Реферат на тему

Психологічна структура особистості

Психологія, як наука, вивчає людину. Тому важливим вважається
структурування «поля» – людина. Поняття «людина» відбиває біологічну
приналежність. Більш конкретними стосовно кожної людини є поняття
«індивід*», «індивідуальність*» і «особистість*».

А.Маслоу відзначав: «Немає досконалих людей! Можна знайти людей гарних,
справді гарних, можна знайти великих людей. Дійсно, існують творці,
провидці, мудреці, святі,подвижники та ініціатори. Це дає нам можливість
з надією дивитися на майбутнє нашого роду, хоча б такі люди і
зустрічались рідко, і були незвичайними. І, разом з тим, ці ж люди
можуть відчувати прикрість, подразливість, бути безглуздими,
егоцентричними, злими, або переживати депресію. Аби запобігти
розчарування в людській природі, ми повинні спочатку відмовитися від
ілюзій стосовно неї».

Компоненти структури особистості

А.Г. Ковальов К.К. Платонов М.С. Каган Узагальнена модель

Направленість Направленість Аксіологічний потенціал Направленість Г

Р

У

П

А

2 Д

О

С

В

І

Д

О

С

О

Б

И

С

Т

О

С

Т

І

—- — Гносеологічний потенціал Пізнавальні якості

Творчий потенціал Трудові якості

Комунікативний потенціал Комунікабельність

Художній потенціал Естетичні якості

— Фізична підготовка

— Знання — Знання Г

Р

У

П

А

1

Навички, вміння звички

Уміння і навички

Психічні процеси Індивідуальні особливості психічних процесів Збір
інформації (1) Сприйняття Механізми психіки

Переробка та передача інформації Мислення та мова

Збір інформації (2) Пам’ять

Механізми управління діяльністю та самовдосконаленням Психологічна
моторика

Психічні стани: система управління («Я»)

Підсистема управління («Я»)

Характер Типологічні властивості особистості

Характер Типологічні властивості особистості

Темперамент

Темперамент

Система здібностей

Задатки і здібності

Онтогенетичні особливості розвитку

Таблиця 9

Характеристика динамічного змісту підструктур особистості

Підструктури Зміст Співвідношення соціального та біологічного Умови
розвитку

Направленість особистості Переконання, світогляд, ідеали, цінності,
інтереси, бажання, прагнення Біологічного майже немає Виховання

Досвід Знання, навички, звички, вміння Більше соціального Навчання

Особливості психічних процесів Воля, почуття, пам’ять, сприйняття,
мислення, відчуття, емоції Частіше більше соціального, ніж біологічного
Вправи

Біопсихічні властивості Темперамент, статеві, вікові властивості
Соціального майже немає Тренування

Під спрямованістю* особистості слід розуміти особливу властивість, яка
забезпечує стійку орієнтацію поведінки людини незалежно від конкретної
ситуації. Особистість може бути спрямованою на задачу, на себе, на
взаємодію. Основою спрямованості є активність особистості. Джерелом
активності, в свою чергу, виступають потреби особистості.

В основі мотивів діяльності педагога або учня завжди лежать певні
потреби. Потреба – це фізіологічна або психологічна недостатність
чого-небудь. У той же час, потреби безпосереднім чином пов’язані із
внутрішніми та зовнішніми спонуканнями. Спонукання – це відчуття
недостатності в чому-небудь, що має визначений напрямок. Це поведінковий
прояв потреби. За законом результату через збудження відбувається
реалізація потреби. Розумне використання спонукання свідчить про те, що
влада в установі освіти заснована не на насильстві, а на створенні умов,
які стимулюють появу позитивних мотивів.

В історичному плані ставлення до реалізації потреб було неоднозначним.
Філософи минулого (Сенека, Платон) стверджували, що задоволення потреб
призводить до розчарування. Вони вважали, що задоволення потреб
закінчується або перенасиченням, або ж «прохолодним» ставленням до
результатів, на досягнення яких найчастіше витрачається зусиль більше,
ніж того варті отримані результати.

Велися філософські суперечки стосовно природи потреб людини як у
матеріальному, так і в духовному житті. Загальновизнаною стала думка про
виняткову роль духовних потреб, які визначають напрямок розвитку
людської цивілізації. Імператор Наполеон стверджував, що: «Духовна сила
відноситься до фізичної, як три до одного».

Розглянемо найбільш важливі для педагога потреби.

Моральні потреби – це потреби спілкування з іншими людьми, за
встановленими (прийнятими) правилами поведінки. Мораль* завжди носить
соціально-груповий характер: мораль сім’ї, мораль соціальної групи,
класова мораль. Мораль завжди наказується особистості ззовні у формі
певних норм та правил. Оцінка моральної поведінки виходить із
соціального оточення. Моральний стан можна назвати потаємною зброєю
суспільства. Секрет її не лише в тому, що вона невидима та невловима. Це
сама могутня зброя, яка відома людині. А високого морального стану не
може бути там, де немає впевненості у своїх силах. Моральна стійкість –
природний ворог страху. Найважливішим джерелом високого морального стану
є впевненість та оптимізм. Бентам Ієремія зауважив, що мораль «у самому
загальному розумінні – це вчення про мистецтво направляти дії людей
таким чином, аби виробляти найбільшу суму щастя.»

Моральність – це міжлюдські відносини, що базуються на емоційній основі,
компонентами якої виступають почуття сорому, милосердя та благоговіння.
Почуття сорому – це внутрішня психологічна форма домінування вищих
людських проявів над нищими, вітальними. Альтруїзм – безпосередній
емоційний зв’язок людини з іншими людьми у вигляді милосердя, жалю та
любові. Почуття благоговіння включає в себе поклоніння перед чим-небудь,
що визнається як щось вище, святе. Мораль в усіх одна – загальнолюдська,
вона розвивається разом із особистісним «Я» та виражається в
нескінченних принципах. Моральністю користуватися не можна, вона існує
для самого себе. Оцінкою моральності є совість та самооцінка (не
залежить від думки соціального оточення).

Що ж таке совість*? І.Кант писав: «Закон, що живе в нас, називається
совістю. Совість є, власне, застосування наших вчинків до цього закону.»
За сучасним визначенням совість – особистісне утворення, яке являє собою
оцінне ставлення людини до своїх вчинків, думок в її взаємодії з іншими
людьми і яке характеризується єдністю знань (ідеї, норми, принципи),
мотивів, практичних дій та емоційно – вольових чинників. Совість
виявляється в певних емоціях сорому, провини, огидності, гріховності…
Почуття, що виражають совість, є психологічними проявами механізму
звіряння та контролю нашої поведінки в соціальному середовищі. Ці
почуття вказують, що в нашому власному «Я» наяву є дві сили, і тому
виникає питання: якщо об’єктом реагування та контролю є наша поведінка,
то що ж є еталоном, або моделлю, що здійснює контроль і оцінку,
вираженням якої є почуття сорому, провини або задоволення? Такою моделлю
є наша система ціннісних орієнтацій, або аксіологічне «Я».

Совість має загальнолюдську природу, хоча велика різноманітність людей
знаходиться в різмаїтості систем ціннісних орієнтацій. Як зрозуміти цей
факт? Основний компонент ціннісних імперативів кожної людини – це її
поняття морального боргу, а моральнсть, за своєю природою, –
загальнолюдський феномен.

Жахливі дослідження Бруно Беттельгейма, проведені в нацистських
концентраційних таборах щодо руйнування особистості людини засвідчили
таку картину. Через людиноневасний механізм поводження з полоненими
повна фрустрація особистості найшвидше наступала у представників еліти
(високопоставлених державних чиновників та військових). Більшу
витривалість виявляли прості люди (громадянське населення, рядові
військополонені). Ще більша виносливість була властива віруючим людям.
На вершині цієї піраміди знаходилися священослужителі, психіка яких
найдовше протистояла тортурам, приниженню та знущанням.

Б.Беттельгейм приходить до висновку про виключне значення високої
моральності для забезпечення життєстійкості особистості.

Модальність* цих потреб може бути виражена в різноманітних рангах – від
домінуючого до індиферентного. Видатний психолог Ерік Берн створив свою
теорію, яка пояснює поведінку людини в соціальній групі. Незалежно від
хронологічного віку, статі та соціального статусу люди знаходяться в
одному з таких «заморожених» станів «Я»:

Малюнок 7

Ця діаграма пояснює, чому одні педагоги адекватно сприймають вимоги
керівництва, інші їх блокують та усупереч пред’являють зустрічні вимоги,
а треті (Я – дитина) доброзичливо сприймають адміністративну і чисто
людську опіку над собою. При неправильному вихованні або у випадках,
коли людина потрапила під вплив негативної референтної групи, можуть
розвиватися негативні моральні потреби – презирство до людей, бажання
доставляти їм страждання, паразитувати за їх рахунок.

Естетичні потреби – необхідність знаходити, сприймати і насолоджуватися
прекрасним.

Інтелектуальні потреби – бажання пізнати нове. Розвиток цих потреб
викликає в людині прагнення до наукових знань, розвиває логічне
мислення. Потреби в нових знаннях виникають лише при усвідомленні їх
значимості для життя та діяльності людини, вони відображають її уміння
знаходити відповіді на життєво важливі питання, на все те, що хвилює,
цікавить, насторожує…

Теорія мотивації* – одна з найбільш складних психолого-педагогічних
проблем. Всі ми (педагоги, керівники) ще недостатньо використовуємо у
своїй практичній діяльності регулятори мотивації для посилення відчуття
задоволення вчителя, учня від роботи та досягнутих результатів.

Маслоу дійшов висновку, що вказані потреби задовольняються в таких
співвідношеннях (%):

фізіологічні 85;

у безпеці 75;

у спілкуванні 50;

у повазі 40;

у самоповазі й творчості 10.

Малюнок 8 «Ієрархія потреб» за Маслоу

Саме школа, – писав А.Маслоу, – повинна допомогти дитині заглянути в
себе та визначити набір цінностей, які узгоджені з її неповторною
людською сутністю.

Німецький філософ Артур Шопенгауер стверджував, що задоволення одних
потреб викликає появу інших, що і є основою механізму прогресу.
Реальність цього прогресу полягає в здатності до сублімації*
екзистенціальних потреб у потреби високої організації.

Пам’ятайте! Нереалізовані потреби можуть призвести до неврозів.

Цінності – це те, що має для людини велике значення та відповідає ії
актуальним потребам, ідеалам, ії особистісному смислу. Це етичні
імперативи (вимоги поведінки) людської діяльності (добро та зло, честь і
гідність, християнська мораль та ін.). Вивченням цінностей займається
аксіологія.

Потреба людини в цінностях спрямовує та впорядковує її вчинки і почуття.
У суспільстві загальновизнаними усвідомленими цінностями є: віра,
індивідуальність, любов, надія, співчуття, ставлення до влади, повага до
життя та гідності особистості, шанування батьків, турбота про дітей…

Цінності спрямовують, організовують, орієнтують поведінку людини на
визначені цілі. Людина пізнає світ через призму цінностей. Цінності
регулюють соціальну поведінку людей.

Перед молодою людиною в пору завершення вторинної соціалізації постає
дилема:

Бути таким як всі? Бути самим собою?

Як розумно розпорядитися людині собою в перемінливій аксіологічній
тріаді: хочу-можу-треба, адже реально існує і повністю протилежна за
напрямком тріада.

Розглянемо деякі соціалізовані ціннісні характеристики особистості, які
необхідно знати вчителю та керівнику.

Чуйність – моральна якість, яка виявляється в бажанні та готовності
прийти на допомогу людині, що потрапила в біду. Чуйність нерозривно
пов’язана з емпатією і тому, як особиста якість, чуйність не завжди
усвідомлюється ясно. Вирішальним фактором становлення чуйності є спільна
діяльність та співробітництво.

Гуманність – особистісна якість, система установок особистості на
соціальні об’єкти, представлена у свідомості індивіда усвідомленими
переживаннями співчуття та реалізована в актах сприйняття, співучасті,
надання допомоги. Гуманність є більш просунута й узагальнена якість, ніж
чуйність, тому що проявляється не тільки в переживаннях особистості, але
й у практичних діях.

Відповідальність – інтегративна особистісна якість, яка володіє
максимально високим рівнем усвідомленості та узагальненості, що
характеризується морально-правовим змістом, і виступає як єдність
духовно-морального та раціонально-практичного аспекту ставлення
особистості до суспільства. Виявляється в почутті боргу, у діях, вчинках
та ставленні особистості, що відповідає не тільки моральним принципам,
але і правовим нормам.

Неусвідомлені цінності слугують безпосередніми мотивами поведінки людини
– власність, суспільне становище, споживання, сильне відчуття…

Розбіжність між усвідомленими та неусвідомленими цінностями спустошує
особистість.

Цінності мають свою структуру та ієрархію.

Т.Ватсон, президент компанії IBM писав: «Якщо організація хоче домогтися
успіху в сучасному мінливому світі, вона повинна бути готовою змінити в
собі все за винятком базисних цінностей. Єдиною «святою коровою» для
організації повинна бути її філософія».

Шеф американської зовнішньої розвідки А.Даллес запропонував у вигляді
«меморандуму» свою програму розвалу Радянського Союзу, засновану не на
військовій доктрині, а на підміні цінностей:

«Посіявши в Радянському Союзі хаос, ми непомітно підмінимо їх цінності
на фальшиві та змусимо їх у ці фальшиві цінності вірити. Як?

Ми знайдемо своїх однодумців… своїх союзників і помічників в самій
Росії.

Епізод за епізодом буде розігруватися грандіозна за своїм масштабом
трагедія загибелі самого непокірливого на землі народу, остаточного,
необоротного вгасання його самосвідомості.

Література, театри, кіно – все буде зображувати та прославляти самі
низькі людські почуття. Ми будемо всіляко підтримувати та звеличувати
так званих творців, які стануть насаджувати та вдовбувати в людську
свідомість культ сексу, насильства, садизму, зрадництва – словом, всякої
аморальності.

В управлінні державою ми створимо безладдя… Ми непомітно будемо
сприяти самодурству чиновників, хабарників, безпринципності. Бюрократизм
та тяганина будуть зводитися в ранг чесноти… Чесність та порядність
будуть висміюватися і нікому не стануть потрібні, перетворяться в
пережиток минулого. Хамство та нахабність, неправда й обман, пияцтво та
наркоманія, звірячий жах одного перед одним та безсоромність,
зрадництво, націоналізм і ворожнечу народів і насамперед ворожість та
ненависть до російського народу – усе це ми будемо спритно та непомітно
культивувати, усе це розквітне махровим цвітом.

І лиш дехто, а таких мало, будуть здогадуватися або навіть розуміти, що
відбувається. Але таких людей ми поставимо в безпомічний стан,
перетворимо в посміховисько, знайдемо засіб оббрехати, оголосимо
покидьками суспільства…

Ми будемо братися за них із дитячих, юнацьких років, відучимо
художників, відіб’ємо у них бажання займатися зображенням глибинних
процесів, що відбуваються в масі народу. Споганимо мистецтво, культуру,
станемо розкладати, розтлівати, розбещувати молодь, робити її
космополітами, циніками, шпигунами. От так ми усе і зробимо».

ЛІТЕРАТУРА

Альтшуллер Г.С., Зусман А.В., Филатов В.И. Поиск новых идей: от озарения
к технологии. (Теория и практика решения изобретательских задач). –
Кишинев: Карта Молдовеняскэ, 1989. – 381с.

Амонашвили Ш.А. Личностно – гуманная основа педагогического процесса. –
Мн.: Университетское, 1990. – 560с.

Амосов Н.М. Алгоритмы розума. – Киев: Наукова думка, 1979. – 223с.

Амосов Н.М. Разум, человек, общество, будущее. – К.: Байда, 1994. –
184с.

Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.1. – М.:
Педагогика, 1980. – 232с.

Ангеловски К. Учителя и инновации: Кн. для учителя: Пер. с макед. – М.:
Просвещение, 1991. – 159с.

Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе.- М.: Просвещение,
1989.-224с.

Арват Ф.С., Коваленко Є.І. та ін. Культура спілкування:
Навч.-метод.посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 328с.

Бараева О.Ю. Стратегическая деятельность директора школи.- Н.Новгород:
МП «Балахинская типография», 1994. – 71с.

Бэрн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих
взаимоотношений; Люди, которые играют в игры: Психология человеческой
судьбы: Пер. з англ. / Общ.ред. М.С.Мацковского. – М.: Лист-Нью; Центр
общечеловеческих ценностей, 1997. – 336с.

Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. – М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1982. – 200с.

Бодалев А.А. Личность и общение: Избранные труды. – М.: Педагогика,
1983. – 272с.

Бойделл Т. Как улучшить управление организацией: Пособие для
руководителя. – М.: АО «ИНФРА-М» – АОЗТ «Премьер», 1995. – 204с.

Веснин В.Р. Практический менеджмент персонала: Пособие по кадровой
роботе. М.: Юрист, 1998. 496с.

Воспитание чувств у детей по методу Марии Монтессори: Дидактический
материал / Сост. и ред. З.Н.Борисова, Р.А.Семерникова. К., 1995. 132с.

Вудкок М., Френсис Д. Роскрепощенный менеджер. Для
руководителя-практика: Пер. с англ. – М.: Дело, 1991. – 320с.

Головаха Е.И., Папина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. –
К.: Политиздат Украины, 1989. – 189с.

Давыденко Т.М. Рефлексивное управление школой: теория и практика. –
Москва-Белгород, 1995. 251с.

Давыдов Н.А., Бойченко Н.А. Как быстро научиться интересно и эффективно
обучать специалистов. – Симферополь: Таврия, 1992. – 112с.

Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения: Кн. для
учителя и руководителей. – М.: Просвещение, 1987. – 207с.

Стан «Я» подібний до образу батьків

Стан

«Я»

батька

Стан

«Я»

дитини

Стан

«Я»

дорослого

Стан «Я» автономно направлений на об’єктивну оцінку реальності

Стан «Я», який діє з моменту його фіксації в ранньому дитинстві

Батько

Дорослий

Дитина

обмани

ілюзії

Уява про самостійність

Реальний варіант

Ідеальний варіант

Самореалізація

Самооцінка

Соціальні потреби

Потреби вищої

організації (secondary needs)

Безпека та впевненість

у майбутньому

Виживання або

біологічні потреби

Екзистенціальні

потреби

(primary needs)

Похожие записи