Реферат на тему:

Психологічні проблеми вдосконалення міжособистісної взаємодії в
навчально-виховній діяльності викладача

Сьогодні, виходячи зі світових тенденцій, незмірно зростає значення
формування гармонійно розвинутої, суспільно активної особистості. Усі
ланки системи освіти України ставлять за мету підготувати
високоосвічених, усебічно розвинених спеціалістів. Підготовка
кваліфікованого фахівця передбачає не лише оволодіння студентами
необхідним обсягом теоретичних знань, практичних умінь та навичок, а й
надбання ними професійно значущих особистісних якостей, котрі дають
змогу успішно адаптуватися до майбутньої діяльності, набувати соціальної
та особистісної зрілості, прагнути фахового й особистісного
самовдосконалення.

Період навчання у вищому навчальному закладі, під час якого здійснюється
професійна ідентифікація та професійна адаптація майбутнього
спеціаліста, – найбільш важливий для розвитку особистості фахівця
будь-якої педагогічної спеціальності. І від успішного
психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу великою
мірою залежить ефективність підготовки молодих кадрів. Низька
психологічна культура студентів спричиняє появу внутрішніх та
міжособистісних конфліктів, які ведуть до особистісних дисгармоній,
фрустрацій, тривоги, негараздів у навчанні, особистому житті, оволодінні
професією, невміння спілкуватися в соціальному просторі.

Соціально-психологічні аспекти вдосконалення комунікації та
міжособистісної взаємодії в педагогічній діяльності викладача
залишаються проблемою, практична реалізація якої залежить від вирішення
цілої низки організаційних, науково-методичних питань у період навчання
та виховання студентської молоді. Будь-який вид людської діяльності
передбачає соціальну та психологічну взаємодію людей. У сучасних умовах
демократизації системи освіти питання взаємодії викладача і студента –
одне з пріоритетних. Викладач є своєрідним менеджером, який здійснює
організацію та управління навчально-виховним процесом. Значний
практичний інтерес викликає процес удосконалення комунікативних та
організаторських здібностей особистості викладача, студента в системі
конструктивного спілкування.

Дослідження вчених (А.Алексюк, М.Амосов, Б.Ананьєв,
М.Буланова-Топоркова, А.Дмитрієв, А.Духавнєва, І.Кон, В.Лісовський,
С.Самигін, З.Єсарева та ін.) присвячені вивченню особливостей розвитку
особистості студента. Комунікативні та організаційні здібності органічно
пов’язані між собою, значною мірою перетинаються, взаємозумовлюються.
Л.Кудряшова, Л.Уманський, Б.Федоришин підкреслюють, що організаційні
вміння – це вміння впливати на людей з метою успішного вирішення ними
певних задач, уміння оперативно розбиратися в ситуаціях, що склалися,
вміння спрямовувати взаємодію людей у необхідне річище. В останні роки
з’явились роботи, які виділяють суб’єкт-суб’єктні стосунки в
педагогічному процесі, тобто визнають управляючу функцію педагога і
функцію самоуправління того, хто вчиться. На нашу думку, найбільш
результативними засобами розв’язання вищезазначеної проблеми є
висококваліфікована, послідовна, систематична діяльність усього
колективу ієрархічної системи управління навчального закладу і
своєчасна, ефективна організація роботи психологічної служби
університету.

Мета нашої роботи – дослідити процес адаптації студентів першокурсників,
використовуючи психодіагностичні методики (“Шкала довір‘я” Розенберга,
“Тест на виявлення комунікабельності” В.Ряховського, “Запитальник на
контактність” Форвергера, “Методика діагностики міжособистісних
відносин” Т.Ліри) [3, с.570], дослідити рівні якостей та здібностей, які
складають організаційно-комунікативний потенціал студентів; апробувати
авторську методику “Квадрат інтересів першокурсників” Л.Добровольської
(науковий керівник Є.Павлютенков) та запропонувати можливі шляхи
вдосконалення комунікативної та організаційної взаємодії викладача зі
студентом у педагогічній діяльності, розробивши програму
соціально-психологічної корекції.

Автори статті брали участь у ІХ Міжнародній науково-практичній
конференції “Психологічна наука і практика: соціально-психологічні
проблеми удосконалення організаторської діяльності”, яка відбулася в
листопаді 2005 р. в Міжрегіональній академії управління персоналом. За
результатами роботи конференції були прийняті рекомендації. Деякі з них
досить слушні: налагоджувати конструктивну комунікацію, інформаційний
обмін на всіх рівнях системи управління; розвивати у керівників
(менеджерів) якості і властивості особистості, необхідні для успішного
виконання організаторської функції; розвивати етичну складову
професійної культури керівників і працівників організацій на основі
гуманістичної спрямованості їх особистості [2, с.180].

Які фактори впливають на забезпечення оптимального
соціально-психологічного клімату в студентському колективі, в системі
“студент-викладач”, “студент-студент”, “студент-батьки”,
“батьки-викладач”? Вони надзвичайно різнопланові, мають своїм джерелом
як широкі соціальні умови, так і індивідуальні психічні та психологічні
особливості кожного учасника педагогічного процесу [1, с.222].

Дослідно-експериментальна робота здійснюється на базі Мелітопольського
державного педагогічного університету (далі МДПУ) викладачами кафедри
загальної психології. В експерименті взяли участь 80 студентів І-ІII
курсів соціально-гуманітарного та філологічного факультетів.

Слід зазначити, що одним із завдань викладача навчального закладу на
всіх етапах становлення студента є допомога у розкритті свого Я, свого
покликання. Викладачу необхідно допомогти кожному студентові
адаптуватися до педагогічного процесу у вищому навчальному закладі.
Період соціально-педагогічної адаптації для студентів – це засвоєння
молодою людиною норм студентського життя, включення в систему
міжособистісних стосунків групи.

Процес адаптації студентів проходить на декількох рівнях пристосування:
до нової системи життєтворчості; до зміни режиму праці й відпочинку; до
входження в новий колектив. На перших курсах складається студентський
колектив, формуються навички й уміння раціональної розумової праці,
організаційні, комунікативні здібності, усвідомлюється покликання до
обраної професії, встановлюється система самоосвітньої діяльності і
самовиховання професійно-значущих якостей.

Важливо відзначити, що різке руйнування звичного робочого стереотипу
студента іноді призводить до нервових зривів і стресових реакцій. З цієї
причини період адаптації, пов’язаний з руйнуванням попередніх
стереотипів, може на перших порах зумовлювати і порівняно низьку
успішність, і труднощі в міжособистісному спілкуванні, що ми
спостерігали в період дослідження.

У проведених нами дослідженнях процесу адаптації першокурсників
визначилися такі головні труднощі: негативні переживання, пов’язані з
виходом учорашніх учнів зі шкільного колективу, заснованого на моральній
допомозі й моральній підтримці; невизначеність мотивації вибору
професії; недостатня психологічна підготовка до неї; невміння
здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки й діяльності; звичка до
повсякденного контролю з боку педагогів; пошук оптимального режиму праці
й відпочинку в нових умовах; налагодження побуту і самообслуговування,
особливо при переході з домашніх умов до умов гуртожитку; відсутність
навичок самостійної роботи; невміння конспектувати, працювати з
першоджерелами, словниками, каталогами, довідниками, комп’ютерною
технікою.

Усі ці труднощі різняться за своїм походженням. Одні є об’єктивними,
інші носять суб’єктивний характер і пов’язані зі слабкою підготовкою,
дефектами виховання в сім’ї та школі. При зарахуванні сучасного
абітурієнта до ВНЗ в основному враховується лише його успішність –
рівень знань. Відсутність іншої інформації у викладача призводить до
того, що процес залучення студентів до життя університету затягується.
Для вироблення тактики і стратегії, що забезпечує оптимальну адаптацію
студента до ВНЗ, важливо знати життєві плани, інтереси першокурсника,
систему домінуючих мотивів, рівень претензій, самооцінки, здатність до
свідомої регуляції поведінки і т.п. Успішне розв’язання цієї проблеми
пов’язане з розвитком психологічної служби ВНЗ. Нами розроблена
оригінальна методика “Квадрат інтересів першокурсників” Л.Добровольської
(науковий керівник Є.Павлютенков). Дані психодіагностики потрібні перш
за все самому студенту, наставнику академічних груп (куратору),
викладачам. За нашими дослідженнями, майже третина студентів не може
повністю включитися в навчальний процес перші три місяці.

Адаптації першокурсників до умов вищого навчального закладу сприяє
система заходів, яка впроваджується в МДПУ: робота з комплектування
академічних груп, ритуал “Посвята у студенти”; зустрічі з “Гостем
університету”; спецкурси “Вступ до спеціальності”, “Психологічні основи
педагогічного спілкування”; знайомство з історією університету і його
випускниками (історичний музей університету); організація психологічної
служби в університеті та гуртожитках; запровадження кредитно-модульної
системи навчання, що дозволяє контролювати самостійну роботу і
допомагати першокурсникам.

Студентський колектив проходить кілька стадій за різною згрупованістю,
наявністю громадської думки, авторитетністю активу й рівнем вимогливості
особистості до себе. На думку Л.Виготського, роль педагога зводиться до
того, щоб бути організатором соціального виховного середовища,
регулятором і контролером його взаємодії з кожним студентом. Прямий
обов’язок професорсько-викладацького складу всього ВНЗ насамперед
полягає в тому, щоб допомогти студентові в процесі становлення його не
тільки як майбутнього спеціаліста, але й як особистості, сприяти
створенню всередині мікроструктури атмосфери свободи, самоповаги і
творчості.

У студентському житті переплітаються лінії формальних і неформальних
зв’язків. Але, на жаль, групи формуються за рішенням адміністрації, не
враховуючи бажання студентів та інші фактори сумісності й рівня
соціальної зрілості. Щиру зацікавленість долею студента можна
спостерігати рідко. Це не віртуальне припущення, а реальний стан справ.

Думаючи про покращення умов навчання й виховання, викладачеві слід
цікавитись не тільки навчальними програмами й методами викладання, але й
життям студента. Відомо, що люди відрізняються характером, інтелектом,
здатністю до самооцінки, емоційністю. Ці індивідуальні особливості
бажано враховувати в процесі особистісно середовищної взаємодії. Без
цього неможливо ефективно впливати на студентство.

Безумовно, якість набутих знань залежить від самого студента. Але не
можна дозволити, щоб молодь університету проявляла себе як соціальна
група тільки через цей провідний вид діяльності.

Дослідження доводять, що в останні роки постійні контакти в межах
навчального мікросоціуму послаблюються. Можливо, що послабився інтерес
молоді до знань. Якщо при цьому студент не зміг самоствердитись у межах
основного соціуму, він потрапляє до системи психічного та
морально-психологічного дискомфорту.

Ми припустили, що втілення в систему навчання студентів-майбутніх
педагогів елементів тренінгової форми навчання дозволить удосконалити їх
комунікативні здібності та навички міжособистісної взаємодії. Основними
завданнями занять соціально-психологічного тренінгу є: допомогти
студентам усвідомити і творчо застосувати знання ознак та способів
навчального комунікативного діалогу, основні правила його ведення;
розвивати комунікативність, емпатію, толерантність студентів; формувати
самосвідомість і самоорганізацію студентів шляхом засвоєння особливостей
комунікативного діалогу; напрацьовувати практичні навички ведення
комунікативного діалогу.

Наш досвід роботи в межах запропонованої моделі тренінгу свідчить про
те, що така робота дуже перспективна. І хоча в певної частини
досліджуваних комунікативні вміння залишилися на низькому рівні або
взагалі не були сформовані, ми вважаємо, що той підхід, який намітився в
нашій роботі щодо розв’язання проблеми спілкування, надалі може бути
ефективно використаний при здійсненні практичної підготовки майбутніх
педагогів.

Аналіз результатів діагностики рівня полікомунікативної емпатії на
констатувальному етапі експерименту показав, що певна кількість
студентів має низький рівень емпатії. Такий стан підготовки майбутніх
педагогів упливає на рівень сформованості в них навичок педагогічного
спілкування.

Аналіз результатів емпіричних досліджень виявив, що потреба у
спілкуванні у студентів досить низька. Зокрема, лише трохи більше
половини досліджуваних показали середній рівень сформованості
комунікативних умінь (50,7%), показники розвиненості на високому рівні з
усієї вибірки становлять 9,3%, у решти (40%), цей рівень є низьким.

Одна з основних переваг тренінгу в тому, що під час занять студент
активно взаємодіє з іншими. Працюючи в групі, учасник може активно
засвоювати та відпрацьовувати нові, не використані раніше вміння й
навички, не відчуваючи при цьому дискомфорту та неприйняття з боку інших
людей. Із цього погляду тренінг варто розглядати як інтенсивну
підготовку до більш активного професійного та повсякденного спілкування
[3, с.637].

Важливе місце в системі особистісно середовищних стосунків студента
займають комунікативні зв’язки з професорсько-викладацьким складом.
Зараз переважають суб’єкт-об’єктна парадигма, авторитарний стиль,
компанійська поведінка з боку студентів, формалізм педагогічних заходів.
Більш доцільною була б суб’єкт-суб’єктна взаємодія, яка ставить за мету
розвиток творчого потенціалу студентів на базі співробітництва,
прагнення до самореалізації і самовираження обох суб’єктів у навчальному
процесі, удосконалення техніки спілкування.

Виникає також необхідність пожвавити роботу органів студентського
самоврядування. Студентське самоврядування у вищому закладі освіти
функціонує з метою забезпечення виконання студентами своїх обов’язків та
захисту їх прав і сприяє гармонійному розвитку особистості студента,
формуванню в нього навичок майбутнього організатора, керівника.

Проведений аналіз вищезазначеної проблеми дозволяє дійти таких
висновків. 1. Одним із завдань викладача ВНЗ на всіх етапах становлення
студента є допомога в розкритті свого Я, свого покликання. Під час
організації викладачем впливу на свій об’єкт потрібно враховувати те, що
студент не народжується суб’єктом педагогічної діяльності, а стає ним
під упливом навчально-виховних засобів.

2. Навчальна програма університетів майже не передбачає курсів,
спецкурсів з психологічних основ педагогічного спілкування для студентів
непсихологічних спеціальностей, що, на нашу думку, призводить до
негативних наслідків, коли студент-відмінник у реальному соціальному
просторі не може передати учням свої знання, досвід, налагодити з ними
ефективну взаємодію, в результаті чого виникає агресивність, депресія,
розчарування в професії вчителя тощо.

3. За результатами апробації корекційно-комунікативного тренінгу можна
відзначити, що корекційна робота з профілактики й подолання труднощів у
спілкуванні впливає на підвищення рівня комунікативних, організаційних
здібностей, сприяє подоланню психологічних проблем студентів у сфері
спілкування в період адаптації та подальшої соціалізації.

Визначаючи суттєву роль психологічної допомоги та освіти молоді у
забезпеченні їх психічного і психологічного здоров’я, запобігання
антисоціальним виявам (наркоманії, алкоголізму тощо), гуманізації
суспільства, вважаємо, що необхідна найшвидша розробка і внесення
доповнень про психологічну службу вищих навчальних закладів до наказу
“Про затвердження положення про психологічну службу системи освіти
України” від 03.05.99 №127, тому що нині посада психолога введена тільки
в дошкільних закладах та середній школі. Отже, необхідність створення
психологічної служби ВНЗ є нагальною соціальною проблемою, невідкладною
потребою сьогодення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дуткевич Т.В. Конфліктологія з основами психології управління:
Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 456 с.

2. Соціально-психологічні проблеми організаторської діяльності //
Соціальна психологія. – 2006. – №1 (15). – С.179-180.

3. Шапар В.Б., Тимченко А.В., Швыдченко В.Н. Практическая психология.
Инструментарий. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 688 с.

Похожие записи