ті позбавлені деяких маленьких недоліків. Чоловікові
легше набути безліч нових достоїнств, ніж позбутися одного недоліку.
Жінці, навпаки, легше набути багато недоліків, ніж втратити одне
достоїнство.

Юнаки, зібравшись разом, один одного вислуховують, дівчата одна одну
розглядають та оцінюють. Юнаки звертають увагу на те, що про них
думають, для дівчат важливіше, що про них кажуть. У них частіше
спостерігається дисморфофобія. Дівчата схильні вважати себе
неповторними, ні на кого не схожими, і своєму внутрішньому стану вони
надають більше значення, ніж юнаки. Вони об’єктивніші в оцінці юнаків,
ніж дівчат. Багато чоловіків оцінюють ділові якості жінок нижче, ніж ті
очікують. Жінки, зазвичай, нижче, ніж думають чоловіки, оцінюють їх
фізичну привабливість.

Дівчині понад усе подобається оцінка її зовнішності, увага до нового
вбрання, зачіски, настрою. Хлопцям же приємніша оцінка їх інтелекту та
швидкості прийняття рішень. Для юнака немає нічого образливішого, ніж
коли його назвуть дурнем, а для дівчини – коли негативно оцінять її
зовнішність. Хлопцеві можуть вибачити неохайність у зовнішності, дівчині
– ніколи. Саме тому, зовнішність для дівчини – море проблем,
нескінченних пошуків, варіантів, оцінок тощо. Юнаки частіше бувають
задоволеними собою: сприймають себе привабливими більшість юнаків і дуже
невелика частка дівчат. Дівчата критичніше ставляться до своєї
зовнішності, ніж юнаки до своїх здібностей.

М. Обозов відзначає, що існують відмінності між статями щодо похвали і
нагороди. Жінка відчуває потребу в тому, щоб її робота була відмічена
оточуючими. Тому вона часто страждає від незадоволеної потреби у
визнанні, неуваги членів сім’ї і недооцінки її праці (А. Келам, И.
Еббер, 1985). Чоловіки також люблять, коли їх хвалять за роботу, але в
той же час, якщо вони впевнені, що виконали її добре, то високу думку
про себе вони будуть мати навіть у тому випадку, якщо їх робота не буде
визнана іншими. Отже, чоловіки більш незалежні в своїх самооцінках від
думки оточуючих.

У ряді досліджень виявлено фаворитизм щодо своєї статі, який
проявляється у більш високій оцінці особистості представників своєї
статі. Він спостерігається вже у дворічних дітей, яким запропонували
описати позитивні характеристики, що стосується їх власної статі, і
негативні, щодо оцінки протилежної статі (Кунн, 1978). Аналогічні
результати були отримані і на дітях від 5 до 12 років (Мартін Ц., 1989;
Мак Аніяк, 1993). Мак-Кі і Перріфс дійшли висновку, що загалом чоловікам
приписується більше позитивних якостей, ніж жінкам. Вони встановили, що
чоловіки демонструють більшу узгодженість щодо типово чоловічих якостей,
ніж жінки – стосовно жіночих. Якщо образ ідеального чоловіка обидві
статі мають практично однаковий, то в описах ідеальної жінки вони
суттєво розходяться: жінки приписують своєму ідеалові майже всі
позитивні маскулінні риси, тоді як чоловіки дивляться на жіночність
традиційніше.

Описуючи свої тілесні ознаки, хлопчики акцентують фізичні характеристики
(зріст, вага, фізична сила), особливе місце займає тема агресії, що
прямо демонструється в рисунках чоловіка. Дівчатка відкрито орієнтуються
на зовнішні дані, красу. Серед своїх позитивних психологічних якостей
хлопчики вказують розум, наполегливість, впевненість, серед негативних –
лінощі, скупість, соромливість. Дівчатка описують себе як чутливих,
ніжних, емоційних, скромних, працелюбних, а негативних якостей зазвичай
не відмічають.

Я. Корчак, вивчаючи особливості поведінки школярів різної статі,
зауважував, що дівчата часто намагаються показати себе кращими, ніж вони
є, тоді як хлопчики – видатися гіршими (а звідси підліткова бравада,
грубість, ненормативна лексика). Жінка інтуїтивно відчуває, що на неї
завжди дивляться. Тому в ній все підготовлено до цього перегляду і
прослуховування. Вона прагне бути природною, але в жіночому виконанні –
це значить бути кращою, ніж є насправді. Юнак прагне показати себе не
таким, яким він є, а яким йому хочеться бути (на його думку) в очах
дівчини. Жіночий же менеджмент полягає в тому, щоб він прагнув бути не
таким, яким йому хочеться, а таким, яким йому належить бути, з жіночої
точки зору. Для жінки не дуже важливі якісь абстрактні успіхи в кар’єрі
чоловіка. Для неї важливіше, щоб все це робилося заради неї, заради
жінки. Чоловік часто не розуміє цього, ображається, що його успіхи не
оцінені і не помічені жінкою.

Чоловік прагне до соціального статусу, що дає славу, популярність,
багатство, з такою ж енергією, з такою ж готовністю пожертвувати всім,
як жінка – до краси, яка дає їй панування над чоловіками. Розкішні
плаття і прикраси є для жінок символом і вивіскою соціального статусу,
багатства, і, отже, дають мірку її соціального значення. Чоловіки ж
прагнуть до цього іншими засобами: ордени, дипломи, політичний успіх,
кар’єрний ріст. І як жінка видумує і вдається до численних хитрощів, щоб
продемонструвати ознаки краси, якою не наділена, точно так само чоловік
прагне надати собі ілюзію певного соціального значення: він претендує не
тільки на суспільні і політичні посади, що приносять владу і підносять
його, але й прагне також просто до зовнішніх атрибутів, до титулу цих
посад; чоловіки хочуть „фігурувати”, навіть не маючи авторитету влади
(наприклад, академіки місцевих чи галузевих недержавних академій).

Юнаки схильні переоцінювати свої достоїнства, вихваляються, не
відчуваючи будь-яких моральних перешкод, що жінкам, зазвичай,
недоступно. Відому істину „Скромність прикрашає людину” жінки дівчата до
серця значно ближче, ніж хлопці. Ставлення юнака до дівчини значною
мірою визначається бажанням здивувати, викликати захоплення. Дівчина в
цьому плані міцно стоїть на землі, їй і в голову не прийде дивувати уяву
юнака тим, чого в її житті ніколи не було і не може бути.

Слух юнака різко загострюється, коли йому кажуть, який він розумний і
талановитий, і знижується до нуля, коли звертають увагу на його
недоліки. Звідси висновок – критикувати чоловіка безперспективно,
оскільки критичних зауважень на свою адресу він не чує. З метою
профілактики душевного і фізичного здоров’я необхідно говорити
чоловікові як мінімум тричі на день (зранку, в обід і ввечері), що він
найрозумніший, найталановитіший і досягне всього, чого захоче. Регулярно
слухаючи ці фрази, у чоловіка розвивається рефлекс залежності від жінки,
яка регулярно говорить йому це.

Чоловік, юнак завжди прагне, щоб оточуючі захоплювались його спритністю,
силою, мужністю; жінці необхідно, щоб у ній цінували красу. Хлопчики
ніколи не одягнуть нічого незручного для краси. А дівчата ніколи не
одягнуть нічого некрасивого заради зручності. Намагаючись виділитися,
жінка передовсім одягається красиво для представниць своєї статі. Вона
наче бере участь в неоголошеному конкурсі. Суперництво за чоловіка
накладає на жінку суттєвий відбиток, стає причиною того, що жінки
намагаються виглядати молодшими, приховувати свій вік, вади в своїй
зовнішності. Не випадково, М. Ю. Лермонтов писав: „Чого тільки жінка не
зробить, аби засмутити суперницю”. У другу чергу жінка одягається для
чоловіків і вже в третю – для конкретного чоловіка. У чоловіка все
по-іншому. Він, передовсім, одягаючись красиво, має на увазі кохану
жінку, або ж ту, увагу якої хоче привернути, в другу чергу – всіх жінок
і ніколи не робить це для інших чоловіків. Таким чином, якщо чоловік
прагне сподобатися конкретній жінці і переслідує при цьому конкретну
мету, то жінка відчуває потребу подобатися взагалі.

Для юнака залежність є показником слабкості. Добровільне прагнення до
подолання перешкод демонструє впевненість і відвагу. Юнаки пояснюють
свої успіхи особистими здібностями, а невдачі – впливом якихось
обставин, що не піддаються контролю. Дівчата ж діють навпаки. Успіх вони
пояснюють щасливим збігом обставин, а провал – дефіцитом здібностей.
Коли юнак після ґрунтовного обмірковування приймає якесь рішення, тоді
він скаже: „Я переконаний”. А дівчина, навпаки, більш схильна до
інтуїції й швидше скаже: „Мені здається, що…”. До речі, жіноча
інтуїція, як зазначають дослідники, наділена більшою точністю, ніж
чоловіча впевненість.

У складній ситуації, прагнучи знайти правильне рішення і вибрати
належний спосіб дій, чоловіки, на відміну від жінок, намагаються
обходитися без чужих порад. Для чоловіків звертання за порадою
рівносильне підпорядкуванню. Жінки, навпаки, із задоволенням
користуються першою-ліпшою нагодою для того, щоб поспілкуватися з іншою
людиною і не бояться просити допомоги.

Чоловіки швидше ризикнуть допустити якийсь промах, ніж визнати своє
незнання чи невміння. Вони вже в дитинстві опановують уміння прикидатися
компетентними. На відміну від хлопців, які вчаться виглядати сильними,
навіть якщо „душа в п’ятах”, дівчата опановують мистецтво здаватися
слабкими, навіть якщо вони сповнені сил. Для того, щоб мати привабливий
вигляд, дівчата намагаються приховувати свою компетентність. Ставши
дорослими, жінки звикають демонструвати невпевненість у своїх силах і
знаннях, грати роль пасивної, залежної, слабкої істоти. Вони часто
бояться взяти на себе відповідальність, якщо вони не отримали офіційного
дозволу чи схвалення.

В основі позиції тих, хто не сприймає тезу про те, що біологічна природа
визначає поведінку людей різної статі, часто лежать найкращі побажання,
бажання протистояти дискримінації за ознакою статі. Але вони, зазвичай,
плутають два поняття – рівність та однаковість, що належать до різних
категорій.

Чоловікам і жінкам мають бути надані рівні права у повній реалізації
свого потенціалу, але, без сумніву, вони мають різні вроджені здібності.
Для нормальної сім’ї законом має стати правило: „Ми інші один для одного
і тим постійно цікаві й привабливі”. В цій відмінності є і своя гармонія
– можливість доповнювати достоїнства один одного і нівелювати недоліки.

Знання подібних проявів психіки і психологічних феноменів допомагає
подружжю значно краще, тонше і глибше взаємодіяти між собою, підвищувати
культуру сімейного спілкування.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Похожие записи